Методичні рекомендації до курсу "організація діяльності психологічної служби" для студентів інституту післядипломної освіти



Скачати 329.21 Kb.
Дата конвертації26.12.2016
Розмір329.21 Kb.


КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ

НАВЧАЛЬНО-ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН,

ПРОГРАМА ТА

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

ДО КУРСУ

“ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ”

(для студентів інституту післядипломної освіти,

спеціальність „психологія”)


Київ - 2013



ВСТУП
Навчальна програма з дисципліни «Організація діяльності психологічної служби» призначена для підготовки студентів за спеціальністю «Психологія» Інституту післядипломної освіти Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Мета та завдання дисципліни. Головною метою курсу є дати студентам уявлення про структуру та функції психологічної служби, познайомити з формами та методами роботи психолога в різних державних та недержавних службах по наданню психологічної допомоги населенню.

У результаті вивчення курсу студенти повинні:



Знати:

– структуру психологічної служби в різних областях практичної діяльності людини (освіта, медицина, армія, тощо);

– зміст роботи психолога в психологічній службі; напрямки надання психологічної допомоги

– форми надання психологічної допомоги (психодіагностика, психокорекція, психологічна просвіта, психотерапія, психопрофілактика);

– основні нормативні акти, які регламентують роботу психологічних служб на Україні;

– етичний кодекс практичного психолога України, вміти користуватись ним у своїй майбутній роботі;

– орієнтуватися в змісті сучасної літератури з проблем надання психологічної допомоги.

Вміти:

– використовувати психологічні знання про людину для аналізу конкретних життєвих ситуацій;

– використовувати психодіагностичні методи та методики у відповідності із завданнями психологічної служби;

– застосовувати методи надання невідкладної психологічної допомоги;

– використовувати новітні досягнення психологічної науки в практичній діяльності.

Місце в структурно-логічній схемі спеціальності. Навчальна дисципліна "Організація діяльності психологічної служби" є складовою циклу нормативних дисциплін з підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня "спеціаліст". Її засвоєння ґрунтується на знаннях з дисциплін “Загальна психологія”, “Психологія особистості”, “Вікова психологія”, “Психодіагностика”, “Медична психологія” “Основи психологічного консультування та психотерапії”.

Система контролю знань та умови складання комплексного підсумкового модулю (іспиту). Навчальна дисципліна "Організація діяльності психологічної служби" оцінюється за модульно-рейтинговою системою.

Результати навчальної діяльності студентів оцінюються за 100 - бальною шкалою.

При цьому, кількість балів відповідає оцінці:

1-59 – «незадовільно»;

60-74 – «задовільно»;

75 – 89 – «добре»;

90 – 100 – «відмінно».

Шкала відповідності



За національною шкалою

За шкалою університету

Відмінно

90-100

Добре

85-89

75-84

Задовільно

65-74

60-64

Незадовільно

35-59

НАВЧАЛЬНО -ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН


Назва теми

Кількість

лекцій


Кількість семінарських

занять


Тема 1. Організація діяльності психологічної служби як навчальна дисципліна

Лекція 1. Психологічна служба як інститут надання психологічної допомоги.



1

1

Тема 2. Психологічна служба в системі освіти.

Лекція 2. Організація діяльності психологічної служби в системі освіти.

Лекція 3. Психолог в дошкільних закладах освіти.

Лекція 4. Психологічна готовність до навчання у школі: діагностика та шляхи формування.



3

2

Тема 3. Психологічна служба в силових структурах.

Лекція 5. Організація діяльності психологічної служби в силових структурах


1



Тема 4. Організація невідкладної психологічної допомоги.

Лекція 6. Служба телефонної психологічної допомоги

Лекція 7. Організація надання психологічної допомоги в екстремальних ситуаціях.


2




Тема 5. Психологічний супровід батьківства.

Лекція 8. Організація та ведення батьківських тренінгів.


1

1


Всього

8

4


ПРОГРАМА ТА МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
Тема 1. ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ ЯК НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА
Лекція 1. Психологічна служба як інститут надання психологічної допомоги.
Поняття практичної психології та психологічної допомоги. Традиції психологічної допомоги в історії людства. Історичні передумови виникнення інституту надання психологічної допомоги.

Становлення традицій надання психологічної допомоги на вітчизняному соціокультурному просторі. Психологічна служба як форма інституалізації надання психологічної допомоги. Національна соціально-психологічна служба: структура, функції, напрямки роботи.

Професія – психолог. Професійно важливі якості практикуючого психолога. Етичні стандарти діяльності психолога. Проблеми професійної адаптації психолога.
В рамках першого питання слід розмежувати дефініції «практична психологія» та «психологічна допомога». Психологічну допомогу можна визначити як область та спосіб застосування психологічних знань і вмінь, зорієнтованих на розв’язання психологічних (і соціально-психологічних) проблем, що виникають у окремої людини або групи людей, та на підвищення соціально-психологічної компетентності людей.

Аналізуючи становлення інституту надання психологічної допомоги в історичному контексті, слід звернути увагу на особливості надання психологічної допомоги в Стародавньому світі, в епоху Середньовіччя. Звернути увагу на історичні події, які сприяли інтитуціоналіації надання психологічної допомоги та появі основних професії психолога (за Бондаренко О.Ф):



  1. Виникнення експериментальної психології, що почалося із створення у 1879 році першої психологічної лабораторії В. Вундта у Лейпцигу.

  2. Формування гуманного підходу до людей, які страждають на психічні захворювання. А.Бондаренко припускає, що початок цього процесу можна пов’язувати з Ф.Пінелем у 1793 році, який зняв ціпки із пацієнтів психіатричної лікарні.

  3. Розвиток психологічного тестування та руху за гігієну розуму (Ф.Гальтон, А.Біне)

  4. Виникнення в Бостоні на початку ХХ сторіччя консультування. Змістом консультативної практики на той час був підбір для людини професії, яка б відповідала здібностям людини. Фактично це було профорієнтаційне консультування.

  5. Виникнення „недирективної психотерапії” К.Роджерса в 40-х роках ХХ сторіччя. Він відмовився від терміну “пацієнт” на користь терміну “клієнт” і, по суті, саме він закріпив у суспільній свідомості поняття про психологічну допомогу.

  6. Інститут релігійного опікування та соціальних працівників, який активно розвивався та функціонував в американських традиціях та розповсюдився і в країни Європи.

Слід звернути увагу, що особливості інституціоналізації надання психологічної допомоги на вітчизняному соціокультурному просторі була обумовлена тими напрямками, за якими розвивалася психологічна проблематика на початку ХХ сторіччя: медико-біологічним (праці І.П.Павлова, В.М. Бехтєрева, А.А.Ухтомського, С.С.Корсакова, П.Б.Ганнушкіна, чиї розробки стали основою для вітчизняної психотерапії В.Н.М’ясищева, В.М.Блейхера, Б.Д.Карвасарського, М.Є.Бурно); філософсько-психологічним (осмислення праць класиків російської філософії М.О.Бердяєва, С.Н. Булгакова, І.А. Ільїна, Н.О. Лоського, П.А. Флоренського та ін.) та творчою спадщиною Л.С.Виготського.

Організаційною формою практичної психології у тій чи іншій сфері суспільного життя є психологічні, соціальні або соціально-психологічні служби. Психологічна служба – це система закладів, установ, штатних одиниць, що забезпечують виконання практичної психосоціальної роботи.

Розглядаючи питання, які стосуються психології як професії, слід звернути увагу на професійно-важливі якості в професії психолога (Г.Абрамова, Р.Загайнов, А.Міллер, О.Ф.Бондаренко та ін.).

Дана тема передбачає докладне ознайомлення з етичними стандартами роботи психолога. Етичним кодексом встановлюються права та обов’язки практикуючих психологів. В Україні психолог-консультант працює відповідно до норм „Етичного кодексу психолога”, прийнятого на I Установчому з’їзді Товариства психологів України 18 грудня 1990 року.



Розгляд питання, присвяченого професійної адаптації психолога передбачає акцент на проблемі емоційного вигоряння. Розглядаючи проблему емоційного вигоряння доцільно розглянути моделі вигоряння, які пропонуються Дж. Фройденбергером, К.Маслач, М.Лейтером, В.Бойко.
Завдання для самостійної роботи

  1. Написати ессе: «10 заповідей в роботі психолога» (за матеріалами етичних кодексів психолога)

  2. Проект організації діяльності психологічної служби (в системі освіти, силових структурах, інших сферах)


Контрольні запитання.

  1. Дайте визначення поняттям „психологічна допомога” та „практична психологія”?

  2. Якими категоріями користується практична психологія як область наукового пізнання?

  3. Які історичні події зумовили виникнення психологічних служб як інституту надання психологічної допомоги.

  4. Що зумовило специфіку розвитку психологічної допомоги в країнах СНД, зокрема, на Україні? Праці яких психологів лежать в основі розробки вітчизняної моделі надання психологічної допомоги?

  5. Дайте визначення психологічній службі.

  6. Яка структура, завдання та функції психологічної служби на Україні?

  7. Які сучасні напрямки надання психологічної допомоги на Україні ви знаєте?

  8. Якими професійно важливими якостями має володіти психолог-практик і чому?

  9. Які основні напрями діяльності психолога, який працює в системі психологічної служби?

  10. Дайте характеристику основним розділам етичного кодексу психолога України. Що спільного та відмінного є між цим кодексом та кодексами психологів інших країн світу (зокрема Європи)?

  11. За якими ознаками можна визначити синдром емоційного вигоряння? Що потрібно робити психологу, щоб уникнути „вигоряння”?


Рекомендована література.

Основна:

  1. Абрамова Г.С. Введение в практическую психологию. – М.: „Академический проект”, 2003.

  2. Бондаренко А. Психологическая помощь: теория и практика. ­– Изд. 3-е, испр. и доп. – М: “Класс”. – 336с.

  3. Водопьянова Н., Старченкова Е. Синдром выгорания: диагностика и профилактика. – Спб.: Питер, 2005.

  4. Основи практичної психології / Під кер. Панка В.Г., К.: „Либідь”, 2003.


Додаткова:

  1. Александер Ф., Селесник Ш. Человек и его душа: познание и врачевание от древности и до наших дней. – М, 1996.

  2. Бондаренко А.Ф. Личностное и профессиональное самоопределение отечественного психолога – практика // Московский психотерапевтический журнал, 1993, №1, С.63-76.

  3. Буякас Т.М. О проблемах становления чувства самоидентичности студенстов-психологов // Вестник МГУ. – 2001, №1.

  4. Доронина И.В. Психологическая помощь: Уч.пос., Новосибирск, «Сиб АГС, 2001. – 80с.

  5. Загайнов Р. Проклятие профессии: бытие и сознание практического психолога. - Москва, "Смысл", 2001

  6. Калифорнийская ассоциация супружеских и семейных психотерапевтов. Этические стандарты для терапевтов, работающих в области супружеского и семейного консультирования // Журнал практикующего психолога, 1996, Вып.2, с.118-125.

  7. Капустин С.А. Границы возможностей психологического консультирования // Вопросы психологии, №5. – 1993. С.50-56

  8. Климов Е.А., Романов В.Я. На дальних подступах к профессии психолога // Мир психологии. – 1997, №3.

  9. Коломінський Н.Л. Методологічні засади професійної підготовки практичного психолога // Практична психологія та соціальна робота. – 2003. –№4. С.12-13.

  10. Лешукова Е.Г. Синдром сгорания. Защитные механизмы. Меры профилактики // Вестник РАТЭПП, №1. – 1995. С.36-47.

  11. Любимова Г.Ю. От первокурсника до выпускника // Вестник московского университета. – 2000, №1.

  12. Малишева К.О. Синдром емоційного вигоряння психолога-консультанта: психологічні чинники, профілактика, корекція: Автореф. дис... канд. психол. наук. – К., 2003.

  13. Правовое регулирование психотерапевтической деятельности в Австрии // Московский психотерапевтический журнал. – 1993, №3, с.140-156.

  14. Профессиональный кодекс этики для психологов. Бонн, ФРГ, 1986 // Вопросы психологии. – 1990. – №6.

  15. Этические принципы скандинавских психологов // Вопросы психологии. – 1989. №1. – С.143-148.

  16. Этические стандарты для психолога. Мадрид. Испания. 1987// Вопросы психологии, 1990, №5. – С.159-162.

  17. Радчук Г.К., Андрійчук І.П. Підготовка особистості майбутніх практичних психологів // Практична психологія та соціальна робота. – 2003. –№4.

  18. Родина О.Н., Прудков П.Н. Особенности профессиональной адаптации начинающих психологов // Вестник Московского университета. Сер.14. «Психология». – 2001, №3.

  19. Родина О.Н., Прудков П.Н. Предпосылки успеха в труде психологов // Вестник МГУ. – 2000, №4.

  20. Семёнова Н.Д. Этические основы психотерапии // Московский психотерапевтический журнал. – 1997. – №2, с.109-130.

  21. Ялом И. Лжец на кушетке. – М.: Эксмо, 2010. – 480с.

Тема 2. ПСИХОЛОГІЧНА СЛУЖБА В СИСТЕМІ ОСВІТИ.
Лекція 2. Організація діяльності психологічної служби в системі освіти.
Історія становлення та досвід організації діяльності психологічних служб в системі освіти країн Європи, США. Історія розвитку шкільної психологічної служби в СРСР та на Україні. Структура психологічної служби в системі освіти України. Основна нормативна документація в роботі психолога. Напрямки роботи психолога в системі освіти. Кабінет психолога
Дана тема передбачає екскурс в історію становлення та сучасний стан психологічних служб в системі освіти різних країн світу (Франція, Англія, Чехія, Словаччина, США та ін.).

Розглядаючи організаційні засади психологічної служби в системі освіти України, слід згадати історію її становлення протягом ХХ сторіччя. Важливою віхою в цій історії був так званий „Круглий стіл”, організований журналом „Вопроcы психологии” у 1983 році на тему „Психологічна служба в школі”.

На Україні діяльність психолога системи освіти регулюється Законом про освіту (від 23 травня 1991 року №1060-ХІІ), де є відповідна стаття під назвою „Психологічна служба в системі освіти”. Крім цього закону, є низка наказів та постанов Міністерства освіти України, в яких повною мірою висвітлено права та обов’язки психолога освіти.

Психологічна служба в системі освіти є „складовою частиною державної системи охорони фізичного і психічного здоров’я молодих громадян України і діє з метою виявлення і створення оптимальних соціально-психологічних умов для розвитку особистості” (наказ Міносвіти України №127 від 03.05.1999р.).

Розглядаючи організаційні засади психологічної служби в системі освіти потрібно знати структуру, мету, завдання, стратегії розвитку психологічної служби, зміст основних видів роботи психолога освітніх закладів.

Крім цього слід ознайомитись з основною нормативною документацією, якою керуються в роботі шкільні психологи. В першу чергу – «Положення про психологічні службу в системі освіти


Лекція 3. Психолог в дошкільних закладах освіти.
Психологічна характеристика дитини раннього та дошкільного віку. Форми роботи психолога з батьками та вихователями. Проблеми адаптації до дитячого дошкільного закладу. Психологічна діагностика в дитячому садочку. Розвиваюча робота з дітьми в дитячих дошкільних закладах освіти. Дошкільнята групи ризику (порушення поведінки: агресивність, гіперактивність, пасивність). Психологічний супровід ліворукої дитини.
Аналізуючи чинники адаптації дитини до умов дитячого дошкільного закладу освіти слід розглянути чинники адаптації пов’язані із особливостями індивідуальності дитини, із особливостями взаємодії дитини та батьків, дитини та вихователів, а також взаємодії батьків та вихователів. Слід знати особливості перебігу адаптаційного періоду в залежності від міри складності адаптації для дитини. Звернути увагу на «маркери» успішного проходження адаптації дитини до садочку (у дитини з’являється нова навичка або нове слова, вона йде до садочку із задоволенням, респіраторні захворювання стають меншими тощо).

Розглянути особливості проведення діагностичної роботи з дітьми раннього та дошкільного віку, знати методики вивчення пізнавальної сфери дитини, особистісних особливостей, методи вивчення статусу дитини в дитячому колективі.

Розвиваюча робота є одним з пріоритетних напрямків у роботі психолога з дітьми раннього та дошкільного віку. Вивчення даного питання передбачає ознайомлення з основними працями, присвяченими ранньому розвитку: М.Монтесорі, Масару Ібуки, концепцією необерненого згасання можливостей ефективного розвитку здібностей Б.Нікітіна, а також методиками раннього навчання Г.Домана, С.Лупан, Н.А.Зайцева, В.П.Тюленєва.

Розгляд проблеми психологічного супроводу ліворукої дитини передбачає ознайомлення з основними теоріями походження ліворукості («наївна» теорія«щита та меча», соціокультурні чинники, теорія патологічної та генетичної ліворукості, теорія дзеркального відображення). Слід ознайомитись з психологічними та нейропсихологічними особливостями лівшат, методиками діагностики ліворукості.
Лекція 4. Психологічна готовність до навчання у школі: діагностика та шляхи формування.
Феномен психологічної готовності до школи в працях зарубіжних та вітчизняних авторів. Психологічні критерії готовності дитини до навчання у школі. Мотиваційний компонент готовності. Довільність як компонент готовності. Пізнавальний компонент готовності. Організація проведення діагностики готовності до школи. Програма діагностики готовності до навчання у школі.
Особливе місце посідає проблема психологічної готовності до школи, яка є пріоритетною для психологічної служби системи освіти. Психологічна готовність до школи – необхідний та достатній рівень психічного розвитку дитини для засвоєння шкільної програми в умовах навчання в групі однолітків.

Розглядаючи готовність до школи потрібно знати критерії готовності, володіти психодіагностичним інструментарієм, що дозволить з’ясувати чи готова дана дитина йти до школи, а також знати вимоги до проведення такої діагностики.

У вітчизняній психології вивченням психологічної готовності до школи займались Л.Божович, Л.Виготський, Н.Салміна, Д.Ельконін, О.Кравцова, В.Шадріков, Ю.Гільбух, Н.Гуткіна ін. Слід ознайомитись з основними критеріями психологічної готовності до школи, що пропонуються вітчизняними та зарубіжними вченими (мотиваційна готовність, рівень розвитку пізнавальної сфери, особливості розвитку комунікативних навичок, розвиток довільності).

Слід ознайомитися з основними методиками для вивчення психологічної готовності до навчання, вміти їх використовувати.


Завдання для самостійної роботи.

  1. Підготувати розробку для проведення розвиваючих занять для дитини раннього або дошкільного віку.

  2. Ессе: «Раннє навчання: за і проти».

  3. Підготовка папки психодіагностичного інструментарію.

В папці мають бути зібрані методики, спрямовані на дослідження готовності до навчання у школі, дослідження психологічної адаптації учнів 1-х, 5-х класів, дослідження особливостей пізнавальної сфери школяра, дослідження особливостей особистісної сфери школяра, вивчення міжособистісних стосунків в дитячому колективі, діагностика пізнавальної та емоційної сфери дитини дошкільного віку.

Кожна методика має бути описана за такою схемою:

  1. Назва методики, автор, джерело.

  2. Необхідна матеріали для проведення.

  3. Мета дослідження.

  4. Процедура проведення, інструкція.

  5. Оцінка результатів.

Приклад.

Методика «10 слів» (автор - О.Р.Лурія)

Джерело:

Психолог в дошкольном учреждении:

Методические рекомендации к практической

деятельности / Под ред. Т.В.Лаврентьевой. –

М.: «ГНОМ и Д», 2004. – 114с. - С.44-47

Необхідні матеріали.

10 односкладових чи двоскладових слів. Слова мають бути простими, різноманітними та такими, що не мають між собою ніякого зв’язку. Наприклад, дім, ліс, кіт, рот, брат, вікно, стіл, кінь, кіт, ніч.



Мета дослідження.

Методика використовується для вивчення стану пам’яті, виявлення органічних уражень мозку, а також інших відхилень в психічному статусі (виснажуваність, втомлюваність, стійкість уваги).



Процедура проведення.

Завдання проводиться в декілька етапів. Дорослий звертається до дитини: “Зараз я прочитаю 10 слів. Слухай уважно, а потім повтори, скільки запам’ятаєш”. Дитина повторює слова, а дорослий фіксує їх у протоколі.

Далі експериментатор каже: “Зараз я знову прочитаю ті ж слова, і ти знову маєш повторити їх: і ті, що ти вже називав, і ті, які ти ще запам’ятаєш”.

Дослід можна повторювати 3-5 разів. Обсяг довготривалої пам’яті можна виявити, якщо попросити відтворити слова через годину.



Оцінка результатів:

Підраховується кількість правильно відтворених слів в кожному повторюванні. За протоколом може бути накреслена крива запам’ятовування.

В нормі крива запам’ятовування іде вверх. Діти-дошкільники можуть так і не повторити всі 10 слів. У віці 5-6 років нормою вважається відторення 5-6 слів.

При астенії крива спочатку різко йде вверх, а потім падає вниз.

При органічних ураженнях мозку крива після незначного підйому утворює плато Діти відтворюють одну й ту саму кількість одних і тих самих слів. Для органіки характерно називання інших слів, повторення одних і тих же.

При нестійкій увазі та її коливаннях крива має зигзагоподібний характер.





  1. Провести психологічне вивчення дитини дошкільного віку (школяра).

Контрольні запитання до теми 2.



  1. Якими є пріоритетні напрямки роботи психологічної служби в американських школах?

  2. Що розуміється під «групою психолого-педагогічної допомоги» в системі освіти Франції?

  3. Як організована психологічна служба в різних країнах світу?

  4. Які історичні події сприяли становленню психологічної служби системи освіти України?

  5. Опишіть структуру психологічної служби системи освіти?

  6. Якими основними документами керуються в роботі шкільні психологи?

  7. Якими є основні напрямки та види діяльності шкільних психологів?

  8. Які завдання стоять перед психологічною службою згідно «Положення про психологічну службу в системі освіти»?

  9. Специфіка планування роботи шкільного психолога. В яких документах вона має бути відображена?

  10. Яким чином шкільний психолог звітує про свою роботу? Які основні види звітності присутні в його роботі?

  11. Як має бути облаштований кабінет шкільного психолога?

  12. Назвіть критерії для визначення психологічної готовності дитини до дитячого садочку?

  13. Назвіть чинники адаптації дитини до дитячого садочку.

  14. Що таке раннє навчання та ранній розвиток?

  15. Які методики застосовуються для психологічного моніторингу дітей дошкільного віку?

  16. Дайте визначення психологічної готовності до школи. Назвіть основні критерії (компоненти ) готовності та методики для її визначення.

  17. Визначте правила діагностики дитини на предмет психологічної готовності до школи.

  18. Які теорії походження ліворукості ви знаєте?

  19. Які нейропсихологічні та психологічні особливості притаманні лівшам?

  20. Які методики для визначення „рукості” ви знаєте?

  21. Дайте визначення поняттям „психологічна готовність до школи”.

  22. Які підходи до вивчення психологічної готовності до навчання у школі ви знаєте?

  23. Що розуміється під поняттям „Внутрішня позиція школяра”?

  24. Яка роль мотивації в психологічній готовності до навчання у школі?

  25. Чому діти-шестирічки часто виявляються неготовими до навчання у школі за психологічними показниками? Що б ви порекомендувати батькам у зв’язку з цим?


Рекомендована література.

Основна:

  1. Абрамова Г.С. Введение в практическую психологию. – М.: „Академический проект”, 2003.

  2. Гуткина Н.И. Психологическая готовность к школе. – М., 2004.

  3. Овчарова Р.В. Справочная книга школьного психолога. М, 1993.

  4. Основи практичної психології / Під кер. Панка В.Г., К.: „Либідь”, 2003.

  5. Положення про психологічну службу системи освіти // Наказ МОН України № 616 від 02 липня 2009 року «Про внесення змін до Положення про психологічну службу системи освіти України», Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 липня 2009 р. за № 687/16703

  6. Практическая психология образования: Учебное пособие 4-е изд. / Под редакцией И.В.Дубровиной – СПб.: Питер, 2004. – 592 с.

  7. Психолог в дошкольном учреждении: Методические рекомендации к практической деятельности / Под ред. Т.В.Лаврентьевой. – М.: «ГНОМ и Д», 2004. – 114с.

Додаткова література:

  1. Безруких М.М. Леворукий ребёнок в школе и дома. – Екатеринбург, 2004.

  2. Битянова М. Р. Организация психологической работы в школе. — М.: Совершенство, 1997. — 298 с.

  3. Бурменская Г.В., Карабанова О.А., Лидерс Л.Г. Возрастно-психологическое консультирование. – М.: МГУ, 1990.

  4. Венгер А.Л., Цукерман Г.А. Психологическое обследование младших школьников. – М., 2004.

  5. Красило А. И., Новгородцев А. П. Статус психолога и проблемы его адаптации в учебном заведении. М., 1995.

  6. Максимова Н.Ю., Мілютіна К.Л., Піскун В.М. Основи дитячої патопсихології: Навч. пос.– К., 1996.

  7. Мухина В.С. Возрастная психология: Феноменология развития, детство, отрочество. – М., ACADEMIA, 1999.

  8. Психологическая служба в школе (Под ред. Э.-М. Ю. Верник, Х. И. Лийметса, Ю. Л. Сыэрда). Таллинн, 1983. Т. 1.

  9. Рогов Е. И. Настольная книга практического психолога в образовании. М., 1995.

  10. Семенович А.В. Эти невероятные левши. – М., 2004.

  11. Фридман Л.М. О концепции школьной психологической службы // «Вопросы психологии» — 2001, №1. - С.97–106


Тема 3. ПСИХОЛОГІЧНА СЛУЖБА В СИЛОВИХ СТРУКТУРАХ.
Лекція 5. Організація діяльності психологічної служби в силових структурах.
Історія виникнення та етапи становлення психологічної служби в МВС. Основні завдання та напрямки роботи психолога в МВС. Психологічне забезпечення слідчо-оперативної групи ОВС. Психологічна служба в Державній службі охорони.

Профілактика суїцідальної поведінки та професійний відбір кандидатів на службу як провідні напрямки психологічної роботи в силових структурах. Психологічна реабілітація працівників, що перебували в екстремальних ситуаціях.

Організаційні засади та структура психологічної служби в пенітенціарній системі. Зміст роботи психолога в пенітенціарній системі. Специфіка роботи психолога установи виконання покарань (УВП) із новоприбулими засудженими. Роль і місце психолога виправно-трудової колонії у процесі підвищення ефективності ресоціалізації неповнолітніх засуджених.

Психологічна служба в збройних силах країн НАТО. Історія та структура психологічної служби в Збройних силах України. Основні напрямки роботи психолога. Психологічний супровід українських миротворців.
Вивчаючи дану тему в першу чергу доцільно знати історію становлення психологічної служби в ОВС. Її умовно можна поділити на кілька етапів. 1 етап (середина 70-х – кінець 80-х років) пов’язаний з відкриттям психофізіологічних лабораторій (ПФЛ) при медичних управліннях МВС СРСР та УРС; появою штатних психологів у пенітенціарних установах окремих видів (виховно-трудова колонія та слідчі ізолятори). 2 етап (1989 – перша половина 1993р) пов’язаний з виходом наказу МВС «Про поетапне створення служби психофізіологічного та соціально-психологічного забезпечення роботи з кадрами ОВС». Головною установою служби стає науково-практичний центр психофізіології та психології праці МВС СРСР. Далі (друга половина 1993 – кінець 1994) створюються навчальної бази у КІВС та у Національному університеті внутрішніх справ (Харків) для підготовки практичних психологів. Створюється Управління виховної та соціально-психологічної роботи у центральному апараті МВС і розробляється «Положення про соціально-психологічну службу, основні завдання та функції». З 1994 року (умовно 4 етап) Управління виховної та соціально-психологічної роботи розформовується, а його функції передаються управлінню по роботі з особовим складом (УРОС) МВС. Як наслідок, вже існуючі надбання психологічної служби в МВС руйнуються і процес її відновлення починається зі створення у складі УРОС відділу психологічного забезпечення оперативно-службової діяльності органів та підрозділів внутрішніх справ. Розробляються проекти Концепції Психологічного забезпечення оперативно-службової діяльності, Положення про служу психологічного забезпечення та Типових функціональних обов’язків психолога органу (підрозділу) внутрішніх справ України.

Основними напрямками роботи психолога в структурах МВС є професійно-психологічний відбір на службу та навчання та психологічний супровід проходження служби працівниками (психологічна підтримка адаптації до служби; підготовка висновків щодо кваліфікаційно-посадового зростання, участь в атестуванні працівників; проведення первинної психопрофілактики та психокорекції відхилень у поведінці, виявлення ознак девіантної поведінки, індивідуальна робота з працівниками „групи ризику”; надання психологічної допомоги працівникам, які перебували в екстремальних ситуаціях; оптимізація соціально-психологічного клімату в колективі, допомога керівництву в підготовці та реалізації управлінських рішень; участь у службових розслідуваннях надзвичайних подій - скоєння злочинів, втрата зброї, суїцид тощо).

Розглядаючи зміст роботи психолога в пенітенціарній системі слід розглянути її основні напрямки та завдання: психологічна діагностика засуджених (ознайомитись з найпоширенішими методиками діагностики, що застосовуються в місцях позбавлення волі); психологічне консультування; психопрофілактика (спрямована переважно на зниження рівня суїцидальної активності); психологічна реабілітація (спрямована на поновлення, корекцію та компенсацію порушень психічних функцій, станів, особистісного та соціального статусу); підвищення психологічної компетентності працівників УВП, надання їм кваліфікованої методичної допомоги; психологічний супровід пенітенціарних установ.

Вивчаючи особливості роботи психолога в збройних силах, слід звернутися до історії залучення психологічних знань у військову систему, розглянути особливості роботи психологічних служб в арміях провідних країн світу. Слід знати напрямки психологічної роботи психолога в збройних силах України.



Контрольні запитання до теми 3.


  1. Яка специфіка роботи психологічних служб в силових структурах?

  2. Охарактеризуйте особливості роботи Центру практичної психології Міністерства внутрішніх справ. Які задачі стоять перед Центром?

  3. За допомогою яких методик психолог в системі ОВС проводить професійно-психологічний відбір?

  4. В чому полягають основні напрямки роботи психолога в пенітенціарній системі?

  5. Які найбільш розповсюджені причини суїцидів серед співробітників силових структур?

  6. Застосування яких психодіагностичних методик дає змогу виявити схильність до аутодеструктивної поведінки?

  7. Які найефективніші напрямки профілактики суїцидів серед ув’язнених?

  8. Позначте роль психолога в сучасній українській армії.

  9. Види психологічної підготовки учасників миротворчої місії.

  10. Що таке психологічний дебрифінг?


Рекомендована література.

Основна:

      1. Барко В.І. Професійний відбір кадрів до органів внутрішніх справ (психологічний аспект): Монографія. – К., 2002.

      2. Медведєв В.С. Практична психологія в органах внутрішніх справ України. Сьогодення та перспективи // Практична психологія та соціальна робота. – 2002, №2.

      3. Практична психологія в ОВС. – К., 1995.

      4. Робоча книга пенітенціарного психолога. – К., 2001.

      5. Сборник тестовых методик диагностики личности осуждённого к лишению свободы / Сост. А.В.Беца, А.Д.Гришко. – К., 1994.

Додаткова:

  1. Ануфриев Н.И., Шестопалова Л.Ф., Свислоцкий Г.А., Теличкин А.А. Деятельность гражданской полиции ООН на территории бывшей Югославии.

  2. Максименко С.Д., Олексієнко Б.М. Організаційні та методологічні підходи до проблеми розробки освітньо-кваліфікаційної характеристики військового психолога // Практична психологія та соціальна робота. – 2000, №1.

  3. Сідак В. Основні принципи, напрямки та завдання соціально-психологічної роботи в службі безпеки України // Практична психологія та соціальна робота. – 2001, №1.



Тема 4. ОРГАНІЗАЦІЯ НЕВІДКЛАДНОЇ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ.
Лекція 6. Служба телефонної психологічної допомоги.

Історія виникнення психологічної служби телефону довіри. Міжнародні організації телефонної допомоги: специфіка роботи. Особливості телефонної психологічної допомоги в країнах колишнього СРСР. Історія становлення та сучасний стан служб „телефону довіри” на Україні. Організаційні та етичні засади роботи телефонних консультантів.

Телефонний діалог: психотехнічні аспекти. Роль активного вислуховування під час телефонного консультування, основні прийоми. Мова телефонного діалогу.
Розглядаючи історію становлення ліній телефонної психологічної допомоги, слід ознайомитись з мотивами появи перших і найкрупніших на сьогоднішній день організацій: «Befrienders International» (Міжнародна дружня допомога), IFOTES та Міжнародні лінії. Докладно ознайомитись зі структурою та принципами роботи даних організацій.

Розвитку спеціалізованих служб «Телефонів довіри» на Україні сприяв Указ Президента України від 12 березня 1998 року „Про затвердження комплексних заходів щодо профілактики безоглядності та правопорушень серед дітей, їх соціальної реабілітації в суспільстві”, на виконання якого створено мережу спеціалізованих служб „Телефонів довіри” при центрах соціальних служб для молоді та службах у справах неповнолітніх. В квітні 1998 року створено та зареєстровано Міністерством юстиції України Всеукраїнську асоціацію телефонних консультантів.

Доцільно ознайомитись з основними принципами роботи телефонних консультантів (анонімність; конфіденційність; нерозголошення таємниці місцезнаходження служб телефонного консультування; небажаною є зустріч з клієнтами „телефону довіри” поза межами служби; нерозголошення інформації щодо графіку роботи консультантів – для уникнення „зависаючих” абонентів; консультант не повинен оцінювати абонента та давати йому поради; робота із супервізором тощо).

В рамках цієї теми, слід ознайомитись із типами проблем, з якими звертаються на телефон довіри, можливими напрямками допомоги (міжособистісні конфлікти, сексуальні проблеми, проблемі зі здоров’ям, смерть близьких), а також із категоріями клієнтів, які телефонують на телефон довіри (підлітки; зависаючі абоненти; хворі на СНІД; абоненти-маніпулятори; агресивні абоненти; абоненти, які виявляють суїцидальну активність).

Телефонне консультування є особливою формою надання психологічної допомоги. Успіх чи неуспіх його визначається майстерністю ведення телефонного діалогу, який проходить такі етапи:


  1. Введення до діалогу. Початок спілкування зі співрозмовником. Активне вислуховування на цьому етапі займає провідне місце.

  2. Дослідження почуттів та проблем. Включає заохочення до виявлення почуттів та проблем, обговорення та роздуми над шляхами їх корекції. Зберігається турботливе, емпатичне ставлення до абонента.

  3. Дослідження рішень та альтернатив. Вирішального значення набуває спільна робота над пошуком шляхів виходу з ситуації. Їх обговорення змінює емоційне та раціональне ставлення абонента до проблеми. Вибір абонента має підтримати консультант.

  4. Завершення діалогу. Слід коротко та певно підсумувати результати бесіди та закріпити позитивні емоційні зміни у співрозмовника, показавши їх позитивну перспективу.



Лекція 7. Організація надання психологічної допомоги в екстремальних ситуаціях.
Історія вивчення та загальна характеритсика психогенних розладів, що виникають в екстремальних ситуаціях. ПТСР: історія вивчення, діагностичні критерії. Механізм виникнення. Профілактика, психокорекційна та психотерапевтична допомога.

Напрямки психологічної допомоги особам, які перебували в екстремальних ситуаціях. Реабілітаційна робота з жертвами терористичних актів. Психологічна реабілітація учасників бойових дій. Напрямки психологічної підтримки біженців.

Організація психологічної підтримки потерпілим від природних та техногенних катастроф. Психологічні наслідки аварії на ЧАЕС для населення України, реабілітаційна робота з потерпілими. Досвід надання психологічної допомоги жертвам катастроф (авіакатастрофа на Скнирському літовищі, аварія на АПЧ „Курськ”, землетрус у Вірменії, аварії на шахтах).
Надання психологічної допомоги особам, які перебували в екстремальних ситуаціях належить до сфери діяльності психологічної служби, яка функціонує в структурі Міністерства з надзвичайних ситуації.

Систематичне вивчення проблеми наслідків впливу на людину екстремальних ситуацій почалося в 60-70 рр. в США у зв’язку з гострою проблемою реабілітації ветеранів війни в Кореї та В’єтнамі.

Реактивні стани, які виникають у людини в результаті перебування в екстремальних ситуаціях, можна систематизувати у декілька великих груп: непатологічні реакції (емоційна напруженість, психомоторні, психовегетативні, гіпотимічні вияви); психогенні невротичні реакції (астенічні, депресивні, істеричні синдроми); реактивні психози ; ПТСР.

Вивчаючи психологічні особливості ПТСР слід зосередитись в першу чергу на діагностичних критеріях розладу. Доцільно ознайомитись із чинниками виникнення ПТСР:



  • Особливості пережитої екстремальної ситуації: зміст (катастрофи, війни, теракти, насильство тощо); раптовість; тривалість; інтенсивність; масовий або індивідуальний характер; організація рятувальних робіт; інформованість населення; наявність вторинних психотравмуючих факторів.

  • „Професійні” чинники (для професій підвищеного ризику): ефективність профвідбору; рівень професійної підготовки; міра сформованості готовності до діяльності в екстремальних умовах; загальний стаж роботи; рівень стресогенності професійної діяльності; рівень психопрофілактичного забезпечення професійної діяльності.

  • Соціально-демографічні фактори: вік; стать; сімейний стан; професійний статус;

  • Фактори, пов’язані зі станом здоров’я, що підвищують ризик ПТСР: наявність соматичних та(або) нервово-психічних захворювань; психотравмуючих чинників в анамнезі.

  • Соціальні фактори: соціальна підтримка та захист на державному рівні; доступність медичної допомоги та реабілітаційних програм; соціально-економічний статус постраждалого.

  • Соціально-психологічні фактори: етнокультурні особливості; релігійність; характер мікросоціальних зв’язків; ставлення суспільства до тієї або іншої екстремальної події.

  • Індивідуально-психологічні фактори: індивідуальна значущість екстремальної події; емоційні особливості; індивідуально-типологічні особливості; провідні особистісні риси і тенденції; ціннісно-смислова сфера; фрустраційна толерантність; особливості життєвого стилю і стратегій подолання, механізмів психологічного захисту тощо.

Розглядаючи проблему психологічної реабілітації потерпілих від катастроф в першу чергу слід зосередитись на вивченні методів психотерапевтичного та психокорекційного втручання в ситуації надання психологічної допомоги постраждалим. За формою роботи найбільш розповсюдженою та дієвою вважається групова форма. Часто вона застосовується у поєднанні з різними видами індивідуальної терапії.

Контрольні запитання до теми 4.


  1. В чому суть концепції загального адаптаційного синдрому?

  2. Напрямки реабілітаційної роботи з постраждалими внаслідок аварії на ЧАЕС.

  3. Що таке первинний і вторинний ПТСР у постраждалих від аварії на ЧАЕС?

  4. Посттравматичні стресові розлади: діагностика та надання психологічної допомоги.

  5. Психологічна допомога біженцям.

  6. Невідкладна телефонна психологічна допомога: історія виникнення служби.

  7. Охарактеризуйте особливості організації діяльності міжнародних організацій телефонної допомоги.

  8. Служба „телефонів довіри” на Україні.

  9. Основні етапи телефонного психологічного консультування.

  10. Основні типи звернень до телефонного консультанта.

  11. Навичка активного слухання в роботі телефонного консультанта.

Рекомендована література.

Основна:

  1. Васьківська С.В.Основи індивідуального консультування. К., 2004.

  2. Колодзин Б. Как жить после психической травмы. М., 1992.

  3. Моховиков А.Н. Телефонное консультирование. К., 1994.

  4. Тарабина Н.В. Практикум по психологии посттравматического стресса. – СПб: Питер, 2001. – 272с.

  5. Хембли Г. Телефонная помощь. Руководство для тех, кто желает помогать другим по телефону. – Одесса: Версия, 1992.

Додаткова:

  1. Александровский Ю.А. и др. Психогении в экстремальных условиях. – М.: Медицина, 1991.

  2. Билинкис А.А. Анализ проблем женщин, обращающихся в службу «Телефонов Доверия» // Психологический журнал. – 1997, №7.

  3. Елизаров А.Н. Телефон Доверия: работа психолога-консультанта с родителями, в ситуации родительско-юношеских конфликтов // Вопросы психологи. – 1995, №3. – С.38-45.

  4. Калмыкова Е.С., Миско Е.А., Тарабина Н.В. Особенности психотерапии посттравматического стресса // Психологический журнал, 2001, том 22, №4. – С.70-80.

  5. Карманное Руководство к МКБ-10: Классификация психических и поведенческих расстройств (с глоссарием и исследовательскими критериями) / Сост. и ред. Дж.Э.Купер / Пер. с англ. – К., Сфера, 2000. – 464с.

  6. Методичні рекомендації з надання психологічної допомоги молоді, яка схильна до суїциду чи здійснила спробу суїциду. – К., 1998.

  7. Морозов С.М., Вашека Т. Основи суїцидології. – К., 2000.

  8. Психическое здоровье беженцев. – К., Сфера. – 1998.

  9. Психосоциальная помощь жертвам войны: беженкам и членам их семей / Под ред. Либби Тата Арсен и др. – К., 1998.

  10. Соціально-психологічна допомога дітям і підліткам, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.: Зб.наук. праць. – К., 1994.

  11. Хусейн А., Холкомб В. Руководство по лечению психической травмы у детей и подростков. – М., 1997.

  12. Шестопалова Л. М. Самогубство як явище. – К., 2000.

  13. Юрьева Л.Н. Кризисные состояния. – Днепропетровск. – 1998.

  14. Яковенко С.І. Принципи, організаційні форми та методи психологічної допомоги потерпілим від Чорнобильської катастрофи // Практична психологія та соціальна робота. – 2005, №5.


Тема 5. ПСИХОЛОГІЧНИЙ СУПРОВІД БАТЬКІВСТВА.
Лекція 8. Організація та ведення батьківських тренінгів.
Культурно-історичні особливості прояву батьківської сфери особистості (М.Мід). Батьківська сфера у чоловіків. Проблема материнства в психологічних працях.

Організація та ведення курсів для вагітних. Тематика та зміст роботи з майбутніми батьками. Психологічні особливості жінки в період вагітності. Особливості психічного розвитку дитини в пренатальний період. Психологічні аспекти грудного вигодовування.

Тематика батьківського тренінгу (Т.Гордон, Ю.Б.Гіппенрейтер). Уроки свідомого батьківства.

Проблема материнства в працях представників психоаналітичної та гуманістичної школи в психології (З.Фройд, К.Юнг, К.Хорні, К.Роджерс, Дж.Боулбі, Д.Віннікот та ін.). Проблема материнства в працях Г.Г.Філіппової. Материнство як забезпечення умов для розвитку дитини (культурно історичний, нейрогуморальний та психологічний аспекти). Материнство як частина особистісної сфери жінки. Онтогенез материнської сфери: взаємодія з власною матір’ю, в ігровій діяльності, няньчення, диференціація мотиваційних засад материнської та статевої сфер, взаємодія з власною дитиною. Материнство як стадія статево-рольової та особистісної ідентифікації.



Психічний розвиток дитини в пренатальний період: розвиток пізнавальної та емоційної сфери дитини. Грудне вигодовування як розвиток ставлення матері та дитини. Значення грудного вигодовування для психічного розвитку дитини.
Контрольні запитання.


  1. Дайте характеристику репродуктивної сфери особистості.

  2. Окресліть основні стадії розвитку материнської сфери особистості жінки.

  3. В чому зміст материнства в різні історичні епохи?

  4. В чому психологічна суть «гештальту немовляцтва»?

  5. Які стилі ставлення до вагітності вам відомі?

  6. Яким є цільове призначення батьківського тренінгу?


Рекомендована література.

Основна:

  1. Гиппенрейтер Ю.Б. Общаться с ребёнком. Как? – М., 2001. – 240с.

  2. Гиппенрейтер Ю.Б. Продолжаем общаться с ребёнком. Так? – М., 2008. -251с.

  3. Мид М. Культура и мир детства. – М., 1989

  4. Психология и психоанализ беременности. Хрестоматия. – Самара, 2003.

  5. Филиппова Г.Г. Психология материнства: Учебное пособие. – М., 2002.

Додаткова:

  1. Грон Е.А. Взаимодействие психологических и генетических факторов при невынашивании беременности // Перинатальная психология и психология родительства. – 2005. – № 1.

  2. Гроф С. За пределами мозга. – М., 1993.

  3. Добряков І.В., Малярская М.М. Как родить счастливого ребёнка. – СПб, 2008.

  4. Дубинкина Т.С. Психологический анализ ранней беременности и возможности психологической помощи // Перинатальная психология и психология родительства. – 2007. –№1. – С.83 — 85.

  5. Сенченко Н.А. Особенности механизмов психологической защиты у беременных женщин // Перинатальная психология и психология родительства. – 2006. – №1. – С.72 — 75.

  6. Скрицкая Т.В. Ценностные ориентации и уровень удовлетворенности жизнью как показатель личностного роста женщины в период беременности // Перинатальная психология и психология родительства. – 2006. – №1. – С.76 — 82.

  7. Филиппова Г,Г., Румянцева О.А. Особенности восприятия женщинами ситуации беременности при благоприятном и неблагоприятном ее течении // Перинатальная психология и психология родительства. – 2006. – №2. – С.94 — 114.


ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ
Семінарське заняття 1. (Тема 2)

Початок навчання у школі: 6 чи 7 років? (семінар-диспут)


    1. Сучасний стан розробки проблеми готовності до школи в психологічній літературі.

2. Критерії психологічної готовності до школи.

3. Методи діагностики психологічної готовності до школи.
Література:

  1. Венгер А.Л., Цукерман Г.А. Психологическое обследование младших школьников. – М., 2004.

  2. Гуткина Н.И. Психологическая готовность к школе. – М., 2004.

  3. Мухина В.С. Возрастная психология: Феноменология развития, детство, отрочество. – М., ACADEMIA, 1999.

  4. Овчарова Р.В. Справочная книга школьного психолога. М, 1993.

  5. Основи практичної психології / Під кер. Панка В.Г., К.: „Либідь”, 2003.

  6. Практическая психология образования: Учебное пособие 4-е изд. / Под редакцией И.В.Дубровиной – СПб.: Питер, 2004. – 592 с.

  7. Самостійно підібрані джерела


Семінарське заняття 2. (Тема 2)

Актуальні проблеми роботи шкільного психолога.

  1. Напрямки роботи психолога у школі.

  2. Проблема адаптації першокласників до школи. Методи діагностики.

  3. Формування «вміння вчитися» в молодшій школі.

  4. Молодші школярі «групи ризику»: відставання у навчанні в молодших класах, тривожні діти, повільні діти, гіперактивні та демонстративні діти.

  5. Основні напрямки роботи психолога з дітьми молодшого, середнього та старшого підліткового віку.

  6. Профорієнтація у школах.


Література:

  1. Овчарова Р.В. Справочная книга школьного психолога. М, 1993Основи практичної психології / Під кер. Панка В.Г., К.: „Либідь”, 2003.

  2. Основи практичної психології / Під кер. Панка В.Г., К.: „Либідь”, 2003.

  3. Практическая психология образования: Учебное пособие 4-е изд. / Под редакцией И.В.Дубровиной – СПб.: Питер, 2004. – 592 с.

  4. Венгер А.Л., Цукерман Г.А. Психологическое обследование младших школьников. – М., 2004.

  5. Максимова Н.Ю., Мілютіна К.Л., Піскун В.М. Основи дитячої патопсихології: Навч. пос.– К., 1996.

  6. Рогов Е. И. Настольная книга практического психолога в образовании. М., 1995.

  7. Самостійно підібрані джерела.


Семінарське заняття 3. Психологічний супровід батьківства.


    1. Батьківський тренінг: загальна характеристика.

    2. Навички вислуховування дітей.

    3. Я-повідомлення у спілкуванні з дітьми.

    4. Конфліктні ситуації та шляхи їх розв’язання.


Література:

  1. Гиппенрейтер Ю.Б. Общаться с ребёнком. Как? – М., 2001. – 240с.

  2. Гиппенрейтер Ю.Б. Продолжаем общаться с ребёнком. Так? – М., 2008. -251с.

  3. Т. Гордон. Курс эффективного родителя. Как воспитать в детях чувство ответственности (Parent Effectiveness Training: The Proven Program for Raising Responsible Children). - 2010 г. -512с.


Семінарське заняття 4. Аналіз проектів психологічної служби (за матеріалами самостійної роботи)



База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка