Методичні вказівки щодо формування навчально-методичного комплексу з навчальної дисципліни "Адміністративне право"



Сторінка2/9
Дата конвертації22.02.2017
Розмір1.57 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9
Тема лекції: Поняття та система суб’єктів адміністративного права.

Президент України та органи виконавчої влади як суб’єкти адміністративного права
План лекції
1. Поняття суб’єктів адміністративного права та їх система.

2. Президент України як суб’єкт адміністративного права.

3. Поняття та ознаки органів виконавчої влади.

4. Система органів виконавчої влади та їх правовий статус (КМУ, центральні та місцеві органи виконавчої влади).


Література:
Конституція України. - К.,1996.

Повітряний кодекс України // ВВР України. – 2011. - №25. – Ст.. 274.

Закон України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 р.

Закон України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17 березня 2011 р. // ВВР України. – 2011. - №17. – Ст. 76.

Закон України “Про громадянство України”.- від 18.01.2001р.-//Ур. кур’єр, №39, 1.03.2001р.

Закон України “Про державну службу”.- від 10.12.2015 р. // ВВР України. – 2016. - №2. – Ст. 19.

Постанова Кабінету Міністрів України “Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади” від 19 вересня 2014 р.

Концепція адміністративної реформи в Україні.- Указ Президента України від 22. 07.1998 р.

Спеціальна література

Адміністративне право України. Академічний курс: Підручник у 2 т. – Т. I. Заг. частина // Юр. думка. 2006. – 582 с.

Курс адміністративного права України. Підручник. За ред. В.В. Коваленка. – К.: Юрінком Інтер. – 2015. – 805 с.

Зміст лекції

1. Суб’єкти адміністративного права – це окремі фізичні та юридичні особи, які відповідно до адміністративно-правових норм наділені певним обсягом прав та обов'язків у сфері адміністративно-правового регулювання управлінських відносин.

До характерних ознак суб'єктів адміністративного права можна віднести наявність у них адміністративної правосуб’єктності, тобто правоздатності (здатності відповідно до норм адмінправа мати права та обов’язки у сфері публічного управління) та дієздатності (здатності реалізувати - безпосередньо або через представника - свої права і нести обов’язки у сфері управління).



Систему суб’єктів адміністративного права становлять: громадяни та їх об’єднання; Президент України та органи виконавчої влади; публічні службовці; органи місцевого самоврядування, а також інші юридичні та фізичні особи. В багатьох випадках суб’єктів адміністративного права поділяють на індивідуальних та колективних, фізичні або юридичні особи. До кола суб’єктів адміністративного права, крім названих вище, відносяться й інші юридичні та фізичні особи. До таких, зокрема, можна віднести: – інші (крім органів виконавчої влади) державні органи, у т.ч. Апарат Верховної Ради України, Адміністрацію Президента України, суди (передусім адміністративні), органи прокуратури, РНБОУ та ін.; підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, приватних підприємців та інших осіб, які наділені відповідним адміністративно-правовим статусом. Характер, зміст і обсяг їх адміністративної правосуб’єктності залежить від їх місця і ролі в державному механізмі та суспільстві в цілому; обсягу владних повноважень, компетенції, характеру і виду діяльності; форми власності; рівня самостійності у вирішенні управлінських функцій та участі в адміністративно-правових відносинах. Від імені підприємств, установ, організацій участь в адміністративно-правових відносинах беруть, як правило, їх власники, керівники, інші представники адміністрації чи уповноважені на те особи.

2. Відповідно до Конституції України Президент України є главою держави і виступає від її імені. Його правовий статус визначається насамперед розділом V Конституції України (зокрема, у сфері виконавчої влади – ст. 106 цього розділу). Повноваження Президента України у сфері виконавчої влади.з урахуванням їх змісту та характеру в цілому можна звести в такі основні групи:

1) повноваження, що стосуються його участі у формуванні системи і структури вищих і центральних органів виконавчої влади;

2) повноваження, що стосуються визначення окремих завдань та напрямів діяльності органів виконавчої влади;

3) повноваження кадрового характеру (Президентом безпосередньо або за його участю призначається багато керівників органів виконавчої влади: за згодою Верховної Ради України він призначає Прем’єр-міністра України, міністрів та керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих держадміністрацій);

4) повноваження, що стосуються забезпечення законності і дисципліни в сфері виконавчої влади (зокрема, Президент є Головою РНБОУ, в складі його Адміністрації функціонують відповідні правове, контрольне та ін. управління).

На основі та на виконання Конституції і законів України Президент видає укази і розпорядження, які є обов’язковими до виконання на території України.

Відповідно до п. 28 ст.106 Конституції України Президент для здійснення своїх повноважень створює консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби. Важливу роль щодо цього відіграє Адміністрація Президента України, яка утворюється Президентом як постійно діючий орган для ефективного забезпечення здійснення ним своїх конституційних повноважень. Основними завданнями Адміністрації є організаційне, правове, консультативне, інформаційне, експертно-аналітичне, матеріально-технічне та інше забезпечення діяльності Президента. Очолює Адміністрацію її Глава. Адміністрація діє на основі Положення про неї, затверджене Президентом.

3. Органи виконавчої влади - це різновид органів державної влади (організаційно оформлена частка державного апарату), які спеціально призначені для здійснення на основі чинного законо-давства завдань і функцій виконавчої влади, а саме функцій управлінського характеру щодо безпосереднього і оперативного керівництва господарським, соціально-культурним та адміністративно-політичним будівництвом у державі.

Правове положення органів виконавчої влади знаходить своє конкретне вираження в їх компетенції, тобто конкретно визначеному обсязі їх прав та обов'язків. Ці органи передусім є виконавчо-розпорядчими органами держави; відповідно, їх управлінська діяльність здійснюється на основі та у відповідності із законами і носить підзаконний характер. Володіючи юридично-владними повноваженнями в межах визначеного для них правового статусу, з метою більш ефективного і оперативного здійснення своїх завдань і функцій органи виконавчої влади правомочні видавати від імені держави та в її інтересах відповідні правові акти, юридично обов'язкові щодо своїх адресатів (це накази, вказівки, інструкції та ін.). Зокрема, в процесі своєї управлінської діяльності ці органи широко використовують різні правові засоби нормотворчого, оперативно-розпорядчого (правозастосовчого) і юрисдикційного (правоохоронного) характеру.

Будучи організаційно відокремленими, органи виконавчої влади одночасно знаходяться в складній ієрархічній підпорядкованості: переважна частина їх перебуває одночасно в ролі як суб'єктів, так і об'єктів управління, утворюючи складну, багатофункціональну вертикаль.

Правове положення, завдання, функції, в цілому правовий статус органів виконавчої влади визначаються відповідно - Конституцією України, окремими законами, підзаконними актами, у т. ч. указами Президента України, постановами уряду, а також відомчими нормативними актами.

З урахуванням значимості, характеру компетенції, цільового призначення та функціонально-галузевих і територіальних чинників насамперед виділяють три організаційно-правові рівні цих органів: вищі, центральні та місцеві.

4. Відповідно до ст.113 Конституції України вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України, який відповідальний перед Президентом України та підзвітний і підконтрольний Верховній Раді України у визначених межах. Правовий статус КМУ (уряду України) насамперед визначається Конституцією України (розділ VI, ст.113-117), Законом «Про Кабінет Міністрів України» від 27 лютого 2014 р., іншими законами та указами Президента України.

До складу КМУ входять Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр, віце-прем’єр-міністри, міністри. Кандидатуру Прем'єр-міністра висуває коаліційна більшість Верховної Ради. Він призначається на посаду Президентом України за згодою більше ніж половини від конституційного складу Верховної Ради.



КМУ утворюється на строк повноважень певної коаліції Верховної Ради. Новостворений уряд на базі коаліаційної програми розробляє стратегічну Програму своєї діяльності, яку подає на розгляд і схвалення Верховною Радою України. Відставка КМУ настає внаслідок: 1) прийняття Верховною Радою резолюції недовіри КМУ; 2) прийняття Верховною Радою рішення про відставку КМУ; 3) відставки Прем'єр-міністра 4) смерті Прем'єр-міністра.

Як колегіальний орган, КМУ об'єднує, координує та спрямовує роботу центральних та місцевих органів виконавчої влади на забезпечення державної політики та здійснення управлінських функцій у всіх сферах державного управління. Він здійснює виконавчу владу як безпосередньо, так і через підпорядковану йому систему органів виконавчої влади.

До основних завдань Кабінету Міністрів України належать: 1) забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, актів Президента України; 2) вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина, створення сприятливих умов для вільного і всебічного розвитку особистості; 3) забезпечення проведення бюджетної, фінансової, цінової, інвестиційної, у т. ч. податкової, структурно-галузевої політики; політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров'я, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; 4) розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, культурного розвитку, охорони довкілля, а також розроблення, затвердження і виконання інших державних програм; 5) здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності та національної безпеки України, громадського порядку, боротьби із злочинністю, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та ін.

З метою реалізації покладених на нього завдань і функцій уряд видає обов’язкові до виконання постанови та розпорядження.



Центральні органи виконавчої влади (ЦОВВ) забезпечують безпосереднє проведення в життя державної політики, здійснення управлінської діяльності в окремих сферах і галузях державного управління.

До системи центральних органів відповідно до постанови КМУ “Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади” від 10.09. 2014 р. відносяться: міністерства; державні служби,державні агенства та державні інспекції. Визначальною ланкою у системі цих органів є міністерства, як провідні центральні органи, підпорядковані КМУ, покликані здійснювати управління у певних сферах, галузях або секторах. Міністерства, що здійснюють управлінську діяльність в окремих галузях, називають галузевими. Ті, що здійснюють функціональну (міжгалузеву) управлінську діяльність в певних сферах, називають функціональними. Сьогодні акцент робиться здебільшого на створення функціональних міністерств.

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади утворюються, реорганізуються та ліквідуються Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України (на 1. 05. 2016 р. їх – 18).

Організацію, повноваження та порядок діяльності центральних органів виконавчої влади визначає закон «Про центральні органи виконавчої влади» від 17 березня 2011 р. Крім цього правовий статус міністерств та інших ЦОВВ визначається указами Президента України положеннями про кожне окремо взяте міністерство або відомство, які розробляються КМУ і затверджуються його відповідними постановами. У своїй діяльності міністерства та інші ЦОВВ також керуються Конституцією та законами України, постановами Верховної Ради, указами і розпорядженнями Президента та постановами КМУ.

Міністерства забезпечують формування та реалізацію державної політики в одній чи декількох сферах, інші ЦОВВ виконують окремі функції з реалізації державної політики. Повноваження міністерств та інших ЦОВВ поширюються на всю територію держави. Ці органи діють за принципом єдиноначальності.

Державні служби, державні агентства, державні інспекції та інші ЦОВВ є різновидом центральних органів виконавчої влади, що здійснюють управлінську діяльність фукціонально-галузевого характеру. Їх діяльність спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через відповідних членів уряду (зокрема, через Віце-премєр-міністрів чи окремих міністрів). Ці органи покликані сприяти уряду та міністерствам реалізовувати державну політику шляхом виконання спеціалізованих управлінських функцій у відповідних сферах (на сьогодні їх – більше 50).

ЦОВВ мають свої територіальні підрозділи, які мають або централізоване підпорядкування (лінійне, лише по відомчій вертикалі; наприклад, підрозділи ОВС, СБУ, митні та ін.) або подвійне підпорядкування (знаходяться у складі місцевих держадміністрацій і підпорядковуються їм, а також мають вертикальне, відомче підпорядкування: підрозділи в сфері освіти, медицини, фінансів тощо). Крім інших нормативно-правових актів їх правовий статус визначається також Типовим положенням про територіальні органи міністерства та іншого ЦОВВ, затв. постановою КМУ від 25.05. 2011 р.

До системи місцевих органів виконавчої влади насамперед входять місцеві держадміністрації та вищезгадані територіальні підрозділи ЦОВВ. Основними серед них є місцеві держадміністрації.

Місцеві державні адміністрації - це державні органи виконавчої влади в областях, районах, в районах АР Крим, а також у містах Києві та Севастополі, які наділені правом представляти інтереси держави і приймати від її імені розпорядження, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Правовий статус місцевих держадміністрацій визначається Конституцією України (ст.118), законом України “Про місцеві державні адміністрації” від 9 квітня 1999 р., нормативно-правовими актами Президента та КМУ.

Місцева держадміністрація є місцевим органом виконавчої влади, здійснює цю владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці через створювані управління, відділи, інші структурні підрозділи та діє під керівництвом голови, якого на цю посаду призначає Президент України за поданням Прем’єр-міністра. Місцеві державні адміністрації та їх голови підзвітні та підконтрольні Кабінету Міністрів України у межах його повноважень. Місцеві держадміністрації у своїй діяльності тісно взаємодіють з органами місцевого самоврядування, делегують останнім ряд своїх владних повноважень. В свою чергу, вони підзвітні і підконтрольні місцевим радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними рай чи облрадами. В цілому ж місцеві держадміністрації підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.


Лекція № 5

Тема лекції: Публічна служба та її адміністративно-правове регулювання
План лекції

1. Поняття та види публічної служби в Україні.

2. Державна служба, її ознаки принципи.

3. Оганізаційно-правове регулювання державної служби


Література:
Конституція України. - К.,1996.

Повітряний кодекс України // ВВР України. – 2011. - №25. – Ст.. 274.

Закон України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 р.

Закон України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17 березня 2011 р. // ВВР України. – 2011. - №17. – Ст. 76.

Закон України “Про громадянство України”.- від 18.01.2001р.-//Ур. кур’єр, №39, 1.03.2001р.

Закон України “Про державну службу”.- від 10.12.2015 р. // ВВР України. – 2016. - №2. – Ст. 19.

Постанова Кабінету Міністрів України “Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади” від 19 вересня 2014 р.

Концепція адміністративної реформи в Україні.- Указ Президента України від 22. 07.1998 р.

Спеціальна література

Адміністративне право України. Академічний курс: Підручник у 2 т. – Т. I. Заг. частина // Юр. думка. 2006. – 582 с.

Курс адміністративного права України. Підручник. За ред. В.В. Коваленка. – К.: Юрінком Інтер. – 2015. – 805 с.

Зміст лекції

1. Законодавче визначення поняття публічної служби вперше дано в Кодексі адміністративного судочинства України. Згідно із ст. 3 КАСУ публічна служба – це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

З даного визначення можна виокремити певні ознаки публічної служби. По-перше, це, як правило, професійна діяльність осіб на публічних посадах в державних органах або органах місцевого самоврядування. По-друге, така діяльність здійснюється постійно (інколи – визначений період). По-третє, її призначенням є здійснення завдань і функцій, які мають загальносуспільне, публічне значення; пов’язані з обслуговуванням загального, публічного інтересу, метою якого є забезпечення належних умов для реалізації громадянами своїх законних прав, свобод і інтересів. По-четверте, вона здійснюється на платній основі, за кошти державного або місцевого бюджетів.

Таким чином, публічну службу можна визначити, як здійснювану на постійній і платній основі професійну діяльність осіб, які займають посади в державних органах і органах місцевого самоврядування, щодо здійснення публічно-владних повноважень.

2. Одним з різновидів публічної служби і основних суб’єктів адміністративного права є державні службовці. З 1 травня 2016 р. в Україні набрав чинності новий закон «Про державну службу» від 10.12.2015 р. Він визначає поняття, принципи, правові та організаційні засади державної служби, умови та порядок реалізації громадянами України права на державну службу та ін. Згідно з цим законом, державна служба – це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому та регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Державним службовцем є гр. України, що займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті, одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов’язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби. Посада державної служби розуміється як визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов’язками у межах визначених повноважень. Отже, визначальними критеріями для державного службовця є: 1) наявність громадянства України; 2) зайняття посади державної служби в державних органах або їх апараті; 3) одержання заробітної плати за рахунок коштів державного бюджету 4) здійснення встановлених повноважень, безпосередньо пов'язаних з реалізацією завдань та виконанням функцій певного державного органу.

Серед видів державної служби можна виділяти: – службу в різних органах державної влади (зокрема в органах законодавчої, виконавчої та судової гілок влади); – в Адміністрації Президента; – службу на окремих посадах в органах прокуратури, ЗСУ, в органах внутрішніх справ, СБУ та ін. Найбільш поширеною є служба в органах виконавчої влади.

Основними принципами державної служби є: 1) верховенство права; 2) законності; 3) професіоналізму; 4) патріотизму; 5) доброчесності; 6) ефективності; 7) рівного доступу до державної служби; 8) політичної неупередженості; 9) прозорості; 10) стабільності.

Закон дає визначення окремих понять у сфері державної служби. Зокрема:

посадові обов'язки - перелік функцій і повноважень, закріплених за посадою державної служби, які зобов'язаний виконувати державний службовець та які встановлені його посадовою інструкцією;

рівень професійної компетентності особи - характеристика особи, що визначається її освітньо-кваліфікаційним рівнем, досвідом роботи та рівнем володіння спеціальними знаннями, уміннями та навичками;

робочий час державного службовця - час, протягом якого державний службовець відповідно до правил внутрішнього службового розпорядку має виконувати свої обов'язки;

службова дисципліна - неухильне додержання присяги державного службовця, сумлінне виконання ним службових обов'язків;

службові обов'язки - сукупність обов'язків державного службовця, визначених Законом, правилами внутрішнього службового розпорядку відповідного державного органу, органу влади АРК або їх апарату, та його посадових обов'язків;

доручення - форма реалізації управлінських повноважень керівником, що передбачає постановку конкретного завдання, визначення його предмета, мети, строку та відповідальної за виконання особи;

функції з обслуговування - діяльність працівників державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим та їх апарату, яка не передбачає здійснення повноважень, безпосередньо пов'язаних з реалізацією завдань та виконанням функцій цих органів та ін.

Законом передбачена більш гнучка і деталізована класифікація посад державної служби, яка враховує організаційно-правовий рівень органу, в якому проходять службу державні службовці, обсяг і характер компетенції на конкретній посаді, роль і місце посади в структурі державного органу. Встановлюються три категорії посад державної служби: 1) категорія "А" (вищий корпус державної служби) – посади вищих керівників держслужби; 2) категорія «Б» – середня ланка; 3) категорія «В» – всі інші посади державної служби. Кількість посад категорій "А" і "Б" у державному органі повинна становити не більше третини його штатної чисельності. У свою чергу для цих категорій посад закон визначає дев’ять відповідних рангів державних службовців як виду спеціальних звань, що їм присвоюються.



3. Державне регулювання та проведення державної політики у сфері державної служби здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань державної служби (на даний час – це Національне агентство України з питань державної служби). За новим законом започатковується функціонування інституту державних секретарів міністерств, які є керівниками державної служби у цих відомствах. Вводиться поняття керівника державної служби в державному органі. Управління державною службою в державних органах або їх апараті здійснюється відповідно керівником державної служби в цьому органі або його апараті. Ним є керівник апарату, якщо інше не передбачено законом. Керівник апарату відповідальний перед керівником відповідного державного органу за функціонування державної служби у цьому органі. У разі якщо в державному органі відсутня посада керівника апарату, керівником державної служби в такому органі є його керівник. У кожному державному органі або їх апараті утворюється служба персоналу, яка має право на обробку персональних даних фізичних осіб відповідно до законодавства з питань захисту персональних даних для виконання покладених на цю службу повноважень.

Передбачено повсюдне заміщення вакантних посад державної служби лише на конкурсних засадах.

У законі закріплені права та обов’язки державного службовця, а також особливості виконання ним доручень керівників. Зазначено, що доручення керівників, надані в межах їх повноважень, є обов'язковими до виконання підлеглими державними службовцями.

Згідно закону держслужбовець не має права організовувати страйки та брати в них участь, а також займатися підприємницькою діяльністю та вчиняти корупційні діяння.

Новий закон глибше конкретизує право на державну службу та обмеження щодо вступу на державну службу. Зокрема в ньому говориться, що право на державну службу з урахуванням вимог щодо рівня професійної компетентності, напряму підготовки (спеціальності) та обмежень, установлених законом, мають громадяни України, яким виповнилося 18 років, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, які вільно володіють державною мовою.

На державну службу не може вступити особа, яка:

1) за рішенням суду визнана недієздатною або дієздатність якої обмежена;

2) має судимість за вчинення умисного злочину, така судимість не погашена або не знята в установленому законом порядку;

3) відповідно до вироку суду позбавлена права займатися діяльністю, пов'язаною з виконанням функцій держави, або обіймати відповідні посади;

4) піддавалася адміністративному стягненню за корупційне правопорушення – протягом року з дня набрання відповідним рішенням суду законної сили;

5) має громадянство іншої держави.

Не допускається призначення осіб на посади державної служби, на яких вони будуть безпосередньо підпорядковані близьким особам.

Як і раніше, передбачено складання присяги особою, призначеною на посаду державної служби вперше. Підписаний текст присяги є складовою особової справи державного службовця.

Законом встановлено прозорий порядок проведення конкурсів та здійснення інших процедур зайняття посад державної служби. Зайняття посади державної служби відбувається шляхом призначення. Установлюється дев'ять рангів державних службовців. Зокрема, передбачено, що черговий ранг у межах відповідної підгрупи посад присвоюється державному службовцю через кожні два роки з урахуванням оцінювання результатів його службової діяльності. Порядок присвоєння рангів та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями визначаються КМУ.

В законі детально регламентовано порядок проходження державної служби, умови праці та та її оплата, робочий час та час відпочинку, заохочення і соціальні гарантії державних службовців, а також особливості несення ними дисциплінарної та майнової відповідальності. Зокрема, до державних службовців застосовуються такі види дисциплінарних стягнень, як: 1) зауваження; 2)догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) звільнення з посади державної служби. За кожний дисциплінарний проступок накладається одне стягнення.

Просування державного службовця по службі здійснюється шляхом: 1) зайняття вищої посади державної служби у порядку переведення; 2) присвоєння йому наступного рангу державного службовця. Просування державного службовця по службі не здійснюється протягом строку дії накладеного на нього дисциплінарного стягнення.

Службова кар’єра державного службовця закінчується припиненням державної служби. Крім загальних підстав, передбачених КЗпП, підставами припинення державної служби є:

1) втрата права на державну службу або його обмеження (ст. 38 Закону);

2) закінчення строку призначення (ст. 39 Закону);

3) ініціатива державного службовця (ст. 40 Закону);

4) ініціатива суб'єкта призначення (ст. 41 Закону);

5) настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (ст..42 Закону);

6) незгода держслужбовця на проходження держслужби у разі зміни її істотних умов (ст.34);

7) досягнення державним службовцем шістдесятип'ятирічного віку;

8) визнання державного службовця безвісно відсутнім або оголошення його померлим згідно з рішенням суду, що набрало законної сили;

9) смерть державного службовця.

Державна служба припиняється також з інших підстав, передбачених законом.

Слід відзначити, що сфера дії закону «Про державну службу» від 10. 12. 2015 р. не поширюється на: 1) Президента України, членів Кабінету Міністрів України, перших заступників та заступників міністрів; 2) народних депутатів України; 3) Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; 4) депутатів Верховної Ради АРК; 5) суддів; 6) працівників прокуратури, яким присвоюються класні чини; 7) працівників державних органів, органів влади АРК та їх апарату, які виконують функції з обслуговування; 8) працівників державних підприємств, установ та організацій, а також інших суб'єктів господарювання державної форми власності, працівників підприємств, установ та організацій, що знаходяться у власності АРК, крім осіб, які займають визначені законодавством посади державної служби у центрах зайнятості Державної служби зайнятості, Національній академії державного управління при Президентові України, Національному інституті стратегічних досліджень та Інституті законодавства Верховної Ради України; 9) військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до закону, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та інших органів, яким присвоюються спеціальні звання, якщо інше не передбачено законом. Відповідно, частина названих осіб не є державними службовцями, більшість з них перебувають на публічній службі, а частину з них, на наш погляд, все ж слід відносити до спеціальної категорії державних службовців (працівники органів прокуратури, судів, професійна служба у Збройних силах, СБУ, МВС та інших воєнізованих формуваннях). Їх службова діяльність регулюється спеціальними законами. Посади Президента України, членів Кабінету Міністрів, перших заступників та заступників міністрів, народних депутатів України, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини; Голови Верховного Суду України, Генерального прокурора України та інших високопосадовців є державними політичними посадами і до державної служби не відносяться.

В чинному законодавстві нерідко вживаються такі поняття, як посадові та службові особи, представники влади, патронатні службовці та ін., які не завжди тотожні поняттю державного службовця. Посадовими особами вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законом покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій. Представники влади - це ті особи, які мають право ставити владні вимоги, давати вказівки, робити приписи та застосувати заходи впливу щодо органів та осіб, які не пов'язані з ними службовими відносинами і не знаходятся в їх підпорядкуванні - тобто, щодо так званих "третіх осіб". Дуже близьке до цих категорій поняття службової особи, яке розуміється як особа, що постійно чи тимчасово займає посаду в органах державної влади, пов’язану зі здійсненням наданих їй законом спеціальних повноважень щодо осіб, які не перебувають з нею у службовому підпорядкуванні і має право застосовувати до них заходи адміністративного примусу у передбачених законом випадках і порядку. Патронатна служба здійснюється особами, що призначаються на певні посади за вибором керівника («патрона») і відповідним функціональним його обслуговуванням (це помічники, радники, секретарі, консультанти та інші особи, які обслуговують діяльність керівників вищих державних органів, голів місцевих держадміністрацій. Вони можуть бути їх близькими родичами чи свояками. Патронатна служба не є державною службою.



Лекція № 6

1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка