Методичні вказівки до вивчення курсу для студентів спеціальності 030403 "Міжнародні економічні відносини"



Сторінка1/9
Дата конвертації31.12.2016
Розмір2.53 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9






міністерство освіти та науки україни
Хмельницький державний університет




INTERNATIONAL INNOVATORY MENEGEMENT

Конспект лекцій та методичні вказівки до вивчення курсу для студентів спеціальності 7.030403 “Міжнародні економічні відносини”

Хмельницький

2004

ББК

У

УДК
Рекомендовано до друку на засіданні вченої ради Хмельницького державного університету протокол № від 31.03.04р.

Рецензенти: д.е.н., проф., Войнаренко М.П.

д.е.н., проф., Кулинич О.І.

Н
У
ижник В.М., Теляча Л.П.

Міжнародний інноваційний менеджмент. Конспект лекцій та методичні вказівки до вивчення курсу для студентів денної форми навчання спеціальності 7.030403 “Міжнародні економічні відносини”. – Хмельницький: ХДУ,- 2004р. - 178 с.



ББК

© Нижник В.М., Теляча Л.П., 2004

© ХДУ, оригінал – макет, 2004
Зміст


Вступ......................................................................................

4

Тема 1. Концептуальні основи, розвиток та основні поняття міжнародного інноваційного менеджменту.................

9


Тема 2. Механізм державного регулювання науково – технічного розвитку міжнародного співробітництва................

19


Тема 3. Типи організаційних форм інноваційної діяльності та області їх функціонування ...................................

25


Тема 4. Стратегії поведінки на міжнародному ринку інновацій.........................................................................................

34


Тема .5. Характеристика механізму міжнародного інноваційного підприємництва....................................................

42


Тема 6. Система фінансового забезпечення інвестування інновацій.........................................................................................

53


Тема 7. Методологія системної оцінки ефективності інновацій та інноваційної діяльності...........................................

65


Тема 8. Міжнародні проблеми оцінки, реєстрації і захисту інтелектуальної власності...............................................

70


Тема 9. Регіональні особливості інноваційного менеджменту..................................................................................

80


Тема 10. Інноваційний менеджмент в Україні...................

89

Тема 11. Світовий ринок технологій структура, особливості, сучасні тенденції.....................................................

101


Тема 12. Механізм міжнародного трансферту інновацій.........................................................................................

105


Методичні вказівки до вивчення курсу..............................

117

Література

Основна література...............................................................


175


Додаткова література............................................................

176



Вступ

Динамічна стратегія реформування економіки України обумовлює необхідність активізації її діяльності на світовій арені. У зв’язку з цим особливої уваги набуває розробка не лише стратегічних напрямків інтеграції нашої країни у світове господарство (зовнішньоекономічних орієнтирів і доктрини), а й стратегічних засобів інтегрування, які б дали змогу нарівні взаємодіяти з міжнародними економічними організаціями, іноземними партнерами і конкурентами, тим самим допомагаючи здійснювати внутрішні економічні перетворення.

В таких умовах досить важливим є здійснення реформ через призму інновацій. Правильно сформований інноваційний механізм в середині країни автоматично визначатиме її стратегічні політично-економічні позиції на міжнародному ринку.

Однак, визнання інноваційної діяльності як визначального фактора економічного розвитку та виділення її як стратегічного пріоритету в розвитку міжнародних економічних зв’язків не дозволяє констатувати ефективність використовуваних в сучасний час методів управління інноваціями.

Безумовно такий факт вимагає, з одного боку, поглибити теоретичну базу міжнародного інноваційного менеджменту, з іншого, вдосконалити підготовку кадрів як в області інноваційного управління, так і в області загального управління зовнішньоекономічною діяльністю, але з обов’язковим знанням теорії інновацій.

Вирішенню цих завдань має сприяти вивчення в вищій школі курсу “Міжнародний інноваційний менеджмент”. При цьому тенденції розвитку освіти в області міжнародної економіки і управління такі, що теоретичні та практичні засади міжнародного інноваційного менеджменту за короткий проміжок часу зайняли міцні позиції в циклах загально професійних дисциплін та дисциплін спеціалізації міжнародних відносин. Вивчення концепції управління інноваціями має здійснюватися з врахуванням трьох основних аспектів інноваційної діяльності: як області представлення інтересів на міжнародному ринку інновацій; як рушійного мотиву розвитку ринку чистої конкуренції, як одне з джерел доходності на фінансовому ринку.

В даній методичній розробці розкривається зміст міжнародного інноваційного менеджменту, зовнішніх і внутрішніх факторів, що впливають на процес освоєння інновацій, досліджується структура інноваційного процесу, розглядаються компоненти комплексного забезпечення інноваційної діяльності.

Особливо детально розглядаються практичні методи стратегічного управління інноваціями, маркетингу, організації, планування, фінансування та оцінки ефективності інновацій.



Науково - предметний зміст курсу. Курс “Міжнародний інноваційний менеджмент” входить в групу нормативних дисциплін учбового плану спеціальності 7.030403 – “Міжнародні економічні відносини” згідно державного стандарту освіти.

Навчальна дисципліна “Міжнародний інноваційний менеджмент” охоплює 12 тем, де послідовно висвітлюються основні питання міжнародного інноваційного менеджменту (МІМ), а саме: концептуальні основи МІМ та основні поняття з цієї області (тема 1), механізм державного регулювання інновацій (тема 2), в темах 3 та 4 головна увага приділяється організаційним формам міжнародного ринку інновацій та стратегіям їх поведінки, в темі 5 розглядається організаційно – економічний механізм управління інноваціями, тема 6 присвячена системі фінансового забезпечення інновацій. Окремо розглядаються: критерії ефективності інноваційних проектів (тема 7), захист інтелектуальної власності (тема 8) зарубіжний досвід та особливості інноваційного менеджменту в Україні (теми 9 та 10 відповідно), ринок технологій та міжнародний трансферт технологій (теми 11, 12).

Вивчення дисципліни ґрунтується на знаннях, отриманих студентами з дисциплін “Міжнародна економіка”, “Економіко-математичні методи та моделі”, “Аналіз зовнішньоекономічної діяльності”, “Управління зовнішньоекономічною діяльністю”, “Міжнародний маркетинг”, “Фінансовий менеджмент”, “Стратегічний менеджмент”.

Предметом вивчення навчальної дисципліни відповідно до реалій сьогодення є: управління інноваційною діяльністю підприємства, сутність інноваційного менеджменту, структуризація інноваційного процесу та його основні чинники, управління інноваціями, технологія проектування інноваційного процесу, його інформаційне та інвестиційне забезпечення, основні організаційні структури інноваційного менеджменту.



Акцентування і кваліфікаційні цілі. Звичайно, практичне вирішення проблеми розвитку ринкових відносин залежить від ступеня освоєння теоретичних методів інноваційної діяльності.

З огляду на це мета курсу “Міжнародний інноваційний менеджмент” полягає у формуванні відповідного світогляду у студентів щодо інноваційного процесу, вивченні певних міжнародних закономірностей інноваційних процесів як засобу економічного розвитку та набуття навичок творчого мислення.



Предметом навчальної дисципліни відповідно до визначеної мети є: міжнародні аспекти управління інноваційною діяльністю, сутність міжнародного інноваційного менеджменту, структуризація інноваційного процесу та його основні чинники, управління інноваціями, технологія проектування інноваційного процесу, його інформаційне та інвестиційне забезпечення, основні організаційні структури світового ринку інновацій.

Завдання дисципліни полягають у тому, щоб дати студентам не тільки визначену кількість знань, а сформувати професійні навички, що дозволили б на основі отриманої інформації знаходити рішення в різноманітних ситуаціях на міжнародному ринку.

В процесі навчання з дисципліни “Міжнародний інноваційний менеджмент” студенти повинні отримати знання та навики:



  • ефективного управління інноваційними проектами та інноваційним потенціалом на національному та наднаціональному рівні;

  • формування ідей просування інновацій на світовому ринку технологій;

  • вибору оптимальних каналів і форм просування інновацій;

  • оцінки ефективності інноваційних проектів та інноваційних заходів;

  • захисту інтелектуальної власності та національних інтересів в науково – технічній сфері.

Дидактико – методична реалізація курсу.

Вивчення курсу передбачає наступні форми занять:



  • лекції;

  • практичні заняття;

  • самостійна робота.

З метою поточного контролю знань студентів викладач може використовувати дві форми такого контролю:

  1. Аудиторну.

  2. Позааудиторну.

Аудиторна форма поточного контролю може здійснюватися шляхом:

  • усного опитування;

  • обговорення питань;

  • наукових доповідей студентів з актуальних питань управління інноваційною діяльністю;

  • тестування;

  • розв’язання практичних завдань (задач) та ситуацій (кейсів);

  • елементи ділових ігор;

  • контрольна робота.

Усне опитування охоплює основні питання програми курсу, які виносяться на іспит.

Практичні заняття проводяться за наступною схемою: спочатку проводиться теоретичне опитування за відповідною темою лекції, після чого обговорюються питання винесенні на самостійне поглиблене вивчення. Розгляд теоретичних питань, винесених згідно плану практичного заняття та переліку питань самостійної підготовки, проводиться у формі дискуту. Для чого по кожному окремому питанню проводиться заслуховування головного доповідача, відповідь якого обов’язково доповнюється співдоповідачами. Після викладення матеріалу відбувається його обговорення серед решти студентів аудиторії та робляться підсумки. Виклад теоретичних питань може супроводжуватися наведенням практичних прикладів чи підкріплюватися статистичним і цифровим матеріалом. Після обговорення теоретичних питань здійснюється розгляд ситуаційних завдань чи розв’язування задач.

При розгляді теоретичних питань студенту необхідно: логічно побудувати свою відповідь, повно висвітлити основні теоретичні положення, вміти давати відповідь на додаткові питання та підтримувати дискусію; при розгляді ситуаційних завдань та розв’язуванні задач необхідно проявити здатність узагальнення теоретичного матеріалу з метою використання його для розв’язання конкретних практичних завдань та формулювання на цій основі правильних висновків.

Виставлення оцінок відбувається за критеріями:



  • оцінка “відмінно” виставляється студенту, відповідь якого відрізняється рівнем творчого, самостійного та критичного мислення, глибиною знань програмного матеріалу, вмінням вільно та логічно викладати матеріал. Ця оцінка передбачає вільну орієнтацію в проблематиці профілюючої науки, включаючи ґрунтовні знання основної та додаткової літератури.

  • оцінка “добре” виставляється студенту, відповідь якого відрізняється самостійністю та критичністю мислення, міцним знанням програмного матеріалу, який вміє вірно, логічно та послідовно викласти матеріал, розібратися у конкретній економічній ситуації, допустивши незначні помилки.

  • оцінка “задовільно” ставиться студенту, відповідь якого співпадає з рівнем репродуктивного мислення, який виявив знання основного навчально-програмного матеріалу в обсязі, необхідному для подальшого навчання та наступної роботи за професією, але допустив окремі помилки у відповідях на питання чи при виконанні практичних завдань.

  • оцінка “незадовільно” виставляється студентові, який не виявив достатніх знань матеріалу, допустив принципові помилки під час відповіді на теоретичні питання чи при виконанні практичного завдання, не може без допомоги викладача використати знання для подолання допущенних помилок.

Важливим компонентом підготовки студентів є їх самостійна та індивідуальна робота. Самостійна робота – невід’ємна частина навчального процесу, а тому значимості набуває позааудиторна форма поточного контролю. Мета самостійної роботи – закріпити теоретичні та практичні знання студентів. Вона включає:

  • роботу студента над підручниками, навчальними посібниками, конспектом лекцій;

  • вивчення та конспектування спеціальної літератури;

  • написання рефератів або підготовка реферативної доповіді;

  • підготовка до опитувань, контрольних робіт, екзамену;

  • написання курсової роботи.

Контроль засвоєння програмного матеріалу курсу здійснюється також при захисті курсових робіт. Перед атестаціями проводиться контрольне опитування чи колоквіуми та контрольна робота.

У вигляді рубіжного контролю, проводяться дві атестації, контрольні роботи, колоквіуми та тестові завдання. Для перевірки на практиці закріплених теоретичних знань розглядаються ситуаційні завдання з інноваційного менеджменту.

Контрольні роботи включають як теоретичні питання, так і задачі.

По завершенні вивчення всього курсу студенти складають іспит.



Тема 1. Концептуальні основи та основні поняття інноваційного менеджменту
Однією з визначальних характеристик світової економіки кінця ХХ – початку ХХІ століть стала глобалізація, яка змушує уряди багатьох країн здійснювати пошук нових форм і методів адаптації національного економічного та політико-правового середовища до сучасних вимог здійснення міжнародних економічних відносин. Перспективне позиціювання країн на світовому ринку в сучасних умовах все менше залежить від їх ресурсного потенціалу, а визначається інтелектуальним лідерством, яке знаходить матеріальне втілення у вигляді інновацій і характеризує рівень конкурентоспроможності національної економіки.

Глобальне підприємництво в сучасних умовах висуває головну вимогу до конкурентоспроможності національних економік - посилення значимості інноваційно-промислової політики, покликаної забезпечувати конкурентоспроможність в стратегічній перспективі.

Таким чином, країни у сучасному світі змушені здійснювати пошук прийнятної моделі економічного розвитку, яка б забезпечувала національну конкурентоспроможність і орієнтувала національну економіку на довгострокове зростання.

Значний прорив в технологіях та інформаційній сфері спонукає країни орієнтуватися на нові джерела конкурентних переваг та створювати їх. Сучасний етап пов’язаний із зайняттям чільного місця серед складових динамічних порівняльних переваг науково-технічними досягненнями та інноваціями на всіх стадіях життєвого циклу продукту, починаючи від створення товару або послуги, через просування його від виробника до споживача та закінчуючи наступною утилізацією.

Прийнято вважати, що складовими одиницями глобального інноваційного підприємництва є національні інноваційні системи (НІС), які формуються всередині окремих країн під впливом зміни технологічних укладів та еволюціонують, набуваючи своїх специфічних рис. Виділення в міжнародному інноваційному менеджменті терміну «національна інноваційна система» обумовлено наявністю значних міждержавних відмінностей між інноваційними системами, а також тим, що державна інноваційна політика реалізується здебільшого на національному рівні.

В міжнародній практиці під національною інноваційною системою розуміють сукупність інститутів, що індивідуально й у взаємодії один з одним обумовлюють розвиток і поширення нових технологій у межах конкретної держави: інноваційні та виробничі компанії, університети, дослідницькі лабораторії, технологічні концерни, технопарки й бізнес-інкубатори. Інша частина НІС – комплекс інститутів правового, фінансового і соціального характеру, що забезпечують інноваційні процеси і мають міцні національні корені, традиції, політичні і культурні особливості.

За визначенням Й.Парка національна інноваційна система – це структурно – функціональний профіль нації, закладений в основу взаємозв’язку технологічних інновацій та економічної діяльності.

Формування інноваційних систем здійснюється під впливом багатьох об'єктивно заданих для кожної країни факторів, що виступають довгостроковими детермінантами напрямку і швидкості еволюції інноваційної активності. Кожна НІС характеризується визначеною структурою і деяким ступенем порядку, що припускають достатню стабільність інституціональної взаємодії. При цьому в кожній країні формується національна конфігурація інституціональних елементів.

Глобалізація в інноваційній сфері виявляється, насамперед, у транснаціональному фінансуванні наукових досліджень, у створенні власних дослідницьких підрозділів ТНК.

Останнім часом більша частина транснаціональних корпорацій націлена саме на використання глобального науково-дослідного потенціалу, включаючи залучення висококваліфікованих науково-інженерних кадрів, участь у виконанні і фінансуванні спільних наукових проектів.

Отже, в сучасному світі відбувається переоцінка основних цінностей. Від економічної спрямованості суспільство переходить до інноваційної, від нагромадження матеріального багатства як основи особистого добробуту – до нагромадження інформації як основи суспільного прогресу.

Незважаючи на те, що глобалізація сприяє розвитку інноваційної діяльності, вона носить також цілий ряд проблем для національної системи - від потреби в уніфікації стандартів освіти і науки до необхідності нових підходів щодо протидії міграції фахівців та регулювання умов конкуренції в науково – технічній сфері.



Міжнародний інноваційний менеджмент – це особливий вид професійної діяльності, пов’язаної із стратегічним управлінням, спрямованої на досягнення конкретних інноваційних цілей, оптимальних результатів, що носять наднаціональний характер. Його метою є визначення основних напрямків науково – технічного розвитку як окремих країн, так і ТНК, фірм, інститутів інших організаційних структур та умов їх інноваційного співробітництва. Відповідно, критерієм міжнародного інноваційного менеджменту можна вважати національні кордони.

Інноваційний менеджмент покликаний забезпечити ефективне і узгоджене функціонування всіх зовнішніх і внутрішніх елементів середовища функціонування суб’єкта, який займається інноваційною діяльністю.



Інноваційний менеджмент – це сукупність визначених організаційно – економічних методів і форм управління усіма стадіями і видами інноваційних процесів, а також найефективніші форми організації цих процесів в міжнародному інноваційному підприємництві.

Зміст інноваційної діяльності, її характерні риси і особливості знаходять вираження в такому фундаментальному понятті, як інновація.

Існує велика кількість дефініцій цього терміну в українській і зарубіжній літературі, що призводить до неоднозначності та плутанини.

В залежності від об’єкта і предмету дослідження інновації можна розглядати:



  • як процес (Б. Твісс, А. Койре, И.П. Пінінгс, В. Раппопорт, Б. Санто, В.С. Кабаков, В.Л. Макаров та ін.);

  • як систему (М.І. Лапін, Й. Шумпетер);

  • як зміну ( Ф. Валента, Ю.В. Яковец, Л. Водачек);

  • як результат (А. Левінсон, С.Д. Бешелев, Ф.Г. Гурвіч).

Innovation (англ.) - утворено з двох слів - латинського "новація" (новизна, нововведення) і англійського префікса "ін", що означає "в", "введення". Тому, у перекладі з англійського "інновація" означає: введення нового, відновлення.

Пріоритет у застосуванні поняття “інновація” належить Й. Шумпетеру. Саме він у 1912 році уперше використав словосполучення “нова комбінація”, який потім замінив на інший термін - “інновація”, розуміючи під цим суттєву зміну якості засобів виробництва шляхом покращення технологічних характеристик існуючого обладнання або введенням у дію нових засобів виробництва чи нових систем організації виробництва.

Дискусійність у визначенні поняття “інновація” згладжується із прийняттям міжнародних стандартів. В сучасний час прийняте визначення поняття інновація в міжнародних стандартах “Посібник Фраскаті” та “Посібник Осло” є основою при розробці нормативно – правової бази з інновацій в більшості країн світу.

Згідно з міжнародними стандартами, інновація - це кінцевий результат креативної діяльності, який отримав втілення у вигляді нової чи вдосконаленої продукції, що реалізовується на ринку, або нового чи вдосконаленого технологічного процесу, що використовується в практичній діяльності.

Таким чином, інновація – це результат реалізації нових ідей і знань із метою їх практичного використання для задоволення потреб споживачів.

З такого визначення випливають головні ознаки інновації:



  • науково-технічна новина;

  • практичне втілення науково-технічної ідеї у виробництво;

  • конкурентні переваги;

  • комерційна значущість (сприйняття ринком і споживачами).

Доцільно розмежувати поняття новація та інновація.

Новація (новина) - це оформлений відповідним чином результат фундаментальних та прикладних досліджень, розробок чи експериментальних робіт в певній сфері діяльності людини з метою підвищення її ефективності.

Відповідно, інновація - це кінцевий результат реалізації у виробництво нових ідей і знань у вигляді певної нової чи оновленої продукції або технологічного процесу з метою їх практичного використання у подальшому для підвищення конкурентоспроможності підприємств та максимального задоволення потреб споживачів.



Дифузія інновацій – це поширення уже раніше освоєної, реалізованої інновації, тобто застосування продуктів, послуг чи технологій в нових місцях і умовах.

Інноваційна діяльність - це практична діяльність людини, що спрямована використання та комерціалізацію результатів закінчених наукових досліджень і розробок з метою удосконалення технології, покращення якості чи розширення та оновлення номенклатури продукції, яка виготовляється.

Інноваційний клімат країни - це сукупність політичних, правових та соціально-економічних умов, що сприяють загальній активізації інноваційної діяльності в даній країні шляхом адекватного розподілу ресурсів між фундаментальними і прикладними дослідженнями та дослідно-конструкторськими розробками шляхом співробітництва та інтегрування усіх елементів інноваційної інфраструктури.

Інноваційна інфраструктура - це сукупність суб’єктів інноваційної діяльності, що виконують функції обслуговування та сприяння інноваційних процесів.

Інноваційний процес - це сукупність послідовних взаємопов’язаних подій щодо утворення та розповсюдження нововведень шляхом перетворення інтелектуальних об’єктів (наукових знань ідей) у реальні продукти та технології.

В основі управління інноваціями лежить типологія інновацій, їх класифікація за різними істотними ознаками, критеріями, параметрами.

Першу класифікацію інновацій дав Д. Рікардо, розглядаючи землезберігаючі інновації та інновації, що зберігають працю і капітал. Таку класифікацію підтримував К. Маркс і вона зберігалася до 30-х років ХХ ст.

Найповнішу класифікацію інновацій, яку вважають класичною розробив Й. Шумпетер, виділяючи 5 типів інновацій:



  1. виробництво продукції з новими властивостями;

  2. впровадження нового методу (способу) виробництва, в основі якого лежить нове наукове відкриття і який може полягати також в новому способі комерційного використання відповідного товару;

  3. освоєння нових ринків збуту, на яких дана галузь промисловості не була представлена;

  4. використання нового джерела сировини;

  5. проведення відповідної реорганізації виробництва, наприклад забезпечення монопольного становища.

В сучасній теорії інновацій найпоширеніший підхід. Який ґрунтується на перших 2-х пунктах класифікації Шумпетера – це поділ інновацій на 2 класи:

    • інновації продукту;

    • інновації процесу.

Такий напрямок дозволяє класифікувати інновації в залежності від предметного змісту.

Так, під продуктовими інноваціями розуміють інновації, які орієнтуються на виробництво та використання нових (поліпшених) продуктів у сфері виробництва або в сфері споживання.

Під інноваціями процесу розуміють нові технології виробництва продукції, організації виробництва та управлінських процесів.

Інновації процесу можна поділити на технологічні та управлінські.



Технологічні – це нові способи (технології) виробництва продуктів, розроблених раніше чи нещодавно.

Управлінські – нові методи роботи апарату управління .

Поряд з інноваціями процесу та продукту іноді виділяють новий клас – ринкові інновації.


  1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка