Методичні вказівки щодо формування навчально-методичного комплексу з навчальної дисципліни "Адміністративне право"



Сторінка8/9
Дата конвертації22.02.2017
Розмір1.57 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9
Тема: Адміністративний примус

План лекції

1. Адміністративний примус та класифікація його заходів.

2. Заходи адміністративного попередження.

3. Заходи адміністративного припинення


Література

Конституція України. - К.,1996.

Кодекс України про адміністративні правопорушення.- К. 2016 р.

Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005. р. //Урядовий кур’єр. – 2005. – № 153-154.

Закон України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 р.

Закон України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17 березня 2011 р. // ВВР України. – 2011. - №17. – Ст. 76.

Закон України “Про адміністративні послуги» від 6 вересня 2012 р. // Уряд. кур’єр. – 2012. – 10 жовтня. – №184.

Закон України “Про державну службу”.- від 10.12.2015 р. // ВВР України. – 2016. - №2. – Ст. 19.

Про правовий режим надзвичайного стану: Закон України від 16 березня 2000 р.

Постанова Кабінету Міністрів України “Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади” від 19 вересня 2014 р.

Концепція адміністративної реформи в Україні.- Указ Президента України від 22. 07.1998 р.
Спеціальна література
Адміністративне право України. Академічний курс: Підручник у 2 т. – Т. I. Заг. частина // Юр. думка. 2006. – 582 с.

Курс адміністративного права України. Підручник. За ред. В.В. Коваленка. – К.: Юрінком Інтер. – 2015. – 805 с.

Гончарук С.Т. Адміністративний процес: навч. посіб.//К. – НАУ. – 2012. – 184с.

Коломоєць Т. О. Вступ до навчального курсу "Адміністративне право України": навч. лекція / Т. О. Коломоєць, В. К. Колпаков — К. : Ін Юре, 2014. — 240 с.



Зміст лекції

1. Адміністративний примус як один з основних методів державного управління полягає у застосуванні уповноваженими на те органами виконавчої влади та іншими компетентними суб’єктами у передбачених законом випадках комплексу примусових заходів морального, матеріального та фізичного впливу на волю і поведінку учасників управлінських відносин з метою забезпечення громадського порядку та громадської безпеки, попередження та припинення правопорушень, а також покарання правопорушників.

Заходи адміністративного примусу можуть застосовуватись як при наявності правопорушень, так і при їх відсутності.

В комплексі заходів адміністративного примусу щодо мети та характеру їх впливу виділяють переважно три традиційні групи:

– заходи адміністративного попередження (запобіжно-профілактичні); – заходи адміністративного припинення; – заходи адміністративної відповідальності (адміністративні стягнення). Нерідко в їх числі виділяють ще заходи забезпечення провадження в справах про адмінпроступки та адміністративно-відновлювальні заходи.



2. Заходи адміністративного попередження - це примусові заходи профілактичного (запобіжного) характеру, які спрямовані на попередження правопорушень, забезпечення громадської безпеки та громадського порядку, боротьбу зі стихійним лихом, епідеміями та епізоотіями, а також на запобігання та ліквідацію негативних наслідків під час інших надзвичайних подій.

До кола заходів адміністративного попередження відноситься:



  • перевірка документів (особистих, на речі, транспорт);

  • різні види огляду (особистий, технічний, медичний, санітарний, експертний, митний, а також огляд вантажу, речей тощо);

  • введення карантину (під час епідемій, епізоотій та ін.);

  • закриття окремих ділянок кордону (при загрозі епідемій, епізоотій);

  • обмеження руху транспорту та пішоходів;

  • санітарно-охоронні обмеження (зокрема тимчасова заборона в’їзду в Україну чи виїзду з країни, ввезення або вивезення вантажу, обсервація тощо);

  • входження в жилі приміщення, на земельні ділянки тощо;

  • примусове вилучення майна (реквізиція);

  • примусове відселення (виселення) людей та ін.

3. Заходи адміністративного припинення застосовуються уповноваженими на те органами чи посадовими особами у передбачених законом випадках і в установленому порядку з метою примусового припинення правопорушень, усунення їх шкідливих наслідків та забезпечення умов для притягнення до відповідальності правопорушників.

До їх кола належать наступні групи примусових заходів:

- особистого характеру (безпосереднього впливу на особу), а саме: доставлення правопорушника; адміністративне затримання особи; особистий огляд; вимога припинити протиправні дії; індивідуальний адміністративний нагляд; безпосередній фізичний вплив, у т.ч. із застосуванням спецзасобів тощо;

- майнового характеру: адміністративне вилучення та затримання речей і документів, огляд та затримання транспортних засобів, вантажів, зброї;

- технічного характеру, а саме: заборона експлуатації певних механізмів, агрегатів, транспортних засобів, виробничого обладнання; припинення певних робіт; застосування зброї, спецзасобів тощо;

- медико-санітарного характеру, а саме: призупинення або заборона певного виробництва; заборона експлуатації окремих приміщень, виробничих цехів, ринків; заборона реалізації певної продукції; примусове лікування тощо;

- фінансово-економічного характеру, а саме: тимчасове припинення фінансування, кредитування, арешт вкладів, позбавлення ліцензій тощо.

Заходи адміністративного припинення застосовуються тільки уповноваженими на те суб’єктами у передбачених законом випадках у зв’язку зі скоєнням правопорушень або у зв’язку із замахом на вчинення правопорушень.

До заходів забезпечення провадження в справах про адміністративні проступки відносять: – доставлення порушника (ст. 259 КпАП); – адміністративне затримання (ст. 261 КпАП); – особистий огляд і огляд речей (ст. 264); – вилучення речей і документів (ст.265); – відсторонення осіб від керування транспортними засобами та огляд їх на стан сп’яніння (ст. 266 КпАП).

Адміністративні стягнення як остання ланка в системі заходів адміністративного примусу є засобом реалізації адміністративної відповідальності, яка настає за вчинення адміністративних проступків. Більш детально вони будуть розглядатися в спецкурсі з адміністративної відповідальності.

Лекція № 6

Тема лекції: Забезпечення законності і дисципліни у сфері державного управління
План лекції

1. Суть та система способів забезпечення законності і дисципліни у сфері державного управління.

2. Контроль у сфері виконавчої влади, його види та форми прояву.

3. Нагляд як спосіб забезпечення законності та його види.
Література:

Конституція України. - К.,1996.

Кодекс України про адміністративні правопорушення.- К. 2016 р.

Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005. р. //Урядовий кур’єр. – 2005. – № 153-154.

Закон України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 р.

Закон України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17 березня 2011 р. // ВВР України. – 2011. - №17. – Ст. 76.

Закон України “Про громадянство України”.- від 18.01.2001р.-//Ур. кур’єр, №39, 1.03.2001р.

Закон України “Про державну службу”.- від 10.12.2015 р. // ВВР України. – 2016. - №2. – Ст. 19.

Про державну таємницю: Закон України від 21.09.1999 р.

Про правовий режим воєнного стану: Закон України від 6 квітня 2000 р.

Постанова Кабінету Міністрів України “Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади” від 19 вересня 2014 р.

Концепція адміністративної реформи в Україні.- Указ Президента України від 22. 07.1998 р.


Спеціальна література
Адміністративне право України. Академічний курс: Підручник у 2 т. – Т. I. Заг. частина // Юр. думка. 2006. – 582 с.

Курс адміністративного права України. Підручник. За ред. В.В. Коваленка. – К.: Юрінком Інтер. – 2015. – 805 с.

Гончарук С.Т. Адміністративний процес: навч. посіб.//К. – НАУ. – 2012. – 184с.

Гончарук С.Т., Гусар О.А., Розум І.О.Адміністративне судочинство // К. – НАУ. – 2016. – 254 с.



Зміст лекції

1. Суть законності та дисципліни полягяє в необхідності суворого, точного і неухильного дотримання всіма без винятку суб’єктами права положень Конституції і законів України та приписів інших нормативно-правових актів.

Способами забезпечення законності і дисципліни у сфері управління насамперед є різноманітні організаційно-правові засоби, спрямовані на створення у цій сфері режиму точного і неухильного дотримання вимог законів. Передусім це різні види контролю і нагляду у сфері державного управління, можливість оскарження незаконних дій суб’єктів публічної адміністрації, а також застосування у передбачених законом випадках заходів державного примусу.

Контроль являє собою систему спостереження та перевірки процесу функціонування підконтрольного об’єкта з метою оцінки відповідності фактичного стану справ законодавчим приписам та іншим вимогам, виявлення та усунення можливих порушень або інших відхилень від заданих параметрів.

Існують різні види та форми контролю. Залежно від соціально-правової природи та правового статусу суб’єктів, що здійснюють контроль, обсягу та характеру їх повноважень розрізняють, зокрема: державний контроль, громадський контроль, контроль з боку засобів масової інфрмації, з боку органів місцевого самоврядування та ін.



2. Державний контроль носить державно-владний характер, здійснюється від імені держави різними державними органами в межах їх компетенції, в разі необхідності його дієвість забезпечується застосуванням заходів державного примусу.

Систему державного контролю залежно від субєктів становлять:

- парламентський контроль (контроль з боку Верховної Ради України);

- президентський контроль (контроль з боку Президента України);

- урядовий контроль (контроль з боку Кабінету Міністрів України);



- відомчий контроль (контроль певного відомства в межах власної системи);

- надвідомчий (міжвідомчий) контроль (спеціалізований контроль з боку певних відомств щодо окремих функцій управлінської діяльності інших відомств);

- місцевий контроль ( контроль з боку місцевих органів влади);

- судовий контроль (контроль з боку органів судової влади).

До основних форм парламентського контролю в сфері державного управління можна, зокрема, віднести:



  • затвердження загальнодержавних програм соціально-економічного, науково-технічного та наіонально-культурного розвитку країни;

  • затвердження Державного бюджету України та контроль за його виконанням;

  • призначення Прем’єр-міністра України;

  • формування коаліційного уряду;

  • розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності уряду;

  • здійснення контролю за діяльністю КМУ, розгляд питання про відповідальність уряду та прийняття резолюції про недовіру уряду;

  • призначення чи обрання на посади, звільнення з посад, надання згоди на призначення чи звільнення з посад окремих осіб у передбачених випадках.

  • контрольна діяльність з окремих питань комітетів Верховної Ради, насамперед комітету з питань законності і правопорядку;

  • контрольна діяльність Рахункової Палати;

  • право депутатського запиту;

  • діяльність Уповноваженого Верховної Ради з прав людини та ін.

Президентський контроль також одна з вищих форм державного контролю в сфері державного управління.

Реалізуючи свої контрольні повноваження, Президент України здійснює контроль у сфері виконавчої влади як безпосередньо, так і в опосеркованій формі через різні допоміжні структури. Насамперед, це діяльність Адміністрації Президента України, в складі якої діє Управління з контролю за виконанням актів Президента України. Під час проведення перевірок виконання органами виконавчої влади та їх посадовими особами указів, розпоряджень та доручень Президента України таке управлінння має право вимагати від підконтрольних органів та їх посадових осіб необхідну інформацію, документи, пояснення тощо.

Контроль з боку органів виконачої влади включає в себе урядовий контроль, контроль з боку ЦОВВ (відомчий та надвідомчий та контроль з боку місцевих органів виконачої влади.

Зміст урядового контролю зумовлений конституційним визначенням КМУ як вищого органу виконавчої влади, який несе безпосередню відповідальність за фактичний стан функціонування всієї вертикалі виконавчої влади. У зв’язку з цим Конституцією та чинним законодавством України уряд наділений значними контрольно-владними повноваженнями щодо діяльності підпорядкованих йому органів виконавчої влади. В межах своїх повноважень він може змінити або скасувати будь-яке незаконне рішення чи інший акт суб’єктів виконавчої влади в самих різних галузях і сферах суспільного життя.

Очолюючи вертикаль виконавчої влади, уряд здійснює свої владні повноваження як безпосередньо, так і через систему центральних і місцевих органів цієї влади, спрямовуючи, координуючи та контролюючи їх діяльність, використовуючи при цьому самі різноманітні форми і методи.

Контроль з боку центральних органів виконавчої влади носить характер як відомчого (галузевого), так і надвідомчого (функціонального).



Відомчий контроль здійснюється здебільшого галузевими органами виконавчої влади щодо підвідомчих їм підрозділів. Тому його називають ще галузевим. Він здійснюється в межах певної галузевої системи, в межах певного відомства, відносно вертикалі організаційно підпорядкованих виконавчих структур конкретної галузі.

Надвідомчий контроль здійснюється здебільшого державними комітетами, функціональними міністерствами та спеціальними відомствами, тобто органами функціональної компетенції - щодо організаційно непідпорядкованих їм об’єктів. Тому цей контроль називають ще функціональним (міжвідомчим). За своїм змістом він торкається контролювання окремих функцій, певних сторін управлінської діяльності підконтрольних об’єктів.

Крім того, у структурі окремих міністерств та інших ЦОВВ функціонують спеціальні державні інспекції (служби, нагляди, управління), одним із основних завдань яких є здійснення контрольно-наглядових повноважень міжвідомчого характеру з окремих питань управлінської діяльності підконтрольних об’єктів.



Контроль місцевих держадміністрацій є різновидом загального управлінського контролю у сфері виконавчої влади в межах певних адміністративно-територіальних одиниць. Він відображає елементи галузевого та функціонального контролю.

Судовий контроль служить надійною гарантією правового захисту прав і свобод громадян та законних інтересів інших учасників управлінских стосунків. Суб’єктами судового контролю є Конституційний Суд, суди загальної і спеціальної юрисдикції, у т.ч. господарські та адміністративні суди. Особливо важливу роль щодо цього відіграє адміністративне судочинство, завданням якого і є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій

Судовий контроль полягає в правовій оцінці судом під час судового розгляду окремих кримінальних, цивільних, сімейних, адміністративних та інших справ правомірності рішень органів виконавчої влади та їх посадових осіб; у виявленні можливих порушень законності; відновленні порушених прав; у встановленні причин і умов, що спричиняють до порушень законності; у вимозі вжиття заходів щодо їх усунення та покарання винних у цьому осіб. Формами реагування суду щодо виявлених порушень в таких випадках може бути відміна незаконного акту, рішення чи постанови; окрема ухвала; подання; вирішення питання про відповідальність винних осіб. Цей контроль в цілому є непрямим.

Контроль з боку органів місцевого самоврядування здійснюється системою цих органів в особі сільських, селещних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад, їх виконавчих органів, а також районних та обласних рад. Ці органи в межах відповідних територій наділені певними контрольними повноваженнями, які можуть бути як власними (самоврядними), так і делегованими їм органами виконавчої влади.

Формами прояву громадського контролю є: - окремі напрями діяльності політичних партій та громадських організацій; - контрольні функції професійних спілок, трудових колективів, загальних зборів громадян; - діяльність органів місцевого самоврядування; - безпосереднє звернення громадян тощо. Громадський контроль не носить юридично владного, державно-вольового характеру і спрямований здебільшого на попередження різних порушень законності в управлінській сфері.



Контроль з боку засобів масової інформації (ЗМІ) інтегрує в собі елементи як громадського, так і державного контролю (залежно від форм власності ЗМІ). Такий контроль носить опосередкований характер. Він проявляється, насамперед, у формі певної інформації та формуванні відповідної громадської думки шляхом висвітлення у різних засобах масової інормації певних негативних явищ, неправомірних дій органів державної влади та їх посадових осіб, зловживань з боку окремих службовців тощо.

3. Нагляд як спосіб забезпечення законності і дисципліни включає насамперед два свої різновиди – адміністративний та прокурорський нагляди.

Адміністративний нагляд - це особливий вид управлінської діяльності спеціально уповноважених на те органів виконавчої влади (їх посадових осіб), який полягає в систематичному і безпосередньому спостереженні за належним дотриманням непідпорядкованими їм органами, підприємствами, організаціями, установами, їх посадовими особами та громадянами загальнообов’язкових норм, спеціальних правил, вимог та стандартів у сфері державного управління.

Систему суб’єктів адміністративного нагляду утворюють в основному три групи органів, у т.ч: спеціальні державні інспекції (наприклад, ДПС); спеціалізовані відомства; поліція. Такий нагляд носить надвідомчий характер.



Прокурорський нагляд є самостійною формою державного нагляду, важливим засобом забезпечення законності в сфері правоохоронної діяльності. Виходячи із завдань і функцій прокуратури, серед різновидів прокурорського нагляду загальний нагляд сьогодні не виділяють.

Формами правового реагування прокурора на виявлені порушення законності є: внесення подання, дача припису, винесення постанови про кримінальне, дисциплінарне чи адміністративне переслідування винних осіб.

Особлива частина: публічне управління в окремих галузях та сферах

В Особливій частині курсу адміністративного права розглядаються особливості публічного управління в окремих галузях та сферах суспільного життя, у т.ч. правова основа та система суб’єктів управління в тих чи інших галузях, їх управлінські повноваження, специфіка форм та методів реалізації виконавчої влади в окремих сферах. Залежно від соціально-політичного змісту та призначення тих чи інших галузей, характеру та змісту управлінських відносин, що в них переважають, більшість галузей об’єднуються в три основні сфери (блоки): сферу економіки, сферу соціально-культурного життя та сферу адміністративно-політичної діяльності.



Лекція № 7

Тема: Основи публічного адміністрування у сфері економіки

План лекції

1. Загальна характеристика адміністративно-правового регулювання у сфері економіки.

2. Органи виконавчої влади, що здійснюють державне регулювання у сфері економіки.
Література:

Конституція України. - К.,1996.

Кодекс України про адміністративні правопорушення.- К. 2016 р.

Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005. р. //Урядовий кур’єр. – 2005. – № 153-154.

Закон України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 р.

Закон України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17 березня 2011 р. // ВВР України. – 2011. - №17. – Ст. 76.

Закон України “Про державну службу”.- від 10.12.2015 р. // ВВР України. – 2016. - №2. – Ст. 19.

Постанова Кабінету Міністрів України “Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади” від 19 вересня 2014 р.

Концепція адміністративної реформи в Україні.- Указ Президента України від 22. 07.1998 р.

Спеціальна література

Адміністративне право України. Академічний курс: Підручник у 2 т. – Т. I. Заг. частина // Юр. думка. 2006. – 582 с.

Курс адміністративного права України. Підручник. За ред. В.В. Коваленка. – К.: Юрінком Інтер. – 2015. – 805 с.



Зміст лекції

1. Економіку можна визначити як складну систему інтегрованих галузей, підгалузей та комплексів народного господарства, пов’язаних з виробництвом, розподілом, обміном і споживанням матеріальних благ та наданням послуг, а також їх ефективним використанням.

Виходячи із загального поняття державного управління в цілому, таке управління у сфері економіки можна визначити як підзаконну, організуючу, юридично-владну діяльність виконавчо-розпорядчого характеру, здійснювану уповноваженими на те суб’єктами щодо загального керівництва та безпосереднього регулювання економічних процесів у певних галузях економіки.

Об’єктами державного управління у сфері економіки виступають різні галузі, підгалузі, сектори, комплекси, сфери тощо. Не дивлячись на певну самостійність їх функціонування, вони тісно і органічно між собою взаємопов’язані і утворяюють єдиний інтегрований господарський комплекс країни.

Управління у сфері економіки охоплює наступні галузі: (підгалузі, сфери, комплекси): - промисловість; -агропромисловий комплекс; - паливно-енергетичний комплекс; - зовнішньо-економічну діяльність; - транспорт, дорожнє господарство та зв’язок; - будівельний сектор; - житлово-комунальне господарство; - використання та охорону природних ресурсів; - підприємницьку діяльність у названих галузях. Багато з наваних галузей в свою чергу об’єднують в собі ряд підгалузей, що впливає в подальшому на систему і структуру органів управління в певній галузі.



Правовою основою державного регулювання економічною сферою насамперед служить Конституція України, окремі кодекси (насамперед, Господарський кодекс України), відповідні закони, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, відомчі нормативні акти, рішення місцевих органів влади.

В державному регулюванні у сфері економіки бере участь значне коло органів державної влади та органів місцевого самоврядування, роль яких в такому регулюванні визначається відповідно до Конституції та законодавства України їх загальним функціональним призначенням та відповідним правовим статусом.

З розвитком демократизації, з утвердженням ринкових засад в економічній сфері в даний час точніше буде говорити не про державне управління економічною діяльністю у цій сфері, а про державне регулювання економічних процесів в країні.

2. Безпосередньо функції державного регулювання в окремих сферах економічної діяльності здійснюють відповідні центральні органи виконавчої влади та їх регіональні підрозділи, у т. ч. профільні міністерства, державні комітети та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.

До системи ЦОВВ, які здійснюють державне регулювання в окремих сферах економічної діяльності, відносяться міністерства: - аграрної політики; - вугільної промисловості ; - економічного розвитку та торгівлі; - інфраструктури; - охорони навколишнього природного середовища; - палива і енергетики; - промислової політики; - з питань житлово-комунального господарства; - регіонального розвитку та будівництва; державні служби, національні (державні) агентства, державні інспекції: - по водному господарству; - по земельних ресурсах; - Державна служба автомобільних доріг; - Державна авіаційна адміністрація; - з державного матеріального резерву; - лісового господарства; ЦОВВ зі спеціальним статусом: - антимонопольний комітет; - національна комісія з питань регулювання електроенергетики; - державна комісія з цінних паперів та фондового ринку;- фонд держмайна.

В структурі окремих міністерств для керівництва певними підгалузями створені окремі департаменти. Наприклад, в структурі мінтрансу функціонують департаменти - авіаційного, автомобільного, залізничного, морського і річкового, трубопровідного транспорту.

Визначальне, інтегруюче значення серед усіх вищеназваних органів виконавчої влади має міністерство економіки, яке здійснює організаційно-корегуючі функції міжвідомчого регулятора всіх економічних процесів в державі.

Вищеназвані центральні органи виконавчої влади мають свої регіональні (територіальні) структурні підрозділи, зокрема такі як: управління (головні управління), відділи, служби, які виконують насамперед посередницькі управлінські функції між відповідними центральними органами виконавчої влади, місцевими держадміністраціями, органами місцевого самоврядування та окремими підприємствами, установами та організаціями. Такі підрозділи, як правило, перебувають у подвійному підпорядкуванні - знаходяться в структурі місцевих держвних адміністрацій, а також можуть мати лише централізоване (лінійне) підпорядкування (наприклад, структурні підрозділи певних видів транспорту).

Отже, в системі органів безпосереднього управління окремими галузями в сфері економіки помітна триланкова схема: - відповідний ЦОВВ (певне міністерство, держкомітет чи ЦОВВ зі спеціальним статусом) - їх територіальні структурні підрозділи, які, як правило, перебувають в складі місцевих держадміністрацій, - адміністрація окремих державних підприємств та організацій (їх різних об’єднань). Водночас в окремих випадках такого управління може спостерігатись і дволанкова система - наприклад, міністерство - адміністрація державного об’єднання.

В управлінні економічними галузями в межах визначеної компетенції активну участь беруть органи виконавчої влади, діяльність яких носить функціональний (міжгалузевий) характер. Це, наприклад, підрозділи Міністерства фінансів, Держкомстату, Антимонопольного комітету, Державної падаткової адміністрації.

В цілому ж управління економічною сферою в країні сьогодні поєднує в собі галузеві, функціональні та територіальні засади.

Сьогоднішній стан української економіки, який характеризується багатоукладністю, наявністю різних форм власності, різноманітністю організаційно-правових форм і методів регулювання, нестабільністю і нечіткістю стратегічних напрямів розвитку, одночасним поєднанням старих (командно-адміністративних) та нових (ринково-економічних) методів і форм, інфляційними процесами та іншими кризовими явищами, - об’єктивно потребує невідкладного і активного проведення в життя економічних реформ ринкового спрямування. Основні напрями удосконалення управління у сфері економіки на сьогоднішньому етапі зумовлюються завданнями глибоких економічних перетворень, курсом радикальних економічних реформ.

Лекція № 8

1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка