Методика самостійної роботи студентів вищої школи



Сторінка10/37
Дата конвертації31.03.2017
Розмір8.04 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   37

4. Перспективні напрями організації селекційної роботи в Україні

Викладач ставить запитання проблемного характеру: ”Чому нові сорти іноді не зараховуються в Державний реєстр, хоча відповідають всім вимогам?”

Селекція рослин є наукою, мистецтвом найрезультативнішим, найдешев­шим фактором зростання виробництва продукції рослинництва. За визначенням академіка М.І. Вавилова, селекція – це наука про керування еволюцією куль­тур­них рослин, спрямована людиною. Специфічною функцією селекції є створення нових сільськогосподарських культур для збільшення виробництва та поліп­шення якості вирощеної продукції.

В Україні Державний реєстр включає понад 1500 сортів, які належать до 200 видів сільськогосподарських культур з високим потенціалом продук­тив­ності.

Завдання і напрями селекції зумовлюються різноманітністю ґрунтово-клі­ма­тичних умов України, а також вимогами сільськогосподарського виробництва.

Основними напрямами в селекції є підвищення врожайності та якості про­дукції, стійкості проти хвороб, шкідників і несприятливих умов середо­ви­ща, придатності сортів для вирощування за інтенсивними технологіями.

4. 1. Зернове виробництво. У 2000 р. Україна виробила менше зерна, ніж у далекому 1940 р., і мала його стільки, скільки у першому післявоєнному 1945 р. Потенційні можливості виробництва зерна коливаються в межах 55 – 60 млн. т. У 1989 р. в Україні вироблено 51,2 млн. т, в 1990 р. – 51 млн. т. Збільшення виробництва зерна в Україні можливе на основі поліпшення селекційної ро­бо­ти, виведення високоврожайних, посухо- і морозостійких сортів, удосконалення агротехніки зернових культур, розміщення їх по найкращих попередниках, вне­сення необхідної кількості органічних добрив, вапнування кислих і гіпсування засолених ґрунтів, виконання в оптимальні агротехнічні строки всіх сільсько­гос­подарських робіт, їх раціонального розміщення на найпридатніший для їх посіву землях, спеціалізації господарств на їх виробництві.

4.2. Бурякоцукрове виробництво є другою важливою галуззю сільсько­го господарства України. Цукрові буряки – головна сировина для виробництва цукру, без якого не можна забезпечити повноцінне харчування населення. Їх використовують також як першочергову культуру. При врожайності 300 ц/га, крім 30 – 36 ц білого цукру можна одержати за рахунок побічної продукції (гички, жому і меляси до 40 – 50 ц у кормових одиницях, та 400 – 450 кг перетравленого протеїну, а при використанні всього врожаю на корми худобі – 80 – 90 ц кормових одиниць з одного гектара). Тому буряконасіння поєднується з розвитком скотарства, яке забезпечує буряківництво великою кількістю орга­нічних добрив.

Важливе агротехнічне значення цукрових буряків, оскільки їх виро­щування у сівозміні підвищує культуру землеробства. В сівозмінах цукрові буряки – кращий попередник для зернових культур, позитивно вони впливають і на інші польові культури. Надзвичайно велика роль бурякоцукрового вироб­ництва у зміцненні економіки як окремих господарств, так і країни в цілому.

Протягом останніх десятиріч Україна стабільно нарощувала виробництво цукрових буряків і вийшла в першу десятку країн світу по їх виробництву. Ре­кордними по виробництву цукрових буряків були 1968 р. -50,8 млн. т, 1976 р. – 51,2 млн. т, 1978 р. – 50,6 млн. т, 1989 р. – 51,9 млн. т.

Починаючи з 1990 р., в Україні скорочується посівна площа цукрових буряків, знижується їх врожайність, зменшується валовий збір і їх реалізація.

Буряківництво, яке в минулому було основною і високоефективною галуззю сільськогосподарського виробництва, поступово стало занепадати, а також стало збитковим і тільки у 2000 р. рівень його рентабельності досяг 6,1% проти рівня збитковості 14,8%.

Однак треба відзначити, що в господарствах і в 2000 р. буряківництво ще залишилася збитковим. Тому проблема його відродження в Україні має надзви­чайно велике значення, оскільки вона має дуже сприятливі природно – еко­но­мічні умови для вирощування цукросировини. На її території розміщено
192 цукрових заводи, населення має великі трудові навики по вирощуванню цукрових буряків і великий досвід одержання високих і стабільних врожаїв. У минулому передові господарства одержували по 400 – 500 ц цукросировини з гектара. На сортодільницях їх врожайність сягала навіть 550 і більше центнерів з гектара.

Отже, за умови здійснення природоохоронних, комплексно-меліора­тив­них, середовищно-формуючих, агротехнічних, агрохімічних, економічних і організаційно-господарських заходів Україна знову може стати провідною країною по виробництву цукрових буряків. Першочергові заходи, які можуть вже ближчим часом забезпечити вагомий приріст цукросировини, – це збіль­шення виробництва органічних і мінеральних добрив і внесення їх повної нор­ми у ґрунт, розширення масштабів вапнування кислих і гіпсування засолених земель. Тільки на основі підвищення родючості ґрунтів можна суттєво збіль­шити виробництво цукрових буряків навіть без розширення їх посівної площі.

Другим важливим чинником підвищення врожайності цукрових буряків є впровадження науково-обґрунтованих сівозмін, розміщення цукрових буряків по найкращих попередниках і на придатних для їх вирощування землях. Ра­ціо­нальне розміщення посівів цукрових буряків, оптимальне поєднання їх посівів з іншими культурами, концентрація в сировинних зонах цукрових заводів дозво­лить значно підвищити їх забезпеченість сировиною.

Важливе значення для розвитку бурякоцукрового виробництва матиме індустріалізація, інтенсифікація і спеціалізація сільськогосподарського вироб­ництва, поліпшення системи матеріально-технічного постачання, створення системи надійного обслуговування господарств, служби агросервісу та здій­снення інших організаційно – господарських заходів.

Не менш важливе значення матиме розробка і впровадження комплексу економічних заходів. Та вдосконалення інвестиційної, фінансово – кредитної, цінової, рентної, страхової політики, взаємовідносин бурякосійних господарств з цукровими заводами, максимальне залучення усіх економічних механізмів. Стимулювання розвитку бурякоцукрового комплексу сприятиме підвищенню ефективності його функціонування.

4.3. Овочеві культури. Важливе значення для харчування населення мають овочеві культури, які містять багато вуглеводів, вітамінів, мінеральних речовин, мікроелементів і фітоцинтів. При їх споживанні поліпшується обмін речовин в організмі людини, підвищується засвоюваність інших продуктів харчування рослинного і тваринного погодження та нейтралізуються кислоти, які нагромаджуються в організмі.

До овочевих культур відносять капусту, баклажани, кабачки, перець, мор­кву, петрушку, столові буряки, шпинат, цибулю, часник, салат, кріп, зелений горох, спаржеву квасолю та багато інших. Споживають овочі у свіжому, кон­сервованому, квашеному і засоленому вигляді. Вони є цінною сировиною для харчової і найбільше для овочеплодоконсервної промисловості.

На основі виробництва і переробки овочів формуються і розвиваються різні агропромислові підприємства і об'єднання, до складу яких входять гос­подарства, які спеціалізуються на виробництві городини, консервні заводи і овочесушильні підприємства, холодильники, склади, торговельні організації, допоміжні і обслуговуючі підприємства. Вони не тільки виробляють, перероб­ляють, зберігають, але й реалізують городину і продукти її переробки. В ми­нулому багато сільськогосподарських підприємств, які спеціалізувалися на ви­рощуванні городини, мали власні консервні заводи і називалися колгосп-заводами і радгосп-заводами. Сьогодні господарства, які спеціалізуються на вирощуванні городини, на кооперативних засадах можуть будувати власні під­приємства по переробці і консервуванню городини.

В минулому городництво Україні було основною галуззю сільськогоспо­дарського виробництва, а городина одним з найважливіших продуктів харчу­вання. Протягом останніх десятиріч в Україні мало місце стабільне нарощу­вання виробництва городини і держава її закупляла в необхідній кількості для повного забезпечення ними населення і підприємств плодоконсервної промис­ловості сировиною.

За роки Незалежності України городництво перейшло на поля селянських (фермерських) і особистих господарств населення. Аналізуючи показники, ба­чимо, що за останній період зросла посівна площа городини, але у зв'язку із зниженням врожайності валовий збір овочів зменшився, а, відповідно, зменши­лася і їх споживання населенням. На одного жителя України їх виробництво зменшилося на 10 кг. У господарствах громадського сектора знизилася рента­бельність городництва, з високорентабельної культури вона стала збитковою.

В майбутньому розвиток господарства має розвиватися на індустріальній, високоінтесивній і спеціалізованій основі. Господарства Полісся і західних ра­йо­нів можуть надати перевагу вирощуванню капусти, столових буряків, мор­кви, петрушки, огірків; Лісостепу – тих культур, що і Полісся, але й помідорів, баклажанів, гороху, спаржевої квасолі; Степу – помідорів, болгарського перцю, ранньої капусти та інших.

Їх розміщення в природно-економічних зонах і районах дозволить збіль­шити їх виробництво, і максимально наситити ними внутрішній ринок. Кон­центрація посівної городини в приміських зонах і районах, сировинних зонах овочеконсервних заводів дозволить максимальною мірою забезпечити міське населення городиною, а промислові підприємства – сировиною.

Городництво має розвиватися на основі відкритого і закритого ґрунту. Овочеві фабрики, теплиці, комбінати повинні будуватись у приміських зонах великих міст, промислових центрів, а також на півдні України, де багато со­нячного тепла, світла і де городину можна одержувати при менших затратах електроенергії і палива. Одержувати тут її велику кількість можна для макси­мального забезпечення нею рекреантів Причорноморсько-Азовських курортів, населення Донбасу і промислового Придніпров'я.

У приміських зонах великих міст і промислових центрів парниково-теп­личне господарство можна перевести на електроенергію і теплові відходи про­мислових підприємств, застосовуючи при цьому синтетичні плівки. У минуло­му в Україні широко використовувався гідротехнічний спосіб вирощування городини. На гідростанціях працювали Київська, Львівська, Одеська та інші овочеві фабрики. Тому і зараз цьому способові варто надати пріоритетного значення.



4.4. Садівництво та виноградарство. Україна як ніяка інша країна має сприятливі умови для розвитку садівництва і ягідництва. Плоди і ягоди – це найцінніші продукти харчування, які мають винятково важливе значення для організму людини. Вони містять потрібні для нього легко засвоювані цукри (глюкозу і фруктозу), вітаміни, кислоти, мінеральні, дубильні і органічні речо­вини, мікроелементи.

Фрукти і ягоди найбільше споживають у свіжому вигляді, однак дуже ве­лика їх кількість іде на переробку. З них виробляють варення, джеми, повидло, сиропи, соки, компоти та багато інших продуктів. Фрукти піддаються сушінню і в сушеному вигляді вони використовуються для харчування населення. Суше­ні яблука, сливи, груші, черешні, абрикоси, вишні та багато інших викорис­то­вуються для приготування компотів, які в селах заміняють чай і каву.

Садівництво як галузь сільськогосподарського виробництва відіграє важ­ливу роль у зміцненні економіки сільськогосподарських підприємств і госпо­дарств, оскільки воно було завжди однією з найбільш дохідних галузей. Площа садів і плодово-ягідних насаджень в Україні постійно зростала.

В минулому садівництво в Україні базувалося на індустріальній, високо­ін­тесивній і спеціалізованій основі. Великі промислові сади мали колгоспи і радгоспи Степу і окремі господарства Закарпаття. Багато колгоспів і радгоспів мали власні великі плодоконсервні заводи, які повністю переробляли всю садо­вину і городину на місці.

Окремі господарства (плодорозсадники) забезпечували достатньою кіль­кості садивного матеріалу, що дозволяло забезпечувати постійне оновлення породного і вікового складу садів. Науково-дослідний інститут садівництва у Млієво вивів дуже багато сортів плодів і ягід, які забезпечили значний приріст врожаю.

За роки Незалежності України промислове садівництво майже припинило свій розвиток. Площа садів з кожним роком стала скорочуватись, врожайність знижуватись, а валовий збір садовини зменшуватись.

Протягом 1990 – 2000 рр. мало місце зниження усіх показників садівниц­тва. Воно стало нерентабельною галуззю сільськогосподарського виробництва і цілком природно стало занепадати. Його занепад пов'язаний з реформуванням колгоспів і радгоспів, погіршенням матеріально-технічного забезпеченням господарств, розривом економічних, технологічних та організаційних зв'язків між садівницьким господарствами і плодоконсервними підприємствами, непо­мірним зростанням цін на промислові засоби виробництва, дезіндустріалі­за­цією, деінтенсифікацією і деспеціалізацією господарств.

У перспективі розвиток садівництва буде розвиватися як на базі госпо­дарств суспільного сектора, так і на базі невеликих садочків селянських (фер­мерських) і підсобних господарств. Однак для його подальшого розвитку необхідно створити сприятливе економічне середовище, поліпшити матеріаль­но-технічне постачання господарств, подбати про підвищення матеріальної зацікавленості садоводів.



Виноградарство. Однією з важливих галузей сільського господарства є виноградарство. Україна має сприятливі умови для його розвитку. В Автоном­ній Республіці Крим, Одеській, Миколаївській, Херсонській і Закарпатській областях, де велика кількість сонячного тепла і світла, виноградарство поруч із садівництвом стало пріоритетною галуззю сільськогосподарського виробниц­тва. У продовж тривалого історичного періоду ця галузь постійно розвивалася на спеціалізованій та інтенсивній основі. Створення спеціалізованих вино­градар­ських радгоспів і окремих бригад у колгоспах забезпечували сприятливі умови для розвитку виноградарства.

Зменшення площі виноградників з 1980 р. по 1990 р. пояснюється анти­ал­когольною політикою радянського уряду і комуністичної партії, коли за їхніми рішеннями були нещадно вирубані великі масиви виноградників.

За роки самостійності нашої держави виноградарство продовжує занепа­да­ти. Скорочується площа їх насаджень, зменшується їх валовий збір, знижується врожайність. Це позбавляє населення цінних продуктів харчування і сировини для виноробної і харчової промисловості.

Основними напрямами дальшого розвитку виноградарства і підвищення його економічної ефективності, є це відновлення площі виноградарства, пере­ве­дення галузі на індустріальну, спеціалізовану і високоінтесивну основу, роз­міщення насаджень на найбільш придатних для цього землях, забезпечення господарств посадковим матеріалом, створення системи плодорозсадників, служби агросервісного обслуговування господарств, удосконалення системи взаємовідносин між виноградарськими господарствами і виноробними заво­дами, створення комплексу машин для механізації виробничих процесів.

Маючи сприятливі природно-економічні умови для розвитку садівництва і виноградарства, Україна повинна зайняти провідне місце в Європі по вироб­ниц­тву плодів, ягід, винограду і продуктів їх переробки, повністю наситити ними не тільки внутрішній ринок, але й експортувати їх велику кількість на світові ринки. Виноградні і яблучні вина, соки, компоти, джеми, повидла повинні стати основним предметом експорту в північні райони Росії, Прибалтики, Сканди­навії та інші країни світу.

4.5. Олійні культури. В Україні основною олійною культурою є соняш­ник. Його посіви найбільше розміщені в зоні Степу і південних районів Лісо­степу. Економічно це найбільш вигідна культура, через що її площа, урожай­ність і валовий збір постійно зростають. Найвищих показників виробництва соняшнику мало в середньому за 1966 – 1970 рр., коли його посівна площа ста­новила 1725,6 тис., валовий збір 2830 тис. т, а врожайність – 16,4 ц/га. Після цього посівна площа соняшнику, його валовий збір і врожайність стали зни­жуватись.

В середньому за 1986 – 1990 рр. посівна площа соняшнику знизилась до 1550 тис. га, валовий збір до 2202 тис. т, а врожайність знизилася до 14,2 ц/га. Основною причиною зниження врожайності соняшнику стало зменшення вне­сення в ґрунт органічних і мінеральних добрив, скорочення масштабів хімічної, гідротехнічної і біологічної меліорації земель та порушення сівозмін. Протягом останніх 10 років ефективність виробництва соняшнику характеризується таки­ми основними показниками.

Олійні та ефіроолійні культури. До олійних культур належать здебіль­шо­го ті рослини, вміст олії в насінні яких перевищує 15%. Це насамперед соняш­ник, соя, льон – довгунець, ріпак, рижій, гірчиця, кунжут, арахіс та інші. Різні культури характеризуються різним вмістом олії: у відсотках на абсолютно суху речовину: соняшник 29 – 57, соя 20 – 26, льон-довгунець 30 – 50, рицина
47 – 59, рижій 26 – 47, арахіс 41-57, ріпак 45 – 50, кунжут 48 – 63%.

Олію з цих культур використовують в натуральному вигляді для харчу­вання населення, а також у харчовій, маргаринній, консервній і кондитерській промисловості. Крім того, її використовують і в інших галузях промисловості для виробництва масла і оліфи, лакофарб, лінолеуму, текстилю, шкіри, фар­мацевтики і парфумерних виробів. З насіння рицини виробляють олію, яка використовується в авіаційній, хімічній, електротехнічній і металообробній промисловості, а також у медицині. Крім олії, із насіння соняшнику, ріпаку, сої, льону – довгунця та інших олійних культур виробляють ще рослинний білок, який містить незамінні амінокислоти – мізин, метелін, пірентофон та інші.

Макуха, шроти, кошички соняшнику – цінний корм для тваринництва. Із макухи гірчиці виробляють гірчичний порошок. Макуху гірчиці використо­ву­ють як мінеральне добриво, а із шроту виробляють пластмасу. Окремі кормові культури, такі як соняшник, ріпак, соя, арахіс та інші використовують ще як кормові культури, згодовуючи тваринам зелену масу у свіжому або засилосо­ваному вигляді. Більшість олійних культур є великими медоносами.

До ефіроолійних культур належать ті, які містять ефірні олії і використо­вуються як сировина в ефіроолійній промисловості. Це олія, коріандр, лаванда, м'ята, троянда, тмин фен жуй, шавлія. З них виготовляють олію з дуже приєм­ним і смачним запахом, яку використовують у парфумерії, кондитерській, тю­тюновій та інших галузях промисловості.



Льон – довгунець. Одна з найдавніших культур, яку вирощували в нашій країні. У VII – VIII століттях він був основним предметом зовнішньої торгівлі і приносив великі доходи. Він є культурою комплексного використання, однак основним його продуктом є соломка, яка містить у стеблах від 20 до 28% во­локна та насіння, в якому 35 – 40% олії, та близько 25% білка. При переробці льняної соломки дістають льоноволокно, яке є сировиною для текстильної промисловості.

В сировинному балансі текстильної промисловості нашої країни льоново­локно займає перше місце, на другому – бавовна. За якістю та міцністю льоно­волокно значно краще від бавовни, конопель, джгуту. При переробці насіння льону одержують олію і макуху. Олія використовується для харчування насе­лення і як сировина для виробництва лакофарб, лаків, мила та інших видів про­мислової продукції. Льняна макуха – цінний концентрований і високобілковий корм і найбільше для дійних корів. Вона – необхідний компонент комбікормів, які виробляють на комбікормових заводах.

Вирощування льону – довгунця має важливе значення для культури зем­леробства, підвищення родючості ґрунтів, оскільки його розміщення в системі сівозмін створює сприятливі екологічні умови для інших культур.

Україна з давніх-давен була найбільшою льоносіючого країною. У 1913 р. посівна площа льону – довгунця становила 16 тис. га., в 1940 р. – 118 тис. га., в 1980 р. – 229 тис. га. і в 1990 р. – 230 тис. га.

Середня врожайність відповідно – 1,6, 2,6, 4,9, 4,1, 4,8 ц/га, валовий збір – 4, 19, 117, 94, і 98 тис т. Основними районами льоносіяння були області Полісся і Передкарпаття (Львівська, Волинська, Рівненська, Житомирська, Київська, Чернігівська і Сумська). З 1990 р. посівна площа льону – волокна починає змен­шуватись, а згодом його вирощування припинилося. Це завдало великих збит­ків економіці нашої країни. В Україні був розвинутий крупний льонопро­мисло­вий комплекс, на основі якого працювало 49 льонозаводів. Нині текстильна промисловість позбавлена власної сировини, а господарства доходів.

Райони Полісся і Прикарпаття мають досить сприятливі природні умови для високих і стійких врожаїв льону – довгунця, він був однією з найбільш високорентабельних культур. Чистий дохід на гектар посівної площі становили 400 – 520 крб, рівень рентабельності – 220 -287%. Тому проблемам відновлення льонарства в Україні повинна бути приділена особлива увага. Ціла велика га­лузь, яка в минулому була домінуючою і на якій спеціалізувалася сільськогос­подарське виробництво на Поліссі, передгірських і гірських районах Карпат, має право на продовження свого розвитку і високоефективного функціону­ван­ня. Тому головним в аграрній політиці держави має бути створення економіч­них умов для відродження льонарства. Удосконалення інвестиційної, фінансо­во-кредитної, цінової, ринкової, податкової і протекціоністської політики має забезпечити відродження і дальший розвиток галузі.



4.6. Картопляважлива продовольча і кормова культура, багата на по­живні речовина, крохмаль, білок, вітаміни і мікроелементи. Вміст сухих речо­вин в картоплі становить 25%, з яких 16 – 20% припадає на крохмаль. З гектара посівної площі картопля дає у 2,5 – 3,0 рази більше сухих речовин, аніж пшени­ця, ячмінь, овес і жито. У бульбах міститься багато вуглеводів, білка, вітамінів (А, В, В2, Е, Р, РР) та інших поживних речовин, вкрай необхідних для харчу­ван­ня населення. Маючи хороші смакові якості, високу калорійність і по­жив­ність, картопля після хліба стала другою продовольчою культурою. Вона під­вищує засвоєння людським організмом інших продуктів харчування.

Картопля – цінна сировина для харчової і спиртокрохмальної промисло­вості. При переробці тонни картоплі з вмістом 17,6% крохмалю можна мати


112 л спирту, 55 кг рідкої вуглекислоти, 0,30 л сивушного масла. Брага є цін­ною вуглекислотою для виробництва кормових відходів, а збагачена білками, мікроелементами та вітамінами, вторинна сировина – дуже цінний корм для тваринництва. Картоплю використовують і для виробництва глюкози, гідролу, синтетичного каучуку та інших видів продукції. Продукти її переробки широко використовуються в багатьох галузях харчової, хімічної, текстильної, шкіряної, лакофарбової промисловості. Понад 150 галузей використовують спирт, вироб­лений із картоплі.

Картопля – цінна кормова культура, особливо для свиней, при викорис­танні 150 ц\ га можна з них одержати 45 ц. кормових одиниць і 365 кг перетрав­ного протеїну, а при переробці її на спирт з наступним виробництвом із браги кормових дріжджів з 1 га посіву картоплі можна мати 210 ц вторинної браги і


5 ц сухих кормових дріжджів, що дорівнює 14 ц кормових одиниць та 384 кг перетравного протеїну.

Дуже велике агротехнічне значення картоплі. Після її багаторічного ви­робітку і збирання поле також звільняється від бур'янів, стає дуже чистим і є найкращим попередником для багатьох культур і насамперед зернових. Приріст врожаю, попередником яких є картопля, становить як мінімум 2-4 ц/га.

Однак картопля дуже природо-трудо-матеріало-енерго і фондомістка куль­тура і тому її вирощування пов'язане з великими матеріальними затратами. Тому у громадському секторі економіки виробництво картоплі зведено до мі­німуму. Майже 80% її виробництва зосереджено в особистих господарствах населення, пе­ремістилося на поле особистих і фермерських господарств. Але і в господарствах сільськогосподарських підприємств залишилися ще значні її посівні площі.

За останні 10 років (з 1990 по 2000) має місце зростання посівної площі картоплі, її валового збору і виробництва на душу населення. Однак в госпо­дарствах суспільного сектора рентабельність виробництва картоплі має від'ємні показники. Винятком є 2000 рік, коли рентабельність виробництва картоплі досягла + 14%, тоді як у 1997 – 1999р. вона була збитковою культурою.

Збільшення виробництва картоплі повинно узгоджуватися з її потребами для харчування населення, годівлі худоби і забезпечення сировиною промисло­вості. Основними районами картоплярства повинні стати поліські і західні ра­йони, вирощування ранньої картоплі можливе і в південних районах України, у приміських зонах великих міст і промислових центрів.

Після закінчення викладу четвертого питання плану, викладач повер­тається до його початку і нагадує студентам про запитання проблемного характеру: ”Чому нові сорти іноді не зараховуються в Державний реєстр, хоча відповідають всім вимогам ? ”. Після дискусії зі студентами, викладач дає відповідь на поставлене запитання і серед головних причин називає: що сорти не відповідають завданням і напрямам селекції, що зумовлюються різноманітністю ґрунтово-кліматичних умов України, а також вимогами сільськогосподарського виробництва.

Доцільно подати літературу після кожної лекції.

Список літератури.

1. Сєдов Є. М. Програма й методика селекции плодовых, ягодных и оре­хоплодных культур. - Орел: Прогресс, 1995.- 502 с.

2. Классификатор плодово-ягодных культур ивинограда / за ред. Шитта П.Р. -М.: Колос, 1952.- 230 с.

3. Костина Д. Ф., Забральская П. Ф. Сортоизучение черешни / труды Ни­китинского ботаническогого сада.- Т. 28, 1969 .- С-245-251.

4. Семакин У. П. Помологический сорт, ее репродукция и улучшение.-Тула, 1992.- 189 с.

5. Шитт П. Р. Ботанические основы агротехники плодоводства.-М.: Ко­лос, 1952.- 167 с.



Після закінчення лекції викладач звертає увагу студентів на:

Запитання для самоконтролю:

а) ключові поняття: форми організації занять, лекційно-семінарська система, проблемна лекція, вибір форм організації навчання, запитання проблемного характеру.

б) тест-задачу, який носить виробничий характер, тобто відповідає ОКХ фахівців для яких читається лекція.

У нашому випадку тест-задача буде стосуватися методики навчан­ня дисципліни: „Ви – викладач спеціальних дисциплін, до Вас прикріпили практиканта зі спеціальності „Педагогіка вищої школи”, яку нетрадиційну форму лекції Ви запропонуєте йому розробити і провести з теми „Організація селекційної роботи в Україні”? Обґрунтуйте відповідь.”

Викладач звертає увагу, що в подальшому тест-задача буде контро­лем позааудиторної самостійної роботи на семінарі.
3.1.2 . Вибір мети навчання на прикладі теми

Вихідний матеріал для селекції”


Зауважимо, що відбір змісту освіти у ВНЗ здійснюється на основі взаємозв’язку цілей різних ієрархічних рівнів: соціально-економічного (людина – суспільство); психолого-педаго­гічного (загально дидактичного), професійного

Підкреслимо, що, ефективність вибору викладачем відпо­відних орга­ніза­ційних форм, методів і засобів подання навчального матеріалу обу­мов­лена чіткістю сформованих цілей навчання кожної дисципліни.

Прикладом чітко сформованих цілей навчання дисципліни „Методика навчання дисципліни „Насінництво з основами селекції” є розгляд дидак­тич­ної системи навчання (вибір форм, цілей, принципів, методів, засобів навчання) у змісті дисципліни.

Доречно додати, що розробці структурних цілей при відборі змісту навчання відбір змісту значною мірою залежить від рівня та якості між­дисциплінарного узгодження навчальних програм, належного профілювання змісту без порушення їхньої цілісності та методичної єдності.

Коцеп­туальні засади відбору змісту навчання передбачають також формування організаторських здібностей та вмінь педагога, суспільний та організаційний статус одержаної професії з неформальним розподілом служ­бових обов’язків (професія як ранг індивідуума у трудовому колективі). Співвідношення між навчальними дисциплінами у ступеневій освіті повин­ні будуватися на дотриманні принципу наступності та збереженні само­стій­ності, логіки і системи розкриття змісту навчального матеріалу кожної дисципліни.

Визначення значущості опрацьованого матеріалу та усвідом­лення цілей навчання є прямо пропорційними ефективності навчання, а продук­тивність засвоєння заданого обсягу знань, навпаки, є обернено пропор­цій­ною труднощам і складності навчального матеріалу та його кількості.

Ефективність навчального процесу зростає при викори­станні сис­темного програмно-цільового підходу в підготовці студентів; структуру­вання цілей при навчанні дисциплінам повинно здійснюватися шляхом визначення структурних та змістових цілей фахової підготовки, етапів досягнення поставлених цілей та підцілей кожного етапу.

Підкреслимо, що H.-H. Kremer, P.F.E. Sloane, професори німецького університету Падеборн з орієнтацією на підготовку викладачів аграрних дисциплін, відзначають, що якісне навчання аграрним дисциплінам забезпе­чується шляхом належної постановки цілей та розробки відповідних нав­чальних планів (теоретичні та методологічні проблеми), складання нав­чальних програм та організації самого навчального процесу (практична реалізація). Разом із тим досягнення основних цілей можливе на основі принципу наступності за умов належного ущільнення і концентрації нав­чаль­ного матеріалу, усунення дублювання в їх навчанні (економічності).

План. Методика навчання питань:

1. Обґрунтування напряму досліджень.

2. Умови та методика проведення дослідів.

3. Характеристика ґрунтово-кліматичних умов.

4. Створення, вивчення, розмноження, збереження зразків вихідного ма­теріалу сорго різного напряму використання.

5. Проведення попереднього та конкурсного випробування сортів і гіб­ри­дів сорго.

6. Створення ліній, сортів і гібридів сорго з високим змістом цукру.

7. Державна реєстрація сортів.

8. Розмножити насіння нових самозапилених ліній, стерильних аналогів, сортів і гібридів сорго.

Викладач звертає увагу на ключові поняття лекції: мета лекції, мета семінару, мета практичної роботи, мета лабораторної роботи, мета ауди­торної самостійної роботи, мета поза аудиторної самостійної робо­ти, виховна мета, розвивальна мета, навчальна мета, ієрархічні цілі, лекція – візуалізація.

Студенти дають визначення ключовим поняттям, на паперових но­сіях, тобто етап активізації опорних знань та контролю присутності студентів поєднується викладачем, бо продовжує діяти принцип виперед­жа­ючого навчання (про який викладач заявив студентам на вступному занятті).

Викладач пропонує студентам форму лекції – лекція-візуалізація .

Викладач наголошує, що навчальна мета лекції з теми „Вибір мети навчання на прикладі теми „Вихідний матеріал для селекції” – показати студентам місце мети в дидактичній системі навчання.

Викладач звертає увагу студентів, що даний вид лекції є результатом нового використання принципу наочності, зміст даного принципу зміню­єть­ся під впливом даних психолого-педагогічної науки, форм і методів активізації навчання.

Психологічні і педагогічні дослідження показують, що наочність не тільки сприяє успішнішому сприйняттю і запам'ятовуванню учбового ма­теріалу, але і дозволяє активізувати розумову діяльність, глибше прони­кати в суть вивчається явищ (Р. Арнхейм, Е.Ю. Артьемьева, В.І. Яки­манськая і ін.) показує його зв'язок з творчими процесами ухвалення рішень, підтверджує регулюючу роль образу в діяльності людини.

Називаючи перше питання плану, а саме: 1. Обґрунтування напряму досліджень, викладач за допомогою презентації показує об’єкт, мету дос­лідження, схему польового та лабораторного методик дослідження та статистичні результати.

Об'єкт дослідження – новий вихідний матеріал, самозапилені лінії, сте­рильні аналоги, сорти й гібриди сорго різного напряму використання.

Мета роботи – на основі нових методів генетичної селекції, створення й вивчення вихідного матеріалу, виведення нових сортів і гібридів сорго різного напряму використання (зернове, сориз, силосне, віничне, сорго-суданкові гіб­риди і суданська трава) з комплексом цінних морфологічних і господарських ознак, а також їхнє первинне насінництво, прискорене розмноження й впровад­ження у виробництво.

Метод досліджень – польовий, лабораторний, статистичний.

Наведено результати досліджень за 2009 р. В поточному році у селекцій­них розплідниках вивчалося 1277 зразків зернового, цукрового, віничного сорго, суданської трави і сорго-суданкових гібридів. Частина з них оцінена по реакції на ЦЧС, комбінаційну здатність, і по комплексу господарсько-цінних ознак. У попередніх і конкурсному випробуваннях виділені нові високовро­жай­ні сорти й гібриди зернового, цукрового, віничного сорго, суданської трави й сорго-суданкових гібридів. На 2009 рік включений до Реєстру сортів України гібрид сориту НАШ. Готується до передачі в Інститут експертизи сорт су­дан­ської трави під назвою Чародійка і сорт віничного сорго Скіфське з робочою назвою Українське 30. У розсадниках первинного насінництва (відбору й насін­нєвих) розмножені оригінальні насіння й насіння супереліти, а також гібриди першого покоління різних напрямків використання.

СТЕРИЛЬНІ АНАЛОГИ, САМОЗАПИЛЕНІ ЛІНІЇ, ВИХІДНИЙ МАТЕ­РІАЛ, СЕЛЕКЦІЙНИЙ ЗРАЗОК, НОМЕР, СОРТИ, ГІБРИДИ, ГЕТЕРОЗИС, УРОЖАЙНІСТЬ, ПОПЕРЕДНЄ, КОНКУРСНЕ ВИПРОБУВАННЯ, ЕКСПЕР­ТИЗА СОРТІВ, ПЕРВИННЕ НАСІННИЦТВО, РОЗСАДНИК ВІДБОРУ, НА­СІННЄВИЙ РОЗСАДНИК, ОРІГІНАЛЬНЕ НАСІННЯ, СУПЕРЕЛІТА, ЕЛІТА, СОРГО РІЗНОГО НАПРЯМУ ВИКОРИСТАННЯ, КОМБІНАЦІЙНА ЗДАТ­НІСТЬ, ЦИТОПЛАЗМАТИЧНА ЧОЛОВІЧА СТЕРИЛЬНІСТЬ, РЕЄСТРАЦІЯ.

Аграрна галузь України переживає дуже важкий етап свого розвитку, тому що зміни які пройшли в формі власності супроводжувались соціально-еко­номічною кризою, котра постійно ставить проблеми, для рішення яких необ­хідно вибирати вірну спрямованість змін параметрів виробництва, адекватні економічним чи кон`юнктурним вимогам.

При створенні міцної кормової бази в південних посушливих районах велике значення мають культури, які можуть забезпечити високі стабільні врожаї зеленої та сухої маси в екстремальних умовах. Вагому роль в цьому зв’язку може зіграти сорго різного напряму використання – зернове, силосне, суданська трава, сорго-суданські гібриди. Віничне сорго, як технічну культуру використовують для виготовлення віників.

Соргові культури мають високу теплостійкість і посухостійкість, і ста­біль­ні по продуктивності, у той же час добре реагують на зрошення, що за­безпечує при невеликих зрошувальних нормах високе збільшення врожаю. Цю властивість необхідно використати в умовах дефіциту поливної води, а також при плануванні культури на умовно зрошуваних землях – супутниках.

Викладач звертає увагу, що лекція – візуалізація учить студентів пе­ретворювати усну і письмову інформацію у візуальну форму, що формує у них професійне мислення за рахунок систематизації і виділення найзначу­щіших, істотніших елементів змісту навчання.

Тому викладач звертає увагу студентів, в презентації-лекцїї, на схему зеленого конвеєра, де новий сорт сорго займає важливе місце. У зеленому конвеєрі, з однолітніх кормових культур, сорго є одним з економічно вигідних: по-перше, сорго добре відростає після скошування, що дає можливість одер­жувати на неполивних землях 2-3, а на зрошенні – до 4-х укосів зеленої маси й урожайність відповідно 40-50, 100 і більше тон з 1 га. По-друге, норма висіву насіння сорго в 3-5 разів менше кукурудзи, майже в 10 разів менше бобово-злакових сумішей, а врожайність – істотно перевищує останні. У третіх, при використанні сортів і гібридів соргових культур різних груп стиглості й сіву їх у різний термін, досягається гарантоване забезпечення кормами в конкретно намічені періоди у необхідній кількості. При цьому, строк надходження зеленої маси можна змінювати залежно від складних умов без істотного впливу на за­гальну продуктивність посівів, що не спостерігається в інших однолітніх одно­укісних культур.

Останнім часом створена нова культура зернового сорго – сориз або круп'яне сорго, призначене для переробки його зерна на крупу. Вихід крупи із зерна сорго становить 75-85%, а по харчовим якостям вона не поступає крупі з рису й кукурудзи. Виведені сорти соризу з яких також можна одержувати, після термічної обробки, повітряні вироби.



Викладач звертає увагу студентів на важливість селекції сорго у нинішній час переходу на різноманітні носії альтернативної енергії. Сорго зернове і цукрове доцільно використовувати як сировину для одержання біо­етанолу.

Будь-яка форма наочної інформації містить елементи проблемної. Тому лекція – візуалізація сприяє створенню проблемної ситуації, дозвіл якої на відміну від проблемної лекції, де використовуються питання, відбуваєть­ся на основі аналізу, синтезу, узагальнення, згортання або розгортання ін­формації, тобто з включенням активної розумової діяльності. Задача викладача використовувати таки форми наочності, які на тільки доповню­вали – би словесну інформацію, але і самі були носіями інформації. Чим біль­ше за проблемну в наочній інформації, тим вище ступінь розумової актив­ності студента.

Тому викладач ставить питання проблемного характеру: „Чому не­зважаючи на великі переваги соргових культур, площі посівів у Криму зали­шаються незначними?”.

Однак, незважаючи на великі переваги соргових культур, площі посівів у Криму залишаються незначними. Одна з головних причин цього – погано на­лагоджене насінництво, недостатня кількість високоврожайних низькорослих сортів і гібридів зернового сорго, пристосованих до механізованого збирання й до місцевих посушливих умов, недостатня розробка зональної й сортової агро­техніки вирощування їх на неполивних землях, слабка пропаганда й реклама.

По нашим розрахункам у Криму, у найближчій перспективі, посіви сорго на зерно повинні бути розширені до 50 тис. га за рахунок кукурудзи, ярового ячменя й вівса, що висівають на богарі, а також в поукісних і післяжнивних по­сівах, після збирання рапсу і озимого ячменя в умовах зрошення. Площі посіву соргових культур на силос, сіно, сінаж, зелений корм повинні бути доведені до 100-105 тис. га за рахунок кукурудзи й маловрожайних однорічних трав на бо­гарі й зрошенні. При цьому необхідно планувати ущільнені та змішані посіви з високобілковими культурами (соєю, амарантом).

Таким чином, широке поширення соргових культур дає можливість по­ліп­шити кормовиробництво в господарствах Криму, підвищити врожайність і стабіль­ність кормових культур, істотно знизити собівартість кормів.

Метою досліджень є розробка й удосконалювання методів генетичної селекції, створення на основі ЦЧС нового вихідного матеріалу, а на його основі сортів і гібридів соргових культур з комплексом цінних морфологічних та гос­подарських ознак, стійких до посухи, вилягання, ушкодження шкідниками й хворобами, які перевищуватимуть по продуктивності районовані сорти на
20-30%, а також їхнє прискорене розмноження й впровадження у виробництво.

Для досягнення мети були поставлені наступні завдання:

1. Створити і вивчити новий вихідний матеріал для селекції сорго.

2. Провести випробування нових сортів і гібридів, кращі передати на експертизу до Державної служби з охорони сортів рослин України.

3. Розмножити в ланках первинного насінництва оригінальне і елітне на­сіння сорго різного напрямку використання.

В умовах реорганізації сільськогосподарського виробництва досягнення науково-технічного прогресу й нові економічні механізми є одним з головних факторів його підйому й стабільності.

У цьому зв'язку головним завданням науково-дослідних установ є пра­виль­ний вибір високопріоритетних напрямків у роботі з метою досягнення максимального ефекту в короткі строки. Один з таких напрямків, на даний час, є прискорення процесу створення й використання в широкому масштабі висо­коврожайних, з високою якістю продукції, харчових, зернофуражних і кор­мових культур.

Для південних регіонів нашої країни, у посушливих умовах Криму, од­нією з таких культур є сорго. Універсальність у використанні, висока посухо­стійкість, і одночасно чутливість на зрошення, солестійкість, невибагливість до ґрунтів, мала норма висіву й високий коефіцієнт розмноження дозволяє у ко­роткий строк здійснити необхідне розширення посівних площ сорго кращими сортами й гібридами.

Всебічне вивчення й використання ефекту гетерозису, стабільності основ­них ознак до біотичних і абіотичних факторів у різних видів сорго (зернове, цук­рове й віничне, сорго-суданкові гібриди й суданська трава), надійне промис­лове насінництво – головне завдання селекції й насінництва на сучасному етапі.

У результаті багаторічних досліджень (1988-2008 рр.) співробітниками проблемної НІ лабораторії сорго проведена значна робота зі створення вихідного матеріалу сорго і виведенню нових сортів і гібридів: створено понад 1200 самозапилених ліній, 50 стерильних аналогів, включено до Реєстру сортів рослин України 17 сортів і гібридів сорго різного напряму використання.

Подальше розширення й поглиблення досліджень по сорго, розробка но­вих напрямків у використанні продукції (одержання крупи, крохмалю, цукру, спир­ту, біоетанолу та ін.) дає можливість більш повно оцінити сорго з народногосподарської точки зору, виявити потенційні можливості в якості харчової, кормової й технічної культури.

Викладач акцентує увагу, що підготовка лекції-візуалізації викладачем полягає в тому, щоб змінити, переконструювати навчальну інформацію з теми лекційного заняття у візуальну форму для представлення студентам через технічні засоби навчання або уручну (схеми, малюнки, креслення і т.п.). До цієї роботи можуть притягуватися і студенти, у яких у зв'язку з цим форму­ва­тимуться відповідні уміння, розвиватися високий рівень ак­тив­ності, вихову­ватися особове відношення до змісту навчання.

Тому викладач продовжує презентацію лекції з викладення другого питання плану, а саме: 2. Умови та методика проведення дослідів. Наукові дослідження по створенню нового вихідного матеріалу сорго, селекційній ро­боті, випробуванню нових сортів і гібридів різного напряму використання про­водилися в спеціально виділеній селекційній сівозміні, що розміщувалась на дослідному полі ПФ НУБіП України "Кримський агротехнологічний універси­тет", розмноження насіння – на полях навчального господарства.

При постановці та проведенні досліджень керувалися спеціальними мето­дами польового досліду (Б.А. Доспєхов, 1979, 1985), Методикою державного сортовипробування сільськогосподарських культур (2000), Методикою по селекції і насінництву гібридного сорго (Н.А. Шепель, 1985).

Селекційні досліди розміщалися в дослідному полі, а розсадники первин­них ланок насінництва на полях університету.

Попередник – зернові колосові. Слідом за збиранням попередника прово­дилося дворазове лущіння стерні дисковою бороною, а потім оранка на глибину 23-25 см. Під оранку вносилися фосфорні добрива у вигляді простого супер­фосфату причіпним розпилювачем НРУ-0,5. У такому стані поле залишали під зиму.

Весняна допосівна підготовка ґрунту складалася з ранньовесняної куль­тивації поля на глибину 5-6 см. За місяць до посіву сорго для боротьби з бага­торічними бур'янами вносили гербіцид Луварам – 2 л/га.

Посів селекційних і насінницьких ділянок в поточному році проводили пізно – в кінці другої декади травня (17-19), коли середньодобова температура повітря становила 13-15°С. Слідом за посівом поле каткували кільчасто-шпоро­вими катками. Через 4-5 днів після посіву проводили досходове боронування середніми зубовими боронами поперек напрямку посівів. Ділянки гібридизації й ділянки розмноження сіяли зі співвідношенням рядів материнської стерильної лінії й запильника 10: 2 і 6: 6.

Догляд за посівами складався з обробки гербіцидами 2,4Д (Діален-супер) дозою 1 л/га у фазі 4-5 листів у рослин сорго і двох міжрядних обробок
(КРН-4,2), ручної прополки (видалення курячого проса й мишію), обробки рос­лин проти попелиці.

Для посіву селекційних розсадників, конкурсного, попереднього випробу­вання й ділянок гібридизації застосовували переустатковану селекційну сівалку СПЧ-6 нашої конструкції.

Розміщення ділянок селекційних дослідів проводилося систематичним методом, триярусно, шаховим способом. Елементарні ділянки у випробуваннях зернового сорго були площею 21 м2, повторність трьох – і чотириразова, у по­передньому випробуванні цукрового сорго й сорго-суданкових гібридів – дво­рядкові, площею 14 м2, у всіх селекційних розсадниках – без повторень, одно­рядкові, площею 7 м2.

Збирання зернового сорго у випробуваннях проводили прямим комбайну­ванням фінським комбайном “Сампо-500” у фазі повної стиглості зерна, з виз­наченням його вологості польовим вологоміром "Фермер". Урожай зерна про­водили до стандартної (14%) вологості.

Скошування й збір зеленої маси силосного сорго, сорго-суданкових гібри­дів і суданської трави проводили вручну (серпами) з одночасним зважуванням всієї маси на платформних поштових вагах. Перший укіс суданської трави і сорго-суданкових гібридів збирали на 45-50 день після сходів, або за 7-10 днів до викидання волоті, другий – на 30 день після першого і третій – на 40 після другого укосу.

Силосне сорго збирали у фазі воскової стиглості зерна. З кожної ділянки як трав'янистого, так і силосного сорго відбирали по два пробних снопи вагою 3-5 кг для визначення виходу сіна, абсолютно сухої речовини, а також для виз­начення структури врожаю.

За стандарт прийняті районовані в Криму сорти і гібриди сорго різного напряму використання: для сортів і ліній зернового сорго – сорт Кримбел; для гібридів – гібрид зернового сорго Кримдар 10; по цукровому (силосному) – сорт Кримське 15; по сорго-суданкових гібридах – Ювілей 50, по суданській траві – сорт Фіолета.

Для створення нового вихідного матеріалу використовували метод схре­щування на стерильній основі; всебічної оцінки сортозразків, факторів що вивчалися. У дослідах проводили: фенологічні спостереження, біометричні виміри, польову оцінку на стійкість до ушкодження попелицею і кукурудзяним метеликом та ураження бактеріозами і летючою сажкою; визначали: вміст цук­ру у соці стебел, оцінку зразків по реакції на цитоплазматичну чоловічу сте­риль­ність (ЦЧС) і інші спостереження й дослідження.



Викладач наголошує, що читання лекції-візуалізації зводиться до зв'язного, розгорненого коментування викладачем підготовлених наочних матеріалів, що повністю розкривають тему даної лекції. Представлена та­ким чином інформація повинна забезпечити систематизацію знань, що є у студентів, створення проблемних ситуацій і можливості їх дозволу; демон­струвати різні способи наочності, що є важливим в пізнавальній і профе­сійній діяльності. Тому викладач всі цифрові матеріали пропонує демон­струвати студентам, озвучуючи їх.

Крім цього, в селекційних розсадниках проводили оцінку зразків з ком­плексу господарсько-цінних ознак. У результаті жорсткого бракування виділені найбільш продуктивні номери для різних напрямків використання.

У насіннєвих розсадниках первинного насінництва проводили видові й сортові прополки, апробацію та масовий відбір типових рослин.

Статистична обробка експериментальних даних проводилася по Вольфу (1966), Доспєхову (1985) і Методиці державного сортовипробування (2000) на персональних комп’ютерах.



Викладач вказує, що краще всього використовувати різні види візуа­лізації – натуральні, образотворчі, символічні, – кожний з яких або їх поєднання вибирається залежно від змісту навчального матеріалу. При переході від тексту до зорової навчального форми або від одного виду наоч­ності до іншого може втрачатися деяка кількість інформації. Але це є пе­ревагою, оскільки дозволяє сконцентрувати увагу на найважливіших аспек­тах і особливостях змісту лекції, сприяти його розумінню і засвоєнню.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   37


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка