Методичні рекомендації до написання курсових робіт з курсу „Загальна психологія для підготовки фахівців



Скачати 458.06 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації31.03.2017
Розмір458.06 Kb.
  1   2   3


КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА


Інститут післядипломної освіти

Методичні рекомендації

до написання курсових робіт

з курсу „Загальна психологія”

для підготовки фахівців

за спеціальністю 7.040101. „Психологія”

Укладач: С. О. Ставицька,

кандидат психологічних наук, доцент.


Київ - 2011

Методичні рекомендації до написання курсових робіт з курсу „Загальна психологія” (укладач: С. О. Ставицька, кандидат психологічних наук, доцент)

для підготовки фахівців за спеціальністю 7.040101. „Психологія”. Рекомендовані до друку на засіданні навчально-методичної комісії Інституту післядипломної освіти Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Протокол від №2 від 11 жовтня 2011р.

ЗМІСТ


Пояснювальна записка

Розділ 1. Загальна характеристика курсових робіт з психології

1.1 Планування та вимоги до виконання курсових робіт з психології

1.2. Опрацювання літературних джерел

1.3. Загальні вимоги до оформлення курсової роботи

1.4. Підготовка і захист курсових робіт

Розділ 2. Структура й оформлення курсової роботи

2.1. Структурні частини курсової роботи і правила щодо їх написання

та оформлення

2.1.1. Як написати вступ?

2.1.2. Як написати перший розділ?

2.1.3. Як написати другий розділ?

2.1.4. Як написати третій розділ?

2.1.5. Як пишеться підсумок?

2.1.6. Як оформити список використаних джерел?

2.1.7. Як оформити додатки?



Розділ 3. Орієнтовна тематика курсових робіт


Пояснювальна записка

Курсові роботи з психології - це один із підсумкових видів навчальної роботи, що здійснюється у формі проміжного узагальненого контролю після вивчення одного чи декількох навчальних курсів з психології. Вони виконуються студентами (слухачами) самостійно під керівництвом досвідченого викладача і мають показати їх уміння організовувати і планувати самостійну навчально-дослідну роботу, рівень оволодіння основами теоретичних знань і методами емпіричного дослідження.

Основне їх завдання - виявити вміння студентів застосовувати теоретичні знання на практиці, ставити та вирішувати пізнавальні задачі. Виконуючи курсові роботи, студенти мають продемонструвати знання правил проведення наукового дослідження й оформлення його результатів.

Методичні рекомендації розроблені у відповідності до вимог галузевої компоненти стандартів вищої освіти з підготовки фахівців рівня „спеціаліст” напряму „Психологія” і містять основні вимоги, які висуваються до змісту та оформлення курсової роботи, організації її виконання, порядку захисту та оцінювання.



РОЗДІЛ 1

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КУРСОВИХ РОБІТ З ПСИХОЛОГІЇ

1. 1. Планування та вимоги до виконання курсових робіт з психології.

Вимоги до виконання курсових робіт.

Виконання курсових робіт з психології - ефективний засіб удосконалення підготовки спеціалістів у галузі психології, зокрема, практичних психологів. Робота студента над темою роботи, пов'язана з поглибленим вивченням психологічної теорії, приведенням в систему раніше набутих знань і доповнення їх в процесі практичного вирішення поставленої проблеми, формуванням та розвитком навичок дослідження, експериментування і самостійної роботи.

Виконання курсових робіт є заключним етапом вивчення студентами певного навчального курсу, зокрема курсу загальної психології. Його цілі: систематизація, закріплення, розширення теоретичних і практичних знань з курсу загальної психології та спеціальності, в цілому; застосування цих знань при вирішенні конкретних психолого-педагогічних завдань; закріплення навичок самостійної роботи і оволодіння методиками та методами дослідження; визначення рівня підготовленості студентів до самостійної роботи.

Підготовка і захист курсових робіт органічно входять у зміст освіти майбутніх психологів, а виконання забезпечує поглиблення і розширення знань у сфері певної психологічної, психолого-педагогічної і методичної проблеми, сприяє набуттю теоретичних знань, практичних умінь, удосконаленню навичок самостійної роботи, творчої діяльності і наукових досліджень, включаючи вивчення і узагальнення передового педагогічного досвіду, літературне оформлення результатів виконаної роботи.

Підготовка та виконання курсових робіт організовується викладачем, який веде певний навчальний курс з психології у взаємодії з заступником директора, (декана) чи методистом, який забезпечує організацію навчально-виховного процесу в інституті чи на факультеті ВНЗ. Провідними викладачами визначається тематика робіт, яка кожного року поновлюється і затверджується кафедрою та Вченою радою інституту (факультету). При виборі тематики необхідно враховувати її відповідність рівню розвитку сучасної психологічної науки, традиційно сформованим на кафедрі (інституті, факультеті) напрямкам наукових досліджень, наявним умовам забезпечення студентів кваліфікованим науковим керівництвом та реальним умовам можливостей студентів для її виконання.

Тематика курсових робіт, наведена у цій брошурі, є орієнтовною як за змістом, так і за формулюванням. Деякі із вказаних тем, по суті, мають проблемний характер, дослідження їх не вичерпується рамками однієї роботи. Студентам надається можливість з допомогою своїх наукових керівників уточнювати формулювання обраних тем з урахуванням можливостей та інтересів кожного студента.



До курсової роботи ставиться ряд вимог, основні з яких:

• актуальність тематики, відповідність її сучасному етапу і перспективам розвитку психологічної науки, практичним завданням виконання роботи;

• вивчення і критичний аналіз наукової літератури з обраної теми дослідження;

• аналіз і характеристика історії дослідження проблеми, її сучасного стану, а також передового психолого-педагогічного досвіду;

• чітке визначення мети, об’єкту, предмету, завдань і методів дослідження, опис і аналіз проведених автором емпіричних досліджень;

• узагальнення отриманих теоретичних і практичних результатів дослідження, обгрунтування висновків і, по можливості, формулювання психолого-педагогічних рекомендацій.



Планування курсових робіт.

Отримавши завдання керівника, студент починає працювати над обраною проблемою. Враховуючи наведений у завданні перелік основних питань, які необхідно вирішити, на основі попереднього знайомства з літературними джерелами і аналізу наявних відомостей з теми, студент формулює - мету, об'єкт, предмет, гіпотезу і задачі дослідження, складає календарний план її виконання. Мета будь-якого дослідження визначає головний напрям вирішення поставленої проблеми, в задачах ця мета конкретизується. Ясне уявлення мети і завдань дає правильний орієнтир для виконання роботи. Календарний план встановлює логічну послідовність, черговість і терміни виконання окремих етапів роботи у відповідності з певними вимогами до завдання. Терміни, як правило, визначаються самим студентом з врахуванням конкретних умов (особливості теми, мети, завдань; бюджету часу, заданого терміном здачі виконаної роботи, характеру і повноти опрацювання першоджерел до теми; обсягу попередньо вже виконаної роботи, складності застосованої методики та методів дослідження) і коректуються керівником.

Практика підтверджує доцільність складання такого плану. Він дисциплінує виконавця; лімітує час, відведений на підбір літератури, ознайомлення з досвідом роботи з даної проблеми, організацію і проведення спостережень, постановку експериментів, аналіз і обробку отриманих результатів, підведення підсумків, літературне і технічне оформлення курсової роботи та підготовку її до захисту; полегшує контроль і самоконтроль за ходом виконання роботи.

Крім календарного плану, студент повинен скласти план, який розкриває зміст роботи і послідовність його викладу. План курсової роботи складається на початку роботи над темою або на першому етапі, одночасно з підбором літературних джерел. Перший варіант плану не обов'язково повинен бути кінцевим: в подальшому він може частково змінюватися; окремі розділи його можуть бути розширені, конкретизовані, уточнені і доповнені, викладені в новому формулюванні. План стає основою написання тексту курсової роботи, оскільки він відображає її основні розділи.

У плані роботи, поряд з характеристикою її змісту, раціонально визначити і методи, за допомогою яких будуть вирішуватися поставлені завдання. Найважливіші методи дослідження, які використовують студенти при виконанні курсових робіт з психології такі: вивчення літературних, архівних та інших джерел; вивчення досвіду роботи відомих педагогів; спостереження і самоспостереження; різні види експерименту; методи опитування; метод експертних оцінок, вивчення продуктів діяльності досліджуваних; статистичні методи обробки кількісних результатів, якісна інтерпретація отриманих даних та ін.

Найбільш продуктивним є комплексне застосування цих методів, хоча в залежності від особливостей дослідження, специфіки предмета і конкретних умов окремі методи можуть переважати.


1.2. Опрацювання літературних джерел.

Курсова робота виконується на основі глибокого вивчення психолого-педагогічної літератури та літератури за спеціальністю (підручників, навчальних посібників, хрестоматій, монографій, періодичної літератури, журналів, нормативної літератури - як вітчизняних так і зарубіжних видань).

При першому ознайомленні з літературою, за складеним списком, рекомендується проглянути збережені записи матеріалів з питань, які стосуються обраної теми (конспекти, тези, реферати, доповіді, та ін.), відновивши в пам'яті їх зміст.

Для складання бібліографії до курсової роботи, використовуються наявні в бібліотеках систематичні каталоги, в яких назви книг розташовані за галузями знань; алфавітні каталоги, в яких картки та книги розташовані в алфавітному порядку; предметні каталоги, які включають назви творів за конкретними проблемами і спеціальностями; різні бібліографічні довідкові видання (показники за окремими темами і розділами); зноски і посилання у підручниках, монографіях, енциклопедичних словниках та ін. Для підбору періодичної літератури необхідно звертатися до покажчиків статей, опублікованих протягом календарного року, які розміщені в кінці останнього номеру журналу за кожний рік видання.

Керуючись складеним списком літературних джерел, приступайте до їх вивчення. Початковий етап роботи з літературою - загальне знайомство зі змістом книг і статей за темою. Важливо знати і порядок вивчення літератури. В більшості випадків починають знайомство з роботами більш загального характеру, а потім переходять до джерел, де дана проблема висвітлюється більш конкретно, хоча можливі й винятки. Найчастіше вивчення літературних та інших джерел проводиться в історико-хронологічному порядку, але інколи доцільніше ознайомитися з новими публікаціями, щоб мати можливість об’єктивніше оцінити історичний аспект постановки проблеми.

При першому прочитанні книг і статей, з якими автор роботи знайомий поверхово або не знайомий зовсім, з’ясовується їх зміст, структура, підсумки, висновки. Звертається увага на наведені в них списки літератури, перш за все на те, що характеризує найновіші досягнення науки в даній сфері, передовий досвід. Щоб полегшити подальшу роботу, студент має скласти бібліографічні картки літературних джерел, з якими він буде працювати. Для цього використовуються спеціальні бланки (такі як в бібліографічних каталогах) чи невеликі листки цупкого паперу. Існують загальноприйняті правила опису джерел в списках літератури з єдиною пунктуацією і скороченнями. Цих правил необхідно дотримуватися і при складанні бібліографічних карток.

Після такого попереднього ознайомлення з літературними джерелами і складанням власної бібліографічної картотеки з теми слід грунтовніше вивчити наукові джерела. Послідовність глибокого вивчення літератури студенту допомагає визначити керівник. При повторному читанні виділяється головна думка і основні положення роботи, здійснюється їх аналіз і осмислення. Крім того необхідно вести записи прочитаного, обов’язковими вимогами до яких необхідно вважати певну систему і невеликий обсяг.

При опрацюванні літератури зручно вести записи на спеціальних картках, де фіксується матеріал з якогось одного питання, знайдений у різних літературних джерелах. Він може поступово доповнюватися, замінюватися іншим тощо. Найбільш поширеними формами запису на картках є конспекти, тези, цитати, перелік цифрових даних і хронологічних відомостей. Але не потрібно занадто захоплюватися цитуванням літератури, бо це не сприяє самостійності мислення і суджень.



1.3. Загальні вимоги до оформлення курсової роботи

Курсова робота повинна містити: титульний аркуш; зміст; перелік умовних позначень (за необхідності); вступ; основну частину; висновки; список використаних джерел; додатки (за необхідності).

Титульний аркуш роботи.Титульний аркуш містить найменування вищого навчального закладу, де виконана робота; прізвище, ім'я, по батькові автора; назву роботи; шифр і найменування спеціальності; прізвище, ім'я, по батькові наукового керівника; місто і рік виконання.

Зміст.Зміст подають на початку дисертації. Він містить найменування та номери початкових сторінок усіх розділів, підрозділів та пунктів (якщо вони мають заголовок), зокрема вступу, основної частини, висновків до розділів, загальних висновків, додатків, списку використаної літератури та ін.

Перелік умовних позначень, символів, скорочень і термінів (за необхідності).Якщо в роботі вжито специфічну термінологію, а також використано маловідомі скорочення, нові символи, позначення і таке інше, то їх перелік може бути поданий в роботі у вигляді окремого списку, який розміщують перед вступом.

Перелік треба друкувати двома колонками, в яких зліва за абеткою наводять, наприклад, скорочення, справа - їх детальне розшифрування. Якщо в роботі спеціальні терміни, скорочення, символи, позначення і таке інше повторюються менше трьох разів, перелік не складають, а їх розшифрування наводять у тексті при першому згадуванні.



Вступ. Актуальність теми. Розкриває сутність і стан наукової проблеми (завдання), її значущість, підстави та вихідні дані для розроблення теми, обґрунтування необхідності проведення дослідження. Далі подають загальну характеристику роботи в рекомендованій нижче послідовності.

Шляхом критичного аналізу та порівняння з відомими розв'язаннями проблеми (наукового завдання) обґрунтовують актуальність і доцільність роботи для розвитку відповідної галузі освіти, напрямку розвитку психології, розв’язання проблем навчально-виховного процесу, тощо. Висвітлення актуальності не повинно бути багатослівним. Достатньо кількома реченнями висловити головне - сутність проблеми або завдання.

Обов’язково зазначають заклад (вуз, школа, дитячий садок тощо) на базі якого була виконана робота, а також роль автора у проведенні дослідження.

Мета і завдання дослідження. Формулюють мету роботи та завдання, які необхідно вирішити для розкриття теми, об’єкту, предмету дослідження.

Об’єкт дослідження — це процес або явище, що породжує проблемну ситуацію й обране для вивчення. (Більш широке та загальне формулювання проблеми).

Предмет дослідження міститься в межах об'єкта й становить основну (більш конкретну) проблему дослідження.

Об'єкт і предмет дослідження як категорії наукового процесу співвідносяться між собою як загальне і часткове. В об'єкті виділяється та його частина, яка є предметам дослідження. Саме на нього спрямована основна увага студента, оскільки предмет дослідження визначає тему курсової роботи, визначеної на титульному аркуші як її назва.



Методи дослідження. Подають перелік використаних методів дослідження для досягнення поставленої в роботі мети. Перераховувати їх потрібно не відірвано від змісту роботи, а коротко та змістовно визначаючи, що саме досліджувалось тим чи іншим методом. Це дасть змогу пересвідчитися в логічності та прийнятності вибору саме вказаних методів.

Значення одержаних результатів. У роботі, що має теоретичне значення, треба подати відомості про можливе наукове використання результатів досліджень або рекомендації щодо їх використання, а в роботі, що має прикладне значення — відомості про практичне застосування одержаних результатів або рекомендації, як їх використати.

Основна частина. Основна частина курсової роботи може складатися з розділів, підрозділів, пунктів. Кожний розділ починають з нової сторінки. Основному тексту кожного розділу може передувати передмова з коротким описом вибраного напряму й обґрунтуванням застосованих методів досліджень. У кінці кожного розділу формулюють висновки зі стислим викладенням наведених у розділі наукових теоретичних і практичних результатів, що дає змогу вивільнити загальні висновки від другорядних подробиць.

У розділах основної частини подають: огляд літератури за темою та вибір напрямів досліджень; виклад загальної методики й основних методів досліджень; експериментальну частину та методику досліджень; відомості про проведені теоретичні, й (або) експериментальні, практичні дослідження; аналіз і узагальнення результатів досліджень.

В огляді літератури (Розділ 1) студент окреслює основні етапи розвитку наукової думки за проблемою свого дослідження. Стисло, з ґрунтовним аналізом, висвітлюючи роботи науковців (психологів, педагогів ін.) та практичних психологів і вчителів практиків, громадських і державних діячів, тощо, які мають публікації стосовно обраної проблеми дослідження, автор повинен назвати ті питання, що залишились невирішеними і, отже, визначити своє місце у розв'язанні проблеми. Бажано закінчити цей розділ коротким резюме стосовно необхідності проведення досліджень у даній галузі. Загальний обсяг огляду літератури не повинен перевищувати 30 % обсягу основної частини роботи.

У другому розділі, як правило, обґрунтовують вибір напряму досліджень, наводять методи вирішення задач і їх порівняльні оцінки, розробляють та реалізують (констатуючий експеримент) загальну методику проведення досліджень.

У третьому розділі з вичерпною повнотою викладаються результати власних досліджень (формуючий експеримент, авторська тренінгова чи розвиваюча програма) з висвітленням того нового, що автор вносить у розроблення проблеми. Студент повинен давати оцінку повноти вирішення поставлених завдань, оцінку достовірності одержаних результатів, їх порівняння з аналогічними результатами вітчизняних і зарубіжних праць, обгрунтування потреби додаткових досліджень.

Виклад матеріалу підпорядковують одній провідній ідеї чітко визначеній автором, відповідно до предмету дослідження.

Висновки. У висновках викладають найважливіші теоретичні та практичні результати, одержані в курсовій роботі, які повинні містити формулювання розв'язаної проблеми (завдань) дослідження, її значення для науки та практики, в рамках освітнього, навчально-виховного, тощо процесу. Далі формулюють висновки та рекомендації щодо теоретичного й практичного використання здобутих результатів. У першому пункті висновків коротко оцінюють стан питання. Далі у висновках розкривають методи вирішення поставленої в роботі проблеми, завдань дослідження, їх практичний аналіз, порівняння з відомими розв'язаннями. Тобто, у висновках необхідно наголосити на якісних і кількісних показниках здобутих результатів, обґрунтувати достовірність результатів, викласти рекомендації щодо їх використання.

Список використаних джерел. Список використаних джерел слід розміщувати одним із таких способів: у порядку появи посилань у тексті або в алфавітному порядку прізвищ перших авторів чи заголовків (наприклад збірники). Бібліографічний опис джерел складають відповідно до чинних стандартів з бібліотечної та видавничої справи.

Додатки. Для повноти сприйняття виконаної роботи до додатків, за необхідності, доцільно вносити допоміжний матеріал: проміжні математичні доведення, формули та розрахунки; таблиці допоміжних цифрових даних; допоміжні ілюстрації.

1.3. Загальні вимоги до формлення курсової роботи.

Літературне оформлення курсової роботи є важливим елементом її виконання і одним із факторів, які враховуються керівником курсової роботи при її оцінці.

Перш за все звертається увага на змістову сторону викладу матеріалу, логічність і послідовність, повноту і репрезентативність, загальну грамотність і відповідність стандартам, а також зовнішнє оформлення титульної сторінки, тексту роботи і списку літератури та додатків.

До формулювання заголовків розділів, підрозділів і пунктів курсової роботи ставляться такі вимоги: стислість, чіткість і відсутність повторень; послідовне і точне відображення внутрішньої логіки змісту роботи.

Курсову роботу рекомендується виконувати спочатку в чорновому варіанті. Це дозволяє вносити в текст необхідні зміни і доповнення. Доцільно писати чернетку на окремих (бажано стандартних) листках з одного боку чітким і розбірливим почерком. На полях чи зворотному боці зможе робити доповнення чи зауваження науковий керівник. Писати чорновий варіант можна двома способами:

1. По мірі виконаній окремих розділів роботи, необхідно кожний розділ описувати повністю, намагатися досягти завершеності, формулюючи висновки і здійснюючи перехід від одного розділу до іншого.

2. Приступати до оформлення роботи тільки тоді, коли буде зібраний практично весь матеріал, необхідний для її написання (чи більша його частина) і будуть достатньо повно з'ясовані загальні результати.

Перевага другого способу в тому, що він забезпечує більшу системність і планомірність у викладенні матеріалу. Написання чорнового варіанту роботи за розділами дозволяє зробити їх більш глибокими і змістовними. Вибір способу написання залишається за автором роботи, який визначається в залежності від індивідуальних особливостей, досвіду проведення досліджень, специфіки виконуваної роботи, наявності і повноти матеріалів.

До змісту курсової роботи, окрім текстової частини, можуть входити різноманітні графічні та ілюстративні матеріали. Однак ними не потрібно перевантажувати описову частину, тому деякі з них, на які роблять посилання, краще віднести в додатки.

Курсові роботи пишуться державною мовою, за винятком списку літератури, де використане джерело записується так, як було видане, наприклад, російською чи англійською мовою. Цитати з цих джерел наводяться в тексті лише українською мовою. Виняток - цитати з не перекладених на українську мову літературних творів, або ж цитати іноземною мовою, які використовуються для порівняння семантичних характеристик.

Курсову роботу друкують комп’ютерним способом та виводять за допомогою принтера на одному боці аркуша білого паперу формату А4 через півтора (1,5) міжрядкових інтервали, 14 кегль, шрифт Times New Roman, до тридцяти рядків на сторінці з мінімальною висотою шрифту в 1,8 мм; всього 25 – 30 сторінок основного друкованого тексту.

Текст друкують, залишаючи поля таких розмірів: ліве - не менше 20 мм, праве - не менше 10 мм, верхнє і нижнє - не менше 20 мм. Шрифт друку повинен бути чітким; щільність тексту - всюди однакова.

Вписувати в текст курсової роботи окремі іншомовні слова, формули, умовні знаки можна чорнилом, тушшю, пастою тільки чорного кольору, при цьому щільність вписаного тексту повинна бути наближеною до щільності основного тексту.

Друкарські помилки, описки, графічні неточності, які виявилися під час написання роботи, можна виправляти підчищенням або зафарбуванням коректором та нанесенням, на тому ж місці або між рядками, виправленого тексту (фрагменту малюнка). Допускається наявність не більше двох виправлень на одній сторінці.

Текст основної частини роботи поділяють на розділи, підрозділи, пункти.

Заголовки структурних частин роботи „ЗМІСТ”, „ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ”, „ВСТУП”, „РОЗДІЛ”, „ВИСНОВКИ”, „СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ”, „ДОДАТКИ” друкують великими літерами симетрично до набору основного тексту; крапку в кінці не ставлять. Заголовки підрозділів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. Крапку в кінці заголовка не ставлять. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою. Заголовки пунктів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу в розбивку в підбір до тексту. В кінці заголовка, надрукованого в підбір до тексту, ставиться крапка.

Відстань між заголовком (за винятком заголовка пункту) та текстом повинна дорівнювати 3-4 інтервалам.

Кожну структурну частину курсової роботи потрібно починати з нової сторінки.

До загального обсягу курсової роботи, не входять додатки, список використаних джерел, таблиці та рисунки, які повністю займають площу сторінки. Але всі сторінки зазначених елементів роботи підлягають суцільній нумерації.

Нумерація. Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, рисунків (малюнків), таблиць, формул подають арабськими цифрами без знака №..

Першою сторінкою курсової роботи є титульний аркуш, який включають до загальної нумерації сторінок роботи. На титульному аркуші номер сторінки не ставлять, На наступних сторінках номер проставляють у правому верхньому куті сторінки без крапки в кінці.

Такі структурні частини курсової роботи, як ЗМІСТ”, „ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ”, „ВСТУП”, „ВИСНОВКИ”, „СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ” не мають порядкового номера. Звертаємо увагу на те, що всі аркуші, на яких розміщені згадані структурні частини роботи, нумерують звичайним чином. Не нумерують лише їх заголовки, тобто не можна друкувати: „1. ВСТУП” або „6. ВИСНОВКИ”. Номер розділу ставлять після слова „РОЗДІЛ 1”, після номера крапку не ставлять, потім з нового рядка друкують заголовок розділу.

Підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу між якими ставлять крапку. В кінці номера підрозділу повинна стояти крапка, наприклад: „2.3.” (третій підрозділ другого розділу). Потім у тому ж рядку наводять заголовок підрозділу.

Пункти нумерують у межах кожного підрозділу. Номер пункту складається з порядкових номерів розділу, підрозділу, пункту, між якими ставлять крапку. В кінці номера повинна стояти крапка, наприклад: „1.3.2.” (другий пункт третього підрозділу першого розділу). Потім у тому ж рядку наводять заголовок пункту. Пункт може не мати заголовка.

Ілюстрації (фотографії, креслення, схеми, графіки, карти) і таблиці необхідно подавати в роботі безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці. Ілюстрації і таблиці, розміщені на окремих сторінках курсової, включають до загальної нумерації сторінок. Таблицю, малюнок або креслення, розміри якого більші формату А4, враховують як одну сторінку і розміщують у відповідних місцях після згадування у тексті або в додатках.

Ілюстрації позначають словом „Рис”, „Мал.” і нумерують послідовно в межах розділу, за винятком ілюстрацій, наведених у додатках. Номер ілюстрації повинен складатися з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, між якими ставиться крапка.

Наприклад: Рис. 1.2 (другий рисунок першого розділу).

Номер ілюстрації, її назву та пояснювальні підписи розміщують послідовно під ілюстрацією. Якщо в розділі курсової роботи подано одну ілюстрацію, то її нумерують за загальними правилами.

Таблиці нумерують послідовно (за винятком таблиць, поданих у додатках) в межах розділу. У правому верхньому куті над відповідним заголовком таблиці розміщують напис „Таблиця” із зазначенням її номера. Номер таблиці повинен складатися з номера розділу та порядкового номера таблиці, між якими ставиться крапка, наприклад:„Таблиця 1.2” (друга таблиця першого розділу). Якщо в розділі роботи одна таблиця, її нумерують за загальними правилами.

При перенесенні частини таблиці на інший аркуш (сторінку) слово „Таблиця” і номер її вказують один раз справа над першою частиною таблиці, над іншими частинами пишуть слова „Продовж, табл.” і вказують номер таблиці, наприклад: „Продовж, табл. 1.2”.

Формули в курсовій роботі (якщо їх більше однієї) нумерують у межах розділу. Номер формули складається з номера розділу і порядкового номера формули в розділі, між якими ставлять крапку. Номери формул пишуть біля правого поля аркуша на рівні відповідної формули в круглих дужках, наприклад: (3.1) (перша формула третього розділу).

Примітки до тексту і таблиць, в яких наводять довідкові та пояснювальні дані, нумерують послідовно в межах однієї сторінки. Якщо приміток на одному аркуші кілька, то після слова „Примітки” ставлять двокрапку, наприклад:

Примітки:

1. ...

2. ...


Якщо є одна примітка, то її не нумерують і після слова „Примітка” ставлять крапку.

Загальні правила цитування та посилання на використані джерела.

Курсова робота є самостійним дослідженням, яке базується на аналізі наукових джерел з теми дослідження. Безумовно, що ефективним цей аналіз буде лише тоді, коли він спирається на досягнення сучасної науки. Тому, в курсовій роботі обов'язково мають бути представлені погляди і точки зору різних дослідників, що займалися даною проблемою. Використовуючи те чи інше літературне джерело для запозичення ідей чи цитат, на нього обов'язково потрібно посилатися. Посилання можуть здійснюватися у різних формах, залежно від контексту.

Ось приклади кількох із них, які є найбільш поширеними при написанні наукових робіт. Посилання на глобальні, методологічні, загальновідомі принципи, підходи, теорії. Такі посилання застосовуються для обґрунтування актуальності дослідження, для визначення його методологічних засад, для окреслення кола дослідників, що вивчали певну проблему.

Приклад: Методологічні засади застосування суб'єктного підходу у вітчизняній психології розроблені Б.Г. Ананьєвим, Г.С. Костюком, С.Л. Рубінштейном, Д.М. Узнадзе.

Поширеним є й інший варіант подібного посилання, який застосовується у випадку перерахування різних шкіл та підходів. Прізвища перераховуються в алфавітному порядку.



Приклад. Дослідження мотивації здійснювалися у вітчизняній психології в рамках двох основних підходів: діяльнісного (М.І. Алексєєва, О.М. Леонтьєв, А.К. Маркова) і суб'єктного (В.Г. Асєєв, Л.І. Божович, С.Л. Рубінштейн).

У наукових працях часто використовують прямі цитати, які мають ілюструвати правомірність поглядів автора курсової роботи або ж розкривати сутнісні моменти поглядів цитованого дослідника. Такі цитати, як правило, подаються у вигляді прямої мови. Найбільш зручною формою посилання на джерело є числові позначення, які беруться у квадратні дужки і ставляться в кінці цитати.



Приклад. Такий вчений, як В.Джемс запропонував принцип цілісного аналізу свідомості людини, що „...відштовхується від конкретних фактів, які складають повсякденний зміст її душевного життя”. [14, с.57].

Перше число в квадратних дужках означає номер джерела із списку використаної літератури, друге - номер сторінки, з якої взято цитату. Якщо використовується такий спосіб, то доцільно згадувати прізвище автора цитати тільки при першому цитуванні, а при наступних можна обмежитися лише позначеннями у квадратних дужках.

Отже, коли в тексті роботи необхідно зробити посилання на складову частину чи конкретні сторінки відповідного джерела, можна наводити посилання у квадратних дужках, при цьому номер посилання має відповідати його бібліографічному опису за переліком посилань.

Приклад: Цитата в тексті. „... незважаючи на пріоритетне значення мовних каналів зв’язку між діловими партнерами, ні в якому разі не можна ігнорувати інші канали передачі інформації” [6, с. 29].

Відповідний опис у переліку посилань:

(6. Дороніна М.С. Культура спілкування ділових людей: Навч. посіб. - К.: КМ Akademia, 1998. - 192 с. – С. 29).

Допускається також посилання у вигляді зносок внизу сторінки, на якій розміщена цитата, але якщо виходити з міркувань економії, цей спосіб слід визнати менш ефективним.

Посилатися бажано на останні видання публікацій. На більш ранні видання можна посилатися. в тих випадках, коли наявний у них матеріал, не включений до останнього видання.

Коли використовують відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел з великою кількістю сторінок, тоді в посиланні необхідно точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул з джерела, на яке є посилання в курсовій роботі.

Посилання в тексті роботи на джерела слід зазначати порядковим номером за переліком посилань, виділеним двома квадратними дужками, наприклад, „... у працях [1-7]...”. (Тобто з першої по сьому роботу в списку використаних джерел).

Таким чином підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу того чи того друкованого твору слід наводити цитати. Науковий етикет погребує точного відтворення цитованого тексту, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, закладений автором.

Загальні вимоги до цитування такі:

а) текст цитати починається і закінчується лапками та наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, зі збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз „так званий”;

б) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту та без перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, наприкінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

в) кожна цитата обов’язково супроводжується посиланням на джерело;

г) при непрямому цитуванні (переказі, викладі думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути гранично точним у викладенні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів і давати відповідні посилання на джерело;

д) якщо необхідно виявити ставлення автора роботи до окремих слів або думок з цитованого тексту, то після них у круглих дужках ставлять знак оклику або знак питання;

є) коли автор курсової роботи, наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова, то робиться спеціальне застереження, тобто після тексту, який пояснює виділення, ставиться крапка, потім дефіс і вказуються ініціали автора роботи, а весь текст застереження вміщується у круглі дужки. Варіантами таких застережень є: (курсив наш - М.Х.), (підкреслено мною. - М.Х.), (розбивка моя. - М.Х.).

Посилання на ілюстрації роботи вказують порядковим номером ілюстрації, наприклад: „Рис. 1.2”.

Посилання на формули вказують порядковим номером формули в дужках, наприклад: „... у формулі (2.1)”.

На всі таблиці курсової роботи необхідно посилатися в тексті, при цьому слово „таблиця” в тексті пишуть скорочено, наприклад: „...у табл. 1.2”.

У повторних посиланнях на таблиці та ілюстрації треба вказувати скорочено слово „дивись”, наприклад: „див. табл. 1.3”.

Додатки. Додатки оформлюють як продовження дисертації на наступних її сторінках, розміщуючи їх у порядку появи посилань у тексті дисертації. Кожний такий додаток повинен починатися з нової сторінки. Додаток повинен мати заголовок, надрукований угорі малими літерами з першої великої симетрично відносно тексту сторінки. Посередині рядка над заголовком малими літерами з першої великої друкується слово „Додаток А” і велика літера, що позначає додаток.

Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Г, Є, І, І, Й, О, Ч, Ь, наприклад: додаток А, додаток Б. Один додаток позначається як додаток А.

Ілюстрації, таблиці та формули, розміщені в додатках, нумерують у межах кожного додатка, наприклад: рис. Д.1.2 - другий рисунок першого розділу додатка Д; формула А. 1 - перша формула додатка А.

  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка