Методичні вказівки щодо формування навчально-методичного комплексу з навчальної дисципліни "Адміністративне право"



Сторінка1/9
Дата конвертації22.02.2017
Розмір1.57 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9




Система менеджменту якості.

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

щодо формування навчально-методичного комплексу з навчальної дисципліни "Адміністративне право"


Шифр

документа



СМЯ НАУ

МР 03.02.03 (08) – 012016

Cтор. зі




(Ф __- ___)

Міністерство освіти і науки України

Національний авіаційний університет

навчально-науковий юридичний інститут
Конспект лекцій

з дисципліни «Адміністративне право»

за напрямом (спеціальністю) 6.030401 «Правознавство»

Укладач: к.ю.н., професор Гончарук С.Т.


Конспект лекцій розглянутий та схвалений

на засіданні кафедри конституційного і

адміністративного права

Протокол № ____ від «___»_____20__р.

Завідувач кафедри Пивовар Ю.І.


Лекція № 1

Тема лекції: Поняття адміністративного права та його місце в правовій системі України.

План лекції

1. Поняття адміністративного права як галузі права, галузі законодавства, юридичної науки та як навчальної дисципліни.

2. Предмет та метод адміністративно-правового регулювання.

3. Місце адміністративного права в правовій системі України.


Література:
Конституція України. - К.,1996.

Повітряний кодекс України // ВВР України. – 2011. - №25. – Ст.. 274.

Закон України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 р.

Закон України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17 березня 2011 р. // ВВР України. – 2011. - №17. – Ст. 76.

Закон України “Про громадянство України”.- від 18.01.2001р.-//Ур. кур’єр, №39, 1.03.2001р.

Закон України “Про державну службу”.- від 10.12.2015 р. // ВВР України. – 2016. - №2. – Ст. 19.

Постанова Кабінету Міністрів України “Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади” від 19 вересня 2014 р.

Концепція адміністративної реформи в Україні.- Указ Президента України від 22. 07.1998 р.

Спеціальна література

Адміністративне право України. Академічний курс: Підручник у 2 т. – Т. I. Заг. частина // Юр. думка. 2006. – 582 с.

Курс адміністративного права України. Підручник. За ред. В.В. Коваленка. – К.: Юрінком Інтер. – 2015. – 805 с.
Зміст лекції

1. Латинський термін «адміністрація» в одному із своїх значень означає управління. Тому адміністративне право органічно поєднується з управлінням як особливим видом соціальної діяльності уповноважених на те суб’єктів.

Адміністративне право можна розгядати в декількох значеннях, а саме: як галузь права, галузь законодавства, наукову галузь та як навчальну дисципліну.

Адміністративне право як галузь права - це сукупність правових норм, призначених здебільшого для регулювання суспільних відносин, що складаються переважно у сфері публічного управління в процесі функціонування виконавчої влади та місцевого самоврядування, які пов’язані передусім з належною реалізацєю та захистом конституційних прав, свобод та інтересів громадян і юридичних осіб у цій сфері та наданням їм адміністративних послуг.

Адміністративне право насамперед "юридично обслуговує” сферу публічного управління, організацію та функціонування системи виконавчої влади, здійснення виконавчо-розпорядчих функцій суб’єктами цієї влади в процесі безпосереднього і оперативного керівництва економікою, соціально-культурним та адміністративно-політичним життям суспільства, а також управлінську діяльність інших державних формувань та органів місцевого самоврядування. Враховуючи закріплену в Конституції України нову роль держави у відносинах з людиною, відповідно до якої зміст і спрямованість діяльності держави визначають права і свободи людини та їх гарантії, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави, соціальне призначення адміністративного права сьогодні в цілому набуває нового суспільного змісту та характеру, а саме: першочерговим і основним призначенням його норм повинно бути правове забезпечення належних умов щодо практичної реалізації конституційних прав і свобод громадян та виконання ними покладених на них обов’язків у різних сферах і галузях суспільного життя.

В числі основних функцій адміністративно-правового регулювання поряд з регулятивною (організаційно-управлінською) та правоохоронною, передусім слід виділяти провозабезпечувальну (сервісно-обслуговуюсу) та правозахисну функції, спрямовані на практичне забезпечення умов реалізації та захисту прав, свобод і інтересів громадян та інших учасників управлінських стосунків, надання їм адміністративних послуг у сфері управління.

Адміністративне право як галузь законодавства - це система відповідних нормативно-правових актів, в яких адміністративно-правові норми знаходять своє зовнішнє вираження. Адміністративне законодавство є найбільш численним порівняно з іншими правовими галузями. Воно складається з великого масиву нормативно-правових джерел – від Конституції України, окремих кодексів та законів до підзаконних нормативно-правових актів окремих відомств та органів місцевої влади. Як зазначалось, адміністративне законодавство є одним із самих динамічних.

Адміністративне право України як галузь юридичної науки - це сукупність теоретичних понять, тлумачень та уявлень про чинне адміністративне право, його норми та правові інститути, предмет, форми та методи його правового регулювання, історичні аспекти становлення, проблеми і перспективи розвитку цієї галузі права та сфери її застосування.

Як навчальна дисципліна адміністративне право передбачає системне викладення теоретичного і прикладного матеріалу відповідно до існуючих навчальних програм з курсу цієї дисципліни в Загальній та Особливій частинах. Загальна частина об’єднує теоретико-правові поняття та положення, які мають загальний характер і властиві для всієї системи публічного управління. Особлива – відображає специфіку управління в окремих галузях і сферах.

В процесі вивчення адміністративного права студенти повинні засвоїти основні положення Концепції адміністративної реформи, вільно оперувати загальними адміністративно-правовими категоріями, знати базові теоретичні положення та зміст основних адміністративно-правових інститутів, чітко уявляти сучасний стан механізму адміністративно-правового регулювання суспільних відносин, аналізувати чинне адміністративне законодавство, вміти використовувати його в повсякденному житті та поєднувати з практикою сучасного державотворення.

2. Предметом адміністративного права виступають суспільні відносини управлінського характеру, що складаються здебільшого: – у сфері публічного управління в процесі здійснення завдань і функцій виконавчої влади та місцевого самоврядування щодо керівництва економічним, соціально-культурним та адміністративно-політичним життям суспільства; а також пов’язаних з: – наданням адміністративних послуг; – внутрішньоапаратною організацією діяльності різних державних формувань, у т.ч. відносини публічної служби; – із застосуванням заходів адміністративного примусу; – а також з реалізацією та захистом прав, свобод і інтересів громадян у сфері виконавчої влади; – здійсненням окремими недержавними формуваннями делегованих їм повноважень виконавчої влади.

Переважна більшість названих суспільних відносин безпосередньо чи опосередковано пов’язані з управлінням, носять публічно-управлінський (загальносуспільний) характер, є публічними. Відповідно, адміністративне право, поряд з конституційним, є однією з найбільш яскраво виражених галузей вітчизняного публічного права.



Метод адміністративно-правового регулювання визначається як сукупність адмін-правових засобів (прийомів, способів), що використовуються повноважними органами та їх посадовими особами для забезпечення необхідного правового впливу на поведінку учасників управлінських відносин.

Методу адміністративного права властиве широке застосування у більшості випадків одностороньо-владного правового впливу на учасників управлінських відносин, які, як правило, перебувають у нерівноправному становищі. Такий імперативний (наказовий) метод є превалюючим в адміністративно-правовому регулюванні суспільних відносин.

Водночас в умовах подальшого звуження сфери жорсткого централізованого державного управління в адміністративно-правовому регулюванні поряд з імперативним все частіше починає застосовуватися диспозитивний метод, характерний для правового регулювання горизонтальних (рівноправних) управлінських відносин на паритетних засадах. Цей метод передбачає для керуючої чи підпорядкованої сторони можливість варіанту вибору способу певних дій, але в межах умов, що передбачені нормою права. Диспозитивний метод зумовлює використання здебільшого таких правових засобів, як дозволи та адміністративно-правові договори.

Відповідний управлінський та правоохоронний вплив адміністративно-правових норм на поведінку учасників управлінських стосунків досягається завдяки застосуванню таких правових засобів, як приписи, заборони та дозволи, а також заходи адміністративного примусу.



3. Адміністративне право безпосередньо, органічно і нерозривно пов’язане з виконавчою владою. Воно є основним правовим засобом реалізації завдань і функцій цієї влади, насамперед щодо забезпечення умов належної реалізації конституційних прав, свобод і інтересів громадян та надання їм адміністративних послуг. Основним правовим середовищем регулюючого впливу норм адміністративного права здебільшого є сфера публічного управління, яке здійснюється переважно органами публічної адміністрації, передусім – органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, а їх діяльність сьогодні визначають як публічне адміністрування.

Адміністративне право, як провідна галузь українського права, органічно пов’язане з іншими суміжними правовими галузями та юридичними науками. Особливо тісно адміністративне право, як право публічно-управлінське, стикується з конституційним правом. Воно є деталізуючим і конкретизуючим продовженням конституційного права, становить собою правовий механізм реалізації багатьох конституційних положень.

Тісно взаємодіє адміністративне право і з такими правовими галузями, як кримінальне право (зокрема, в правоохоронній сфері, щодо правових заходів боротьби з окремими правопорушеннями), трудове право (зокрема, щодо регулювання службових правовідносин, застосування дисциплінарної відповідальності), цивільне, митне, фінансове, земельне, екологічне та інші галузі права (зокрема, з питань правового регулювання організації діяльності різних суб’єктів правовідносин, які регулюються нормами цих правових галузей.

Лекція № 2

Тема: Виконавча влада, публічне управління та адміністративне право.
План лекції

1.Поняття публічного управління та його різновиди.

2.Суть, основні ознаки та принципи державного управління.

3. Зв'язок публічного управління, виконавчої влади та адміністративного права.


Література
Конституція України. - К.,1996.

Повітряний кодекс України // ВВР України. – 2011. - №25. – Ст.. 274.

Закон України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 р.

Закон України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17 березня 2011 р. // ВВР України. – 2011. - №17. – Ст. 76.

Закон України “Про громадянство України”.- від 18.01.2001р.-//Ур. кур’єр, №39, 1.03.2001р.

Закон України “Про державну службу”.- від 10.12.2015 р. // ВВР України. – 2016. - №2. – Ст. 19.

Постанова Кабінету Міністрів України “Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади” від 19 вересня 2014 р.

Концепція адміністративної реформи в Україні.- Указ Президента України від 22. 07.1998 р.

Спеціальна література

Адміністративне право України. Академічний курс: Підручник у 2 т. – Т. I. Заг. частина // Юр. думка. 2006. – 582 с.

Курс адміністративного права України. Підручник. За ред. В.В. Коваленка. – К.: Юрінком Інтер. – 2015. – 805 с.
Зміст лекції

1. Управління в загальному розумінні означає цілеспрямований, організуючий вплив з боку керуючого суб'єкта на поведінку керованого об'єкта, на ті чи інші явища та процеси для приведення їх у відповідність з певними закономірностями. Управлінський вплив має вьоловий, упорядковуючий характер. Управління в цілому асоціюється з поняттям керівництва, організації діяльності. Залежно від різновиду об’єкта виділяють технічне, біологічне, соціальне та інші види управління.

Сутність соціального управління, як однієї з найважливіших соціальних функцій, виражається у владній узгодженості, цілеспрямованості та організації зусиль колективів людей з метою досягнення поставленої мети, підвищення ефективності їх сумісної діяльності, її доцільності та соціального прогресу в цілому. Соціальне управління є однiєю з найважливiших i необхiдних умов існування та розвитку людського суспiльства.

Отже, соціальне управління - це цілеспрямована, владно-організуюча діяльність людей з метою організації і оптимізації людського середовища, забезпечення координації і взаємодії поведінки окремих індивідів та людських колективів, досягнення певної упорядкованості в процесі їх сумісних дій. Як види соціального управління виділяють державне, громадське (здійснюється з метою організації діяльності окремих громадських організацій), корпоративне (здійснюється з метою організації діяльності окремих корпоративів), самоврядне (управлінська діяльність органів місцевого самоврядування), сімейне (обумовлене сімейними відносинами) та інші види управління.

Як вид соціального управління публічне управління стосується регулювання спільних (загальних) для людського середовища інтересів в цілому або загальних питань для певної спільноти з боку держави в особі її компетентних органів або інших суб’єктів управління. Складовими публічного управління є насамперед державне управління та місцеве самоврядування. Таке управління здійснюється органами публічної адміністрації, передусім органами виконавчої влади та місцевого самоврядування.



2. Як вид публічного управління державне управління - це підзаконна, юридично-владна форма (вид) державної діяльності виконавчо-розпорядчого, організуючого характеру, здійснювана здебільшого органами виконавчої влади і спрямована на реалізацію завдань та функцій держави щодо безпосереднього і безперервного керівництва економікою, соціально-культурним та адміністративно- політичним будівництвом у державі.

До основних ознак державного управління слід віднести його підзаконність, державно-владний, організуючий та виконавчо-розпорядчий характер, переважне здійснення його органами виконавчої влади, масштабність та універсальність, спрямованість за змістом і метою на безпосереднє і оперативне проведення в життя державної політики в окремих сферах суспільного життя, а також забезпечення належних умов щодо реалізації та захисту законних прав, свобод і інтересів громадян.

Між державним управлінням і виконавчою владою існує прямий, нерозривний зв’язок. Зміст державного управління визначають завдання і функції виконавчої влади. Сама ж виконавча влада реалізується насампред у формі управлінської діяльності. Водночас повністю ототожнювати державне управління з діяльністю лише органів виконавчої влади не можна.

Виконавчу владу можна визначити як відносно самостійну гілку єдиної державної влади, яка через управлінську діяльність своїх суб’єктів функціонально покликана організовувати і забезпе-чувати практичне виконання законів з метою реального втілення державної політики у різних сферах і галузях суспільного життя.

Норми адміністративного права призначені насамперед регулювати суспільні відносини у сфері публічного управління і, відповідно, юридично обслуговувати діяльність виконавчої влади та місцевого самоврядування.



3. Принципи державного управління - це основоположні, керівні ідеї, відправні засади, які покладені в основу організації і діяльності механізму державного управління. Це вихідні положення, на яких грунтується державно-управлінська діяльність. Їх прийнято поділяти на основні та допоміжні.

До системи основних (конституційних) слід віднести наступні принципи:

поділу державної влади, самостійності і узгодженості при здійсненні функціональних повноважень окремими її гілками; – законності; – верховенства права (пріоритетності законодавчої регламентації управлінських відносин); – демократизму (народовладдя); – соціального спрямування (пріоритетності прав і свобод громадян в публічному управлінні); – рівноправності громадян та національностей; – поєднання централізованого державно-управлінського впливу з місцевим самоврядуванням; безперервності, відкритості та прозорості; – позапартійності.

До системи допоміжних (організаційно-технічних) принципів відносять принципи: - диференціації управлінських функцій; - солідарної відповідальності суб’єктів управлінської діяльності; - поєднання галузевих, міжгалузевих і територіальних особливостей; - поєднання лінійних та функціональних засад в управлінні; - поєднання колегіальності та єдиноначальності та ін.

Основні напрямки удосконалення державного управління сьогодні визначені Концепцією адміністративної реформи в Україні, затвердженої указом Президента України від 22 липня 1998р. Метою адміністративної реформи є поетапне створення в Україні принципово нової сучасної і ефективної системи державного управління як інструменту подолання соціально-економічної кризи в країні. Її суть полягає у комплексній перебудові існуючої системи управління і розбудові обгрунтованих на наукових принципах нових інститутів державного управління, вироблених світовою практикою розвитку демократичних держав. Нова система державного управління повинна стати ближчою до потреб і запитів людей, підконтрольною народові. Головним її приіоритетом має бути служіння народові, національним інтересам України.

Лекція № 3

Тема: Механізм адміністративно-правового регулювання
План лекції
1. Поняття та основні складові механізму адміністративно-правового регулювання.

2. Суть, властивості, структура та класифікація адміністративно-правових норм.

3. Джерела адміністративно-правових норм та їх систематизація.

4. Поняття та особливості адміністративно-правових відносин.



Література
Конституція України. - К.,1996.

Повітряний кодекс України // ВВР України. – 2011. - №25. – Ст.. 274.

Закон України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 р.

Закон України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17 березня 2011 р. // ВВР України. – 2011. - №17. – Ст. 76.

Закон України “Про громадянство України”.- від 18.01.2001р.-//Ур. кур’єр, №39, 1.03.2001р.

Закон України “Про державну службу”.- від 10.12.2015 р. // ВВР України. – 2016. - №2. – Ст. 19.

Постанова Кабінету Міністрів України “Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади” від 19 вересня 2014 р.

Концепція адміністративної реформи в Україні.- Указ Президента України від 22. 07.1998 р.

Спеціальна література

Адміністративне право України. Академічний курс: Підручник у 2 т. – Т. I. Заг. частина // Юр. думка. 2006. – 582 с.

Курс адміністративного права України. Підручник. За ред. В.В. Коваленка. – К.: Юрінком Інтер. – 2015. – 805 с.


Зміст лекції

1. Механізм адміністративно-правового регулювання становить собою систему адміністративно-правових засобів (елементів), з допомогою яких здійснюється правове регулювання та упорядкування суспільних відносин у сфері публічного управління.

В структуру цього механізму входять такі основні його складові, як: норми адміністративного права, акти їх тлумачення та їх реалізації, а також адміністративно-правові відносини. Крім цього в його структуру можна включати і такі опосередковані елементи, як форми та методи адміністративно-правового регулювання, а також правову культуру та правову свідомість.



2. Адміністративно-правові норми - це загальнообов'язкові, формально визначені правила поведінки, встановлені або санкціоновані державою в особі її компетентних органів, призначені для регулювання суспільних відносин у сфері публічного управління. Норми адміністративного права визначають межі належної поведінки учасників управлінських відносин, їх правовий статус, обсяг повноважень, прав та обов'язків сторін управлінських стосунків. Тобто, вони створюють відповідний правовий режим у сфері публічного управління. Основним призначенням цих норм є організація і регулювання управлінських відносин, забезпечення належних умов для реалізації учасниками цих відносин своїх прав та виконання покладених на них обов’язків у такій важливій сфері суспільного життя, яким є публічне управління. Адмін-правові норми служать основним правовим засобом здійснення публічного управління, через яке реалізується державне волевиявлення, завдання і функції виконавчої влади щодо втілення в життя державної політики в самих різних сферах суспільного життя. Саме тому ці норми є найчисленнішими серед масиву інших існуючих норм права. Вони мають багатофункціональне, комплексне призначення.

Більшості адміністративно-правових норм за своїм змістом та способом впливу властивий імперативний (наказовий) характер. Вони містять численні односторонньо-владні приписи, виражають обов'язковість волевиявлення держави в особі її органів у межах наданної їм компетенції.

З урахуванням багатофункціональності адміністративно-правових норм в їх масиві можна виділяти: – матеріальні і процесуальні; – зобов’язуючі, забороняючі та уповноважуючі; – регулятивні і правоохоронні; – позитивно-творчі та юрисдикційні; – компетенційні та рекомендаційні та ін.

Структура адміністративно-правової норми включає такі складові елементи, як гіпотеза, диспозиція і санкція. Гіпотеза - вказує на умови реалізації адміністративно-правової норми, у т.ч. на юридичні факти, при наявності яких можна чи потрібно діяти відповідним чином. Диспозиція - центральна частина норми, визначає правило поведінки, конкретну дію, яка приписується, дозволяється, рекомендується чи забороняється даною нормою. Нерідко вона визначає зміст прав, обов’язків або повноважень окремих суб’єктів. В нормах, які передбачають відповідальність за окремі правопорушення, в диспозиції визначаються конкретні протиправні діяння, за вчинення яких настає певна відповідальність. Санкція - негативні правові наслідки недотримання, неналежного виконання або порушення передбаченого правила поведінки.

Зміст названих елементів адмiнiстративно-правової норми може бути цілковито, частково або відносно визначеним. Слід зауважити, що для більшості адміністративно-правових норм далеко не завжди характерна наявність всіх трьох згаданих складових елементів.

Тлумачення адміністативо-правових норм передбачає більш докладне з’ясування їх змісту, детальніше розкриття їх окремих положень. Серед видів такого тлумачення виділяють:

- легальне (аутентичне), тобто офіційне тлумачення з боку органів державної влади, у т.ч. законодавчих, виконавчих та судових структур (носить обов’язковий характер);

- доктринальне, тобто наукове, неофіційне тлумачення змісту норм права (обов’язкової юридичної сили не має ).



Реалізація адміністративно-правових норм означає практичне втілення в життя приписів та інших положень тієї чи іншої норми. Така реалізація передбачає правомірні дії суб'єктів права. До класичних форм реалізації адміністративно-правових норм відноситься їх дотримання (передбачає відносно пасивну поведінку суб’єкта), виконання (через активні дії суб’єкта), використання (насамперед громадянами) та застосування (компетентними суб’єктами владних повноважень).

3. Адмiнiстративно-правові норми не можуть існувати поза своїми джерелами. Джерела адмiнiстративного права - це конкретні форми зовнішнього вираження його норм, через які ці норми проявляють свій владно-регулюючий вплив на управлінські стосунки. Іншими словами, такі джерела – це сукупність нормативно-правових актів, які містять норми адміністративного права. Через свою численність, багатопрофільність і динамічність вони до цього часу в цілому не кодифіковані Тому для адміністративного права України характерним є безліч джерел його норм. Передусім це різноманітні нормативно-правові акти органів законодавчої та виконавчої влади, а також Президента України, що містять в собі адмiнiстративно-правові норми. Зокрема це: Конституція України; окремі кодекси та закони; укази Президента України; постанови Кабінету Міністрів (уряду) України; відомчі нормативно-правові акти та аналогічні акти місцевих органів влади; міжнародні нормативно-правові акти, ратифіковані Україною та ін.

4. Адміністративно-правові відносини - це суспільні відносини, що складаються під впливом дії адміністративно-правових норм, учасники яких є носіями прав та обов’язків у сфері публічного управління. Їх властивості:

- вони є різновидом правових відносин, які складаються переважно у сфері публічного управління під впливом адміністративно-правових норм;

- це здебільшого "владовідносини", тобто відносини влади – підпорядкування;

- для них в цілому властива юридична нерівноправність сторін, через що ці відносини передусім визначаються як вертикальні, субординаційні;

- як правило, однією із сторін (обов'язковим учасником) таких відносин має бути орган виконавчої влади або його повноважний представник, тобто носій державно-владних повноважень.

- такі відносини можуть виникати з ініціативи будь-якої із сторін, з ініціативи третьої особи, а нерідко і всупереч волі однієї із сторін;

- при порушенні тих чи інших вимог адмiнiстративно-правових норм суб’єкти адмiнiстративно-правових вiдносин несуть відповідальність не один перед одним, а перед державою;

- спірні питання, що виникають із цих вiдносин, вирішуються здебільшого в адміністративному (позасудовому) порядку. Проте зараз значно розширяється судовий порядок вирішення адміністративно-правових спорів в рамках адміністративного судочинства.



Лекція № 4

  1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка