Методичні рекомендації щодо роботи з дітьми. Основні поняття



Сторінка1/6
Дата конвертації22.02.2017
Розмір0.84 Mb.
  1   2   3   4   5   6
Матеріали

на допомогу у проведенні Всеукраїнської акції

«16 днів проти насильства»

Зміст

1.Основні поняття

2.Телефони національної гарячої лінії

3.Рекомендовані фільми.

4.Рекомендовані теми для батьків.

4.1. Жорстоке поводження як фактор деструкції особистості дитини

4.2.Насильство в батьківських стосунках як фактор деструктивного впливу

на становлення особистості дитини

4.3. Жорстоке поводження з дітьми. Види насильства в сім’ї (законодавчий аспект)

4.4.МІНІ-ЛЕКЦІЯ „ТРИ ШЛЯХИ У ВИХОВАННІ”

4.5 КОРОТКО ПРО ТИПИ БАТЬКІВСЬКОГО ВИХОВАННЯ

4.6 Особливості розвитку дитини на різних вікових етапах.

5.Рекомендовані теми для роботи з педагогами.

5.1. АЛГОРИТМ ДІЙ ПРАЦІВНИКІВ СИСТЕМИ ОСВІТИ У ВИПАДКУ ВИЯВЛЕННЯ НАСИЛЬСТВА В СІМ’Ї ТА ЖОРСТОКОГО ПОВОДЖЕННЯ З ДІТЬМИ

5.2. СУТНІСТЬ, ВИДИ ТА ПРИНЦИПИ СОЦІАЛЬНОЇ ПРОФІЛАКТИКИ

НАСИЛЬСТВА ТА ЖОРСТОКОГО ПОВОДЖЕННЯ З ДІТЬМИ

5.3. ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ РОБОТИ З ДІТЬМИ, ПОСТРАЖДАЛИМИ ВІД СІМЕЙНОГО НАСИЛЬСТВА

5.4. ВИЯВЛЕННЯ ПРИХОВАНИХ ФОРМ НАСИЛЬСТВА ЩОДО ДИТИНИ

6. Практичні вправи

7.Тренінг з батьками «Попередження насильства, жорстокості в cім’ї та в дитячому колективі»

8. Насильство та жорстокість у школі. Реалії сучасності. Методичні рекомендації щодо роботи з дітьми.



  1. Основні поняття

Дитина – особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно із законом, застосованим до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше (Закон України «Про охорону дитинства»).

Насильство – фізичний або психологічний вплив однієї людини на іншу, що порушує конституційне право людини на особистісну недоторканість (у фізичному і духовному розумінні)

(Словник-довідник для соціальних педагогів та соціальних працівників / за заг. ред. А.Й. Капської, І.М. Пінчук, С.В. Толстоухової).

Насильство в сім ї – будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім ї по відношенню до іншого члена сім ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров ю (Закон України «Про попередження насильства в сім ї»)

Жорстоке поводження з дитиною означає будь-які форми фізичного, психологічного, сексуального або економічного та соціального насилля над дитиною в сім ї або поза нею (спільний Наказ Державного комітету України у справах сім ї та молоді, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров я України про затвердження Порядку розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення від 16 січня 2004 р. № 5/34/24/11).

Структурна профілактика – це системна, скоординована діяльність, яка охоплює всі рівні профілактики та спрямована на зміну поведінки особистості, обставин, в яких вона перебуває, та

передбачає прийняття відповідних рішень на рівні особистості, організацій та держави.


Види і форми насильства

У даний час у міжнародному професійному співтоваристві соціальних працівників і практичних психологів найчастіше використовуються дві класифікації видів насильства, відповідно до яких розробляються і впроваджуються спеціалізовані дослідницькі, превентивні й корекційні програми. Перша класифікація ґрунтується на характері насильницьких дій і містить у собі такі види насильства, як фізичне, сексуальне, психологічне (емоційне) і економічне. Деякими авторами сексуальне насильство трактується як різновид фізичного, а психологічне й емоційне насильство, навпаки, як види розділяються. Іноді окремо розглядаються такі різновиди насильства, як зневага, медичне насильство, а в останні роки все частіше виділяються харасмент (вербальні й невербальні домагання й зловживання сексуального характеру, особливо у виробничих відносинах) і інституційне насильство (військовий обов‘язок, заборона на штучне переривання вагітності й ін.). Очевидно, що в більшості випадків насильство носить інтегративний характер, зокрема, будь-який вид насильства завжди своєю складовою частиною має психологічне/емоційне насильство. Друга класифікація фокусується на характеристиках об єкта насильства. До таких характеристик можуть відноситися:

• вік (наприклад, насильство над дітьми або старими);

• стать (насильство над жінками);

• стан здоров я (насильство над інвалідами й недієздатними);

• родинні відносини (сімейне насильство, інцест);

• етнічна приналежність;

• соціальний статус;

• професія й ін.

( За матеріалами тренінгу “Сучасні підходи до організації профілактики насильства щодо дітей” (11 – 13 червня 2008 р., м. Київ) – тренери: Цюман Т.П., Петрочко Ж.В.54 )

До фізичного насильства відносять такі форми, як побої, різкі й (або) несподівані удари, ляпаси, поштовхи, стусани, струси, небажані дотики, кидання в людину різних предметів, будь-яке невипадкове нанесення тілесного ушкодження й (або) заподіяння фізичного болю, насильницький примус до чого-небудь, а також введення відносно людини різного роду заборон, обмежень її прав і волі. Фізичне насильство включає також погрози (у тому числі

зброєю) і такі непрямі дії, як руйнування особистої власності, закривання у ванній кімнаті або в інших місцях та ін. З правової точки зору фізичне насильство – це реальне, або потенційне заподіяння фізичної шкоди, під яким розуміється порушення анатомо-фізіологічної цілісності людини за допомогою застосування фізичної сили, холодної й вогнепальної зброї або

інших предметів, рідин, сипучих речовин і т.д., а також вплив на внутрішні органи людини без ушкоджень зовнішніх тканин шляхом отруєння або споювання одурманюючими засобами.

Психологічне (емоційне) насильство реалізується в різних формах: ізоляція від членів родини, друзів, погрози застосування насильства, приниження гідності, крик, лайка й образи, ігнорування, знущання, заподіяння душевних страждань, формування й розвиток почуття безсилля й страху, зниження самооцінки людини, звинувачення в божевіллі, штучне створення ситуацій, у яких один із членів родини почуває себе психічно ненормальним. Психологічне насильство виражається також у формі образ, погроз, брутальності, висміювання, заборон на зустрічі із друзями й заняття улюбленою справою, знущанні і вбивстві тварин, дорогих

людині, у відсутності прийняття, підтримки й ін. Психологічне (емоційне) насильство найчастіше буває важко розпізнати й ідентифікувати, тому що на відміну від фізичного насильства в цьому випадку явні ознаки насильства найчастіше непомітні, а наслідки можуть бути надзвичайно важкими.

У вітчизняному законодавстві відносно психологічного насильства вживається словосполучення «загроза застосування насильства», під яким розуміється лякання, залякування жертви

застосуванням фізичного насильства. Крім того, психологічне насильство може включати заподіяння душевної або психологічної травми й обмеження свободи волевиявлення (незалежно від реальності настання фізичної шкоди).



Сексуальне насильство – будь-який вид домагання, що виражається як у формі нав‘язаних сексуальних доторкань, примуса до сексу, так і здійснення сексуальних дій (аж до зґвалтування або інцесту) кого-небудь зі членів родини проти його (її) волі. Сексуальне насильство звичайно містить у собі як фізичне, так і психологічне насильство й особливо травмує жертву. У багатьох

потерпілих від сексуального насильства розвиваються почуття розгубленості й зрадженості, туга й депресія, їх мучать нічні кошмари й спогади, підвищуються дратівливість і ймовірність психоемоційних зривів аж до суїциду.



Економічне насильство – одноосібний контроль за витратою грошей (залежному члену родини видається тільки строго визначена сума грошей, за яку він (вона) повинен(а) повністю відзвітуватися), позбавлення права голосу при витраті грошей, присвоєння одними членами родини власності або заощаджень без згоди інших, примус до роботи або заборона працювати.

Медичне насильство – недбалість і несвоєчасність, проявлені при видачі лікарських препаратів, навмисна відмова хворому в одержанні необхідних ліків або, навпаки, навмисне передозування або нав язування субстанцій, що призводять до звикання й залежності.

Під сімейним насильством розуміють агресивні й ворожі дії відносно членів родини, у результаті яких об єкту насильства можуть бути заподіяні шкода, травма, приниження або іноді смерть. Такі дії можуть бути фізичним і сексуальним насильством, псуванням особистого майна й незадоволенням базових потреб. Крім того, насильницькі дії можна умовно розділити на дві

групи:

а) персоніфіковані, тобто детерміновані контекстом міжособистісних або внутрісімейних відносин і спрямовані на конкретну людину;



б) деперсоніфікавані, тобто обумовлені головним чином якими-небудь зовнішніми причинами й (або) внутрішнім психологічним станом агресора, спрямовані на досягнення будь-яких цілей (матеріальних або психологічних) і початково не включені в контекст взаємин з об єктом насильства.
2.Телефони національної гарячої лінії
Національна гаряча лінія з попередження насильства в сім’ї 0800-500-33-5 (безкоштовно зі стаціонарних телефонів)

Національна гаряча лінія з попередженню торгівлі людьми0800-500-22-5 (безкоштовно зі стаціонарних телефонів)


ТЕБЕ ВИСЛУХАЮТЬ! ЗРОЗУМІЮТЬ! ПІДТРИМАЮТЬ!

«Телефон довіри» – це служба телефонної допомоги для тебе та твоїх друзів.

«Телефон довіри» – анонімна, конфіденційна служба. Це означає, що все про що говорили, залишається між тобою і консультантом, який тебе слухав.
ЯКЩО
Ти невпевнений…

Ти ображений…

Ти не знаєш…

Ти сумніваєшся…

Ти закохався…

Ти хочеш поспілкуватися…


ЯКЩО
Ти відчуваєш свою самотність…

Ти маєш негаразди з батьками…

Ти хочеш любові і уваги…

Ти турбуєшся за своє майбутнє…

Ти маєш шкільні проблеми…

Ти хочеш допомогти рідним, близьким та друзям…

Ти потерпів фізичне, психологічне чи сексуальне насильство…

Ти маєш залежність від тютюнопаління, алкоголю, наркотиків чи містичних груп (культів)…

Тобі необхідна психологічна підтримка у випадках кризового психологічного стану.

Дзвони на «ТЕЛЕФОН ДОВІРИ»

Тут тебе вислухають, підтримають і допоможуть тобі самостійно знайти вихід із складної ситуації.
На Всеукраїнській дитячій лінії «Телефон довіри» працюють спеціалісти, які мають відповідну кваліфікацію: психологи, соціальні педагоги, юристи та педагоги, які пройшли попередню підготовку. У практиці діяльності консультанти «Телефону довіри» керуються Конвенцією ООН про права дитини, Етичним кодексом психолога та офіційно діючими розробками та рекомендаціями в галузі телефонного консультування.
При необхідності здійснюється переадресація абонентів в місцеві служби дітей, соціальні служби для сім’ї, дітей та молоді, управління у справах сім’ї, молоді та спорту для отримання юридичної та соціально-психологічної допомоги. «Телефон довіри» також має банк даних з питань охорони здоров’я, освіти, культури та дозвілля.
З метою забезпечення ефективності роботи «Телефону довіри» налагоджено зв’язок з Департаментом кримінальної міліції у справах дітей МВС України щодо переадресації випадків жорстокого поводження з дітьми (якщо абонент повідомив адресу) для оперативного втручання у ситуацію.
Національна гаряча лінія з попередження насильства в сім’ї Міжнародного правозахисного центра La Strada-Україна
На які номера можна телефонувати 0800-500-33-5 (безкоштовно зі стаціонарних телефонів)

Коли можна телефонувати Крім неділі з 9-00 до 20-00

З яких питань можна звертатись Попередження насильства в сім’ї

Національна гаряча лінія з попередженню торгівлі людьми Міжнародного правозахисного центра La Strada-Україна


На які номера можна телефонувати 0800-500-22-5 (безкоштовно зі стаціонарних телефонів)

Коли можна телефонувати По буднях з 9-00 до 20-00



З яких питань можна звертатись Попередження торгівлі людьми, у тому числі безпечного виїзду й працевлаштування за рубежем


    1. для батьків, педагогів «Поговоримо відверто», «Вплив мультфільмів на психіку дітей»;

    2. для учнів 9-11кл «Станція призначення життя».

4.Рекомендовані теми для батьків:

4.1. Жорстоке поводження як фактор деструкції особистості дитини

Діти, що живуть у психологічно хаотичних родинах, неминуче травмуються поєднанням надмірної, некерованої стимуляції та браком справжнього захисту й підтримки з боку осіб, що мають піклуватись про дитину. Як наслідок, відбуваються не лише серйозні викривлення психосексуального розвитку дитини, а й порушується розвиток базового почуття самості й здорової ідентичності, адекватного оцінювання реальності. В результаті насильства дитині завдають тяжких травм, які мають згубні наслідки для її подальшого фізичного та психічного здоров’я, до того ж хлопці страждають не менше за дівчат. Для суспільства це небезпечно тим, що діти, які були жертвами або свідками насильства в сім’ї, переносять цей негативний досвід до власного життя. Така сім’я виховує для суспільства потенційного агресора чи жертву – людину, яка вважає за норму, що інших можна принижувати, а, «за необхідності», й бити. Велику роль у розповсюдженні жорстокості до дітей відіграє необізнаність батьків або піклувальників щодо того, які заходи впливу неприпустимі по відношенню до дитини. Є досить багато дорослих, які не розуміють, що не кожне покарання йде на користь. Не менш значущим фактором є і низький рівень правової культури населення, недостатня обізнаність у нормах, стосовних охорони прав дитини та покарання осіб, які їх порушують. Наслідком жорстокого поводження та зловживання дітьми є не лише формування девіантних та делінквентних форм поведінки. Діти, постраждалі від жорстокості та зневаги, мають цілий набір специфічних психологічних рис, головною особливістю яких є амбівалентність (різнополюсність) як реакція на суперечливі вимоги батьків. Підлітки, які зазнали зловживань, не визнають батьків як значущих дорослих, вони поєднують в собі імпульсивність та довготерпіння, підозрілість з ірраціональної вірою в можливість покращання внутрішньосімейної ситуації. Вони відзначаються низькою самооцінкою, є емоційно залежними, відчувають самотність, ізольованість, страх перед майбутнім, впевненість у безперспективності, провину за інциденти насильства. В таких дітей не розвинуте уявлення про потреби власного «Я»,спостерігається сплутаність ідентичності, нечіткість самовизначення, конформність, схильність до прийняття ролей, нав’язуваних оточенням. Діти, що живуть в умовах сімейного насильства, демонструють схильність до депресій, високий рівень піддання стресу, явні депресивні та/або істеричні симптоми; симптоми деперсоналізації та реактивних розладів. Вони часто пропускають шкільні заняття через нездужання психосоматичного характеру. Такі діти та підлітки відзначаються високим рівнем ризику алкоголізації та наркотизації, пределінкветною та делінквентною поведінкою, зухвалою сексуальною поведінкою, дромоманією (патологічною схильністю до мандрів).Найтиповішими наслідками насильства в сім’ї стають такі поведінкові прояви в дітей (і саме на них найчастіше скаржаться вчителі та батьки): бійки,конфлікти з оточенням, низька шкільна успішність; незвичайна замкненість. До емоційних проблем таких дітей можна віднести підвищену агресивність,переважно знижений настрій, високу тривожність та наявність страхів, нестійкість почуттєвої сфери, легке коливання емоцій та їхня надмірна сила, часто неадекватна ситуації (лють або істеричні ридання у відповідь на незначні зовнішні подразники).

Частими наслідками насильства в сім’ї стають психоневрологічні розлади в дітей: безсоння, енурези та енкопрези (недержання калу), нервові тики тощо, а також соматичні захворювання як відповідь на стрес (це перш за все серцево-судинні розлади, порушення травлення, астма, алергії та шкірні захворювання). Ознаками скоєного над дитиною насильства та неналежного догляду можуть бути також недостатня вага; затримки у розвитку, анемія ,слабкий імунітет; тики, ссання пальців, розгойдування; недотримання правил особистою гігієни; одяг, що не відповідає погодним умовам та віку дитини; часті звернення до медичних закладів, все більша кількість ушкоджень; брак необхідного лікування; невідповідність ушкоджень поясненням, що їх дає дитина або її батьки чи піклувальники.

Дуже важливо розглядати наслідки насильства, пережитого дитиною, зважаючи на її вікові особливості. У різні періоди життя реакція на подібну психологічну травму може виявлятися по-різному. Найзвичайнішими симптомами залежно від віку є:

для дітей у віці до 6 місяців – низька рухова активність, байдужість до навколишнього світу, нема реакції або надто слабка реакція на зовнішні стимули, не усміхається (або усмішка з’являється дуже рідко);

для дітей у віці від 6 місяців до 1,5 року – страх перед батьками, страх фізичного контакту з дорослими (наприклад, коли доросла людина намагається взяти дитину на руки), постійна сторожкість без причин для неї, плаксивість, замкненість, постійний сум;

для дітей 1,5–3 років – страхи, сплутаність почуттів, є порушення сну, втрата апетиту, агресія, страх перед чужими людьми, перед дорослими, схильність до сексуальних ігор, крайнощі у поведінці (від надмірної агресивності до повної байдужості);

для дошкільників (3–6 років) – пасивна реакція на біль, примирення з ситуацією; тривога, боязкість, сплутаність почуттів, почуття провини, сорому, відрази, безпорадності, зіпсованості,болісна реакція

на критику; брехливість, схильність до крадіння та підпалів, жорстокість до тварин. Крім того, постерігаються форми поведінки, притаманні молодшому віку (енурез, ссаня пальців, утруднене мовлення тощо), а також негативізм, відчуження та агресія поряд з надмірною поступливістю. Слід також зазначити наявність сексуальних ігор та хворобливої мастурбації;

для дітей молодшого шкільного віку – амбівалентні почуття стосовно дорослих, складності у визначенні сімейних ролей, страх, почуття сорому, відрази, зіпсованості, недовіри до світу; в поведінці відзначаються відчуження від людей, порушення сну, апетиту, агресивне поводження, відчуття «брудного тіла», мовчазність або несподівана говорючість, сексуальні дії з іншими дітьми;

для дітей 9–13 років – те ж, що і для дітей молодшого шкільного віку, а також депресія, суб’єктивне почуття втрати емоцій, самотність, відсутність друзів, страх перед власним домом, небажання йти туди після школи. У поведінці відзначаються ізоляція, маніпулювання іншими дітьми (в тому числі з метою одержання сексуального задоволення),суперечливе поводження, а також неадекватні харчові уподобання (недоїдки, листя, крейда, равлики, таргани, інші комахи тощо);

для підлітків 13–18 років – відраза, сором, провина, недовіра, амбівалентні почуття стосовно дорослих, сексуальні порушення, несфорованість соціальних ролей і своєї ролі в родині, почуття власної непотрібності. В поведінковій сфері відзначаються спроби суїциду, реалізоване чи нереалізоване бажання покинути власну домівку, агресивне поводження, запобігання тілесній й емоційній інтимності, непослідовність і суперечливість поводження.

4.2.Насильство в батьківських стосунках як фактор деструктивного впливу

на становлення особистості дитини

Ще однією формою деструктивного впливу сімейного насильства на формування особистості дитини є спостереження за його постійними проявами в стосунках батьків. Дослідники вважають цей досвід не менш травматичними за безпосереднє переживання насильства. Втім впливу сімейного насильства на дітей, які є постійними його свідками, але не зазнають зловживань з боку батьків, приділяють значно менше уваги. Розрахунки дослідників демонструють, що кожного року до 10 млн. дітей стають свідками насильства у себе вдома, але громадська увага сфокусована здебільшого на дітях, які стали

безпосередніми жертвами насильства з боку батьків, піклувальників та інших родичів.

Загалом діти – свідки насильства схильні відчувати провину, сором та страх через впевненість, що саме вони є причиною насильницьких діянь. З тієї ж причини вони хвилюються щодо їхнього попередження в майбутньому. Ці почуття є дуже глибокими, підлітки переживають сум та/або гнів через

власне безсилля перед тим, що відбувається в родині та схильні реагувати граничним чином (як надагресивно, так і надпасивно). Реакції іншого типу можуть проявлятись у формах поведінки, притаманних дітям, що постраждали від зловживань (депресивні та/або істеричні розлади):

• діти/підлітки – свідки насильства виглядають знервованими та заляканими; для них характерною є надмірна сонливість, болі в животі, головні болі психосоматичної природи, а також повернення до раніших форм поведінки (енурез, ссаня пальців тощо). Вони постійно хвилюються через можливість повторення насильства та бояться цього; підлітки, які постійно спостерігають за насильством в сім’ї, відзначаються низьким рівнем соціалізації, високою конфліктністю, високим рівнем тривожності та підозрілості; нездатністю до тривалих і міцних стосунків, низькою самооцінкою та невмінням висловлювати свої бажання. Вони розглядають насильницьку поведінку як найадекватнішу модель свого можливого поводження. Підлітки з сімей з насильством набувають досвіду того, що насильством можна здобути бажане, що злість та гнів – це одне й те ж саме, що проявляти щирі почуття небезпечно. Спостерігаючи за насильством в родині, діти можуть дійти висновку, що насильство – це єдиний дієвий спосіб, яким розв’язують свої конфлікти й проблеми дорослі. Не маючи перед очима прикладів конструктивного діалогу, обговорення нагальних проблем та висловлення власних почуттів, вони не дістають змоги навчитись формулювати свої емоції та виражати їх у вербальній формі;

• у дітей – свідків сімейного насильства нема або знижена здатність до прийняття зрілих рішень, порушені механізми емоційної регуляції поведінки та нормальний перебіг процесу соціалізації, гармонійного розвитку особистості, адекватного формування ціннісно-мотиваційної та емоційної сфер. Так, діти із родин, де насильства немає, залучаються до насильницьких шлюбних стосунків з частотою 1:400, в той час як для дітей з сімей, де насильство практикується постійно, цей показник складає 1:2;

• діти-свідки насильства відзначаються сплутаними, амбівалентними почуттями щодо своїх батьків («і люблю, і ненавиджу»), що у майбутньому призводить до сплутаності почуттів до коханих людей та втягнення у залежні стосунки. Водночас, такі діти надмірно прив’язані до матері, вони постійно хвилюються за те, що з нею може статися щось погане. Водночас діти вважають батька своїм батьком незалежно від його поводження. Навіть за умов надмірної жорстокості вони можуть нудьгувати за ним, очікувати на його повернення додому, фантазувати щодо турботи про батька тощо;

• діти з родин, де практикується насильство, переживають почуття страху. Цей страх може виявлятися по-різному: від зануреності в себе і пасивності до насильницького поводження. Дуже часто перехід дитини в безпечну атмосферу сприяє прояву в неї страхів з минулого та – як наслідок – неадекватним поведінковим актам;

• оселя, де є насильство, не прогнозована для дитини, яка не знає, що її очікує вдома. Дім стає лячним місцем, адже дитина не може точно визначити, ані коли відбудеться наступний спалах насильства, ані наскільки сильним він буде. В результаті відчуття вразливості, безпорадності та неможливості контролювати ситуацію призводять до виникнення байдужості до зовнішнього впливу, впертості та незговірливості, а також до агресивних вчинків;

• часто діти поза власним бажанням опиняються втягнутими в конфлікт батьків. Вони дуже хочуть зупинити насильство і конфлікти, які постійно спостерігають у своїй родині. Вони відчувають відповідальність за проблеми своїх батьків, їм приходять думки про те, що вони, діти, є причиною розладу в родині. У результаті діти опиняються так глибоко втягнутими у конфлікти, що їм важко відокремити свою індивідуальність від особистості власних батьків;

• часто діти втягуються в конфлікт, намагаючись захистити своїх матерів від побиття або знущань. Дитина відчуває гнів до батька, за те, що той заподіює біль матері, а також обурення за матір, що вона не в змозі протистояти батьку та підкорюється насильству. Як наслідок руйнується опанування власної статевої ролі та виникають викривлення статеворольової ідентичності;

• життя в родині, де практикується насильство, дуже напружене.

Постійний стрес призводить до того, що діти постійно розгублені, розчаровані, часто виходять із себе навіть при незначних труднощах;

• багато матерів не хочуть травмувати своїх дітей та намагаються приховати від них факти насильства щодо себе. Діти, не маючи чіткої картини того, що відбувається, бачать занепокоєння та засмучення

матері, але не розуміють їхньої причини. Без повної інформації щодо ситуації діти (як і дорослі в аналогічних випадках) не можуть адекватно реагувати та будувати свою поведінку. Це призводить до розвитку порушень в комунікативній сфері (в тому числі, заважає будувати зрілі стосунки з протилежною статтю);

• багато матерів вважають, що не повинні настроювати дітей проти своїх чоловіків, намагаються знайти справді татусь нас любить» і доходить висновку, що любов обов’язково пов’язана з фізичним болем та покараннями. Дитина, мати якої постійно виправдовує свого чоловіка за заподіяне насильство, часто починає відчувати тривогу, якщо її не б’ють – адже це означає, нелюбов.

Отже, жорстоке поводження сприймається як справедливе, а дитина набуває рис віктимності;

• у батьків, яким доводиться віддавати силу на розв’язання власних конфліктів, зазвичай залишається замало часу на виховання та турботу щодо своїх дітей. Як наслідок, в дітей може виникати почуття

занедбаності і непотрібності, а також думки, що вони не потрібні нікому, не є важливими людьми, які заслуговують на увагу та турботу. З цією впевненістю вони і йдуть далі по життю;

• у більшості родин, де спостерігається насильство, його наявність не обговорюють відкрито. Крім того, батьки зазвичай наполягають на тому, що не слід обговорювати сімейну ситуацію з вчителями, шкільними психологами або друзями. Як наслідок, діти починають почувати себе ізольованими від перевесників; деякі навіть думають, що з ними щось не так через те, що їхнє життя в родині відрізняється від життя їхніх однолітків.

Узагальнюючи, слід сказати, що застосування тілесних покарань та автократична модель виховання викривлює уявлення підлітків щодо допустимості проявів насильства й агресії, призводить до формування впевненості у виправданості застосування насильства. Дитина, яка живе в хворобливій, травматичній реальності знаходить полегшення в ненормальному фантазійному житті, проектуючи його на інших людей та їхні тіла у формі фізичного чи сексуального на насильства. В будь-якому випадку така дитина не здатна адекватно оцінювати те, які дії є насильницьким, через глибоке порушення процесу соціалізації внаслідок ушкодженого сімейного функціонування. Крім того, насильство породжує насильство. Людина, що зростала в обставинах, в якій затверджується насильство, схильна до розв’язання конфліктів з іншими дітьми, дорослими або власних внутрішніх конфліктів насильницьким шляхом.

  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка