Методичні рекомендації «Управління корупційними ризиками при прийнятті кадрових рішень у сфері управління, що належить до відання мвс»



Сторінка1/3
Дата конвертації30.12.2016
Розмір0.61 Mb.
  1   2   3


МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ

МВС УКРАЇНИ

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Управління корупційними ризиками при прийняті кадрових рішень у сфері управління, що належить до відання МВС

КИЇВ 2016

Методичні рекомендації «Управління корупційними ризиками при прийнятті кадрових рішень у сфері управління, що належить до відання МВС» (далі – Методичні рекомендації) підготовлені Міністерством внутрішніх справ України (далі – МВС України) із залученням Державного науково-дослідного інституту МВС України (далі – ДНДІ), Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності МВС України, Управління запобігання корупції і проведення люстрації МВС України.

Головною метою Методичних рекомендацій є забезпечення єдиного підходу до організації роботи щодо управління корупційними ризиками при прийнятті кадрових рішень та надання допомоги в організації і здійсненні заходів щодо управління корупційними ризиками при прийнятті кадрових рішень у сфері управління керівникам, працівникам кадрових, юридичних підрозділів, підрозділів з питань запобігання і протидії корупції та внутрішньої безпеки МВС України (далі – МВС), Національної гвардії України (далі – НГУ), центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ (далі – ЦОВВ), закладів, установ та підприємств, що належать до сфери управління МВС.

Методичні рекомендації розроблені на підставі аналізу корупційних ризиків у сфері управління та прийняття кадрових рішень в МВС, ЦОВВ, їх територіальних органів, закладів, установ та підприємств, що належать до сфери управління МВС та НГУ (далі – система МВС).

Управління корупційними ризиками відповідно до Методичних рекомендацій може здійснюватися за правилами, що пропонуються в рекомендаціях як методики.

ЗМІСТ


Вступ……………………………………………………………………………

4

І. Загальні положення………………………………………………………..

7

1.1 Нормативно-правове регулювання запобігання і протидії корупції…...

7

1.2 Суб’єкти відповідальності за корупційні правопорушення…………….

9

ІІ. Загальні засади управління корупційними ризиками при прийнятті кадрових рішень…………………………………………………

10


2.1. Корупційні ризики, їх види……………………………………………….

10

2.2 Управління корупційними ризиками під час аналізу нормативно - правових актів і/або їх проектів, що регламентують відносини в сфері прийняття кадрових рішень…………………………………………………...

11


2.3 Управління корупційними ризиками в практичній діяльності працівників системи МВС, під час прийняття кадрових рішень…………...

16


2.3.1 Характеристика, порядок виявлення та шляхи мінімізації (усунення) потенційних кадрових ризиків, що мають місце під час підбору персоналу……………………………………………………………………….

18


2.3.2 Характеристика, порядок виявлення та шляхи мінімізації (усунення) потенційних кадрових ризиків, які з’являються під час служби в системи МВС……………………………………………………………………………..

22


2.3.3 Характеристика, порядок виявлення та шляхи мінімізації (усунення) потенційних кадрових ризиків, пов’язаних зі звільненням працівників системи МВС……………………………………………………………….......

37


Додаток. Перелік типових ситуацій та порядок їх врегулювання………….

39

Вступ

З 2009 року в Україні проводиться планомірна робота з удосконалення нормативно - правової бази щодо профілактики і протидії корупції, що відповідає новітнім науковим розробкам і сучасним міжнародним вимогам прозорості державного управління.

Для державних і муніципальних службовців встановлені чіткі обмеження і заборони, визначена відповідальність за їх порушення, вироблений достатній комплекс інструментів, що забезпечують контроль за дотриманням антикорупційних заходів.

На сьогодні перед кожним державним органом, органом місцевого самоврядування стоїть завдання ефективно використовувати положення антикорупційного законодавства на практиці. При цьому, всю сукупність його правових норм необхідно адаптувати таким чином, щоб вони реалізовувались у конкретному державному органі з урахуванням специфіки відповідних завдань та функцій, що стоять перед ним. Для цього повинні бути використані як правові інструменти, що безпосередньо випливають з національного законодавства, так і будь-які організаційні заходи, обсяг яких не обмежений.

Для стимулювання активності в такій діяльності в Антикорупційній стратегії, затвердженій Законом України «Про засади державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014-2017 роки» від 14 жовтня 2014 року  № 1699-VII, пильна увага приділяється роботі, яка повинна проводитися безпосередньо в органах державної влади з метою недопущення корупційних правопорушень або проявів корупційної спрямованості. Реалізацію заходів, спрямованих на протидію корупції, необхідно здійснювати систематично на плановій основі. Проте лише невелика частина центральних органів виконавчої влади займаються самостійним методичним супроводом антикорупційної діяльності з питань, прямо не передбачених вищевказаними програмними документами.

З метою підвищення ефективності організації і методичної підтримки в діяльності кадрових підрозділів системи МВС щодо профілактики корупційних та інших правопорушень підготовлено комплекс заходів, який рекомендується до використання у сфері управління системи МВС. При цьому, порядок реалізації цих заходів в закладах, установах та підприємствах, що належать до сфери управління МВС, необхідно встановлювати самостійно з урахуванням специфіки їх діяльності, на підставі запропонованого в цих Методичних рекомендаціях комплексу заходів.


Визначення основних термінів
Ризик – це можливість виникнення несприятливої ситуації або невдалого результату у будь-якій діяльності.

Корупційний ризик – це сукупність правових, організаційних та інших факторів і причин, які породжують, заохочують (стимулюють) осіб до скоєння корупційних правопорушень під час виконання ними функцій держави або службових обов’язків.

Корупціогенний фактор – явище або сукупність явищ, що породжують корупційні правопорушення, або які сприяють їх розповсюдженню.

Дискреційні повноваження – це сукупність прав і обов’язків органів та осіб системи МВС, що дають можливість на власний розсуд визначати повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.

Конфлікт інтересів – ситуація, при якій особиста зацікавленість працівників системи МВС впливає або може вплинути на об'єктивне виконання посадових обов'язків і при якій виникає або може виникнути протиріччя між особистою зацікавленістю працівників системи МВС і законними інтересами інших осіб, здатне привести до заподіяння шкоди таким законним інтересам.

Близькі особи − особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки із суб’єктом, на якого поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції» (крім осіб, взаємні права та обов’язки яких із суб’єктом не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі, а також − незалежно від зазначених умов − чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, зять, невістка, тесть, теща, свекор, свекруха, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням згаданого суб’єкта.

Корупційне правопорушення − діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою, на яку поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції», за яке законом встановлено кримінальну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність.

Корупція − використання особою, на яку поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції», наданих їй службових повноважень чи пов’язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди такій особі, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи пов’язаних з ними можливостей.

Неправомірна вигода − грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, будь-які інші вигоди нематеріального чи негрошового характеру, які обіцяють, пропонують, надають або одержують без законних на те підстав.

Потенційний конфлікт інтересів − наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує свої службові чи представницькі повноваження, що може вплинути на об’єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень.

Подарунок − грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, які надають/одержують безоплатно або за ціною, нижчою мінімальної ринкової.

Приватний інтерес − будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами, у тому числі ті, що виникають у зв’язку з членством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях.

Правопорушення, пов’язане з корупцією − діяння, що не містить ознак корупції, але порушує встановлені Законом України «Про запобігання корупції» вимоги, заборони та обмеження, вчинене особою, на яку поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції», за яке законом встановлено кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність.

Реальний конфлікт інтересів − суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень.

Спеціально уповноважені суб’єкти у сфері протидії корупції − органи прокуратури, Національної поліції, Національне антикорупційне бюро України, Національне агентство з питань запобігання корупції.

Суб’єкти декларування – особи, які зобов’язані подавати декларацію відповідно до Закону України «Про запобігання корупції».

Члени сім’ї − особи, які перебувають у шлюбі, а також їхні діти, у тому числі повнолітні, батьки, особи, які перебувають під опікою і піклуванням, інші особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки (крім осіб, взаємні права та обов’язки яких не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.

І. Загальні положення
1.1 Нормативно – правове регулювання запобігання і протидії корупції
На сьогоднішній день правову основу антикорупційної діяльності в Україні складають законодавчі та інші нормативно-правові акти, дія яких спрямована на врегулювання суспільних відносин у сфері запобігання і протидії корупції.

Основним антикорупційним нормативно-правовим актом є Закон України «Про запобігання корупції» (надалі − Закон про запобігання корупції). Відповідно до ст. 2 вказаного Закону відносини, що виникають у сфері запобігання і протидії корупції, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, вище зазначеним та іншими законами, а також прийнятими на їх виконання іншими нормативно-правовими актами.

До актів законодавства, що утворюють основу антикорупційного законодавства України, належать наступні:

– Конвенція ООН проти корупції (ратифікована Законом України від 18 жовтня 2006  року № 251-V);

– Цивільна конвенція Ради Європи про боротьбу з корупцією (ратифікована Законом України від 16 березня 2005 року № 2476-15);

– Кримінальна конвенція Ради Європи про боротьбу з корупцією (ратифікована Законом України від 18 жовтня 2006 року № 252-16);

– Додатковий протокол до Кримінальної конвенції Ради Європи про боротьбу з корупцією (ратифікований Законом України від 18 жовтня 2006 року № 253-16);

– Кримінальний кодекс України;

– Кодекс України про адміністративні правопорушення;

– Кодекс законів про працю України;

– Закон України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII «Про запобігання корупції»;

– Закон України  від 14 жовтня 2014 року № 1698-VII «Про Національне антикорупційне бюро України»;

– Закон України від 14 жовтня 2014 року № 1699-VII «Про засади державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014-2017 роки;

– Закон України від 16 вересня 2014 року № 1682-VII «Про очищення влади»;

– Указ Президента України від 5 жовтня 2011 року № 964 «Про першочергові заходи з реалізації Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції»;

– Указ Президента України від 25 січня 2012 року № 33 «Про Порядок проведення спеціальної перевірки відомостей щодо осіб, які претендують на зайняття посад, пов'язаних із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування»;

– Указ Президента України від 14 жовтня 2014 року № 808 «Про національну раду з питань антикорупційної політики»;

– Постанова Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2009 року № 1422 «Питання запобігання та виявлення корупції в органах виконавчої влади»;

– Постанова Кабінету Міністрів України від 04 вересня 2013 року № 706 «Питання запобігання та виявлення корупції»;

– Постанова Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 563 «Деякі питання реалізації Закону України «Про очищення влади»;

– Постанова Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 171 «Про затвердження Порядку проведення спеціальної перевірки стосовно осіб, які претендують на зайняття посад, які передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища, та посад з підвищеним корупційним ризиком, і внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України»;

– Постанова Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року № 265 «Про затвердження Державної програми щодо реалізації засад державної антикорупційної політики в України (Антикорупційної стратегії) на 2015-2017 роки»;

– Розпорядження Кабінету Міністрів України від 2 липня 2014 року № 877 «Про затвердження плану першочергових заходів з подолання корупції»;

– Розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 1025 «Про затвердження плану проведення перевірок відповідно до Закону України «Про очищення влади»;

– Наказ МВС України від 18 червня 2015 року № 725 «Про організацію виконання Державної програми щодо реалізації засад державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2015-2017 роки»;

– Наказ МВС України від 15 січня 2016 року № 23 «Про забезпечення виконання Міністерством внутрішніх справ заходів Державної програми щодо реалізації засад державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційної стратегії) на 2015-2017 роки  у 2016 році»;

– Наказ МВС України від 29 лютого 2016 року № 142 «Про затвердження Антикорупційної програми МВС України на 2016 рік».


1.2 Суб’єкти відповідальності за корупційні правопорушення
Суб’єктами юридичної відповідальності за корупційні правопорушення в системі МВС є:

державні службовці МВС, ЦОВВ, їх територіальних органів та НГУ;

посадові та службові особи, які не є державними службовцями МВС, ЦОВВ, їх територіальних органів, НГУ, закладів, установ та підприємств, що належать до сфери управління МВС;

військові посадові особи утворених відповідно до законів військових формувань, крім військовослужбовців строкової військової служби;

особи начальницького складу органів та підрозділів цивільного захисту;

поліцейські;

інші суб’єкти, визначені відповідним законодавством.

ІІ. Загальні засади управління корупційними ризиками при прийнятті кадрових рішень
2.1. Корупційні ризики, їх види
Важливою складовою діяльності із запобігання корупції є виявлення корупційних ризиків у функціонуванні відповідного підрозділу системи МВС (правових, організаційних та інших факторів та причин, які породжують, заохочують (стимулюють) корупцію), їх мінімізація або повне усунення.

Залежно від рівня виникнення слід виділити такі види корупційних ризиків:

корупційні ризики на рівні нормативно-правового регулювання діяльності;

корупційні ризики безпосередньо на рівні практичної кадрової діяльності.

Їх виявлення здійснюється шляхом:

1) виявлення корупційних ризиків в нормативно - правових актах і/або їх проектах (далі – нормативно-правові акти), що регламентують відносини в сфері прийняття кадрових рішень;

2) виявлення корупційних ризиків в практичній діяльності службових та посадових осіб МВС, ЦОВВ, їх територіальних органів, закладів, установ та підприємств, що належать до сфери управління МВС та НГУ (далі –працівники системи МВС).

2.2 Управління корупційними ризиками під час аналізу нормативно - правових актів, що регламентують відносини в сфері прийняття кадрових рішень
Управління корупційними ризиками під час аналізу нормативно - правових актів здійснюється шляхом виявлення в них відповідних корупціогенних факторів, тобто факторів, що сприяють вчиненню корупційних правопорушень, які пов’язані, в першу чергу, з нечітким визначенням функцій, прав, обов’язків і відповідальності осіб, уповноважених на виконання функцій держави, в тому числі в системи МВС.

Найбільш розповсюдженим серед корупціогенних факторів є невиправдане встановлення чи надмірне розширення дискреційних повноважень, а саме прав і обов'язків працівників МВС, що дають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково зміст рішення або вибрати один з кількох варіантів прийняття рішень, передбачених нормативним актом.

В одних випадках коло питань, що входять до компетенції працівників МВС, а відповідно, і зміст прав та обов’язків службових осіб системи МВС (право діяти чи утримуватись від певних дій) чітко визначені правовою нормою. В інших випадках їм надається свобода діяти на власний розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватись від дій) чи один з варіантів можливих рішень. Надане органу системи МВС право діяти саме таким чином називається дискреційними повноваженнями (дискреційним правом, дискреційною владою).

Сама по собі наявність дискреційних повноважень, визначених нормативно-правовим актом, не є ознакою його корупціогенності. В нормі права заздалегідь не можна передбачити всіх життєвих випадків і обставин. Тому вона залишає певний простір, який має заповнити орган, котрий застосовує норму.

Однак, дискреційні повноваження можуть суттєво підвищувати можливість суб’єктивного впливу службової особи МВС, на рішення, що приймається. Службова особа органу МВС, використовуючи дискреційні повноваження, зобов’язана передусім правильно оцінювати обставини у кожному конкретному випадку, і застосовувати до встановлених фактів діючі правові норми, не допускати при цьому зловживання владою. В основі мотивації такого вибору має бути законність, обґрунтованість, доцільність, справедливість прийнятого рішення.

З метою визначення шляхів мінімізації дискреційних повноважень у нормативно-правових актах, що регламентують діяльність системи МВС, наведемо їх характеристику та порядок виявлення.

Дискреційні повноваження мають такі ознаки:

дозволяють органу (особі) на власний розсуд оцінювати юридичний факт, внаслідок чого можуть виникати, змінюватись або припинятись правовідносини;

дозволяють на власний розсуд обирати одну із декількох, запропонованих у нормативно-правовому акті, форм реагування на даний юридичний факт;

надають можливість органу (особі) на власний розсуд вибирати міру публічно-правового впливу щодо фізичних та юридичних осіб, його вид, розмір, спосіб реалізації;

дозволяють органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави) обрати форму реалізації своїх повноважень – видання нормативного або індивідуально-правового акта, вчинення (утримання від вчинення) адміністративної дії;

наділяють орган (особу) правом повністю або частково визначати порядок здійснення юридично значущих дій, у тому числі строк та послідовність їх здійснення;

надають можливість органу (особі) на власний розсуд визначати спосіб виконання управлінського рішення, у тому числі передавати виконання прийнятого рішення підлеглим особам, іншим органам державної влади та місцевого самоврядування, встановлювати строки і процедуру виконання.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах такими способами:

за допомогою оціночних понять, наприклад: «за наявності поважних причин орган вправі надати …», «у виключних випадках особа може дозволити…», «рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…» тощо;

шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав;

шляхом надання права органу (особі) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів.

Таким чином, під час проведення дослідження нормативно-правових актів з метою виявлення в них дискреційних повноважень слід звернути увагу на ті з них, що регламентують порядок здійснення юридично значущих дій, спрямованих на вирішення індивідуального юридичного питання (реалізацію певних суб’єктивних прав чи виконання юридичних обов’язків), або виконання певної державної функції (видача ліцензії, формування реєстру, здійснення контрольної перевірки тощо). До таких нормативно-правових актів, зокрема, належать положення, інструкції, порядки тощо.

Аналіз потенційних корупційних ризиків у діяльності системи МВС дозволив виділити наступні найбільш корупційно-небезпечні сфери функціонування:

розміщення замовлень на поставку товарів, виконання робіт і надання послуг для державних потреб;

здійснення державного нагляду і контролю;

підготовка і прийняття рішень про розподіл бюджетних асигнувань;

організація продажу приватизованого державного майна, іншого майна, що належить державі, а також права на укладення договорів оренди земельних ділянок, що перебувають у державній власності;

ліцензування окремих видів діяльності, видача дозволів на окремі види робіт та інші аналогічні дії;

проведення державної експертизи та видача висновків;

порушення і розгляд справ про адміністративні правопорушення;

проведення розслідувань причин виникнення надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру, аварій, нещасних випадків на виробництві, інфекційних і масових неінфекційних захворювань людей, тварин і рослин, заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу, майну громадян та юридичних осіб, державного майна;

реєстрація майна та ведення баз даних майна тощо.

Крім того, дискреційні повноваження можливо виявити у посадових інструкціях, де своєрідними корупційно-небезпечними індикаторами будуть слугувати такі функціональні права і обов’язки:

право вирішальною підпису;

підготовка та візування проектів рішень;

участь в колегіальних органах, які приймають рішення;

складання акта перевірки, видача розпорядження про усунення порушень і контроль за усуненням виявлених порушень тощо;

безпосереднє ведення реєстрів, баз даних, що містять «комерційно» значиму інформацію.

Оцінка наявності дискреційних повноважень полягає у з’ясуванні питань:

1) на яких правових нормах ґрунтуються дискреційні повноваження:

чи відповідають дискреційні повноваження нормам Конституції України, актам вищої юридичної сили;

чи передбачена можливість встановлення дискреційних повноважень нормативно-правовим актом, що має вищу юридичну силу;

2) чи є дискреційні повноваження необхідними у цьому нормативно-правовому акті:

чи надаються дискреційні повноваження з метою максимального врахування особливостей врегульованих суспільних відносин;

чи можливо уникнути використання в нормативно-правовому акті дискреційних повноважень та чи не призведе це до зниження ефективності правозастосовчої діяльності;

чи відповідає обсяг наданих дискреційних повноважень характеру суспільних відносин, в рамках, яких вони реалізуються, і статусу органу (особи), який реалізує ці повноваження;

3) які негативні правові наслідки можуть виникнути у разі зловживання дискреційними повноваженнями:

чи не зробить це неможливим або таким, що суттєво обтяжить, реалізацію суб’єктивних прав фізичних та юридичних осіб;

чи не призведе це до можливості вільного тлумачення органом (особою) порядку реалізації своїх власних повноважень;

чи не призведе це до зволікання з прийняттям законного управлінського рішення;

чи не призведе це до виникнення додаткових правових чи організаційних обтяжень.

У разі виявлення дискреційних повноважень у нормативно-правовому акті особа, яка проводить правовий аналіз, зобов’язана сформулювати рекомендації щодо їх усунення.

Усунення виявлених таких корупціогенних факторів може здійснюватись шляхом:

внесення змін та доповнень до нормативно-правового акту з метою конкретизації його положень, що регламентують певні адміністративні процедури, їх спрощення або усунення перепон, що ускладнюють їх реалізацію;

включення норм, що дозволяють визначити відповідальних осіб, уповноважених на виконання тієї чи іншої державної функції або надання адміністративної послуги;

встановлення для працівників додаткових заборон, обмежень чи обов’язків, що попереджають корупційні схеми;

введення додаткових критеріїв оцінки якості ефективності та результативності службової діяльності;

уточнення обсягу службової діяльності конкретних осіб, уповноважених на виконання функцій держави;

інші заходи, що дозволяють знизити ризик виникнення корупційних відносин внаслідок неналежного визначення функцій, обов’язків, прав і відповідальності осіб, уповноважених на виконання правоохоронних функцій.

Регламентація адміністративних процедур дозволить знизити ступінь загрози виникнення передумов для вчинення корупційних правопорушень за рахунок:

зниження ступеню ризику відхилення від виконання обов’язків;

створення умов для здійснення належного контролю за процесом прийняття управлінських рішень, що при необхідності дозволяє коригувати помилкові рішення не чекаючи розвитку конфліктної ситуації;

забезпечення однакового здійснення функцій посадовими особами;

створення прозорої, відкритої моделі реалізації корупційно-небезпечної функції;

дроблення адміністративних процедур на додаткові стадії з їх закріпленням за незалежними один від одного посадовими особами, що дозволить забезпечити їх взаємний контроль.

В якості заборон (обмежень), що ускладнюють реалізацію корупційних схем, пропонується застосовувати такі заходи:

перерозподіл функцій між структурними підрозділами всередині державного органу;

введення або розширення процесуальних форм взаємодії громадян (організацій) і посадових осіб, наприклад, використання інформаційних технологій як пріоритетний напрям для здійснення службової діяльності («одне вікно», системи електронного обміну інформацією);

виключення необхідності особистого спілкування (взаємодії) посадових осіб з громадянами та організаціями;

скорочення кількості посадових осіб, які беруть участь в прийнятті управлінського рішення, що забезпечує реалізацію суб'єктивних прав і юридичних обов'язків;

оптимізація переліку документів (матеріалів, інформації), які громадяни (організації) зобов'язані надати для реалізації права;

скорочення термінів прийняття управлінських рішень;

встановлення чіткої регламентації способу і строків здійснення дій посадовою особою при здійсненні корупційно-небезпечної функції;

встановлення додаткових форм звітності посадових осіб про результати прийнятих рішень.


  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка