Методичні рекомендації з вивчення дисципліни «Психолого-педагогічні основи мовного спілкування»



Сторінка1/7
Дата конвертації20.11.2016
Розмір1.03 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7
КИЇВСЬКИЙ ІНСТИТУТ БІЗНЕСУ І ТЕХНОЛОГІЙ

Мпрямая соединительная линия 2етодичні рекомендації з вивчення дисципліни
«Психолого-педагогічні основи мовного спілкування»


Житомир, 2014 рік

Зміст

з\п




Сторінки



Вступ

3



Зміст програми лекційного курсу:




Лекція 1. Соціально – педагогічні та психологічні основи спілкування

4 - 12

Лекція 2. Поняття про рівні, фази і стилі спілкування

12 -16

Лекція 3. Форми спілкування

17 - 21

Лекція 4.Техніки спілкування, їх характеристика і призначення

21 - 29

Лекція 5. Техніки постановки запитань

29 - 35

Лекція 6. Основи ділового спілкування. Техніки ведення ділових бесід та переговорів

35- 42

Лекція 7. Педагогічне спілкування

42-48

Лекція 8. Педагогічна майстерність, її елементи

48-53

Лекція 9. Публічний виступ у діяльності соціального педагога

53-60



Теми для самостійного опрацювання

61



Завдання для студентів індивідуальної форми навчання

62-68



Перелік питань, що виносяться на кінцевий контроль знань

69-71



Рекомендована література

72


Вступ

Культура людського спілкування - це частка загальної моральної культури особистості. Відсутність культури спілкування - свідчення бездуховності людини. Ще мудрий Езоп довів, що наше слово - це і найкраще, що є в розпорядженні людини і найгірше, чим вона володіє. Сьогодні проблема культури спілкування набуває, як ніколи, великого значення. Відбувається становлення України як самостійної держави, інтенсивно розвиваються міжнародні та міжособистісні зв’язки з різними країнами світу. З огляду на це визначальною стає для нашого суспільства проблема вміння спілкуватись як на офіційному, діловому, так і на чисто побутовому рівнях.

Надзвичайно важливим є наявність вміння спілкування для соціального педагога, який є і педагогом і працівником соціальної сфери, що передбачає наявність вмінь і педагогічного, і ділового, і міжособистісного спілкувань.

Педагогічне спілкування - це професійне спілкування педагога з усіма учасниками навчально-виховного процесу, яке спрямоване на створення оптимальних умов для здійснення мети, завдань виховання і навчання.

Культура педагогічного спілкування включає загальну культуру людини, психолого-педагогічні знання, вміння та навички, відповідний емоційний настрій та спрямованість педагога на ефективну діяльність.

Саме на розвиток вмінь ділового, педагогічного, міжособистісного спілкування і розрахована навчальна дисципліна «Психолого-педагогічні основи мовного спілкування».

Основними завданнями дисципліни є:



  • ознайомлення з соціально – педагогічними та психологічними основами спілкування;

  • ознайомлення з поняттями «вербальні та невербальні засоби спілкування», «рівні, фази і стилі спілкування»;

  • ознайомлення з техніками ведення ділових бесід, переговорів;

  • ознайомлення з поняттями «педагогічне спілкування», «педагогічна майстерність», «комунікативний компонент педагогічної майстерності», «педагогічний такт» тощо;

  • розвиток вмінь налагоджувати ділові та міжособистісні стосунки;

  • розвиток вміння слухати та розуміти оточуючих, вмінь рефлексивного та емфатичного слухання;

  • розвиток вмінь розпізнавати та долати бар’єри спілкування, маніпулятивні техніки;

  • розвиток навичок публічного виступу;

  • підвищення комунікативної компетентності майбутніх педагогів.

Лекційний курс

Лекція 1. Соціально – педагогічні та психологічні основи спілкування.

  1. Поняття про спілкування.

  2. Види спілкування.

  3. Засоби спілкування.

  4. Структура процесу спілкування.

1. Поняття про спілкування

Поняття спілкування є надзвичайно широким і включає в себе різні аспекти.



Спілкування - це, по-перше, складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, що виникає на основі потреб і спільної діяльності та включає в себе обмін інформацією, сприймання та розуміння іншого; по-друге, це взаємодія суб'єктів через знакові засоби, викликана потребами спільної діяльності та спрямована на значимі зміни стану, поведінки партнера.

У найзагальнішому значенні спілкування виступає як форма життєдіяльності.

Спілкування виконує цілий ряд різних функцій:

1. Комунікативна функція - зв'язок людини з світом у всіх формах діяльності.

2.Інформаційна функція виявляється у відображенні засобів оточуючого світу. Вона здійснюється завдяки основним пізнавальним процесам. У процесі спілкування забезпечується отримання, зберігання та передача інформації.

3. Когнітивна функція полягає в усвідомленні сприйнятих значень завдяки мисленню, відображенню, фантазії. Ця функція пов'язана з суб'єктивними характеристиками партнерів, з особливостями їх прагнення до взаємопізнання, до необхідності розкрити психологічні якості особистості.

4. Емотивна функція полягає в переживанні людиною своїх стосунків з оточуючим світом. У процесі спілкування ці переживання вторинно відображаються у вигляді взаємовідносин: симпатій - антипатій, любові - ненависті, конфлікту - злагоди тощо. Дані взаємовідносини визначають соціально-психологічний фон взаємодії.

5. Конативна функція пов'язана з індивідуальними прагненнями людини до тих чи інших об'єктів, які виступають в формі побуджувальних сил. Завдяки цій функції відносини реалізуються в конкретній поведінці.

6. Креативна функція пов'язана з творчим перетворенням дійсності.

2. Види спілкування

Види спілкування в психологічній літературі поділяються на підставі різних ознак.

1. За змістом спілкування може бути матеріальним, когнітивним, кондиційним, мотиваційним, діяльнішим.

Матеріальне спілкування - це обмін предметами і продуктами діяльності. При матеріальному спілкуванні суб'єкти здійснюють обмін продуктами своєї діяльності, які виступають засобами задоволення потреб.

Когнітивне спілкування - це обмін знаннями (наприклад, у ході навчального процесу).

Кондиційне спілкування - це обмін психічними та фізіологічними станами, тобто певний вплив на психічні стани іншого (наприклад, зіпсувати настрій партнеру).

Мотиваційне спілкування - це обмін цілями, потребами, інтересами. Таке спілкування спрямоване на передачу іншому певних установок або готовності діяти певним чином.

Діяльнісне спілкування - це обмін діями, навичками, вміннями тощо.

2. За метою спілкування можна поділити на біологічне та соціальне.

Біологічне спілкування необхідне для підтримки та розвитку організму (пов'язане з задоволенням біологічних потреб).

Соціальне спілкування задовольняє ряд соціальних потреб особистості (наприклад, потреба в міжособистісних контактах).

3. В залежності від засобів спілкування може бути безпосереднім та опосередкованим, прямим та непрямим.

Безпосереднє спілкування здійснюється за допомогою природних органів (руки, голосові зв'язки, голова тощо), без допомоги сторонніх предметів.

Опосередковане спілкування характеризується використанням спеціальних засобів: природні предмети (камінець, палиця і та ін.) та культурні (знакові системи).

Пряме спілкування полягає в особистісних контактах і безпосередньому сприйманні один одного (наприклад, розмова двох друзів).

Непряме спілкування передбачає наявність посередників, якими можуть виступати інші люди (наприклад, при переговорах між різними групами).

4. В залежності від спрямування спілкування може бути діловим та особистісним, інструментальним та цільовим.



Ділове спілкування - це спілкування на офіційному рівні і його змістом є те, чим зайняті люди в процесі трудової діяльності.

Особистісне спілкування зосереджене на проблемах, що складають внутрішній світ людей.

Інструментальне спілкування - це засіб для задоволення різних потреб.

Цільове спілкування служить засобом задоволення саме потреби в спілкуванні.

5. Виділяють вербальне та невербальне спілкування.

Вербальне спілкування - це спілкування за допомогою мови.

Невербальне спілкування - спілкування за допомогою міміки, жестів, пантоміміки.

6. В залежності від суб'єктів спілкування може бути міжіндивідним (тобто спілкування між окремими індивідами), індивідно-груповим (спілкування між індивідом і групою) та міжгруповим (між групами).



7. За тривалістю виділяють короткочасне і тривале спілкування, закінчене та незакінчене.

Види спілкування

Класифікатор

Види спілкування

Визначення або характеристика

За характером комунікантів у просторі та часі

контактне


Співрозмовники поряд. При контактному спілкуванні важливими компонентами є ситуація, жести, міміка та інтонація.

дистантне

Комуніканти розділені простором і часом. Це може бути розмова телефоном, спілкування у листах тощо.

За наявністю чи відсутністю будь-якого посередника

безпосереднє (пряме)

Це зазвичай розмова, бесіда, доповідь тощо

опосередковане (непряме)

До видів опосередкованого спілкування належать і телефонна розмова, і лист, і передавання інформації через радіо, телебаченню, книгу.

За формою існування мови

усне

Усне спілкування, як правило, пов'язане з ознаками контактності і безпосередності

письмове

Письмове спілкування пов’язане з ознаками дистантності й опосередкованості. У письмовому тексті втілюються складніші форми мислення, що відображаються у складніших мовних формах: відокремлені звороти, експресивні синтаксичні фігури і багато інших

З погляду змінної - постійної позиції «я - мовця» і «ти -слухача»

діалогічне


Діалог утворюється зміною ролей «я» і «ти», що організовує текст як суму реплік. Існує своєрідний зв'язок «я» (адресанта) і «ти» (адресата).

монологічне





За кількістю учасник

міжособистісне (особисте)


Кількісні відношення «1-1» і «1- декілька» приводять до міжособистісної комунікації

масове

Кількісне відношення «1- багато» — до масової (радіо, преса, телебачення).

З погляду ситуації спілкування і взаємостосунків тих, хто спілкується

приватне





офіційне

офіційне спілкування обмежене правилами взаємної поведінки і стосунків комунікантів як представників організації, групи.

Відповідно до стратегії спілкування

відкрите

Бажання й уміння виразити повно свій погляд і готовність врахувати позиції інших

закрите

Небажання або невміння виразити зрозуміло свій погляд, своє ставлення, наявну інформацію.

За рольовими позиціями

рольове

Виходячи із соціальної ролі

особистісне

Щиросердне спілкування

За змістом

матеріальне

Це обмін предметами і продуктами діяльності. При матеріальному спілкуванні суб'єкти здійснюють обмін продуктами своєї діяльності, які виступають засобами задоволення потреб

когнітивне

Це обмін знаннями (наприклад, у ході навчального процесу).

кондиційне

Це обмін психічними та фізіологічними станами, тобто певний вплив на психічні стани іншого (наприклад, зіпсувати настрій партнеру).

мотиваційне

Це обмін цілями, потребами, інтересами. Таке спілкування спрямоване на передачу іншому певних установок або готовності діяти певним чином

діяльнісне

Це обмін діями, навичками, вміннями тощо

За метою

біологічне

Необхідне для підтримки та розвитку організму (пов'язане з задоволенням біологічних потреб)

соціальне

Задовольняє ряд соціальних потреб особистості (наприклад, потреба в міжособистісних контактах)

За спрямуванням

ділове

Це спілкування на офіційному рівні і його змістом є те, чим зайняті люди в процесі трудової діяльності.

особистісне

Зосереджене на проблемах, що складають внутрішній світ людей.

інструментальне

Це засіб для задоволення різних потреб.

цільове

Служить засобом задоволення саме потреби в спілкуванні

За засобами спілкування

вербальне

Це спілкування за допомогою мови

невербальне

Спілкування за допомогою міміки, жестів, пантоміміки

За суб’єктами спілкування

міжіндивідне

Спілкування між окремими індивідами

індивідно-групове

Спілкування між індивідом і групою

міжгрупове

Спілкування між групами

За тривалістю

короткочасне




тривале




закінчене




незакінчене




3. Засоби спілкування

Всі засоби спілкування поділяються на вербальні (мовні) та невербальні (жести, міміка, пантоміміка).



Мова - це система звукових сигналів, письмових знаків та символів, з допомогою яких людина отримує, переробляє, зберігає та передає інформацію.

Мовлення - це конкретне використання мови для висловлення Думок, почуттів, настроїв. Мовлення - це психічне явище.

Мовлення в науковій літературі розділяють на усне та письмове.

За стилем виділяють побутове, художнє, ділове та наукове мовлення.

Побутовий стиль мовлення притаманний повсякденному спілкуванню; художній - застосовується в літературних творах (проза, поезія тощо); діловий стиль мовлення притаманний офіційному спілкуванню (наприклад, доповіді, документи тощо); науковий - характерний для різних наукових праць.

Вербальне спілкування завжди супроводжується невербальним. У багатьох випадках невербальне спілкування може нести значно більше змістовне навантаження, ніж вербальне.

Невербальне спілкування представлене не лише використанням жестів, міміки, пантоміміки, а й просторово-часовою характеристикою організації спілкування.

Надзвичайно важливим при спілкуванні є міжособистісний простір (дистанція спілкування). Дистанція спінювання залежить від багатьох чинників: від спрямування спілкування, від різних характеристик суб'єктів спілкування (їх близькості, віку, соціального статусу, психологічних особливостей, національних звичаїв тощо).

За даними американських психологів дистанція між партнерами залежить від виду взаємодії і може бути такою:



  • інтимна дистанція (відповідає інтимним стосункам) - до 0,5 м;

  • міжособистісна дистанція (при бесідах, спілкуванні з друзями) - 0,5-1,2 м;

  • соціальна дистанція (притаманна неформальним соціальним та діловим стосункам) - 1,2-3,7 м;

  • публічна дистанція - 3-7 м і більше.

При будь-якому спілкуванні правильно обрана дистанція істотно впливає на його здійснення.

Ще однією важливою частиною спілкування є візуальний контакт, оскільки саме погляди можуть сказати набагато більше ніж слова. Візуальний контакт допомагає регулювати розмову.

Психологічні дослідження показують, що до 40% інформації несуть жести та міміка.

Жестикуляція включає в себе всі жести рук ("мова рук"), а також деякі інші дії, що несуть в собі певне змістовне навантаження (наприклад, співрозмовник виймає сигарети, що означає необхідність завершення розмови і т. д.).

До міміки відносяться всі зміни, які можна спостерігати на обличчі людини, при чому мається на увазі не тільки риси обличчя, контакт очей та спрямування погляду, а й психосоматичні процеси (наприклад, почервоніння).

Врахування всіх факторів невербального спілкування надзвичайно важливе у діловому спілкуванні. Іноді саме жести, міміка можуть дати значну інформацію для обох учасників переговорів. Від знання суб'єктами переговорного процесу різних нюансів невербального спілкування може залежати успішність результатів.



4. Структура процесу спілкування

І - прогностичний (думаємо про що говорити).

ІІ – комунікативна атака (початок розмови, процес входження в ситуацію).

ІІІ – процес безпосереднього спілкування (триває довго).

ІV – аналіз процесу спілкування (аналізуємо ІІІ етап).

Психологічна структура спілкування складна. Для того щоб навчитися професіонального спілкування, треба чітко уявляти структуру цього процесу, знати, які вміння забезпечують його здійснення, яким чином можна удосконалювати виховний вплив на дітей. За В. Кан-Каликом, є чотири етапи комунікації, що становлять структуру педагогічної взаємодії:

Моделювання педагогом майбутнього спілкування (прогностичний етап). Це перший етап, у якому закладаються обриси майбутньої взаємодії: планування й прогнозування змісту, структури, засобів спілкування. Зміст його містить визначення мети взаємодії (для чого?), аналіз стану співрозмовника (чому він такий?) та аналіз ситуації (що сталося?). Плануються можливі способи та тональність комунікації, прогнозується сприймання співрозмовником змісту взаємодії. Цільова установка має вирішальне значення. Саме тут має бути визначальною зосередженість на спільній роботі з учнями, на розвитку їх. Учитель має передусім думати про те, як залучити вихованця до взаємодії, зацікавити його, як створити творчу

атмосферу, щоб виявилася його індивідуальність. Для цього педагогові потрібна уява, здатність сприймати та адекватно оцінювати людину.



Початковий етап спілкування. Його мета — встановлення емоційного і ділового контакту в педагогічній взаємодії. В. Кан-Калик називає цей етап «комунікативна атака»; у цей час здобувається ініціатива, що дає змогу керувати спілкуванням. Важливо оволодіти технікою швидкого включення у взаємодію, прийомами самопрезентації та динамічного впливу. Ініціатива необхідна вчителеві на цьому етапі для того, щоб організовано передати її в наступному періоді спілкування.

Керування спілкуванням. Це свідома і цілеспрямована організація взаємодії з коригуванням процесу спілкування відповідно до визначеної мети. Здійснюється обмін інформацією, оцінками з приводу цієї інформації, взаємооцінювання співрозмовників. Створюється атмосфера доброзичливості, щоб дати учневі змогу вільно виявляти своє «Я», діставати задоволення від спілкування, підтвердження своїм соціально значущим потенціям. Передаючи ініціативу учневі, педагог представляє матеріал для аналізу, щоб роздуми, оцінювання фактів школяр здійснював сам за допомогою старшого. Саме тут учитель мусить вміти виявляти інтерес до учня, сприймати інформацію від нього (активно слухати), висловлювати судження з того чи того приводу, транслювати учням свій оптимізм і спокійну впевненість в успіхові, ставити перед ними яскраві цілі і вказувати на шляхи їх досягнення.

Аналіз спілкування. Головне завдання цього етапу— співвіднесення мети, засобів, результатів взаємодії, а також моделювання подальшого спілкування. Це етап самокоригування. Учителю потрібно мати педагогічну пам'ять, в якій започатковується виявлене в словах, емоціях і діях ставлення учнів. Ця інформація допоможе проаналізувати тенденції розвитку ставлення вихованців. Стосовно кожного етапу педагог має дотримуватися певних правил, які оптимізують взаємодію:

  • формування почуття «ми», демонстрація спільності поглядів, що усуває соціальні бар'єри, протиставлення і об'єднує для досягнення спільної мети;

  • встановлення особистісного контакту, щоб кожний учень відчував зверненість саме до нього. Це реалізують і мовними засобами (найчастіше називаємо учня на ім'я, повторюємо вдало висловлене ним міркування), і невербально (візуальний контакт);

  • демонстрація власного ставлення, що виявляється в тому, як ми посміхаємося (відкрито, невимушене чи скептично), з якою інтонацією говоримо (дружньо, сухо, тиснучи на учня), як експресивно забарвлені наші рухи (спокійні, стримані чи зневажливі, нервові), яку обрали дистанцію (довіри чи конфронтації);

  • показ яскравих цілей спільної діяльності — накреслення спільного «ми» у майбутньому, що демонструє зацікавленість у співрозмовникові.

Отже слід знати вимоги до кожного етапу.

  1. Моделювання педагогом ситуації спілкування – прогностичний етап. Вимоги: знати аудиторію, прогнозувати та планувати динаміку роботи, варіанти впливу.

  2. Організація безпосереднього спілкування – комунікативна атака. Вимоги: динамічна дія, самопрезентація, рефлексія, емпатія, засоби продуктивного спілкування.

  3. Управління спілкуванням, корекція впливу. Вимоги: співвідношення мети, засобів та оптимального результату, керівна роль педагога, корекція впливу з поправкою на реальні умови, наявність педагогічного такту.

  4. Аналіз системи спілкування і моделювання наступної діяльності. Вимоги: співвідношення мети, засобів та отриманого результату.

  1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка