Методичні вказівки до підготовки контрольної роботи для студентів денної форми навчання спеціальності «Міжнародна інформація»



Сторінка3/9
Дата конвертації05.03.2017
Розмір1.36 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Тема 8. Українська діаспора як фактор міжнародних відносин


  1. Дипломатична діяльність емігрантських урядів ЗУНР (1919–1924), УНР (1920–24.08.1992), Гетьмана Павла Скоропадського (1918–1945).

  2. Дипломатична діяльність УВО та ОУН.

  3. Міжнародні акції Української діаспори.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Андрусяк Т. Уряд Української Народної Республіки в екзилі: http://pravopys.vlada.kiev.ua/mova/20/Dovidn/Urjad_UNR_ekzyli.htm

  2. Баган О. Націоналізм і націоналістичний рух: історія та ідеї. – Дрогобич: Відродження, 1994. – 192 с.

  3. Біляїв В. Роль cвiтового українства у підтримці неперервності українського державницького процесу в ХХ ст. // Всеукраїнська експертна мережа. http://experts.in.ua/baza/analitic/index.php?ELEMENT_ID=11133&print=Y;

  4. Брицький П. Роман Смаль-Стоцький: дипломатична, громадсько-політична та науково-педагогічна діяльність // Україна дипломатична. – 2004. – С. 682-289. http://www.nbuv.gov.ua/books/2004/04_ukrdp.pdf

  5. Волинь 1943. Боротьба за землю // Незалежний часопис “Ї”. – Березень 2003. – №28. http://www.ji.lviv.ua/n28texts/N28-volyn.htm;

  6. Вступ до політології: Екскурс в історію правничо-політичної думки / Скиба В. Й., Горбатенко В. П., Туренко В. В. – К.: Основи, 1996. – 717 с.

  7. Гетьманчук А. Четверта хвиля // Главред. – Вашингтон. – 12.06.09 16:29 http://ua.glavred.info/archive/2009/06/12/162918-5.html;

  8. Дипломатична діяльність УГВР: http://www.users.bit.te.ua/studio/upa/ugvr5uk.htm;

  9. Касьянов Г. В. До питання про ідеологію Організації Українських Націоналістів (ОУН): Аналітичний огляд. К., — 2003. http://litopys.org.ua/kasian/kas2.htm;

  10. Кентій А. Збройний чин українських націоналістів. 1920-1956 / Т. 1. Від Української Військової Організації до Організації Українських Націоналістів. 1920-1942. http://lib.oun-upa.org.ua/kentiy/

  11. Ковальчук В. Українське питання у відносинах між ОУН і державними діячами Італії у 1930-х рр. / Володимир Ковальчук // Мандрівець. – 2008. – №5. – С. 27-33. http://journal.mandrivets.com/images/file/Kovalchuk.pdf

  12. Кремень В.Г., Табачник Д.В., Ткаченко В.М. Україна: альтернативи поступу (критика історичного досвіду). – К.: ARC-UКRAINE, 1996. – 793 с.

  13. Круподер О. Український лобізм у США: минуле, сучасність, перспективи http://politua.info/index.php?option=com_content&task=view&id=408;

  14. Кузьо Т., Дейчаківський О. Хто і як працює в Америці на Україну // Ukrainian Weekly. 12.08.2005. http://www.pravda.com.ua/ru/news/2005/8/12/31526.htm

  15. Кухта Б. Петлюра С. // Хто є то в європейській та американській політичній науці. – Львів: Кальварія, 1997. – с. 181-183.

  16. Кухта Б. Нариси з історії європейської політичної думки (вид третє, випр. і доп.). – Львів, 2008. – 558 с.

  17. Мірчук П. Нарис історії ОУН / (Перший том: 1920-1939) Організація Проводу ОУН і розміщення її станиць за кордоном. Зовнішньо-політична діяльність http://lib.oun-upa.org.ua/narys_oun/part_6.html

  18. Міфи про українську діаспору в Канаді 15-04-04 http://www.quebec-ukraine.com/news/news_04_04.html;

  19. Нагаєвський І. Історія Української держави двадцятого століття. – К.: Український письменник, 1993. – 413 с.

  20. Нариси з історії дипломатії України / Під ред. В.А.Смолія. – К.:Альтернативи, 2001.–736 с. 22, с. 426-460

  21. Овсій І.О. Зовнішня політика України (від давніх часів до 1944 року): Навч. посіб. – К.: Либідь, 1999. – 240 с. 24, с. 199-204

  22. Організаційні та договірно-регуляторні механізми взаємовідносин Української держави і закордонного українства: Автореф. дис... д-ра наук з держ. упр.: 25.00.02 / С.М. Вдовенко; Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. — К., 2005. — 36 с. http://www.lib.ua-ru.net/inode/17611.html;

  23. Перва Т. Зовнішньополітичні пріоритети України у політичних концепціях ОУН / Тетяна Перва // Вісник Наукового інформаційно-аналітичного центру НАТО Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника. – 2009. – Вип. 3. – С. 147-153. http://www.pu.if.ua/inst/ndc/nato/journal/2009-2/2009-2-33.pdf

  24. Пехів В. Б. Далекосхідний вимір зовнішньої політики ОУН напередодні Другої світової війни / Володимир Пехів // Мандрівець. – 2008. – №6. – C. 38-40. http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Mandriv/2008_6/Pekhiv.pdf

  25. Потульницький В. А. Нариси з історії української політології (1819-1991): Навч. посібник. – К.: Либідь, 1994. – 320 с.

  26. Репринцев В. Україна в польських зовнішньополітичних доктринах // Українська державність у XX столітті (історико-політологічний аналіз). – К.: Політична думка, 1996. http://litopys.org.ua/ukrxx/r08.htm

  27. Рудницький С. Л. Чому ми хочемо самостійної України? / Упор., передмова О. І. Шаблія. – Львів: Світ, 1994. – 416 с.;

  28. Слісаренко І. Нові акценти зовнішньої політики України: інформаційно-комунікаційний аспект (продовження) http://www.personal.in.ua/article.php?ida=157;

  29. Стрілець В. В. Українська радикально-демократична партія в середовищі української еміграції в Європі (1924 – 1939 рр.) http://www.rusnauka.com/10._ENXXIV_2007/Politologia/21738.doc.htm;

  30. Симонова Т.М. «Прометеизм» во внешней политике Польши. 1919-1924 гг. // Новая и новейшая история. – 2002. – №4. http://vivovoco.rsl.ru/VV/JOURNAL/NEWHIST/POLAND.HTM

  31. Уряд УНР в екзилі: Прометейський рух: Матеріали історичного інтернет-форуму // Форум визвольних змагань України: Україна на шляху до волі. – Режим доступу до ресурсу: http://volia.uaforums.net/--vt155.html;

  32. Цвєтков Г. Міжнародні відносини й зовнішня політика в 1917-1945 рр. – К.: Либідь, 1997. – 232 с.


МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Програш Визвольних змагань 1917-1921 років зумовив ліквідацію суверенної української державності. Як наслідок, лідери державних утворень, які існували на українських землях у цей період, змушені були переїхати за кордон, сформувавши там емігрантські уряди. Їх керівники, спираючись на наявні дипломатичні кадри та медіа-ресурси, продовжили політичну діяльність по реалізації зовнішньополітичних інтересів України. Саме тому у цій контрольній роботі, основна увага зосереджується на розкритті особливостей їх зовнішньополітичних акцій.

У першому питанні необхідно висвітлити відмінність зовнішньополітичних позицій Директорії та Уряду Диктатора ЗУНР Є. Петрушевича, на Паризькій мирній конференції, які стали причиною утворення екзильного уряду ЗУНР у Відні та Берліні. Варто прослідкувати його діяльність, зокрема дипломатичну, підтримку ідеї незалежної ЗУНР, згодом автономної Галичини у складі Польщі [12, с. 247-253, 294-300, 306-312, 314-321, 360-468; 19; 27, с. 373-378, 394-409]. Окрім цього, доцільно проаналізувати Діяльність Головного Отамана УНР С. Петлюри і уряду УНР на Паризькій та Ризькій мирних конференціях, конкуренцію із УРСР за іноземне визнання і боротьбу за збереження посольств, а також подальшу зовнішньополітичну діяльність Державного центру УНР в екзилі. Йдеться про: 1) налагодження співпраці з Польщею в рамках пропольського “прометеївського” руху та діяльність в Лізі Націй щодо проблеми висвітлення Голодомору та радянських репресій в УРСР, 2) ставлення до окупації Польщею західноукраїнських земель, 3) позицію Державного центру УНР під час Другої світової війни, 4) оцінки держав Заходу стосовно СРСР протягом 1947-1991 рр. [1; 4; 6; 12; 15; 16; 20, 426-438, 456-460; 21, с. 199-204; 25; 26; 27; 29; 30; 31; 32]. У цьому питанні також слід проаналізувати зовнішньополітичні погляди і дипломатичні акції Гетьмана Павла Скоропадського та гетьманського руху на еміграції щодо вибору зовнішньополітичних позицій: 1) до Другої світової війни – історично зумовлена співпраця з Німеччиною, 2) ставлення до Карпатської України – підтримка її автономії і незалежності, протести проти її окупації Угорщиною, 3) позиція Скоропадського під час Другої світової війни – намагання відстовати інтереси українців перед Третім Рейхом та спроби налагодження відносин з Британською імперією [6; 12; 16; 19; 20; 21; 25].

У другому питанні необхідно висвітлити зовнішньополітичні пріоритети та зміст міжнародної активності УВО та ОУН. Для цього слід розкрити їх співпрацю з такими державами, як Литва, окреслити проблеми стосунків з Німеччиною (спершу – Веймарською республікою, згодом – Третім Рейхом) Японією та Італією і Чехословаччиною, показати дипломатичні акції в Лізі Націй, зокрема, присвячені висвітленню проблем пацифікацій на західно-українських землях, Голодомору та радянського терору. Слід особливо вказати на розбіжності в зовнішньополітичних пріоритетах ОУН в Україні і за кордоном, ОУН(б) і ОУН(м), їх еволюцію. Особливу увагу слід зосередити на позиції ОУН(б) під час Другої світової війни; зокрема щодо питань підтримки Карпатської України, неоднозначного ставлення до Третього Рейху, дипломатичних спроб припинення українсько-польського протистояння 1943 р., переговорів з Угорщиною у 1943-1944 рр., діяльність із формування Антибільшовицього блоку народів та його акції [2, с. 37-38, 43, 60-61, 69-70, 74, 76-78, 79, 82, 89, 108-111, 118, 122-125, 127, 128-130, 132-134, 135-139, 142, 143-146, 148—149, 151, 156-157, 160, 163, 167; 5; 8; 9; 10; 11; 17; 23; 24; 26].



Значну підтримку Визвольні змагання отримали від української діаспори за кордоном. У третьому питанні треба доцільно розглянути вплив української діаспори на уряди країн проживання (США, Канада, країни Європи і Латинської Америки) та міжнародні організації (Ліга Націй) з метою привернення уваги до стану справ на українських етнічних землях, до проблеми української державності. Зокрема, необхідно розглянути поширення самостійницьких ідей у колах діаспори США, Канади і Латинської Америки та ставлення її представників до Визвольних змагань 1917-1921 рр. та української державності. Слід особливо відзначити особливості підтримки українською діаспорою емігрантських урядів та установ у міжвоєнний, воєнний та повоєнний періоди, їх ставлення до утисків окупаційними режимами населення українських земель. Варто з’ясувати позицію представників діаспори щодо міжнародного висвітлення Голодомору, неоднозначне ставлення до дисидентського руху – спершу його негативну оцінку, а згодом – всебічну підтримку та сприяння ідеї суверенізації УРСР. Також необхідно вказати на роль української діаспори у підтримці міжнародного визнання суверенної української державності у 1991 р., зокрема забезпечення міжнародної економічної та консультативної допомоги, підтримку демократичної трансформації України. Особливу увагу слід зосередити на проблемах, які виникають у відносинах діаспори та української держави, з’ясувати шляхи їх вирішення [3; 7; 13; 14; 22; 28].
1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка