Методичні вказівки щодо формування навчально-методичного комплексу з навчальної дисципліни "Адміністративне право"



Сторінка3/9
Дата конвертації22.02.2017
Розмір1.57 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9
Тема : Громадяни та громадські об'єднання як суб’єкти адміністративного права
План лекції

1. Громадяни як суб’єкти адміністративного права.

2. Громадські об’єднання та їх адміністративно-правовий статус.

3. Адміністративно-правовий статус політичних партій.


Література:
Конституція України. - К.,1996.

Повітряний кодекс України // ВВР України. – 2011. - №25. – Ст.. 274.

Закон України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 р.

Закон України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17 березня 2011 р. // ВВР України. – 2011. - №17. – Ст. 76.

Закон України “Про громадянство України”.- від 18.01.2001р.-//Ур. кур’єр, №39, 1.03.2001р.

Закон України “Про державну службу”.- від 10.12.2015 р. // ВВР України. – 2016. - №2. – Ст. 19.

Постанова Кабінету Міністрів України “Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади” від 19 вересня 2014 р.

Концепція адміністративної реформи в Україні.- Указ Президента України від 22. 07.1998 р.

Спеціальна література

Адміністративне право України. Академічний курс: Підручник у 2 т. – Т. I. Заг. частина // Юр. думка. 2006. – 582 с.

Курс адміністративного права України. Підручник. За ред. В.В. Коваленка. – К.: Юрінком Інтер. – 2015. – 805 с.
Зміст лекції

1. Громадяни як суб'єкти адміністративного права - це фізичні особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства та біженці), які виступають носіями прав та обов'язків у сфері публічного управління, передбачених нормами адміністративного права, і володіють при цьому необхідною правосуб'єктністю. Адміністративно-правовий статус громадян становить закріплена нормами адміністративного права сукупність наданих та гарантованих їм прав і свобод, а також покладених на них обов’язків у сфері публічного управління. Визначальним критерієм адміністративно-правового статусу громадян є їх адміністративна право- та дієздатність, що в сукупності становить їх адміністративну правосуб'єктність.

Адміністративна правоздатність - це закріплена нормами адміністративного права здатність громадянина бути суб’єктом (носієм) прав та обов’язків у сфері управління (є невідчужуваною, виникає з дня народження громадянина і припиняється після його смерті);

Адміністративна дієздатність – це закріплена адміністративно-правовими нормами здатність громадянина своїми діями реалізувати надані йому права і виконувати покладені на нього обов’язки у сфері публічного управління та нести юридичну відповідальність за свої дії (наступає з досягненням певного віку). Адміністративна дієздатність громадян буває повною, обмеженою та частковою. Повна адміндієздатність громадян настає, як правило, з досягненням ними повноліття (18 -ти років).

Адміністративно-правовий статус гр. України визначається Конституцією України (зокрема, розділом 2, ст. 21-68), відповідними законами (“Про громадянство України” від 18.012001 р.), окремими міжнародними договорами.

Адміністративно-правовий статус іноземців та осіб без громадянства в Україні визначається Конституцією Укр.(ст.26 та ін.), законом "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09. 2011 р., іншими законодавчими актами України, щодо іноземців - також міжнародними угодами, указами Президента, постановами Кабміну. Адміністративно-правовий статус іноземців та осіб б/г дещо вужчий, ніж громадян України.

Адміністративно-правовий статус біженців визначається законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 8 липня 2011р. Біженцями визнаються особи, які не є громадянами України і внаслідок обгрунтованих побоювань стати жертвами переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебувають за межами країни своєї громадянської належності та не можуть користуватися захистом цієї крани або не бажають користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і, перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не можуть чи не бажають повернутися до неї внаслідок таких побоювань.



2. Відповідно до чинного законодавства громадське об'єднання - це добровільне об'єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів. За організаційно-правовою формою громадське об'єднання утворюється як громадська організація або громадська спілка. Громадська організація - це громадське об'єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи. Громадська спілка - це громадське об'єднання, засновниками якого є юридичні особи приватного права, а членами (учасниками) можуть бути як юридичні особи приватного права, так і фізичні особи.

Адміністративно-правовий статус громадських об'єднань в цілому визначається Конституцією України (ст.36, 37 та ін.), законами "Про громадські об'єднання" від 22 березня 2012 р., “Про політичні партії в Україні” від 5 квітня 2001 р., "Про громадські організації» від 21 квітня 2011 р., іншими законами, положеннями, статутами тощо.

Громадське об'єднання може здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи або без такого. Таке об'єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, метою якого не є одержання прибутку.

Дія закону "Про громадські об'єднання" не поширюється на суспільні відносини у сфері утворення, реєстрації та діяльності - політичних партій; - релігійних організацій; - непідприємницьких товариств, що утворюються актами органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування; - асоціацій органів місцевого самоврядування та їх добровільних об'єднань; - саморегулівних організацій, організацій, які здійснюють професійне самоврядування; - непідприємницьких товариств (які не є громадськими об'єднаннями), утворених на підставі інших законів.

Громадські об'єднання утворюються і діють на принципах: 1) добровільності; 2) самоврядності; 3) вільного вибору території діяльності; 4) рівності перед законом; 5) відсутності майнового інтересу їх членів (учасників); 6) прозорості, відкритості та публічності.

Легалізація (офіційне визнання) громадського об'єднання є обов’язковою і здійснюється шляхом їх реєстрації в органах юстиції, в органах місцевих держадміністрацій чи місцевого самоврядування.

Громадська організація є видом суспільної самоорганізації громадян та/або юридичних осіб, що створюється з метою реалізації суспільних інтересів у визначеній статутом сфері чи секторі діяльності і задоволення та захисту законних спільних інтересів своїх членів. Ці організації є неприбутковими.

Адміністративно-правовий статус громадських організацій визначається законом "Про громадські організації» від 21 квітня 2011 р., іншими законами, положеннями, статутами. Дія цього закону не поширюється на відносини, пов’язані з утворенням та діяльністю політичних партій, релігійних організацій, кооперативів та творчих спілок тощо, особливості утворення і діяльності яких регулюються спеціальними законами.

Відповідно до своїх завдань громадські організації поділяються на: - благодійні організації; - фахові об’єднання (є видом самоорганізації громадян і юридичних осіб, що створюється з метою реалізації суспільних інтересів і впровадження засад саморегулювання у визначеній статутом сфері чи секторі діяльності); - інші громадські організаці (представляють інтереси своїх членів, не займаються благодійництвом, не мають статусу фахового об’єднання).

Не підлягають легалізації, а діяльність легалізованих громадських організацій забороняється у судовому порядку, коли їх програмні цілі або дії спрямовані на: 1) ліквідацію незалежності України; 2) зміну конституційного ладу і в будь-якій протизаконній формі територіальної цілісності держави; 3) незаконне захоплення державної влади; 4) пропаганду війни, насильства чи жорстокості, фашизму; 5) розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі; 6) посягання на права і свободи людини, здоров’я населення.

3. Політичною партією визнається зареєстроване згідно з законом добровільне об’єднання громадян – прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах). Питання, пов’язані з функціонуванням політичних партій, регулюються законом “Про політичні партії в Україні” від 05.04.2001 р. Політичні партії повинні мати свій статут та програму, яка є викладом цілей та завдань певної партії. Такі партії в Україні створюються і діють тільки із всеукраїнським статусом і реєструються Міністерством юстиції України.

Ніхто не може бути примушений до вступу в політичну партію або обмежений у праві добровільного виходу з неї. Належність чи неналежність до певної партії не може бути підставою для обмеження прав і свобод або надання державою будь-яких пільг і переваг. Всі партії є рівними перед законом.

Утворення і діяльність політичних партій забороняється, якщо їх програмні цілі або дії спрямовані на: 1) ліквідацію незалежності України; 2) зміну конституційного ладу насильницьким шляхом; 3) порушення суверенітету і територіальної цілісності; 4) підрив безпеки держави; 5) незаконне захоплення державної влади; 6) пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової чи релігійної ворожнечі; 7) посягання на права і свободи людини та здоров'я населення.

Членом політичної партії може бути лише гр. України, який відповідно до Конституції України має право голосу на виборах. Він може перебувати одночасно лише в одній політичній партії.



Не можуть бути членами політичних партій - судді, працівники прокуратури, органів внутрішніх справ, співробітники СБУ, військовослужбовці, працівники органів державної податкової служби; персонал Державної кримінально-виконавчої служби України. На час перебування цих осіб на згаданих посадах або службі вони зупиняють членство в політичній партії. Членство в політичній партії є фіксованим.

Не допускається створення структурних осередків політичних партій в органах виконавчої та судової влади і органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях. Політичні партії, як і громадські організації, не можуть мати воєнізовані формування.

Лекція № 7

Тема: Адміністративно-правовий статус органів місцевого самоврядування та інших юридичних осіб.

План лекції

1. Поняття, ознаки та принципи місцевого самоврядування.

2. Органи місцевого самоврядування та їх адміністративно-правовий статус.

3. Об’єднані територіальні громади та їх адміністративно-правовий статус.

4. Служба в органах місцевого самоврядування.

Література:
Конституція України. - К.,1996.

Повітряний кодекс України // ВВР України. – 2011. - №25. – Ст.. 274.

Закон України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 р.

Закон України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17 березня 2011 р. // ВВР України. – 2011. - №17. – Ст. 76.

Закон України “Про громадянство України”.- від 18.01.2001р.-//Ур. кур’єр, №39, 1.03.2001р.

Закон України “Про державну службу”.- від 10.12.2015 р. // ВВР України. – 2016. - №2. – Ст. 19.

Постанова Кабінету Міністрів України “Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади” від 19 вересня 2014 р.

Концепція адміністративної реформи в Україні.- Указ Президента України від 22. 07.1998 р.

Спеціальна література

Адміністративне право України. Академічний курс: Підручник у 2 т. – Т. I. Заг. частина // Юр. думка. 2006. – 582 с.

Курс адміністративного права України. Підручник. За ред. В.В. Коваленка. – К.: Юрінком Інтер. – 2015. – 805 с.

Зміст лекції

1. Місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об’єднання у громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Нормативно-правовою базою місцевого самоврядування є Конституція України (розділ ХІ), закони: “Про місцеве самоврядування в Україні” (21.05.1997р.), «Про органи самоорганізації населення» (11.07.2001р.), «Про службу в органах місцевого самоврядування» (7.06 2001р.) та ін,

До основних принципів місцевого самоврядування відносяться принципи: народовладдя; законності; колегіальності; виборності; гласності; поєднання державних і місцевих інтересів; правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності у визначених межах; підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб; державної підтримки місцевого самоврядування; судового захисту його прав.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. Органи місцевого самоврядування організаційно забезпечують надання адміністративних послуг органів виконавчої влади через центри надання адміністративних послуг.

2. Первинним суб’єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій є територіальна громада - жителі, об’єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об’єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр. Місцеві ради можуть дозволяти жителям створювати будинкові, вуличні, квартальні комітети, комітети мікрорайонів, комітети районів у містах, сільські та селищні комітети, які є органами самоорганізації населення.

Основними представницькими органами місцевого самоврядування є виборні органи - ради, які складаються з депутатів і наділяються правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення.

Головною посадовою особою територіальної громади села, селища, міста є відповідно – сільський, селищний та міський голова. Виконавчими органами сільських, селищних, міських та районних у містах рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

3. До різновидів публічної служби належить і служба в органах місцевого самоврядування - рофесійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Правовою базою цього виду служби, насамперед, є закони: “Про місцеве самоврядування в Україні” (21.05.1997р.) та «Про службу в органах місцевого самоврядування» (7.06 2001р.).



Посади в органах місцевого самоврядування залежать від шляхів їх заміщення, а саме: виборні посади, на які особи обираються територіальною громадою; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою місцевої ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою.

Посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету. Технічні працівники та обслуговуючий персонал органів місцевого самоврядування до посадових осіб не відносяться.

Право на службу в органах місцевого самоврядування мають громадяни України незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, терміну проживання на відповідній території. На посаду можуть бути призначені особи, які мають відповідну освіту і професійну підготовку, володіють державною мовою і регіональними мовами в обсягах, достатніх для виконання службових обов'язків. На посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених вищезгаданим законом.

Проведення конкурсу, випробування та стажування при прийнятті на службу в органи місцевого самоврядування здійснюється в порядку, визначеному для державної служби. У разі необхідності, за згодою сторін, посадова особа місцевого самоврядування може бути переведена на рівнозначну чи нижчу посаду або посаду радника чи консультанта без конкурсного відбору. Голови районних та обласних рад, міські голови мають право самостійно (без конкурсу) добирати та приймати на службу своїх помічників, радників (на патронатну службу).

Встановлені певні обмеження, пов’язані з прийняттям на службу в органи місцевого самоврядування. На таку службу не можуть бути прийняті особи: визнані судом недієздатними; які мають судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята в установленому порядку; які за рішенням суду позбавлені права займати посади в органах державної влади та їх апараті або в органах місцевого самоврядування протягом установленого строку; на яких протягом останнього року накладалися адміністративні стягнення за вчинення корупційних правопорушень; які у разі прийняття на службу в органи місцевого самоврядування будуть безпосередньо підпорядковані близьким особам.

Громадяии України, які вперше приймаються на службу в органи місцевого самоврядування приймають Присягу. На посадових осіб місцевого самоврядування поширюються вимоги та обмеження, встановлені законом "Про запобігання корупції"

На службі в органах місцевого самоврядування пердбачено сім категорій посад, в межах яких встановлюється 15 рангів (кожна категорія – три ранги). Ранги присвоюються відповідно до займаної посади, рівня професійної кваліфікації, результатів роботи. Черговий ранг присвоюється за умови, якщо посадова особа успішно відпрацювала на займаній посаді не менш як 2 роки. З метою оцінки ділових та професійних якостей, а також кваліфікації посадових осіб місцевого самоврядування (крім виборних осіб) вони раз на 4 роки підлягають атестації.

Граничний вік перебування на службі в органах місцевого самоврядування становить 65 років. Ці обмеження не поширюються на осіб, які обираються на відповідні посади.

Підставами припинення служби в органах місцевого самоврядування крім загальних підстав, передбачених КЗпП та законом "Про місцеве самоврядування в Україні," є: 1) порушення посадовою особою Присяги; 2) порушення умов реалізації права на службу в органах місцевого самоврядування 3) неподання відомостей або подання посадовою особою неправдивих відомостей щодо її доходів у встановлений термін; 4) виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню на службі, чи недотримання вимог, пов'язаних із проходженням служби; 5) досягнення посадовою собою граничного віку перебування на службі. Посадові особи, яких притягнуто до відповідальності за корупційні правопорушення, підлягають звільненню з посади у триденний строк з дня отримання відповідним органом місцевого самоврядування копії відповідного судового рішення, яке набрало законної сили.


Лекція № 8

Тема : Адміністративна відповідальність, її властивості та принципи

План лекції


  1. Поняття та ознаки адміністративної відповідальності.

  2. Принципи адміністративної відповідальності.

  3. Альтернативи адміністративної відповідальності.

Література:
Конституція України. - К.,1996 р.

Кодекс України про адміністративні правопорушення.- К. 2016 р.

Закон України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 р.

Закон України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17 березня 2011 р. // ВВР України. – 2011. - №17. – Ст. 76.

Закон України “Про громадянство України”.- від 18.01.2001р.-//Ур. кур’єр, №39, 1.03.2001р.

Закон України “Про державну службу”.- від 10.12.2015 р. // ВВР України. – 2016. - №2. – Ст. 19.

Постанова Кабінету Міністрів України “Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади” від 19 вересня 2014 р.

Концепція адміністративної реформи в Україні.- Указ Президента України від 22. 07.1998 р.

Спеціальна література

Адміністративне право України. Академічний курс: Підручник у 2 т. – Т. I. Заг. частина // Юр. думка. 2006. – 582 с.

Курс адміністративного права України. Підручник. За ред. В.В. Коваленка. – К.: Юрінком Інтер. – 2015. – 805 с.

Зміст лекції

1. Адміністративна відповідальність як різновид правової відповідальності - це специфічна форма реагування держави в особі її компетентних органів на вчинення адміністративних проступків, згідно з якою особи, що скоїли ці проступки, повинні відповісти перед уповноваженими державними органами за свої неправомірні дії і понести за це адміністративні стягнення в установлених законом формах і порядку.

Можна вжити і більш просту дефініцію: адміністративна відповідальністьце вид правової відповідальності, який полягає в застосуванні уповноваженими на те органами (їх посадовими особами) адміністративних стягнень щодо фізичних або юридичних осіб, які вчинили адміністративні проступки.

Для адміністративної відповідальності характерні наступні властивості:

— це один із самостійних видів юридичної відповідальності (поряд з кримінальною, дисциплінарною, цивільно-правовою та ін.);

— це специфічна форма правового реагування з боку держави в особі її компетентних органів на такі протиправні прояви, як адміністративні проступки;

-- тобто, фактичною підставою для настання адміністративної відповідальності є вчинення особою адміністративного проступку;

юридичною підставою для настання адміністративної відповідальності є чинне законодавство про адміністративні правопорушення, передусім Кодекс України про адміністративні правопорушення (КУпАП);

— це водночас правовий обов’язок порушника відповісти перед повноважним державним органом щодо своїх неправомірних дій і понести за це певне покарання;

— це одна із складових адміністративного примусу, яка реалізується шляхом застосування до винних адміністративних стягнень;

— засобами реалізації адміністративної відповідальності є самостійні юридично-репресивні примусові заходи – адміністративні стягнення;

— адміністративна відповідальність – це своєрідні правовідносини між органами (посадовими особами), що її застосовують, та правопорушниками; причому в таких правовідносинах, як правило, відсутні елементи службового підпорядкування;

— адміністративна відповідальність реалізується в установлених законом формах та порядку, які чітко визначені адміністративно-процесуальними нормами;

суб’єктами адміністративної відповідальності можуть бути як фізичні, так і юридичні особи (наприклад, при порушенні правил пожежної безпеки, законодавства про об’єднання громадян та ін.).

Повноваженнями щодо встановлення адміністративної відповідальності наділені:

- Верховна Рада України (приймає Кодекс про адміністративні правопорушення, інші законодавчі акти щодо встановлення та застосування адміністративної відповідальності);

органи місцевого самоврядування (відповідно до ст.5 КпАП України).



2. До основних принципів адміністративної відповідальності слід віднести принципи: законності; гуманності; гласності; відповідальності за винне діяння; індивідуалізації покарання; невідворотності відповідальності; відповідності провини і покарання; альтернативності та ін.

Існує прямий зв’язок між адміністративною відповідальністю та адміністративно-юрисдикційною діяльністю уповноважених на те органів та їх посадових осіб.



Адміністративно-юрисдикційна діяльність – це визначена нормами права діяльність уповноважених на те суб’єктів щодо розгляду і вирішення справ про адміністративні правопорушення та винесення по них відповідних постанов.

До обставин, що виключають адміністративну відповідальність, зокрема відносяться: стан крайньої необхідності, необхідної оборони, неосудність особи (ст.ст. 18-20 КУпАП).



3. До альтернатив адміністративної відповідальності можна віднести обставини, що дають можливість звільнення від адміністративної відповідальності (зокрема, ст.ст. 21, 22, 44 КпАП), а також можливість заміни адміністративних стягнень іншими видами правового впливу (зокрема, це ст.ст. 15, 24-1 та ін.).

Повноваженнями щодо застосування адміністративної відповідальності (правом накладення адміністративних стягнень) наділене значне коло суб’єктів (вони вказані в розділі III КУпАП). Насамперед це контрольно-наглядові органи виконавчої влади та їх посадові особи, місцеві суди (судді), органи внутрішніх справ (міліція), органи держпожнагляду, органи різних видів транспорту, органи державних інспекцій та ін. (близько 40 різних суб’єктів адміністративної юрисдикції).

Адміністративну відповідальність можна розглядати в двох аспектах: – перспективному (позитивному), як стримуючий фактор, як відповідальність “взагалі”, що передбачена в законі абстрактно незалежно від вчинення особою певного правопорушення; – та ретроспективному, як результат конкретного правопорушення..

Нормативну основу адміністративної відповідальності складають окремі кодифіковані акти (базовими є Кодекс України про адміністративні правопорушення – 1985 р., Митний кодекс України – 2002 р.), окремі закони щодо відповідальності за корупційні правопорушення, а також відомчі нормативно-правові акти, що приймаються окремими відомствами з метою деталізації та конкретизації відповідних законодавчих положень.

Адміністративна відповідальність реалізується шляхом застосування до винних осіб адміністративних стягнень.



Лекція № 9

1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка