«Методичні матеріали для самостійної роботи студентів» наступні матеріали: факультет



Дата конвертації28.11.2016
Розмір92.8 Kb.
Прошу розмістити на сайті ДНУ у розділі «Методичні матеріали для самостійної роботи студентів» наступні матеріали:

ФАКУЛЬТЕТ

ФУІФМ

КАФЕДРА

Української мови

СПЕЦІАЛЬНІСТЬ

Українська мова та література

КУРС

1

НАЗВА ДИСЦИПЛІНИ

Сучасна українська літературна мова (Вступ. Лексикологія і семасіологія. Фразеологія. Лексикографія)

ПРІЗВИЩЕ ВИКЛАДАЧА

К.ф.н., доцент І.П.Мамчич

ВИД МАТЕРІАЛУ

Конспект опорних лекцій, методичні вказівки, індивідуальні завдання

ОБСЯГ МЕТОДИЧНИХ МАТЕРІАЛІВ ( у МБ)

92 КВ

П.І.Б. ТА ПОСАДА ОСОБИ, ЩО РОЗМІЩУЄ МАТЕРІАЛИ

завідувач кафедри української мови, к.ф.н., доцент Микола Савелійович Ковальчук


ОПОРНІ КОНСПЕКТИ ЛЕКЦІЇ
КОНТРАСТИВНІ ВІДНОШЕННЯ СЛІВ

В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

Ключові слова: контраст, антонім, конверсив, мезонім, оксюморон



  1. Види контрастивних відношень в мові.

    1. Антонімічні.

    2. Конверсійні.

  2. Поняття про антоніми.

  3. Види антонімів.

    1. За характером протиставлення.

    2. За структурою.

    3. За ступенем залежності від контексту.

  4. Стилістична роль антонімів.

Виокремлюють два різновиди контрастивних відношень: антонімічні і конверсивні.

Антонімічні відношення. Основою цих відношень між словами є класифікаційні зв’язки родо-видових ознак. Слова, що вступають у такі відношення, називають антонімами.

Антонімами називаються слова (переважно однієї частини мови) або їх окремі значення, що, тісно поєднуючись певною семантичною спільністю, розрізняються на цій же основі максимально протилежними значеннями, наприклад акуратний – неохайний, добро – зло, сум – радість.

В антонімічні пари об’єднуються слова, яким обов’язково притаманні три ознаки: несумісні ознаки, однорідні ознаки, дихотомічність (здатність ділитися на дві частини) спільної родової ознаки. Антонімічні відношення наявні в словах зі значеннями якості (твердий – м’який, холодний – гарячий, жирний – пісний), протилежних координат (вверх – вниз, життя – смерть, праворуч – ліворуч), часу (день – ніч, рано – пізно, старий – новий), простору (передній – задній, скрізь – ніде, близький – далекий), кількості (багато – мало, всі – ніхто, кожний – жодний). Брак однієї ознаки приводить до того, що слова не вступають в антонімічні відношення.

За характером протиставлення антоніми поділяються на декілька груп:



  • контрарні (градуальні);

  • комплементарні;

  • векторні.

Контрарні, або градуальні, становлять кількісно найбільший клас антонімів. Вони позначають два діаметрально протилежні (за мірою або ступенем вияву) видові поняття певного родового поняття, наприклад, хороший – поганий, багатий – бідний, холод – тепло, мороз – спека, багато – мало, палати – тліти, поспішати – зволікати, поспішати – відставати (про годинник), дуже – злегка, надто – недостатньо). Таке родове поняття характеризується можливістю ступеневого зростання або спаду, відповідні антоніми не повністю покривають його, тому між його крайніми виявами можливі проміжні ланки (пор. холодний – прохолодний – теплий – гарячий, любов – приязнь – неприязнь – ненависть, всі – багато хто – дехто – ніхто). Слова, які за своїм лексичним значенням знаходяться на семантичній осі між двома антонімами, називаються мезонімами.

Комплементарні (від лат. – доповнення) антоніми позначають два взаємодоповнювальні видові поняття, які разом становлять певне родове поняття, без проміжних ланок: живий – мертвий, зрячий – сліпий, рух – спокій, особливо в однокореневих антонімах: одружений – неодружений, платний – безплатний. Заперечення одного з комплементарних антонімів дає одночасно значення іншого: істинний – хибний (не+істинний = хибний).

Векторні антоніми позначають дві протилежно спрямовані або взаємно-зворотні дії, явища, ознаки, напрями, відношення тощо: підніматися – опускатися (спускатися), висхідний – низхідний, прибічник – противник, туди – звідти, за – проти, до – від (чого, кого), віра – майна (виг.), особливо в однокореневих антонімах (зачиняти – відчиняти, полюбити – розлюбити, циклон – антициклон).

З формально-структурного погляду виділяють різнокореневі та однокореневі антоніми.

За ступенем залежності від контексту в українській мові розрізняють антоніми постійні, або загальномовні, і контекстуальні.

Конверсійні відношення. У більшості мовознавчих праць конверсійні відношення не відокремлюють від антонімічних, розглядаючи конверсиви як різновид антонімів. Проте є всі підстави вважати їх окремим різновидом контрастивних відношень. Слова, які належать до конверсійних опозицій, називають конверсивами.

Конверсиви – слова, які характеризуються семантичною спільністю і протиставляються за значенням на основі причино-наслідкових та умовних зв’язків, наприклад: купувати – продавати (це одна ситуація, але з боку або покупця, або продавця), складати – приймати (екзамен), вигравати – програвати, більший – менший, уже – ще.

Контрастивні відношення – важливий стилістичний засіб. Вони є основою антитези, тобто стилістичної фігури, побудованої на свідомому різкому протиставленні антонімів, наприклад: Бідний піт ллє, а багатий його кров п’є (Нар. тв.), а також оксюморона, або оксиморона. Цей стилістичний прийом ґрунтується на поєднанні протилежних за змістом, контрастних понять у межах речення або словосполучення, що разом дають нове уявлення, наприклад: оксюморон винесений у назви літературних творів Ю. Смолича “Прекрасні катастрофи”, Лесі Українки “Без надії сподіваюсь”, Мольєра “Міщанин-шляхтич”.



ОМОНІМІЧНІ ТА ПАРОНІМІЧНІ ЗВ’ЯЗКИ

МІЖ СЛОВАМИ В ЛЕКСИЧНІЙ СИСТЕМІ

УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

Ключові слова: омонім, гомогенний, гетерогенний, омоформа, омограф, омофон, паронім, парономазія





  1. Поняття про омонімію.

  2. Критерії розмежування омонімії та полісемії.

  3. Класифікація омонімів.

    1. За походженням (гомогенні і гетерогенні).

    2. За словотвірною будовою (кореневі, похідні).

    3. За характером ознак (власне омоніми та омоформи, омографи, омофони).

  4. Міжмовні омоніми.

  5. Походження омонімів.

  6. Стилістичні функції омонімів.

  7. Паронімічні відношення в українській мові.

  8. Класифікація паронімів.

    1. За ступенем зближення звукового оформлення.

    2. За характером семантичних зв’язків.

    3. За способом творення.

  9. Стилістичне використання паронімів.

Омонімія – збіг в однаковій формі кількох не пов’язаних між собою значень, причому кожне значення фіксується в окремій лексемі. Лексеми, що перебувають в омонімічних відношеннях, є омонімами.

Омоніми – мовні одиниці різних рівнів (окремі лексеми або їх форми, морфеми, фраземи, синтаксичні конструкції), які мають однакову вимову чи написання й різні, не пов’язані між собою, значення. Відповідно розрізняють лексичні омоніми (луг – угіддя для сінокосу; розчин), фразеологічні (зелена вулиця – безперешкодний шлях для транспорту; покарання солдатів у царській Росії, коли їх проганяли крізь стрій), морфемні (за-бі/гати (початок дії), за-бігти (за щось) і за-лисина), граматичні (пошуки художника (шукає художник або шукають художника).

Крім названих однорівневих, є міжрівневі типи омонімів. Лексико-граматичні омоніми – слова з омонімічним лексичним значенням або їхні окремі граматичні форми, що належать до різних частин мови: діти, мати – іменник і дієслово; віра – іменник і вигук. Синтаксично-фразеологічні омоніми – вільна синтаксична і фразеологічно зв’язана конструкції з однаковим лексичним складом без семантичних зв’язків між ними: намилити шию, розбити глек – у буквальному значенні і в значенні “покарати” і “посваритися”. Лексико-синтаксичний омонім – слово, утворене поєднанням службового слова з іншим, і синтаксична конструкція з таким же складом, між якими, проте, існує семантичний розрив: назустріч і на зустріч, немає і не має, аякже і а як же?

Основним критерієм розрізнення полісемії і омонімії виступає зміст слова, співвіднесеність його з дійсністю, наявність чи відсутність внутрішнього семантичного зв’язку між співзвучними словами.

Для розмежування полісемії та омонімії застосовували й інші критерії: семантико-граматичний (беруться до уваги семантичні і граматичні розходження між словами), словотворчий (омонімічні слова входять до різних словотворчих рядів), субституційний (заміна омонімічних слів обмежена контекстом), дистрибутивний (омонімам притаманна різна лексична сполучуваність), однак вони виявилися неефективними.

Омоніми, що мають спільне походження і з’явились унаслідок розпаду полісемії, називають гомогенними, або етимологічними. За словотвірною будовою омоніми поділяються на прості (кореневі, непохідні) і похідні (словотвірні).

Власне омоніми – слова, що належать до однієї частини мови, однакові за звучанням або написанням, але мають різне лексичне значення (мул – свійська тварина і відклади на дні водоймищ; порох – пил і вибухова речовина).

Лексичні омоніми поділяються на два різновиди: повні і часткові. Повним омонімам властиві такі типологічні ознаки: 1) належність до одного лексико-граматичного класу; 2) збіг усіх форм, властивих відповідним словам;, 3) однакове написання і вимова незалежно від будь-яких фонетичних законів чи граматичних правил.

Неповні (часткові) лексичні омоніми – це слова, які не мають збігу у всіх граматичних формах чи у вимові або написанні, наприклад: захід “одна з чотирьох сторін світу” (має форми лише однини) – захід “дія для досягнення якоїсь мети” (мають парадигму і однини, і множини).

Неповними є омоніми, які виникли внаслідок поступового переходу з однієї частини мови в іншу без будь-якої зміни звукового складу.

Серед неповних омонімів виділяють омоформи, омофони, омографи.

існують міжмовні – слова, що в різних мовах (особливо в близькоспоріднених) звучать однаково або дуже подібно (відповідно до закону звукових відповідностей), але мають неоднакове лексичне значення, наприклад укр. рожа (квітка) – рос. рожа (вульг. “обличчя”). Міжмовні омоніми можуть стати причиною непорозумінь і помилок при сприйманні чужомовного тексту та при перекладі.

Існує кілька шляхів становлення омонімії.


  1. Семантичний – розпад значення полісемічного слова, коли його окремі значення перестають сприйматися як семантично пов’язані, наприклад: правий “протилежний лівому” і “справедливий”, “ні в чому не винний”; пішохід – “людина” і “тротуар”.

  2. Фонетичний – зміни в звуковому складі слів, що приводять до їх формального ототожнення: ніс (іменник) з носъ і носъ (дієслово) з неслъ, вити з вити і вити з выти тощо.

  3. Словотворчий – утворення омонімів від тих самих або різних коренів чи основ: за-гин (гнути) і за-гин (гинути), з-лити (зло) і з-лити (лити).

Унаслідок залучення до словника діалектизмів, архаїзмів, історизмів: гостинець – “подарунок” і “шлях”; око – “орган зору” і “давня міра ваги”.

Омонімічні явища, здебільшого не забарвлені стилістично, все ж відіграють значну стилістичну роль у мові і використовуються як один з важливих засобів творення гри слів, дотепів, каламбурів, наприклад у народному анекдоті: “Таж їж”. – “Я ж їм”. – “А ти не їм, а собі”.

Пароніми – слова або фраземи, що мають часткову звукову подібність і семантичну розбіжність (повну чи часткову), наприклад: книжковий, книжний; музичний, музикальний тощо.

У сучасному мовознавстві пароніми класифікують за наступними критеріями:



  • за ступенем зближення звукового оформлення;

  • за характером семантичних зв’язків;

  • за способом творення.

За ступенем зближення звукового оформлення розрізняють максимальні і мінімальні пароніми. Максимальні пароніми характеризуються великою спільністю звучання, відрізняються лише одним звуком чи місцем звука в слові, наприклад: ступінь – степінь, кампанія – компанія, роман – романс, кит – кіт. Мінімальні пароніми розрізняються морфемами: людський – людяний, освітлювати (приміщення) – висвітлювати (питання).

За характером семантичних зв’язків пароніми умовно можна поділити на 5 груп:



  • пароніми однієї лексико-семантичної групи: омар – кальмар, калина – малина, тафта – тахта;

  • пароніми синонімічні: ревно – кревно, берегти – стерегти, бучний – гучний;

  • пароніми антонімічні: еволюція – революція, прогрес – регрес, густо – пусто;

  • пароніми з певною семантичною близькістю: проносити – приносити, керуючий – керівний – керований;

  • пароніми, відмінні за значенням, але співвіднесені предметно: воля – доля, вода – врода, верес – вереск.

За способами творення виділяють наступні види паронімів:

  • суфіксальні пароніми, утворені додаванням до основи суфіксальних морфем: сильний – силовий, жирний – жировий;

  • префіксальні пароніми, утворені за допомогою префіксальних морфем: вникати – уникати, доглядати – наглядати;

  • флективні пароніми – значеннєве розмежування у яких досягається відмінностями у фонетичному вираженні флексії: адреса – адрес, капсула – капсуль;

  • кореневі пароніми, у яких значеннєве розмежування досягається відмінностями у фонетичному вираженні кореневої морфеми: абонент – абонемент, ху/тровий – хутряний.

Пароніми, подібно до омонімів, використовуються в сучасному мовленні для створення словесної гри та каламбурів, а також як засіб забезпечення музичності фрази.

САМОСТІЙНО ОПРАЦЮВАТИ ТЕМИ:



  • антоніми й конверсиви в сучасній українській мові

  • омоніми в сучасній українській мові

  • пароніми в сучасній українській мові

за опорними конспектами лекцій

В окремому зошиті виконати вправи 37, 38, 45, 46, 53, 55 з посібника



Мамчич І.П. Сучасна українська літературна мова. (Вступ. Лексикологія і семасіологія. Фразеологія. Лексикографія): Плани практичних занять і завдання для самостійної роботи. – Дніпропетровськ. : ДНУ, 2009

Законспектувати відповідні статті відомих мовознавців із зазначеної методички.



Виконати індивідуальне науково-дослідницьке завдання до розділу «Лексикографія» (с.44-78 зазначеної методички)

Терміни звітності за вказаними видами робіт – 1 тиждень після карантину на практичних заняттях з дисципліни.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка