Методичні рекомендації щодо організації самостійної роботи студентів з вибіркової навчальної дисципліни циклу гуманітарної підготовки



Сторінка5/44
Дата конвертації05.11.2016
Розмір5 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   44
ТЕМА II

ПОХОДЖЕННЯ РЕЛІГІЇ

Походження релігії як наукова проблема, насамперед, пов'язана з визначенням основних віх історії становлення і розвитку людини. А вже в контексті цієї історії в релігієзнавстві вирішуються питання про час зародження релігії, за яких умов, чому і як виник релігійний комплекс, в яких формах він виявився. Це складні та світоглядно неоднозначно дані питання. Звідси постановка і вирішення проблеми у цілому може ґрунтуватися на різних світоглядних позиціях, а отже, і характеризуватися багатоманіттям різних (аж до протилежних) концепцій.

У гранично широкому плані концепції походження релігії можна поділити на теологічні (богословські) і світські. Кожний з цих підрозділів, у свою чергу, містить у собі ряд своєрідних трактувань проблеми витоків релігії

1. Проблема витоків релігії в контексті теологічних вирішень. Теологічні концепції походження релігії виходять з визнання буття Бога. І не має значення, чи визначається віра в Бога іманентно притаманним релігійним станом людини або як результат Божественного Одкровення. Тут Бога розглядають як начало і суть релігії, а концепції її виникнення є, отже, традиційно теїстичними.

Релігії Одкровення (напр., християнство) виводять її витоки з акту створення Богом перших людей – Адама і Єви. Їх безпосереднє спілкування з Творцем Л.Ц.Ф.Лактанцій позначив терміном ligo – «зв'язувати». Оскільки із-за гріхопадіння прародителів первісна єдність як їх, так і людини з Богом взагалі була втрачена, виникає необхідність «знов зв'язатися» (re-ligo) з Ним, вважав Аврелій Августин. Сам Бог шляхом Одкровення відкрив себе та «істини віри» людям, заявляв Фома Аквінський. Людині залишається тільки йти до нього як до своєї мети, що означає – відновити втрачений з ним зв'язок і, разом з цим, вийти на шлях істини. На цьому, пов'язаному з Богом, шляху, з погляду Т.Карлейля, тільки і осягається все справжнє, бо релігія – це, насамперед, зв'язок людини з Богом. Хоча на сьогодні цей зв'язок пошкоджений, релігія, вторив їм М.О.Бердяєв, є саме зв'язок між ними. Відновлення цього зв'язку після гріхопадіння, за твердженням О.В.Меня, і є начало релігії в історії людства.

Погляд на Одкровення як на начало релігії формувався у міру того, як сама ідея Одкровення еволюціонувала від уявлень про особливих обранцях (чаклуни, шамани, духовидці, сивіли), що віщають від імені вищих сил і які мали поширення на примітивних ступенях політеїзму, до практики прорікання (оракули), характерної для язичництва культурних народів; від ідеї надчуттєвого світу (абсолютне буття, або, як у Платона, «істинне» буття), що вимагає такого ж позаемпіричного пізнання (осяяння, що у Парменіда було втілено у форму міфу про мандри філософа за межами космосу), до особового осмислення абсолютного буття (самого Божества, як в іудаїзмі, християнстві, ісламі), де воно (як Бог у Бернара Клервоського) не тільки є об'єктом «шукань» для людини, але й само повинно «шукати» його і «відкриватися» йому.

Неодноразово випробувавши на собі силу критичного розуму, Одкровення у С.Кєркегора стало розумітися як радикальне усунення основ раціоналізму. Його ідея знайшла широке розповсюдження. Стосовно релігії, погоджується В.С.Соловйов, то її об'єктивним джерелом є незалежне від людини зовнішнє одкровення, а суб'єктивною підставою – віра народу, визначувана загальним переказом, але ніяк не дослідженням особистого розуму. Жадання віри, за М.О.Бердяєвим, задовольняється свідомим подоланням саме раціонального її начала і розумінням її витоків з позицій самої віри в Абсолютне. Бог сам відкриває істину про себе світу, втрачену і закриту первородним гріхом. Одкровення обопільно: воно не тільки припускає Бога, від якого, власне, і виходить, але й людину як його адресата. Як людина для свого спасіння потребує Бога, так і Бог потребує людину, яка долає «занедбане» буття і наближає боголюдський ідеал. Оскільки, вважав К.Барт, джерело релігійної віри поміщено у Богу, який породжує її у людині через Одкровення, остільки обґрунтування віри треба шукати в самій вірі. Віра – це божественне диво, що передається людині самим Богом через Христа або за допомогою пророків і духівництва. А вищу реалізацію Одкровення знаходить у Священному Писанні.

Про трансцендентне джерело релігії йшлося у того ж Платона. Відмінність полягає лише у тому, що думка про Бога, віра в нього у матеріальному світі виступила результатом «спогаду» людською душею Єдиного – Бога, якого вона (ще до свого втілення в тіло) споглядала в світі ідей. У одному з своїх роздумів про витоки релігії Г.-В.-Ф.Гегель відзначав, що релігійна віра не є щось ззовні привнесене в свідомість людини. Її дух, і тут він йшов за Платоном, – в людині, а від себе додавав: і їй треба лише довести його (дух релігійної віри) до своєї свідомості.

Багато мислителів вважали, що релігія іманентна внутрішньому світу людей. Для Р.Декарта одна суб'єктивна думка про Бога вже свідчить про його існування. Притому ідея Бога, на чому наполягав і Г.Шерньєльм, природжена людині. А її розгортання і є вияв релігії. І Г.-В.Лейбніц схильний був визнавати ідею Божества, закладеній у людській природі. Як говорив Дж.Берклі, душа самої людини доставляє їй одну ідею, а саме – Образ або Подобу Бога. У своїй душі, зазначав Л.К. де Сен-Мартен, кожна людина відкриває Бога. Божественна ідея в свідомості кожної людини, за В.С.Соловйовим, є «безумовна норма».

Теїстичного характеру міркування з проблеми походження релігії мали місце у цілому ряді концепцій філософів. Виступаючи проти раціоналізму, І.Кант всупереч своєму вченню про теоретичний розум, що встановлює недоказовість буття Бога, виводив його з області практичного розуму. Цей розум, за І.Кантом, на основі встановлення ним моральних законів і через «потреби у сфері практичної» постулював моральну необхідність буття Божого. Це з неминучістю привело до суб'єктивації релігії, пошуку її витоків у внутрішніх переживаннях людини. Адже релігія – це особлива сфера людської свідомості, зазначав Ф.-Д.-Э.Шлейєрмахер, яка не зводиться тільки до моралі або метафізики. Невипадково Ф.-Г.Якобі у своїй «філософії чуття і віри» вважав, що ні природа, з доцільності якої виводив витоки релігії Й.-Ф.Гербарт, ні розум, у якому Г.-В.-Ф.Гегель часом убачав осереддя Бога і корінь релігійної віри, не дадуть людині знань про Бога. Природа, за Ф.-Г.Якобі, більше приховує, чим відкриває Бога, а розум також обмежений, як і світ. Тільки внутрішні почуття і віра, що складає їх основу, ведуть до визнання Бога і служать істинним витоком релігії. Божество іманентно людському «Я», переконаний Й.-Г.Фіхте. І воно виявляється і здійснюється не інакше як через нього. А точніше – за допомогою комплексу певних почуттів, викликаних відчуттям власної скінченності, обмеженості та відчуттям нашого буття, охопленого нескінченним. Релігія, стверджує і Ф.-Д.-Э.Шлейєрмахер, є особливе почуття, – почуття залежності від нескінченного. Це означає, зауважував Ф.-В.-Й.Шеллінг, що не тільки з Одкровенням, посланим першим людям, пов'язане виникнення релігії. Людина з моменту свого існування через споглядальний тип знання, що дає їй розуміння конечних основ світу, містить у собі і уявлення про Бога. Не погоджуючись з первинністю почуттів у релігії і виводячи її витоки із сфери людського, Г.-В.-Ф.Гегель заявляв, що «Бог у своїй істотності – думка, ідея, саме мислення». Надалі Е.Трьольч, правда, разом з історичним підходом до неї, у дусі ідей І.Канта і Ф.-Д.-Э.Шлейєрмахера обґрунтовував апріорний характер релігійних почуттів і переживань.

Про сутнісний, а деколи, як у С.Л.Франка, взаємопороджуючий, зв'язок людини і Бога в різні часи йшлося у К.С.Ф.Тертулліана, І.-С.Еріугени, Ансельма Кентерберійського, Й.Екхарта, Миколи Кузанського, І.Шефлєра, М.М.Тарєєва, Д.Джентіле, Р.Бультмана, П.Тілліха, Х.Субірі, М.Г.Недонселя та ін.

Отже, суто трансцендентна точка зору не є остання у ряді виявлення витоків релігії. Її доповнює (по суті, такого ж характеру) іманентизм, що шукає начала релігії у людському дусі, який одвічно знаходиться під владою божественних космічних потенцій. Релігійна віра, писав Г.-В.Лейбніц, є дар Божий. Вона запалюється в людині самим Богом, ідея якого вже поміщена в глибині її душі. Міркуючи про, так би мовити, об'єктивні й суб'єктивні витоки релігії, В.Д.Кудрявцев-Платонов відзначав, що, з одного боку, Бог впливає на людський дух. Його Одкровення – це першоджерело релігійної віри людей. Але й людська душа ще до свого тілесного втілення на основі природженого знання, що є результатом божественного провидіння, знаходить, а свідомість людини потім осмислює, ідею Бога. Оскільки, з іншого боку, вплив Бога веде до виникнення релігії, остільки свідомість людини має можливість безпосередньо споглядати надприродне. Свідоме споглядання доповнюється і світом розуму людини, роботою її почуттів і волі, що породжують до того ж різні релігійні уявлення. У результаті впливу Одкровення і розумової діяльності людини виникає не просто релігія взагалі, а різноманіття її конкретних виявів. Але, по суті, заявляв Р.Отто, всі релігії є модифікації загальної суті релігійної віри. Услід за Н.Сьодербломом він також запевняв, що в її основі лежить «святе», яке характеризується ним як «божественна таємниця». У дотику до цієї таємниці, за Р.Отто, корениться начало релігійної віри у людини. І у результаті він, як і ряд інших дослідників релігійної віри, по суті, відмовлявся від пояснення її походження, оскільки вів мову про виникнення релігії з себе самої. З трансцендентно-іманентних позицій інтерпретували релігію С.М.Булгаков, П.О.Флоренський та ін. Невипадково М.Шакка в «філософії цілісності», що розглядається ним, виділяє центральним положення про індивіда, який у своєму «об'єктивному» внутрішньому досвіді інтуїтивно сприймає трансцендентну і одночасно іманентну його свідомості ідею Бога.

Не дивлячись на вияв нальоту містицизму в одних і переважання логіки в інших поглядах з проблеми виникнення релігійної віри, незалежно від зміни акцентів на якомусь з її начал (чи на Одкровенні Божому, чи на внутрішньому стані людського духу, або на поєднанні того й іншого), виявляється їх концептуальне співзвуччя – релігія бере свої витоки з взаємозв'язку Бога і людини.

2. Світські варіанти вирішення проблеми витоків релігії. Перші спроби виявлення земних витоків релігії, що виходять з інших світоглядних позицій, виявляються також ще у глибокій давнині. Разом з тим це не виключало відмінності підходів у їх визначенні. Одні шукали начала релігії в світі природи, інші виводили її витоки з природи людського духу, у третіх вона коренилася і в тому і в іншому одночасно. Але ніхто не пішов далі натурфілософських (у античний період – наївно-раціоналістичних, а у цілому переважно констатуючого характеру) поглядів, що одержали свій розвиток в основному в Новий час. Проте всіма разом був зроблений посильний внесок на шляхах пошуку істинних причин виникнення релігійної віри.

Ще Крітій з питання про джерело уявлень про богів висловив думку про них як про вигадку законодавців, які свідомо вигадали небесних наглядачів за життям людей. Релігію як вигадку фантазерів і обманщиків розглядав Панецій Родоський. Понад усе в державній релігії він знаходив необхідний засіб для виховання громадян і організації їх суспільного життя. Релігію спеціально вигадали законодавці та влада, щоб одурювати і тримати в покорі народ, наполягав і Лукрецій Кар. Варіантом продовження свого роду державно-політичної концепції виникнення релігії (теорія обману) були погляди Секст Емпірика. Згідно з ним, начала релігії були покладені договором (теорія договору) правителів і жерців із своїм народом або цілих народів один з одним. Про свідоме шахрайство (вигадка, обман, змова і т.п.) можновладців на легковір'ї і неуцтві людей у корисливих інтересах вже в Новий час писали Б.Л.Б. де Фонтенель, Ж.Мельє, Ж.А.Нежон, М.Ж.А.Н. де Кондорсе, Д.С.Анічков, Г.Коллонтай. Впродовж століть релігію як абсурд і вигадку, результат обману і неуцтва людей розцінювали А.Б.М. Бен З.Разі, Абу-ль-Ала-аль-Маарі, М. де Монтень, Ф.-М.Вольтер, К.-А.Гельвецій, П.С.Марешаль, Ж.М.Гюйо, Т.Пейн, Ф.В.Каржавін, Й.А. фон Ейнзідель, Х.Абовян, М.-Ф.Ахундов, М.Л.Налбандян.

Однією з спроб природного пояснення походження релігії, що відноситься також до Стародавнього світу, був евгемеризм. Це раціоналістична концепція Евгемера, що виводила витоки релігії з посмертного або прижиттєвого шанування і обожнювання знаменитих людей або можновладців минулого.

Із Стародавнього світу бере свій початок натуралістична концепція походження релігії, що помітила природоморфність релігійно-міфологічних образів. Для Ксенофана і Демокріта боги були втіленням природних явищ, особливо всіх тих, стверджував Продік, які корисні людям: Сонце, річки і т.д. До цього Ксенофан додавав ще прагнення людей до антропоморфізму – звести релігію до людини і зобразити релігійні образи, зокрема, богів, подібними собі. З його ідеєю перекликалася й думка Продіка про те, що обожнювання відбувалося не тільки корисних людям предметів природи і створених людиною, але й тих, хто їх створив. Демокріт же додавав людські властивості, зокрема, говорив про психологічну ідею страху перед грізними силами природи. Думка про страх, з якою Епікур то погоджувався, вбачаючи причину виникнення релігії у страху людей (перед смертю), то боровся, поселяючи богів взагалі в «міжмір'я», знайшла відображення у Лукреція Кара і була підтримана Діодором Сіцілійським. Вона яскраво була втілена в меніпповій сатирі Петронія і Лукіана. Перших богів на землі, за Петронієм, створив страх.

З часом думка про земні витоки релігії знайшла відображення у представників різних філософських напрямів. Проводячи ідею Ж.Бодена про природне походження релігії, Г.Чербері вважав джерелом релігійних переконань не Одкровення, а розумне начало, природжене людині. Релігії Одкровення була протиставлена природна релігія – релігія розуму. «Сі́м'я релігії», наполягав Т.Гоббс, знаходиться тільки в людині. Відкинувши (як у подальшому і Дж.Локк) безперечну для багатьох природженість ідеї Бога, він вважав цілком справедливим прийняти слова деяких стародавніх поетів і філософів, які говорили, що боги спочатку були створені людським страхом. Страх людини перед невидимою силою, придуманою її ж розумом або уявною нею на підставі вигадок, він, власне, і назвав релігією. Проте Т.Гоббс пішов далі, виводячи начала релігії вже не тільки із страху людей, а й із їх бажання пізнати причини всіх речей. Жадання пізнання, з одного боку, і обмеженість пізнавальних можливостей з іншого, мабуть, на його думку, і приводили до первинної і передвічної причини – Богу. Але іноді релігійна віра розглядалася ним як дар Божий, що знаходиться різними людьми різними ж шляхами Божими. Така ж обмовка виявляється і у Дж.Толанда. Хоча у цілому він прагнув розкрити «людське походження релігії», вважаючи основою цього процесу помилкові уявлення людей про душу як самостійне нематеріальне начало.

Начала й опору релігії в людині, її почутті страху вбачали Б.Спіноза і С.Ш.Дюмарсе. Цікавим для 18 ст. є погляд Ш. де Броса, у якого джерелом релігії та її якнайдавнішою формою був фетишизм (франц. fétiche від португ. feitiço – амулет, магічна річ). Але останній у нього виникає все з того ж почуття страху, а також з неуцтва. Його ідеї через деякий час відстоював А.Бастіан. Чисто антропологічне тлумачення релігії дав Д.Юм. Задовго до Л.-А.Фейєрбаха він звернув увагу на афективне коріння релігійних вірувань. Проявом почуття виступила природна релігія і у Ж.-Ж.Руссо. Тут мають місце життєві турботи і труднощі, надії, що не виправдалися, і, звичайно, страхи, причини яких, за Д.Юмом, людина приписує таємничим зовнішнім силам. Із страхом пов'язували виникнення релігійних марновірств Д.Дідро, Л.-М.Дешан, Ж.А.Нежон, І.Г.Шульц та ін. Прямо кажучи про неуцтво і безрозсудність тих, хто ставить релігію в залежність від природжених ідей, Д.Дідро перші її підстави виводив з людського характеру. Бог для нього є породження страху, плід уяви людини. Страх, стверджував Л.-М.Дешан, є єдиний мотив, що спонукає її вірити в Бога. Але він же вважав Бога «істотою вигаданою», «абстрагованою», створеною людьми за своїм фізичним і моральним образом і подобою. Судження про Бога як образ й подобу людини висловили ще Гомер і Гесіод. Думка про «криве дзеркало релігії», у якому відображається людська сутність, поділяли і через тисячоліття І.Х.Едельман і Я.Горарік.

Тим часом, прагнення до обґрунтування земного коріння релігійних вірувань все менше виявлялося в апеляції до уяви і фантазій людей, їх страху і неуцтва. Відстоюючи, безумовно, свою позицію, дуже поверхневими називав Г.-В.-Ф.Гегель спроби оголосити релігію марновірством, помилкою і обманом. Релігія не може бути вигадана або виступити результатом страху людини, переконаний В.С.Соловйов. Хоча ці спроби як були раніше, так і знаходили продовження у подальшому. Разом з цим все більше виявлялося бажання без жодного роду обмовок встановити об'єктивну основу релігії. Н.А.Буланже, як раніше і М.Псьолл, бачив її в явищах природи, зокрема, в природних катастрофах: у землетрусах, повенях, змінах клімату, в астрономічних явищах. У слабкості людей перед лицем природи вбачав природний шлях виникнення релігії Й.-Г.Гердер. Думку про її природне зародження проводив О.П.Барятинський. Безпорадністю «молоденствуючої людини» в пізнанні явищ природи пояснював витоки релігії Ч.Ч.Валіханов. А М.Л.Налбандян, разом із спотвореним відображенням сил природи в головах людей і фетишизацією цих сил, як основну причину її виникнення виділяв соціальний гніт. Про вплив соціальних чинників на процес породження релігії, хоч і не таких, що її визначають, виразно йшлося вже у Б.Спінози, К.-Ф.Вольнея та ін.

3. Наукові концепції походження релігії. Все ще розділяючи уявлення просвітителів про страх, неуцтво і обман як основних джерелах релігії, але вже прагнучи до наукового її пояснення, наприкінці 18 ст. Ш.Ф.Дюпюї спільно з К.-Ф.Вольнеєм розробили астральну (солярну) концепцію походження і еволюції релігійних вірувань. У ній її витоки пов'язувалися з рухом небесних світил. Дана концепція мала достатньо прихильників і на початку 20 ст. (Г.Вінклер, Е.Штукен, А.Немоєвський).

На основі вивчення літературних пам'ятників стародавніх народів, їх мови цю концепцію розвивали представники міфологічної школи. Її засновник і прихильник натуралістичної (солярної) концепції Ф.-М.Мюллер первинним елементом релігії вважав міф – від грець. μυος – оповідь, переказ (про Сонце, Місяць і т.д.). Його появу, а значить, самих релігійних вірувань, він пояснював помилками мови при уособленні людьми незрозумілих їм об'єктів природи. Міфологічна концепція особливо була поширена у середині 19 ст. Відомим її представником був О.М.Афанасьєв.

На противагу міфологічним уявленням Е.Б.Тайлор у 2-ій половині 19 ст. створив анімістичну концепцію. Спираючись на поняття «анімізм» (від лат. anima – душа, animus – дух), він стверджував, що релігія почалася з віри в душі й духів. Її витоки, на його думку, кореняться в психічній діяльності людини, що спричиняє цю віру, яка з часом була доповнена іншими релігійними уявленнями.

Не погоджуючись із зведенням витоків релігії як до міфології, так і до анімізму, з одного боку, і бажаючи вирішити питання походження релігійної віри в руслі її захисту – з іншого, Е.Ленг висунув концепцію прамонотеїзму (від префікса пра – первинність і грець. μόνος – один, Jεός – Бог). Якщо монотеїзм є визнанням єдиного Бога, то прамонотеїзм – це споконвічний монотеїзм. З шанування єдиного Бога релігія почалася, за Е.Ленгом, тому, що людина первісного суспільства, створюючи знаряддя праці, аналогічно уявляла, що і весь світ є результатом єдиного Творця, а з батьківської влади в сім'ї виводив владу всевишнього небесного Божества над всім світом. Ще раніше споконвічність монотеїзму намагався довести В.С.Соловйов. Обґрунтуванню споконвічності монотеїзму з батьківського права присвятили все життя деякі представники культурно-історичної школи В.Шмідта. Сам В.Шмідт і деякі його прихильники доводили, що анімізм, магія тощо є пізнішими явищами, що виникли як результат нашарування стародавніх культур.

Проте до кінця 19 ст., особливо, в 70-80-х його роках, анімістична концепція домінувала. Послідовники Е.Б.Тайлора, погоджуючись між собою у визнанні анімізму витоком релігії, по-різному пояснювали лише його виникнення (Г.Спенсер, Г.Кунов).

З 90-х рр. концепція анімізму піддалася різносторонній критиці. Спроби її удосконалити, звільнити від явних недоліків ні у В.Вундта, ні у інших успіху не мали. І в оточенні її прихильників розроблялися інші підходи у вирішенні проблеми походження релігії. Будучи її представниками, Л.Я.Штернберг і В.Г.Богораз вважали аніматизм (від лат. animatus – одушевлений) як більш ранішню стадію розвитку релігії. За їх розумінням, до уявлень про особисту душу і про духи існувала віра в одушевлену природу, прагнення приписати її предметам життя, схоже з людським.

Критика анімізму, що почалася, в одному з своїх напрямів привела Р.Маретта до преанімізму (від лат. pre – перед, anima – душа, animus – дух). Згідно цій концепції, вірі в душі та духів передувала віра у безособову надприродну силу – мана (що на мові народів Меланезії і Полінезії – сила). Хоча «мінімумом визначення релігії» він вважав табу («не сміти легковажно наближатися», полінез. – заборона) і мана («інстинктивне відчуття чудодійної сили»), головна увага була зосереджена на осмисленні мана. Виникнення самої віри в мана відносив виключно на рахунок психологічного чинника. Саме переживання і емоції людей породжують релігійну обрядовість, через яку, за Р.Мареттом, ця віра «витанцьовується».

Відголоском натуралістичних поглядів з'явилася магічна концепція Дж.Дж.Фрезера. Її автор у духовному розвитку людства виділяв три стадії: магічну, релігійну і наукову. Якнайдавніша і універсальна серед них ним вважалася магія (грець. µαγεία – чаклунство, чародійство). Магічні дії покликані впливати на зовнішній світ і тим самим забезпечити людині панування над ним і його силами. Зародження релігії відбувається з огляду на усвідомлення нею безсилля цих дій, яке породжує почуття безпорадності та прагнення до персоніфікації (від лат. persona –обличчя, особа і facere – робити) непідвладних її волі сил. Безсилля релігії, продовжував далі Дж.Дж.Фрезер, виводить людей на етап панування науки.

Рубіж 19-20 ст.ст. характеризувався критикою ролі індивідуальних розумових уявлень і афективних реакцій у виникненні віри в Бога. Вона, за міркуванням Е.Дюркгейма, виникає разом із суспільством, його колективною психологією. У нього поняття про Бога є поняттям про суспільство, а все соціальне – релігійним. Релігія, за Е.Дюркгеймом, виступає однією з форм «колективних уявлень», що володіють примусовою силою для свідомості індивіда, а тотемізм є її первинна і універсальна форма. Культовий обряд тотемізму розглядав як основний елемент у створенні різних релігій, а сам тотем у його концепції виявляється персоніфікацією соціальних сил, символом єдності суспільства.

Примикав до Е.Дюркгейма з цілком самостійною позицією Л.Леві-Брюль. Він висунув ідею про «дологічний» характер первісних «колективних уявлень». Це обумовлено у нього тим, що вони запозичені не з особистого життєвого досвіду, а нав'язані людині навколишнім соціальним середовищем. Не дивлячись на падіння питомої ваги «колективних уявлень», вони, за Л.Леві-Брюлем, стали «підставою» релігії (через той же тотемізм) і надалі будуть тією призмою, через яку формуватиметься свідомість цивілізованої людини.



Психологічна концепція релігії З.Фрейда виводила її з особливих станів психіки індивіда. Не дивлячись на зміни в поясненні З.Фрейдом виникнення релігії, його теорія психоаналізу (услід за поглядом на цю проблему У.Джемса) у цілому оголошувала релігійну віру наслідком психічних переживань індивіда. Підкресливши спільність витоків релігії і неврозу та відзначаючи схожість духовного світу первісної людини і світорозуміння психічнохворого, З.Фрейд зробив висновок, що психічно хворий також вірить у могутність своїх ідей, як у це вірила і первісна людина. У зміненому варіанті пояснення виникнення релігії він виходив з того, що в первісному суспільстві тотеми (священна тварина або інші авторитети), які викликають у людей страх, розглядалися як символічні об'єкти перенесення несвідомих ваблень, витиснених у результаті існуючих заборон (табу) у цьому суспільстві.

Представники деяких шкіл (культур-антропології – А.Л.Крьобер, Р.Ф.Бенедикт та ін.; функціоналізму – Б.-К.Малиновський і А.Р.Радкліфф-Браун) проблему витоків релігії оголошували нерозв'язною, а то й немаючою сенсу. Проте самі не залишалися осторонь від вирішення даної проблеми. Виникнення релігії вони пов'язували з помилковою інтерпретацією соціальних і природних сил.

Історично значущим був аналіз основ релігійного феномена Л.-А. Фейєрбахом. Він зміг звести «позасвітову, надприродну і надлюдську сутність Бога до складників людської сутності». Витоки релігії мислитель шукав у внутрішній і зовнішній природі людей. Аналізуючи їх душевні стани, спрямованість емоцій і почуттів, Л.-А.Фейєрбах розкрив психологічне і гносеологічне коріння релігії. Але на антропології, тобто природі самої людини як начала релігії філософ зупинився. Хоча він намагався говорити про почуття залежності людини і від соціальних сил, соціумні витоки релігії, її соціальне коріння філософом осягнуті не були.

Зведення «релігійного світу до його земної основи» Л.-А.Фейєрбахом дозволило К.Марксу і Ф.Енгельсу розкрити «таємницю» її походження. Вони відзначали, що нелюдський зміст життя на землі з неминучістю штовхає людей до обожнювання абсолютно чужих і незрозумілих, всемогутніх і неприступних їм земних як природних, так і суспільних сил. Тому, стверджував К.Маркс, дійсно «людина створює релігію», але не суб'єктивно, а об'єктивно. Адже «людина – не абстрактна істота, яка десь поза світом живе. Людина – це світ людини, держава, суспільство». Будучи «неправдивим світом», у якому «людська сутність не має справжньої дійсністі», вони об'єктивують і перетворюють її на «чужу фантастичну істоту». Вони є соціумні витоки «неправдивого світогляду». Релігія – це їх породження. Безумовно, вважали К.Маркс і Ф.Енгельс, і тепер, як і раніше, не тільки соціальна, але й природна дійсність може поставати і постає в свідомості багатьох людей у вигляді «таємничого провидіння». У появі релігійних уявлень відігріють роль, вважав Ф.Енгельс (а раніше і Л.-А.Фейербах) і випадковості реального світу. Але у їх основі лежать, за К.Марксом, приховані від людини все тіж закони природної і соціальної дійсності, які й можуть породжувати ці уявлення.



4. Основні віхи в історії розвитку людини: час і умови виникнення релігії. Виявлення витоків релігії тісно пов'язане з вирішенням проблеми походження світу і людини. Із цього приводу існує безліч різних міфів, легенд і народних переказів, що відобразили прагнення людей до пізнання своєї історії. Поступово уявлення з цього найважливішого питання людського буття були зібрані в найрізноманітніших пам'ятниках літературної і суспільної думки.

Тривалий час серед різних версій про начало світу і походження людини релігійний підхід вважався єдино вірним. Тут весь світ і все, що у ньому існує є творіння Бога. І людина, як Образ і Подоба Бога, приходить до Нього шляхом особистого переживання Його. Найпершими умовами цього переживання, тобто появи віри в Бога, зародження релігії, є щире шукання істини, сенсу життя (як вияв життєвості духу і тим самим можливості самого шукання) і етична чистота шукача (як вираз святості, необхідної в пізнанні Бога, бо «Бог – святий»).

З появою праць Д.-Ч.Ваніні, Ж.-Б.-П.-А.Ламарка, Ч.-Р.Дарвіна, Ф.Енгельса і багатьох інших у вирішенні питання про походження релігії розвивається еволюційне вчення. За останні декілька десятиліть археологічні, антропологічні, палеонтологічні та геологічні дослідження поглибили проникнення в таємниці природи і прадавньої історії людства, а разом з цим і в умови становлення релігії (І.І.Артеменко, О.П.Моця та ін.).

Сьогодні загальновідомо, що світ – наша Земля – існує близько 5 млрд. років. Приблизно 25-15 млн років тому в Африці, на півдні Азії та в Європі мешкали дріопітеки. Вони, як вважають багато дослідників, і дали начало сучасним шимпанзе і горилі, а також людиноподібним мавпам – рамапітекам і австралопітекам.

Відносно рамапітеків, що мешкали 17-5 млн років тому в Східній Африці, Південній Європі та Передній, Південній і Південно-Східній Азії, одні вчені вважають їх предком людини, інші – людиноподібних мавп (шимпанзе, горили і орангутанга).

Деякі з декілька (4-6) виділених дослідниками видів австралопітекових, що жили в Східній і Південній Африці, Південній і Південно-Східній Азії 5 млн-800 тис. років тому, вважаються ними безпосередніми попередниками людини. Але людьми вони ще не були. Це були своєрідні тварини і тому говорити про наявність у них релігії немає ніяких ні підстав, ні сенсу.

До особливого типу, що співіснував з австралопітековими і виявився попередником якнайдавніших людей (архантропів – пітекантропів і синантропів), відносять Homo habilis – «людину умілу» (Південна (останки знайдені в 1924 р. у східній частині пустелі Калахарі) і Східна (Олдовайська ущелина на півночі Танзанії, 1959 р.) Африка, ймовірно розселилася в Азії, а потім у Європі). Людина уміла, яка жила приблизно 3-2 млн років тому, відкриває собою початок історії людства. Але яких-небудь ознак релігійного культу не виявлено.

Зміна природних умов існування (клімату, рослинності, підвищення іонізуючої радіації, геомагнітні інверсії – переміщення полюсів Землі і т.д.) привела до значних мутацій (зміни в спадковості). З появою у результаті цього процесу близько 1,2 млн років тому архантропів утворилася перша в історії людська форма суспільства, звичайно звана первісним людським стадом. Одним з його представників називають пітекантропа (мавполюдини), що жив 1 млн років тому, в період раннього палеоліту (останки знайдені в 1891-92 рр. на о. Ява (Індонезія)). Біля Пекіна (Китай, 1927-37 рр.) був відкритий інший з архантропів – синантроп («китайська стародавня людина»), існування датується тим же періодом (іноді двома-, трьома-стами тис. років пізніше). Наголошується, що хоча архантропи за рядом ознак були ближче до сучасної людини, але ще мали багато примітивних рис, хоча їх життєдіяльність свідчила про початок становлення мислення. Проте ознак релігії у архантропів не виявлено.

Нащадками архантропів у процесі антропоґенезу були палеоантропи, або неандертальці (останки відкриті в 1856 р. у долині Неандерталь (Німеччина)). Час існування бл. 200-40 тис. років тому. Стоянки і поховання виявлені на значній території проживання (Африка, Європа, Передня, Південна, Південно-Східна і Середня Азія, Казахстан, Сибір, Далекий Схід, Монголія, Корея, Китай, Японія).

Виявлені поховання неандертальців (у гротах Киїб-Коба (Україна, 1923-24 рр.) і Тешик-Таш (Узбекистан, 1938-39 рр.)), а також дослідження інших стоянок стародавніх людей не привели дослідників до єдиної думки щодо існування релігії в епоху кровноспорідненої орди. Одні стверджують, що самі поховання, наявність у поховальній ямі та на тілі померлих вохри, певна поза, безліч різних предметів (кам'яних знарядь, рогів гірських козлів, статуеток) свідчать про існування у неандертальців поховального обряду і навіть про розвинені релігійні уявлення про дух, Бога і загробне життя. Інші, навпаки, взагалі заперечують існування у них яких-небудь релігійних вірувань. Деякі з дослідників у неандертальських похованнях бачать лише факт вияву інстинкту охайності та чистоти, а згодом і появу турботи про себе самого. Інші відзначали, що відносно релігійних уявлень у ранніх неандертальців говорити не доводиться. У них не виявлено ніяких ознак поховань. На їх стоянках знайдені лише окремі людські кістки. Поховання з'являються тільки у пізніх неандертальців – приблизно 70-40 тис. років тому. Але їх аналіз, за О.П.Окладниковим, показує, що релігійні уявлення мали зародковий характер. Комплекс фантастичних уявлень людини про саму себе і природу не мав сталої системи. Тут чудернацькі перепліталися неясні та невизначені ілюзорні образи і уявлення. Тільки значно пізніше з них виростуть справжній культ предків і віра в духів. Як доказ виникнення релігійних уявлень у неандертальців виділяють наявність у них культу тварин – ведмедя, зубра, бика, вовка тощо, черепи, кістки, лапи та інше яких були складені у певному порядку і в багатьох печерах і гротах: Драхенлох (Швейцарія), Ільїнська (Україна), Схул (Палестина) та ін. З усвідомленням родової єдності членів колективу і певним об'єктом полювання крім поховального ритуалу виникла своєрідна обрядовість у вигляді мисливсько-промислової магії і тотемізму.

У 1868 р. у гроті Кро-Маньйон (Франція) були виявлені кісткові останки пізньопалеолітичних людей сучасного вигляду (неоантропів). Вони належали до Homo sapiens, або «людині розумної», названої по місцю виявлення – кроманьйонцем. Нащадки неандертальців з'явилися в Європі, Азії і Африці близько 40 тис. років тому. Разом з цим завершився процес становлення людини і первинної соціальної організації – первіснообщинного суспільства.

Зміни життя кроманьйонця стосувалися всіх його сторін (знарядь праці, техніки їх виготовлення, застосуванні у мисливстві, спорудженні житла, самі житла, одяг тощо). З'явилося якнайдавніше образотворче мистецтво: живопис, скульптура, графіка (печери Руфіньяк, «Три брати», Камбарель, Ніо (Франція), Капова (Росія) Мезінська стоянка (Україна) та ін. До часу утворення родового ладу відноситься і начало виникнення рас: європеоїдної, негроїдної і монголоїдної.



Епоха материнського роду характеризувалася і найбільш яскравим виявом релігійних уявлень. У місцях стоянок і поховань ученими знайдені свідоцтва наявності в цю епоху системи релігійних вірувань і обрядів. Поховання, що виявлені в місцях стоянок кроманьйонців у Росії, Франції, Англії, Чехії і Словаччині, свідчили про їх складність і різноманітність. Дно могильної ями і померлий посипалися вохрою. Її розглядали як символ крові та життя. У неї вірили як в очищуючий і відроджуючий засіб до нового життя. Були виявлені могили, дно яких очищалося ще й вогнем (посипалося тліючим вугіллям). Небіжчику додавали певну позу (лежачи, сидячи і т.п.). В деяких випадках (з боязні перед ним і задля перестороги) його зв'язували. Поховані були одягнені в багато розшитому одязі, на них було багато прикрас (підвіски, намиста, браслети, персні тощо). Навколо знаходився поховальний інвентар (кременеві знаряддя, списи, дротики, кинджали, кістяні лопатки, голки). Деякі могили були перекриті кістковими фрагментами крупних тварин і, ймовірно, засипані землею.

Так або інакше, поховання кроманьйонців говорили про зародження у них анімістичних уявлень. Виникає культ предків і шанування померлих. Людина починає вірити в душі живих і мертвих. Зароджуються уявлення про потойбічний світ – «країну мертвих» як продовженні земного життя.

На пізньопалеолітичних стоянках і в похованнях знайдені свідоцтва первісного мистецтва, які пов'язані з магією і ритуальними обрядами. У вже згадуваних печерах «Три брати» і Карамболь людські фігури зображені в магічних масках. Багато печер з малюнками були святилищами, де відбувалися магічні обряди. Свідоцтва магічних мисливських обрядів були виявлені в печерах Монтеспан (скульптура ведмедя, в багатьох місцях пробита ударами дротиків і копій; фрази, що зображають облавне полювання на коней) і Тюк д'Одубер (глиняні барельєфи бізонів із слідами копій) у Франції. На стоянках Мезінська і у с.Межирич (Україна) також відбувалися мисливсько-магічні обряди, ймовірно, з використанням ударних музичних інструментів (набірний «шумлячий» браслет з пластин, молоток і калатала, забарвлені кістки мамонта). До даного роду культів відносяться зображення і скульптури, що символізують родючість. Та роль, яку відігравала жінка-мати в господарському і суспільному житті первісних родових колективів пізньопалеолітичної епохи зумовила широке розповсюдження жіночих статуеток, що мають культове значення. Знайдені на стоянці Адрі-дю Шато (Франція) зображення сцен полювання і поховання тварин свідчать про розвиток у кроманьйонців пізнього палеоліту тотемістичних уявлень.

Звідси випливає, що в історії людства, яке пройшло шлях майже в 2 млн років без яких-небудь релігійних проявів, лише у пізніх неандертальців зароджуються слабкі ознаки релігії, перші історичні форми якої оформляються тільки у кроманьйонця. Тут немає прямого зв'язку з формуванням людини сучасного фізичного типу із здібністю до абстрактного мислення. Це лише умови виникнення релігії, причини походження (породження) якої зовсім інші.



5. Причини виникнення та існування релігії. Для пояснення причин виникнення та існування релігії сьогодні у світському релігієзнавстві виділяють (Д.М.Угринович, І.М.Яблоков та ін.) цілий ряд чинників. Не дивлячись на їх членування за різними підставами, на відміну від конфесійного релігієзнавства, у неконфесійному жоден з них не розглядається поза світом і людиною, їх взаємозв'язком.

У всьому комплексі чинників, що створюють можливість і необхідність релігії, виділяють різні види зв'язків: причинні, що детермінують процес породження релігії як наслідок, а також існування цього феномена у всіх його виявах; історичні, що пояснюють виникнення релігії не просто як взагалі наслідок причин, які діяли у минулому і які її відтворюють у сьогоденні, але й як результат становлення і розвитку суспільства, а разом з ним і еволюції самої релігії; структурні, що забезпечують цілісність і тотожність релігії самої собі, її стійкість і збереження кількості основних елементів даного феномена, порядку їх розташування і характеру залежності між ними при різних як внутрішніх, так і зовнішніх змінах; функціональні, що сприяють існуванню і відтворенню релігії в нових поколіннях через виконання нею не тільки власне релігійних функцій, але й, насамперед, нерелігійних, потреба в здійсненні яких відчуває суспільство. Існують й інші види зв'язків, що забезпечують виникнення, існування і функціонування релігії: випадкові і необхідні, можливі і дійсні тощо.



Проблема виникнення, існування і розвитку релігії як питання про її можливість і необхідність – це завдання виявлення об'єктивних основ, психологічних чинників і гносеологічних передумов релігійного феномена як аспекту сутності й існування людини і суспільства.

Серед об'єктивних основ релігії виділяють космічні (сонячна активність, космічні випромінювання, вибухи світил, рухи комет і астероїдів, затьмарення Сонця і Місяця, падіння метеоритів і т.д.), атмосферні (урагани, тайфуни, смерчі, засухи, повені тощо) і геотектонічні (виверження вулканів, землетруси, обвали та ін.) явища і процеси. Вони не тільки представляють реальну загрозу для життя, але й, як відомо, несуть масову загибель людей, тим самим, сприяючи не просто формуванню у їх свідомості уявлень, співзвучних релігійним (про гріховність людини, про кінець світу, про спасіння), але й їх можливе звернення до релігії.

Як об'єктивні основи релігії визначають також соціумні, антропні, соціокультурні та антропологічні чинники, що знаходяться поза психологією, свідомістю і пізнанням.

Соціумні чинники релігії утворює система матеріальних (економічних і позаекономічних) і духовних (політичних, правових, моральних, художніх, наукових, філософських) відносин. Залежно від визначеного типу суспільства в системі цих відносин соціумні основи більшою чи меншою мірою мають місце як у сфері відношення людей до природи, так і їх відношення один до одного. Не дивлячись на постійне їх удосконалення незахищеність людини як від природних, так і від суспільних сил очевидна. Це обумовлено певними сторонами даних відносин: панування стихій природи, обмеженість знань і рівня розвитку техніки, стихійність суспільних процесів, наявність відчужених форм власності, позаекономічне і економічне примушення працівника, скутість індивіда класовою, становою, кастовою та іншою приналежністю, однобічність розвитку людини в умовах обмежуючого поділу праці, економічний, соціально-політичний і ідеологічний гніт людей з боку можновладців, експлуатація колоній метрополіями, соціальні, політичні, класові, міжетнічні, міждержавні та інші конфлікти, війни, тероризм тощо. Ці та подібного роду сторони суспільних відносин, пануючи над людьми в їх повсякденному житті, породжуючи їх несвободу і залежність, безсилля перед зовнішніми обставинами, детермінують виникнення, існування і відтворення релігії.

Таку ж ситуацію створюють антропні чинники, що є результатом виробничої діяльності людини. Побічні наслідки цієї діяльності особливо посилилися з появою і розвитком техногенної цивілізації: збільшення продуктів згорання в атмосфері, підвищення температури поверхні планети і повітря, розширення зони підвищеної радіації, виснаження ґрунтів, забруднення водоймищ, скорочення рослинної маси і тваринного світу і т.д. Людство, обґрунтовано пов'язуючи як день сьогоднішній, так і своє подальше існування з процесом розвитку науки і техніки, зважаючи на неможливість повного запобігання негативним наслідкам цього процесу, підсилює ситуацію несвободи і залежності, що підвищує потенціал релігії.

З відомої причини складна і багата за своїм змістом, складом і структурою система життєзабезпечення разом з виробництвом матеріальних і духовних благ, всій сукупності суспільних відносин, самої людини породжує й ті явища і процеси, які складають соціокультурні основи релігії. Це сцієнтизм (від лат. scientia – знання, наука) і техніцизм, що абсолютизують відповідно роль науки і техніки в системі культури, як і антисцієнтизм і технофобія (від грець. τέχνη – мистецтво, майстерність і φόβος – страх, боязнь), що виражають недовіру і ворожість до них, розповсюдження донаукових, квазінаукових (від лат. quasi – неначе, нібито) і псевдонаукових (від грець. ψευδος – брехня, вигадка) уявлень, наявність, виробництво і розповсюдження знарядь масового знищення і руйнування, їх застосування, створення і використання засобів маніпулювання індивідуальною, груповою і масовою свідомістю, орієнтація енергії думки, напруження почуттів і волевиявлень людей убік від інтелектуальних, моральних, естетичних та інших цінностей, притуплення свідомості й падіння моралі, реїфікація (від лат. res – річ і facio – роблю, тобто те ж, що уречевлення) і комерціалізація людських взаємовідносин, їх порнографізація і сексизм, пробудження стихії несвідомого в людині, її знеособлення тощо.

Діяльність людей, що творить і відтворює самих себе і світ свого буття, що постійно здійснює процес їх удосконалення, розширення і поглиблення меж існування, додає стійкість і перспективу людському життю. Проте тут же виявляється і обмеженість цього життя, яка знаходить вияв у різних його сторонах, що створюють антропологічні основи релігії. Насамперед, це сама межа існування людей і такі прискорюючи його чинники, як хвороби, мутації, геноцид та ін.



Психологічні чинники – це стани, процеси, механізми суспільної, групової і індивідуальної психології, які створюють можливість виникнення і засвоєння релігії.

Феномени психології суспільства і груп складають кризові стани психологічного клімату: розчарування у минулому і сьогоденні, тривога за майбутнє, розхитування ідеалів, страхи, страждання і т.д.; перекрученість спілкування: панування, підпорядкування, боротьба, ворожість, обман та ін.; неусвідомлені явища і процеси: навіювання, наслідування, думки, звичаї, традиції тощо.

До чинників психології індивіда відносять його залежність від інших: отримання необхідних предметів споживання, отримання захищеності, турботи, соціального статусу і т.д.; страхи: нестійкості власного буття, безвихідності кризової ситуації, самоти і занедбаності, хвороби… смерті; неусвідомлені феномени: процеси інтуїції (від пізньолат. intuitio – споглядання; безпосереднє осягання, схоплювання, рішення) і інсайт-осяяння, прозріння, проникнення в суть; ясновидіння – уявлення в свідомості образів, недоступних сприйняттю інших, ейдетизм (від грець. είδος – образ) як здатність утримувати і відтворювати живий образ раніше сприйнятого та ін.

Якщо психологічні процеси, що мають місце в суспільстві та групах, виступають як щось надіндивідуальне по відношенню до учасників спілкування і нав'язуються їм ззовні поза їх свідомістю, то феномени психології індивіда задані спадковими та інтеріоризованими (від лат. interior – внутрішній) механізмами психіки і його особистих властивостей. Але у будь-якому випадку даного роду чинники породжують стан залежності, пригніченості й безсилля, що викликають неспокій і тривогу, страх і відчай, а разом з цим – пошук якоїсь сили позбавлення, якихось надійних підстав, чим створюється психологічна схильність до релігійності чи у вигляді начальної вихідної причини в рамках життя суспільства взагалі або як джерела відтворення у подальшому. Цей процес має під собою об'єктивні основи релігії і здійснюється у зв'язку з її гносеологічними передумовами.



Гносеологічні передумови утворюють ті особливості людського пізнання, які роблять можливим виникнення та існування релігії.

Гносеологічний ґрунт релігії створює складність і суперечність пізнавального процесу. Насамперед, з одного боку, це необмеженість даного процесу, що розширює і поглиблює не тільки сфери пізнаного, але й непізнаного, що представляє щось «таємне», яке для одних не без того, щоб стати на подальших витках пізнання явним, а для інших – стати таким лише в акті релігійної віри. Будучи необмеженим, пізнання обмежено пізнавальними можливостями самого його суб'єкта, недолік істинних знань якого про об'єкт може ним бути «заповнений» релігійними ілюзіями. З іншого боку, це відома обмеженість пізнання, неможливість досягнення людиною про пізнавану дійсність адекватних знань, оскільки вони містять не просто заблудження, але, інколи, є неадекватним її відображенням. Обмеженість знань сфери дійсного відкриває необмежений простір у сфері можливого, аж до його (дійсного) відображення в релігійних образах, уявленнях, поняттях, ідеях.

Можливість процесу їх виникнення в свідомості людини існує вже на ступені чуттєвого пізнання (відчуття, сприйняття, уявлення). Відчуття і сприйняття, що безпосередньо пов'язують людей з властивостями предметів цього світу і образами самих предметів, не здатні відобразити їх суть. Одержувані при цьому і неадекватні дані породжують ілюзорні образи: «рух Сонця навколо Землі», «плоска Земля», «куполоподібне небесне зведення» та ін. Вони, будучи (як і адекватні) віднесеними до зовнішнього світу, спотворюють його дійсну картину, стаючи в певний період часу частиною релігійної картини світу. А в уявленнях, де образ предмету виникає, зберігається і відтворюється без безпосереднього звернення до органів чуття (скажімо, на основі слова, що позначає даний предмет), але також зберігаючого предметну віднесеність до зовнішнього світу, можливість спотворень ще більш збільшується. Перетворююче відображення дійсності в людській уяві, з якою переплетена діяльність уявлення, може на основі матеріалу безпосереднього досвіду в конкретно-чуттєвій формі репродукувати елементи майбутнього образу предмета. Фантазія створює цілісний образ предмету, в якому людиною може бути довільно сполучено те, що насправді не може бути поєднано: кентавр, триголовий дракон, русалка і т.д. Через віднесення чуттєвого образу до зовнішнього світу відмінності між дійсними і помилковими образами можуть стиратися і світ населятися реально неіснуючими предметами, явищами, істотами, ситуаціями, зв'язками, перетвореннями і т.п.

Ступінь відльоту свідомості від дійсності за рахунок опосередкованого зв'язку із зовнішнім світом на рівні раціонального ступеня (понять, думок, умовиводів) збільшується. Оскільки на ранніх етапах розвитку свідомості (через недиференційованість індивіда і родової общини, злитості людини і природи, безпосереднього збігу образу з самою реальністю, незнання і низького рівня освоєння світу) мислення уплетено у тканину чуттєвих форм, остільки як гносеологічні передумови релігії виступали перевертання («все перетворити на все»), уособлення (перенесення уявлень про людину і общинно-родових відносин на природу), партиципація («частина замість цілого»), ідентифікація предмету з його зображенням або ім'ям тощо.

Ці чинники, хоч і в перетвореному вигляді та обмежених рамках, не втратили свого впливу в утворенні релігійних ілюзій у певних структурах буденної свідомості. Але з розвитком практики, суспільних відносин, з поділом праці формується абстрактне мислення. Не дивлячись на те, що створювані ним абстракції ведуть до розкриття суті реальної дійсності, вони містять у собі й відхід від неї. Вона розчленовується, її цілісні предмети і їх зв'язки розриваються. У мисленні все постає окремими сторонами, відбиваних у вигляді різних абстрактних визначень. Мислення, йдучи не до конкретного як єдності багатообразного, не долаючи собою ж створений розрив між абстрактним і конкретним (і з огляду його генетичного розвитку з чуттєвої форми і тому прагнення виразити розумовий вміст у ній), може покладати поза собою свій предметний зміст, перетворювати абстрактне в самостійні істоти, наділені об'єктивним існуванням. Весь цей процес конкретно виявився в різних історичних типах релігії.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   44


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка