Методичні рекомендації для Студентів



Сторінка1/4
Дата конвертації30.12.2016
Розмір0.87 Mb.
  1   2   3   4
МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ здоров’я УКРАЇНИ

Запорізький державний медичний університет


«Затверджено»

на методичній нараді

кафедри патофізіології
Завідуючий кафедрою

професор, д. мед. н. Ю. М. Колесник


____________________

(підпис)
«______» ________________20 р.


МетодичНІ рекомендацІЇ

Для Студентів

з самостійної підготовки на тему «Поняття про антенатальну патологію. Гамето-, бласто-, ембріо- і фетопатії. Тератогенні фактори. Критичні періоди в антенатальному онтогенезі. Хвороби і шкідливі звички матері як причинні фактори або фактори ризику виникнення і розвитку патології плода»


Навчальна дисципліна

Патологічна фізіологія

Модуль № 1

Загальна патофізіологія

Змістовний модуль

Загальна нозологія

Тема

Поняття про антенатальну патологію. Гамето-, бласто-, ембріо- і фетопатії. Тератогенні фактори. Критичні періоди в антенатальному онтогенезі. Хвороби і шкідливі звички матері як причинні фактори або фактори ризику виникнення і розвитку патології плода

Курс

3

Факультет

Медичний

Спеціальність

Лікувальна справа

Запоріжжя 2016

ЗАТВЕРДЖЕНО

на засіданні ЦМР

Запорізького державного медичного університету

протокол № ___ від _______________ 2016 г.

Автори:

Професор, д. мед. н. Колесник Юрій Михайлович



Професор, д. мед. н. Абрамов Андрій Володимирович

Професор, д. мед. н. Ганчева Ольга Вікторівна

Доцент, к. мед. н. Жулінський Володимир Олександрович

Доцент, к. мед. н. Ковальов Миколай Михайлович

Доцент, к. мед. н. Василенко Гліб Володимирович

Доцент, к. мед. н. Мельникова Ольга Валеріївна

Старший викладач, к. мед. н. Грекова Тетяна Анатоліївна

Старший викладач, к. мед. н. Іваненко Тарас Васильович

Асистент, к. мед. н. Каджарян Єлизавета Віталіївна

Асистент Тищенко Сергій Вікторович

Асистент Кузьо Назар Володимирович

За редакцією професора Колесника Юрія Михайловича

Список умовних скорочень:
ВВР - вроджені вади розвитку

ПН - плацентарна недостатність

ТФ – тератогенний фактор

КП – критичний період

ІМТ – індекс маси тіла

ГЦД – гестаційний цукровий діабет

Зміст

Актуальність теми заняття «Поняття про антенатальну патологію.

Гамето-, бласто-, ембріо- і фетопатії. Тератогенні фактори. Критичні періоди в антенатальному онтогенезі. Хвороби і шкідливі звички матері як причинні фактори або фактори ризику виникнення і розвитку патології плода»



5

Загальна мета заняття

6

Навчальні цілі

7

Основні теоретичні питання заняття

8

Розкриття основних теоретичних питань заняття

9

Примірники тестових завдань

70

Тестові завдання для перевірки вхідного рівня знань

70

Тестові завдання для перевірки вихідного рівня знань

75

Список рекомендованої літератури

80



  1. Актуальність теми:

Говорячи про прогноз розвитку здоров'я людини, не можна не враховувати спадкові чинники майбутньої людини і його внутрішньоутробний розвиток. Напевно, варто переглянути визначення залежності стану здоров'я тільки періодом раннього онтогенезу. Порушення внутрішньоутробного розвитку визначають фізіологічні можливості індивідуума на все подальше життя. У цьому відношенні велике прогностичне значення набуває внутрішньоутробна патологія, яка може призводити до різноманітних важких порушень, можливої інвалідності та смертності у старших вікових групах.

Вроджена патологія, спричинена порушеннями розвитку плода, спостерігається приблизно у 2% новонароджених і є найбільш частою причиною неонатальної смертності та захворюваності.

За даними ряду авторів вроджені вади розвитку (ВВР) виявлені у 25,6% дітей, померлих у перинатальному періоді, 18% - серед мертвонароджених. За висновком XXIX сесії Всесвітньої асамблеї охорони здоров'я, у розвинених країнах у структурі захворюваності і смертності дітей ВВР займають велику частку, ніж інфекційні хвороби.

В останні роки здоров'я дітей і підлітків стало предметом особливої тривоги суспільства, оскільки наслідки негативних тенденцій у його стані підростаючого покоління стосуються таких фундаментальних цінностей як трудовий, репродуктивний і інтелектуальний потенціал країни. Добре відомо, що стан здоров'я дитини багато у чому залежить від здоров'я його матері під час вагітності. Кризова ситуація у соціальній, економічній та інших сферах нашого життя, забруднення навколишнього середовища безпосередньо негативно впливають на жінок дітородного віку. Показники здоров'я жінок у теперішній час характеризуються високою материнською смертністю, захворюваннями репродуктивних органів, в тому числі, що передаються статевим шляхом, збільшенням частоти безпліддя, розладами менструального циклу, причому порушення репродуктивного здоров'я відзначаються вже в дитячому та підлітковому віці. Соціально-економічні причини нерідко змушують жінку працювати в будь-яких, в тому числі у шкідливих і небезпечних для здоров'я умовах, а це пов'язане з додатковим ризиком порушення її репродуктивних функцій, а також із розвитком патології плода та новонародженого. Показано, що вплив промислових токсикантів на тлі дисбалансу мікроелементів представляє серйозну загрозу репродуктивному здоров'ю жінок (Бризгаліна С. М., 2004).

Виявлення у кожному конкретному випадку причини вади розвитку дозволить зменшити ризик повторного народження дитини з аналогічною вадою. Для здійснення ефективних профілактичних заходів майбутньому лікарю необхідні знання умов, що сприяють виникненню цієї патології, і механізмів її розвитку.

Патологічні процеси, що не діагностуються під час вагітності, зумовлюють можливість виникнення захворювань ембріону і плоду, що вказує на доцільність своєчасного діагностування і лікування будь-якої патології у жінок і чоловіків. Проте на сучасному етапі медицина не завжди здатна допомогти у лікуванні вроджених вад розвитку або спадкових хвороб. Тому неабиякого значення набуває своєчасне медико-генетичне консультування подружжя та пренатальна діагностика. Знання особливостей перебігу таких захворювань, причин їхньої появи підвищує шанс на виліковування. Ці дані необхідні для медико-генетичного консультування при плануванні сім'ї, оскільки виявлення носійства генів, які зумовлюють розвиток тієї або іншої хвороби, дозволяє лікарю дати рекомендації щодо ризику передачі таких генів нащадку.




  1. Загальна мета заняття:

    1. вивчити етіологію внутрішньоутробних ушкоджень, їх види, умови і терміни виникнення; особливості дії основних факторів, що чинять патогенного впливу на материнський організм, ембріон і плід; загальні закономірності і механізми розвитку патологічних процесів в ембріона і плода; ознайомитися з існуючими підходами до діагностики порушених функцій плоду, а також з профілактикою внутрішньоутробних ушкоджень.

    2. вміти визначати морфологічні прояви пренатальної (антенатальної) патології, пояснити їх причини і механізм розвитку, оцінити вихід і значення ймовірних ускладнень для організму.




  1. Навчальні цілі (основні учбово-навчальні питання для позааудиторної самопідготовки):

    1. Знати:

  1. онови загальної генетики та генетики людини;

  2. структурно-функціональну організацію спадкового матеріалу в еукаріотичній клітині;

  3. сучасні уявлення про геном людини та методи його дослідження;

  4. роль мутацій у розвитку спадкових захворювань людини;

  5. спадкові фактори і середові впливи у патогенезі захворювань людини;

  6. основні закономірності індивідуального розвитку організму людини;

  7. класифікацію спадкових захворювань людини;

  8. характеристику ДНК людини, структурну організацію генів та механізми і закономірності реалізації спадкової інформації у клітинах організму людини;

  9. цілі і можливості сучасних методів діагностики спадково-детермінованих захворювань;

  10. принципи молекулярно-генетичних методів діагностики, їх можливості і обмеження;

  11. особливості перебігу вагітності при розвитку у плоду спадкової патології.

    1. Вміти:

  1. обґрунтувати дані загального клінічного обстеження хворих і їх родичів, спрямованих на виявлення спадкової патології;

  2. надати оцінку діагностичної та прогностичної цінності виявлених симптомів і морфо генетичних варіантів;

  3. диференціювати загальну та окрему семіотику різних нозологічних форм спадкової патології.

    1. Бути ознайомленим:

  1. із можливостями комп’ютерних технологій у діагностиці спадкових хвороб;

  2. із найбільш поширеними формами спадкової патології за даними статистичних досліджень.




  1. Основні теоретичні питання заняття:

  1. Поняття про антенатальну патологію, класифікація та основні причини порушення внутрішньоутробного розвитку

  2. Значення критичних періодів внутрішньоутробного розвитку і загальні закономірності формування патологічних процесів в онтогенезі. Тератогенні фактори

  3. Внутрішньоутробні гіпотрофія та макросомія: етіологія, патогенез, клінічні прояви, профілактика та принципи лікування. Можливі наслідки для матері і новонародженого

  4. Внутрішньоутробна інфекція: актуальність патології на сучасному етапі, етіологія, патогенез, клінічні прояви, профілактика та принципи лікування

  5. Внутрішньоутробна гіпоксія: етіологія, патогенез, клінічні прояви, профілактика та принципи лікування

  6. Патологія плацентарного кровообігу: сучасні аспекти патогенезу, діагностики, профілактики та лікування

  7. Хвороби і шкідливі звички матері як причинні фактори або фактори ризику виникнення і розвитку патології плода




  1. Розкриття основних теоретичних питань заняття:

  1. Перед тим, як перейти до вивчення теми, необхідно пригадати деякі загальні філософські поняття з курсу біології та гістології, зокрема, що таке онто- і філогенез, а також етапи нормального розвитку плоду.

Онтогенез - це процес індивідуального розвитку організму від моменту його зародження до смерті. Термін «онтогенез» введений відомим німецьким вченим Е. Геккелем у зв'язку з формулюванням основного біологічного закону, відповідно до якого онтогенез є стисле і коротке повторення філогенезу - процесу історичного розвитку органічного світу (окремих типів, класів, рядів, сімейств, родів, видів живих організмів).

В основі онтогенезу лежить ланцюг строго визначених послідовних біохімічних, фізіологічних і морфологічних змін, специфічних для кожного з періодів індивідуального розвитку організму.

Відповідно до цих змін онтогенез прийнято поділяти на ембріональний (зародковий, або пренатальний) період і постембріональний (післязародковий, або постнатальний). Перший охоплює час від запліднення до народження, другий - від народження до смерті.

Загальновизнано, що організми, які розмножуються статевим шляхом, зароджуються в момент запліднення яйцеклітини сперматозоїдами, в результаті чого утворюється зародок. Деякі дослідники виділяють ще дозародкову стадію онтогенезу, яка відповідає формуванню яйцеклітини та сперматозоїдів, що багато в чому визначає наступний розвиток зародка.

У результаті початкового поділу заплідненої яйцеклітини (зиготи) виникає клітинна маса (бластоциста), яка складається з внутрішньої клітинної маси (ембріональний диск), оточеної зовнішнім шаром (трофобластом). Клітини трофобласту активно пенетрують ендометрій і формують плаценту. Клітини ембріонального диску є поліпотентними (тобто спроможними диференціюватися у будь-який тип клітин організму). У результаті початкового диференціювання утворюються три первинні зародкові листки: ектодерма, мезодерма, ентодерма, з яких потім утворюються різні органи організму в результаті поділу, організації і диференціювання складових їхніх клітин. Скупчення примітивних клітин, з яких надалі розвивається орган, називається закладкою органу. Цілком розвинений орган складається з високодиференційованих клітин, які виконують специфічну функцію і мають обмежену спроможність до ділення. Більшість органів людини остаточно формуються і функціонують вже до моменту народження. Частина органів, таких як серце, цілком формуються ще у внутрішньоутробному житті, а інші, наприклад, легені - продовжують розвиватися ще протягом 3-4 тижнів після народження. Мозок продовжує розвиватися після народження, досягаючи зрілості у семирічному віці. Статевий розвиток відбувається під час пубертатного періоду.

Поняття «пренатальна (антенатальна) патологія» містить у собі всі патологічні процеси і стани людського зародка від моменту запліднення і до народження дитини. Пренатальний період людини обчислюється 280 днями, або 40 тижнями, після чого наступають пологи.

Весь розвиток, починаючи від дозрівання статевої клітини (гамети) до народження зрілого плоду, поділяють на два періоди:

1) період прогенезу;

2) період кіматогенезу ( від грец. kyema — зародок).

Період прогенезу відповідає дозріванню гамет (яйцеклітин і сперматозоїдів) до запліднення. В цей період можливе виникнення патології гамет – гаметопатії.

Період кіматогенезу - відповідає періоду від запліднення до пологів. У ньому розрізняють три періоди:

а) бластогенез - період від запліднення до 15 дня вагітності. У цей період відбувається дроблення яйця, закінчується утворенням ембріобласту і трофобласту;

б) ембріогенез - період з 16 дня до 75 дня вагітності, відбувається основний органогенез і утворюється амніон і хоріон;

в) фетогенез - період із 76 дня по 280 день вагітності, відбувається диференціювання і дозрівання тканин плоду, утворення плаценти, а також народження плоду.

Фетогенез у свою чергу ділиться на:

— ранній фетальний період (76-180 день вагітності);

— пізній фетальний період (181-280 день вагітності).

До кінця раннього фетального періоду незрілий плід набуває життєздатності. Пізній фетальний період завершується дозріванням плоду з одночасним старінням плаценти. З періодом кіматогенезу збігається період кіматопатії.

Послідовність появи і розвитку різних ознак організму людини відбувається під контролем генетичного апарату. Онтогенез, таким чином, є процесом реалізації отриманої від батьків спадкової інформації у конкретних умовах навколишнього середовища. Водночас варто підкреслити, що поряд з жорстокою запрограмованістю «роботи» генів, всього генетичного апарату, навколишнє середовище у процесі онтогенезу має різний вплив на активність генів.

Вивчення генетичної програми онтогенезу в значній мірі допомогло виявленню причин, а також розробці методів лікування захворювань, пов'язаних із порушенням діяльності генетичного апарату.

Шкідлива дія несприятливих факторів на плід може проявлятися на будь-якому етапі онтогенезу. Реакція плоду на дію пошкоджуючи факторів зовнішнього середовища визначається, перш за все, стадією внутрішньоутробного розвитку у момент дії і, у меншому ступені, характером діючого агенту.

Всі порушення внутрішньоутробного розвитку поділяють залежно від періоду онтогенезу.



  1. Гаметопатії – порушення, що виникають навіть до запліднення, під час гаметогенезу, коли внаслідок будь-яких причин виникають аномалії статевих клітин. За участі у заплідненні неповноцінних статевих клітин утворюється зігота, яка частіше за все гине. Але гаметопатії можуть призводити до вроджених вад розвитку та спадковим захворюванням.

  2. Бластопатії – у 1 – 14 добу розвитку зародку. У цей час відбувається дроблення зародку, тобто формування ембріобласту, трофоблатсу і диференціювання у 3 зародкових шари. Бластопатії здатні призводити до загибелі зародку, позаматкової вагітності, вадам розвитку із порушенням формування зародкової осі (нероздільні близнюки, циклопія, аплазія нирок та ін.).

  3. Ембріопатії – з 15 доби запліднення до 75 доби внутрішньоутробного життя, від моменту закріплення зародку до стінки матки до початку формування плаценти. Ембріопатії проявляються вадами розвитку окремих органів і систем (тератомами, перериванням вагітності).

  4. Фетопатії – порушення розвитку плоду. Виділяють:

  1. ранні фетопатії – з 75 до 180 доби розвитку, це патологічні зміни плоду у період диференціювання його тканин;

  2. пізні фетопатії – з 180 доби до моменту пологів, це патологічні зміни у період завершення органогенезу і становлення функцій органів плоду.

Проявленням фетопатій є затримка внутрішньоутробного розвитку, ВВР внаслідок персистенції, тобто затримання зворотного розвитку, ембріональних структур (незрощення сечового протоку урахусу, кишкові нориці, відкритий артеріальний проток чи овальне вікно, розщеплення піднебіння, хребта, уретри), збереження початкового розташування органів (крипторхізм), гіпоплазія та дисплазія органів (нирки, мікро- чи гідроцефалія), вродженні хвороби (гемолітична хвороба новонароджених, васкуліти, тромбоцитопенічна пурпура). Фетопатії нерідко призводять до передчасних пологів, асфіксії новонароджених, метаболічним та іншим порушенням адаптації новонароджених до позаутробного життя і являються найбільш частими причинами неонатальної патології і смертності.

Основні причини порушення внутрішньоутробного розвитку

Можна виділити три основні групи причин, що призводять до порушення внутрішньоутробного розвитку плоду:


  1. Спадкові форми патології (спадкові хвороби, уродства). Вони можуть бути наслідками генних дефектів і хромосомних аномалій. За типом успадкування їх поділяють на:

  1. домінантні;

  2. рецесивні;

  3. зчеплені зі статтю;

  4. полігенні (мультифакторіальні), коли виникнення хвороби, зазвичай, зумовлене комбінованою дією генетичних та середових факторів.

Мутації у статевих клітинах призводять до розвитку мутантного організму, що може призвести до його загибелі (так звані, летальні мутації, які проявляються ще під час внутрішньоутробного розвитку, та можуть бути причинами спонтанних абортів та мертвонародження) чи розвитку спадкових хвороб (уродства), які передаються і покоління у покоління.

Проявлення соматичних мутацій залежать від стадії онтогенезу, на якій вони виникають. Ці дефекти не успадковуються. Вродженні вади, що пов’язані з аномаліями хромосом у соматичних клітинах, як правило, перебігають важче, ніж хвороби, викликані аномаліями статевих хромосом, тому що виражені аномалії хромосом у статевої клітині зазвичай різко порушують її життєздатність, вона гине і спадково не передається.



  1. Вроджені хвороби (дефекти), виникнення яких зумовлене дією патогенних факторів зовнішнього середовища на плід. Ефект їхньої дії зумовлений впливом на гісто- та органогенез ембріону, зростання і розвиток плоду, тобто, вони мають ембріотоксичну та таратогенну дію. До цих факторів відносять: іонізуюче випромінювання, інфекційні агенти, хімічні речовини (алкоголь, наркотики), у тому числі лікарські препарати. На відміну від спадкової патології, вони являються набутими під час вагітності чи при проходженні через родові шляхи під час пологів (наприклад, пологова травма, асфіксія). Слід зазначити, що найбільшою мірою дія цих факторів проявляється на ранніх стадіях онтогенезу.

  2. Хвороби жінки та інші впливи, що порушують її адаптацію до вагітності (наприклад, психоемоційні стреси, алкоголізм, наркоманія, незбалансоване харчування).

На ранніх етапах внутрішньоутробного розвитку найважливішим пошкоджуючим фактором може бути генітальна патологія вагітної, а саме, недостатність яєчників і ушкодження ендометрію, коли виникає травматизація чутливих нервових закінчень, що призводить до розриву рефлекторних зв’язків між маткою і яєчниками і вторинному зниженню синтезу естрогенів. При зниженні впливу гормонів яєчників на матку і пошкодженні ендометрію порушується підготовка трофічної середи для зародку, саме процес імплантації, а пізніше – плацентації. Останнє призводить до формування первинної плацентарної недостатності.

У плідному періоді (фетогенезі) найбільшу небезпеку представляють хвороби вагітної, які викликають зменшення плацентарного кровообігу і розвиток вторинної плацентарної недостатності (Наприклад, гіпертонічна хвороба, анемія та ін.). У таких випадках порушується трофіка плоду, відмічається його фізіологічна незрілість.

При ураженні окремих органів і систем організму вагітної можуть виявитися зміненими функції гомологічних структур плоду через системну організацію його взаємовідносин з організмом матері. Жінки із захворюваннями серця нерідко народжують дітей із серцевими вадами. Патологія окремих ендокринних залоз у вагітної являється не тільки причиною виникнення відповідної ендокринопатії у дитини, але й порушує процеси морфогенезу і становлення функцій багатьох органів, а також всього нейроендокринного рівня регуляції. Причиною фетопатій може також бути імунна агресія вагітної по відношенню до плоду.


  1. Максимальний ступінь вираженості ушкоджень плоду під впливом патогенних факторів можливий під час так званих критичних періодів внутрішньоутробного розвитку.

Критичні періоди (КП)– це ключові етапи внутрішньоутробного розвитку, коли після чергової стадії визначаються подальші шляхи становлення всього зародку чи окремих його зачатків, їхній вступ у наступний етап морфогенезу. Ці періоди характеризуються високим рівнем метаболічної активності у відповідних зачатках і підвищеною їх чутливістю до дії шкідливих факторів.

В онтогенезі людини до КП ембріонального розвитку відносять:



  1. Запліднення;

  2. Імплантація (7- 8 доба ембріогенезу;

  3. Розвиток осьового комплексу зачатків органів і плацентація (3 – 8 тижні);

  4. Розвиток головного мозку (15 – 20 тижні);

  5. Формування основних систем організму (20 – 24 тижні);

  6. Народження.

Крім того, можна виділити КП розвитку окремих органів: для серця – 3 – 7 тижні, для мозку – 2 – 11 тижні, для м’якого та твердого піднебіння – 10 – 12 тижні і т. д.

Різні етіологічні фактори можуть реалізовувати шкідливу дію на плід безпосередньо (радіація, інфекційні агенти, лікарські засоби) та опосередковано шляхом порушення маточно-плацентарного кровообігу і функцій плаценти. Результат їхньої взаємодії визначається строком гестації, інтенсивністю дії шкідливого фактору і, меншою мірою, його якісними особливостями.

У період бласто- та ембріогенезу під впливом будь-яких шкідливих чинників ушкоджуються перш за все ті органи, які у момент розвитку знаходяться у критичній фазі (періоді) – найвищій точки диференціювання. Тому, наприклад, дія рентгенівського випромінювання, вірусної інфекції, нестача кисню чи вітамінів у цей період призводять до виникнення подібних дефектів. З іншого боку, дія одного й того ж патогенного фактору у різні стадії розвитку викликає аномалії різних органів, а саме тих, КП яких співпадає з цією стадією. Наприклад, опромінювання вагітних щурів рентгенівськими променями в однаковій дозі на 10-ий день вагітності викликає розвиток аненцефалії, на 11-ий – мікро- і анофтальмію, на 14-ий – аномалії розвитку кінцівок.

При дослідженні ембріопатій, що виникають під впливом вірусу краснухи, також встановлено, що локалізація дефекту залежить від того, у якій фазі органогенезу знаходиться організм у момент інфікування. У ході зміни фаз органогенезу окремі органи ушкоджуються у наступній послідовності: очі – мозок – серце – органи слуху – кістки. Так як очі, мозок, серце раніше інших органів досягають найвищої точки розвитку, то інфікування плоду вірусом краснухи у ранні строки вагітності може стати причиною одночасного ураження цих органів. Інфікування у більш пізні строки вагітності може призвести до формування комбінованих вад серця і органу слуху, але орган зору вже не ушкоджується; після 3-го місяця вагітності, коли органи вже практично сформовані, краснуха у вагітної жінки може викликати вроджену краснуху у плоду.

Узагальнення даних клінічних спостережень і результатів експериментальних досліджень на тваринах дозволяє дійти висновку, що у процесі внутрішньоутробного розвитку організму змінюється характер його реакцій на дію патогенних факторів. Так, було відмічено, що раннім стадіям ембріогенезу притаманна лише альтерація. Ушкоджуюча дія різних патогенних агентів може викликати загибель зародку (переривання вагітності) чи порушення процесу імплантації, що також призводить до його загибелі. До того ж, патогенні впливи порушують процеси формоутворення, затримуючи процеси розвитку окремих органів або всього організму, викликають дискоординацію темпів зростання і диференціювання тканин. Частіше бласто- та ембріопатії клінічно проявляються порушенням формування осей та загального плану будови зародку (утворення додаткового цілісного організму чи його частин у формі нероздвоєних близнюків, циклопій та ін.).

До особливостей реактивності плоду на ранніх етапах ембріогенезу слід віднести і відсутність специфічних реакцій з боку нервової та серцево-судинної системи. У плоду на ранніх стадіях розвитку ритм серцевих скорочень уповільнений, відсутні пресорні рефлекси, що регулюють функцію серця та судин, артеріальний тиск знаходиться на низьких рівнях, Прискорення серцебиття та зростання хвилинного об’єму відбувається тільки з моменту становлення плацентарного кровообігу. Формування нервових центрів та рефлекторних реакцій, що визначають адаптаційно-захисні функції, відбувається лише наприкінці плідного періоду.

Таким чином, відсутність специфічних реакцій на дію патогенних факторів на різних стадіях онтогенезу пояснюється функціональною незрілістю і недостатньо розвиненими механізмами адаптації до постійно змінених умов оточуючого середовища.

У міру розвитку плоду відбувається становлення і розвиток його функцій адаптації до умов існування. Зрілий плід набуває здібності диференційовано реагувати на дію різних факторів, у тому числі, патогенних. Між організмом вагітної і плоду встановлено існування рефлекторних реакцій, які мають пристосувальний характер і забезпечують створення оптимальних умов для розвитку плоду. Пристосувальні реакції плоду з боку серцево-судинної системи проявляються прискоренням серцевого ритму, підвищенням артеріального тиску, зростанням швидкості кровотоку у плаценті; органів кровотворення: зростанням кількості гемоглобіну і еритроцитів, наявністю фетального гемоглобіну, який має підвищену здатність поєднуватись із киснем; нервової системи у процесах регуляції рН крові і тканин плоду за рахунок розвитку хеморецепторної функції міженцефального ядра трійчастого нерву.

Але за умов патології ці реакції зазвичай стають недостатніми, тому процес адаптації, в основному, забезпечується організмом вагітної, який має більш досконалі механізми адаптації і пристосувальні реакції.

Слід зазначити, що імунологічна реактивність плоду повністю не сформована навіть до моменту народження, становлення її продовжується у постнатальному періоді. Це визначає особливості розвитку запальних процесів у внутрішньоутробному періоді. Фагоцитарна активність, що є найважливішою ознакою запальної реакції і характеристикою імунологічної реактивності організму, у зародку в основному спрямована на виконання формотворчих процесів, а не на захист організму від факторів, які викликають запалення. У плоду не розвинена здатність до локалізації запального процесу, що пояснюється недостатністю тканинних бар’єрів, що перешкоджають поширенню патогенного агенту.

У той самий час у плода досить активно перебігає процес проліферації. Судинний компонент судинної реакції проявляється досить слабко, що пов’язано із фізіологічно недорозвиненими рефлекторними механізмами, що регулюють реакцію судин у процесі запалення.

Таким чином, у пізньому фетогенезі плід реагує на дію патогенних факторів із наступними особливостями:



  1. Патологічний процес у будь-якому органі призводить до порушення ще незавершеного диференціювання тканин даного органу.

  2. Запальний процес частіше набуває генералізованого характеру.

  3. Процес регенерації перебігає із вираженою гіперпродукцією мезенхімальних елементів, що часто призводить до фіброзу органів.

Розвиток патологічних процесів у внутрішньоутробному періоді залежить і від сили впливу шкідливого фактору на плід.

У предімплантаційний період різні патогенні фактори (гіпоксія, іонізуюче випромінювання, хімічні речовини і лікарські засоби) або не викликають загибель зародку і не порушують наступний розвиток плоду, або призводять до його загибелі – ембріотоксичному ефекту. Ця закономірність відома під назвою закону «все або нічого».

У ранньому онтогенезі за надзвичайної дії патогенних факторів спостерігається пригнічення розвитку функціональних систем, що досить часто призводить до загибелі плоду чи формуванню грубих форм вродженої патології.

За дії факторів середньої сили відмічається перезрівання функціональних систем плоду, що приймають участь у компенсації загрузки, і не дозрівання інших, так звана, фізіологічна незрілість.

Наприклад, зниження функцій окремих ендокринних залоз в організмі вагітної жінки викликає у плоду передчасне компенсаторне посилення активності тих самих ендокринних залоз. Якщо компенсаторне посилення функції досить виразне, то може призвести до порушення нормального перебігу процесу системогенезу. У результаті новонароджений буде мати одночасно ознаки незрілості одних органів и систем і гіперфункції інших. Така дострокова активація обумовлює у майбутньому до виснаження передчасно розвиненої функції і її недостатності після народження (особливо у пубертатному періоді). Так, якщо жінка, хвора на цукровий діабет, то у плоду може розвинутися гіперплазія інсулярного апарату. Надалі у дитини відмічається гіперглікемія, збільшена маса тіла, ранній розвиток 2типу цукрового діабету.

За дії патогенних факторів слабкої сили наступає «фізіологічний стрес», що у певній мірі тренує адаптаційні можливості плоду.

Ще раз варто зазначити, що дія шкідливих факторів на плід особливо небезпечна на ранніх стадіях внутрішньоутробного розвитку.
Тератологія вивчає аномальний розвиток плоду і прагне з'ясувати причини і механізми патологічного розвитку. У якості тератогенного фактору (ТФ) може виступати речовина або фізичний агент, який порушує структурний або функціональний розвиток. При цьому ТФ діє одноразово або ж протягом всього внутрішньоутробного періоду і призводить до вроджених дефектів. Серед факторів, які беруть участь в тератогенезі людини, виділяють п'ять груп:


  1. Медикаментозні засоби, що використовуються під час вагітності: талідомід, андрогенні гормони, тетрациклін, аміноптерин, діетілстільбестрол, ізотретіон і ін.

  2. Метаболічні дисфункції у вагітних жінок: цукровий діабет, недостатність йоду, гіперфенілаланінемія, голодування.

  3. Фізичні фактори навколишнього середовища: радіація, вібрація, ультразвук, низький і високий барометричний тиск.

  4. Речовини, добровільно прийняті або введені всередину: нікотин (куріння), алкоголь, наркотики, інші токсичні речовини.

  5. Материнські інфекції: сифіліс, краснуха, цітомегалувірусна інфекція, токсоплазмоз; ВІЛ.

Згідно зі статистичними даними приблизно 1 з 400 живонароджених дітей мають каліцтва, обумовлені ТФ. Вважають, що тератогени можуть бути причиною приблизно 10% всіх вроджених дефектів. При систематики вроджених порушень розвитку велике значення надається місцю і часу пошкодження, а також характеру шкідливого впливу. Місце пошкодження може бути різним, тому що існує ієрархія побудови організму у процесі ембріогенезу. У якості порушень на клітинному рівні можуть бути хромосомні дефекти - геномні і хромосомні мутації. Субклітинні порушення знаходяться у молекулярно-біологічної сфері. При цьому основну роль відіграють точкові мутації, що призводять до генних хвороб. Час пошкодження може бути різним: під час прогенезу, бластогенезу, ембріогенезу або фетогенезу.

В даний час загальновизнаними є шість принципів тератології, запропоновані Вільсоном у 1977 році, для пояснення дії структурних або функціональних тератогенів:



  1. Чутливість до ТФ залежить від генотипу і взаємодії між генотипом і факторами навколишнього середовища. Тератогенна диференціація основана на генетичній чутливості і може бути результатом полігенного або моногенного успадкування. Генетична варіабельність у відповідь на дію потенційних ТФ проявляється у тому, що плід з низьким рівнем ферменту епоксид-гідролази буває більш схильним до маніфестації фетального синдрому, ніж плід, який має більш високий рівень активності ферменту. На цій основі стає зрозумілим, чому при одних і тих же шкідливих впливах на вагітних жінок не у всіх проявляються тератогенні дефекти плоду.

  2. Ступінь чутливості до ТФ залежить від стадії внутрішньоутробного розвитку, тобто тимчасової незахищеності ембріону і плоду. Протягом перших 2-х тижнів внутрішньоутробного життя ембріон дещо резистентний до тератогенних пошкоджень. Виникаючі великі пошкодження призводять до його загибелі; в ембріонів, що вижили, зазвичай в подальшому маніфестують органо-неспецифічні аномалії. У періоді 2 - 8 тижнів розвитку, коли йде бурхливий органогенез, чутливість до ТФ максимальна (!). У разі тератогенного впливу протягом наступних етапів розвитку порушується тільки процес зростання ембріону або ж розмір тих чи інших органів.

  3. ТФ мають специфічні механізми дії на клітини і тканини, що розвиваються. Тератоген може діяти завдяки генній мутації, хромосомної поломки, ензимним порушенням і приводити до загибелі клітини, зменшення клітинного ділення і аномалій внутрішньоклітинної активності, виникнення диспропорцій клітинної міграції та ін.

  4. Фіналом порушеного розвитку може бути смерть, каліцтва, затримка росту і функціональні розлади. Ступінь вираженості тератогенної маніфестації залежить від стадії ембріогенезу, на якій відбувається вплив тератогену.

  5. ТФ навколишнього середовища надають різний вплив на тканину, що розвивається, тератогенний ефект залежить від природи агента. Деякі з них бувають більш тератогенні, ніж інші.

  6. Значення дози ТФ: ступінь тяжкості аномалій розвитку зростає зі збільшенням дози. Мала доза може надати незначний ефект або зовсім не вплинути. Середня доза може призвести до органоспецифічних пошкоджень і потворності. І, нарешті, висока доза частіше сприяє летальному результату.

Серед ТФ, що мають достовірну шкідливу дію на ембріон і плід, виділяють наступні:

  • Іонізуюча радіація. При опроміненні в терміни:

    • менше 2-х тижнів гестації діє принцип «все або нічого»: смерть (спонтанний викидень) або нормальний плід;

    • на 12-18 тижнях гестації можуть виникати затримки внутрішньоутробного розвитку та подальша розумова відсталість, що супроводжується мікроцефалією, мікрофтальмією і катарактою;

    • після 18 тижнів гестації у плода можливе виникнення стану, схожого на радіаційну хворобу дорослих (втрата волосся, гіпоплазія кісткового мозку, шкірні зміни і ін.).
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка