Методичні рекомендації для практичного заняття для студентів VI курсу медичного факультету Тривалість практичного заняття 2 годин



Скачати 170.96 Kb.
Дата конвертації05.03.2017
Розмір170.96 Kb.


ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ЗАГАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ ТА МЕДИЧНОЇ РАБІЛІТАЦІЇ


МОДУЛЬ 1: Організаційні аспекти системи первинної медико-соціальної допомоги в Україні, її пріоритетна роль в розвитку і реформуванні охорони здоров'я. Особливості організації поза лікарняної допомоги.

Змістовий модуль 3
«Сімейна та страхова медицина в Україні. Використання методів інформатики в клінічній медицині.»

Тема 7: «ОСНОВИ ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОЛІКЛІНІКИ, АМБУЛАТОРІЇ СІМЕЙНОГО ЛІКАРЯ»

Методичні рекомендації для практичного заняття

для студентів VI курсу медичного факультету
Тривалість практичного заняття – 2 годин.


Затверджено

На методичній нараді кафедри

“____”_____________2013 р.

Протокол № ______

Завідувач кафедрою

д.м.н.­­­­­­­­­­­­­______________Величко В.І

Одеса

2013


Тема заняття: Основи інформаційного забезпечення поліклініки, амбулаторії сімейного лікаря.
І. Актуальність теми:

Перехід на комерційні (ринкові) основи господарювання зумовив нагальну необхідність реформування системи охорони здоров’я. Сьогодні пріоритетами діяльності МОЗ України є розвиток інституту сімейної та страхової медицини (концепція обов’язкового загального медичного страхування). Проблема полягає в тому, що нині відсутня законодавча база, і навіть якщо завтра будуть прийняті відповідні закони, то це не означає, що післязавтра ефективно запрацює система. Необхідні як об’єктивні, так і суб’єктивні передумови. Сьогодні на медицину в Україні витрачається 3,6% внутрішньої валової продукції, тоді як необхідно не менш 5% (у Євросоюзі ця частка становить 7%). Досвід показує, що фінансування з кожним роком покращується, але ситуація кардинально не змінюється.

Сьогоднішня скрутна ситуація пов’язана не тільки з дефіцитом бюджету, але й з тим, наскільки раціонально розподіляються й використовуються наявні фінансові ресурси. Іншими словами, наскільки ефективно працює система управління галуззю, наскільки збільшені грошо­ві потоки вплинуть на обсяги і якість медич­ної допомоги для населення, її доступність і остаточний результат. Тож Україні потрібна така система управ­ління охороною здоров’я, за якої кожна конкретна людина зможе отримати необхідну медичну допомогу у визначений час, у визначено­му місці, у повному обсязі і з мінімальними для бюджету витратами. В основу функціонування такої системи повинні бути закладені два головних принципи: медична та економічна доціль­ність, тобто раціональний розподіл обсягів ме­дичної допомоги і витрат на її надання.
І, як свідчить світовий досвід, найкращим варіантом практичної реалізації таких умов є інститут сімейного лікаря — лі­каря загальної практики, який виконує зазви­чай функцію базового ме­неджера. У його завдання входить формуван­ня найоптимальнішого «маршруту» обсте­ження і лікування своїх пацієнтів і, тим са­мим, керування потоками й обсягами медич­ної допомоги, а отже, і вплив на розподіл фон­дів і зниження нераціональних витрат. До того ж послуги сімейного лікаря є найменш затратними і можуть становити до 80% всіх медичних послуг, які надаються населенню, що вигідно економічно.

Однiєю з важливіших умов ефективної роботи лікаря первинної ланки медичної допомоги – терапевтів, педіатрів поліклінік, лікарів загальної практики – сімейної медицини, є створення системи потужного інформаційного за­безпечення, з допомогою якого нині можна де­тально проаналізувати ситуацію з організаці­єю медичної допомоги населенню. Важливими напрямками роботи є поширення телемедицини з ціллю покращення якості діагностики, консультування, лікувального процесу та диспансеризації. Окремою ланкою удосконалення є введення скрінігових методів діагностики, особливо соціально значущих хвороб.




ІІ. Навчальні цілі:

Знати:

  • принципи організації, роботи та програмного забезпечення автоматизованих систем управління ПМСД,

  • принципи організації автоматизованої системи диспансеризації та реабілітації хворих

  • принципи автоматизованої системи аналізу результатів функціональних досліджень

  • можливості телемедицини в практиці сімейного лікаря

  • переваги застосування скрінінгових методів в практиці сімейного лікаря

  • впровадження нових технологій на засаді доказової медицини

Вміти:

  • інтерпретувати поняття «телемедицина», «доказова медицина», «скрінінговий метод»,

  • визначати обсяг та структуру інформаційного забезпечення роботи сімейного лікаря,

  • запропонувати план практичного втілення нових засобів інформаційного забезпечення в сучасну медицину на рівні ПМСД.

Зміст теми заняття

У теперішній час розроблено проект Концепції Програми інформатизації охорони здоров'я України на 2006-2016 рр., який направлено на погодження до Міністерства юстиції, Міністерства транспорту та зв'язку, Міністерства економіки та Міністерства фінансів України.



В Україні існує успішний досвіт впровадження інформаційних технологій в роботу лікаря загальної практики – сімейної медицини (м. Вознесенськ, Миколаївської області, м. Рівно, м. Львів, м. Одеса, м. Феодосія)

Насамперед кожного сімейного лікаря необхідно забезпечити автоматизованим робочим місцем з відповідним програмним. Наступним етап - формування розподілених медичних баз даних на населення дільниць із присвоєнням персонального автоматизованого коду кожному жителеві. Можливість реєстрації в ній всієї необхідної інформації про пацієнта, в т.ч. медико-економічної, що дозволить докорінно переглянути функцію сімейного лікаря як базового менеджера. Програма побудована таким чином, що сьогодні сімейний лікар, крім використання рутинної статистики, може реально управляти обсягами медичної допомоги й витратами фонду на своїй дільниці, одержувати персоніфіковану інформацію про кожного пацієнта, в тому числі за видами медичної допомоги, яка надавалася в інших медичних установах, витратами на її надання. Завдяки використанню спеціалізованої інформаційної програми можливо виконання наступних функцій сімейного лікаря: ведення електронної амбулаторної карти й істо­рії хвороби пацієнтів денного стаціонару; реєстрація послуг, виконаних основним персона­лом амбулаторії сімейної медицини з розрахунком собівартості, витрат на кожного конкретного пацієн­та, статистичні діагнози МКБ-10 і ДРГ (діагностично-родинні групи); реєстрація медикаментів для кожного конкрет­ного пацієнта, статистичного діагнозу, ДРГ із розра­хунком витрат; забезпечення наступності з роботою лікарняних кас; формування диспансерних груп дорослого насе­лення, дітей, вагітних з урахуванням вимог відповід­них наказів МОЗ, керування ними (планування дис­пансерних оглядів, моніторинг диспансеризації); управління групами пацієнтів, які мають інва­лідність; управління флюорооглядами й бакобстеженнями; управління цитологічним обстеженням жінок; автоматизоване планування й моніторинг прове­дення імунізації населення з можливістю наступної передачі даних до реєстру санепідстанції; реєстрація інформації про жителів ділянки, які одержали невідкладну медичну допомогу; формування направлень в інші медичні установи з моніторингом повернення консультативних вис­новків і виписок, системою зворотного зв’язку, мож­ливістю обліку виконаних там послуг, їхньої собівар­тості для конкретного пацієнта, діагнозу, виду ме­дичної допомоги, рівня її надання; проведення скринінгу з наступною обробкою ан­кет, насамперед із туберкульозу; формування електронного паспорта родини; ведення протоколів первинної профілактики сердечно-судинної патології, статевого й психічного здоров’я тощо; облік листків тимчасової непрацездатності; організація наступності в роботі сімейного ліка­ря й фельдшерів ФАПу, облік роботи, виконаної фельдшером ФАПу; персональний облік обсягів медичної допомоги й розрахунок витрат для кожного пацієнта; можливість одержання необхідної медичної, ста­тистичної, медико-економічної інформації. Для забезпечення повноцінної роботи й одержан­ня необхідної управлінської інформації до системи повинні бути підключені всі необхідні довідники, а саме: довідник МКБ-10 з розбивкою на ДРГ і класи захворювань; медичних послуг основного персона­лу амбулаторій сімейної медицини (включаючи до­відник процедур фельдшерів ФАПів); діагностичних процедур; госпітальних процедур і процедур ам­булаторної хірургії; медикаментів з міжнародним класифі­катором; довідник медичних установ, персоналу і т. д.

На сьогодні в Україні працює 12 крупних телемедичних консультативних центрів, 6 з них - з транстелефонної ЕКГ (у м. Вінниці, Житомирі, Запоріжжі, Кіровограді, Києві, Харкові), а також з медичної радіології, комп'ютерної томографії та УЗІ в Одесі (Центр радіаційної діагностики); з ортопедії травматології (Донецький НДІ ортопедії та травматології); з ЯМР томографії (Інститут нейрохірургії АМН України ім. акад. Ромоданова), з онкології та гематології (Національний медичний університет ім.акад. О.О.Богомольця); Міжнародний центр телемедицини (Київ, КПІ), Центр телемедицини (Київська міська клінічна лікарня №1).

У Житомирській області до консультативно-діагностичного центру здійснюється дистанційна передача ЕКГ від 19 центральних районних лікарень та амбулаторії сімейного лікаря. В рамках пілотного проекту Євросоюзу, впроваджується система "Телеконференція" через Інтернет.

У Харківській області функціонує дистанційно-діагностична система "Телекард", яка забезпечує інформаційно-консультативну вертикаль "сімейна амбулаторія - районна лікарня - обласний консультативний центр". В даний час обласна клінічна лікарня приймає ЕКГ із 15 сімейних амбулаторій Харківського району та 11 ЦРЛ.

У 14 районах Кіровоградської області та на базі обласного кардіологічного диспансеру функціонує телекомунікаційна мережа по передачі ЕКГ з рівня сільських лікарських амбулаторій, дільничної лікарні до ЦРЛ та з рівня ЦРЛ і ЦМЛ до обласного кардіологічного диспансеру, який визначено основним консультативно-методичним центром, що, відповідно, має телекомунікаційний зв'язок з НДІ кардіології АМН України.

У Миколаївській області у кардіологічному центрі обласної лікарні проводиться прийом - обробка ЕКГ та передача висновку до 10 районів області.

Під егідою Управляння охорони здоров'я Донецької обласної держадміністрації розпочаті роботи зі створення обласної телемедичної мережі м. Донецька і Донецької області. У 5 найбільших обласних медичних установах розгорнуто телемедичні робочі станції.

В області вперше здійснено телеконсультації з використанням MMS повідомлень (послуга мобільного зв'язку) за профілем щелепно-лицьова хірургія. У лютому-квітні проведено перші ургентні телеконсультації за профілем травматологія-ортопедія по лінії Волноваха-Донецьк з використанням мобільних телемедичних станцій.

В Івано-Франківській області налагоджено телемедичний зв'язок обласної дитячої клінічної лікарні з сервером м. Базеля (Швейцарія), завдяки якому лікарня отримує кваліфіковані консультативні послуги колег з декількох країн Західної Європи.

На базі вищих медичних навчальних закладів, зокрема Донецького державного медичного університету ім. М. Горького, Вінницького національного державного медичного університету ім. М.І.Пирогова, Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького проводяться лекції для головних лікарів і організаторів охорони здоров'я медичних установ області з організації і практичного використання телемедицини.

Ще одним суттєвим моментом в управлінні сімейною медициною є те, що телемедицина та інші інформаційні технології електронної охорони здоров'я (eHealth) відіграють ключову роль у сучасній медицині. Наразі, це положення одержало значну державну та правову підтримку в проекті Закону України "Про заклади охорони здоров'я та медичне обслуговування населення". У статті 19 "Медичне обслуговування населення в закладах первинної медико-санітарної допомоги" в п.6 чітко визначено, що лікар загальної практики/сімейний лікар у своїй медичній практиці зобов'язаний за наявності комп'ютерної техніки користуватися телемедичними технологіями.

Дійсно, телеконсультування, телемоніторинг, дистанційне навчання стали невід'ємною частиною спеціальності загальна практика/сімейна медицина, яку на етапі реформування системи охорони здоров'я визнано пріоритетною. Саме використання системи дистанційної фіксації та трансляції фізіологічних параметрів, реальночасового спостереження й контролю, те-леконсультування пацієнтів дали змогу підняти сімейну медицину на новий якісний рівень: стали дійсно доступними цілодобові реальночасові лікарські консультації, майже безперервні профілактичні заходи, тривалий моніторинг, контроль та екстрена корекція ключових параметрів життєдіяльності.

Важливою умовою для практичного втілення телемедицини в життя лікаря загальної практики/сімейної медицини є організація адекватної підготовки фахівців. І за цей процес також відповідають керівники медич- них закладів, тому є очевидною необхідність організації навчання управлінців по двом напрямкам. По-перше, управлінці мають оволодіти інформаційними та телемедичними технологіями. По-друге, керівники медичних закладів мають втілити сучасні інформаційні технології в діяльність сімейних лікарів.
Телемедицина в практиці сімейного лікаря має три основні напрями (лінії) діяльності. Перший напрямок: сімейний лікар – пацієнти (домашня телемедицина, телеконсультування, теле-патронаж, теле- контроль). Другий напрямок: сімейний лікар – медичні заклади другого та третього рівнів (телеконсультування, телемоніторинг). Третій напрямок: пацієнти – медичні заклади другого та третього рівнів (телемоніторинг).

У результаті нашої роботи з керівниками медичних закладів, які відпові- дають за організацію медичної допомоги на засадах сімейної медицини, закріплюються необхідні управлінські практичні навички, а також упевне- ність у тому, що інформаційні технології та телемедицина – це обов'язкові елементи діяльності сімейного лікаря, що призначені покращити й полегшити медичне обслуговування пацієнтів.

Реалізація проектів, пов'язаних із телемедичними технологіями, можлива за таких основних умов: матеріально-технічне, технологічне, мотиваційне та психологічне забезпечення, яке може бути досягнуте шляхом кропіткої, цілеспрямованої роботи з лікарями загальної практики/сімейної медицини та з населенням.

Однак, є певні перешкоди, які заважають швидкому поширенню такої всесвітньо визнаної технології, якою є телемедицина. По-перше, це ресур- сні питання, що стосуються наявності комп'ютерної техніки. По-друге, навіть наявність комп'ютерної техніки, сучасного обладнання тягне за собою питання технічної підготовки персоналу. По-третє, одним із найваж- ливіших моментів є відсутність правової та психологічної підготовки як персоналу, так і населення до таких медичних послуг. Ці обставини поєднуються з дуже низькою мотивацією до використання телемедицини.



Лабораторна медицина – частина загальної медицини і, відповідно, системи охорони здоров’я, яка є складовою суспільства. Інтеграція лабораторної медицини в єдине ціле, її зв’язок із загальною медициною і суспільством здійснюється за допомогою системи стандартів та контролю і руху коштів.
У різних країнах існують різні моделі лабораторної медицини, але кожна з них відображає насамперед соціально-економічні відносини в суспільстві (ринкова, що забезпечує вільний вибір, конкуренцію і незалежність, та неринкова, чи адміністративна (директивна), яку часто супроводжує безгрошів’я та жорстка регламентація). Кожна система має свої переваги й недоліки.
В умовах безкоштовної медицини неможливо створити високоефективну діагностичну ланку через постійний брак коштів. Сучасні системи медичного страхування в Європі мають переважно децентралізований характер і три джерела фінансування: державні субсидії, цільові внески роботодавців і внески самих працівників, причому співвідношення цих внесків у різних країнах істотно відрізняється.
Лабораторні дослідження супроводжують процес діагностичного пошуку сімейного лікаря під час як безпосереднього вирішення клінічного завдання, так і скринінгових досліджень. Тому найбільш доцільним є створення чіткої структури кількарівневої лабораторної діагностики, щоб лікарі знали перелік тестів, які виконуються на кожному рівні діагностики.
Перший рівень лабораторної діагностики – це експрес-діагностика, яка обслуговує сімейну та сільську медицину (сімейні амбулаторії). Сімейні амбулаторії повинні мати відповідну матеріально-технічну базу для проведення:
– загальноклінічного аналізу крові, сечі, калу (максимально спростити процедуру визначення хімічних параметрів за допомогою «сухої хімії»);
– визначення рівня глюкози, загального білка, сечовини, креатиніну, трансаміназ, електролітів (за допомогою методів експрес-діагностики з використанням смужкових тест-систем і настільних аналізаторів);
– лабораторного контролю за антикоагулянтною терапією;
– широкого застосовування експрес-тестів на основі імунохроматографічного аналізу (для виявлення ВІЛ-інфікованих, вірусних гепатитів, хламідіозу, деяких дитячих інфекційних хвороб тощо).
– експрес-методів для виявлення в біоматеріалі пацієнта наркотиків, деяких токсичних речовин.
У лікувально-профілактичній роботі сімейного лікаря виділяють три основні стратегії, кожна з яких потребує лабораторного забезпечення:
–популяційну;
–доклінічну;
–клінічну.
Популяційна стратегія спрямована на зменшення факторів ризику гострих та хронічних захворювань серед населення.
Доклінічна передбачає проведення профілактичних заходів і ранню діагностику захворювання у групах ризику, яка в базується на клініко-лабораторному обстеженні пацієнта (наприклад, виявлення прихованих форм діабету, ранніх стадій онкопатології, серцево-судинних, інфекційних хвороб тощо). Сьогодні це під силу лабораторній медицині за допомогою лабораторної експрес-діагностики, так званих швидких тестів. Своєчасна діагностика сприяє значній економії коштів, тому сімейний лікар повинен добре орієнтуватися в можливостях лабораторної діагностики.
Клінічна спрямована на своєчасний лабораторний моніторинг хвороби, визначення ефективності лікування, що вимагає від лікаря глибоких знань, уміння не тільки раціонально призначати лабораторні тести, а й правильно інтерпретувати їх. Це також дасть змогу зменшити фінансові витрати як пацієнта, так і ЛПУ чи страхових компаній у майбутньому.
Необхідно чітко визначати мету лабораторного дослідження, яка в загальнолікарській практиці може полягати в оцінці стану здоров’я пацієнта на доклінічному етапі для максимально раннього виявлення можливих патологічних змін; підтвердженні попереднього діагнозу; визначенні ефективності лікування.

Алгоритми лабораторної діагностики повинні розроблятися за окремими нозологіями з урахуванням різних вікових груп, а також відображати етапи скринінгу, діагностичного пошуку й диспансерного обстеження.


Загальномедичною є проблема стандартизації та уніфікації методів лабораторної діагностики і показників, що найчастіше використовуються у практиці сімейних лікарів з урахуванням тривалого динамічного спостереження за пацієнтом на таких етапах: амбулаторна допомога→стаціонарне лікування→спеціалізована допомога→реабілітаційне обслуговування.
Доцільно укомплектування амбулаторій (особливо сільських) приладами та обладнанням для експрес-діагностики. Однак контроль якості і допомога фахівця централізованої лабораторії є обов’язковими.
Важливою є чітка організація роботи на кожному етапі:
– на преаналітичному – підготовка пацієнта, забір, транспортування біоматеріалу в разі потреби на вищі рівні діагностики;
– на аналітичному – вибір методу аналізу (заміна застарілих технологій на нові), який дає об’єктивний, достовірний результат; надійного обладнання; готових форм реагентів з позицій надійності серійної продукції;
– на постаналітичному – співпраця лікаря сімейної медицини з лікарями клінічної лабораторної діагностики ЦРЛ, ОКЛ, ДЦ для інтерпретації отриманих результатів обстеження хворого.
Низька якість лабораторних досліджень може призвести до клінічної помилки і завдати шкоди пацієнту, а також є невиправданою витратою ресурсів. Доречно нагадати слова професора Л.Л. Громашевської: «Краще не проводити аналіз, ніж робити його неправильно або неправильно трактувати».

Одним з класичних скрінінгових методів є проведення щорічних профілактичних флюорографічних огладів на предмет виявлення туберкулюзу легень, проведення онкооглядів, обстеження вагітних на ВІЛ, інфекції небезпечних що до розвитку внутрішньоутробної патології плоду.

На сучасному етапі вирішується питання щодо скрінінгового обстеження однієї з найбільш поширеної інфекції у світі - Helicobacter pylori (Нр), яка є основною причиною хронічного гастриту, виразки дванадцятиперсної кишки. "золотий стандарт" діагностики – дихальний тест з 13C міченою сечовиною (V. Blecker et al., 1994). За даними останніх досліджень більше 70% дорослого населення на Україні є інфікованим Нр (Харченко Н.В., 2000; И.Л.Кляритская, В.В. Тищенко,2001).
ІІІ. Завдання для самостійної позааудиторної роботи


  1. Вивчити досвіт впровадження сімейної медицини в Україні.

  2. Визначити переваги впровадження нових інформаційних технологій та автоматизованих робочих місць лікаря ПМСД.

  3. Вивчити обсяг нормативної документації та необхідної додаткової інформації, що мають увійти до бази даних лікаря ПМСД.

  4. Вивчити характер кооперативної співпраці лікаря ПМСД з іншими спеціалістами та медичними закладами

  5. Визначити можливі труднощі (суб'єктивні, об'єктивні, правові) та можливі заходи щодо їх подолання при впровадженн нових інформаційних технологій

  6. Дізнатись про розвиток телемедицини в світі та в Україні

  7. Дізнатись про сучасні скрінінгові методи діагностики хвороб в світі та в Україні

  8. Дізнатись про інші сучасні медичні технології на засаді доказової медицини в світі та в Україні.


IV. Контрольні питання теми.

  1. Що означає «автоматизація робочого місця» лікаря загальної практики – сімейної медицини?

  2. Що означає «інформаційне забезпечення» роботи лікаря загальної практики – сімейної медицини?

  3. Обсяг необхідної інформації в базі даних лікаря ПМСД? (перелічити)

  4. Досвіт впровадження нових інформаційних технологій в парцю лікаря ПМСД в Україні?

  5. Наявна нормативна база для реформування праці лікаря ПМСД на сучасному етапі?

  6. Що означає «телемедицина»? Які її види вже існують в Україні? Перспективи розвитку? Перешкоди?

  7. Що означає «скрінінгові методи дослідження»? Які з них існують в теперішній час?

  8. Впровадження яких скрінінгових методів є доцільним у майбутньому?

  9. Що означає «доказова медицина»?

  10. Які інші сучасні медичні технології Ви знаєте?


V. Самостійна аудиторна робота


  1. Проаналізувати сучасний стан організації роботи лікаря ПМСД.

2. Визначити конкретні кроки щодо реформування інформаційного забезпечення праці лікаря ПМСД (лікаря загальної практики та медичної реабілітації) як центральної фігури майбутньої системи охорони здоров'я.


3. Встановити відповідність основних концепцій, їх сутність

1. Дільничо-теріторіальний принцип надання ПМСД

2. Суть побудови ПМСД на засаді загальної практики – сімейної медицини.




А. Лікар ПМСД виконує до 80% звертань за медичною допомогою.

Б. Пацієнт може самостійно вибирати лікуючого лікаря.

В. Пацієнт, якій мешкає на дільниці автоматично спостерігається/лікується у дільничого лікаря.

Г. Заробітна плата лікаря залежить від кількості обслугованих пацієнтів.

Д. Заробітна плата не залежить від кількості пацієнтів, що закріплені на дільниці.

Е. Лікар має потужну інформаційну базу даних, шо допомогає оказувати медичну та соціальну допомогу.



4. Опис ситуаційної вправи. Вас призначили головним лікарем нової сімейної амбулаторії, в якій будуть працювати 4 сімейних лікаря. Населення району, на якому розташована сімейна амбулаторія – 10000, враховуючи дітей від народження. Запропонуйте конкретні заходи щодо влаштування робочих місць лікарів загальної практики – сімейної медицини. Формування бази даних лікаря.

5. Обґрунтуйте причин та необхідність інформаційного реформування в сучасній медицині.

А. Лікар ЗПСМ має обслуговувати 80% звертань за медичною допомогою, проводить не тільки медичну, профілактичну, але й соціальну роботу. Тому він повинен мати доступ до широкого кола інформації.

Б. Медицина є частиною сучасної світової науки, яка переживає час «інформаційного вибуху».

В. Медицина «вживається» в процес «глобалізації», що охоплює всі сфери діяльності людини.



VI. Література.



Основна література.

Страхова медицина і медичне страхування. В.В. Рудень. — Львів: Львівська обласна книжкова друкарня, 2010,560с.

2. Соціальна медицина та організація охорони здоров’я / За ред. проф. О.М. Голяченка — Тернопіль: Лілея, 2009.,480с.

3. Соціальна медицина та організація охорони здоров’я / За ред. проф. В.Ф . Москаленка та проф. Ю.В. Вороненка. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2007.,620с.

4. Соціальна медицина та організація охорони здоров’я / За ред. проф. Ю.В. Вороненка. — К.: Здоров’я, 2006.,365с.

       Додаткова література.


1. Литвак А., Погорелый В., Тищук М. Теневая экономика и будущее медицины в Украине. - Одесса: ТЭС, 2010. - С. 6.
2. Педченко Т. В. Государственное управление системой здравоохранения на основах обязательного государственного социального медицинского страхования: Автореф. дис. канд. ... Наук по государственному управления: 25.00.02 / Нац. акад. гос. управления при Президенте Украины. - К., 2005. - 20 с.
3. Москаленко В. Ф., Пономаренко В. М. Реформа системы здравоохранения Украины / / Военная медицина Украины. - 2009. - № 2. - Т. 1. - С. 121-126.
4. Скуратовский В. А., Палий О. М., Либанова Э. М. Социальная политика. - М.: Изд-во УАГУ, 2007. - 364 с.



База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка