Методичні рекомендації до виконання завдань, теми і плани практичних занять, основні теоретичні відомості, основні поняття, завдання та запитання для самоперевірки, а також список джерел



Скачати 215.5 Kb.
Дата конвертації19.05.2017
Розмір215.5 Kb.


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Національний авіаційний університет

Навчально-науковий Юридичний інститут

Кафедра теорії та історії держави і права



Філософія права

Практикум для студентів

спеціальності 081 «Право»



Київ 2016 р.

Укладач: І.Л Бородін

Рецензент: д.ю.н., професор В.А. Матвійчук.

Затверджено на засіданні методично-редакційної ради Національного авіаційного університету (протокол № __ від «___»___________ 2222016 р.)


О 751Філософія права: Практикум для студентів напряму підготовки 6.030401 «Правознавство» / Уклад. І.Л. Бородін. – К.: Видавництво НАУ, 2016. – …… с.

Викладено загальні методичні рекомендації до виконання завдань, теми і плани практичних занять, основні теоретичні відомості, основні поняття, завдання та запитання для самоперевірки, а також список джерел.

Для студентів спеціальності 081 «Право».


ЗМІСТ:

Стор.

Вступ

Модуль № 1. «Філософія права»
Т.1.1. Філософія права як навчальна дисципліна.
Т.1.2. Правова держава.
Т.1.3. Типи праворозуміння в філософії права.
Т.1.4. Загальна теорія прав та свобод людини в контексті сучасного праворозуміння.
Т.1.5. Правова свідомість та правова культура.
Список використаних джерел.



















































вступ
Практичні заняття є однією із складових навчального процесу, на яку припадає значний обсяг занять. При цьому студент є активним учасником занять, набуває навичок самоорганізації, самостійного пошуку інформації, прийняття рішень і т.д. Правильна організація практичних занять дозволяє максимально індивідуалізувати навчання, підвищити ефективність навчального процесу в цілому.

Одним із видів практичних занять є опрацювання лекційного матеріалу, визначення головного у змісті лекції, засвоєння її основних моментів. Якщо з певних причин лекція пропущена, її необхідно законспектувати і опрацювати самостійно, незрозумілі питання з’ясувати на консультації.

На практичних заняттях студенти глибше опановують складні питання, беруть участь в їх колективному творчому обговоренні, оволодівають науковими методами аналізу певних явищ і проблем. Систематична підготовка до занять привчає до самостійної роботи з першоджерелами – періодичними виданнями, науковою, навчальною, навчально-методичною літературою і т.д. Під час занять створюються умови для перевірки та виявлення інтелектуального рівня студентів, для набуття уміння виступати, логічно висловлюватись, колективно обговорювати гострі проблеми, обстоювати власну точку зору, аргументувати свою позицію.

Готуючись до практичного заняття, важливо, в першу чергу, визначити напрями наукових досліджень з певної проблеми та впровадження їх результатів у практику. Доцільно підготувати власні спостереження та висновки, обґрунтовуючи їх теоретичними положеннями та рекомендаціями.


Модуль № 1. «Філософія права»

Практичне заняття 1.1. Філософія права як навчальна дисципліна.

План:

1. Предмет філософії права.

2. Філософія права в системі наук.

Основні теоретичні відомості.
Філософське осмислення права є завданням особливої наукової
і навчальної дисципліни — філософії права, яка має свій власний
предмет дослідження і категоріальний апарат. Філософія права — це
давня наука, котра має багату історію: вона вже була представлена
у творах Платона і Аристотеля, досягла особливого розвитку в Західній Європі в XVII–XVIIІ століттях і продовжує функціонувати
в системі гуманітарного знання сучасності.

У сучасній філософії права її предмет також визначається по різному. Від найширших визначень, як, наприклад, у відомого російського філософа права В. Нерсесянца, який вважає предметом філософії права дослідження змісту права, його сутності і поняття, основ


і місця у світі, цінності і значення, ролі в житті людини, суспільства
і держави до найвужчих, як, зокрема, в одного з провідних італійських
філософів права Н. Боббіо, на думку якого єдиною проблемою філософії права є справедливість.
Таке різноманіття підходів до предмета філософії права є закономірним, адже його визначення припускає виявлення ставлення
дослідника як до філософії, так і до права.

Право є одним з найбільш важкодоступних


об’єктів пізнання і не прагне відкривати досліднику свої таємниці.
Філософія права позитивне і природне
право. Під позитивним правом мається на увазі чинна система правових
норм, відносин і судових рішень, під природним правом, як правило, — ідеальні першооснови права. Поняття «природне право» виражає глибинну сутність права, а його «ідеальність» виявляється
в тому, що воно, по-перше, існує у свідомості (правосвідомості) як
його установка (хоч і виявляється у формах поведінки), а по-друге,
є ідеалом, тобто очищеною від випадків формою належного у відносинах між людьми. Крім того, природне право визначає вихідні принципи, на основі
яких приймаються чинні правові норми і відбувається їх оцінка.

Філософія права не ставить за мету розв’язувати конкретні


проблеми правознавства, а тільки допомагає досліднику-юристу чіткіше усвідомити власну позицію, впорядкувати знання, по-новому подивитися на свій предмет.

Наступним важливим питанням для


з’ясування специфіки філософії права як самостійної наукової дисципліни є виявлення відмінності між філософським осмисленням
права та його науковим пізнанням.
Розходження щодо методу між філософським осмисленням права
та його науковим пізнанням лежить у сфері семантичної (тобто значеннєвої) і функціональної відмінності зрозуміти «пояснення» і «розуміння». Будь-яка окрема наука, у тому числі юриспруденція, розглядає свій предмет як об’єкт, що знаходиться поза суб’єктом, котрий
пізнає, і як такий, що відносно протистоїть йому. Причому об’єкт, що
пізнається, визнається у даному разі як факт, як те, що існує в реальності. Філософія ж прагне до розуміння, осмислення належних
цінностей і змістів, розкриває світ таким, яким він повинен бути. Цей
світ утворених цінностей і змістів дає людині стимул для зміни буття,
оскільки те, що повинно бути, сприймається ним як ідеальне стосовно того, що існує в реальності. Тому юриспруденція, вивчаючи закономірності функціонування чинного права, описує право таким,
яким воно є, а філософія права — таким, яким воно повинно бути. На
основі цієї ідеальної правової норми філософія права оцінює дійсну
правову реальність.

За своєю структурою філософія права є близькою до структури загальної філософії. В ній можна виділити такі основні розділи:


1) онтологія права, в якій досліджуються проблеми природи права і його основ, буття права і форм його існування, зв’язку права із
соціальним буттям та його місцем у суспільстві;
2) антропологія права, в якій розглядаються антропологічні основи права, поняття «правова людина», права людини як вираз особистісної цінності права, а також проблеми статусу інституту прав людини в сучасному суспільстві, права людини в конкретному соціумі,
співвідношення особистості і права тощо;
3) гносеологія права, в якій досліджуються особливості процесу
пізнання у сфері права, основні етапи, рівні та методи пізнання у праві
, проблема істини у праві, а також правова практика як критерій
правової істини;
4) аксіологія права, в якій цінність розглядається як визначальна
характеристика людського буття, спосіб буття цінностей, аналізуються основні правові цінності (справедливість, воля, рівність, права
людини тощо), їх «ієрархія» і способи реалізації в умовах сучасної
правової реальності. До сфери інтересів правової аксіології іноді
включають питання співвідношення права з іншими формами ціннісної свідомості: мораллю, політикою, релігією, а також питання про
правовий ідеал і правовий світогляд;
5) історія філософія права, в якій досліджуються проблеми виникнення і розвитку філософії права, формування її предмета, процес
внутрішньої диференціації філософії права, в перебігу якого виникли
різні напрямки і течії філософії права.

Як і будь-якій іншій філософській дисципліні, філософії права притаманна низка функцій. Серед них найважливішими є: світоглядна, методологічна, відображальна - інформаційна, аксіологічна, виховна.


Світоглядна функція полягає у формуванні в людині загального
погляду на світ права, правову реальність, тобто на існування і розвиток права як одного зі способів людського буття. Ця функція певним
чином вирішує питання про сутність і місце права у світі, його цінності і значущість у житті людини і суспільства в цілому, чи, іншими
словами, формує правовий світогляд людини.
Методологічна функція відображається у формуванні певних моделей пізнання права, що сприяють розвиткові юридичних досліджень. З цією метою філософія права розробляє методи та категорії,
за допомогою яких і проводяться конкретні правові дослідження.
Відображально - інформаційна функція забезпечує адекватне відображення права як специфічного об’єкта, виявлення його істотних
елементів, структурних зв’язків, закономірностей. Це відображення
синтезується у правовій картині чи реальності «образу права».
Аксіологічна функція полягає в розробленні уявлень про такі правові цінності, як воля, рівність, справедливість, а також про правовий
ідеал і в інтерпретації з позицій цього ідеалу правової дійсності, критиці її структури та станів.

Основні поняття: філософія, філософія права, онтологія, аксіологія, антропологія, позитивне право, природне право, функція права

Джерела: [1] - [4]; [6]; [11] - [15]; [20].
Завдання 1
Які існують погляди на предмет філософії права і який з них
здається Вам найбільш обґрунтованим?


Завдання 2

Сформулюйте основне питання філософії права.



Завдання 3

Чим відрізняються предмет філософії права від предмета загальної теорії права?



Завдання 4

Що становить особливості методу філософії права?



Завдання 5

Яке місце посідає філософія права в системі філософських


наук?

Запитання для самоперевірки:

1. Яке місце посідає філософія права в системі юридичних наук?


3. Які функції виконує філософія права?
4. Чому майбутньому юристу необхідно вивчати філософію права?
Практичне заняття 1.2. Правова держава.

План:

1. Поняття і ознаки соціальної держави.

2. Правосвідомість і право.

Основні теоретичні відомості.
Важливою соціальною рисою вчення про правову державу є його здатність безперервно розвиватися відповідно до потреб суспільного життя. Теоретична конструкція соціальної держави складається по­ступово, відповідно до усвідомлення громадянським суспіль­ством об'єктивної потреби в зміні сутності держави.

Історія формування концепції соціальної держави налічує п'ять етапів.

Етап передісторії соціальної держави (1800-1880 рр.) знамен­ний ухваленням політичних рішень, що відкрили шлях до її ста­новлення.

Початок її розбудови (1880-1914 рр.) характеризується фор­мальним започаткуванням терміна «соціальна держава» у працях Ад. Пренса, Г. Ф. Шершеневича, Г. Хеллера та інших, виокрем­лення у межах внутрішньої політики її самостійного компонен­ту — соціальної політики, що здійснюється на основі соціального законодавства.

Етап розширення соціальної діяльності держави (1918-1960 рр.) ознаменувався заснуванням двох традицій щодо започаткування конституційної моделі соціальної держави: як збірного поняття, що був реалізований у Веймарській конституції Німеччини, і як фундаментального принципу конституційного ладу у Франції, ФРН, Іспанії, Україні тощо.

Етап прискорення темпів її розвитку (1960-1975 рр.) супро­воджувався процесом формування соціального права й прий­няття значної кількості міжнародно-правових документів, зо­крема Європейської соціальної хартії, Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, що регулюють відноси­ни в соціальній сфері, визначенням мінімальних соціальних стандартів. На етапі уповільнення темпів розвитку соціальної держави, починаючи з 1975 року, відбувається адаптація концепції до но­вих умов, переглядаються мінімальні соціальні стандарти в на­прямку їх підвищення.

При характеристиці соціальної держави слід врахувати те, що, по-перше, хоча вона і має специфічні ознаки, разом з тим за­лишається власне державою, у якої є загальнородові ознаки й ри­си. По-друге, при визначенні її змісту необхідно виходити з єдності правової, демократичної і соціальної державності.

Незалежно від специфіки тієї чи іншої національної моделі соціальної держави для неї характерні такі спільні ознаки: 1) соціальна держава є закономірним продуктом еволюції грома­дянського суспільства в напрямку до громадянського суспільства соціальної демократії; 2) вона завжди визнається якісною харак­теристикою правової держави; 3) проголошення держави со­ціальною є важливою конституційною гарантією забезпечення й захисту соціальних прав людини; А) оскільки як мета діяльності соціальної держави, так і сама ця діяльність (соціальна політика) визначається правовими рішеннями, то її функціонування перед­бачає наявність розвинутого соціального законодавства; 5) со­ціальна держава служить забезпеченню громадянського миру і злагоди в суспільстві; 6) утвердження соціальної державності сприяє трансформації ринкової економіки на соціальну ринкову, служінню власності інтересам як власника, так і суспільства.

Правосвідомість є одвічним супутником права. В їх супереч­ливому розвитку відбувається регулювання суспільних відносин. Правосвідомості і праву притаманні окремі спільні риси: вони входять до єдиної правової системи; виконують нормативні функції; регулюють суспільні відносини; обумовлюються одними соціально-економічними, політичними, ідеологічними, культур­ними та іншими факторами.

. Правосвідомість як важливий прояв права може здійснювати самостійне правове регулювання, що відбувається при відсутності інших нормативних правових явищ, які є складовими частинами права. Наприклад, це може мати місце при застосуванні аналогії закону і аналогії права..

Право і правосвідомість різняться і за часом своєї дії. Право існує і діє настільки, наскільки воно виражено в певних формах права. Час дії права визначає законодавець. Право може зміню­ватись, але особливість його така, що воно може діяти тільки у встановлених межах. Правосвідомість безмежна в часі. Вона існує поряд з «сьогоднішнім» правом, охоплює своїм уявленням минуле і майбутнє право і має здатність впливати на процеси правотворчості і правової реалізації.

Право і правосвідомість перебувають у тісному взаємозв'язку, зміст якого становить їх взаємозалежність. З одного боку, пра­восвідомість у своєму розвитку залежить від права, як могутнього засобу інтелектуального і морального впливу, що сприяє розвит­кові тих чи інших правових уявлень. її становлення і розвиток потребують знання правової системи. З другого боку, правосвідо­мість, як могутнє «силове» поле, теж впливає на право. Цей вплив правосвідомості відчувається як у процесі правоутворення, так і в процесі правової реалізації. Конкретні шляхи і засоби цього впливу різноманітні.



Основні поняття:соціальна держава, правова держава, право і справедливість, правова свідомість, правова культура.

Джерела: [2] - [3]; [7]; [12] - [16]; [17] [18]; [20].

Завдання 1

Який зміст Ви вкладаєте в поняття «правосвідомість» і «правова культура»?



Завдання 2

У чому полягає роль правосвідомості щодо правового життя


суспільства?
Завдання 3

Які існують елементи, форми та рівні правосвідомості?


Завдання 4

Сформулюйте основні постулати (логічні аксіоми) правосвідомості.



Запитання для самоперевірки:

1. Які концепції співвідношення універсального та культурноісторичного у правосвідомості Вам відомі?


2. Що таке правовий менталітет? Як співвідносяться правосвідомість і правовий менталітет?
3. Які спільні риси притаманні українському та російському правовим менталітетам?
4. У чому, на Вашу думку, відмінності українського і російського правових менталітетів?

Практичне заняття Т.1.3. Типи праворозуміння в філософії права.
План:


1. Природна школа права.

2. Історична школа права.

3. Психологічна школа права.

4. Соціологічна школа права.

Основні теоретичні відомості.
Природне право — це вимоги, породжені самим людським буттям — право на життя, свободу, рівність, власність, безпеку. Основним положенням природно-правових ідей був і є висновок про існування поряд з нормами законодавства (що утворюють позитивне право) постійно діючих, незалежних від держави норм, які втілюють справедливість. Природно-правовий підхід пов’язував і пов’язує дослідження юридичних проблем з основними людськими цінностями — незалежністю і рівноправністю.

Природне право проголошує ідеєю позитивного права, його основою. Без такої основи законодавство визнається не правовим. Правовими ж визнаються закони, які є позитивним буттям свободи. Природне право — це ті раціональні засади (начала), невід’ємні від людської природи, котрі визначають справедливі межі свободи, складають підґрунтя позитивного права і постають критерієм його оцінки. Це загальні ідеї, принципи і норми, спираючись на які функціонують правові системи суспільства. Природне право визначає, що дозволено людині у суспільстві, а що заборонено; позитивне право лише віддзеркалює цю даність.

Невід’ємні, невідчужувані права людини. Вони є виразом природного права — свободи в усіх її багатоманітних життєвих проявах. На них повинні спиратися норми позитивного права, що дає змогу правам людини визначати права влади (держави), а не навпаки. Відповідно до природно-правових ідей юридичне регулювання суспільних відносин повинно орієнтуватися на незалежну особу, тому його основою повинні бути вимоги свободи, виражені у її невід’ємних правах. Але тільки проголошення цих прав є недостатнім для повноцінного життя суспільства. Невідчужувані права людини повинні дійсно реалізовуватися.

Теоретико-пізнавальною основою історичної школи права є питання про історію виникнення і розвитку права, що і обумовило його назву.

Загальні положення історичної школи права:


  • право ― історичне явище, становлення якого відбувається самостійно, а не під впливом владних вказівок;

  • право формується подібно мові, поступово і незалежно від держави, його еволюція здійснюється автономно і не потребує втручання законодавця;

  • право є результатом історичного розвитку окремого народу (певної нації);

  • право є виразом народного духу, втіленням національної свідомості (національних переконань);

  • джерелом права є норми-звичаї, що формуються під впливом народного духу;

  • право розвивається разом з життям народу, відображаючи його національні особливості і рівень культури;

  • історична обумовленість права є критерієм його дійсності і правильності, а тому принцип історизму (на противагу принципу раціоналізму) є визначальним при вивченні правових норм;

  • будь-які національно-правові системи є наслідком попереднього історичного розвитку того середовища, в якому вони виникли і функціонували.

Юридична психологія є самостійною галуззю знання, що досліджує психологічні аспекти діяльності особи в умовах правового регулювання, психологічні закономірності системи "людина–право" та розробляє рекомендації, спрямовані на підвищення ефективності цієї системи.

Психологічна школа права розглядає право у двох аспектах: 1) як інтуїтивне чи особисте право, що формується у психіці індивіда; 2) як позитивне чи офіційне право, що закріплене в нормативних актах держави та застосовується державною владою. Інтуїтивне право, на відміну від позитивного, є справжнім регулятором людської поведінки, адже тільки воно є завжди динамічним і завжди неспотворено відображає інтереси людини. Позитивне право має відповідати інтуїтивному, а за відсутності між ними гармонії у суспільстві виникають суперечності. Тому неможливо будувати і вдосконалювати чинне законодавство без урахування соціальної психології та застосовувати його норми без урахування психологічного світу індивіда.

Формування соціологічної школи права почалося наприкінці ХІХ ст. Соціологічний підхід до праворозуміння базується на тому, що право існує у нерозривному зв’язку з суспільними відносинами, які і є об’єктом правового регулювання, а тому правові норми необхідно аналізувати спільно з усіма соціальними умовами, що склалися і в яких діє певна правова система. Такий підхід покладено в основу соціологічної школи права, яка сформувалася у ХХ ст. Соціологічна школа права складається із значної кількості правових концепцій: "живого права", солідаризму, інституціоналізму, прагматизму, інструменталізму, реалізму.

Основні поняття: природне право, позитивне право, соціологія, юридична психологія, політологія, прагматизм, реалізм, онтологія, гносеологія, аксіологія.

Джерела: [4] - [5]; [6]; [14] - [19].

Завдання 1

Дайте визначення філософського праворозуміння та його типи.



Завдання 2

Охарактеризуйте формально-юридичну школу права.


Завдання 3

Охарактеризуйте природно-правову школу права.



Завдання 5

Охарактеризуйте історичну школу права.



Завдання 6
Охарактеризуйте психологічну школу права.

Завдання 7

Охарактеризуйте соціологічну школу права.



Запитання для самоперевірки:

1. Як необхідно розуміти в позитивному праві незалежність і рівноправність.

2. Як необхідно розуміти терміни онтологія права, гносеологія права, аксіологія права.

3. Поясніть співвідношення релігії і права, культурології права і антропології права.

4. Чому праворозуміння необхідно як основу законності.
Практичне заняття 1.4. Загальна теорія прав та свобод людини в контексті сучасного праворозуміння.

План:

1. Загальнотеоретична характеристика прав людини.

2. Сутнісні ознаки явища прав людини.

Основні теоретичні відомості.

Ведучи мову про права людини, логічно пізнавати їх шляхом застосування системного методу, котрий передбачає декілька підрівнів дослідження.

Йдеться про такі характеристики системного підходу, що орієнтують на дослідження цілісності, системно-інтегративних характеристик досліджуваного об’єкта. Зазначений підхід конкретизується в історико-генетичному і структурно-компонентному аналізу.

1. Історико-генетичний підрівень системного підходу орієнтує на необхідність вивчення філософсько-історичного підгрунтя, факторів, обставин, що зумовили виникнення ідеї прав людини як усвідомленого начала, котре на певному етапі отримує своє законодавче (спершу внутрішньодержавне, а згодом і міжнародне) закріплення (фіксацію).

2. Структурно-компонентний підрівень системного підходу орієнтує на визначення, з’ясування сутнісних ознак, характеристик понять, позначуваних термінами “людина” та “права”, що поєднані у терміносполученні “права людини”; йдеться, отже, про визначення тих ознак, що ними характеризується субєкт (носій) відповідних прав; не менш важливим є і з’ясування змістовного навантаження терміну права (людини).

Права людини становлять загалом певні можливості. Поняття “можливості” у контексті суб’єкта прав людини покликане виконувати декілька функціональних ролей:

а) воно позначає потенційну поведінку людини: можливість діяти певним чином або ж утриматися від вчинення дій, тобто виконує інструментальну функцію щодо задоволення певних її потреб чи інтересів;

б) воно відображає загальну спрямованість інституту прав людини на розвиток людської істоти, на її власне гармонійній висхідний рух і перетворення на унікального представника людського роду – особистість із притаманними їй ознаками честі та гідності .

Відмінність між правами та свободами полягає у тому, що:


  1. для реалізації права людини, як правило, необхідно передбачити відповідний механізм, тоді як основною умовою реалізації свобод виступає утримання від здійснення дій, які могли б їй перешкодити ;

  2. право людини, з точки зору внутрішньої структури, є більш суворо визначеною, структурованою мірою можливої поведінки, аніж свобода людини, – таку відмінність між свободами та правами, котру, на нашу думку, можна вважати доповнюючою щодо вищенаведеної позиції;

  3. у більшості випадків, коли мова йде про право людини, презюмується наявність чітко визначеного суб’єкта, на якому лежить кореспондуючий праву обов’язок ( право на охорону здоров’я передбачає як зобов’язаного суб’єкта відповідні державні органи); коли ж йдеться про свободу, мається на увазі заборона свободу цю звужувати, адресована невизначеному колу суб’єктів.

Основні поняття: людина, особа, особистість, права та свобода, відповідальність, правосуб’єктність, юридична відповідальність.

Джерела: [3]; [7]; [12] - [16]; [17] [18]; [20].

Завдання 1

Охарактеризуйте норми міжнародного права, визначаючі основоположні права та свободи громадян, імплементовані в Українське законодавство.



Завдання 2

Визначте критерії систематизації конституційних прав та свобод людини і громадянина в Україні.



Завдання 3

Сформулюйте механізми реалізації прав громадян в Україні.



Завдання 4

Проаналізуйте гарантії прав та свобод громадян України.



Запитання для самоперевірки:

1. Як співвідносяться поняття «права та свободи».

2. Які повноваження Конституційного Суду України в забезпеченні прав громадян держави.

3. Які особливості національної правової культури впливають на реалізацію прав та свобод громадян.

4. Як необхідно розуміти правосвідомість громадян в контексті правової держави.

Практичне заняття 1.5 Правова свідомість та правова культура.

План:

1. Види правосвідомості.

2. Правосвідомість і право.

Основні теоретичні відомості.

Усвідомленню сутності правосвідомості сприяють проведені за різними критеріями класифікації.

Побутова (емпірична) правосвідомість — це найпоши­реніший рівень правової свідомості, який формується відповідно до набутої правової освіти на основі повсякденного досвіду лю­дей у сфері правового регулювання. Як правило, вона має емоційний, поверховий характер, отже, в її структурі домінує правова психологія. Для людей з таким рівнем правосвідомості характерне знання в загальних рисах окремих принципів права, а також поєднання правових поглядів з моральними, етичними настановами.

Професійна правосвідомість притаманна юристам-професіоналам. Вона формується внаслідок отримання спеціальної професійної (юридичної) підготовки, а також під час роботи в юридичній сфері (в правоохоронних органах, суді, адвокатурі, нотаріаті тощо).

Наукова, теоретична правосвідомість у цілому притаманна науковцям, викладачам вищих навчальних закладів юридичного профілю, які займаються теоретичною розробкою загальних або галузевих правових проблем. На відміну від буденної наукова пра­восвідомість передбачає не лише наявність юридичної освіти, але й уміння оперувати правовими категоріями, принципами, теоріями, концепціями, здійснювати широкі і глибокі узагальнення правово­го матеріалу, тобто має систематизований, комплексний характер.

За суб'єктами (носіями) правосвідомість поділяється на індивідуальну, групову, масову та суспільну. Разом з тим зазна­чимо, що суспільна, групова і масова правосвідомість не існує по­за індивідуальною.

Індивідуальна правосвідомість — це система особистих по­глядів, уявлень, почуттів з приводу права. Групова правосвідомість існує на рівні різних соціальних груп (політичних партій, громадських об'єднань, профспілкових організацій тощо), верств населення, класів. Від групової слід відрізняти масову правосвідомість, яка ха­рактерна для нестабільних, тимчасових суспільних утворень, на­приклад натовпу, учасників мітингів, демонстрацій. Суспільна правосвідомість притаманна великим соціальним утворенням (населенню країни, окремого регіону, певному етно­су).

Правосвідомість і право мають відносно авто­номний характер. Правосвідомість, як фор­ма суспільної свідомості, завжди є суб'єктивним явищем, зміст якої становлять: правові ідеї, поняття; уявлення людей про минуле чи бажане право; суб'єктивне ставлення до чинного права як фено­мену суспільного життя; масові емоційні реакції на право, на вчин­ки людей, особливо представників влади, та інші духовні елементи. Правосвідомість характеризується різно­манітністю суджень, ставлення суб'єктів до чинного права, оскіль­ки одна людина може визнавати чинне право, інша засуджувати, третя — виказувати байдужість до нього. Аналогічний характер має правосвідомість окремих груп населення. Право і правосвідомість посідають кожне своє місце в пра­вовій системі суспільства, що також різнить їх. Право — це нор­мативний елемент правової системи, те, звідки бере початок пра вове регулювання сучасних відносин. Для нього характерний обмежений обсяг, оскільки воно окреслюється своїми норматив­ними установками. На відміну від нього правосвідомість, як ду­ховне утворення, пронизує не тільки всі форми, стадії механізму правового регулювання, а й елементи правової системи.

Право і правосвідомість різняться і за часом своєї дії. Право існує і діє настільки, наскільки воно виражено в певних формах права. Час дії права визначає законодавець. Право може зміню­ватись, але особливість його така, що воно може діяти тільки у встановлених межах. Правосвідомість безмежна в часі. Вона існує поряд з «сьогоднішнім» правом, охоплює своїм уявленням минуле і майбутнє право і має здатність впливати на процеси правотворчості і правореалізації.

Право і правосвідомість перебувають у тісному взаємозв'язку, зміст якого становить їх взаємозалежність. З одного боку, пра­восвідомість у своєму розвитку залежить від права, як могутнього засобу інтелектуального і морального впливу, що сприяє розвит­кові тих чи інших правових уявлень. її становлення і розвиток потребують знання правової системи. З другого боку, правосвідо­мість, як могутнє «силове» поле, теж впливає на право. Цей вплив правосвідомості відчувається як у процесі правоутворення, так і в процесі правової реалізації. Конкретні шляхи і засоби цього впливу різноманітні.



Основні поняття: правова свідомість правова культура, правотворчість, людина, громадянин, особа, особистість, засоби регулювання, види правосвідомості.

Джерела: [5] - [6]; [8]; [11] - [15]; [17] [18]; [20].

Завдання 1

Визначте сутність правосвідомості.



Завдання 2

Вкажіть на критерії класифікації правосвідомості.



Завдання 3

Визначне зміст і особливості правової культури громадян України.


Запитання для самоперевірки:

1. Охарактеризуйте шляхи удосконалення правової культури і правосвідомості.

2. Охарактеризуйте визначених наукою носіїв правосвідомості.

3. Які чинники впливають на зміст і рівень правової культури і правової свідомості.

4. Як впливають на правотворчу і правозастосовчу діяльність субєктів права їх правова культура і правова свідомість

Список джерел:

1.Алексеев Н.Н. Основы философии права.-СПб.: Лань, 1999. - 256 с.

2.Алексеев С.С. Философия права. - М.: Норма, 1998. - 336 с.

3.Баскин Ю.Я. Очерки философии права. - Сыктывкар, 1996.- 55 с.

4.Бачинин В.А. Философия права и преступления. - Харьков: Фолио, 1999. - 607 с.

5.Бачинін В.А., Панов М.І. Філософія права: Підручник для юрид. спец-тей вищих навч. закладів освіти. - К.:Видавничий Дім “Ін Юре”, 2002. - 472 с.

6.Біленчук П.Д., Гвоздецький В.Д., Сливка С.С. Філософія права: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 1999. - 207 с.

7.Гарник О.В. Вступ до філософії права: Навчальний посібник // Дніпропетровський держ. ун-т. - Д.: ДДУ,1 999. - 100 с.

8.Гегель Г.В.Ф. Философия права. - М.: Наука, 1990. - 526 с.

9.Гегель Г.В.Ф. Основи філософії права, або Природне право і державознавство. - К.: Юніверс, 2000. - 329 с.

10.Жоль К.К. Философия и социология права: Учебное пособие. - К.: Юринком Интер, 2000. - 480 с.

11.Кузнєцов В.І. Філософія права. Історія та сучасність: Навчальний посібник. - К.: ПЦ "Стилос": ПЦ "Фоліант" 2003. - 382 с.

12.Патей-Братасюк М. Філософія права. Курс лекцій. Ч.1. - Тернопіль, 2002. - 131 с.

13.Радбрух Г. Философия права /Пер. с нем. - М.: Международные отношения, 2004. - 238 с.

14.Філософія права: Навчальний посібник / За ред. М.В.Костицького, Б.Ф.Чміля. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - 334 с.

15.Філософія права:проблеми і підходи.-Львів:Юр. фак. Львівського національного університету ім. Івана Франка, 2005. - 332 с.

16. Філософія права: Навчальний посібник, А.О. Баумейстер - К: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2010. - 311 с.

17. Філософія права: Підручник для студентів юрид. вищ. навч. закл. // За ред. О.Г. Данильяна - Х: Право, 2009 - 208 с.

18. Философия права: Учебник // Под. ред. О.Г. Данильяна - Х: Прапор, 2005 - 384 с.

19. Философия права: Учебник // Г.И. Иконникова, В.П. Ляшенко: 2-е изд. Юрайт, 2010 - 351 с.



20. Козловський А.А. Філософія права: Навч-метод. посіб. - Чернівці: Рута, 2003. - 128 с.



База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка