Методичні вказівки до вивчення курсу



Сторінка5/5
Дата конвертації26.12.2016
Розмір0.68 Mb.
1   2   3   4   5

Детермінізм – філософське вчення про об’єктивний закономірний взаємозв’язок і взаємообумовленість явищ матеріального та духовного світу, наявність причини у кожному процесі, її проявлення через різні форми випадковості.

Діалектика – вчення про розвиток, його універсальний характер, внутрішні протиріччя речей як джерела їх розвитку; вчення про загальний характер зв’язку, який визначає цілісний, системний характер світу.

Дуалізм – філософське вчення, яке визнає матерію і свідомість у вигляді двох, незалежних одна від одної, паралельно співіснуючих основ.

Дух – поняття, що означає творче першоначало організації та розвитку світу. При цьому дух може виступати як поняття (панлогізм), як субстанція (пантеїзм), як особистість (теїзм, персоналізм).

Душа – поняття, що визначає універсальний принцип буття людини і живого взагалі.

Екзистенціалізм – філософська течія XІX-ХХ ст., що висуває на перший план абсолютну унікальність людського буття, таємничий характер існування, виявляє онтологічне розуміння людської реальності, та вказує на безодню буття, непомітну в перебігу повсякденних справ.

Емпіризм – напрям в теорії пізнання, що визнає чуттєвий досвід за початкове знання та вважає, що зміст знання може розумітись як опис цього досвіду, або зводитись до нього.

Естетика – філософська дисципліна про закономірності художнього освоєння людиною світу, про сутність та форми творчості по законах краси.

Етика – філософська дисципліна, об'єктами вивчення якої є моральні норми та система людських взаємин, які визначаються традиціями і звичаями.

Закон – стійкий, повторюваний, істотний зв’язок явищ, сторін та інших особливостей дійсності та пізнанні.

Знак – матеріальний, чуттєво сприйнятий предмет, подія або дія, що вказують на іншу річ, предмет, подію, дію. Знаки поділяються на мовні та немовні; останні, в свою чергу, поділяються на знаки-сигнали, знаки-копії, знаки-ознаки і т.п.

Ідеалізм – загальне позначення філософського напрямку, послідовники якого розуміють дух, свідомість, мислення, психічне як першооснову дійсності, а матерію, природу, матеріальні речі розглядають при цьому як похідні від духовного, від свідомого. Існують дві основні форми ідеалізму: об’єктивний і суб’єктивний. Об’єктивний ідеалізм абсолютизує об’єктивний зміст свідомості, переважно її раціонально-логічну сторону, відстоює ідею первинності світового розуму, надлюдської, позасуб’єктної свідомості. Суб’єктивний ідеалізм абсолютизує ті чи інші сторони індивідуально-почуттєвого буття людини, індивідуальну свідомість, волю, емоції, відчуття тощо. Для суб’єктивного ідеаліста світ, дійсність є лише сукупністю почуттів.

Ідеальне – суб'єктивний образ об’єктивного світу, який виникає у процесі цілеспрямованої діяльності людини, і є одним з її моментів. Ідеальне протилежне матеріальному на кшталт відношення свідомість–матерія.

Ідеологія – сукупність ідей, теорій, принципів, що виражають усвідомлені соціальні інтереси, прагне представити особистий інтерес як загальний і подає ідеали, які не можуть бути повністю здійснені.

Індукція – один із методів наукового дослідження. Індуктивний висновок – це рух знання від одиничних стверджень до загальних положень. Індукція розв’язана з дедукцією, вони доповнюють одна одну.

Інтуїція – поняття, що означає здатність безпосереднього осягнення істини. Відомо, що пізнання не зводиться до одного логічного, понятійного мислення, що в пізнанні велику роль відіграє чуттєва та інтелектуальна інтуїція. Логічне пізнання та інтуїція тісно зв’язані між собою.

Істина – вірне, адекватне відбиття дійсності в думці.

Істина Абсолютна – у ведичній релігійно-ідеалістичній системі тотожна Богу.

Категорії – у філософії найбільш загальні, грунтовні поняття, що відображають найістотніші, закономірні зв’язки та відносини реальної дійсності та пізнання.

Культура – специфічний засіб організації та розвитку людської життєдіяльності, що представлена в продуктах матеріальної та духовної праці, в системі суспільних норм і закладів, в духовних цінностях, в сукупності стосунків людей до природи, між собою та до самих себе.

Логіка – філософська наука про мислення, його закони, форми, прийоми та правила, застосування яких дозволяє в процесі пізнання досягти об'єктивної істини і взємопорозуміння сторін. Сьогодні відомі формальна, діалектична, математична, символічна логіки. Поняття „логіка” вживається також для позначення необхідного зв’язку предметів та явищ світу – “логіка речей”, логіка мікросвіту, логіка подій тощо.

Матеріалізм – одна з поширених філософських течій, послідовники якої визначають первинність матерії, її вічність, нествореність та незнищуваність, а свідомість і духовну діяльність розглядають матеріалістами як продукт розвитку матерії, як її особливу властивість.

Матерія – фундаментальна філософська категорія, що включає безліч різних об’єктивно існуючих систем, субстрат властивостей, зв’язків, відносин і форм руху. У матеріалістичній філософії матерія – основа буття. У античності матерія – це архе, першоцеглина, єдина праматерія у структурі всесвіту, що уявлялась або як стихія (наприклад, вода – Фалес, вогонь – Геракліт та ін.), або як атоми (Демокрит). З доби французьких матеріалістів ХУІІІ ст. матерію визначають як протяжність, сукупність властивостей речовини. З початку ХХ ст. використовують філософське визначення матерії як категорії для позначення об’єктивної реальності, тобто того, що існує поза нашою свідомістю. Природничо-наукове розуміння матерії пов’язане з якимись відомими її видами або властивостями.

Метафізика. Це поняття має ряд значень. В історії філософії термін метафізика вживали як синонім філософії. Метафізика – це метод мислення, що розглядає речі та процеси відокремлено, поза їх загального зв’язку, розуміючи розвиток однобічно, спрощено, як кількісне накопичення, монотонний рух по колу на кшталт „Немає нічого нового під Місяцем”.

Метод – сукупність заходів та операцій практичних та теоретичних дій людини, спрямованих на пізнання об’єкта; в науці – це засіб одержання нових результатів пізнання. Вибір методу залежить від досліджуваного об’єкта і повинен відповідати сутності об’єкту. Методи пізнання поділяються на всезагальні, загальні для ряду наук, та часткові, що застосовуються лише в одній науці.

Методологія – це сфера знання, що вивчає засоби, передумови та принципи організації пізнавальної та практично-перетворювальної діяльності. Методологія – це філософсько-світоглядне підґрунтя наукового пізнання в цілому.

Мислення – активний процес відображення за допомогою абстракції суті речей та процесів дійсності. Здібність до мислення формувалася в процесі постановки та рішення практичних та теоретичних проблем.

Міфологія – одна з ранніх форм світогляду; засіб розуміння природної та суспільної дійсності на ранніх стадіях історичного буття. Міфологічному мисленню властиві особливе сприйняття суб’єкта та об’єкта, предмета та знака, речі та слова, істоти та її імені, простору та часу, відносин, походження та суті тощо. Міфи стверджували прийнятну для свого часу систему цінностей, підтримували та санкціонували певні норми поведінки. Уже на ранніх стадіях розвитку міфологія містила в собі в нерозчленованому (синкретичному) вигляді всі такі форми суспільної свідомості: релігію, мистецтво, науку, мораль, філософію тощо.

Мова система знаків, яка служить позначенню предметів та процесів дійсності, для людського спілкування, обміну думок. Мова невідривно пов'язана з мисленням, є матеріальної оболонкою думок. Мова є засобом фіксації, накопичення, зберігання, створення та передачі соціальної інформації, що складає необхідну умову прогресу пізнання. Поряд з природними мовами створюється штучні мови, необхідні для досягнення точності, однозначності в передачі інформації.

Модель – умовний образ чи зразок якого-небудь об’єкта або системи об’єктів. Важливою особливістю, моделі є аналогічність, подібність, рівність, схожість, тотожність її в якому-небудь відношенні з оригіналом.

Моделювання – метод дослідження об’єктів пізнання на їх моделях; побудова та вивчення моделей реально існуючих речей та явищ. За характером моделей виділяються предметне та знакове інформаційне моделювання.

Монізм – метод розглядання різноманітності явищ світу з позицій визнання якої-небудь однієї, єдиної основи. Відрізняють ідеалістичний та матеріалістичний монізм.

Натурфілософія – філософія природи, умоглядне тлумачення природи, яке розглядається в її цілісності. Натурфілософія є історично ранньою формою філософії.

Наука – сфера суспільної діяльності людини, функцією якої є вироблення та теоретична систематизація об’єктивних знань про дійсність. Поняття науки містить як процес отримання нового знання, так і наслідок цієї діяльності – суму одержаних на даний час знань, що створюють в сукупності наукову картину світу.

Необхідність – фундаментальна філософська категорія, що визначає внутрішній стійкий зв’язок явищ та об’єктів, який обумовлений попереднім їх розвитком та всією сукупністю наявних умов їх існування.

Неопозитивізм – філософська течія ХХ ст., представники якої вбачали завдання філософії в аналізі мовних форм знання. Віденський гурток (М. Шлік, Р. Карнап, Нейрат) зводив філософію до логічного аналізу мови науки, спираючись на принцип верифікації. У руслі аналітичної філософії, частиною якої є лінгвістична філософія (Мур, Л. Вітгенштейн), об’єктом аналізу стала природна мова. Відтак, неопозитивісти вважали, що філософські проблеми виникають внаслідок неправильного вживання мови.

Неотомізм – течія сучасної католицької філософії, яка ґрунтується на вченні Фоми Аквінського про принцип гармонії віри та розуму (Маритен, Жильсон). Тут стверджують нерозривний взаємозв’язок теології, одкровення, раціонального богослов’я та метафізики.

Нескінченне – категорія, що виражає невідривно пов’язані між собою протилежні сторони об’єктивного світу, необмежену множину просторових структур світу, принципову незамкненість всіх матеріальних систем, нестворюваність та незнищуваність світу, вічність його буття, кількісну невичерпаність явищ світу, нескінченну багатоманітність його властивостей, взаємозв’язків форм буття та тенденцій розвитку.

Номіналізм – філософське вчення доби схоластики, прибічники якого стверджують, що реальними є лише одиничні, індивідуальні речі, а універсалії (загальні поняття) є лише імена речей. Відтак, імена існують не в дійсності, а лише в мисленні.

Обєкт – конкретна річ, явище або процес, на які спрямована пізнавальна активність суб’єкта.

Образ – виникає як узагальнення різноманіття існуючих схожих предметів, людей, явищ тощо. Найбільш поширене поняття художнього образу.

Онтологія – вчення про буття і розділ філософії, що вивчає ґрунтовні принципи буття, найбільш загальні сутності та категорії сутності.

Особистість – людський індивід в аспекті його соціально-культурних якостей, що формуються у процесі історично конкретних видів діяльності і суспільних відносин. Особистість реалізує себе у різноманітних формах соціального спілкування та дії.

Персоналізм – теїстичний напрям сучасної західної філософії, прибічники якого визнають особистість первиною творчою дійсністю та вищою духовною цінністю, а увесь світ виявленням верховної особистості – Бога.

Підсвідоме – це поняття, яке визначає факт належності людині вчинків і дій, що здійснюються автоматично, рефлекторно (їх причина лежить поза межами свідомості), а також уві сні, під гіпнозом, у стані сильного сп’яніння.

Пізнання – процес цілеспрямованого активного відображення світу в свідомості, процес отримання знань про властивості, закони дійсності. Це процес ідеального засвоєння світу.

Плюралізм – філософська позиція, згідно якої існує декілька чи певна множина незалежних концепцій дійсності, що не зводяться одна до іншої та розглядаються як рівноправні.

Позитивізмфілософський напрям, прибічники якого розглядають позитивне знання, як знання, що продукують природничі та спеціальні науки. Заперечують філософію як науку, визначаючи за нею лише функцію узагальнення знання конкретних наук.

Поняття – форма логічного мислення, що узагальнює повторюване і суттєве в речах та явищах, фіксує певні загальні властивості предметів дійсності.

Постмодернізм – сукупне визначення тенденцій і процесів, що намітилися в культурній самосвідомості розвинутих країн Заходу в останні два десятиліття. Постмодернізм виступає як характеристика певного менталітету, певного способу світосприйняття (значною мірою суб’єктивованого та релятивізованого), а також як певне світовідчуття й оцінка пізнавальних можливостей людини, її місця та ролі в навколишньому світі.

Прагматизм – філософський напрям, що виник у США в 1870-х роках. Прибічники його досліджували механізм діяльності як основної форми життя, інтерпретуючи пізнання як перехід від сумніву до віри. Віру тут розуміють як готовність чи звичку діяти визначеним засобом, а істину – як успіх, як корисність ідеї для досягнення мети.

Практика – сукупна цілеспрямована соціальна діяльність людства в його історичному розвитку, що містить такі моменти, як потребу, мету, мотив, цільову діяльність, засоби досягнення цілі, результат. Практика становить загальну основу, рушійну силу розвитку людського суспільства та пізнання, а однією з її форм є технічна діяльність.

Предмет – те, що вилучене із світу об'єктів у ході пізнання чи практичної діяльності.

Принцип – це первоначало буття. У логіці – це центральне поняття, базисне положення, яке пронизує систему знання та субординує його, розповсюджуючись на всі елементи. У пізнанні й світосприйнятті людини – це внутрішнє переконання або основне правило поведінки.

Природа – це важлива категорія, що, насамперед, визначає невідворотність відтворення і збільшення існуючого у певних межах, а тому природа – це при-рід. У широкому розумінні – це все суще, увесь світ у різноманітті його форм і проявів.

Причина – філософська категорія, яке визначає певні особливості існування явищ, дія яких спричиняє, визначає або створює інше явище.

Простір – форма буття матерії, що характеризується такими властивостями як протяжність, структура, взаємодія, упорядкованість, зв'язок явищ.

Протилежності – це взаємопов'язані сторони єдиного, які одночасно покладають і виключають одна одну, знаходяться у відношенні єдності та боротьби.

Психіка – поняття філософії та психології яке, означає активність живих організмів, здатних завдяки високій організації нервової системи до відповідних рухових реакцій. Психіка людини охоплює як підсвідомі, так і свідомі процеси, включаючи особисті емоційні, вольові та ментальні характеристики.

Редукціяприйом мислення, що стверджує можливість зведення одних явищ до інших, значущих для даної системи.

Рефлексія – принцип людського мислення, направлений на усвідомлення власних засад та форм.

Розвиток – спрямована закономірна зміна матеріальних та ідеальних об'єктів. У результаті розвитку виникає якісно новий стан об'єкта.

Рух – одне з фундаментальних понять філософії та науки, що характеризують спосіб існування явищ світу, вказуючи на їхню внутрішню активність та взаємодію з іншими явищами. Рух характеризує всі зміни, які відбуваються з предметами та явищами світу.

Свідомість – фундаментальна філософська категорія, яка означає виший рівень психічної активності людини, його суб'єктивну реальність. В різних філософських системах свідомість розглядають як субстанцію або основу буття; як властивість високоорганізованої матерії, вищу ідеальну форму відображення та духовного освоєння світу. Свідомість існує у двох формах як індивідуальна та суспільна.

Світогляд – це систематизований комплекс уявлень, оцінок та установок людини, що забезпечують цілісне бачення та усвідомлення світу і місця в ньому людини разом з життєвими позиціями, програмами та іншими спонуками поведінки, активного діяння взагалі.

Сенс життя – притаманне людині регулятивне поняття, система знань і оцінок, яка виправдовує та тлумачить певні моральні норми та цінності, визначає напрями доцільної діяльності індивіда.

Смерть – природний кінець всякої живої істоти. Людина усвідомлює свою смертність, а тому питання про смерть має світоглядне значення, оскільки смерть являє собою не тільки природний феномен, але і соціальне, і моральне явище у системі суспільних відносин.

Спокій – здатність матеріальних систем, процесів знаходитись в сталому рівноважному стану: збереження речами їх якісності. Спокій – це одна із сторін руху, тому рух можливо визначити як єдність сталості та мінливості.

Спостереження – цілеспрямоване вивчення та реєстрація властивостей та зв’язків об’єкту, що спирається в основному на такі чуттєві здібності людини, як відчуття, сприйняття, уявлення. У процесі спостереження ми одержуємо знання про зовнішні сторони, властивості, ознаки об’єкта, який розглядається.

Сприйняття – процес відображення дійсності у формі чуттєвого образу об’єкта. Сприйняття дає цілісну інформацію про об’єкт, який діє безпосередньо на декілька органів чуттів, синтезуючи окремі почуття.

Субстанція – одне з фундаментальних понять онтології, що дозволяє зводити чуттєву множинність та мінливість властивостей до чогось постійного та самостійно існуючого.

Субстрат – загальна матеріальна основа явищ, носій їх якісного стану, елементарне матеріальне утворення, що обумовлює властивості конкретних предметів чи процесів.

Суперечність – це відношення протилежностей як сторін єдиного цілого, момент в розвитку відношень між протилежностями, їх загострення.

Сцієнтизм та антисцієнтизм - філософсько-світоглядні орієнтації XX ст. Сцієнтизм орієнтується перш за все на результати та методи природничих та технічних наук і вірить в їх здатність вирішити також і всі соціальні проблеми. Антисцієнтизм – це песимістичний погляд на здатність науки та техніки забезпечити соціальний прогрес; критикує саму ідею науково-технічного прогресу людства.

Теорія (від грец. розглядаю, досліджую) - 1. Система поглядів, уявлень, ідей, спрямованих на тлумачення та пояснення будь-якого явища. 2. Вища, розвинена форма організації наукового знання, яка дає цілісно уявлення про закономірності та істотні зв'язки певних галузей дійсності – об'єктів даної теорії.

Технократія – поняття, що означає політичну владу технічних спеціалістів на основі наукового знання.

Умозріння – спосіб теоретичного осягнення істини, що базується на абстрактних логічних побудовах.

Уявлення – відтворення образу предмета у свідомості, без безпосередньої взаємодії з ним, але на основі попереднього чуттєвого досвіду.

Факт – у звичайному розумінні – це дійсна подія, випадок. Факт науковий – на емпіричному рівні начало пізнання, щось безпосередньо дане, зафіксоване приборами чи органами чуття. Факт науковий на теоретичному рівні – елемент системи знань, невіддільний від мови опису, виражений у знаковій формі.

Феномен та Ноумен. Феномен - це явище, що дане нам у досвіді, в актах чуттєвого сприйняття. Ноумен – це те, що лежить за межами почуттів, щось умоглядне, мислиме абстрактно.

Феноменологія – напрям в західній філософії та культурі XX ст., заснований Едмундом Гуссерлем. Центральне у феноменології – це ідея та вчення про час, що дозволяє досліджувати утворення чистого смислу, очищеного від міфологічних, наукових, ідеологічних, повсякденно-побутових установок, схем. Свідомість для Гуссерля по суті непредметна і не може бути уявлена як об'єкт, що визначається причинно чи функціонально та знаходить себе як направленість на предмет, як буття усвідомленості. Це виражається у різниці значення та предмета, значення та знака, значення та образу. Час у феноменології виступає як основа співпадання феномена та його опису.

Філософія (любов до мудрості) – особлива форма суспільної свідомості, система найбільш загальних понять про дійсність, про універсальні властивості та процеси світу, теоретична форма світогляду.

Філософія життя – напрям у західній філософії кінця XIX – початку XX ст. Ф. Ніцше, А. Бергсон та їх прибічники звернулись до дослідження життя як первинної реальності в її цілісності й неподільності на матерію та дух, буття та свідомість, оскільки поняття “життя” – багатозначне і його можна розуміти в біологічному, культурно-історичному та духовному аспектах.

Фрейдизм – загальна назва шкіл, що застосовуються психологічне вчення Фрейда для пояснення явищ культури, творчості, суспільної діяльності. Фрейдизм слід відрізняти від психоаналізу як конкретного методу вивчення підсвідомих психічних процесів.

Час – основна форма існування матеріальних явищ, яка характеризує їх послідовність, змінюваність одне одним, відокремленість різних стадій розвитку, тривалість процесів. Час має безповоротну направленість від минулого через сучасне до майбутнього.

Штучний інтелект – фрагмент реальності, що виник внаслідок людської діяльності як спроба моделювання і відтворення здатності людини мислити. Нині однією з поширених форм втіленої ідеї виступає персональний комп’ютер та система комп’ютерів, об’єднаних в Інтернет.


1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка