Методичні вказівки щодо формування навчально-методичного комплексу з навчальної дисципліни "Адміністративне право"



Сторінка5/9
Дата конвертації22.02.2017
Розмір1.57 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9
Тема : Адміністративна відповідальність за правопорушення, пов’язані з корупцією

План лекції
1. Загальна характеристика адміністративних правопорушень, пов’язаних з корупцією.

2. Характеристика окремих адміністративних правопорушень, пов’язаних з корупцією



Література:
Конституція України. - К.,1996 р.

Кодекс України про адміністративні правопорушення.- К. 2016 р.

Закон України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 р.

Закон України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17 березня 2011 р. // ВВР України. – 2011. - №17. – Ст. 76.

Закон України “Про запобігання корупції» від 14.10. 2014 р.– // ВВР України. – 2014. – №54. – Ст.235.

16. Закон України “Про адміністративні послуги» від 6 вересня 2012 р. // Уряд. кур’єр. – 2012. – 10 жовтня. – №184.

Закон України “Про державну службу”.- від 10.12.2015 р. // ВВР України. – 2016. - №2. – Ст. 19.

Постанова Кабінету Міністрів України “Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади” від 19 вересня 2014 р.

Концепція адміністративної реформи в Україні.- Указ Президента України від 22. 07.1998 р.

Спеціальна література

Адміністративне право України. Академічний курс: Підручник у 2 т. – Т. I. Заг. частина // Юр. думка. 2006. – 582 с.

Курс адміністративного права України. Підручник. За ред. В.В. Коваленка. – К.: Юрінком Інтер. – 2015. – 805 с.



Зміст лекції

1. Адміністративні правопорушення, пов’язані з корупцією, розміщені в главі 13-А КУпАП.

Корупція2   це використання особою (а саме це: особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; особи, які прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або особи, спеціально уповноважені на виконання таких обов'язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, відповідно до закону; посадові особи юридичних осіб, фізичні особи - у разі одержання від них вказаними особами або за участю цих осіб іншими особами неправомірної вигоди) наданих їй службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди вищеперерахованим особам або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей [ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції» від 14.10. 2014 р.].

Ознаки корупційної діяльності:

– здійснення такої діяльності насамперед особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування та іншими особами, наділеними владними повноваженнями;

– протиправне, заборонене законом, використання такими особами наданих їм службових повноважень та пов’язаних із цим можливостей;

– наявність корисливої мети, а саме: одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе або чи інших осіб з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов’язаних із цим можливостей

Визначення окремих понять:



конфлікт інтересів - суперечність між особистими інтересами особи та її службовими повноваженнями, наявність якої може вплинути на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, а також на вчинення чи невчинення дій під час виконання наданих їй службових повноважень;

неправомірна вигода - грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, що їх без законних на те підстав обіцяють, пропонують, надають або одержують безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову;

члени сім'ї - особи, які перебувають у шлюбі, їхні діти, особи, які перебувають під опікою і піклуванням, інші особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.

Корупційне правопорушення - умисне діяння, що містить ознаки корупції, вчинене зазначеною у законі особою, за яке установлено кримінальну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність

Адміністративні правопорушення, пов’язані з корупцією, - це діяння, що не містить ознак корупції, але порушує встановлені вимоги, заборони й обмеження, вчинене

2. Види адміністративних правопорушень, пов’язаних з корупцією:

– Порушення обмежень щодо сумісництва та суміщення з іншими

видами діяльності (ст. 172-4);

– Порушення встановлених законом обмежень щодо одержання дарунка

(пожертви) (ст. 172-5);

– Порушення вимог фінансового контролю (172-6);

– Порушення вимог щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів (172-7);

– Незаконне використання інформації, що стала відома особі у зв'язку з виконанням службових повноважень (172-8);

– Невжиття заходів щодо протидії корупції (172-9);;

– Порушення заборони розміщення ставок на спорт, пов’язаних з маніпулюванням офіційним спортивним змаганням (ст.172-9-1).



Суб'єктами відповідальності за корупційні правопорушення є:

1) особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування:

а) Президент України, Голова Верховної Ради України, його Перший заступник та заступник, Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр України, віце-прем'єр-міністри України, міністри, інші керівники центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, та їх заступники, Голова Служби безпеки України, Генеральний прокурор України, Голова Національного банку України, Голова Рахункової палати, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

б) народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад;

в) державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування;

г) військові посадові особи Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів військових формувань;

ґ) судді Конституційного Суду України, інші професійні судді, Голова, члени, дисциплінарні інспектори Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, службові особи секретаріату цієї Комісії, Голова, заступник Голови, секретарі секцій Вищої ради юстиції, а також інші члени Вищої ради юстиції, народні засідателі і присяжні (під час виконання ними цих функцій);

д) особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, державної кримінально-виконавчої служби, органів та підрозділів цивільного захисту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, податкової міліції;

е) посадові та службові особи органів прокуратури, Служби безпеки України, дипломатичної служби, митної служби, державної податкової служби;

є) члени Центральної виборчої комісії;

ж) посадові та службові особи інших органів державної влади;

2) особи, які прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування:

а) посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені в пункті 1 частини першої цієї статті, але одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету;

б) особи, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але надають публічні послуги (аудитори, нотаріуси, оцінювачі, а також експерти, арбітражні керуючі, незалежні посередники, члени трудового арбітражу, третейські судді під час виконання ними цих функцій, інші особи в установлених законом випадках);

в) посадові особи іноземних держав (особи, які обіймають посади в законодавчому, виконавчому або судовому органі іноземної держави, в тому числі присяжні засідателі, інші особи, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема для державного органу або державного підприємства), а також іноземні третейські судді, особи, які уповноважені вирішувати цивільні, комерційні або трудові спори в іноземних державах у порядку, альтернативному до судового;

г) посадові особи міжнародних організацій (працівники міжнародної організації чи будь-які інші особи, уповноважені такою організацією діяти від її імені), а також члени міжнародних парламентських асамблей, учасником яких є Україна, та судді і посадові особи міжнародних судів;

3) особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або особи, спеціально уповноважені на виконання таких обов'язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, відповідно до закону;

4) посадові особи юридичних осіб, фізичні особи - у разі одержання від них особами, зазначеними у п.п. 1, 2 ч.1 ст.4 Закону, або за участю цих осіб іншими особами неправомірної вигоди [ст. 4 Закону].

Лекція № 13

Тема: Адміністративний процес та адміністративно – процесуальне право
План лекції


  1. Сутність адміністративного процесу та його основні концепції.

  2. Характерні ознаки адміністративного процесу.

  3. Принципи адміністративного процесу.

  4. Адміністративно-процесуальне право та його предмет.



Література:

  1. Конституція України. - К.,1996.

  2. Кодекс України про адміністративні правопорушення.- К. 2016 р.

  3. Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005. р. // Урядовий кур’єр. – 2005. – № 153-154.

  4. Закон України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 р.

  5. Закон України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17 березня 2011 р. // ВВР України. – 2011. - №17. – Ст. 76.

  6. Закон України “Про громадянство України”.- від 18.01.2001р.-//Ур. кур’єр, №39, 1.03.2001р.

  7. Закон України “Про державну службу”.- від 10.12.2015 р. // ВВР України. – 2016. - №2. – Ст. 19.

  8. Постанова Кабінету Міністрів України “Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади” від 19 вересня 2014 р.

  9. Концепція адміністративної реформи в Україні.- Указ Президента України від 22. 07.1998 р.

Спеціальна література

Адміністративне право України. Академічний курс: Підручник у 2 т. – Т. I. Заг. частина // Юр. думка. 2006. – 582 с.

Курс адміністративного права України. Підручник. За ред. В.В. Коваленка. – К.: Юрінком Інтер. – 2015. – 805 с.

Гончарук С.Т. Адміністративний процес: Навч. посібник // К. – НАУ. – 2012. – 184 с.

Зміст лекції

1. Адміністративний процес можна визначити як урегульовану адміністративно-процесуальними нормами діяльність уповноважених на те органів та їх посадових осіб щодо розгляду і вирішення індивідуально-конкретних адміністративних справ, які формуються в ході реалізації матеріальних норм адміністративного та деяких інших галузей права у сфері публічного управління.

Довгий час у юридичній науці спостерігалося два основних підходи щодо розуміння адміністративного процесу: вузький і широкий, які в цілому ґрунтувались на управлінській природі цього явища. Вузьке розуміння адміністративного процесу зводилось до його трактування як суто юрисдикційної діяльності органів публічної адміністрації (в окремих випадках – і судових органів). Відповідно, дана концепція визначення адміністративного процесу отримала назву юрисдикційної .

Прибічники широкого розуміння адміністративного процесу включають в його поняття всю процесуально-процедурну діяльність уповноважених на те суб’єктів щодо реалізації матеріальних норм адміністративного та деяких інших галузей права. Ця концепція дістала назву управлінської. Щодо неї адміністративний процес розглядається як поліструктурне явище, яке включає вирішення в адміністратив­ному та судовому порядку будь-яких індивідуально-конкретних управлінських справ. Широка точка зору охоплює і правотворчу, і правозастосовну, і правоохоронну форми управлінської діяльності, її юрисдикційний, і управлінський аспекти.

Натомість із прийняттям в Україні Кодексу адміністративного судочинства (2005 р., далі – КАСУ) новий поштовх отримала третя, так звана судова концепція розуміння суті та обсягу адміністративного процесу, яка обмежує його існування лише рамками адміністративного судочинства.

Доцільно, на наш погляд, адміністративний процес розглядаються в широкому розумінні, поєднуючи його і управлінське, і судочинне підґрунтя.

Адміністративний процес служить юридичною формою і способом реалізації положень матеріальних норм адміністративного права, а в багатьох випадках і інших галузей права (трудового, фінансового, земельного та ін.).

Адміністративний процес безпосередньо пов’язаний з державним управлінням, з правовими формами управлінської діяльності органів виконавчої влади. Він є процесуально-правовим засобом практичної реалізації завдань і функцій виконачої влади, його динамічною правовою формою.

Проте з роширенням судового захисту прав, свобод і законних інтересів громадян значного розвитку сьогодні набуває адміністративне судочинство.

Серед різноманітності проявів адміністративно-процесуальної діяльності можна виділити три основних її види:

- адміністративно-процедурну діяльність регулятивного, організаційно-творчого характеру і призначення;



- правозабезпечувальну діяльність, пов’язану з визначенням порядку забезпечення самих різноманітних прав і свобод громадян у сфері управління;

- адміністративно-юрисдикційну діяльність правоохоронного характеру.

Здебільшого адміністративний процес пов’язаний із правозастосовчою управлінською діяльністю органів виконавчої влади (їх посадових осіб).



2. До системи принципів адміністративного процесу відносять принципи :

- законності; - об’єктивної (матеріальної) істини; - відповідальності посадових осіб за належне (правильне) ведення процесу; - офіційності (публічності); - відкритості (гласності); - охорони прав та інтересів особи і держави; - рівності учасників процесу перед законом; - національної мови; - двоступінчатості; - змагальності сторін; - гарантії і можливості захисту своїх прав і інтересів в адміністративному процесі (можливості апеляції, право оскарження рішення тощо); - економічності, швидкості і простоти та ін.



Метою адміністративного процесу є отримання в ході розгдяду і вирішення індивідуально-конкретної адміністративної справи законного, об’єктивно необхідного правового результату шляхом чіткого дотримання передбаченої адміністративно-процесуальними нормами процедури (нормативно визначеного порядку).

3. Адміністративно-процесуальне право – це сукупність правових норм, призначених для регулювання діяльності уповноважених на те суб’єктів щодо розгляду і вирішення індивідуально-конкретних адміністративних справ, що складаються у сфері публічного управління в процесі реалізації матеріальних норм адміністративного та деяких інших галузей права.

Його предметом є суспільні відносини, що пов’язані зі сферою публічного управління, які складаються під дією адміністративно-процесуальних норм у зв’язку з розглядом і вирішенням компетентними суб’єктами різноманітних адміністративних справ.



Адміністративно-процесуальні норми - це формальновизначені, загальнообов’язкові правила, встановлені повноважними державними органами та їх посадовими особами для визначення порядку вирішення індивідуально-конкретних справ у сфері державного управління.

Ці норми призначені регулювати суспільні відносини, що виникають в процесі здійснення адміністративно-процесуальної діяльності. Вони регламентують дії і повноваження цих суб’єктів та інших учасників процесу, визначають процедури та порядок вчинення тих чи інших процесуальних дій, порядок ведення певного провадження та процесуальні строки, зміст відповідних процесуальних документів та вимоги до них. Адміністративно-процесуальні норми виконують службову роль відносно норм матеріального права, знаходяться щодо останніх в службовій залежності.

Як і норми матеріального адміністративного права, адміністративно-процесуальні норми містяться в самих різних нормативно-правових актах, починаючи з Конституції України і закінчуючи відомчими інструкціями.

Адміністративно-процесуальні відносини - це різновид правових відносин, що врегульовані адміністративно-процесуальними нормами, які складаються між учасниками адміністративних проваджень в процесі вирішення різних індивідуально-конкретних адміністративних справ.

Адміністративно-процесуальні відносини існують невідривно від матеріальних адміністративно-правових відносин. Їх структуру і зміст визначають насамперед права і обов’язки учасників (сторін) цих відносин, які передбачені адміністративно-процесуальними нормами, а також характер юридичних фактів, що лежать в основі їх виникнення.



Зміст адміністративного процесу становить сукупність здійснюваних на основі закону певних процесуальних дій, що об’єднуються в стадії. Стадія - це відносно самостійна сукупність послідовно здійснюваних, взаємопов'язаних процесуальних дій, об'єднаних найближчою метою щодо отримання певного юридичного результату. Конкретні види та кількість процесуальних стадій залежать від специфіки вирішення окремих адміністративних справ.

Структуру адміністративного процесу формує сукупність окремих, різних за змістом та предметом адміністративних проваджень, які в сумі складають даний процес і співвідносяться з останнім як частина і ціле.



Лекція № 14

Тема: Провадження в справах про адміністративні проступки
План лекції
1. Поняття, завдання та принципи провадження в справах про адміністративні проступки.

2. Учасники провадження в справах про адміністративні проступки.

3. Стадії провадження в справах про адміністративні проступки.


Література:

Конституція України. - К.,1996.

Кодекс України про адміністративні правопорушення.- К. 2016 р.

Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005. р. // Урядовий кур’єр. – 2005. – № 153-154.

Закон України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 р.

Закон України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17 березня 2011 р. // ВВР України. – 2011. - №17. – Ст. 76.

Закон України “Про громадянство України”.- від 18.01.2001р.-//Ур. кур’єр, №39, 1.03.2001р.

Закон України “Про державну службу”.- від 10.12.2015 р. // ВВР України. – 2016. - №2. – Ст. 19.

Постанова Кабінету Міністрів України “Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади” від 19 вересня 2014 р.

Концепція адміністративної реформи в Україні.- Указ Президента України від 22. 07.1998 р.


Спеціальна література

Адміністративне право України. Академічний курс: Підручник у 2 т. – Т. I. Заг. частина // Юр. думка. 2006. – 582 с.

Курс адміністративного права України. Підручник. За ред. В.В. Коваленка. – К.: Юрінком Інтер. – 2015. – 805 с.

Гончарук С.Т. Адміністративний процес: Навч. посібник // К. – НАУ. – 2012. – 184 с.




Зміст лекції

1. Під провадженням в справах про адміністративні проступки розуміється визначений законом порядок здійснення певних процесуальних дій, пов’язаних з розглядом і вирішенням справ про адміністративні проступки, винесенням по них законних і об’єктивних постанов та їх виконанням.

Основні положення такого провадження містяться в четвертому і п’ятому розділах Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Принципи провадження в справах про адміністративні правопорушення співпадають з основними принципами адміністративного процессу, а саме це принципи :

- законності; - об’єктивної (матеріальної) істини; - відповідальності посадових осіб за належне (правильне) ведення процесу; - офіційності (публічності); - відкритості (гласності); - охорони прав та інтересів особи і держави; - рівності учасників процесу перед законом; - національної мови; - двоступінчатості; - змагальності сторін; - гарантії і можливості захисту своїх прав і інтересів в адміністративному процесі (можливості апеляції, право оскарження рішення тощо); - економічності, швидкості і простоти та ін.



Завданням такого провадження є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин, що сприяють вчиненню правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів та зміцнення законності.

В ст. 247 КпАП названі обставини, що виключають провадження в справі про адміністративне правопорушення.



Доказами в справі про адміністративні правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного проступку, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюється протоколом про адміністративні правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів, які використовуються при нагляді за виконанням правил дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

2. КУпАП визначає правове положення окремих учасників провадження у справах про адміністратив­ні правопорушення. Для їх характеристики можна застосувати загальні критерії ознак і особливостей суб’єктів адміністративного процесу в цілому. Відповідно, роль і призначення, зміст і обсяг повноважень їх участі в такому провадженні різні. Їх також можна поділити на кілька груп, зокрема це:

1. Компетентні органи і посадові особи, наділені правом прий­мати владні рішення у справі.

2. Зацікавлені суб’єкти, що мають у справі особистий інтерес.

3. Особи і органи, що сприяють здійсненню такого провадження.

До компетентних органів і посадових осіб, наділених правом приймати владні рішення у справі, насамперед, слід віднести органи (їх посадові особи), уповноважені здійснювати заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення, складати протоколи про адміністративні правопорушення, збирати докази та вчиняти інші первинні процесуальні дії, пов’язані зі збором матеріалів та підготовкою справи до розгляду. Вони, зокрема, вказані в ст. 255 КУпАП. Це здебільшого посадові особи правоохоронних органів, інших органів публічної адміністрації та представники уповноважених на те громадських формувань. До
цієї категорії суб’єктів належать і органи (посадові особи), уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення. Їх перелік та підвідомчість їм для розгляду справ про адміністративні правопорушення вказані в розділі III КУпАП (ст. 213 – 244-15). Одними з основних суб’єктів цього виду адміністративної юрисдик­ції як за якісними, так і за кількісними критеріями є суди – (ст. 221 КУпАП) та органи внутрішніх справ (ст. 222 КУпАП).

До зацікавлених суб’єктів, що мають у справі особистий інтерес, належать особи, що притягаються до адміністративної відповідальності, потерпілий та його законні представники (батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники, адвокати).



Права особи, яка притягається до адміністративної відповідаль­ності, передбачає ст. 268 КУпАП. Серед них, насамперед, це право ознайомлюватися з матеріалами справи; давати пояснення; подавати докази; заявляти клопотання; користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця в галузі права, користуватися послугами перекладача, знати про місце і час розгляду справи та бути присутньою при розгляді справи та ін. При розгляді справ про окремі правопорушення (ст. 44, 51, 146, 160, 173, 178 КУпАП та ін.) присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, є обов’язковою.

Відповідно до ст. 269 КУпАП потерпілим у справі є особа, якій адміністративним правопорушенням заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. Потерпілий має право ознайомлюватися з матеріалами справи, заявляти клопотання, оскаржувати постанову в справі про адміністративне правопорушення. Його також може бути опитано як свідка.



Законні представники (батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники) представляють інтереси особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, і потерпілого, які є неповнолітніми або особами, що через свої фізичні чи психічні вади не можуть самі здійснювати свої права у справах про адміністративні правопорушення. Вони також мають право ознайомлюватися з матеріалами справи; заявляти клопотання; від імені особи, інтереси якої вони представляють, подавати скарги на рішення органу (посадової особи), який розглядає справу (ст. 270 КУпАП).

У розгляді справи можуть брати участь адвокат або інший фахівець у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. Такі особи мають право ознайомлюватися з матеріалами справи; заявляти клопотання; за дорученням особи, яка їх запросила, від її імені подавати скарги на рішення органу, який розглядає справу, а також мають інші права, передбачені законодавством.

До осіб і органів, що сприяють здійсненню такого провадження, належать свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі, поняті.

3. Зміст провадження в справах про адміністративні проступки залежно від призначеня і певного результату становлять окремі стадії. Здебільшого виділяють чотири основні стадії:

а) порушення справи та адміністративне розслідування (початкова стадія провадження, змістом якої є комплекс першочергових процесуальних дій).

б) розгляд справи по суті та винесення по ній постанови є центральною стадією провадження. Загальний порядок розгляду справ про адміністративні правопорушення та винесення по них постанов визначається ст. 276 - 286 КпАП.

Справа про адміністративне правопорушення, як правило, розглядається за місцем вчинення правопорушення (інколи – за місцем мешкання порушника).

Загальний строк розгляду справ про адміністративні правопорушення визначається протягом 15 днів з дня одержання матеріалів справи. Справи про окремі правопорушення розглядаються і в більш стислі строки (наприклад, справи за ст.ст. 44, 173, 185 та ін. розглядаються протягом доби)

В процесі розгляду справи уповноважений орган чи посадова особа зобов’язана з’ясувати цілий ряд обставин, передбачених ст. 280 КпАП.

Дана стадія закінчується винесенням відповідної постанови по справі, яка повинна містити визначені законом дані (ст.283 КпАП), а саме:

- про накладення адміністративного стягнення;

- про застосування заходів впливу до неповнолітніх (ст. 24-1 КпАП);

- про закриття справи (з урахуванням положень ч. 2 ст. 284 КпАП).

в) перегляд справи у зв'язку з оскарженням або опротестуванням постанови по справі є стадією факультативною. В процесі цієї стадії перевіряється законність та обгрунтованість винесеної постанови, а також дотримання установленого законом порядку адміністративного провадження.

Постанову в справі може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим у порядку, визначеному ст. 288 КпАП, протягом десяти днів з дня її винесення. В разі поважних причин цей строк може бути поновлено.

Постанову в справі також може бути опротестовано прокурором.

Скарга і протест прокурора на постанову в справі розглядаються правомочними особами в десятиденний строк з дня їх надходження.

Результатом розгляду скарги або протесту на постанову може бути одне з таких рішень:

- залишення постанови без зміни, а скарги або протесту без задоволення;

- скасування постанови і надсилання справи на новий розгляд;

- скасування постанови і закриття справи;

- зміна заходу стягнення з тим, однак, щоб воно не було посилено.

г) виконання постанови про накладення адміністративного стягнення є заключною стадією такого провадження.

В Кодексі закріплено принцип обов'язковості виконання таких постанов для державних і громадських органів, посадових осіб та громадян. Постанова про накладення адміністративного стягнення не підлягає виконанню, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня її винесення.

Порядок та процедури виконання постанов про накладення різних адміністративних стягнень регламентовано в розділі V КУпАП (ст. 298-330).

Постанови про стягнення майнового характеру (оплатного вилучення, конфіскації, штрафу), як правило, виконуються державними виконавцями.


Лекція № 15

1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка