Методичні розробки з гігієни у фармації для студентів 3 курсу фармацевтичного факультету



Сторінка1/23
Дата конвертації21.02.2017
Розмір8.49 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23
МЕТОДИЧНІ РОЗРОБКИ

з гігієни у фармації

для студентів 3 курсу фармацевтичного факультету

(спеціальність – фармація)
Тема 1. Місце і значення гігієни в системі медичних наук та практичній діяльності провізора. Матеріальні та екологічні потоки в екологічних системах. Основні джерела забруднення в медицині та фармації.
Тема 2. Гігієнічна оцінка природного і штучного освітлення в аптечних закладах та на підприємствах фармацевтичної промисловості.
Тема 3 Гігієнічна оцінка мікроклімату приміщень аптечних закладів та підприємств фармацевтичної промисловості.
Тема 4 Гігієнічна оцінка забруднення повітря аптек і закладів фармацевтичного виробництва мікроорганізмами та пилом лікарських препаратів. Гігієнічна оцінка природної і штучної вентиляції.
Тема 5 Гігієнічні вимоги та методи оцінки якості води для аптечних закладів і підприємств фармацевтичної промисловості.
Тема 6. Методика гігієнічної оцінки впливу клімато-погодних умов на здоров'я людини. Визначення кількості шкідливих викидів у атмосферу та ефективності водоохоронних споруд.
Тема 7. Методи гігієнічної оцінки ґрунту. Санітарна очистка населених місць. Визначення необхідного ступеня очищення стічних вод на хіміко-фармацевтичних підприємствах.
Тема 8. Методика радіаційного контролю при роботі з джерелами іонізуючих випромінювань.
Тема 9. Розрахункові методи оцінки радіаційної безпеки та параметрів захисту населення від зовнішнього опромінення.
Тема 10. Моніторинг антропогенних змін у стані навколишнього середовища. Методологічні основи та загальна схема вивчення впливу навколишнього середовища на здоров'я людини
Тема 11-12. Вивчення адекватності та збалансованості харчування (самостійна робота).
Тема 13. Гігієнічна оцінка ступеня якості та методика проведення санітарної експертизи харчових продуктів.
Тема 14 Методика оцінки стану здоров'я та фізичного розвитку дітей і підлітків. Гігієнічна оцінка навчально-виховного процесу в школі.
Тема 15. Гігієна аптечних закладів. Оцінка проектів будівництва аптек. Гігієні-ні вимоги до планування, забудови та санітарно-протиепідемічного режиму експлуатації аптечних закладів (самостійна робота).
Тема 16. Профілактика внутрішньолікарняних інфекцій. Гігієнічна оцінка умов праці провізорів. Організація та проведення дезінфекції в аптечних закладах.
Тема 17. Гігієнічна оцінка технологічних процесів на фармацевтичних підприємствах.
Тема 18. Екологічна експертиза на хіміко-фармацевтичних підприємствах. Екологічний паспорт підприємства. Розрахунок ефективності охорони здоров'я від забруднень хіміко-фармацевтичних підприємств.
Тема 19. Гігієнічна оцінка лікарняного та побутового одягу. Методика гігієнічної оцінки засобів по догляду за ротовою порожниною. Основи психогігієни та хроногігієни.
Тема № 20. Підсумкове заняття з гігієни з основами екології у фармації.

ТЕМА 1. МАТЕРІАЛЬНІ ТА ЕНЕРГЕТИЧНІ ПОТОКИ В ЕКОЛОГІЧНИХ СИСТЕМАХ. ОСНОВНІ ДЖЕРЕЛА ЗАБРУДНЕННЯ В МЕДИЦИНІ ТА ФАРМАЦІЇ.
МЕТА ЗАНЯТТЯ: Навчитися давати оцінку основним властивостям екосистем та кругообігу в них споживчих речовин, визначати та оцінювати провідні джерела забруднення у фармації.
ПИТАННЯ ТЕОРЕТИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ:

1. Поняття про екологію як науку, її предмет та основні завдання.

2. Екосистеми та їх місце в організації біосфери.

3. Типи екосистем та їх загальна характеристика.



  1. Основні складові підтримки кругообігу речовин в екосистемах. Види трофічних ланцюгів в забезпеченні енергією екосистем.

  2. Поняття про екологічні фактори та особливості їх впливу на життєдіяльність організмів.

  3. Основні джерела забруднення у фармації.


ЗАВДАННЯ:

  • Вивчити основні поняття, терміни та визначення екології як науки.

  • Оволодіти провідними принципами визначення та оцінки провідних джерел забруднення у фармації, формування екологічної свідомості в процесі навчання майбутніх лікарів та фармацевтів.


ЛІТЕРАТУРА:

  • Джигирей В.С., Сторожук В.М., Яцюк Р.А. Основи екології та охорона навколишнього природного середовища. – Львів: Афіша, 2000. – С. 7–66.

  • Чернова Н.М., Былова А.М. Экология. – М.: Просвещение, 1988, с. 208–224.

3. Одум Ю. Екологія М.: Мир, 1986. – Т. І, с. 24–34, 104–112.

4. Сытник К.М., Брайон А.В., Городецкий А.В. Биосфера. Экология. Охрана природы. – К.: Наук. думка, 1987. – 208 с.

5. Кондратюк Є.М., Хархота Г.І. Словник–довідник з екології. – К.: Урожай, 1987. –160 с.

6. Білявський Г.О., Фурдуй Р.С. Основи екологічних знань: – К.: Либідь, 1997. – 288 с.

7. Загальна гігієна: пропедевтика гігієни // Є.Г.Гончарук, Ю.І.Кундієв, В.Г.Бардов та ін.; За ред. Є.Г.Гончарука – К.: Вища школа. 1995. – С.48–87,118–137, 458–479.

8. Покровский В.А. Гигиена. – М., Медицина, 1979. – С.45–51, 350–378.


МЕТОДИКА ВИКОНАННЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
В ході практичного заняття студенти знайомляться з основними положеннями екології як науки, типами екосистем та їх загальними характеристиками, основними складовими кругообігу речовин в екосистемах, джерельними забрудненнями у фармації тощо.

Екологія як біологічна та медична наука вивчає організацію життя рослин, тварин та людини, займається вивченням взаємодії живих організмів з оточенням, умовами їх існування та способом життя.

Отже, предметом екології є детальне вивчення за допомогою кількісних методів основ структури і функціонування природних та створених людиною систем.

Тому до основних завдань екології відносять:

– дослідження особливостей організації життя, в тому числі у зв’язку з антропогенним, що є результатом людської діяльності, впливом на природні системи;

– створення наукових основ раціональної експлуатації біологічних ресурсів;

– прогнозування зміни у навколишньому середовищі внаслідок впливу діяльності людини;

– збереження середовища існування людини;

– вивчення за допомогою кількісних методів основ структури та функціонування природних і створених людиною екологічних систем.

Сучасну екологію прийнято поділяти:

за розмірами обєктів вивчення: на географічну (ландшафтну) та глобальну екологію;

за предметом вивчення: на екологію мікроорганізмів, грибів, рослин, тварин, людини, сільськогосподарську, прикладну, інженерну та загальну екологію;

за середовищем та компонентами: на екологію суші, прісних водоймищ, морську, високогірну, хімічну тощо;

за підходами до предмета вивчення: на аналітичну та динамічну екологію;

за часовими ознаками: на історичну та еволюційну екологію.

Область існування живих організмів на Землі називають сферою життя або біосферою. Процеси, які відбуваються в ній, підтримуються, з одного боку, космічними, з іншого – земними факторами, що пов’язані з особливостями Зeмлі як планети.

Слід підкреслити, що угрупування організмів пов’язані з неорганічним середовищем тісними матеріально–енергетичними зв’язками: і, отже, утворюють з ними певну систему, в якій потік речовин, що викликаний життєдіяльністю організмів, має тенденцію замикатися у певний кругообіг. Будь–яка сукупність організмів і неорганічних компонентів, в якій може існувати кругообіг речовин, називають екосистемо. Саме такий термін був запропонований у 1935 році англійським вченим-екологом А. Теслі, який вказував, що у разі використання подібного підходу неорганічні та органічні чинники виступають як рівноправні компоненти і неможливо відділити організми від конкретного навколишнього середовища.

Отже, екосистема – це просторова система, що охоплює історично сформований комплекс живих істот, пов’язаних між собою трофічними зв’язками, та негативних компонентів середовища їх існування, які залучаються в процесі обміну речовин та енергії.

Екосистеми, як правило, мають дві основні складові частини: біотоп та біоценоз.



Біотоп – це ділянка поверхні Землі з більш–менш однотипними умовами існування (ґрунтом, мікрокліматом, тощо).

Біоценоз – це історично сформована сукупність рослин, тварин та мікроорганізмів, що населяє біотоп. Відповідно до цього кожний біоценоз складає з фітоценозу (угруповання рослин), та мікробіоценозу (угруповання мікроорганізмів).

Кожна екосистема має два головних компоненти:

автотрофний компонент, тобто організми, що створюють органічні речовини з неорганічних у процес синтезу, використовуючи сонячну енергію;

гетеротрофний компонент, тобто організми, які одержують енергію за рахунок харчування автотрофними організмами або іншими органічними речовинами.

Для підтримки кругообігу речовин у системі необхідно мати запас неорганічних молекул у засвоюваній формі, а також 3–х функціонально відмінні екологічні групи організмів, а саме: організми–продуценти, організми–консументи та організми–редуценти.

Продуценти – автотрофні організми, які можуть будувати свої тіла за рахунок неорганічних сполук.

Консументигетеротрофні організми, які вживають органічну речовину продуцентів або інших консументів та трансформують її в нові форми.

Редуценти – організми, що живуть за рахунок мертвої органічної речовини, переводячи її у неорганічні сполуки.

За своїми масштабами екосистеми поділяються на мікроекосистеми, мезоекосистеми, макроекосистеми та глобальні екосистеми.

У мікросистемах (мурашники, мертві стовбури дерев тощо) невеликі, тимчасові біоценози, що мають назву синузії, перебувають в обмеженому просторі.

Найбільш поширеними серед екосистем є мезоекосистеми або біогеоценози, в яких біоценози займають однотипні ділянки земної поверхні з однаковими фізико–географічними умовами, межі яких збігаються з межами відповідних фітоценозів.

Макроекосистеми (екосистеми лісів, тайги, пустелі, саван тощо) охоплюють величезні території або акваторії, які визначаються характерними для них макроелементами і відповідають цілим природним зонам. Біоценози таких екосистем мають назву біоми.

Прикладом глобальної екосистеми є біосфера нашої планети.



За ступенем трансформації внаслідок виконання певної людської діяльності екосистеми поділяються на природні, антропогенні та антропогенно–природні.

За рівнем стійкості екосистеми можуть бути: стійкими, які відрізняє наявність характерних відмітних особливостей протягом тривалого періоду та короткочасними.

Слід відмітити, що у межах кожної екосистеми існують певний видовий склад, чисельність організмів, біомаса та певні трофічні групи.

Основними типами наземних екосистем є біоми, які відрізняються один від одного характером рослинності. Виділяють такі основні типи біомів.

Пустелі, що мають два основних підтипи – пустелі тропіків і пустелі помірного клімату.

Луки, підтипами яких є: тропічна савана; луки помірного поясу (прерія, степ); високотравні; низькотравні; полярні (арктична і альпійська тундра) луки.

Ліси, що включають наступні підтипи: тропічні вологі; тропічні сухі; листяні помірного поясу та бореальний ліс або тайга.

Водні екосистеми, що поділяють на прісноводні та морські.

Серед прісноводних екосистем розрізняють сильно зволожені землі; озера; ріки; штучні водосховища, серед солоних або морських екосистем естуарії, прибережні зволожені зони, коралові рифи, океанічну мілину (шельф), континентальний схил; океанічні глибини і бентосні екосистеми, екосистеми підводних гідротерм рифових долин.

До складу екосистем, як правило, відносять:

неорганічні речовини;

– органічні речовини;

– кліматичні умови;

– продуценти–автотрофи (зелені рослини і деякі бактерії);

– фаготрофи або гетеротрофи (тварини);

– сапрофіти (бактерії та гриби).

Головною умовою існування та нормального функціонування будь–якої екосистеми є наявність усіх, необхідних ланок трофічного ланцюга, тобто, ланцюга живлення.

В екосистемах мають місце такі явища:

коменсалізм, якщо для одного партнера співіснування є вигідним, а для іншого є нейтральним;

мутуалізм, якщо співіснування організмів є взаємовигідним;

нейтралізм, якщо співжиття організмів не має ані позитивних, ані негативних наслідків.

Найголовнішою формою функціонування екосистем є кругообіг речовин, енергії та інформації, тобто процес багаторазової участі речовин (біогенних і абіогенних) в явищах циклічного характеру, що відбуваються в атмосфері, гідросфері та літосфері.

Фактори, які впливають на життя екосистем, можуть бути:

1. Фізичними: характер географічної та ніші перебування, висота над поверхнею Землі, діапазон температур, вітер, синоптичні фактори, тип ґрунту, кількість світла, кількість завислого матеріалу у водних середовищах, тощо.

2. Хімічними: солоність води, концентрація поживних речовин, розчинених у поверхневих водах та опадах, природні і штучні токсини, розчинені у воді, ступінь насиченості води киснем.

3. Природними катастрофічними: пожежі, повені, засухи, епідемії, землетруси.

4. Природними поступовими: еміграція та іміграція видів, кліматичні зміни, пристосування та еволюція видів, евтрифікація водойм, сукцесія.

5. Антропогенними сільськогосподарськими або промисловими: винищення лісів, регулювання річкового стоку, меліоративні роботи, виснаження та ерозія ґрунтів, перехімізація ґрунтів, знищення хижаків, забруднення всіх типів вод, забруднення повітря.

6. Антропогенними соціальноекономічними: значний вилов риби, браконьєрство, надінтенсивний туризм, розведення екзотичних, невластивих для певної місцевості, видів, несумісна рекреаційна діяльність, епізоотії серед домашніх тварин та інфекції серед рослин. Кожна жива екосистема є саморегульованою, має власну програму розвитку й здатна фіксувати в пам’яті всі позитивні та негативні зовнішні впливи на стан її функціонування і розвитку. Система може вибирати таку форму реакції на зовнішні впливи, яка забезпечує їй найефективніший варіант захисту від дії екологічного фактора.

Утворення живої речовини та її розклад – це дві сторони єдиного процесу, який називається біологічним кругообігом хімічних елементів. Отже, життя – це кругообіг елементів між організмами та середовищем.



Причина кругообігу – обмеженість елементів, з яких будується тіло організмів. Біологічний кругообіг – це багаторазова участь хімічних елементів у процесах, які протікають у біосфері. У зв’язку з цим, біосферу визначають як область Землі, де протікають три основних процеси: Кругообіг вуглецю, азоту та сірки, в яких беруть участь п’ять хімічних елементів (H, O2, C, N, S), що рухаються через атмосферу, гідросферу, літосферу.

Кругообіг вуглецю. Кількість вуглецю в біосфері складає понад 12000 млрд. тонн. Це пояснюється тим, що сполуки вуглецю безперервно виникають, змінюються і розкладаються. Кругообіг вуглецю відбувається фактично між живою речовиною та двоокисом вуглецю. У процесі фотосинтезу, здійснюваного рослинами, вуглекислий газ і вода за допомогою енергії сонячного світла перетворюється на різні органічні сполуки. Щорічно вищі рослини і водорості при фотосинтезі поглинають 200 млрд. тонн вуглецю. Якби вуглець не повертався в атмосферу, його запас у ній (700 млрд. тонн) швидко б вичерпався. Відмерлі рослини і тваринні організми розкладаються грибами і мікроорганізмами на СО2, – який теж повертається в атмосферу. Повний цикл обміну атмосферного вуглецю здійснюється у 300 років. Проте частина вуглецю вилучається у вигляді торфу, нафти, вугілля, вапняку, мармуру, викопних відкладень та осадових порід.

Кругообіг кисню. Щорічно лісові масиви виробляють 55 млрд. тонн кисню, який використовується живими організмами для дихання і бере участь в окисних реакціях, що відбуваються в атмосфері, літосфері і гідросфері. Циркулюючи через біосферу, кисень перетворюється або на органічну речовину, або на воду, або на молекулярний кисень. Весь кисень атмосфери кожні 2 тисячі років проходить через живу речовину біосфери. За час свого існування людство безповоротно втратило близько 273 млрд. тонн кисню. У наш час щорічно на спалювання вугілля, нафтопродуктів і газу витрачається величезна кількість кисню. Інтенсивність цього процесу збільшується щороку.

Кругообіг азоту, фосфору та сірки. Діяльність людини прискорює кругообіг цих елементів. Головна причина прискорення – використання фосфору у мінеральних добривах, що призводять до евтрифікації, при якій відбувається бурхливе розмноження водоростей – своєрідне “цвітіння” води. Це призводить до зменшення кількості розчиненого у воді кисню. Продукти обміну водоростей знищують рибу та інші організми. Сформовані екосистеми при цьому руйнуються. Індустрія і двигуни внутрішнього згорання щорічно викидають в атмосферу багато нітратів і сульфатів. Потрапляючи на землю разом з дощами, вони засвоюються рослинами.

Кругообіг води. Вода покриває 3/4 поверхні Землі. За одну хвилину під дією сонячного тепла з поверхні водойм Землі випаровується 1 млрд. тонн води. Після охолодження пари утворюються хмари, випадає дощ і сніг. Опади частково проникають у ґрунт. ґрунтові води повертаються на поверхню землі через коріння рослин, джерела, насоси тощо. Швидкість циркуляції води є дуже великою: вода океанів поновлюється за 2 млн. років, ґрунтова вода – за1 рік, річкова – за 12 діб, пара в атмосфері – за 10 діб. Двигуном кругообігу є енергія Сонця.

Щорічно для створення первинної продукції біосфери використовують при фотосинтезі 1% води, що потрапляє у вигляді опадів. Людина тільки для забезпечення побутових і промислових потреб використовує 20 мм опадів – 2,5% загальної кількості за рік. Безповоротний щорічний водозабір тепер становить 55 м3. Щорічно він збільшується на 4–5%.

Підтримка життєдіяльності організмів та кругообіг речовин в екосистемах можливий лише при постійному припливі енергії. Організми будь–якого виду є потенційною їжею багатьох других видів.

Зокрема, енергетичний баланс консумента може бути визначена за формулою (1):

Р = П + Д + Н; (1)

де Р – раціон консумента;

П – продукція, тобто енерговитрати, пов’язані з процесами росту та диференціювання;

Д – витрати на дихання, тобто підтримку обміну речовин;

Н – енергія незасвоюваної їжі, яка виділяється у вигляді екскрементів.

Коефіцієнт використання їжі, що споживається на зріст розраховують за допомогою формули (2):

П

К = ––– ; (2)


  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка