Методичні рекомендації щодо організації самостійної роботи студентів з вибіркової навчальної дисципліни циклу гуманітарної підготовки



Сторінка13/44
Дата конвертації05.11.2016
Розмір5 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   44

4.3.3. Напрями і відгалуження в ісламі. За межами основних положень, що стосуються віровчення і культу мусульман, як найбільш загальних ідейних уявлень, цілісність ісламу порушується. Причому він постає не тільки у вигляді основних напрямів: сунніти, шиїти, хариджити. Кожний з них має свої відгалуження: суннізм – малікітів, ханбалітів, мутазилітів та ін.; шиїзм – імамітів, зейдитів, ісмаїлітів тощо; хариджизм – азракітів, суфіїв, ібадитів і т.д. У свою чергу і вони розпадаються. Число ідейних течій ісламу не є постійним. Воно змінюється залежно від історичного періоду його розвитку і тих проблем, які вирішуються в цей період.

Хронологічно першою проблемою, що породила серйозні розбіжності й перші ідейні течії (суннізм, шиїзм, хариджизм) була проблема верховної влади (ал-хілафа, ал-імама). Наприкінці 7-8 ст.ст. розбіжності у вирішенні проблеми віри (ал-іман) передвизначають виникнення інших напрямів – мурджіїтів і мутазилітів. До її обговорення примикають і вже існуючі хариджити і сунніти, з середовища яких у 9 ст. виділилися з іншою точкою зору ханбаліти. Полеміка навколо проблеми передвизначення і свободи волі (ал-кадар) велася вже джабаритами (у 8 ст. – джахмітами), мурджиїтами і кадаритами (у 8 ст. – мутазилітами), а з 10 ст. і ашаритами. З проблеми сутності (аз-зат) і атрибутів (ас-сифат) Аллаха визначилося дев'ять основних позицій: муаттиліти, мутазиліти, мушаббіхіти, джахміти, ханбаліти, захірити, карраміти, сифатити, ашарити, а з 12 ст. і суфії. З кінця 8 по 10 ст. з проблеми права (ал-фікх) виділилося сім правових шкіл (мазхабів, араб. – шлях, напрям, спосіб дії), що існують і в сучасному ісламі: чотири суннітських (ханіфітська, ханбалітська, шафіїтська, малікітська) і три шиїтських (зейдитська, ісмаїлітська, джафаритська).

І в наступні сторіччя процеси дезінтеграції домінували в ісламі. Цьому сприяли і менш значні проблеми. У суннітському ісламі виділилися ваххабіти, в шиїтськомуфатимідські ісмаїліти з їх подальшими відгалуженнями (друзи, низарити і мусталіти), нусайрити (алавіти), хуруфіти і алі-ілахі. У 19 ст. виникають і сектантські напрями – бабіди (пізніше – бахаїти) і ахмадія, оголошені поза структурою ісламу за принципове переосмислення його основних догматів. З кінця 19 ст. починають виявлятися інтеграційні тенденції. Питання, що все виявляються в ісламі, вирішуються в рамках проблеми відношення мусульманського світу і європейської цивілізації. Але й тут немає єдності. Визначилися два основні напрями – салафітський (званий традиціоналістським, фундаменталістським) і модерністський. Хоча з багатьох питань розбіжності між ними мінімальні, це не означає відродження єдності ісламу, подібної першим рокам його існування.

Двома найчисленнішими і найвпливовішими напрямами в ісламі є суннізм (ахль-сунна ва-аль джама) і шиїзм (араб. шия – партія, угрупування). Їх виникнення пов'язане не з визнанням одними і запереченням іншими Сунни. Коран і Сунна є для них першоджерелами всіх положень ісламу. Різниця у тому, що шиїти визнають тільки ті перекази, що входять у Сунну, які сходять до членів сім'ї Мухаммада, а сунніти спираються і на свідоцтва його сподвижників.

Витоки ж поділу йдуть з часів суперництва двох родів племені Курайш – Хашим і Омейя, яке вилилося у боротьбу за верховну владу. Її джерелом всіма визнається Аллах. Розбіжності полягають у тому, яким чином ця влада повинна реалізовуватися. Для суннитів – це імамат, верховне керівництво громадою, здійснюване виборним главою – халіфом (араб. – намісник, наступник), який поєднує світську і духовну владу. Шиїти не визнають сам термін «халіф», а імамат вважають божественним установленням. Влада не може залежати від людей. Як божественна благодать вона передається від імама до імама сакрально. Імам є безпосереднім виконавцем приписів Аллаха. У суннитів же функція Мухаммада не переходить до халіфів.

Цим обумовлена відмінність духовних титулів, функціональних можливостей суннитських і шиїтських улемів. У суннитів – шейх-уль-іслам і муфтій (у турок), шейх аль-Азхар і муфтій (у єгиптян). У шиїтів – аятола і моджтахед (у персів). Тільки їх улеми (араб. – айатулах і муджтахід), вважають шиїти, віщають вустами «прихованого імама», що надає їх думці особливий авторитет і дає право виносити власну ухвалу. Суннитські ж можуть виходити тільки з прецеденту і свої рішення повинні погоджувати з шаріатом.

По-різному вони відносяться і до мечеті. Для суннитів – це тільки молитовний дім. Шиїти після молитви можуть у мечеті пити чай, вести мирні бесіди і навіть ділові переговори.

Шиїти більшістю визнають дванадцять імамів. Останній (Мухаммед, нар. у 873 р.) не помер, а (після зникнення в печері під Самарою в Іраку) «приховано» присутній у світі і повинен появитися як месія (махді). Сунніти шанують перших чотирьох халіфів – Абу Бакра, Омара, Османа й Алі – як праведних (рашидун). Шиїти визнають з них законним главою громади тільки Алі. Його призначив наступником після прощального паломництва до Мекки Мухаммад, сказавши: «Кому я глава, тому й Алі – господар». Ця дата у шиїтів відзначається як свято, а в їх шахаді додано, що «Алі – намісник Аллаха».

Є у шиїтів і свої свята і пам'ятні дні: день інвеститури (входження в посаду) Алі та день його народження (13 раджаба), дні народження Хусайна – другий син Алі й Фатіми, третій імам (3 шабана) і дванадцятого імама (15 шабана). Відзначають вони дні скорботи: траур за пророком Мухаммадом і Хасаном (28 сафара), сороковий день загибелі Хусайна (20 сафара), дні смертельного поранення і кончини Алі (19 і 21 Рамадана), день смерті шостого імама Джафара ас-Садіна (1 шавваля). Траурна декада – ашура (араб. ашара – десять) – доводиться на перші десять днів мухаррама.

Тому, природно, що окрім паломництва до Мекки і Медини, шиїти здійснюють хадж до місць поховання своїх мучеників і святих: до Кербели, саме до гробниці Хусайна і в Неджеф – до гробниці Алі (Ірак); у Мешхед – до могили восьмого імама Резі та в Кум, де похована його сестра Фатіма (Іран).

Сунніти і шиїти розходяться і в тому, в які саме дні Рамадана був посланий Коран Пророку. На думку суннитів, це відбувалося 27 числа. Шиїти вважають, що по 19, 21 і 23 числам.

Ця відмінність між шиїтами і суннитами не остання, а ці напрями і відгалуження ісламу не єдине, що робить його неоднорідним, але тим не менш впливовим в країнах традиційного поширення цієї релігії.

4.3.4. Вплив ісламу і особливості його вияву в життєдіяльності народів мусульманського світу. Вплив ісламу на суспільство в різних регіонах мусульманського світу різний. Він зумовлений цілим рядом чинників, що склалися в житті країн цього світу. Серед таких, за Г.В.Милославським, можна виділити: час ісламізації, віддаленість країн (територіальну, державно-політичну, мовну, етнокультурну і т.д.) від історичного центру формування ісламу, офіційну приналежність країни до мусульманського світу, виражену в членстві в Організації ісламської конференції (ОІК – заснована в 1969 р.), існування і статус у країні мусульманських (урядових і неурядових) інститутів, питома вага мусульман у загальній чисельності населення, рівень організації і централізації мусульманських громад, статус ісламу і мусульманської громади (для країн, що не входять в ОІК) в конфесійній структурі, статус представників («офіційного» і «неофіційного») «духівництва».

Ці чинники накладають відбиток як на внутрішні процеси в ісламських країнах, так і на їх відносини з «зовнішнім світом» (європейською цивілізацією). У тому і в іншому зв'язку дія ісламу багатопланова. Вона виявляється і в економіці, і в соціально-політичній сфері, і в життєвій практиці мусульман. Має вона і особливості свого відбиття в цих областях життя суспільства.

Вихідним положенням для всіх цих проявів, з погляду самих представників ісламу, є ідея єдності (єдинобожжя, єднання). Однак реальне своє втілення вона мала лише в період Мухаммада і «праведних» халіфів. Проте ця ідея в духовно-практичному відношенні завжди значна для мусульман. Це відноситься і до інших положень віровчення і культу ісламу. Їх переплетення з світськими елементами створює мобільну і разом з тим стійку й міцну структуру. У її рамках формуються традиційні форми ісламських відносин, які санкціонуються і шаріатом.

Відносно різних сфер життя мусульман вплив ісламу виявляється:

У формуванні загальної традиційної мусульманської моделі соціальної структури, що поділяє суспільство (мусульманську громаду – умму) на дві великі категорії, – еліта (хасса) і маси (амма). Для реального життя характерне конкретне його відбиття в соціальних і політичних структурах.

У становленні соціальної ієрархічно організованої структури (мусульманин – громада (братство) – функціонери («духівництво», традиційна інтелігенція) – еліта). Вказані компоненти, їх зв'язки як тут, так і в інших структурах, можуть носити різний характер. Це залежить від конкретно-історичної ситуації, статусу тієї ж громади та інших чинників.

У формуванні політичної ієрархічно організованої структури (мусульманин – громада (орден, братство, цех) – організації – Халіфат (всі мусульмани), відповідній, як і в двох перших випадках, мусульманській картині світу (Земля з регіоном поширення ісламу (мусульманський світ) як центром і метою всесвіту – небеса (їх сім), які населяють ангели, функції і роль яких регламентовані, і Аллах, який знаходиться на сьомому небі, – і те, що між ними, а саме, джини (розумні істоти) та Ібліс (диявол), здатні проникати і на Землю, і на небеса).

У створенні різного роду організацій і об'єднань: міждержавних урядових (напр., ОІК) і неурядових (Ліга ісламського світу), міжнародних релігійно-общинних (ісламська рада Європи) і сектантських, національних однотипних релігійно-общинних (Брати-мусульмани) і місцевих сектантських (Зікрі), міжнародних професійно-корпоративних (ісмаїліти ходжа). Всі вони мають певну область ухвалення рішень і їх реалізації. Особливістю таких об'єднань є широта географічних рамок, що охоплюють і віддалені один від одного райони мусульманського світу.

У регламентації економічного функціонування мусульманського суспільства, джерелами якої, як і поведінки мусульман в інших країнах, є Коран і Сунна, а нормативно закріплений порядок реалізації економічної доктрини у практиці господарської діяльності міститься в шаріаті. Класична ісламська економічна доктрина пов'язана з ученням про власність, про джерела придбання багатства і його використання. Основні її принципи зводяться до обмеження свободи економічної діяльності через існування заборон (як на ріба – лихварство, позиковий відсоток); визнання як основи економіки двох видів власності – приватної і суспільної; принципу забезпечення соціальної справедливості – зак'ят; забезпечення справедливого розподілу; визнання права держави втручатися в економічну діяльність; рівного розподілу ризику між партнерами з економічної діяльності за допомогою системи договорів (акд). Ці принципи залишаються у дії і сьогодні. Але для процесу проведення цих принципів у життя (що мало місце раніше) характерне нове їх осмислення з урахуванням нової ситуації. Тобто у вирішенні практичних питань перевага віддається не стільки приписам священних текстів (нусуф), скільки звичаю (урф, адат).

У існуванні традиційних суспільних структур (інтелігенції – традиційна, сучасна, політичні діячі, а також міської дрібної буржуазії – ремісники, дрібні торговці тощо і маргінальних верств міста, частини міського пролетаріату, маси сільських жителів, племен) і їх функціонуванні (що пояснює, зокрема, релігійні конфлікти). Це багато у чому пов'язано з наявністю в мусульманському світі двох рівнів ісламу – офіційного (ідеологія правлячого режиму або верхніх ешелонів функціонерів громади) і масового, або народного, «побутового» (сукупність ідейних течій, відмінних від офіційного ісламу). Особливості цих структур виявляються в збереженні ціннісних орієнтацій, не властивих ісламу, в неоднозначності виявів указаних рівнів у різних напрямах ісламу, в їх конфронтації і т.д.

У формуванні ісламізованих поглядів і уявлень всіх верств мусульманського суспільства як відображення ісламського світосприймання, культури, традицій, системи цінностей і т.д. Для цього процесу характерне не замикання цих поглядів у рамках власних релігійних проблем, а їх перенесення на найрізноманітніші явища і події сучасного світу.

У регулюванні елементів структури зовнішньополітичного механізму мусульманських країн. Це простежується у взаємовідносинах між мусульманськими державами, мусульманських держав з немусульманськими, останніх з країнами поширення ісламу. Джерелом моделі цих відносин (крім Корану і Сунни) визнаються історичні прецеденти з практики мусульманських правителів, думки авторитетів, судові рішення, договори, акти, укази, закони окремих країн, звичаї. Серед особливостей зовнішньополітичних взаємодій можна виділити такі, як вплив ісламу через суспільні структури і одночасно з боку зовнішніх, як у прямій, так і в опосередкованій формі, а також динамічність цього процесу. Хоча це ще не говорить про наявність яких-небудь специфічних рис у зовнішньополітичній діяльності мусульманських держав. Використання релігійного чинника, окрім прагматичних міркувань і розрахунку на зовнішньополітичний ефект, більше пов'язано з підвищенням у житті суспільства уваги до мусульманської традиції, ісламу взагалі серед широких мас і використання ісламської аргументації опозицією.

У життєвій практиці мусульман, у рамках якої, по суті, залишаються непорушними заборони і приписи в регламентації повсякденного життя чоловіків-мусульман і, особливо, жінок, у міжстатевих відносинах; у вирішенні шлюборозлучного процесу, у відносинах між батьками і дітьми, з родичами; у відношенні до праці і ведення мирських справ, до знання й освіти, грошей і майна, одягу, до їжі та вживання спиртних напоїв; у плані зображення людей і тварин, лихварства і азартних ігор; відносно обрізання; у здійсненні похоронного обряду; у взаємовідносинах з іншими народами і представниками інших віросповідань і т.д.

Не дивлячись на всі новації, що відбулися і відбуваються в афро-азіатських країнах, багато сфер їх життя й діяльності як і раніше знаходяться під впливом віровчення ісламу, релігійних обрядів і традицій, що склалися в мусульманському світі.



5. Нові релігійні течії

5.1. Причини виникнення, характерні риси і різновиди нових релігійних течій. У середині 20 ст. у США і в Західній Європі з'явилися й одержали розвиток «нові релігійні течії» («нетрадиційні релігії», «релігії «Нового віку»», «позаконфесійні вірування» і т.д.). Швидко розповсюджуючись у світі, вони істотним чином змінили його релігійну карту і свідомість самого віруючого. У даний час у світі налічується близько 28700 нових релігійних вчень і культів, послідовниками яких є 160 млн людей.

Поява нових релігійних течій не є результатом свідомої, цілеспрямованої діяльності окремих людей, їх злим наміром або відхиленням від історії. Це – закономірне явище, обумовлене багатьма об'єктивними чинниками розвитку сучасного суспільства і, насамперед, його суперечностями.

Серед основних причин виникнення і поширення нових релігійних течій можна виділити наступні:


  1. Криза західної цивілізації, що виникла у середині 20 ст. Ці роки у США і в Європі ознаменувалися масовими молодіжними рухами протесту, спрямованими проти пороків західного суспільства. Суспільство відповіло насильством, молодіжні рухи були поборені. Це викликало у широких верств населення цих країн стан розгубленості, безвихідності, невпевненості в майбутньому, крах всіх суспільних ідеалів.

  2. Духовна криза суспільства, що супроводжувалася глибоким занепадом моральних норм споживчого суспільства, зумовила пошук стійких духовних цінностей, які були б загальнозначущими для всіх цивілізацій. У цих умовах зріс інтерес до релігійних організацій, які пропонували можливість безмежного духовного вдосконалення людини і ясні життєві ідеали й цілі.

  3. Традиційні релігії виявилися включеними в соціальну структуру і тому несли відповідальність за недоліки західного суспільства. Крім того, їх застигла догматика і відстала структура вже не відповідали релігійним потребам сучасної людини, особливо молодої.

  4. Характерною межею 20 ст. стало усвідомлення глобальності світових процесів, взаємодії різних культур, народів, держав. Ці процеси зачепили і релігійну сферу. З'явилися спроби синтезувати західні й східні релігійні традиції. Все це реалізувалося в нових релігійних течіях, які проповідують взаємодоповнюваність різних релігій.

За своєю структурою, типом організації і діяльності нові релігійні течії неоднорідні. Одні можуть бути релігійними групами, які один-два рази на тиждень збираються для проведення спільної культової діяльності. Як правило, вони не пропонують радикальних суспільних змін, а виходять з того, що останні здійснюватимуться у міру повної зміни особи. Інші ж настроєні екстремістки, пропагують швидкий «кінець світу», а тому вимагають від своїх послідовників негайної зміни способу життя.

Нові релігійні течії різноманітні. Можна виділити наступні групи нових релігійних течій:



  1. Неохристиянські об'єднання: «Церква Ісуса Христа святих останніх днів» (Церква мормонів), «Діти Бога», «Церква об'єднання», «Церква Тіла Христа», «Церква Богородиці», «Новоапостольська церква» та ін. Характерною особливістю цих течій є уявлення про свого керівника як посланника Бога, «живого Бога», який одержав нове одкровення і нові вищі моральні приписи. Центральним пунктом їх учення є ідея про кінець світу, що наближається, і місіонерство.

  2. Неоорієнталістські культи: «Міжнародне Товариство Свідомості Кришни» («Рух Харе Кришни»), «Місія Божественного світла», «Трансцендентальна медитація», «Рух Шрі Чинмоя», «Сахаджа-йога» та ін. Ці культи засновані на модернізації буддизму й індуїзму. Вони пропонують людині через особливі практики збудити притаманні їй божественні начала і тим самим звільнитися від пороків навколишнього світу. Як правило, вони носять антиінтелектуалістську спрямованість. Головним у них є не вчення, а дотримування істинного шляху, в центрі якого стоїть авторитет учителя (гуру), а також різні методи психофізичної дії на людину.

  3. Сайєнтологічні напрями (від лат. sciense – наука): «Церква сайєнтології», «Учення розуму», «Новий Акрополь» та ін. Особливістю цих культів є те, що вони не обіцяють блаженства в загробному світі, а, навпаки, гарантують досягнення успіху в земному бутті. В основі їх учення лежить віра в містичну потужність сучасної техніки, яка здатна розширити межі свідомості й вивести її у сферу незвичайного.

  4. Синтетичні неорелігії: «Церква Уніфікації» (інші назви: «Асоціація Святого Духа за Об'єднання Світового Християнства», муніти, «Рух Уніфікації»), «Всесвітня віра Бахаї», «АУМ Сінрікьо», «Велике Біле Братство Юсмалос», «Церква останнього Заповіту» та ін. Їх учення об'єднує декілька релігійних систем, що дозволяє їм оголосити себе універсальною релігією, єдиною для всіх людей. Для них характерний культ лідера організації, який створює своє вчення і культову практику.

5. Неоязичницькі організації: друїдизм (Англія), арійський рух (Німеччина), ведизм (Індія), РУН-Віра (повна назва – Об'єднання Синів і Дочок України рідної Української Національної Віри), Собор рідної української віри (Україна) і т.д. Всі ці організації пропагують повернення до стародавньої рідної віри. Їх мета – відродити природну первинну духовність народу і тим самим розбудити національну самосвідомість в умовах тотальної глобалізації.

6. Сатанинські групи: «Церква Сатани», «Церква останнього суду», «Монастир семи променів», «Південний Хрест», «Чорний ангел» та ін. Для цих груп характерне шанування Сатани як носія мудрості, заснованої на темних сторонах людської натури. Вони звеличують зло, індивідуалізм, насильство, жорстокість.

При всьому багатоманітті нових релігійних течій можна виділити деякі загальні для них елементи:

По-перше, на чолі цих організацій стоїть харизматичний лідер, який представляє себе як спасителя (нового пророка, посланника Бога або його живим втіленням). Проголошується, що він володіє істинним знанням, новим одкровенням, віра в яке гарантує спасіння.

По-друге, організаційна структура нових культів будується за принципом сім'ї або комуни, в яких лідера називають вчителем, медіумом, вождем, або гуру. Володіючи величезним авторитетом, він встановлює правила поведінки в громаді, вимагає беззастережного їх виконання і покірливого підпорядкування собі своїх послідовників. Часто члени цих організацій приймають нові імена, кидають сім'ю, роботу і навчання, відмовляються від власності на користь громади.

По-третє, минуле представляється світом гріха, пороків, помилок і страждань. Сучасна епоха, на їх думку, носить перехідний характер. На цьому етапі йде запекла боротьба добра і зла. Нова істина найближчим часом неминуче приведе до перемоги першого над другим, внаслідок чого світ корінним чином зміниться.

По-четверте, культові дії в нових релігійних течіях носять виключно колективний характер. Під час їх проведення може використовуватися техніка психологічного маніпулювання, психотерапія і т.п.

По-п'яте, велика увага в цих течіях приділяється залученню нових членів у секту і їх адаптації в групі. Для цієї мети розроблена складна система вербування через засоби масової інформації, рекламу, роботу на вулицях, вокзалах, у транспорті та інших громадських місцях.

По-шосте, нові релігійні течії здатні діяти як могутні міжнародні корпорації, що мають крупний бізнес з філіалами в багатьох країнах світу.

5.2. Нові релігійні течії в Україні. В Україні нові релігійні течії з'явилися в 70-80-ті рр. 20 ст. Проте активно вони стали поширюватися лише на початку 90-х рр. Цьому сприяли як загальносвітові причини, так і соціально-економічні, політичні й духовні процеси, що відбувалися на пострадянському просторі, у тому числі і в Україні. Серед останніх, насамперед, слід назвати соціально-економічну і політичну нестабільність у молодій українській державі, яка формує в людині відчуття невпевненості в завтрашньому дні, соціальну і духовну незахищеність. Це штовхає людей на пошуки кращого життя. Неорелігії ж гарантують негайне вирішення всіх проблем і повну психологічну захищеність від навколишньої дійсності.

Успіх у поширенні нових релігійних течій був пов'язаний також з кризою офіційної комуністичної ідеології, девальвацією системи цінностей і утворенням у зв'язку з цим духовного вакууму. Почався пошук нових духовних цінностей, які могли б задовольнити інтелектуальні потреби людей. Не останню роль у цьому процесі відіграла криза традиційних церков (особливо розкол у православ'ї), які втратили свої позиції і на цьому фоні практично не проводили місіонерську роботу.

І, нарешті, слід зазначити, що Україна завжди характеризувалася багатоконфесійністю, що сформувало в українцях традиції віротерпимості, визнання права різних релігій на існування.

Палітра нетрадиційних течій і сект в Україні багатоманітна. Найбільшого поширення тут набули неохристиянські течії. Вони представлені в нашій країні наступними об'єднаннями: «Союз церкви Божої України», «Відкрита Біблія», «Церква повного Євангелія», «Церква Христа», «Новоапостольська церква», «Церква Ісуса Христа святих останніх днів» та ін.



Церква Ісуса Христа святих останніх днів (мормони) була заснована в США уродженцем штату Вермонт, сином ремісника Дж.Смітом, у якого, за переказами, починаючи з 1820 р. почалися виді́ння. Спочатку йому з'явилися дві Особи (Бог-Отець і Бог-Син), потім Мороній (син пророка і літописця Мормона). Вони заборонили йому бути членом якої-небудь християнської секти або конфесії і повідомили, що він вибраний для особливої місії. Розповіли також про якусь приховану книгу, написану на золотих листах, що містять історію колишніх жителів Америки і повноту вічного Євангелія у тому вигляді, як воно було дано Спасителем. Розшифрувати ці писання можна за допомогою двох каменів (Урим і Туммім), прикріплених до нагрудного щита, який знаходиться разом з листами. На основі знайдених і розшифрованих золотих листів була написана в 1830 р. «Книга Мормона», яка є священною і вшанованою нарівні з Біблією.

11 квітня 1830 р. Дж.Сміт виступив із своєю першою проповіддю, хрестив в озері своїх шістьох послідовників (серед яких був і його наступник Бригам Янг) і проголосив себе «пророком останніх днів», рівним пророкам Старого Заповіту. Діяльність Дж.Сміта викликала різкий опір з боку протестантів і його секта вимушена була піти спочатку в штат Міссурі, а потім ще далі на схід – у штат Іллінойс. Там мормони заснували місто Нову. Але через вісім років місцеві жителі, обурені багатоженством, що практикується сектами, вигнали їх, а самого Дж.Сміта, у якого було 27 дружин, стратили.

Після двох років поневірянь мормони, яких на той час було вже 15 тис., заснували місто Дезерет, відоме більше як Солт-Лейк-Ситі, – столиця штату Юта, де і сьогодні 75% населення складають мормони. Відрізняючись великою працьовитістю, міцною дисципліною і згуртованістю, сектанти швидко перетворили навколишню пустелю на квітучий сад.

У даний час число послідовників Церкви Ісуса Христа святих останніх днів швидко зростає, особливо в США, завдяки, насамперед, шестидесятитисячної армії професійних місіонерів, які займаються активним вербуванням по всьому світу. Сьогодні кількість послідовників цієї течії складає близько 12 млн людей, які проживають більш ніж у 160 країнах світу.

В Україні мормони з'явилися в 1990 р. і нині мають 53 громади. Найбільші з них діють у Києві, Одесі, Дніпропетровську і Донецьку.

Джерелом віровчення мормонів є Біблія (яка, однак, не вважається остаточним Одкровенням), «Книга Мормона» та «Вчення і Заповіти. Дорогоцінна перлина», що містить Символи віри.

«Книга Мормона» включає розповідь про два стародавні народи, що жили на американському континенті і заснували дві невідомі науці цивілізації. Перший з них прибув на східне узбережжя Америки після невдалого будівництва Вавилонської башти. Другий – це благочестиві іудеї, яким вдалося врятуватися після розгрому Єрусалиму і руйнування Храму вавилонським царем Навуходоносором. Саме до цього народу до Америки після воскресіння з мертвих з'явився Ісус Христос з проповіддю істинної віри. «Американські ізраїльтяни» розглядаються як предки американських індіанців.

Один з останніх пророків «американських ізраїльтян» Мормон, указується в книзі, відредактував записи стародавніших пророків Америки і передав їх своєму сину Моронію, який заховав їх на горі Куморі, де тексти, висічені на золотих листах, зберігалися більше 14 сторіч, поки не були вручені Дж.Сміту для перекладу і видання.

У своєму вченні послідовники Церкви Ісуса Христа святих останніх днів виходять з того, що в світі окрім матерії нічого не існує. Матерія, стверджують вони, складається з вічних атомів. Для них «нематеріальне» є синонімом «неіснуючого». Духи й боги, з погляду мормонів, є тільки особливий стан «тонкої матерії» або ефіру. Ця духовна матерія існувала завжди, вона не була створена.



Богів у світі багато. Всі вони тілесні й безсмертні, але не вічні (тобто народжені та не існують одвічно), бо вічна одна лише матерія, що породила їх.

Бог – істота матеріальна, яка має тіло і перебуває у просторі й часі. Йому властиві як тілесні потреби, так і душевні пристрасті. Між Богом і людиною, згідно вченню мормонів, немає прірві. А раз її немає, то і людина може сама стати Богом. Більш того, сам Бог одного разу був людиною. За своєю суттю він і є піднесена людина, яка сидить на троні на небесах.

Мормони визнають існування і верховного Божества. Воно утворилося в результаті складної взаємодії атомів і атомних сил та живе в центрі світу, на світилі Колоб. Це Божество породило всіх інших богів і богинь.

Не дивлячись на те, що мормони визнають існування безлічі богів, їх не можна назвати політеїстами. Зі всіх існуючих богів вони поклоняються тільки Богу планети Земля, якого вважають Богом-Отцем Елоїмом. У Елоїма є тільки дві Особи – Бог-Отець і Бог-Син, а третя – це лише якась безлика енергія, що виходить від них і не рівна їм. У той же час, за вченням мормонів, вона творить дива, воскрешає мертвих і рухає горами. Бог-Син, стверджують вони, з'явився в світ не за допомогою Святого Духу, а від фізичного союзу безсмертного Бога Адама і смертної Діви Марії. Від союзу Адама з богинею планети Венера з'явився Люцифер, який втратив свою божественну гідність і став злим духом.

Крім богів мормони визнають існування ангелів і духів. Духи, за їх уявленням, це ще не люди, які народилися, а ангели – душі померлих проповідників, які, однак, не виконали головного призначення людини, – не одружилися і не мали дітей. Самотні люди, стверджують вони, взагалі ніколи не воскреснуть фізично, а залишаться назавжди ангелами.

З християнських таїнств мормони визнають всього чотири: хрещення, рукоположення, шлюб і причастя.



Хрещення здійснюється після досягнення 8-річного віку через одноразове повне занурення у воду. У мормонів існує також так зване «замісне хрещення» для померлих родичів членів секти, які за життя не мали можливості пізнати повне Євангеліє. Тому після власного хрещення мормон хреститься ще раз за своїх померлих «язичниками» родичів. Вважається, що через таке хрещення їм дається можливість зробити це в потойбічному світі.

Під час рукоположення, згідно з ученням мормонів, вони одержують «дар Святого Духу», завдяки якому можуть пророкувати, творити дива, виганяти злих духів і одержувати нове Одкровення. Завдяки такому «одкровенню» спочатку було дозволено, а потім заборонено багатоженство.



Шлюб, або запечатування у мормонів буває двох видів: світський шлюб тільки для земного життя і вічний шлюб, який не може усунути смерть. Оскільки мормони вважають, що жінка може спастися тільки через свого чоловіка, то незамужні жінки укладають шлюб з померлими чоловіками через їх заступників: ними можуть бути або глави сект, або призначені ними особи. Подібних «небесних» чоловіків може бути декілька. Члени Церкви мормонів виходять з того, що запечатування має силу тільки у разі дотримання абсолютної подружньої вірності й дотримання морального способу життя.

Таїнство причастя проводиться у мормонів хлібом і водою.

Окрім чотирьох таїнств у мормонів проводяться регулярні заходи, в яких задіяні громади: недільні тригодинні богослужіння; недільні школи для дітей від 12 років; збори священничества для всіх чоловіків і хлопців від 12 років; збори товариства милосердя для всіх жінок і дівчат від 18 років; збори товариства молодих жінок; збори первинного товариства дітей молодше 12 років і т.д.

Послідовники Церкви Ісуса Христа святих останніх днів, виходячи з того, що згідно їх ученню, людина є потенційним Богом і вона повинна ще за життя готувати себе для Царювання Небесного, велику увагу приділяють освіті, вихованню інтелігентних манер, зовнішньому вигляду, зміцненню здоров'я і підвищенню свого соціального статусу.



Церковна організація мормонів побудована за теократичним принципом з елементами західної демократії. На чолі стоїть Президент Церкви – «пророк», який одержує Одкровення безпосередньо від Бога і має необмежену владу в різних областях життя секти. Він має двох радників, які допомагають йому в обговоренні найважливіших проблем і ухваленні рішень. Розпорядження виконує колегія з 12 апостолів і 70 учнів або місіонерів. Всі священнослужителі діляться на два чини: вищий (первосвященик і старійшина) і нижчий (священик, вчитель і диякон). Судові функції виконуються єпископами, що призначаються з числа первосвящеників.

Велике місце в діяльності Церкви Ісуса Христа святих останніх днів займає добродійність. Починаючи з 1995 р. вона брала участь більш ніж у 3 тис. гуманітарних проектах у 137 країнах світу.

Представлені в Україні і неорелігії орієнталістського напряму. Серед них можна виділити «Міжнародне Товариство Свідомості Кришни», «Трансцендентальна медитація», «Сахаджа-йога», «Рух Шрі Чинмоя» та ін.

Міжнародне Товариство Свідомості Кришни засноване в США індійським проповідником Абхай Чаран Бхактіведанта Свамі (Шріла Прабхупада) в 1966 р. Він народився в 1896 р. у Калькутті, вивчав у місцевому університеті філософію, економіку і англійську мову, був директором крупної хімічної корпорації і займався бізнесом. Свого духовного вчителя (Шрі Шрімада Бхактісиддханта Сарасваті Госвамі) Прабхупада зустрів у 1922 р. Через дев'ять років він був офіційно присвячений (ініційований), а в 1954 р., припинивши бізнес, покинувши дружину і п'ятеро дітей, став ченцем і одержав титул Свамі. У 1965 р. він прибуває в США, а вже в 1966 р. у Нью-Йорку з'явилася перша громада Міжнародного Товариства Свідомості Кришни. Вона була в якійсь мірі модернізованим і християнізованим варіантом індуїстської течії вайшнавізму.

Першими його слухачами були хіппі та бродяги з найбідніших районів Нью-Йорка. Його вплив швидко зростав. Прабхупада зумів використати стихійний протест різних верств американського суспільства, насамперед, молодих людей, проти буржуазної ідеології, моралі й культури (які зазнали в 60-ті рр. серйозну кризу), здирництва і користолюбства, протиставивши їм ідеал «вищої духовності», прагнення до істини і чистоти. У 1969 р. він відвідує Лондон, потім Францію, ФРН, де займається широкою проповідницькою діяльністю. На початку 70-х рр. кришнаїзм з'являється в Польщі, Угорщині, НДР, проникає до Африки, Австралії, Латинської Америки.

Своє вчення Свамі Прабхупада виклав у багатьох роботах, головною з яких є «Бхагават-гіта як вона є».

Віровчення кришнаїзму зорієнтовано на духовне вдосконалення особи, самореалізацію власного «я», злиття з чистим божественним світом. Для цього потрібно знайти «свідомість Кришни».

Кришнаїти вірять в існування вищого Божества, творця всього – Кришну. Його вони розуміють і як вищу істину, і як верховну вседосконалішу істоту, і як вищу трансцендентну особу. Все в світі покоїться на енергіях, що виходять від нього. Ці енергії не можна пізнати за допомогою людського розуму.

Кришна наділяється трьома видами енергії: 1. Вішну-шакті – внутрішня, духовна енергія Кришни; 2. Кшетрагья-шакті – це всі живі істоти, які, будучи духовні за самою своєю природою, є складовими частинками енергії Кришни; 3. Авідья-шакті – зовнішня, матеріальна енергія Кришни.

З погляду послідовників цього вчення, людина, як і весь світ, має подвійну природу: духовну і матеріальну. Головне в людині, її основу складає вічне духовне начало, а тіло – лише тимчасова оболонка душі. Кришнаїти вірять у перевтілення душі людини після її смерті, яке відбувається за законом Карми. Перевтілення може здійснюватися в різних формах (людини, тварини, комахи, рослини і т.д.) і на різних планетах. Існують три типу планет: планети з райським життям, планети страждань і планети середнього рівня, до яких відноситься і Земля. Йдучи за традицією вайшнавізму, вони налічують 8 400 000 форм життя. Якнайкращою формою втілення є людина. Пояснюється це тим, що саме в людській формі найлегше здійснюється головна мета вчення – досягнення духовної досконалості й відновлення взаємовідносин з Кришною.

Якнайкращим методом осягнення Кришни оголошується бхакті-йога – екстатична, чуттєва любов до нього, за допомогою якої встановлюються гранично емоційні, духовні відносини, злиття з Кришною і провокується його любов і милість у відповідь. Причому, успіх у такому відданому любовному служінні Богу повністю визначається, по-перше, милістю самого Кришни, і, по-друге, існуванням духовного вчителя, який безпосередньо і постійно пов'язаний з Богом узами «божественної любові» та здатний провести учня через небезпеки матеріального світу в духовний світ.

Велику увагу кришнаїти приділяють індивідуальній і колективній молитовній практиці. Індивідуальна молитва полягає в читанні співучо святих імен Кришни у формі махамантрі («Харе Кришна і т.д.) з використанням чоток, колективна – повторюється те ж саме, але на зборах віруючих. Чотки є намистом з 108 намистинок, які слід перебирати під час співу мантр. Одній виконаній мантрі відповідає одна намистинка на намисті. «Круг» – 108 мантр. Всього за день потрібно виконати 16 «кругів», що складає не меншого 1728 мантр. Щоденне повторення мантр вважається кращим засобом для звільнення людини від почуттів матеріального світу і відчуття реальної присутності Кришни.

Служіння Кришні припускає дотримування чотирьох принципів життєдіяльності. Перший – це вживання прасаду – їжі, яка готується з дотриманням певного ритуалу. Спочатку вона пропонується Богу, потім – членам громади. Кожне блюдо оголошується жертвопринесенням Кришні. Вважається, що через їжу завдяки милості Кришни, який приймає ці блюда, віруючі одержують божественні якості. Трапеза розглядається як очищення віруючих. Їжа повинна бути тільки виключно вегетаріанською. З погляду кришнаїтів, людина, яка вживає їжу тваринного походження «поганиться». Свідомість такої людини не може стати «чистою».

Другий принцип пов'язаний із забороною вживати алкоголь, наркотики, тютюн, каву і т.д., оскільки ці засоби збудливо діють на мозок, заважають осягненню свідомості Кришни.

Третій принцип стосується регулювання статевих взаємовідносин. Любов між чоловіком і жінкою розглядається як одна із земних прихильностей і, отже, як гріх. Вона є джерелом неспокою і перешкодою в духовному житті. Повинна існувати тільки одна любов – це любов до Кришни. Проте кришнаїти вітають створення сімей, але тільки виключно з метою продовження роду.

Четвертим принципом є відмова від участі в азартних іграх, які оголошуються лише марною тратою часу і грошей.

Слід зазначити, що керівники громад вимагають від віруючих відмовитися від всіх земних благ. Ідеальною формою такої відмови є передача всього майна на користь громади, перехід на положення ченця і вступ в ашрам (храм, комуну). Ашрам вважається воротами в «духовне небо». У ньому весь розпорядок життя підпорядкований утвердженню культу Кришни: все, що у ньому б не робилося, мовилося, мислилося і стверджувалося, розглядається як приношення, жертва Кришні. Ті, хто не приймають чернецтва, можуть жити і працювати у миру, вносячи пожертвування до храму.

У адміністративному відношенні всі храми є самостійними у вирішенні питань, що стосуються їх діяльності. Разом з тим вони взаємодіють один з одним і координують свою діяльність. Світовий центр «Міжнародного Товариства Свідомості Кришни» знаходиться в Індії в місті Маяпур, що знаходиться в Західній Бенгалії, де раз на рік представники цієї течії збираються на свої з'їзди.

В Україні «Міжнародне Товариство Свідомості Кришни» з'явилося в 1984 р., проте, офіційно зареєстровано було тільки в 1995 р. Зараз в Україні налічується 37 громад кришнаїтів, які діють практично у всіх регіонах країни. Послідовники цієї течії займаються активною місіонерською діяльністю. Для того, щоб привернути якомога більше людей у свої громади, вони намагаються довести, що існує якийсь внутрішній зв'язок між вірою в Кришну і християнством, між ведичною і українською культурою. Цей зв'язок, стверджують вони, ґрунтується на тому, що Ісус Христос є ні ким іншим, як аватаром (одним із втілень Кришни).

Окрім місіонерської діяльності кришнаїти в Україні проводять у життя декілька гуманітарних програм: «Їжа для життя» – роздача безкоштовних обідів нужденним; «Дайте людям шанс» – робота в місцях ув'язнення; «Ведична кулінарна майстерність» і т.д.



Сайєнтологичні течії представлені в Україні прихильниками Діанетикі, або Церквою Сайєнтології і товариством «Наука Розуму».

Церква Сайєнтології виникла в США у середині 20 ст. Її засновником став письменник-фантаст, колишній морський офіцер, звільнений із служби через хворобу, Л.Р.Хаббард, який звів себе в ранг великого «пророка». Про себе він повідомляв, що його справжній вік складає 74 трильйони років. За цей час він нібито пережив безліч втілень і так як не може позбавитися космічної ностальгії, то час від часу підноситься до небес.

У 1950 р. Л.Р.Хаббард видав книгу «Діанетика – наука душевного здоров'я». Діанетика розуміється їм як психотерапевтична техніка, за допомогою якої можуть бути вилікувані всі неорганічні хвороби мозку і психічні захворювання. У цій праці відомості з психології перемежаються з інформацією з окультизму, чорної магії. У 1954 р. він заснував у Каліфорнії (США) Церкву Сайєнтології. Сам він визначив сайєнтологію як «релігійну філософію вищого рівня», оскільки вона займається дослідженням духу, його взаємовідносинами з самим собою, іншими світами й іншими життями і «забезпечує людині справжнє пізнання самої себе та істини».

У своєму вченні Л.Р.Хаббард виходить з того, що людський розум складається з двох компонентів. Перший – це аналітичний розум. Він раціональний, логічний, ніколи не помиляється і діє за принципом комп'ютера. Другий – реактивний (реєструючий) розум. Він фіксує колишні хворобливі досвіди, душевні травми і зберігає їх на рівні несвідомого. За певних умов він здатний впливати на людину, викликаючи хворобливі стани і тим самим заважати роботі аналітичного розуму. Для позначення цих несвідомих і хворобливих вражень з досвіду минулих років Л.Р.Хаббард вводить поняття «енграма». Скупчившись у реактивному розумі, енграми мають своїм наслідком неврози і психози у цьому житті. Для того, щоб знешкоджувати, ліквідовувати енграми потрібно «актуалізувати» обставини, при яких вони одержані та звільнити від них психіку. Сама людина не здатна ні зрозуміти джерело енграм, ні позбавитися від них. Це робиться за допомогою застосування спеціальної технології і техніки. Технологія представляє собою сеанси «одитинга» (перевірки), техніка – створений Л.Р.Хаббардом прилад «Є-вимірник» (різновид гальванометра), за допомогою якого можна фіксувати електропровідність шкіри, що змінюється залежно від душевного стану людини. Сеанси «одитингу» проводяться спеціально підготовленими людьми («одиторами»). Людина, що бере участь у сеансі, з'єднується з приладом і одитор довго і детально розпитує про нещасливі й невдалі події її життя і про безліч дрібниць їх супроводжуючих. Вважається, що різке відхилення стрілки свідчить про крайнє збудження пацієнта, викликане «усвідомленням» умов, в яких він колись одержав психічну травму. Питання задаватимуться до тих пір, поки реакція не стане нормальною. Після зупинки приладу людині говорять, що вона «очищена», тобто перешкоди, які заважають їй жити повноцінним життям, усунені.

У такій практиці немає нічого нового і тим більше надприродного. У даному випадку Л.Р.Хаббард у спрощеному і вульгаризованому вигляді використовує теорію психоаналізу, розроблену З.Фрейдом, і так або інакше відтворює схему сеансів психотерапії, що практикувалася ним.

Проте Л.Р.Хаббард не зупиняється на цьому. Під явища, які цілком піддаються науковій інтерпретації, він підводить містичну підставу. Він стверджує, що той, хто використовує пропоновану сайєнтологами методику «очищення», стає «ясною, сяючою духовною істотою, для якої в житті більше немає проблем». Більш того, зрештою вона може перетворитися на богоподібну істоту, необмежену ні часом, ні простором, здатною пережити загибель планети. Теологізує Л.Р.Хаббард і принцип роботи «Є-вимірника», який представляється найдосконалішим апаратом, що розширює межі свідомості до рівня надприродного.

У центрі сайєнтологічної доктрини стоїть учення про «тетана». Тетан – це якийсь особливий дух, нематеріальна частина людини, її справжнє «Я». Тетани, згідно Л.Р.Хаббарду, можуть залишати тіло й існувати поза ним, за межами фізичного всесвіту. Вони існують імовірно 300 трильйонів років, тобто майже безсмертні. Весь цей час вони переселяються з тіла в тіло і здійснюють подорожі у Всесвіту. Врешті-решт, тетан може просунути людину до вищого рівня існування, навіть до стану «справжнього тетана». Це ключ до безсмертя. Але досягти його може тільки надлюдина, яка ніколи не попадає під вплив інших, а, навпаки, здатна підкорити собі будь-яку людину і перетворити її на знаряддя своєї волі. Для цього потрібно пройти повний курс «очищення» за методом Л.Р.Хаббарда. У цьому вченні енграми представляються вже як психічні травми, накопичені у всіх колишніх утіленнях «тетана», а «Є-вимірник» набуває містичного значення: він здатний зняти напругу, що виникла не тільки у цьому житті, але й у всіх попередніх втіленнях. Це єдиний спосіб ліквідації у всьому Всесвіті хворобливих наслідків кругообертань тетанів.



Організація сайєнтологів діє за типом релігійного об'єднання. Самі її послідовники називають її церквою, а себе братами й сестрами. Всі сеанси, що проводяться в ній, супроводжуються глибокодумними теологічними міркуваннями і ритуалами. Вона має своїх священиків – функціонерів, які здійснюють служби, обряди одруження і відспівування.

Сайєнтологія – це типова тоталітарна секта, що обіцяє вирішити всі світові проблеми. Вона має ретельно відпрацьовану техніку вербування, жорстку ієрархічну структуру, деспотичні порядки, покликані утримати паству в рамках казармової дисципліни. У ній є своя поліція, етичний суд і служба особливого призначення. Поведінка членів секти строго контролюється, що забезпечується взаємним стеженням і круговою порукою. Це надзвичайно багата організація. Всі її багатоманітні програми платні. Значний прибуток приносить продаж книг Л.Р.Хаббарда і Є-вимірника.

Діяльність церкви в країнах СНД, у тому числі і в Україні, не афішується. Офіційно зареєстрована вона була в нашій країні в 1995 р. Її організації діють у Києві, Харкові, Кременчуці, послідовники цієї секти є в Донецьку і Маріуполі.

Синтетичні релігії в Україні представлені такими громадами, як «Віра Бахаї», «Церква об'єднання» і «Велике Біле Братство».

Велике Біле Братство. Кілька років тому на вулицях українських міст, на вокзалах, в метро і т.д. стали з'являтися люди в білих балахонах, які закликали всіх покаятися і прийняти віру в якусь «Матір Світу», яка носить ім'я Марія Деві Христос. Перехожим пропонували фотографію жінки років тридцяти, одягненій у білий одяг, з ієрейським (православним) хрестом на грудях, з палицею в лівій руці та піднятою для благословення правою рукою. Це були послідовники тоталітарної секти «Велике Біле Братство».

Ця релігійна секта виникла в 1990 р. в Україні. Засновниками її були кандидат фізико-математичних наук, фахівець в області кібернетики, колишній співробітник Київського Інституту Людини Ю.Кривоногов і його дружина, колишній комсомольський працівник М.Цвигун. Перший оголосив себе пророком, друга – живою богинею.

Секта має ще одну назву – Юсмалос, що розшифровується таким чином: ЮС – Іоанн (Юоанн) Свамі, спотворене в псевдосхідному дусі ім'я Іоанн Святий (Хреститель) і привласнене Ю.Кривоноговим; МА – Марія Деві Христос, спотворене від «Діва Марія» – ім'я, привласнене М.Цвигун; ЛОС – скорочене від слова «Логос» (Ісус Христос). ЮСМАЛОС, за вченням Білого Братства, – це нове ім'я Господа.

В основі вчення Білого Братства, яке проголосило себе надрелігією, лежать, по-перше, основні догмати, узяті з східних релігій: вчення про карму, про переселення душ і про нірвану; по-друге, запозичені з теософії, теорії про логоси, ауру, енергію і т.д., по-третє, збочене тлумачення старозаповітних пророків (Ісаї, Даниїла, Єремії, Єзекіїля) і Одкровення Іоанна Богослова, або Апокаліпсису.

Центральним пунктом учення Білого Братства є твердження про те, що Бог об'єднує у одній особі чоловіче і жіноче начало. Чоловіче начало Творця, із їхньої точки зору, утілилося в Ісусі Христі, жіноче – в Діві Марії. Обидва образи Бога з'явилися на Землі 2 тис. років тому як Богоматір і Її Син індивідуально. Після їх виникнення вони утворили єдність і нині з'явилися в образі Матері Світу – Марії Деві Христос. Виходячи з цього вчення, логічно зробити висновок, що Марія Деві Христос представлялася віруючим вище, ніж Ісус Христос, бо у ньому було тільки чоловіче начало Бога, а в Марії Деві Христос присутні обидва начала, тобто вона і є Бог.

Послідовники Білого Братства стверджують, що Матір Світу, Марія Деві Христос і Іоанн Свамі, він же Іоанн Хреститель, Адам, Ілія, архангел Михаїл тощо прийшли на землю для того, щоб спокутувати первородний гріх. Для цього в листопаді 1993 р. вони будуть розіпнуті на хресті в Києві (Новому Єрусалимі), але через 3,5 дня воскреснуть і буде страшний суд. Людям надається останній шанс на спасіння. Для цього потрібно звернутися і поклонитися Марії Деві Христос; не їсти м'ясо, рибу, яйця, гриби, молочні продукти тощо, бо через них йде «кодування», тобто легіони бісів входять у людину; треба також залишити своїх рідних і близьких і прямувати за нею. Відлік часу почався з 1 червня 1990 р. З того часу, свідчить Марія Деві Христос, включена програма на спасіння Землі. Вона розрахована на 1260 днів (3,5 роки), під час яких відбуватиметься фохатизація обраних людей. Фохат – це, пояснюють вчителі Білого Братства, енергія Живого Бога, яка пронизує все, що пов'язане з юсмаліанами: простір, споруди, всі місця, де вони живуть і проповідують. Спасаючи обраних, насищаючи їх світлом, ця енергія в той же самий час є смертельною для людей, що не повірили в Марію Деві Христос. Юсмаліане стверджували, що спасуться тільки 144 тис. святих у білому одязі. 24 листопада 1993 р. вони повернуться до Господа, щоб разом з Ним зробити суд над землянами.

21 листопада 1993 р. «білі брати» спробували силою захопити Софійський Собор у Києві для того, щоб саме там чекати проголошення Страшного Суду. Тоді ж були заготовлені каністри з бензином: у православному храмі у момент проголошення повинні були згоріти декілька десятків членів секти. Для себе Ю.Кривоногов і М.Цвігун ретельно продумали шляхи відходу. Вибір Софійського Собору відбувся невипадково: Марія Деві Христос, крім усього іншого, оголосила себе і Софією (Премудрістю Божою). Тому всі її послідовники були впевнені, що храм побудований саме на її честь.

Організатори секти були притягнуті до кримінальної відповідальності, а багато її членів після медичного обстеження потрапили до психіатричної лікарні, оскільки у них спостерігалися порушення психіки.

Під час суду Ю.Кривоногов відмовився від свого вчення. А М.Цвігун була засуджена на 4 роки. Вийшовши на свободу, вона знов знайшла частину своїх учнів, які як і раніше готові заради неї йти на смерть. У вченні вона відмовилася від проголошення кінця світу і дозволила своїм адептам їсти м'ясо.

Останнім часом у багатьох містах України, Росії, Казахстану «білі брати» помітно активізувалися. Організація втратила в чисельності, але зберегла чітку ієрархію, жорстку дисципліну і сувору конспірацію.

Достатньо широке поширення в Україні одержало неоязичництво. Воно представлено такими течіями, як РУН-Віра, «Українські язичники» (рідновіри), «Великий вогонь» та ін.

РУН-Віра (Рідна Українська Національна Віра). Її засновником є американський громадянин українського походження, історик, етнограф, лінгвіст Л.Силенко. Він оголосив себе «посланим самим Богом вчителем і пророком», який реформував дохристиянську віру українців і відтворив культ Дажбога. Основні положення РУН-Віри Л.Силенко виклав у «святому писанні» під назвою «Мага-віра», що є компіляцією багатьох праць з історії України.

Засновник РУН-Віри вважає, що прийняття християнства на стародавніх землях українців відбулося в 35 р., коли учень Ісуса Христа апостол Андрій проповідував серед скіфів. Воно не було знехтуване і, за вченням Л.Силенка, тривалий час християнство і язичництво існували і розвивалися гармонійно. Князь Володимир у 988 р. зруйнував цю гармонію і практично знищив язичництво, а разом з ним і духовність стародавніх українців. РУН-Віра ставить за мету відновити й утвердити священну національну віру українців, якою вона була до 988 р. і тим самим прищепити віруючим пошану і любов до України.

За вченням Л.Силенка, РУН-Віра – це «віра в єдиного Господа на ім'я Дажьбог». Дажьбог – це і якась енергія, і усвідомлене й неусвідомлене буття, і свідомість, і любов, і милосердя, і велика правда.

«Щоб українець став Людиною з великої літери, він повинен виконувати заповіді РУН-Віри», – стверджує Л.Силенко. Таких заповідей сімнадцять: 1. Розумій і люби Бога по-рідному. 2. Не поклоняйся чужорідним поняттям Бога. 3. Самоудосконалюй розум, душу й тіло. 4. Вір у себе. 5. Люби родичів своїх. 6. Виховуй дітей своїх у дусі РУН-Віри. 7. Поважай духовність предків своїх. 8. Поважай свята РУН-Віри. 9. Не самозабувайся на чужині. 10. Живи для добра України. 11. Не обмовляй. 12. Будь правдивим свідком. 13. Захищай своє майно і не привласнюй чужого. 14. Не люби ворогів народу свого, не будь рабом. 15. Не залишай у біді друга свого. 16. Не втрать віру. 17. Люби дітей свого і чужого народу.

У РУН-Вірі по-новому розглядаються поняття «рай» і «пекло». Стверджується, що рай і пекло існують тільки в душі людини. Щоб мати рай у душі, людина повинна щодня творити своє життя «за законами правильного життя». Їх сім: 1. Правильне мислення: воля, мета, відвага. 2. Правильне бажання: любов, справедливість, послідовність. 3. Правильне виконання: відповідальність, точність, дисципліна. 4. Правильне відношення до себе: повноцінне, незалежне, узгоджене «Я». 5. Правильне харчування: якісна їжа, національні блюда, обрядовість. 6. Правильна любов: співпереживання і жертовність, ненависть і милосердя, душевна краса і вірність. 7. Правильна віра: природне її походження, блаженне розуміння, правильне призначення.

Культова практика РУН-Віри включає обряди вінчання, освячення дитини, похорони.

Свій підхід у рунвіровців і до розуміння влади. Вони відкидають біблейське положення, що «всяка влада від Бога» і стверджують, що «тільки рідна влада дана Богом».

РУН-Віра вчить, що для будь-якого народу якнайкращою є його національна віра, оскільки саме вона дає моральні цінності, утверджує свій спосіб життя, традиції і святині.

Основна культова споруда послідовників РУН-Віри – собор «Матері України», який знаходиться в містечку Спринг-Глен (США). Громади (станиці) «рунвістів» функціонують у США, Канаді, Австралії, Великобританії та в інших країнах, де проживають українці.

В Україні громади РУН-Віри були зареєстровані в 1991 р. У даний час діє близько 50 громад послідовників Л.Силенка: Київ, Донецьк, Черкаси, Дніпропетровськ, Полтава, Львів та інші міста. Більшість «рунвістів» є представниками творчої інтелігенції, які своїм завданням вважають залучення в РУН-Віру молодь з метою духовного відродження України.



1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   44


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка