Методичні вказівки щодо формування навчально-методичного комплексу з навчальної дисципліни "Адміністративне право"



Сторінка9/9
Дата конвертації22.02.2017
Розмір1.57 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9
Тема лекції: Основи публічного адміністрування у соціально-культурній сфері.

План лекції

1. Загальна характеристика адміністративно-правового регулювання у соціально-культурній сфері.

2. Органи виконавчої влади, що здійснюють державне управління у соціально-культурній сфері.

Література:

Конституція України. - К.,1996.

Кодекс України про адміністративні правопорушення.- К. 2016 р.

Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005. р. //Урядовий кур’єр. – 2005. – № 153-154.

Закон України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 р.

Закон України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17 березня 2011 р. // ВВР України. – 2011. - №17. – Ст. 76.

Закон України “Про державну службу”.- від 10.12.2015 р. // ВВР України. – 2016. - №2. – Ст. 19.

Закон України “Про громадянство України” від 18. 01. 2001 р. – Ур. кур’єр. – №39. –2001. – 01.03.

Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 р. // Відом. Верх. Ради України. – 2012. – № 19-20. – С. 179

13. Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту: Закон України від 8 липня 2011 р. // Відомості Верховної Ради України.. – 2012. – № 16. – С. 146

14. Закон України “Про громадські об’єднання» від 22 березня 2012 р. // Уряд. кур’єр. – 2012. – 13 червня. – №104.

Постанова Кабінету Міністрів України “Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади” від 19 вересня 2014 р.

Концепція адміністративної реформи в Україні.- Указ Президента України від 22. 07.1998 р.

Спеціальна література

Адміністративне право України. Академічний курс: Підручник у 2 т. – Т. I. Заг. частина // Юр. думка. 2006. – 582 с.

Курс адміністративного права України. Підручник. За ред. В.В. Коваленка. – К.: Юрінком Інтер. – 2015. – 805 с.


Зміст лекції

1. Соціально-культурна сфера - це сфера духовного (нематеріального за своїм характером) життя людей, пов’язана з їх освітою, вихованням, інтелектуально-культурним розвитком, охороною їх здоров’я, соціальним забезпеченням та задаволенням інших соціально-культурних потреб людини.

Побудова незалежної, демократичної, соціальної Української держави передбачає не тільки створення достатньої матеріально-технічної основи життя суспільства, але і належний ідейно-політичний та духовний рівень розвитку людей. Коституція України визнає найвищою соціальною цінністю людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, які визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів. Кожному громадянину надається право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв’язків зі світовим співтовариством. Вона забезпечує збереження культурних цінностей, а також соціальну спрямованість економіки.

Отже, роль держави в загальному регулюванні суспільних відносин у сфері соціально-культурного розвитку країни досить вагома. Держава здійснює загальне керівництво питаннями соціально-культурного будівництва, створює відповідну нормативно-правову основу в цій сфері, належну матеріально-технічну базу, сприятливий морально-політичний клімат, організує підготовку професійних кадрів, стимулює досягнення науково-технічного прогресу та творчі здобутки, забезпечує функціонування органів галузевого управління у цій сфері, піклується про соціальний захист населення. Більшість з цих питань пов’язані з реалізацією управлінських функцій держави.

Суттєвим елементом нормального функціонуання цієї складної сфери суспільного життя є її своєчасне і належне законодавче забезпечення. Принципові положення соціально-культурного розвитку країни знайшли своє закріплення в Конституції України, в прийняті Основ законодавства України про охорону здоров’я (1992 р.), Основ законодавства України про культуру (1992 р.); Законів України «Про освіту» ( в ред. 1996р.), «Про вищу освіту» (2002 р.) «Про пенсійне забезпечення» (1992 р.), «Про фізичну культуру і спорт» (1993 р.) та ін.



Державне управління в соціально-культурній сфері становить собою виконавчо-розпорядчу діяльність уповноважених на те органів виконавчої влади та інших повноважних суб’єктів щодо організації і виконання на основі чинного законодавства завдань і функцій держави стосовно освіти і науки, охорони здоров’я, розвитку культури та мистецтва, фізкультури та спорту, сприяння сім’ї та молоді, соціального захисту населення.

2. Об’єктами державного управління в сфері соціально-культурного життя виступають суспільні відносини, що складаються в галузях: освіти і науки, культури і мистецтва, охорони здоров’я, розвитку сім’ї і молоді, фізкультури і спорту, праці та соціального захисту населення.

В управлінні соціально-культурною сферою активну участь беруть різні органи державної влади, органи місцевого самоврядування, політичні партії, об’єднання громадян.

Крім Верховної Ради України як органу держави, що законодавчо врегульовує відносини в соціально-культурній сфері, виробляє і закріплює соціальну політику, суттєву роль в управлінні цією сферою відіграє Президент України та Кабінет Міністрів України як державні органи, які здійснюють загальне керівництво соціально-культурним будівництвом у державі. Уряд, який через підвідомчі йому органи виконавчої влади забезпечує реалізацію політики держави у відповідних галузях цієї сфери, створює умови для функціонування достатньої мережі державних соціально-культурних закладів та установ різноманітного призначення з урахуванням регіональних особливостей, здійснює фінансове та матеріально-технічне забезпечення цих організацій, сприяє відповідній підготовці кадрів для галузей цієї сфери, організовує розробку та реалізацію національних (загальнодержавних) та регіональних програм соціально-культурного розвитку, здійснює координацію діяльності окремих міністерств та інших центральних органів виконавчої влади у названій сфері та ін. З метою реалізації своїх рішень уряд видає відповідні постанови та розпорядження. Певні повноваження в соціально-культурній сфері мають місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування.

Безпосередньо ж державне управління в сфері соціально-культурного будівництва здійснюють спеціально уповноважені на те центральні органи виконавчої влади та їх регіональні структурні підрозділи. До системи центральних органів виконавчої влади у сфері соціально-культурного будівництва відносяться:



міністерства: - освіти і науки; - культури; - охорони здоров’я; - праці та соціальної політики; - у справах сім’ї, молоді та спорту;

- державні служби та інші центральні органи виконавчої влади: - міграційна служба; - держкомітет телебачення і радіомовлення; - у справах релігій; -Пенсійний фонд.

Зміст і характер функцій управління, форм та методів управлінської діяльності в соціально-культурній сфері мають свої особливості. Тут перважають методи: переконання, загального організаційного, рекомендаційного та стимулюючого характеру, творчого спонукання, матеріального та морального заохочення.



Лекція № 9

Тема 2.8. Основи публічного адміністрування у сфері адміністративно-політичної діяльності.



План лекції

1. Загальна характеристика адміністративно-правового регулювання у сфері адміністративно-політичної діяльності.

2. Органи виконавчої влади, що здійснюють державне управління у сфері адміністративно-політичної діяльності

Література:

Конституція України. - К.,1996.

Кодекс України про адміністративні правопорушення.- К. 2016 р.

Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005. р. //Урядовий кур’єр. – 2005. – № 153-154.

Закон України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 р.

Закон України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17 березня 2011 р. // ВВР України. – 2011. - №17. – Ст. 76.

Закон України “Про державну службу”.- від 10.12.2015 р. // ВВР України. – 2016. - №2. – Ст. 19.

Закон України “Про громадянство України” від 18. 01. 2001 р. – Ур. кур’єр. – №39. –2001. – 01.03.

Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 р. // Відом. Верх. Ради України. – 2012. – № 19-20. – С. 179

13. Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту: Закон України від 8 липня 2011 р. // Відомості Верховної Ради України.. – 2012. – № 16. – С. 146

14. Закон України “Про громадські об’єднання» від 22 березня 2012 р. // Уряд. кур’єр. – 2012. – 13 червня. – №104.

Постанова Кабінету Міністрів України “Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади” від 19 вересня 2014 р.

Концепція адміністративної реформи в Україні.- Указ Президента України від 22. 07.1998 р.

Спеціальна література

Адміністративне право України. Академічний курс: Підручник у 2 т. – Т. I. Заг. частина // Юр. думка. 2006. – 582 с.

Курс адміністративного права України. Підручник. За ред. В.В. Коваленка. – К.: Юрінком Інтер. – 2015. – 805 с.



Зміст лекції

1. Об’єктом управління у сфері адміністративно-політичної діяльності є відносини, що складаються в галузях: оборони країни, національної безпеки, внутрішніх справ, охорони державного кордону, митного контролю, юстиції та закордонних справ.

Управління в сфері адміністративно-політичної діяльності є різновидом державного управління в цілому. Тому йому властиві загальні ознаки, принципи, форми і методи та інші основні категорії цієї важливої форми державної діяльності. Водночас управління в даній сфері має і свої характерні особливості, які зумовлені специфічним характером завдань і функцій даної сфери, своєрідністю їх соціального призначення, особливістю змісту, форм і методів управлінської діяльності в цій сфері. Розглянемо їх.

1.Управлінська діяльність галузевих органів виконавчої влади цієї сфери порівняно з іншими управлінськими сферами має більш яскраво виражене політичне спрямування.

2.Особливістю управління в цій сфері є більш виразна централізація вертикалі відомчих органів виконавчої влади її окремих галузей (зокрема, більшість регіональних галузевих органів цієї сфери не перебуває у так званому подвійному підпорядкуванні - це стосується підрозділів національної безпеки, оборони, органів внутрішніх справ, митної служби, охорони державного кордону та ін.).

3. Порівняно з іншими управлінськими сферами здійснення виконавчої влади в сфері адміністративно-політичної діяльності супроводжується більш широким застосуванням примусових заходів для належного забезпечення виконання поставлених перед цими органами завдань і функцій специфічного характеру, у тому числі застосуванням прямої фізичної сили, технічних засобів, зокрема зброї та спеціальних засобів тощо.

4. У сфері адміністративно-політичної діяльності досить часто використовуються спеціальні (особливі) правові режими (скажімо, прикордонний режим, режим надзвичайного або військового стану, паспортний режим, режим дозвільної системи, режим державної та військової таємниці тощо). Крім того в цій сфері важливе місце відводиться застосуванню оперативно-розшукових заходів, враховуючи високу латентність багатьох протиправних дій в окремих галузях даної сфери.

5. В управлінській діяльності органів виконавчої влади цієї сфери переважає застосування більш жорстких, командно-адміністративних методів прямого, імперативного впливу, зокрема односторонньо-владного волевиявлення з боку керуючих суб’єктів щодо поведінки підпорядкованих об’єктів (це стосується сфери оборони, внутрішніх справ, національної безпеки та ін.).

6. Для особового складу органів виконавчої влади в сфері адміністративно-політичної діяльності законодавством України, як правило, встановлюється особливий порядок проходження служби: в більшості випадків для працівників цих органів встановлені спеціальні звання або класні чини, на них покладені більш суворі обов’язки та додаткові вимоги. Нерідко їм надаються і певні пільги. Для виконання своїх службових обов’язків для них запроваджується спеціальний форменний одяг.

7. Чинним законодавством для працівників цієї управлінської сфери встановлюється спеціальний правовий статус (наприклад, правовий статус суддів, працівників дипломатичних установ та ін.), а також закріплений особливий порядок несення адміністративної та дисциплінарної відповідальності (ст. 15 КпАП України та ін.).

2. В цілому в управлінні адміністративно-політичною сферою активну участь беруть всі гілки державної влади в межах свого соціально-правового та функціонального призначення. Найбільш життєво важливі питання цієї сфери вирішує Верховна Рада України через законотворчий процес. Значні повноваження щодо управління цією сферою мають Президент України та Кабінет Міністрів України, які спрямовують. контролюють та координують діяльність відомств адміністративно-політичної сфери, здійснюють щодо них загальне керівництво.

Безпосереднє ж управління в сфері адміністративно-політичної діяльності здійснюють спеціально уповноважені на те галузеві органи виконавчої влади, до яких відносяться:



міністерства: - внутрішніх справ; - оборони; - закордонних справ; - юстиції;

держслужби та інші центральні органи виконавчої влади: - Державна фіскальна служба; - Державна прикордонна служба України; - Державна митна служба, -Держслужба з питань надзвичайних ситуацій - Державна пенітенціарна служба, - Служба безпеки України, - Управління державної охорони.

Вищеназвані ЦОВВ мають свої територіальні (регіональні) підрозділи (департаменти, управління, відділи, служби та ін.), які здебільшого не перебувають у подвійному підпорядкуванні, а мають пряму, вертикальну підпорядкованість.



В період загального реформування державно-правових інституцій зазнає оновлення та відповідного трансформування і сфера адміністративно-політичної діяльності. Зокрема, в останній час відбувається структурна перебудова Збройних сил України, зазнає змін прикордонна служба, здійснюється реструктуризація органів внутрішніх справ, відбувається судово-правова реформа, оновлюється зміст міжнародної політики нашої держави та ін.



1 Див.: Великий тлумачний словник сучасної української мови. – С. – 747, 1623.

2 Корупція (лат corruption – порча, розбещення) – підкуп; підкупність і продажність громадських і політичних діячів, а також державних чиновників та посадових осіб. – Краткий словарь инстранных слов. – 3-е издание. – Огиз. – М. –1943. – С 194.


3  Термін “режим” означає: 1). –Державний лад, спосіб правління; 2)Чітко встановлений розпорядок життя, праці, відпочинку, лікування (н-д – постільний режим); 3) Система правил, заходів, запроваджуваних для досягнення певної мети; 4) Певні умови, необхідні для забезпечення відповідної роботи, функціонування чого-небудь (режим ненормованого робочого дня, пільговий режим, аварійний режим, нормальний режим); 5) Сукупність параметрів, що характеризують функціонування певного об’єкта (режимний об'єкт) тощо.


4 Див.: ВІ.Я.Малиновський. Державне управління. Навч. посібник. //к. – Атіка. 2003. – С. 373.
1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка