Методичні рекомендації для самостійної роботи студентів при підготовці до практичного заняття



Сторінка1/4
Дата конвертації30.12.2016
Розмір0.72 Mb.
  1   2   3   4
МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова

«ЗАТВЕРДЖЕНО»

на методичній нараді кафедри

_____________________________

Завідувач кафедри

______________________________

«_____»_____________200 ___р.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ

ПРИ ПІДГОТОВЦІ ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ


Навчальна дисципіна

Внутрішня медицина

Модуль №

3

Змістовий модуль №

3

Тема заняття

Ведення пацієнта з хронічним діарейним синдромом

Курс

6

Факультет

Медичний №

Вінниця - 2010

І. Актуальність проблеми: коротко розкривається професійна значимість теми, наводяться дані, спрямовані на формування позитивної мотивації її вивчення.
ІІ. Учбові цілі

А) Студент повинен знати

1. Диференційний діагноз діарейного синдрому.

2. Етіологію та патогенез діареї.

3. Класифікацію хронічної діареї (секреторна, ексудативна, дисмоторна та функціональна діарея).

4.Роль непереносимості компонентів їжі, ензимопатій і імунних факторів у розвитку діареї.

5. Синдроми мальабсорбції та мальдигестії.

6. Роль рентгенологічних, інструментальних та функціональних методів обстеження (пасаж по тонкій кишці, іригоскопія, колоноскопія, відеокапсульна ендоскопія, дихальні тести, аналізи калу, фекальна еластаза).

7. Тактику ведення хворих в залежності від причини діареї, диференційовану терапію. Існуючі стандарти лікування.

8. Первинну та вторинну профілактику. Прогноз та працездатність.
Б) Студент повинен вміти

- аналізувати рентгенологічних, інструментальних та функціональних методів обстеження (пасаж по тонкій кишці, іригоскопія, колоноскопія, відеокапсульна ендоскопія, дихальні тести, аналізи калу, фекальна еластаза).

- пояснювати

- запрошувати

- класифікувати

- трактувати

- малювати схеми, графіки

- проаналізувати

- скласти план обстеження пацієнта з діарейним синдромом

ІІІ. Зміст теми

Діарейний синдром (від грец. diarrhoia — “понос”) представляє собою сукупність клінічних ознак, що характеризують патологічно прискорене звільнення кишечника в поєднанні зі змінами консистенції і якості стільця. Діарея – це патологічний стан під яким розуміють зміну як форми стільця (рідкі маси водянисті або кашеподібні), так і частоти дефекацій (більше 3 разів за добу) об'ємом більше 200 мл.

Розрізняють чотири патогенетичних варіанти діареї:


  • Се­к­ре­тор­на ді­а­рея, обу­мо­в­лен­а пря­мою сти­му­ля­цією се­к­ре­ції во­ди і елек­т­ро­лі­тів в про­світ киш­ки. Цей вид ді­а­реї ха­ра­к­те­ри­зу­ється ча­с­тим рідким сті­льцем об'є­мом бі­льше 1000 мл за добу. Вона зустрі­чаєть­ся перш за все­ при ба­к­те­рі­аль­них і ві­рус­них ін­фек­ці­ях (хо­ле­ра, саль­мо­нел­льоз, ро­та­ві­рус­на і ВІЛ-ін­фек­ції), а так­ож при гор­мо­наль­но ак­тив­них пу­х­линах – апу­до­мах (га­ст­ри­но­ма, ВИ­По­ма – секретується вазоактивний інтестинальний пептид, кар­ци­но­їд). Діарейний синдром схожий як при холері, однак протікає тривало, зі стійкою гіпокаліемією.

  • Ос­мо­ти­чна ді­а­рея обумовлена підвищенням ос­мо­ти­чно­го тиску в просвіті киш­ки, що при­во­дить до ви­хо­ду во­ди в про­світ ки­шеч­ни­ка. Об'єм рідих випорожнень становить від 500 до 1000 мл за добу. Ос­мо­ти­чна ді­а­рея має місце при хро­ні­чному пан­кре­а­ти­ті з зовнішньосекреторною не­до­с­та­тністю, фер­мен­то­па­ті­ях, глю­те­но­вій ен­те­ро­па­тії, хворобі Уіп­п­ла, дем­пінг-син­дро­мі, ба­к­те­рі­аль­ній кон­та­мі­на­ції тон­кої киш­ки, застосування ос­мо­ти­чних препаратів (сірчанокисла магнезія, лактулоза).

  • Екс­у­да­тив­на ді­а­рея обумовлена екс­у­да­цією в про­світ киш­ки кро­ві, сли­зу, гною на фо­ні запальних з­мі­н сли­зової обо­лон­ки. Об'єм рідких ка­ло­вих мас – 200–500 мл за добу. Цей вид ді­а­реї роз­ви­ваєт­ься при виразковому коліті, хворобі Кро­на, іше­мі­чному і псев­до­мем­б­ра­ноз­ному ко­літ­і, пу­хлинах товс­тої киш­ки, радіаційних ко­лі­тах, дисбактеріозах, ди­вер­ти­ку­льо­зі товстого кишечника з ди­вер­ти­ку­лі­том.

  • Мо­тор­на ді­а­рея ха­ра­к­те­ри­зу­ється прискореним транзитом харчового комка на фо­ні ак­тив­ної рухової функ­ції ки­шеч­ни­ка. Як пра­ви­ло, при цій фор­мі ді­а­реї по­лі­фе­ка­лії не спостерігається: об'єм рідких ка­ло­вих мас за добу складає не більше 200–300 мл. Мо­тор­на ді­а­рея ти­пова для син­дро­му подразненого ки­шеч­ни­ка (СПК), функ­ці­о­наль­ній ді­а­реї, дисбактеріозі ки­шеч­ни­ка, спостерігається у хворих пі­с­ля ва­го­то­мії.

Класифікація причин хронічної діареї.

I. Діарея при захворюваннях кишечника:

— хронічні інфекції (туберкульоз, сифіліс);

— гельмінтози (аскаридоз, ентеробіоз, трихінельоз, стронгілоідоз та ін.);

— протозойні інвазії (амебіаз, балантідіаз, лямбліоз, трихомоноз та ін.);

— дисбактеріоз.

— неспецифічні запальні процеси (ентерит, ентероколіт, коліт);

— аутоімунні, ідіопатичні процеси (виразковий коліт, хвороба Крона);

— ферментопатії:

—вроджені (недостатність дисахаридаз, абеталіпопротеїнемія і гіпобеталіпопротеїнемія, дефіцит ентерокінази, целіакія);

—набуті (непереносимість білків молока, сої, недостатність дисахаридаз після перенесеного ентериту);

— атрофічно-дистрофічні зміни слизової кишечника (ексудативна ентеропатія, амілоїдоз, кишечна ліподистрофія, хронічний радіаційний ентерит, ішемічна ентеропатія);

— пухлини (рак і дифузний поліпоз товстої кишки, лімфогранульоматоз, лімфосаркома кишечника);

— стани, що приводять до зменшення всмоктувальної поверхності кишечника (синдром “короткого” кишечника, резекція товстої кишки, гастроілеальний і єюноілеальний шунти);

— функціональні розлади кишечника (синдром “подразненої” кишки, дискінезії кишечника, стани після стволової ваготомії).

II. Діареї при захворюваннях інших органів шлунково-кишкового тракту

— гіпо- і асекреторні стани при захворюваннях шлунка (хронічний атрофічний гастрит, рак, постгастректомічний синдром);

— хірургічні втручання на шлунку, які приводять до прискореної евакуації шлункового вмісту в кишечник (ваготомія, пілоропластика, антректомія);

— захворювання гепатобіліарної системи, які супроводжуються порушенням синтезу, і (або) виділенням жовчних кислот (ХАГ, хронічний холестатичний гепатит, цирози печінки, обструкція жовчевивідних шляхів);

— екзокринна панкреатична недостатність (хронічний панкреатит, пухлини підшлункової залози, муковісцидоз).

III. Діареї при інших захворюваннях і станах

— ахлоргідрія при перніциозній анемії;

— авітамінози (пелагра, бері-бері та ін.);

— алергічні реакції (харчова алергія);

— дифузні захворювання сполучної тканини (системний червоний вовчак, системна склеродермія та ін.);

— уремія при захворюваннях нирок, що супроводжуються ХНН;

— захворювання ендокринної системи (цукровий діабет, тиреотоксикоз, наднирникова недостатність, гіпопаратиреоз);

— гормонпродукуючі пухлини (ВИПома — панкреатична холера, гастринома синдром Золлінгера—Еллісона, медулярна карцинома щитовидної залози та ін.);

— тривале застосування лікарських препаратів (антибіотики, метилдопа, препарати золота, проносні засоби, магнійвміщуючі антациди, діуретики, холінергічні засоби);

— хронічні інтоксикації (солі важких металів, фосфорорганічні сполуки, етанол);

— невротичні реакції;

Хронічні діареї при захворюваннях кишечника.

Діагностичні критерії діарейного синдрому:

— частота стільця;

— об'єм стільця;

— характер стільця;

— час позивів до дефекації;

— наявність або відсутність тенезмів;

—тривалість діареї і її вплив на масу тіла хворого.

Наявність дефекації до 2—3 разів на добу і поліфекалії характерно для враження тонкого кишечника. Частий стілець малого об'єму свідчить про враження товстого кишечника.

Як правило, по характеру стільця можна судити про локалізацію враження кишечника (тонкого або товстого). Поліфекалія при відсутності патологічних домішок, часто кашоподібної або мазеподібної консистенції з великою кількістю неперетравлених залишків їжі, пінистий з неприємним запахом стілець вказує на патологічний процес в тонкому кишечнику.

Наявність в стільці домішок свіжих кровянистих виділень говорить про запалення або ішемію товстого кишечника. Слиз і гній при малому об'ємі стільця також свідчить на користь локалізації патології в товстому кишечнику. Мінімальний же об'єм випорожнень у формі “ректального плєвка” являється патогномонічною ознакою враження ректосигмоїдального відділу товстого кишечника.

При тотальному враженні шлунково-кишкового тракту діарея носить змішаний характер. Стілець при значному або невеликому об'ємі може містити і неперетравлені залишки їжі, і патологічні домішки (часто слиз).

Дьогтеподібні випорожнення з'являються при кровотечі з верхніх відділів шлунково-кишкового тракту. Кровотеча з дистальних відділів викликає яскраво-червоне або темно-червоне забарвлення калу. Чорний його колір характерний для отруєння ртуттю. Колір випорожнень може змінюватися при прийомі деяких ліків, що містять вісмут, активоване вугілля й інше (вікалін, алахол, карболен і т.п.).

Час виникнення позивів до дефекації дає змогу попередньо диференціювати органічне враження кишечника від функціонального: наявність позивів у нічний час свідчить на користь першого.

Тенезми (болючі, імперативні позиви до дефекації — tenesmos alvi) являються результатом спастичних скорочень м'язів прямої й сигмовидної кишок у поєднанні зі спастичним скороченням м'язів-сфінктерів. Тенезми вказують на глибоке пошкодження кишечної стінки, локалізоване в ректосигмоїдальному відділі.

Тривалість діареї та вплив її на масу тіла хворого, а також на його працездатність необхідно з'ясовувати з анамнезу з особливою старанністю, оскільки при розвитку синдрому мальабсорбції порушується всмоктування не тільки харчових речовин, але й вітамінів, мікроелементів, що завжди відбивається на самопочутті.

При опитуванні хворого слід з'ясовувати й сімейний анамнез. В 10 % випадків родичі хворих із запальними враженнями кишечника мають подібні симптоми захворювання. Найчастіше причиною діареї в цьому випадку є інфекція.

Анамнез дозволяє виявити зв'язок діареї з наслідками хірургічних операцій або інтеркурентних захворювань. Необхідно уточнити у хворого, у якому віці він вперше помітив у себе прискорений стілець (особливо важливо для визначення вродженої патології), наявність ремісій і їх тривалість.



Діарея при враженнях слизової оболонки кишечника.

При альтеративно-запальних процесах, що пошкоджують, як правило, клітини ворсинок кишкового епітелію, камбіальні слабодиференційовані клітини крипт зберігаються. Функція абсорбції належить високодиференційованим ентероцитам, тоді як клітини крипт відповідають за секрецію.Тому ушкодження ворсинок приводить до переваги секреції при недостатній абсорбції, що є причиною розвитку секреторної діареї.

Крім того, неабсорбовані нутрієнти викликають підвищення осмолярності кишкового вмісту, подразнюють слизову товстого кишечника й приводять до виникнення осмотичної діареї.

Альтерація й запалення ентероцитів самі по собі підсилюють секреторну активність слизової кишечника, крім того, подібним ефектом наділені більшість із медіаторів запалення (простагландини, серотонін, гістамін і ін.).


Ушкодження й загибель ентероцитів розвиваються й при радіаційному враженні (хронічний або гострий радіаційний ентероколіт), ішемічних порушеннях у слизовій оболонці тонкої або товстої кишки.

Хронічний ентерит, викликаний найрізноманітнішими причинами, поєднує всі описані механізми розвитку діарейного синдрому. Частота стільця може варіювати від 3-6 до 10-15 (у важких випадках) раз на добу. Характер стільця ентеритичний — значного об'єму, світлий, без патологічних домішок, кашкоподібної консистенції, з високим вмістом неперетравлених харчових залишків.

Хронічний коліт приводить до розвитку хронічної діареї іншого типу. Частота стільця залежить від ступеня і рівня враження товстого кишечника (зазвичай 5-6 разів) і досягає максимуму при патології ректосигмоїдального відділу ( до 20 разів на добу).

Характер стільця колітичний: малого об'єму, з домішками слизу, видимого оком, мікроскопічно завжди визначаються лейкоцити у великій кількості, еритроцити при глибокому ушкодженні слизової з утворенням виразок (в останньому випадку кров також визначається візуально). У важких випадках захворювань ректосигмоїдального відділу можуть бути тенезми, імперативні позиви на дефекацію, стілець у вигляді “ректального пльовка” — випорожнень грудочкою слизу із кров'ю або гноєм.

Хронічний неспецифічний виразковий коліт (ХНВК) характеризується глибоким запальним ушкодженням слизової оболонки товстого кишечника (у більшості випадків у процес втягується й пряма кишка) з утворенням множинних виразок.

Частота стільця при ХНВК залежить від виразності патологічного процесу (може досягати 20-30 разів на добу при важкому перебігу). Характер стільця колітичний з великою кількістю слизу, візуально помітними прожилками крові і гною.

Хвороба Крона може торкатися різних ділянок кишечника, причому ділянки враження мають чітко окреслені границі. У патологічний процес залежно від важкості захворювання втягуються всі шари кишкової стінки з утворенням глибоких щілиноподібних виразок.

Термінальний ілеїт, або ілеоколіт, супроводжується діарейним синдромом із частотою стільця, що залежить від ступеня важкості захворювання (6-7 раів на добу). Стілець напіврідкої консистенції, значного об'єму, містить слиз, прожилки крові, мікроскопічно виявляють лейкоцити.

Багатосегментарні враження товстого кишечника (“стрибки кенгуру”) багато в чому нагадують клінічно перебіг ХНВК, однак у патологічний процес при гранульоматозному коліті рідко втягується пряма кишка. Стілець при цьому типовий колітичний.

Ішемічне ушкодження слизової оболонки тонкого або товстого кишечника розвивається внаслідок атеросклерозу брижеєчних артерій у пацієнтів старшого віку. Частіше пошкоджуються нижні брижеєчні артерії, що пов'язано з анатомічними особливостями їх розташування, тому страждає ділянкам селезінкової кривизни попереково-ободової кишки, рідше —низхідна й сигмовидна. Діарейний синдром при ішемічному коліті поєднується з больовим, при повній обтурації брижеєчної артерії розвивається гангрена кишки.

Радіаційне враження слизової оболонки кишечника супроводжується діареєю, ступінь важкості якої визначається в більшій мірі дозою й видом опромінення.

Частіше спостерігається радіаційний ентерит, причому діарейний синдром може проявлятись незначним почастішанням стільця (1- 3 рази на добу) з кашеподібною його консистенцією, або важким проносом із частотою до 15-20 разів, зневодненням.



Діарея при дисбактеріозі. Кишковий дисбактеріоз нерідко є причиною діареї. У здорової людини заселення бактеріями верхніх відділів шлунково-кишкового тракту не перевищує 103 колонієутворюючих од/мол. У результаті порушень нормального пасажу хімуса по кишечнику відбувається заселення бактеріями нижніх відділів вищерозташованих відділів травного тракту. Має значення й ріст умовно-патогенної флори в товстому кишечнику при проведенні масивної антибіотикотерапії або в умовах імунодефіциту.

Класифікація причин дисбактеріозу по В.М. Мак-Донеллу й Д.К. Коусону.

А. Післяопераційні стани.

I. Анастомоз по Більрот II.

II. Єюноілеальний шунт.

III. Гастректомія.

IV. Ваготомія й пілоропластика.

V. Спайки (, що приводять до часткової обструкції).

VI. Резекція ілеоцекальної заслінки.

Б. Порушення моторики.

I. Діабетична нейропатія.

II. Склеродермія.

III. Інтестинальна псевдообструкція.

IV. Дія ліків (опіати; препарати, що гальмують моторику).

В. Структурні порушення.

I. Стриктури:

- постхірургічні;

- хвороба Крона;

- радіаційний ентерит;

- стеноз тонкої кишки;

- нестероїдні протизапальні засоби, що викликають стриктури.

II. Фістули:

- післяопераційні;

- внаслідок хвороби Крона;

- викликані жовчними каменями;

- викликані стороннім предметом.

III. Дивертикульоз тонкої кишки.

IV. Заворот кишки.



Г. Гіпохлоргідрія.

I. Атрофічний гастрит.

II. Дія ліків (омепразол).

III. Ваготомія.

IV. Часткова резекція шлунка.

Д. Стан мальабсорбції.

I. Спру (тропічна, європейська).

II. Хвороба Крона.

III. Безбілкове харчування.



Е. Первинний імунодефіцит.

Розвитку діареї сприяє як пряме ушкодження бактеріями слизової оболонки тонкої кишки, так і декон'югація ними жовчних кислот. Крім того, вони можуть впливати на виникнення описаних порушень, приводячи до розвитку стеатореї й мальабсорбції. Бактерії посилено споживають вітаміни, порушуючи їх всмоктування, що приводить до гіповітамінозів. Часто розвивається дефіцит вітаміну В12 і, як наслідок, макроцитарна анемія.

При призначенні антибіотиків діарея внаслідок порушень мікробного біоценозу товстого кишечника починається зазвичай протягом декількох перших днів терапії, у легких випадках проходить самостійно через 5-10 днів після її скасування.

Крім порушень у співвідношенні кишкової флори, розвивається зниження її здатності пригнічувати ріст патогенних і умовно-патогенних мікроорганізмів. Активно розвиваються гнильні й бродильні бактерії, гриби роду кандида, з'являються патогенні штами кишкової палички.

Хворі пред'являють скарги на зниження апетиту, неприємний присмак і запах з рота, нудоту, вздуття живота, проноси, млявість, загальне нездужання. Частота стільця коливається від 2-3 до 5-7 разів на добу, калові маси рясні, мають неприємний гнильний запах, присутні домішки слизу.

Іноді відзначається чергування проносів і закрепів — “нестійкий” стілець. Рідше відзначають підвищення температури до 37—38 °С. При тривалому перебігу захворювання можуть виникати симптоми гіповітамінозу, особливо групи В.



Лікування дисбактеріозів засноване на пригніченні чужорідної флори з наступним відновленням нормального мікробіоценозу кишечника. Дисбактеріоз, що виник через нераціональне застосування антибіотиків, вимагає його найшвидшого скасування. При порушеннях перетравлення призначають ферментні препарати. Для корекції складу кишкової мікрофлори використовують біопрепарати, показані вітаміни групи В, імуностимулятори. Антибіотики також можуть викликати важкі враження товстого кишечника — псевдомембранозний коліт, не пов'язаний з розвитком дисбактеріозу (див. Медикаментозна діарея).

Діарея при функціональних порушеннях моторики. Моторика кишечника — процес постійний, гладка мускулатура кишечника регулюється вегетативною нервовою системою за участю як симпатичної, так і парасимпатичної її частини. Крім того, у складному механізмі регуляції бере участь і власне нервове сплетення кишечника. Порушення нервової регуляції моторної функції шлунково-кишкового тракту може приводити до її посилення або ослаблення з розвитком відповідно діареї або обстипації (закрепу).

Розвиток діареї при синдромі “роздратованого кишечника” пов'язують із порушенням регуляції моторики на тлі загальної невротизації організму, хоча достовірних відомостей про причину цього синдрому поки що немає.

Пацієнти скаржаться на виникнення епізодичної діареї, яка може змінюватися закрепом (“нестійкий” стілець), причому при незначному об'ємі калових мас немає патологічних домішок. Частота стільця не перевищує зазвичай 3 разів на добу. Можуть виникати здуття живота й метеоризм, періодичні абдомінальні болі. Яких-небудь змін слизової оболонки кишечника або лабораторних показників не виявляють.

Парадоксальна діарея. Парадоксальна діарея розвивається у пацієнтів похилого віку на тлі тривалих закрепів з утворенням калових каменів.

Механізм її виникнення полягає в розширенні ділянки кишки безпосередньо перед перешкодою пасажу кишкового вмісту, посиленні секреції з формуванням кашкоподібної консистенції калових мас. Завдяки цьому стає можливим “обтікання” кишкового вмісту навколо перешкоди — калового каменю — і поновлення дефекації.

Тому розвиток діарейного синдрому в літніх та старих осіб вимагає всебічного обстеження органів черевної порожнини із застосуванням рентгенологічних і ендоскопічних методів.

Діарея при захворюваннях інших органів шлунково-кишкового тракту. Гіпо- і асекреторні стани слизової оболонки шлунка практично завжди протікають з розвитком діарейного синдрому. Ахілія й ахлоргідрія виникають при атрофічних гіпосекреторних гастритах, раку шлунка, тотальній резекції шлунка. У розвитку діареї при ахілії й ахлоргідрії беруть участь декілька механізмів. Порушення перетравлення їжі в шлунку викликає надходження більшої кількості хімусу у дванадцятипалу кишку, що підсилює перистальтику згідно гастроілеоцекальному рефлексу. Неопрацьована шлунковим соком харчова кашка в тонкому кишечнику зазнає впливу бродіння й гниття, оскільки гіпохлоргідрія й ахлоргідрія ведуть до розвитку кишкового дисбактеріозу. Підвищення осмолярності кишкового вмісту збільшує секреторну активність ентероцитів. Нарешті, при ахлоргідрії порушується екзокринна функція підшлункової залози, що приводить до розвитку стеатореї.

Порушення екзокринної активності підшлункової залози само по собі може викликати діарейний синдром різного ступеня важкості. Подібні порушення звичайно бувають пов'язані із хронічним панкреатитом, муковісцидозом (у дітей і хворих молодого віку), пухлинними процесами в підшлунковій залозі.

Захворювання гепатобіліарної системи також можуть приводити до розвитку діареї внаслідок порушення синтезу або виділення жовчі (жовчні кислоти необхідні для нормального всмоктування жирів).

При всіх перерахованих захворюваннях відзначається ентеритичний характер стільця — великий об'єм при помірній частоті (2- 3 рази на добу), кашкоподібна консистенція, велика кількість неперетравлених харчових речовин (можуть бути рослинні й м'язові волокна, глибки крохмалю, кристали омилених жирних кислот) при відсутності патологічних домішок. Колір стільця звичайно жовтий (золотавий) або світло-коричневий, має жирний вигляд (стеаторея), може бути пінистим (гази), за рахунок чого погано змивається водою й плаває на її поверхні.



Діарейний синдром після оперативних втручань. Оперативні втручання на органах шлунково-кишкового тракту, зокрема шлунку, часто приводять до розвитку діарейного синдрому. Він може бути пов'язаний як з ахілією (постгастрорезекційний синдром), так і з порушеннями функції антрального відділу шлунка або воротаря (ваготомія, пілоропластика, антректомія). В останньому випадку діарея виникає завдяки надмірно швидкій евакуації шлункового вмісту в порожнину кишечника.

Крім збільшених об'ємів химусу, що надходять у дванадцятипалу кишку, у порожнину тонкого кишечника секретується й рідина із плазми крові. Звичайні кількості жовчі й соку підшлункової залози не в змозі адекватно переробити нутрієнти, порушується і перетравлення і всмоктування харчових речовин внаслідок посиленої моторики й вкорочення часу знаходження химусу в порожнині тонкого кишечника.

У пацієнтів з повною або частковою резекцією шлунка, пілоропластикою, антректомією часто розвивається демпінг-синдром, виділяють дві його форми: ранню й пізню.

Ранній демпінг-синдром полягає у відчутті переповнення після прийому їжі, нудоті, здутті й болю в животі, а також розвитку діареї. Він з'являється протягом години після їжі. Можуть бути вегетативні порушення у вигляді тахікардії, пітливості, почервоніння особи.

Діарея та інші симптоми в цьому випадку виникають при подразненні слизової дванадцятипалої кишки більшим об'ємом гіпертонічного хімусу, що рефлекторно підсилює моторну функцію кишечника. За осмотичним градієнтом в просвіт кишки починає надходити рідина із плазми крові, що викликає гіповолемію. Вегетативна симптоматика пов'язана з викидом більшої кількості речовин з медіаторною активністю (брадикінін, ВІП, серотонін).

Пізній демпінг-синдром виникає через якийсь час (година або дві) після їжі й пов'язаний з гіпоглікемією, що розвивається. Виникають слабкість, пітливість, тахікардія, відчуття голоду, сплутаність або втрата свідомості (рідко).

Гіпоглікемія виникає при підвищеному викиді інсуліну у відповідь на поступлення у кров великої кількості глюкози при швидкому її всмоктуванні.

Діарея може розвитися й при інших хірургічних втручаннях на органах ШКТ, наприклад після холецистектомії, хоча механізм її недостатньо з'ясований. При тотальній колонектомії також виникає діарея, оскільки всмоктування рідини в тонкому кишечнику значно слабкіше, чим у товстому.


  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка