Методичні розробки з гігєни та екології для студентів 6 курсу медичного факультету



Скачати 11.18 Mb.
Сторінка1/59
Дата конвертації28.12.2016
Розмір11.18 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   59


МЕТОДИЧНІ РОЗРОБКИ

з гігєни та екології

для студентів 6 курсу медичного факультету

(спеціальність – лікувальна справа, педіатрія)
Тема 1. Гігієнічне значення сонячної радіації та особливості використання її складових для профілактики захворювань людини та санації повітря, води і предметів побуту.
Тема 2. Гігієна водопостачання населених пунктів. Гігієнічні проблеми якості питної води та її покращання. Критерії ефективності очистки, знезараження, знешкодження та дезактивації питної води. Санітарна охорона водних об’єктів.
Тема 3. Санітарна охорона ґрунту. Гігієнічні аспекти санітарної очистки населених місць. Сучасні схеми та методи очистки стічних вод і побутових відходів. Методи та засоби знезараження стічних вод у лікувальних закладах.
Тема 4. Гігієна планування населених місць. Гігієна житлових і громадських споруд.
Тема 5. Методологічні та методичні основи вивчення впливу комплексу чинників навколишнього середовища на здоров’я населення. Методика оцінки стану здоров’я населення у зв’язку з впливом факторів та умов навколишнього середовища.
Тема 6. Гігієнічна оцінка потенційного ризику впливу факторів навколишнього середовища на організм людини та здоров’я населення. Гігієнічні основи біобезпеки.
Тема 7. Гігієнічна оцінка впливу природних та антропогенних компонентів біосфери на здоров’я людини та популяції. Санітарна охорона атмосферного повітря. Гігієнічне значення фізичних чинників в умовах населених місць.
Тема 8. Гігієнічне значення хімічних чинників в умовах населених місць. Методи експериментального дослідження хімічних сполук. Методи визначення орієнтовно безпечного рівня впливу нових хімічних сполук, що впроваджуються у виробництво.
Тема 9. Харчування та здоров’я. Види харчування. Методика оцінки харчового статусу людини
Тема 10. Харчування в профілактичній медицині. Організація харчування в лікувально-профілактичних закладах та на промислових підприємствах. Гігієнічні аспекти лікувально-дієтичного та лікувально-профілактичного харчування. Лікувальні та дієтичні властивості окремих харчових продуктів.
Тема 11 Особливості взаємодії харчових продуктів з лікарськими речовинами при різних функціональних станах організму та захворюваннях. Санітарно-гігієнічний контроль за громадським харчуванням. Харчування в умовах екологічно несприятливого середовища.
Тема 12. Аліментарна регуляція діяльності шлунково-кишкового тракту, діяльності ендокринної системи, обміну речовин та імунобіологічної реактивності організму. Нутриціологічна профілактика захворювань органів травлення, атеросклеро­зу, ожиріння, цукрового діабету, порушень імунобіологічної реактивності та передчасного старіння.
Тема 13. Гігієнічна оцінка факторів трудового процесу та виробничого середовища. Медико-біологічні методи профілактики та реабілітації професійно-зумовленої патології серед працівників промисловості та сільськогосподарського виробництва.
Тема 14. Особливості гігієнічних вимог до планування та експлуатації лікувально-профілактичних закладів. Гігієнічні аспекти практичної діяльності сімейного лікаря.
Тема 15. Організація медичного обслуговування працівників промислових підприємств та сільськогосподарського виробництва. Актуальні проблеми охорони та безпеки праці. Законодавчі основи проведення санітарного нагляду в галузі гігієни праці. Гігієна праці жінок, підлітків, осіб похилого віку та інвалідів.
Тема 16. Сучасні проблеми внутрішньолікарняної інфекції та комплекс гігієнічних заходів щодо їх профілактики. Об'єктивні методи гігієнічної оцінки умов побуту, харчування та праці в діяльності сімейного лікаря.
Тема 17. Закономірності формування проме­невого навантаження людини в місцях проживання, методологія його гігієнічної оцінки та шляхи зниження. Радіаційна небезпека та протирадіаційний захист на об’єктах з радіаційно-ядерними технологіями.
Тема 18. Гігієнічна оцінка протирадіаційного захисту персоналу і радіаційної безпеки пацієнтів при застосуванні радіонуклідів та інших джерел іонізуючих випромінювань в лікувально-профілактичних закладах. Генетичні та демографічні наслідки аварії на ЧАЕС.
Тема 19. Гігієнічні основи профілактики та усунення негативних наслідків в екстремальних ситуаціях. Організація санітарного нагляду за харчуванням і водопостачанням в умовах катастроф.
Тема 20. Організація гігієнічного забезпечення при ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій. Особливості тимчасового розміщення потерпілого населення та аварійно-рятувальних формувань
Тема 21. Гігієнічні основи комплексної оцінки стану здоров’я в сучасних умовах. Фізичний розвиток як важливий критерій оцінки стану здоров’я дітей і підлітків.
Тема 22. Гігієнічні вимоги до планування, благоустрою та обладнання дитячих закладів. Гігієнічні аспекти визначення функціональної готовності дітей до навчання у школі.
Тема 23. Гігієнічний контроль за навчально-виховною роботою в організаційних дитячих колективах та оцінка її ефективності. Гігієнічні основи організації фізичного і трудового виховання дітей і підлітків. Професійна орієнтація учнів.
Тема 24. Зміст роботи лікаря дитячого закладу в системі організації медичного забезпечення дітей і підлітків у дитячих дошкільних закладах, загальноосвітніх школах, професійно-технічних училищах та коледжах. Сучасні проблеми гігієнічного виховання та санітарної освіти
Тема 25. Актуальні проблеми психогігієни та хроногігієни. Гігієнічні основи оптимізації адаптаційного процесу. Методи психофізіологічних та психогігієнічних досліджень.
Тема 26. Навчально-дослідна конференція “Гігієнічні аспекти професійного становлення та ефективної практичної діяльності сімейного лікаря. Наукові основи формування здорового способу життя”.
Тема 27. Підсумковий модульний контроль.
Тема №1: Гігієнічне значення сонячної радіації та особливості використання її складових для профілактики захворювань людини та санації повітря, води І предметів побуту
МЕТА ЗАНЯТТЯ:

1. Закріпити та доповнити знання студентів про біологічну дію і гігієнічне значення сонячної радіації, особливості використання ультрафіолетової радіації з профілактичною метою та з метою санації повітряного середовища.


ПИТАННЯ ТЕОРЕТИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ:

  1. Природа сонячної радіації та її електромагнітний склад.

  2. Спектральний склад ультрафіолетової частини сонячної радіації на межі з атмосферою і на поверхні Землі. Озоновий шар атмосфери та його гігієнічне значення.

  3. Інфрачервоне випромінювання: етіологічна дія, методи вимірювання інтенсивності.

  4. Ультрафіолетове випромінювання: спектральний склад, основні властивості та біологічна дія.

  5. Штучні джерела ультрафіолетового випромінювання та їх фізичні і гігієнічні характеристики. Фотарії.

  6. Методи вимірювання інтенсивності ультрафіолетового випромінювання, одиниці вимірювання.

  7. Поняття про еритемну, фізіологічну та профілактичну дози ультрафіолетового випромінювання.

  8. Зрушення у стані здоров’я та захворювання, пов’язані з дефіцитом ультрафіолетового випромінювання.

  9. Основні симптоми “сонячного голодування” та його профілактика.

  10. Надлишкове опромінення людини Сонцем та штучними джерелами ультрафіолетового випромінювання. ультрафіолетового випромінювання як професійна шкідливість.

  11. Методи і засоби захисту від надмірного ультрафіолетового опромінення.


ЗАВДАННЯ:

1. Ознайомитись з фізичним характером та біологічними властивостями ультрафіолетової та ультрачервоної радіації методом вимірювання їх інтенсивності.

2. Засвоїти порушення в організмі та захворювання, що виникають при надлишку та недостачі ультрафіолетової та ультрачервоної радіації, їх профілактика.

3. Розв’язати ситуаційні задачі.


ЛІТЕРАТУРА: а) основна:

1. Загальна гігієна : пропедевтика гігієни / [Є. Г. Гончарук, Ю. І. Кундієв, В. Г. Бардов та ін.] ; за ред. Є. Г. Гончарука. ― К.: Вища школа, 1995. ― С. 207-239.

2. Загальна гігієна: посібник до практичних занять / [І.І. Даценко, О.Б. Денисюк, С.П. Долошицький та ін.] ; за ред. І.І.Даценко. Львів.: “Світ”, 1992 ― С. 48-50.

3. Гігієна та екологія / [В. Г. Бардов, В. Ф. Москаленко, С. Т. Омельчук та ін.] ; за ред. В. Г. Бардова. ― Вінниця: Нова Книга, 2006. ― С. 34-50.

4. Габович Р.Д. Гигиена / Р.Д. Габович, С.С. Познанский, Р.Х. Шахбазян. ― К.: Вища школа, 1983. ― с. 31-36.

5. Общая гигиена: пропедевтика гигиены / [Е. И. Гончарук, Ю. И. Кундиев, В. Г. Бардов и др.] ; под ред. Е. И. Гончарука. ― К.: Вища школа, 2000. ― С. 254-289.

6 Даценко І.І. Профілактична медицина: загальна гігієна з основами екології / І.І. Даценко, Р.Д. Габович. — К.: Здоров’я, 2004 ― С. 445-446.

б) додаткова:

1. Загальна гігієна та екологія людини: навчальний посібник / за ред. В.Г.Бардова та І.В. Сергети. — Вінниця: Нова книга, 2002. — С. 15-22..

2. Минх А.А. Методы гигиенических исследований / А.А. Минх. ― М.: Медицина, 1971. ― С. 42-48.

3. Руководство Р. 3.1.683-98 : Использование ультрафиолетового бактерицидного излучения для обеззараживания воздуха и поверхности в помещениях / [М.Г. Шандала, В.Г. Юзбашев, А.Л. Вассерман и др.] // Светотехника. — 1998. — № 4. — С. 4-18.


МЕТОДИКА ВИКОНАННЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

В ході практичного заняття студенти визначають основні причини виникнення порушень в організмі, що пов’язані з недостатністю та надлишком основних складових сонячної радіації, засвоюють питання профілактики цих порушень, вивчають методи та засоби, які при цьому використовуються, розв’язують ситуаційні задачі.


Сонячна радіація, її фізичні характеристики та спектральний склад
Сонячна радіація – це інтегральний потік корпускулярних часток (протони, γ-частинки, електрони, нейтрони, нейтрини) та електромагнітного (фотонного) випромінювання.

Дані щодо електромагнітного складу сонячної радіації наведені в табл. 1.



Таблиця 1

Електромагнітний склад сонячної радіації (за R.F.Donnelly, O.R.White, 1980)

Назва хвилі

Довжина хвилі  в нанометрах

Діапазон радіочастот

> 100 000

Далека інфрачервона ділянка

100 000 – 10 000

Інфрачервона ділянка

10 000 – 760

Видима, або оптична ділянка

760 – 400

Ультрафіолетова ділянка

400 – 120

Крайня ультрафіолетова ділянка

120 – 10

М’яке рентгенівське випромінювання

10 – 0,1

Жорстке рентгенівське випромінювання

< 0,1

Інфрачервоне випромінювання
Інфрачервоні (ІЧ) промені були відкриті Гершелем в 1800 р. Основна дія — теплова. Доля інфрачервоної радіації в загальному потоці Сонця збільшується при зменшенні висоти його над горизонтом..

Довгі ІЧ-промені головним чином затримуються в епідермісі шкіри і викликають нагрівання її поверхні, подразнюють рецептори. Інфрачервона еритема утворюється за рахунок розширення капілярів шкіри, є розлитою, без чітких контурів.

Короткі ІЧ-промені проникають на глибину 2,5-4 см, викликаючи глибоке прогрівання, причому суб'єктивні відчуття є значно меншими, ніж у попередньому випадку.

В теперішній час більшість дослідників визнають не лише теплову, але й фотохімічну дію ІЧ-променів на організм, визначають наявність поглинання ІЧ-променів білками крові і активацію різноманітних ферментних процесів.



Загальна дія інфрачервоного випромінювання (ІЧВ) полягає у нагріванні тканин організму з утворенням вираженої розлитої еритеми та виділенням ряду фізіологічно активних речовин (наприклад, ацетилхоліну), які поступають в загальне коло кровообігу і викликають посилення обмінних процесів у віддалених від місць опромінення тканинах і органах. Загальна реакція організму виражається у перерозподілі крові в судинах, підвищенні числа еозинофілів в периферичній крові, підвищенні ступеня загальної опірності організму.

Дія на центральну та вегетативну нервову систему. Внаслідок дії ІЧВ спостерігається зниження тонусу симпатичної нервової системи і, відповідно, реєструється ваготонія.

Дія на серцево-судинну систему і інші внутрішні органи і системи. Під дією ІЧВ спостерігається перерозподіл крові, збільшення частоти серцевих скорочень, підвищення максимального і зниження мінімального артеріального тиску, підвищення температури тіла, посилення потовиділення, рефлекторно збільшується теплоутворення в інших органах, стимулюється функція нирок, розслабляється мускулатура, спостерігається прискорення регенеративних процесів та зменшення больових відчуттів.

Дія на орган зору. Експериментально встановлено, що через око проходить 27% загального потоку променистої енергії. Найбільш частою патологією є катаракта (помутніння кришталика). Це захворювання частіше буває професійним і зустрічається у склодувів та робітників залізопрокатних заводів.

Роль ІЧВ у процесах теплообміну. Слід пам'ятати, що людина сама є випромінювачем ІЧ- променів (5-15 мк), втрачаючи у процесі тепловипромінювання близько 45% тепла. Отже, з одного боку, при переохолодженні шкірних покривів, коли організм випромінює ІЧ-промені, створюються умови для виникнення цілого ряду захворювань (фурункульози, ревматизм, простудні захворювання), з іншого боку, можливе перегрівання організму, сонячний удар, опіки шкіри. В той же час необхідно зазначити, що помірне використання ІЧ-променів сонячної радіації тренує механізми терморегуляції.
Штучні джерела інфрачервоного випромінення

1. Загальне опромінення — ІЧ - ванна

2. Місцеве — Лампа “Солюкс”

— Лампа Мініна


Методи вимірювання інтенсивності інфрачервоного випромінювання
Вимірювання інтенсивності сонячної радіації (сумарної і розсіяної) проводиться за допомогою піранометрів. Найчастіше використовується піранометр Янішевського. Сприймаючим пристроєм приладу є термоелектрична батарея — пластина, яка з одного боку пофарбована білою і чорною фарбою. Реєстраційний пристрій приладу — гальванометр. Піранометри широко використовуються на метрологічних станціях. Одиниці вимірювання інтенсивності ІЧВ – мкал/см2 за хвилину. Для вимірювання інтенсивності ІЧВ від виробничих чинників (розпечені або розплавлені суміші, метали тощо) використовують актинометр ЛІОТ-Н. Допустима доза ІЧВ на виробництві, яка не викликає будь-яких фізіологічних зрушень у функціональному стані організму, складає — 1 кал/см2 за хвилину.
Ультрафіолетове випромінювання
Весь діапазон ультрафіолетового випромінювання (УФВ) Сонця та штучних джерел поділяється на три області:

  • область А – довгохвильове УФВ:  = 315-400 нм;

  • область В – середньохвильове УФВ:  = 280-315 нм;

  • область С – короткохвильове УФВ:  = 10-280 нм.

Спектральний склад та основні властивості УФ-радіації представлені на рис.1.

В

Рим. 1. Спектральний склад та основні властивості ультрафіолетової радіації (УФР)
УФР Сонця з довжиною хвилі менше 290 нм повністю поглинається киснем та озоном у верхніх шарах земної атмосфери. Проте забруднення атмосфери промисловими викидами, передусім фреоном, сприяє руйнуванню озонового шару атмосфери, появі так званих “озонових дірок”, через які до поверхні землі доходять більш короткі та небезпечні для всього живого ультрафіолетові промені.

Біологічна дія УФР: біогенна (загальностимулююча, D-вітаміноутворююча, пігментоутворююча) та абіогенна (бактерицидна, канцерогенна тощо).

1. Загальностимулююча (еритемна) дія УФР властива діапазону 250-320 нм з максимумом при 250 і 297 нм (подвійний пік) та мінімумом при 280 нм, зумовлюючи фотоліз білків у шкірі (УФ промені проникають у шкіру на глибину 3-4 мм) з утворенням таких токсичних продуктів, як гістамін, холін, аденозин, пірімідінові сполуки тощо. Останні всмоктуються в кров, стимулюють обмін речовин в організмі, впливають на ретикулоендотеліальну систему і кістковий мозок, підвищують кількість гемоглобіну, еритроцитів і лейкоцитів, збільшують активність ферментів дихання, стимулюють діяльність нервової системи, функції печінки.

Загальностимулююча дія УФР підсилюється завдяки її еритемному ефекту, тобто рефлекторному розширенню капілярів шкіри, особливо в тому випадку, якщо одночасно має місце достатньо інтенсивне інфрачервоне випромінювання. Еритемний ефект при надмірному опроміненні може закінчитись опіком шкіри.



2. D-вітаміноутворююча (антирахітична) дія УФР властива для діапазону 315-270 нм (область В) з максимумом в діапазоні 280-297 нм та полягає в розщепленні кальциферолів: із ергостерину (7,8-дегідрохолестерину) в шкіряному салі (в сальних залозах) під впливом УФВ завдяки розщепленню бензольного кільця утворюються вітаміни D2 (ергохолекалциферол) і D3 (холекалциферол), з провітаміну 2,2-дегідроергостеріну – вітамін D.

3. Пігментостворююча (загарна) дія УФР характерна для діапазонів області А, В з довжиною хвилі 280-340 нм з максимумом при 320-330 нм та 240-260 нм та зумовлює перетворення амінокислоти тирозину, діоксіфенілаланіну і продуктів розпаду адреналіну під впливом УФ променів і ферменту тирозинази в чорний пігмент – меланін. Меланін захищає шкіру (і весь організм) від надлишку УФ, видимої та інфрачервоної радіації.

4. Бактерицидна (абіотична) дія УФВ властива області С і В та охоплює діапазон від 300 до 180 нм з максимумом при хвилі 254 нм (за іншими даними – 253,7-267,5 нм). Внаслідок такого впливу спочатку виникає подразнення бактерій з активацією їх життєдіяльності, яка зі збільшенням дози УФО змінюється бактеріостатичним ефектом, і долі – фотодеструкцією, денатурацією білків та загибеллю мікроорганізмів.

5. Фотоофтальмологічна дія УФР (запалення слизової оболонки очей) проявляється високо в горах (снігова хвороба у альпіністів) та як професійна шкідливість у електрозварювальників і фізіотерапевтів, які працюють з штучними джерелами УФВ без дотримання правил безпеки.

6. Канцерогенна дія УФР проявляється в умовах жаркого тропічного клімату та на виробництвах з високими рівнями впливу та тривалою дією технічних джерел УФВ (електрозварювання тощо).
Методи вимірювання ультрафіолетового випромінювання
В гігієнічній практиці найчастіше використовуються наступні методи вимірювання інтенсивності УФР: фотохімічний, фізичний та біологічний.

1. Фотохімічний (щавлевокислий) метод розроблений З.Н.Куличковою і заснований на розкладанні щавлевої кислоти у присутності азотнокислого уранілу пропорційно інтенсивності та тривалості УФ опромінення її титрованого розчину.

Результат вимірювання виражається у кількості міліграмів розкладеної щавлевої кислоти на 1 см2 поверхні розчину, яка опромінювалась. Одній еритемній дозі відповідає 3,7- 4,1 мг/см2 розкладеної щавлевої кислоти, фізіологічній дозі – 1 мг/см2, профілактичній дозі – 0,5 мг/см2.

Інтенсивність ультрафіолетової радіації за цим методом визначається в мг розкладеної щавлевої кислоти на 1 см2 поверхні розчину за одиницю часу (доба, година).

2. Фізичний (фотоелектричний) метод передбачає вимірювання інтенсивності УФ радіації ультрафіолетметром (скорочено – уфіметром). Уфіметр – фізичний прилад з магнієвим (для діапазону 220-290 нм) або сурм’яно-цезієвим для діапазону (290-340 нм) фотоелементом. Результати вимірювання виражаються в мВт/м2 або мВт/м2.

У зв’язку з тим, що еритемний ефект відрізняється у залежності від довжини хвилі, будучи найбільшим при =297 нм, введена еквівалентна цій довжині одиниця – мікроер 1 мкер =1 мВт/м2 при = 297 нм. При інших довжинах хвиль результат вимірювання в мВт/м2 помножують на відносну біологічну ефективність (табл. 2).

Наприклад, інтенсивність УФР, виміряна уфіметром, дорівнює 6 мВт/м2, з них 4 мВт/м2 при =297 нм, а 2 мВт/м2 при =310 нм. Отже, доза опромінювання складає: 41+20,03=4,06 мкер. Встановлено, що 1 еритемна доза складає 700-1000 мкер; 1 профілактична доза – 100 мкер.

Таблиця 2

Відносна біологічна ефективність ультрафіолетового випромінювання різних діапазонів


Довжина хвилі, нм

320

310

300

297

280

250

180

Відносна біологічна ефективність

0,01

0,03

0,5

1,0

0,75

0,43

0,18


3. Біологічний (еритемний) метод передбачає визначення еритемної дози за допомогою біодозиметра методом Горбачова-Дальфельда (рис. 2). Еритемна доза (ЕД) або біологічна доза становить найменший термін УФ опромінення незасмаглої шкіри у хвилинах, після якого через 15-20 годин (у дітей через 1-3 години) з’являється виразне почервоніння шкіри, тобто еритема.


Рис. 2. Біодозиметр
Біодозиметр являє собою планшетку з 6 отворами (1,5  1,0 см), що закриваються пластинкою, яка рухається. Для визначення еритемної дози біодозиметр закріплюють на незасмаглій частині тіла (внутрішня частина передпліччя, нижня частина живота або внутрішня частина стегна). Доцільно помітити на шкірі (кульковою ручкою) місце розташування та номери віконець. Досліджувану ділянку шкіри розташовують на відстані 0,5 м від штучного джерела УФР (після прогріву лампи 10-15 хв.) і відчиняють кожне віконце на 1 хвилину. Таким чином, віконце № 1 опромінюється 6 хв., № 2 – 5 хв., № 3 – 4 хв., № 4 – 3 хв., № 5 – 2 хв., № 6 – 1 хв. В залежності від потужності джерела та інших умов час опромінення і відстань до джерела можуть бути іншими.

Контроль появи еритеми проводять через 18-20 годин після опромінення. Еритемну дозу визначають у хвилинах за номером віконця, де еритема буде найменшою.

Фізіологічна доза складає 1/2 - 1/4 еритемної дози, а профілактична – 1/8 еритемної дози.

Профілактичну дозу на необхідній для опромінення пацієнтів відстані розраховують за формулою:



(1)

де: В – відстань від лампи до пацієнта, м;

С – стандартна відстань, на якій визначається еритемна доза, 0,5 м;

А – еритемна доза на стандартній відстані, хв.


Штучні джерела УФ радіації:


  • прямі ртутно-кварцеві (ПРК), дугові ртутно-кварцеві (ДРК) лампи, що генерують УФР у діапазоні хвиль 240-380 нм;

  • лампи еритемні увіолеві (ЕУВ-15, ЕУВ-30, ЛЕ-30), що генерують 285-380 нм;

  • лампи бактерицидні увіолеві БУВ-30, ЛБ-30, що генерують 240-380 нм.



Недостатність УФ-радіації та її профілактика
Недостатність УФ-радіації може стати причиною розвитку в організмі так званого “сонячного голодування”, основними ознаками якого є:

  • порушення фосфорно-кальциєвого обміну в організмі і, як наслідок, розвиток у дітей рахіту, у дорослих — остеопорозу;

  • карієс зубів;

  • анемія;

  • зниження імунітету;

  • зниження рівня працездатності.


До числа основних заходів щодо профілактики УФ-недостатності відносять:

  • раціональну забудову населених місць;

  • охорону атмосферного повітря від забруднення;

  • раціоналізацію режиму праці і відпочинку;

  • забезпечення довготривалого перебування на відкритому повітрі;

  • чистота віконного скла;

  • використання увіолевого скла під час засклення вікон;

  • проведення профілактичних УФ-опромінень, передусім, таких категорій населення, як вагітні та жінки, які годують, шахтарі, робітники гірнорудних промислових підприємств, будівники метро тощо.

Штучні джерела УФ радіації для профілактичного опромінення являють собою опромінювачі без конструкцій та фотарії, що обладнані еритемними лампами ЛЕ-15, ЛЕ- 30, які не генерують небажаного для людини короткохвильового УФ випромінювання (довжина хвилі більше 285 нм).

Фотарії являють собою приміщення, обладнані для групового опромінення людей УФ-променями з профілактичною метою. Відповідно до своєї конструкції фотарії бувають різних типів, проте найбільш поширеними є фотарій кабінного типу та фотарій прохідного типу.

Фотарій кабінного типу облаштовується ерітемними лампами і лампами розжарювання. В кожній кабіні знаходиться пісочний годинник, за допомогою якого особи, що опромінюються, контролюють час.

Фотарій прохідного типу облаштовується у вигляді коридору шириною до двох метрів, по обидві сторони якого розміщуються еритемні лампи і лампи розжарювання у світловідбивачах (солюкс). Люди проходять один за другим під стук метронома, переважно опромінюються груди та спина.

Розрахунок еритемного потоку маячного (пересувного) опромінювача ЛЕ-10 здійснюють за формулою 2:

Fопромінювача = 5,4  S  H/t, (2)

де: F - загальний (сумарний) еритемний потік опромінювача, мер/м2  хв;

5,4 – коефіцієнт запасу;

S – площа приміщення, м2;

t – тривалість роботи опромінювача, хв;

H – доза профілактичного УФ опромінення, мер/м2  хв.

Значення H: - при 1 ЕД = 800 мкер мкВт/см2 = 5000 мер/м2  хв;

- при 1/2 ЕД = 400 мкер мкВт/см2 =2500 мер/м2  хв;

- при 1/4 ЕД = 200 мкер мкВт/см2 = 1250 мер/м2  хв;

- при 1/8 ЕД = 100 мкер мкВт/см2 = 625 мер/м2  хв.


Перед опроміненням спочатку визначають еритемну дозу (біодозу), а потім, використовуючи таблицю 3, визначають відстань і термін профілактичного опромінення.
Таблиця 3

Коефіцієнти для визначення тривалості опромінення при зміні відстані лампи від місця опромінення


Початкова відстань від лампи, см

Нова відстань, см

100

70

50

40

30

20

100

1,00

0,49

0,25

0,16

0,09

0,05

70

2,04

1,00

0,51

0,32

0,18

0,12

50

4,00

1,96

1,00

0,64

0,36

0,25

40

6,25

3,06

1,56

1,00

0,56

0,39

30

11,10

5,44

2,77

1,77

1,00

0,69

20

16,00

7,84

4,00

2,56

1,44

1,00


Опромінювальні установки тривалої дії з еритемними лампами рекомендують застосовувати в дитячих, лікувально-профілактичних і спортивних приміщеннях, а також в приміщеннях, де за технологією виробництва відсутнє природне освітлення (безвіконні та безфонарні цеха). В таких установках використовують еритемні лампи ЛЕР-40, які монтують в системі загального освітлення. Люмінофор в цих лампах наноситься тільки на половину сфери, і, отже, за рахунок залишеної без люмінофора сфери УФ-потік рівномірно розсіюється вниз приміщення. Надбровні дуги працюючих захищають орган зору від прямого попадання УФ-променів, тому висота приміщень повинна бути не меншою 5 м.

Практичною медициною і спеціальними дослідженнями (В.Г.Бардов, 1990) накопичений значний матеріал про позитивну дію природного (сонячного) і штучного УФ опромінення в профілактичних дозах за відповідними схемами на розвиток і перебіг серцево-судинних захворювань. Зокрема, для первинної і вторинної геліопрофілактики зазначених захворювань та зрушень у функціональному стані організму організуються аеросолярії (сонячно-повітряні ванни) і лікувальні пляжі, на яких повинні бути виключені умови як для перегрівання, так і для переохолодження організму (захищення від вітрів). Для прийому сонячних ванн доцільніше використовувати тапчани або шезлонги, рідше пляжний пісок. Термін інсоляції визначається за допомогою спеціальних таблиць, складених з урахуванням сонячного клімату місцевості (табл.4).



  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   59


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка