Методичні рекомендації до виконання науково-дослідної роботи та оформлення її результатів для студентів спеціальності 6601/2 «Менеджмент державних установ»



Сторінка3/6
Дата конвертації31.03.2017
Розмір1.31 Mb.
1   2   3   4   5   6

Рейтинг України за показниками сфери міжнародної торгівлі2

Показник

Рейтинг України

Три найкращі країни

Три найгірші країни

Документи на експорт

31 з 40

Франція, Канада, Естонія

Таджикистан, Казахстан, Киргизстан

Час на експорт

33 з 40

Естонія, Данія

Узбекистан, Таджикистан, Казахстан

Вартість експорту

23 з 40

Фінляндія, Болгарія, Данія

Азербайджан, Узбекистан, Таджикистан

Документи на імпорт

34 з 40

Франція, Данія, Швеція

Киргизстан, Азербайджан, Казахстан

Час на імпорт

34 з 40

Данія, Естонія, США

Казахстан, Таджикистан, Узбекистан

Вартість імпорту

21 з 40

Фінляндія, Данія, Швеція

Азербайджан, Таджикистан, Узбекистан

Після назви таблиці обов’язково має бути вказано джерело (так само як і у випадку з ілюстрацією). Між ілюстрацією або таблицею і продовженням наукової роботи повинен бути 1 інтервал.


 1.4.5. Формули 

 При використанні формул необхідно дотримуватися певних техніко-орфографічних правил. Найбільші, а також довгі і громіздкі формули, котрі мають у складі знаки суми, добутку, диференціювання, інтегрування, розміщують на окремих рядках.   Для економії місця кілька коротких однотипних формул, відокремлених від тексту, можна подати в одному рядку, а не одну під одною. Невеликі і нескладні формули, що не мають самостійного значення, вписують всередині рядків тексту. Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів подається безпосередньо під формулою в тій послідовності, в якій вони дані у формулі. пояснення кожного символу і числового коефіцієнта має розпочинатися з нового рядка. Перший рядок пояснення починають зі слова “де” без двокрапки. Вище і нижче кожної формули потрібно залишити не менше одного вільного рядка.

   Якщо рівняння не вміщується в один рядок, його слід перенести після знака рівності (=) або після знаків плюс (+), мінус (-), множення (х) і ділення (:). Нумерувати слід лише ті формули, на які є посилання у наступному тексті. Інші нумерувати не рекомендується.

   Порядкові номери формул позначають арабськими цифрами в круглих дужках біля правого берега сторінки без крапок від формули до її номера. Якщо формула знаходиться у рамці, то номер такої формули записують зовні рамки з правого боку навпроти основного рядка формули. Номер формули складається з номера розділу і порядкового номера формули в розділі, між якими ставлять крапку. Номери формул пишуть біля правого берега аркуша на рівні відповідної формули в круглих дужках, наприклад: (3.1) (перша формула третього розділу).

Розділовими знаками між формулами, котрі йдуть одна за одною і не відокремлені текстом, можуть бути кома або крапка з комою безпосередньо за формулою до її номера.

Приклад оформлення формули

Інтегральний показник реалізації потенціалу сектору малого і середнього бізнесу повинен мати вигляд лінійної згортки:

(2.1)

де αj - вагові коефіцієнти, що визначають ступінь внеску j-го показника в інтегральний індекс ;

zj– нормалізовані значення вхідних показників хj.
1.4.6. Переліки та умовні позначення

У тексті пунктів або підпунктів можуть бути переліки. Перед кожною позицією переліку слід ставити дефіс або (за необхідності послатися в тексті на один із переліків) малу літеру, після якої ставлять дужку. Для подальшої деталізації переліку необхідно використовувати арабські цифри, після яких ставлять дужку.

Перелік першого рівня деталізації друкують малими літерами з абзацного відступу, другого рівня – з відступом відносно місця розташування переліків першого рівня.

Приклад оформлення переліку

Отже, в Україні перешкодами на шляху переходу малого підприємства в категорію середнього є три групи причин:

а) економічні:


  • відсутність власних ресурсів для інвестицій;

  • обмежений доступ/висока вартість кредитного ресурсу;

б) правові:

  • втрата податкових переваг;

  • вищі вимоги до ведення бухгалтерської звітності;

  • необхідність отримувати додаткові ліцензії;

в) психологічні:

  • очікування зростання собівартості або погіршення якості продукції.

Якщо в роботі студент використовує більше трьох разів певний вираз, то він має повне правило застосувати умовне скорочення. Створене скорочення зазначається в дужках після першого згадування конкретного виразу. Наприклад, досвід розвинених країн показує, що сектор малого та середнього бізнесу (СМСБ) має великий потенціал впливу на розвиток економіки, що…….
1.4.7. Посилання на першоджерела.

При написанні роботи студент повинен давати посилання на джерела, матеріали з яких наводяться в науковій роботі або на ідеях і висновках яких розробляються проблеми, задачі, питання, вивченню яких присвячена наукова робота. Такі посилання дають змогу відшукати документи і перевірити достовірність відомостей про цитування документа. У разі, якщо літературне джерело мало декілька перевидань, то необхідно посилатися на останнє видання. На більш ранні видання можна посилатися лише в тому разі, коли в них є матеріал, який не включено до останнього видання.

Якщо використовують відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел з великою кількістю сторінок, тоді в посиланні необхідно точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таб­лиць, формул з джерела, на яке дано посилання в роботі.

Посилання на використану літературу повинні бути посторінкові у вигляді зносок з використанням шрифтів текстового редактора Times New Roman розміру 10 з одинарним міжрядковим інтервалом, вирівнювання тексту — по ширині.



Приклад оформлення посилання:

Ефективність і справедливість є конфліктуючими цілями державної політики, тобто досягнення вищої міри справедливості вимагає певних поступок в ефективності, і навпаки3.
При цитуванні текстів з газет, невеликих за обсягом нормативних документів, коли посилаються на джерело в цілому посилання на сторінки не обов`язкове.   
1.4.8. Бібліографічний список (список літератури)

Список використаних джерел - елемент бібліографічного апарату, котрий містить бібліографічні описи використаних джерел і розміщується після висновків.

   Бібліографічний опис складають безпосередньо за друкованим твором або виписують з каталогів і бібліографічних покажчиків повністю без пропусків будь-яких елементів, скорочення назв і т.ін. Завдяки цьому можна уникнути повторних перевірок, вставок пропущених відомостей.

Джерела у списку літератури можна розміщувати одним із таких способів: у порядку появи посилань у тексті, в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків.

Відомості про джерела, включені до списку та зазначені у виносках, необхідно давати відповідно до вимог державного стандарту з обов'язковим наведенням назв праць. Приклади оформлення знаходяться в додатку Д.
1.4.7. Додатки

До додатків вносяться тільки великі за обсягом первинні інформаційні матеріали, на базі яких в основній частині наукової роботи розроблялися аналітичні таблиці, діаграми, графіки тощо або ті ілюстративні матеріали, які за обсягом більше 1 сторінки.

Додатки оформлюють як продовження роботи на наступних її сторінках, розміщуючи їх у порядку появи посилань у тексті. Додаток повинен мати заголовок, надрукований угорі малими літерами з першої великої симетрично відносно тексту сторінки. Справа над заголовком () малими літерами з першої великої друкується слово “Додаток __” і велика літера, що позначає додаток.

   Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Ґ, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад, додаток А, додаток Б і т.д.   

Текст кожного додатка за необхідності може бути поділений на розділи й підрозділи, які нумерують у межах кожного додатка. Якщо додаток займає більше ніж одну сторінку, то на наступній обов’язково має бути зазначено «Продовження додатку ___».

ІІ. Особливості написання та оформлення реферату
2.1. Загальні положення щодо сутності реферату

Написання і захист реферату є важливою формою самостійної навчальної діяльності студентів.

Реферування (від лат. refero — доношу, повідомляю, переказую) припускає, головним чином, виклад чужих думок, висновків, зроблених іншими вченими, але не забороняється висловлювати і власну точку зору з проблеми, що досліджується хоча б у гіпотетичній формі як припущення, що може бути доведене і аргументоване згодом.

Більше того, реферат має на меті формування власного ставлення до проблеми, яка вивчається.

Реферат відрізняється від курсової і дипломної робіт тим, що ступінь творчості в ньому менша. У рефераті подається лише первинне осмислення і узагальнення певного об’єму інформації, яка накопичена вченими і викладена в літературі.


    1. Структура, зміст та обсяг реферату

Реферат як результат науково-дослідної роботи складається з наступних структурних елементів:

  • титульна сторінка (Додаток Б1);

  • план;

  • вступ;

  • основна частина, яка за бажанням може бути поділена на невеликі підпункти;

  • висновки;

  • список використаних джерел;

  • додатки (за необхідності).

У вступі має бути визначено актуальність та ступінь розробленості обраної проблеми, мета та завдання дослідження.

За своєю сутністю реферат може бути аналітичним оглядом історії вивчення питання (що нового вніс той чи інший дослідник) або сучасного її стану, критичним аналізом наукової дискусії (зіставлення різних підходів до вирішення наукової проблеми), а також у вигляді розгорнутої рецензії конкретної наукової роботи.

Зміст реферату має відповідати його темі, меті і завданням. Послідовно необхідно розкрити всі передбачені планом питання, обґрунтувати, пояснити основні положення, підкріпити їх конкретними прикладами і фактами, формулювати думки чітко, просто, правильно і недвозначно (щоб і самому було зрозуміло), а також прагнути логічно структурувати текст. У рефераті бажано висловлювати своє ставлення до того, що викладається. власні та запозичені міркування потрібно аргументувати. Варто прагнути, щоб виклад матеріалу був виразним і літературно грамотним, уникати повторень і марнослів'я. Обов’язковими є посилання на першоджерела.

Висновки – самостійна частина реферату, в якій не слід просто переказувати зміст роботи. У них потрібно:



  • охарактеризувати ступінь досягнення мети і виконання завдань роботи;

  • перерахувати і стисло охарактеризувати відомі наукові підходи досліджених проблеми, а також виділення нових аспектів, дискусійних питань, що підлягають подальшому вивченню;

  • визначити, що є цінним у реферованих роботах, що вимагає додаткового аналізу й уточнення, а що викликає сумніви.

Обсяг реферату в цілому з усіма структурними елементами – до 15 сторінок.


    1. Порядок та критерії оцінювання реферату

Порядок і процедура захисту реферату визначається викладачем – керівником курсу (під час семінарського заняття, на студентській конференції та ін.) за наступними критеріями:

  • достатність списку літератури, необхідного для осмислення питання, зазначеного у якості теми;

  • логічність побудови плану, його відповідність меті та завданням;

  • якість аналізу матеріалу;

  • відповідність реферату вимогам об’єктивності, коректності, грамотності, логічності, аргументованості, доведеності, зрозумілості стилю та чіткості викладу;

  • узагальненість висновків, їх відповідність поставленим задачам;

  • достатність методичного інструментарію;

  • самостійність виконання роботи;

  • відповідність усіх структурних елементів вимогам щодо оформлення.



ІІІ. Особливості написання та оформлення есе
3.1. Загальні положення щодо сутності есе

Есе (з франц. essai - спроба) – невеликий за обсягом прозовий твір, що має довільну композицію і висловлює індивідуальні думки та враження з конкретного приводу чи питання і не претендує на вичерпне і визначальне трактування теми.

Есе – це письмова робота абсолютно іншого рівня культури навчальної діяльності. Не слід плутати есе з традиційним рефератом, який також сприяє поглибленню та закріпленню теоретичних знань, але при його написанні студент користується певною рекомендованою літературою, що обмежує його самостійність. На противагу цьому есе припускає власну точку зору автора, яка зазвичай є нестандартною (творчою) та оригінальною.
3.2. Структура, зміст та обсяг есе

Написання есе – це досить тривалий процес, який вимагає вільного володіння матеріалом та чіткої аргументації. Для того аби есе мало вигляд повноцінного, завершеного твору, необхідно щоб в ньому містилося ряд елементів:



  • чітко викладена суть проблеми та її аналіз з використанням аналітичного інструментарію;

  • аналіз статистичних даних та підбір цікавих прикладів з досліджуваної проблеми;

  • аргументація – міркування, що використовує факти, щирі судження, наукові дані і переконує в істинності того, про що йде мова;

  • чітко сформульовані висновки, які ґрунтуються переважно на власних переконаннях та поглядах (самооцінка).

При написанні есе, автор, здійснюючи відбір даних, ознайомлюється не лише з вибраною проблемою, а й з суміжними їй, а при роботі з літературою він не просто відбирає необхідні абзаци тексту, а аналізує, порівнює і оцінює можливості їхнього застосування. Незважаючи на незначний обсяг та творчу спрямованість есе має відповідати стандартній структурі, а саме:

  • титульна сторінка (Додаток Б2);

  • план;

  • вступ;

  • основна частина, яка за бажанням може бути поділена на невеликі підпункти;

  • висновки;

  • список використаних джерел.

У вступі необхідно сформулювати головну тезу (коротко сформульовані основні положення). Надалі вона має узагальнюватися і знайти своє відображення у висновках. На початку роботи прийнято давати коротке та чітке визначення основних понять. Це дозволить означити наукову концепцію, з позицій якої автор виступає.

Основна частина містить у собі аргументи в захист сформульованої головної тези. Аргументи необхідно чітко означити. На обґрунтування кожної з тез доцільно наводити 2-3 аргументи. Бажано, через всі сутнісні блоки провести головну думку есе. Аргументи мають включати в себе короткі, яскраві практичні приклади, висновки аналізу статистичної інформації. Обов’язковими є посилання на першоджерела.

У висновках необхідно коротко перелічити тези сутнісного блоку, здійснити висновки. Не бажані повтори формулювань. Разом з тим, автор має бути впевнений, що вони (тези) були достатньо обґрунтовані в роботі.

Обсяг есе з врахуванням усіх структурних елементів – до 8 сторінок.


3.3. Порядок та критерії оцінювання есе

При оцінювання даного виду роботи до уваги приймається, по-перше, вміння сформулювати проблему та самостійно оцінювати результати по її значущості або боротьбі з нею чи мінімізацією її негативних проявів; по-друге, критична оцінка наявних точок зору; по-третє, здібність встановлювати зв’язки між ключовими проблемами; по-четверте, здатність вивчати протилежні підходи та сформулювати свій власний.

Основними критеріями оцінки есе є наступні:


  • Знання та розуміння початкового матеріалу:

  • чіткість та повнота визначень основних понять;

  • відповідність понять обраній темі.

  • Аналіз та оцінка інформації:

  • грамотність проведення аналізу;

  • рівень використання прийомів порівняння та узагальнення для аналізу взаємозв’язків понять та явищ;

  • діапазон інформаційного простору.

  • Побудова тез:

  • чіткість, ясність та виразність тез;

  • логіка структурування аргументів.

  • Відповідність отриманих результатів та їх інтерпретація жанру есе:

  • наявність авторських суджень;

  • самостійність виконання роботи.

  • Відповідність вимогам оформлення.

Саме есе, на відміну від усіх інших методів контролю і перевірки знань, має на меті реалізувати творчий потенціал через діагностику продуктивної, пізнавальної діяльності студента, який вміє аналізувати, міркувати, порівнювати, виражати власну думку, шукати альтернативу та формулювати висновки.
ІV. Особливості оформлення наукової доповіді на конференцію
Написання та підготовка доповіді на конференцію є не менш складним завданням, ніж роботи будь-якого іншого виду дослідження, оскільки передбачає використання цілеспрямованого сприйняття, обробки, закріплення та застосування знань.

Обсяг наукової доповіді становить 2-3 сторінки, адже на виступ кожному учаснику конференції відводиться 5-7хв. Доповідь повинна складатися з 3-ьох частин: вступ, основна частина та висновки. У вступі потрібно сформулювати тему, її актуальність та основні питання, які будуть висвітлені в доповіді. В основній частині потрібно викласти та аргументувати свою точку зору на обрану проблему чи описати методику дослідження, розкрити та обґрунтувати отримані результати. У висновках узагальнюють результати та підсумки. Як правило, доповідь має супроводжуватися слайдами, на яких зазвичай подають математичні постановки, метод розв'язання, алгоритми, структуру системи, схему експерименту, виявлені залежності у табличній або графічній формі і.т.ін.

До доповідача обов’язково будуть поставлені питання та /або відбудеться обговорення розглянутої проблеми.

V. Особливості написання та оформлення курсової роботи
5.1. Загальні положення щодо сутності курсової роботи

Метою курсової роботи є закріплення, поглиблення і узагальнення студентами нормативного рівня знань з профільних дисциплін; формування досвіду самостійної роботи з наукової та іншою літературою, статистичними даними та матеріалами практики державного управління; набуття вмінь пов’язувати свої знання з практикою. Курсова робота допомагає студенту систематизувати отримані теоретичні знання, перевірити якість цих знань, оволодіти первинними навичками проведення сучасних досліджень. Вже на рівні курсової роботи можна виявити здатність студента самостійно осмислити проблему, творчо, критично її дослідити; вміння збирати, аналізувати та систематизувати літературні джерела; здатність застосовувати отримані знання при вирішенні практичних завдань; формулювати висновки, пропозиції і рекомендації з предмета досліджень.

Тема курсової роботи вважається затвердженою, якщо, по-перше, вона погоджена з викладачем-керівником курсової роботи, а, по-друге, викладачу подано орієнтовний план з визначенням усіх структурних елементів.

Студетни спеціалізації «Менеджмент державних установ» під час навчання виконують два види курсових робіт – на ругому курсі з дисципліни «Макроекономіка» та на четвертому – комплексну курсову роботу зі спеціалізації.


5.2. Структура, зміст та обсяг курсової роботи

Курсова робота повинна мати чітку логічну побудову з відповідними складовими елементами.

Курсова робота як результат науково-дослідної роботи складається з наступних структурних елементів:


  • титульна сторінка (Додаток Б3-Б4);

  • план;

  • вступ;

  • основна частина, яка за бажанням може бути поділена на невеликі підпункти;

  • висновки;

  • список використаних джерел;

  • додатки (за необхідності).

У вступі має бути розкрита актуальність, дана характеристика рівню розробленості теми у вітчизняній та світовій літературі, визначені об’єкт, предмет, мета та завдання курсової роботи, обґрунтовано вибір методів дослідження, дана основна змістова характеристика розділів роботи.

У основній частині розглядаються та аналізуються явища та факти, що досліджуються, подається опис методики та техніки самого дослідження. Основна частина роботи поділяється на декілька розділів.

У першому розділі бажано висвітлити сутність, зміст та значення предмета дослідження, відобразити його показники, проявити методологічні та методичні аспекти розв’язку поставленої проблеми. У другому — дати загальну характеристику об’єкту дослідження, провести аналіз предмету. Наступні розділи повинні містити узагальнення виявлених тенденцій, проявлення проблем та рекомендації по удосконаленню механізмів функціонування об’єкту дослідження.

Кожен розділ студент завершує стислими висновками та положеннями, що пов'язують цей розділ з наступним.

Обсяг курсової роботи 25-30 сторінок. Приблизний обсяг структурних складових тексту курсової роботи: вступ – 1,5-2 сторінки, основна частина – 20-25 сторінок, висновки – 1,5-2 сторінки.
5.3. Порядок підготовки до захисту та критерії оцінювання курсової роботи

Курсова робота має бути зброшурована та подана на кафедру не менш ніж за три тижні до захисту. Вона попередньо розглядається науковим керівником, який готує відгук та приймає рішення про допуск курсової роботи до захисту. Під час підготовки до захисту курсової роботи студент має ознайомитися з відгуком наукового керівника.

Дату й час захисту курсової роботи визначає кафедра. До захисту студент має підготувати доповідь на 5-7 хв. за результатами дослідження. У доповіді обов’язково мають бути відображено актуальність, предмет та об’єкт дослідження, мета та задачі, отримані результати та головні висновки по проблемі, перспективність подальшого розвитку обраного напрямку дослідження, відповіді на зауваження наукового керівника. При написанні комплексної курсової роботи зі спеціалізації, студент повинен обов’язково показати зв'язок обраної теми з дисциплінами профілюючої кафедри. Під час виступу для унаочнення результатів дослідження студент може використовувати оргтехніку та ілюстративні матеріали. Форма титульної сторінки ілюстративного матеріалу наведено у додатках (Додаток Е1).

Доповідь будується по наступній схемі:



  • актуальність або науковий інтерес;

  • об’єкт та предмет дослідження в роботі;

  • мета та завдання, які необхідно розв’язати.

Це та інформація, яка береться зі вступ до роботи. Далі у доповіді має міститися інформація про те, що було зроблено у кожному із розділів та висновки по кожному з них, основне із загальних висновків та загальний висновок по роботі.

Закінчивши доповідь, студент відповідає на запитання членів комісії, а також присутніх на захисті.

Підсумки захисту та оцінку курсової роботи оголошує голова комісії після обговорення на закритому засідання.

Оцінювання виконання курсової роботи здійснюється за 100-бальною шкалою з наступним переведенням даних 100-бальної шкали оцінювання в чотирьохбальну шкалу та шкалу за системою ECTS.

Об’єктами оцінки є п’ять основних елементів:


  1. Знання та розуміння теоретичних та правових засад, глибина розкриття актуальності досліджуваної теми

  2. Інформаційний діапазон та якість його аналізу;

  3. Структурна логічність, обґрунтованість та самостійність висновків та пропозицій;

  4. Оформлення роботи та якість ілюстративного матеріалу;

  5. Презентація результатів роботи, доповідь, відповіді на запитання членів комісії.

Науковий керівник курсової роботи здійснює оцінювання перших чотирьох елементів (за такою схемою розподілу балів - 20-20-20-10), а призначена для захисту комісія оцінює п’ятий, заключний елемент (максимум 30 балів).

Переведення даних 100-бальної шкали оцінювання в чотирьохбальну та шкалу за системою ECTS здійснюється в такому порядку:

Таблиця 5.1


Оцінка за шкалою, що використовується в КНЕУ

Оцінка за національною шкалою

Оцінка за шкалою ECTS

90–100

відмінно

A

80–89

добре

B

70–79

C

66–69

задовільно

D

60–65

E

21–59

«незадовільно» з можливістю повторного захисту курсової роботи

FX

0–20

«незадовільно» з обов’язковим повторним виконанням курсової роботи

F

1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка