Методичні вказівки щодо формування навчально-методичного комплексу з навчальної дисципліни "Адміністративне право"



Сторінка7/9
Дата конвертації22.02.2017
Розмір1.57 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9
Тема: Форми публічного управління
1. Поняття та ознаки форм публічного управління.

2. Види форм публічного управління.

3. Поняття та ознаки адміністративно-правових договорів.

Література:

Конституція України. - К.,1996.

Кодекс України про адміністративні правопорушення.- К. 2016 р.

Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005. р. //Урядовий кур’єр. – 2005. – № 153-154.

Закон України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 р.

Закон України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17 березня 2011 р. // ВВР України. – 2011. - №17. – Ст. 76.

Закон України “Про громадянство України”.- від 18.01.2001р.-//Ур. кур’єр, №39, 1.03.2001р.

Закон України “Про державну службу”.- від 10.12.2015 р. // ВВР України. – 2016. - №2. – Ст. 19.

Постанова Кабінету Міністрів України “Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади” від 19 вересня 2014 р.

Концепція адміністративної реформи в Україні.- Указ Президента України від 22. 07.1998 р.


Спеціальна література
Адміністративне право України. Академічний курс: Підручник у 2 т. – Т. I. Заг. частина // Юр. думка. 2006. – 582 с.

Курс адміністративного права України. Підручник. За ред. В.В. Коваленка. – К.: Юрінком Інтер. – 2015. – 805 с.

Гончарук С.Т. Адміністративний процес: навч. посіб.//К. – НАУ. – 2012. – 184с.

Коломоєць Т. О. Вступ до навчального курсу "Адміністративне право України": навч. лекція / Т. О. Коломоєць, В. К. Колпаков — К. : Ін Юре, 2014. — 240 с.



Зміст лекції

1. Форми публічного управління - це зовнішнє, організаційно-правове вираження конкретних однорідних дій органів публічної адміністрації, що здійснюються ними в межах їх компетенції з метою виконання поставлених перед ними управлінських завдань і функцій. Це зовнішній прояв змісту управлінської діяльності. Зокрема, це можуть бути дії суб’єктів управління щодо прийняття нормативно-правового акту, винесення постанови про притягнення винного до адміністративної відповідальності, видання індивідуального акта за заявою приватної особи, прийняття рішення за скаргою громадянина, надання адміністративної послуги тощо. Завдяки формам і методам управління досягаються найбільш доцільні і ефективні результати публічного адміністрування.

Ті чи інші форми публічного адміністрування в більшості випадків передбачаються нормами права, які містяться в самих різних нормативно-правових актах, тобто, є юридично регламентованими. Це обумовлює обов’язковість їх дотримання суб’єктами управління. Крім того, на можливість застосовувати певну форму в процесі управління впливає і наявність у того чи іншого суб’єкта відповідної владної компетенції. Більшість форм управління потребують юридичного оформлення, мають відповідну уніфікацію (типовість).

Багатофункціональність публічного управління зумовлює і різноманітність визначених адміністративно-правовими нормами форм такого управління. Їх можна класифікувати щодо різних критеріїв (зокрема, щодо змісту, призначення, настання юридичних наслідків; за спрямованістю; за колом адресатів; за умовами та характером дії; за результатом та ін.).

2. Залежно від призначення, змісту та юридичних наслідків виділяють такі основні види форм публічного управління: надання адміністративних (управлінських) послуг; видання управлінських актів; вчинення інших юридично значущих управлінських дій; укладання адміністративних договорів; здійснення організаційних заходів; матеріально-технічні операції.

Залежно від змісту та юридичних наслідків форми публічного управління поділяють здебільшого на правові та неправові.

До правових форм передусім слід відносити: – надання адміністративних (управлінських) послуг; – видання управлінських актів; – вчинення інших юридично значущих управлінських дій; – укладання адміністративних договорів.

До неправових відносять здійснення організаційних заходів та матеріально-технічні операції. Вони мають допоміжне, технічно-обслуговуюче призначення.

Основними формами публічного управління сьогодні є надання адміністративних послуг та видання управлінських актів, пов’язаних з правотворчою та правозастосовчою діяльністю органів публічної адміністрації.

3.Адміністративний договір - це укладена на адміністративно-правовій основі добровільна угода двох або більше суб’єктів права, хоча б одним із яких є орган публічної адміністрації або інший суб’єкт публічного управління, з метою спільної реалізації завдань управлінського характеру.

Ця форма управління в практиці публічного адміністрування започаткована недавно. Її ознаками є: 1) насамперед, це угода (домовленість, правочин) декількох суб’єктів права, з яких хоча б один має бути суб’єктом публічно-владних адміністративних повноважень; 2) вона носить добровільний характер: 3) є формально рівноправною для її учасників; 4) укладається на основі адміністративно-правових нормативних установлень; має правовий, підзаконний характер; 5) за мету має спільне вирішення публічно-управлінських завдань; 6) передбачає обов’язковість виконання домовленостей для всіх учасників; 7) спірні питання, що виникають з таких угод, вирішуються в порядку адміністративного судочинства; 8) такі угоди є юридичними фактами.



Лекція № 2

Тема: Управлінські акти

План лекції

  1. Поняття правових актів управління та їх види.

  2. Нормативні та індивідуальні управлінські акти.

  3. Вимого до управлінських актів та їх дія.


Література:

Конституція України. - К.,1996.

Кодекс України про адміністративні правопорушення.- К. 2016 р.

Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005. р. //Урядовий кур’єр. – 2005. – № 153-154.

Закон України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 р.

Закон України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17 березня 2011 р. // ВВР України. – 2011. - №17. – Ст. 76.

Закон України “Про громадянство України”.- від 18.01.2001р.-//Ур. кур’єр, №39, 1.03.2001р.

Закон України “Про державну службу”.- від 10.12.2015 р. // ВВР України. – 2016. - №2. – Ст. 19.

Постанова Кабінету Міністрів України “Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади” від 19 вересня 2014 р.

Концепція адміністративної реформи в Україні.- Указ Президента України від 22. 07.1998 р.


Спеціальна література
Адміністративне право України. Академічний курс: Підручник у 2 т. – Т. I. Заг. частина // Юр. думка. 2006. – 582 с.

Курс адміністративного права України. Підручник. За ред. В.В. Коваленка. – К.: Юрінком Інтер. – 2015. – 805 с.

Гончарук С.Т. Адміністративний процес: навч. посіб.//К. – НАУ. – 2012. – 184с.

Коломоєць Т. О. Вступ до навчального курсу "Адміністративне право України": навч. лекція / Т. О. Коломоєць, В. К. Колпаков — К. : Ін Юре, 2014. — 240 с.



Зміст лекції

1. Правовий акт управління - це підзаконне, односторонньо-владне, офіційне рішення (волевиявлення) органу виконавчої влади чи іншого суб’єкта управління з питань управлінського характеру, прийняте ним в межах його компетенції в передбачених законом формах та порядку, яке тягне за собою юридичні наслідки.

До ознак управлінських актів можна віднести: 1) це офіційне рішення (волевиявлення) органу публічної адміністрації (його посадової особи); 2) воно носить односторонньо-владний характер; 3) основане на законі чи інших нормативно-правових установленнях, є підзаконним; 4) приймається суб’єктом публічної адміністрації в межах його компетенції в установлених законом формах і порядку; 5) тягне за собою юридичні наслідки, є юридичним фактом.

Це самий поширений різновид юридичних актів, що виражають собою основну правову форму публічного адміністрування. Зважаючи на їх різноманіття, управлінські акти можна класифікувати за різними критеріями, зокрема щодо змісту та юридичних властивостей, щодо суб’єктів їх прийняття, щодо їх адресатів, щодо дії в просторі та часі тощо. Щодо юридичних властивостей управлінські акти поділяються на нормативні, індивідуальні та змішані.

2. Нормативні управлінські акти – це такі акти адміністрування, якими встановлюються загальні правила поведінки в певній сфері публічного управління, розраховані на багаторазове застосування щодо багатьох адресатів (це, наприклад, постанови КМУ, відомчі інструкції, правила, статути, загальнообов’язкові рішення тощо).

Індивідуальні акти - це самий поширений різновид управлінських актів правозастосовного (ненормативного) характеру, призначених для вирішення шляхом застосування норм права індивідуально-конкретних справ у сфері публічного управління (наприклад, реєстрація транспортного засобу, притягнення до адміністративної відповідальності, видача сертифікату та ін.). Ці акти називають ще адміністративними, персоніфікованими.

Змішані управлінські акти містять в собі ознаки як нормативних, так і індивідуальних актів.

3. Видання управлінського акту включає наступні стадії: - підготовка проекту управлінського акту та погодження його змісту; - безпосереднє видання управлінського акту; - доведення акту до відома адресатів (шляхом опублікування, оголошення по радіо, телебаченню, Інтернету, безпосереднє особисте ознайомлення, надіслання певним органам або особам тощо); - набуття чинності акту управління (зокрема, з моменту прийняття, з настанням строку, зазначеного в акті, з дня опублікування, оголошення по радіо, телебаченню, з настанням події, певного стану, юридичних фактів, зазначених в акті тощо).

Указом Президента України від 10.06.1997 р. ”Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності” визначено, що закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України не пізніш як у 15-денний строк після їх прийняття і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіцій-них друкованих виданнях.

Акти державного управління припиняють дію:

- у разі скасування чи призупинення їх дії;

- у разі прийняття нового акту з даного питання;

- у разі визнання акту таким, що втратив чинність;

- у разі визнання акту недійсним;

- внаслідок події, яка викликає припинення дії акту;

- внаслідок закінчення терміну, на який виданий певний акт;

- внаслідок законного волевиявлення зацікавленої сторони.



Вимоги до правових актів державного управління включають: - їх соціально-політичну актуальність та виправданість; - економічну доцільність і юридичну обгрунтованість; - підзаконність акту; - оптимальність, чіткість та ясність тексту; - відповідність компетенції органів або осіб, що їх видають; - дотримання установленого порядку прийняття та визначеної форми, а також відповідних реквізитів. Дефектні акти бувають нікчемними (акти з очевидною юридичною неспроможністю, абсурдні по суті, прийняті з порушенням; тобто, недійсні з моменту їх прийняття) та відносно дійсними (т.з. заперечні (оспоримі) акти), в яких не дотримано певних вимог. Вони підлягають виконанню, але можуть бути оскаржені). В юридичній практиці діє презумпція дійсності актів управління.

Лекція № 3

Тема: Адміністративні послуги та їх правове регулювання.

План лекції

  1. Поняття, ознаки та види публічних послуг.

  2. Адміністративні послуги як вид публічних послуг.

3. Організаційно-правові засади надання адміністративних ослуг

Література:

Конституція України. - К.,1996.

Кодекс України про адміністративні правопорушення.- К. 2016 р.

Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005. р. //Урядовий кур’єр. – 2005. – № 153-154.

Закон України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 р.

Закон України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17 березня 2011 р. // ВВР України. – 2011. - №17. – Ст. 76.

Закон України “Про адміністративні послуги» від 6 вересня 2012 р. // Уряд. кур’єр. – 2012. – 10 жовтня. – №184.

Закон України “Про державну службу”.- від 10.12.2015 р. // ВВР України. – 2016. - №2. – Ст. 19.

Постанова Кабінету Міністрів України “Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади” від 19 вересня 2014 р.

Концепція адміністративної реформи в Україні.- Указ Президента України від 22. 07.1998 р.


Спеціальна література
Адміністративне право України. Академічний курс: Підручник у 2 т. – Т. I. Заг. частина // Юр. думка. 2006. – 582 с.

Курс адміністративного права України. Підручник. За ред. В.В. Коваленка. – К.: Юрінком Інтер. – 2015. – 805 с.

Гончарук С.Т. Адміністративний процес: навч. посіб.//К. – НАУ. – 2012. – 184с.

Коломоєць Т. О. Вступ до навчального курсу "Адміністративне право України": навч. лекція / Т. О. Коломоєць, В. К. Колпаков — К. : Ін Юре, 2014. — 240 с.




Зміст лекції

1. Публічні послуги являють собою сукупність різних соціально-правових послуг як органами державної влади, так і орнами місцевого самоврядування.

Правові засади реалізації прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері надання адміністративних послуг визначає закон «Про адміністративні послуги» від 6 вересня 2012р. Відповідно до закону адміністративна послуга - це результат здійснення владних повноважень суб'єктом надання адміністративних послуг за заявою фізичної або юридичної особи, спрямований на набуття, зміну чи припинення прав та обов'язків такої особи відповідно до закону.

До ознак адміністративних послуг можна віднести:

1) це результат владних повноважень суб'єктів надання адміністративних послуг в межах їх компетенції;

2) адміністративні послуги надаються за заявою фізичної або юридичної особи;

3) суб'єктами надання адміністративних послуг насамперед є органи виконавчої влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи;

4) надання адміністративних послуг передусім передбачено законом;

5) надання адміністративних послуг здійснюється на платній та безоплатній основі;

6) результат надання адміністративної послуги породжує відповідні юридичні наслідки, є юридичним фактом;

7) характер і зміст адміністративних послуг обумовлюється здебільшого сферою публічного адміністрування (публічного управління).



2. Дія вищеназваного закону не поширюється на відносини щодо: 1) здійснення державного нагляду (контролю); 2) метрологічного контролю і нагляду; 3) акредитації органів з оцінки відповідності; 4) дізнання, досудового слідства; 5) оперативно-розшукової діяльності; 6) судочинства, виконавчого провадження; 7) нотаріальних дій; 8) виконання покарань; 9) доступу до публічної інформації; 10) застосування законодавства про захист економічної конкуренції; 11) провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею; 12) набуття прав на конкурсних засадах; 13) набуття прав стосовно об'єктів, обмежених у цивільному обігу.

Водночас вимоги цього закону поширюються на надання суб'єктом надання адміністративних послуг витягів та виписок з реєстрів, свідоцтв, довідок, копій, дублікатів документів та інші передбачені законом дії, у результаті яких суб'єкту звернення, а також об'єкту, що перебуває в його власності, володінні чи користуванні, надається або підтверджується певний юридичний статус або факт.



3. Суб'єкти звернення мають право на безоплатне отримання інформації про адміністративні послуги та порядок їх надання, що забезпечується шляхом надання їм безоплатного доступу до Реєстру адміністративних послуг, розміщеного на Урядовому порталі, функціонування цілодобової Урядової телефонної довідки та інформування таких суб'єктів через засоби масової інформації.

Фізична особа має право на отримання адміністративної послуги незалежно від реєстрації її місця проживання чи місця перебування, крім окремих випадків. Юридична особа має право на отримання адміністративної послуги за місцезнаходженням такої особи або у передбачених випадках за місцем провадження діяльності чи місцезнаходженням відповідного об'єкта. Заява на отримання послуги подається в письмовій чи усній формі.

Суб'єкти надання адміністративних послуг зобов'язані забезпечити відповідні приміщення та облаштувати у місцях прийому суб'єктів звернень інформаційних стендів із зразками відповідних документів та інформації в обсязі, достатньому для отримання адміністративної послуги без сторонньої допомоги. Прийом суб'єктів звернень здійснюється згідно з графіком, затвердженим керівником відповідного суб'єкта надання адміністративних послуг. Кількість годин прийому має становити не менше 40 год. на тиждень, у т. ч. в суботу не менше 6 год.

При наданні адміністративних послуг у передбачених законом випадках справляється плата (адміністративний збір). Розмір адміністративного збору і порядок його справляння визначаються законом з урахуванням його соціального та економічного значення. Надання таких послуг у сфері соціального забезпечення громадян здійснюється на безоплатній основі.

З метою належного забезпечення надання адміністративних послуг при міських, районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністраціях утворюються центри надання адміністративних послуг, які можуть мати свої територіальні підрозділи.

Центр надання адміністративних послуг забезпечує організацію надання такої послуги у найкоротший строк та за мінімальної кількості відвідувань суб'єктом звернення. У разі якщо законом не визначено граничний строк надання адміністративної послуги, цей строк не може перевищувати 30 календарних днів з дня подання суб'єктом звернення заяви та необхідних документів.

На кожну адміністративну послугу затверджуються інформаційна і технологічна картки. Адміністративні послуги надаються суб'єктами надання таких послуг безпосередньо, через центри надання адміністративних послуг або через Єдиний державний портал адміністративних послуг. Ведеться централізований реєстр адміністративних послуг. Надання адміністративних послуг в електронній формі та доступ суб'єктів звернення до інформації про адміністративні послуги з використанням мережі Інтернет забезпечуються через Єдиний державний портал адміністративних послуг, який є офіційним джерелом інформації про надання адміністративних послуг в Україні.

В процесі надання адміністративних послуг досить широко використовуються й інші форми публічного адміністрування, зокрема пов’язані з прийняттям правових актів управління (насамперед, індивідуальних) та вчиненням інших юридично значущих дій.

Лекція № 4

Тема: Методи публічного управління

План лекції

1. Поняття та види методів публічного управління.

2. Зміст окремих методів публічного управління.

Література

Конституція України. - К.,1996.

Кодекс України про адміністративні правопорушення.- К. 2016 р.

Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005. р. //Урядовий кур’єр. – 2005. – № 153-154.

Закон України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 р.

Закон України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17 березня 2011 р. // ВВР України. – 2011. - №17. – Ст. 76.

Закон України “Про адміністративні послуги» від 6 вересня 2012 р. // Уряд. кур’єр. – 2012. – 10 жовтня. – №184.

Закон України “Про державну службу”.- від 10.12.2015 р. // ВВР України. – 2016. - №2. – Ст. 19.

Постанова Кабінету Міністрів України “Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади” від 19 вересня 2014 р.

Концепція адміністративної реформи в Україні.- Указ Президента України від 22. 07.1998 р.


Спеціальна література
Адміністративне право України. Академічний курс: Підручник у 2 т. – Т. I. Заг. частина // Юр. думка. 2006. – 582 с.

Курс адміністративного права України. Підручник. За ред. В.В. Коваленка. – К.: Юрінком Інтер. – 2015. – 805 с.

Гончарук С.Т. Адміністративний процес: навч. посіб.//К. – НАУ. – 2012. – 184с.

Коломоєць Т. О. Вступ до навчального курсу "Адміністративне право України": навч. лекція / Т. О. Коломоєць, В. К. Колпаков — К. : Ін Юре, 2014. — 240 с.



Зміст лекції

1. Методи державного управління - це різні організаційно-правові способи управлінського впливу з боку органів виконавчої влади та інших компетентних суб’єктів на волю і поведінку учасників управлінських відносин з метою досягнення поставленої мети. Це засоби практичного здійснення завдань і функцій управління.

Залежно від способу впливу та сфери застосування методи управління можна поділяти на загальні та спеціальні. Загальні методи носять загальний характер, застосовуються в процесі основних функцій управління, у всіх галузях та на всіх стадіях управлінського процесу. Спеціальні - властиві лише певним управлінським функціям, застосовуються тільки в окремих галузях або в межах певних територій, щодо окремих суб’єктів (наприклад, спеціальні режимні заходи, застосування спеціальних технічних засобів, індивідуальний адміністративний нагляд тощо).

Загальні методи поділяються на основні та допоміжні. Серед основних виділяють насамперед методи переконання та примусу.

2. Метод переконання - це такий спосіб цілеспрямованого впливу на свідомість і поведінку учасників управлінських відносин, який проявляється в комплексі роз’яснювальних, рекомендаційних, виховних та заохочувальних заходів, що застосовуються з метою забезпечення правомірності їх поведінки, підвищення їх правосвідомості та законослухняності, зміцнення дисципліни, соціальної організованості, а також профілактики правопорушень.

Серед допоміжних методів державного управління можна виділяти: - адміністративні (заходи прямого, односторонньо-владного, безпосереднього впливу на волю і поведінку об’єкта управління); - економічні (заходи побічного, опосередкованого впливу на поведінку об’єкта управління шляхом створення відповідних економічних умов); - організаційні (це, зокрема, загальне керівництво, безпосереднє управління, а також нагляд, контроль, погодження, регулювання, кадрове забезпечення та ін.); - стимулюючі (заходи морального та матеріального заохочення).



Метод заохочення пов'язаний із застосуванням заходів морального та матеріального стимулювання. Серед заходів морального заохочення традиційно застосовуються такі, як: подяка, грамота, поміщення на дошці пошани, просування по службі, почесне звання, державна нагорода та ін. В числі заходів матеріального заохочення можна назвати здебільшого такі, як: премія, цінний подарунок, окремі пільги (наприклад, податкові), підвищені стипендії, квоти, субсидії (товарні, цінові, житлово-комунальні та ін.), пільгові режими, інвестиції, компенсації тощо. Заходи морального заохочення дуже тісно пов’язані з засобами морально-психологічного та етичного впливу. Заходи матеріального заохочення тісно інтегруються із засобами соціального та економічного стимулювання. В багатьох випадках вони поєднуються, мають комплексний характер .

Адміністративні методи - це способи прямого, односторонньо-владного (імперативного) впливу з боку вищестоящого суб'єкта управління на поведінку підпорядкованих йому об'єктів шляхом прямих, безпосередніх приписів. Такі владні, вольові приписи носять обов'язковий, директивний характер щодо поведінки підлеглих адресатів, виключають з їх боку в більшості випадків самовільний, альтернативний варіант дії. Ці методи застосовуються шляхом як адміністративної нормотворчості, так і адміністративного розпорядництва (здебільшого), тому їх інколи називають ще організаційно-розпорядчими.4 Їх використання дуже тісно поєднане із застосуванням заходів адміністративно-примусового характеру. Грунтуються вони на юридично-владних повноваженнях одностороннього характеру за умов нерівноправності сторін, де переважають субординаційні відносини «влади - підпорядкування». Це своєрідні «адміністративні важелі» управління, без використання яких поки що важко досягати належної ефективності державного управління в будь-яких галузях і сферах державного будівництва.

Економічні методи - це способи побічного, опосередкованого впливу на поведінку об'єкта управління шляхом створення відпо­відних економічних умов, які спонукали б його до належних дій завдяки майновим інтересам. У процесі застосування цих методів широко використовуються такі економічні важелі, як: ціна, собі­вартість, кредити, інвестиції, пільги, прибутки, госпрозрахунок, штрафи та інші економічні санкції, матеріальне заохочення, податковий вплив тощо. Ці важелі спонукають об’єкти управління до належної поведінки через їх економічний (майновий) інтерес. При цьому об’єкти управління не отримують односторонньо-владних, обов’язкових вказівок щодо певної поведінки, а мають свободу вибору варіанта своєї поведінки, будучи зацікавленими в кінцевому економічному результаті своїх дій. Отже, економічні методи передбачають застосування різних способів опосередкованого (непрямого) впливу на економічні (майнові) інтереси учасників управлінських відносин. Таке застосування також урегульовано правовими нормами. Оскільки економічні методи здійснюють опосередкований, непрямий вплив суб’єкта на підпорядковані йому об’єкти, їх часто ототожнюють з непрямими методами управління.

Організаційно-правові методи - це способи впливу, тісно пов'язані з функціональним процесом управління, його організаційним змістом, тим чи іншим стилем керівництва. Вони проявляються здебільшого у таких формах, як правове регулювання, загальне керівництво, безпосереднє управління, координація і узгодження, а також контроль і нагляд, інспектування та надання допомоги, кадрове забезпечення, поєднання єдиноначальності та колегіальності в управлінській діяльності тощо. Ці методи асоціюються з регламентаційними способами, що проявляються у встановленні загальної структури управлінської системи та її складових елементів, визначенні між ними організаційних зв’язків, розмежуванні повноважень, завдань і функцій, прав та обов’язків та ін. – шляхом прийняття відповідних положень, інструкцій, статутів та інших нормативів.

Спеціальні (особливі) методи застосовуються в умовах спеціальних адміністративно-правових режимів (наприклад, введення надзвичайного стану, функціонуання спеціальної (вільної) економічної зони та ін.).

Відповідно до закону «Про правовий режим надзвичайного стану» від 16 березня 2000 р. надзвичайний стан – це особливий правовий режим, який може тимчасово вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче загально-державного рівня, що призвели чи можуть призвести до людських чи матеріальних втрат, створюють загрозу життю і здоров’ю громадян, або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства і передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення безпеки і здоров’я громадян, нормального функціонування національної економіки, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, захисту конституційного ладу, а також допускає тимчасове, обумовлене загрозою, обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Надзвичайний стан в Україні може бути введено не більш як на 30 діб і не більш як на 60 діб в окремих її місцевостях указом Президента, який протягом 2-х днів підлягає затвердженню Верховною Радою України.



Лекція № 5

1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка