Методичні вказівки до практичних занять, курсової та самостійної робіт з дисципліни «Планування міст і транспорт»



Сторінка1/4
Дата конвертації30.12.2016
Розмір0.61 Mb.
  1   2   3   4



МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКА Національна АКАДЕМІЯ МІСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

ПЛАНУВАННЯ МІСТА

Методичні вказівки

до практичних занять, курсової та самостійної робіт з дисципліни



«Планування міст і транспорт»

(для студентів 2 курсу денної і 3 курсу заочної форм навчання

за напрямком - 0921 «Будівництво»)

ХАРКІВ - ХНАМГ - 2008

Методичні вказівки

до практичних занять, самостійної та курсової робіт з дисципліни «Планування міст і транспорт» (для студентів 2 курсу денної і 3 курсу заочної форм навчання за напрямком - 0921 «Будівництво»)

Укладачі: О.С. Безлюбченко, Т.В. Жидкова Т.В. - Харків: ХНАМГ, 2008.- 47 с.


Рецензент: доц. О.В.Завальний

Рекомендовано кафедрою містобудування

протокол № 4 від 1.07.08 р.

ВСТУП

Метою цих методичних вказівок є допомога студентам під час практичних занять, самостійної роботи і при виконанні курсової (розрахунково-графічної) роботи "Планування міста" згідно з навчальним планом.

У них в стислій формі викладено мету, зміст і загальні відомості щодо теми практичних занять; теми й посилання на літературу для самостійного вивчення матеріалу; вказівки до курсової роботи: послідовність розробки генерального плану міста, формули для необхідних розрахунків, рекомендації щодо оформлення графічної частини і склад пояснювальної записки.

Розділ 1. Практичні заняття

На практичних заняттях студенти одержують навички з урахування факторів, що впливають на вибір території для майбутнього міста; з послідовності розробки генерального плану міста, вивчають розрахунки, щодо планування міста, розробки планувальної структури і розміщення основних функціональних зон міста, розрахунок техніко-економічних показників


1. Аналіз придатності території для будівництва міст (2 години)

Мета заняття: Вивчення методів аналізу придатності території для будівництва міст.

Зміст заняття: Ознайомлення зі змістом і складовими частинами аналізу придатності території для будівництва міст.

Загальні відомості: Складання проекту планування міста починають із вибору території для будівництва.

Територія - основа формування всіх містобудівних об'єктів. Територію характеризують за розмірами й формою, місцем розташування, природними й антропогенними властивостями й ресурсами. Розумне використання природних умов може бути досягнуто лише на основі ретельного вивчення території, її природних водойм, зелених насаджень, рельєфу й інженерно-геологічних умов.

Територія населеного пункту повинна задовольняти наступним умовам:


  • мати розміри, що зможуть забезпечити можливість перспективного розвитку населеного пункту;

  • на території, що відводять під населене місце, не повинно бути корисних копалин, що мають промислове значення;

  • територія повинна бути забезпечена зовнішніми автомобільними й залізничними шляхами сполучення у разі відсутності таких - мати можливість їхнього влаштування без особливих труднощів;

  • бути забезпечена достатніми за своєю потужністю джерелами водопостачання й місцями для випуску вод каналізації;

  • рельєф території повинен відповідати вимогам забудови, організації міського транспорту й нормального водовідводу, по можливості - без станцій перекачування;

  • територія не повинна бути заболочена або затоплена паводком;

  • ґрунти за своїм розрахунковим опором повинні відповідати намічуваному типу забудови;

  • території житлових районів повинні бути розташовані з підвітряного боку стосовно джерел забруднення повітря, а при наявності ріки-вище за течією стосовно підприємств, що зумовлюють забруднення водойм.

Зміст аналізу при виборі території полягає в зіставленні характеру й цінності територіальних ресурсів зі спрямованістю їх функціонального й містобудівного використання .

Основні цілі аналізу : встановлення ступеня придатності території для різних видів її використання: міського будівництва, відпочинку населення.

Оцінку територіальних ресурсів проводять покомпонентно і послідовно розглядаючи природні, антропогенні й соціально-демографічні фактори.

Основними природними факторами, що впливають на вибір території для будівництва міста є:


  • кліматичні умови;

  • рельєф місцевості;

  • гідрогеологічні умови (наявність рік, озер і т. д);

  • інженерно-геологічні умови (несуча здатність ґрунтів, наявність карсту, пливунів).

Література: [4,5 ]
2. Аналіз впливу рельєфу території на вибір планувальних зон міста (2 години)

Мета заняття: Вивчення впливу рельєфу території на вибір планувальних зон міста.

Зміст заняття: На підставі результатів аналізу природних факторів скласти схему планувальних обмежень, що використовується як основа при виборі території для розміщення елементів міської структури. Території підбирають за комплексною містобудівною оцінкою, що одержана в результаті розробки й порівняння варіантів територіального розвитку міста.

Загальні відомості: Рельєф — сукупність нерівностей поверхні земної кори, різноманітних за масштабом й формою. Рельєф складається з елементарних форм, серед яких виділяються опуклі (пагорби) й увігнуті (яри, балки) форми. Рельєф знаходиться в стані безупинної зміни під впливом одночасної дії на нього внутрішніх і зовнішніх сил.

Придатність території для розміщення будівництва за характером рельєфу оцінюється залежно від крутості схилів, обумовленої максимальним ухилом на досліджуваній ділянці. До форм рельєфу, незручних чи непридатних для міського будівництва, відносяться гірські хребти, кряжі, осипи і зсуви з ухилом більше 20%. Аналіз придатності територій з погляду геоморфологічних умов виконують на основі в масштабі 1:10 000 при проектуванні генплану міста, в масштабі 1:500 — 1:2000 — при розробці проектів зонінгу, детального планування і забудови житлових районів і мікрорайонів.

Території з погляду інженерного освоєння за природними умовами розподіляють на три категорії: сприятливі, несприятливі й особливо несприятливі. При цьому в природні включаються такі фактори: рельєф, який оцінюють за величиною ухилу; несуча здатність і деформативність ґрунтів, гідрогеологічні умови, затоплюваність, заболоченість, наявність ярів, зсувів, можливість розмиву берегів водотоків і водоймищ, карстові явища, сейсмічність, характеристика ґрунтів.

Практика містобудування показує, що майже немає територій, цілком не придатних для міської забудови. Багато міст розвивають нове будівництво на дуже несприятливих територіях, здійснюючи попередньо заходи щодо їхньої інженерної підготовки і благоустрою. З іншого боку, немає територій цілком придатних для забудови в їхньому природному стані.

Слід зазначити, що міста, розташовані на території з різко вираженим пересіченим рельєфом, завжди мають дуже мінливі термічні й вітрові умови.

Найбільше зручно виділяти території з градацією ухилів схилів, ‰: 0 — 5, 5 — 30, 30 — 60, 60 — 100, 100 — 150, понад 150.



Література: [4,5 ]

3. Обґрунтування вибору території для розміщення промислових зон міста (4 години)



Мета заняття:. Вивчення концепції упорядкованого функціонального розвитку міст.

Зміст заняття: Раціональна організація виробничих процесів (при необхідності зв'язок з авто - чи залізничними магістралями); дотримання санітарно-гігієнічних вимог (розміщення промислових підприємств з урахуванням переважного напрямку вітру і т.д.); зручність зв'язків з житловими районами (мінімальні витрати часу на пересування працюючих на підприємствах).

Загальні відомості: Промислові підприємства – це головні містоутворюючи фактори, що стимулюють виникнення та розвиток міст.

Промислові підприємства дуже впливають на планувальну структуру міста – взаємне розташування промислових та житлових районів, напрямок міських магістралей, влаштування пристроїв залізничного та водного транспорту.

Варто уникати розміщення підприємств на погано провітрюваних, підлеглих інверсії чи розташованих у долинах із забудованими схилами територіях, з яких гази, що викидаються в атмосферу, можуть бути віднесені на території, що потребують чистого повітря. Тому правильність розміщення промислових підприємств у плані міста є дуже відповідальною справою, в якій не можна допускати помилок.

Одним з ефективних містобудівних заходів створення сприятливих умов мешкання є розміщення сельбищних територій з підвітряного боку щодо промислових районів. У той же час будівництво великих підприємств залежно від ступеня їх шкідливості вимагає організації санітарних розривів до 1 км і більше, що викликає неефективне використання території.

Залежно від технологічного процесу, характеру й кількості виділюваних виробничих викидів промислові підприємства за санітарною характеристикою поділяють на п'ять класів: І – із шириною санітарно-захисної зони не менше 1000 м, ІІ – 500 м, ІІІ – 300 м, ІV – 100 м, V–50 м.

Санітарно-захисна зона – це територія між границею промислового вузла чи підприємства й границею сельбищної території. Санітарний розрив – це відстань від джерела шкідливих викидів в атмосферу до границі сельбищної території. На ці заходи витрачається 8-10% загальної площі міських земель, а в окремих випадках – до 20%.

І та ІІ класи – це хімічна промисловість, металургія, металообробна промисловість, видобуток рудних та нерудних копалин, великі цементні підприємства, виробництво будівельних матеріалів, пов'язане з випалом, великі електростанції та ін. ІІІ клас – текстильне виробництво, підприємства, що обробляють тваринні продукти та деревину. ІV- V класи – харчова промисловість. При розміщенні підприємств треба враховувати можливий вплив одних виробництв на інші. Харчову промисловість не можна розташовувати в зоні хімічних та металургійних підприємств.

Санітарно-захисні зони займають великі території, які необхідно (по можливості) раціонально використовувати, при цьому озеленення дерево-чагарниковими породами повинне бути 40-60 %. На території санітарно-захисної зони допускається розміщувати: підприємства з виробництвом меншого класу шкідливості, ніж виробництво, для якого встановлена зона, але за умови аналогічного характеру шкідливості: пожежні депо, пральні, гаражі, склади, конструкторські бюро, лабораторії, зв'язані з підприємствами; магазини, поліклініки, що обслуговують виробництво; стоянки індивідуального транспорту, інженерні споруди, комунікації.

Не допускається розміщувати підприємства, що не відповідають профілю підприємств промислового району, що можуть справляти на них шкідливий вплив; спортивні споруди, парки і різні установи загального користування. Велике значення має благоустрій санітарно-захисної зони в цілому, тому, що крім основної функції, вона служить сполучним композиційним елементом архітектурно-планувальної структури промислової і сельбищної території.

До першої містобудівної категорії відносять промислові райони, вилучені від сельбищної території, призначені для розміщення підприємств І та ІІ класу за санітарною класифікацією виробництва, незалежно від величини вантажообігу. До таких підприємств відносяться великі заводи чорної і кольорової металургії, нафтопереробні й хімічні заводи, підприємства видобувної промисловості.

Для них характерний квартальний прийом архітектурно-планувальної організації території з максимально можливим блокуванням дрібних об'єктів у великі обсяги, з огляду на гнучкість технологічних взаємозв'язків, система централізованого й спільного розташування інженерних мереж.

До другої містобудівної категорії відносять райони, що розташовані біля меж сельбищної території, та призначені для розміщення підприємств ІІІ класу незалежно від величини вантажообігу; підприємств ІV і V класів, що потребують влаштування залізничних під'їзних колій. До цієї групи підприємств входять: машинобудівні і верстатобудівні, текстильні і ряд підприємств легкої й харчової промисловості, комплекси будівельної промисловості, великі комплекси точної механіки й т. ін. Архітектурно-планувальне рішення цих районів будується на об'єднанні основних і допоміжних виробництв до безупинних технологічних циклів; раціональному блокуванні будинків.

До третьої містобудівної категорії відносять промислові райони, призначені для розміщення підприємств з невеликим вантажообігом (не більше 40 автомобілів на добу), які не потребують послуг залізничного транспорту та займають порівняно невеликі території і в цілому не завдають шкідливого впливу навколишньому середовищу. Тому їхні санітарно-гігієнічні характеристики вимагають мінімальних розривів 50-60 м. Це заводи по випуску годинників, підприємства приладобудування, оптики, ряд підприємств харчової промисловості. Роль санітарно-захисної зони приймає на себе озеленена магістраль чи упорядкована територія перед заводом.

Література: [4,5 ]
4. Розрахунки населення міста та сельбищної зони (2 години)

Мета заняття: Розрахунок і техніко-економічне обґрунтування чисельності населення міста.

Зміст заняття: Розрахунок проектної чисельності населення на першу чергу, на розрахунковий термін і для визначення перспективи розвитку міста.

Загальні відомості: При розрахунку і техніко-економічному обґрунтуванні чисельності населення міста основним фактором є його господарські і соціальні функції. Цим обумовлюється розподіл населення за такими категоріями: містоутворююча, містозабезпечуюча, містообслуговуюча (вони складають групу зайнятого населення), а також група незайнятого населення.

Містоутворююча категорія охоплює підприємства, організації, установи, що обумовлюють масштаби розвитку міста, його економічний профіль, використання трудових ресурсів, значення в системі розселення.

Підприємства цих галузей задовольняють потреби соціально-економічної системи вищого рангу – області, регіону, держави.

Містообслуговуюча категорія пов'язана із забезпеченням життєдіяльності населення і задовольняє його соціально-культурні потреби. Мережа громадського обслуговування населення складається з дитячих дошкільних, шкільних і культурно-освітніх закладів, об'єктів охорони здоров'я, фізкультурних і спортивних споруд, підприємств торгівлі, харчування, побуту.

Містозабезпечуюча категорія пов'язана з функціонуванням та розвитком матеріально-технічної бази міста, виробництвом послуг, інформації та ін. Це підприємства комунального господарства, спеціалізовані організації та заклади з різноманітним напрямком діяльності. Містозабезпечуюча категорія охоплює підприємства та організації комунального господарства, промислові підприємства місцевого значення, ремонтно-будівельні організації, що виконують роботи за замовленням міста, а також громадські, господарські, спеціалізовані заклади, організації та установи діяльність яких спрямована на забезпечення потреб міста.

Незайнята або несамодіяльна категорія населення - складається з дітей дошкільного і шкільного віку, студентів денної форми навчання вузів, технікумів, пенсіонерів, інвалідів, осіб зайнятих у домашньому господарстві та ін.

Структура містоутворюючих кадрів для різних міст неоднакова і змінюється за складом і співвідношенням окремих категорій в залежності від величини міста, його ролі в системі населення, природних умов та ін.

Проектна чисельність населення є важливим показником для визначення генерального плану міста і перспектив розвитку усіх галузей міського господарства. Виходячи з перспективної чисельності населення, розраховують обсяги житлового будівництва, систему культурно-побутового обслуговування, міського транспорту та інженерного обладнання міста.

Крім того, для розробки деяких важливих питань містобудування (обсяги будівництва та типи дитячих дошкільних та шкільних закладів, фізкультурно-спортивних та інших об'єктів) необхідні дані щодо демографічної структури населення.

Метод розрахунку чисельності населення залежно від чисельності містоутворюючої групи одержав назву методу трудового балансу. Чисельність містоутворюючої групи визначають на основі прогнозу розвитку містоутворюючих факторів і враховують в розрахунках абсолютним показником (тис.чол.). На відміну від цього чисельність містообслуговуючої та незайнятої груп населення визначають залежно від загальної чисельності населення міста (відсотками). Частку містообслуговуючої групи в загальній чисельності населення визначають на основі наміченого в генеральному плані розвитку всіх видів культурно-побутового обслуговування.

Частку незайнятого населення не можна визначити безпосередньо шляхом нормування. Вона залежить від складу населення за віком та статтю, а також від ступеня залучення в громадське виробництво різних верств населення. Ці дані визначають методами соціального прогнозування.

Розрахункова формула трудового балансу, яку застосовують в містобудівному проектуванні, має такий вигляд:



де: Н – перспективна чисельність населення міста, тис.чол.;

А – абсолютна чисельність містоутворюючої групи, тис. чол..;

О – частка обслуговуючої групи, % від загальної чисельності населення;

Н – частка незайнятого населення, % від загальної чисельності населення.

Співвідношення чисельності груп коливається залежно від профілю і запланованої величини міста. Чим більше місто, тим менший відсоток складатиме містоутворююча група населення і, відповідно, більший – обслуговуюча.

Це співвідношення змінюється й залежно від стадії будівництва міста. Так, на першу чергу (на 5 років уперед ) питома вага містоутворюючої групи не менше 40%, а на розрахунковий термін (10 –15 років уперед )– не більше 35%.

Уточнення стану населення для кожного населеного пункту здійснюється на основі соціальних, техніко-економічних розрахунків, з огляду на конкретні місцеві умови.



Література: [4,5 ]

  1. Визначення планувальних обмежень для вибору сельбищних територій міста (4 години)

Мета заняття: Вивчення планувальної організації сельбищної території.

Зміст заняття: Планувальна організація сельбищної зони відповідно до розміру та структури поселення, зв'язок з іншими видами території – виробничою та ланшафтно-рекреаційною.

Загальні відомості: Сельбищна зона складає одну з основних частин планувальної структури міста (60-80% площі території).

Для розміщення сельбищних територій міста відводять ділянки з найбільш сприятливими природними й санітарними умовами, по можливості поблизу водоймищ і зелених масивів. Основні кліматичні данні, що необхідні при плануванні міста, розглядались на другому занятті.

У сельбищній зоні розміщують житлові будинки, установи й підприємства обслуговування, громадські і культурні центри, навчальні заклади, спортивні комплекси, науково-дослідні й проектні інститути, підприємства, що не вдають шкідливого впливу на навколишнє середовище, також зелені насадження, вулиці, площі.

Для визначення необхідних розмірів сельбищної території при проектуванні міста виходять з укрупнених показників залежно від поверховості забудови – 7 – 20 га на 1000 чол.

Зручність проживання в місті визначають правильним розміщенням житлових утворень стосовно природних факторів, місць праці й відпочинку, зв'язку із системою суспільного обслуговування.

Характер і структура сельбищної території знаходиться в тісній залежності від величини міста, його функціональної характеристики (промислове, курортне, місто науки і т.д.); природно-кліматичних особливостей. Але загальною основою формування просторової структури сельбищної зони є східчастий принцип формування системи громадського обслуговування. За якою установи розміщають відповідно до їх призначення і частоти, із якою ними користується населення, що обумовлює радіуси дії цих установ, а отже, і території обслуговування.

Крім того, організація сельбищної зони передбачає виділення компактних утворень житлової забудови, ізольованих від несприятливого впливу міського транспорту та в той же час зручно зв'язаних з його зупинками.

З огляду на ці вимоги, сельбищні території міст послідовно підрозділяють на структурні елементи: мікрорайон, (збільшений квартал), житловий район, планувальний район.

У найзначніших, значніших і великих містах, територія яких розмежовується природними (водойми, яри, масиви зелені) і штучними рубежами (залізніці, автодороги, канали й ін.), створюють найбільш великі структурні елементи сельбищной зони – планувальні (міські) райони. Розмір таких районів, їхній функціональний склад і конфігурація в кожному конкретному випадку визначають відповідно до даної містобудівної ситуації. Кількість населення цих районів у великих та значних містах повинна становити від 100 до 300 тис. чол.; у найзначніших містах треба формувати праце- та соціально збалансовані сельбищно-виробничі утворення – планувальні зони, кількість населення яких не повинна перевищувати 450 – 900 тис. чол.
Література: [4,5 ]

6. розміщення загальноміського центру міста та розрахунки його території (2 години)



Мета заняття: Організація системи обслуговування населення.

Зміст заняття: Правильна організація системи обслуговування населення для створення найбільш комфортних умов проживання в місті.

Загальні відомості: Всі об'єкти, що формують систему обслуговування, за своєю спеціалізацією й значенням в житті міста підрозділяють на групи об'єктів: загальноміського значення (неповторні й унікальні) і групу районного й місцевого значення (об'єкти масового користування).

Загальноміському центру, який розглядають як візитну картку міста, відводять найголовнішу роль. Мета організації розвиненого центру подвійна: створити для мешканців міста полюс ділової активності і комплекс різноманітних закладів соціально-побутового обслуговування, дозвілля, різноманітних видів і форм відпочинку.

Загальноміський центр розглядають як місце зосередження суспільної діяльності, соціальних контактів і спілкування також духовної культури населення.

Загальноміські установи, в залежності від розміру міста й інших типологічних факторів, можуть бути зосереджені в центральній зоні чи складати розвинену систему спеціалізованих центрів – спортивних, культурно-видовищних, меморіальних і ін. Ведучим серед центрів є загальноміський.

У районі загальноміського центру передбачається концентрація крупних комплексів і найбільш виразних житлових будинків, також ділові і представницькі комплекси, багатофункціональні центри дозвілля і розваг, центри спілкування,рекламно-експозиційні, фінансово-торгівельні, бізнес-центри та ін. Будинки на території загальноміських центрів поєднують в групи на основі їх соціальної й композиційної значимості, спільності їхнього функціонального призначення, вимог до транспортних комунікацій, взаємного положення, благоустрою території й ін.

Склад і зміст питань функціонально-просторової організації міських центрів залежить від конкретних природних, історичних і соціально-економічних умов. У самому загальному випадку вони зводяться до наступного:



  • визначення місця розташування центра в новому місті чи вибір напрямку його розвитку у сформованому;

  • визначення складу функцій і розміщення їх у просторі в залежності від розміру, значення й профілю міста;

  • визначення характеру відвідуваності й параметрів роботи установ і підприємств центра, що впливає на функціонально-просторову структуру центральної зони;

  • вирішення проблеми ''транспорт - пішохід'', створення оптимальних умов транспортного обслуговування центра (доставка вантажів, переміщення людей, організація стоянок транспорту) і створення зручних пішохідних зон.

Місткість окремих об'єктів та площу ділянок центра визначають за допомогою нормативно-довідкової літератури. При визначенні площі загальноміського центру, його ядра треба орієнтуватися на питомий показник 5 – 8 м2/чол., виходячи з перспективної кількості населення міста.

Загальноміський центр - це поліфункціональна система, яка має такі функції: управління, громадське, ділове, культурно-освітнє та культурно-видовищне, торгове, побутове та комунальне обслуговування, зв'язок, відпочинок, туризм, тому можна виділити кілька зон, у яких будуть установи суміжного характеру. Виділяють, звичайно, 4 зони: адміністративно-господарську, культурно-видовищну, торгову, спортивну.

Міські центри – концентрація громадського життя і виразних архітектурних об'єктів. Завдяки своєму індивідуальному характеру центри можуть створювати бажаний контраст із житловою забудовою. Їхня композиція повинна бути тісно пов'язана з плануванням навколишніх територій, з напрямком транспортних магістралей і пішохідних алей.

Загальноміські центри за формою планів можуть бути: компактними, лінійними (хрестоподібними) і зіркоподібними.

К

омпактний план – це план, коли територію центра розміщують на єдиній ділянці, причому всі елементи центра, розташовують компактно, тобто близько один від одного. Це типово для малих, середніх і центрів районів великих міст. Найпростіший тип компактного центра – пішохідна площа, забудована по периметру.

Позитивні властивості: зручно для користування населенням міста, оскільки відстані невеликі, не потрібен транспорт, досить виразний в архітектурному відношенні.

Негативні: складний у розширенні при подальшому розвитку міста.

Лінійний (чи хрестоподібний) план – план, при якому територія загальноміського центру витягнута в лінію або у виді хреста. При цьому елементи центра можуть бути значно відокремлені один від одного (особливо при великій витягнутості плану). У найпростішому вигляді лінійний центр може являти собою головну вулицю міста чи району з магазинами, культурно-видовищними й адміністративними установами. Характерний для великих міст.

Позитивні якості такого плану: значна довжина збільшує вростання центру в житлові квартали, тобто ніби наближує його до місць проживання (зручно для населення), можливість перспективного розвитку центра. Негативні: при лінійному плані і значних розмірах стає скрутним зв'язок між елементами міста.

Зіркоподібний план – план, при якому загальноміський центр складається з декількох центрів планувальних районів. Елементи вилучені на дуже великі відстані. Характерний для найбільших міст.
Література: [4,5 ]
Розділ 2. Самостійна робота

Самостійна робота студентів складається з додаткової роботи над підручниками й посібниками (теоретична частина), розрахунками стосовно практичних завдань та з виконання курсової роботи (табл. 2). Самостійну роботу підтримує консультаціями лектор.

Таблиця 2.

Назва і зміст тем

Література

П.П. 025 Основи планування міст

Основні етапи розвитку містобудування, проблеми і перспективи розвитку міст



Тема 1. Вступ . Профілююче значення курсу, його особливості та зв’язок з іншими дисциплінами.

Тема 2. Розвиток міст в різні історичні епохи


4, 5
4, 5

Тема 3. Визначення поняття розселення. Закономірності розвитку міст Види та форми розселення. Міське та сільське розселення. Принципи систем групового розселення та вибір оптимального варіанту розселення. Ріст великих міст, чинники росту, його регулювання. Транспорт в системах розселення. Організація територій для масового відпочинку.

Тема 4. Типологія та класифікація населених міст. Визначення перспектив розвитку міста.

Види населених міст та їх класифікація:



Розрахунок чисельності населення. Містоутворюючі та обслуговуючі фактори. Залежність планувальної структури міста від чисельності населення.

4, 5


1,4, 5

Тема 5. Планувальна структура сучасного міста. Функціональна організація міської території. Планувальна структура сучасного міста та її значення. Функціональне зонування міських територій: сельбищна, промислова, комунально-складська, зовнішнього транспорту, міського центру, відпочинку. Коротка характеристика кожної зон та їх взаємна ув’язка. Форми планів міст: компактна, лінійна та інші.
Тема 6. Сельбищна територія міста. Загальні відомості про сельбищну зону: склад, розмір, значення, розміщення в місті. Загальні поняття про між- магістральну територію (ММТ),планувальний район, жилий район, мікрорайон, квартал. Визначення меж розмірів. Планувальна структура сельбищної зони малого, середнього, крупного, великого міста.
Тема 7. Промислова та складська зона міста. Значення промисловості при формуванні плану міста. Загальні відомості про промислову зону: класифікація за шкідливістю підприємств, розміщення їх в місті, санітарно-захисні зони. Промисловий розрахунок: створення, планування, розміщення в місті. Взаємне розміщення промислових та сельбищних територій.

Тема 8. Комунально-складська зона, її склад, розміщення в місті. Транспортні зв’язки з іншими районами міста. Характеристика генеральних планів окремих підприємств:

  • хімічної промисловості;

  • машинобудування;

  • металургії;

  • легкої та харчової промисловості.



1,4, 5

1,4, 5
1,4, 5
1,4, 5


П.П. 026 Транспорт

Зовнішній та міський транспорт



Тема 1. Зона зовнішнього транспорту.

Залізничний, автомобільний, повітряний та водний транспорт. Загальні відомості. Значення транспорту в плануванні та забудові міста. Залізничний транспорт, його особливості та вплив на планування міста: залізничні станції та вокзали, розміщення та типи вокзалів; санітарні вимоги до залізниці, яка розташована в місті.

Автотранспорт. Основні вимоги до його розміщення, планувальні рішення автовокзалів, станцій технічного обслуговування.

Повітряний транспорт. Загальні відомості, особливості розміщення повітряного транспорту. Класифікація аеропортів, вимоги до їх розміщення. Елементи аеропорту, зв’язок з містом, архітектурні рішення.

Морські та річкові порти, їх класифікація, розміщення та вплив на планування міста, санітарно-гігієнічні вимоги до розміщення портів.
Тема 2. Міський транспорт та дорожньо-вулична мережа міста. Загальні відомості про міській транспорт, його значення, провізна спроможність. Класифікація пасажирського транспорту, пасажиропотоки, зупинки, основні вимоги до планування вулично-дорожньої мережі. Елементи вулично-дорожньої мережі.

1,4, 5


1,4, 5

  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка