Методичні Рекомендації Запобігання і виявлення



Сторінка1/8
Дата конвертації26.12.2016
Розмір1.68 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8
Херсонська обласна державна адмінІстрацІЯ
херсонський обласний центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій

Методичні Рекомендації

Запобігання і виявлення

корупції в місцевих державних адміністраціях та органах місцевого самоврядування


------------------------------------------------- Херсон – 2015 ------------------------------------------------

Запобігання і виявлення корупції в місцевих державних адміністраціях та органах місцевого самоврядування

За загальною редакцією:

Білорусова С.Г. – директора Херсонського обласного центру перепідготовки та підвищення кваліфікації, к.т.н., доцента, заслуженого працівника освіти України



Укладач:

Яцик В.М. – головний спеціаліст з питань запобігання та виявлення корупції апарату Херсонської обласної державної адміністрації


Методичні рекомендації з питань запобігання і протидії корупційним правопорушенням розраховані для використання у роботі особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, працівниками громадських приймалень з надання безоплатної первинної правової допомоги




Рекомендовано до друку:

навчально-методичною радою Херсонського обласного центру перепідготовки та підвищення кваліфікації, протокол № 3 від 21 серпня 2015 року


Комп’ютерна верстка:

Яцик В.М. – головний спеціаліст з питань запобігання та виявлення корупції апарату Херсонської обласної державної адміністрації
Відповідальний за випуск:

Романова О.І. – начальник редакційно-видавничого відділу Херсонського обласного центру перепідготовки та підвищення кваліфікації

ХОЦППК © 2015Зміст



Вступ ………………………………………………………………………………….


4

1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ………………………………………………………..

5

1.1.Законодавчі основи запобігання і виявлення корупції……………………

5

1.2. Визначення основних термінів…………………………………………….

6

1.3. Суб'єкти відповідальності за корупційні правопорушення………………

8

1.4. Національне агентство з питань запобігання корупції…………………….

10

1.5. Формування та реалізація антикорупційної політики……………………..


10

2. ПРЕВЕНТИВНІ АНТИКОРУПЦІЙНІ МЕХАНІЗМИ ………………………….

12

2.1. Запобігання корупційним та пов’язаним з корупцією правопорушенням …

12

2.1.1. Обмеження щодо використання службового становища……………..

12

2.1.2. Обмеження щодо одержання подарунків…………………………..

12

2.1.3. Обмеження щодо сумісництва та суміщення……………………….

15

2.1.4. Обмеження після припинення діяльності, пов’язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування………………………….

17


2.1.5. Обмеження щодо спільної роботи близьких осіб…………………..

18

2.2. Запобігання та врегулювання конфлікту інтересів………………………

19

2.2.1. Запобігання та врегулювання конфлікту інтересів………………….

19

2.2.2. Заходи зовнішнього та самостійного врегулювання конфлікту інтересів………………………………………………………………………

20


2.2.3. Особливості врегулювання конфлікту інтересів……………………

23

2.2.4. Запобігання конфлікту інтересів у зв’язку з наявністю в особи підприємств чи корпоративних прав……………………………………….

24


2.3. Правила етичної поведінки…………………………………………………

25

2.3.1. Вимоги до поведінки осіб…………………………………………….

25

2.4. Фінансовий контроль……………………………………………………….

26

2.4.1. Загальні положення……………………………………………………

26

2.4.2. Основні вимоги до заповнення декларації………………………….

31

2.4.3. Відповіді на деякі запитання, що виникають при заповненні декларації…………………………………………………………………….

51

2.5. Захист викривачів …………………………………………………………..


57

2.6. Інші механізми запобігання і протидії корупції …………………………

58

2.6.1. Заборона на одержання пільг, послуг і майна органами державної влади та органами місцевого самоврядування……………………………

58


2.6.2. Антикорупційна експертиза……………………………………………

59

2.6.3. Спеціальна перевірка………………………………………………….

60

2.6.4. Порядок проведення спеціальної перевірки…………………………

62

2.6.5. Результати проведення спеціальної перевірки………………………

65

2.6.6. Єдиний державний реєстр осіб, які вчинили корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення……………………………………

67


2.6.7. Вимоги щодо прозорості та доступу до інформації………………..


69

2.7. Запобігання корупції у діяльності юридичних осіб……………………..

69

2.7.1. Загальні засади запобігання корупції у діяльності юридичної особи.

69

2.7.2. Антикорупційна програма юридичної особи……………………….

70

2.7.3. Вимоги до антикорупційної програми юридичної особи…………..

71

2.7.4. Правовий статус Уповноваженого……………………………………


71

2.8. Відповідальність за корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення та усунення їх наслідків…………………………………………

73


2.8.1. Відповідальність за корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення……………………………………………………………..

73


2.9. Робота щодо запобігання корупції в державних органах та органах місцевого самоврядування …………………………………………………………

75


2.9.1. Антикорупційні підрозділи…………………………………………..

75

2.9.2. Корупційні ризики…………………………………………………….


78

2.9.3. Доброчесні інформатори……………………………………………..

80

2.9.4. Службові розслідування (перевірки)………………………………


81

3. ПОРАДИ ОСОБІ, УПОВНОВАЖЕНІЙ НА ВИКОНАННЯ ФУНКЦІЙ ДЕРЖАВИ АБО МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ………………………….

82



Додаток. Заходи з виконання в області Державної програми щодо реалізації засад державної антикорупційної політики в Україні на 2015 – 2017 роки……




Вступ

Одним із важливих аспектів сучасної державної правової політики в Україні є реформування системи запобігання і протидії кримінальним корупційним правопорушенням, які вчинені посадовими особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та становлять загрозу суспільству і національній безпеці України. Досягнення успіху у цьому процесі є передумовою для формування у громадян довіри до влади, зростання економічного потенціалу держави, покращення добробуту населення країни.

Серед пріоритетів Стратегії сталого розвитку "Україна - 2020" схваленої Указом Президента України П.Порошенком від 12 січня 2015 року № 5/2015, передбачено проведення комплексу реформ, в тому числі антикорупційної, а також реформ судової та правоохоронної систем, запровадження електронного врядування з метою підвищення прозорості діяльності органів публічної влади та її оновлення.

Метою рекомендацій є ознайомлення працівників державних органів та органів місцевого самоврядування з ключовими положеннями Закону України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII, який вступив в силу з 26 квітня 2015 року.

Цей Закон визначає правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень.

Одним із важливих аспектів сучасної державної правової політики в Україні є реформування системи запобігання і виявлення корупції. Досягнення успіху у цьому процесі є передумовою для формування у суспільства довіри до влади, зростання економічного потенціалу держави, покращення добробуту громадян України.

Запорукою успішного виконання завдання із мінімізації проявів корупції є забезпечення належного рівня знань антикорупційного законодавства як представниками державних органів та органів місцевого самоврядування, так і суспільством в цілому. З одного боку, це сприяє ефективній дії встановлених законодавством превентивних антикорупційних механізмів, а з іншого - підвищує рівень правової обізнаності громадян, що зменшує ризик порушення їхніх основних прав і свобод у повсякденному житті, а також сприяє формуванню у населення нетерпимого ставлення до проявів корупції.
1.ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
1.1. Законодавчі основи запобігання і виявлення корупції
Перш за все, слід зазначити, що в Україні замість фрагментарного законодавства створено систему антикорупційного законодавства, яке охоплює всі сфери суспільного життя і включає різні види нормативно-правових актів.

Основним антикорупційним нормативно-правовим актом в Україні є Закон України «Про запобігання корупції». Відповідно до статті 2 вказаного Закону відносини, що виникають у сфері запобігання корупції, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, цим та іншими законами, а також прийнятими на їх виконання іншими нормативно-правовими актами.

До актів законодавства, що утворюють основу антикорупційного законодавства України, належать наступні:

• Конституція України;

• Конвенція ООН проти корупції (ратифікована Законом України від 18 жовтня 2006 року № 251-V);

• Цивільна конвенція Ради Європи про боротьбу з корупцією (ратифікована Законом України від 16 березня 2005 року № 2476-IV);

• Кримінальна конвенція Ради Європи про боротьбу з корупцією (ратифікована Законом України від 18 жовтня 2006 року № 252-V);

• Додатковий протокол до Кримінальної конвенції Ради Європи про боротьбу з корупцією (ратифікований Законом України від 18 жовтня 2006 року № 253-V);

• Кримінальний кодекс України;

• Кодекс України про адміністративні правопорушення;

• Закон України «Про Національне антикорупційне бюро України»;

• Закон України «Про запобігання корупції»;

• Закон України «Про засади державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційної стратегії) на 2014 – 2017 роки»;

• Національна антикорупційна стратегія на 2011-2015 роки, схвалена Указом Президента України від 21 жовтня 2011 року № 1001;

• Державна програма щодо реалізації засад державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційної стратегії) на 2015 – 2017 роки», затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року № 265;

• Типове положення про уповноважений підрозділ (особу) з питань запобігання та виявлення корупції, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 04 вересня 2013 року № 706;

• Порядок проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року № 950.

Безперечно, наведений перелік не є вичерпним і включає лише основні нормативно-правові акти у сфері запобігання і виявлення корупції. Спеціальні норми щодо запобігання і виявлення корупції також визначені актами законодавства, якими врегульовано діяльність окремих державних органів, служб тощо (в частині визначення їх статусу, функцій, процедур, тощо). Такі норми є важливими з огляду на те, що вони утворюють превентивні механізми неналежної поведінки посадовців. У цій частині національне законодавство є динамічним, воно постійно вдосконалюється і розвивається.


1.2. Визначення основних термінів


Для формування чіткого розуміння національних антикорупційних стандартів необхідно з'ясувати сутність ключових законодавчих термінів. Такі визначення наведені у статті 1 Закону України «Про запобігання корупції», а саме:

- антикорупційна експертиза - діяльність із виявлення в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів положень, які самостійно чи у поєднанні з іншими нормами можуть сприяти вчиненню корупційних правопорушень або правопорушень, пов’язаних з корупцією;

- пряме підпорядкування - відносини прямої організаційної або правової залежності підлеглої особи від її керівника, в тому числі через вирішення (участь у вирішенні) питань прийняття на роботу, звільнення з роботи, застосування заохочень, дисциплінарних стягнень, надання вказівок, доручень тощо, контролю за їх виконанням;

- близькі особи - особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки із суб’єктом, зазначеним у частині першій статті 3 цього Закону (крім осіб, взаємні права та обов’язки яких із суб’єктом не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі, а також - незалежно від зазначених умов - чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, зять, невістка, тесть, теща, свекор, свекруха, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням згаданого суб’єкта;

- корупційне правопорушення - діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність;

- корупція - використання особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, наданих їй службових повноважень чи пов’язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, зазначеній у частині першій статті 3 цього Закону, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи пов’язаних з ними можливостей;

- неправомірна вигода - грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, будь-які інші вигоди нематеріального чи не грошового характеру, які обіцяють, пропонують, надають або одержують без законних на те підстав;

- потенційний конфлікт інтересів - наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує свої службові чи представницькі повноваження, що може вплинути на об’єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень;

- подарунок - грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, які надають/одержують безоплатно або за ціною, нижчою мінімальної ринкової;

- правопорушення, пов’язане з корупцією - діяння, що не містить ознак корупції, але порушує встановлені цим Законом вимоги, заборони та обмеження, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність;

- приватний інтерес - будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами, у тому числі ті, що виникають у зв’язку з членством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях;

- реальний конфлікт інтересів - суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень;

- спеціально уповноважені суб’єкти у сфері протидії корупції - органи прокуратури, органи внутрішніх справ України, Національне антикорупційне бюро України, Національне агентство з питань запобігання корупції;

- суб’єкти декларування - особи, зазначені у пункті 1, підпункті «а» пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, інші особи, які зобов’язані подавати декларацію відповідно до цього Закону;

- члени сім’ї - особи, які перебувають у шлюбі, а також їхні діти, у тому числі повнолітні, батьки, особи, які перебувають під опікою і піклуванням, інші особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки (крім осіб, взаємні права та обов’язки яких не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі;

- виборні особи - Президент України, народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад, сільські, селищні, міські голови.

В інших актах законодавства терміни найчастіше використовуються з прямим посиланням на основний антикорупційний закон.

1.3. Суб'єкти відповідальності за корупційні правопорушення


Закон України «Про запобігання корупції» передбачає вичерпний перелік осіб, що визнаються суб'єктами відповідальності за корупційні правопорушення. Такий перелік дозволяє окреслити не лише тих, хто може понести відповідальність за відповідні порушення, а й осіб, які зобов'язані виконувати встановлені законодавством антикорупційні обмеження та обов'язки.

Відповідно до статті 3 вказаного Закону суб'єктами відповідальності за корупційні правопорушення є:

1) особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування:

а) Президент України, Голова Верховної Ради України, його Перший заступник та заступник, Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр України, віце-прем’єр-міністри України, міністри, інші керівники центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, та їх заступники, Голова Служби безпеки України, Генеральний прокурор України, Голова Національного банку України, Голова та інші члени Рахункової палати, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

б) народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад, сільські, селищні, міські голови;

в) державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування;

г) військові посадові особи Збройних Сил України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України та інших утворених відповідно до законів військових формувань, крім військовослужбовців строкової військової служби;

ґ) судді Конституційного Суду України, інші професійні судді, члени, дисциплінарні інспектори Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, службові особи секретаріату цієї Комісії, Голова, заступник Голови, секретарі секцій Вищої ради юстиції, а також інші члени Вищої ради юстиції, народні засідателі і присяжні (під час виконання ними цих функцій);

д) особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, державної кримінально-виконавчої служби, податкової міліції, особи начальницького складу органів та підрозділів цивільного захисту, Національного антикорупційного бюро України;

е) посадові та службові особи органів прокуратури, Служби безпеки України, дипломатичної служби, державної лісової охорони, державної охорони природно-заповідного фонду, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної податкової політики та державної політики у сфері державної митної справи;

є) члени Національного агентства з питань запобігання корупції;

ж) члени Центральної виборчої комісії;

з) посадові та службові особи інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим;

2) особи, які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування:

а) посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті;

б) особи, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але надають публічні послуги (аудитори, нотаріуси, оцінювачі, а також експерти, арбітражні керуючі, незалежні посередники, члени трудового арбітражу, третейські судді під час виконання ними цих функцій, інші особи, визначені законом);

3) особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або спеціально уповноважені на виконання таких обов’язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, а також інші особи, які не є службовими особами та які виконують роботу або надають послуги відповідно до договору з підприємством, установою, організацією, - у випадках, передбачених цим Законом.

Для працівників, що за посадою чи відповідно до своїх повноважень пов'язані з державною чи комунальною сферою, важливо чітко ідентифікувати себе з переліченими у Законі категоріями суб'єктів відповідальності. Практика застосування антикорупційного законодавства показує існування певних складнощів такої ідентифікації.

Наприклад, складним виявилось віднесення тих чи інших працівників державних чи комунальних установ та організацій до таких суб'єктів, як «посадові особи юридичних осіб публічного права», тобто групи осіб, які прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави чи органів місцевого самоврядування.

Для визначення статусу таких осіб слід врахувати наступне.

А) головним критерієм віднесення особи до кола посадових осіб є наявність в неї організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій;

Б) відповідно до судової практики, яка склалася і знайшла своє відображення у відповідному узагальненні Верховного Суду України (йдеться про постанову Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року № 5 «Про судову практику у справах про хабарництво») організаційно-розпорядчими обов'язками є обов'язки по здійсненню керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності.

Такі функції виконують, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, колективних чи приватних підприємств, установ і організацій, їх заступників, керівників структурних підрозділів (начальники цехів, завідуючі відділами, лабораторіями, кафедрами), їх заступники, особи, які керують ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири тощо). У той же час під адміністративно-господарськими обов'язками розуміються обов'язки по управлінню або розпорядженню державним, колективним чи приватним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації, забезпечення контролю за цими операціями тощо). Такі повноваження в тому чи іншому обсязі є у начальників планово-господарських, постачальних, фінансових відділів і служб, завідуючих складами, магазинами, майстернями, ательє, їх заступників, керівників відділів підприємств, відомчих ревізорів та контролерів тощо;

В) відповідно до абзацу третього частини другої статті 81 Цивільного кодексу України юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

  1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка