Методи активного навчання



Скачати 289.74 Kb.
Дата конвертації28.03.2017
Розмір289.74 Kb.
МЕТОДИ АКТИВНОГО НАВЧАННЯ
Експертна панельна дискусія
Експертна панельна дискусія – це обговорення якого-небудь питання перед аудиторією за участю ряду експертів у певній галузі. Як альтернатива традиційному читанню лекцій, обговорення питання різними експертами дає можливість одержати інформацію, глибина якої перевершує глибину матеріалів, представлених одним виступаючим.

Експертна панельна дискусія – не місце для формальних промов, презентацій PowerPoint3 або структурованого переліку того, що слід сказати. Панельна дискусія дає оптимальні результати, коли створюється неформальна атмосфера, у якій експерти буквально думають уголос перед публікою й не мають часу для того, щоб почати хвилюватися.


Панельну дискусію найкраще використовувати:

  • для залучення учасників до процесу вирішення завдань (проблем);

  • для сприяння кращому розумінню обговорюваної теми;

  • замість лекцій і презентацій PowerPoint.


Для забезпечення ефективності методу необхідно:

1. Ідеальна кількість: 3-5 експертів.

2. Об'єднати людей, що мають різний багаж знань і досвіду.

3. Експерти, які мають протилежні точки зору, дають можливість зробити дискусію більш жвавою.

4. Запросити творчо мислячих людей, які можуть запропонувати різні погляди на проблему

5. Найкраще запрошувати експертів, які можуть виступати вільно, не відчуваючи тягаря необхідності представляти інтереси певної групи.


Типова процедура проведення панельної дискусії:


  • Підготувати приміщення так, щоб учасники панельної дискусії могли дивитися один на одного під час бесіди. Зрозуміло, це не повинно бути на шкоду візуальному контакту з аудиторією.

  • Чітко сформулювати тему панельної дискусії (4 хвилини).

  • Представити експертів: назвати їхні посади і вчені ступені та обґрунтувати причину їхнього включення до групи експертів. Це змусить аудиторію слухати більш зацікавлено (4 хвилини).

  • Поставити підготовлені запитання й дати можливість кожному експертові висловитися (30 хвилин).

  • Надати можливість аудиторії ставити запитання. Заздалегідь вирішити, у якій формі буде проходити частина дискусії, присвячена запитанням і відповідям (15-20 хвилин).

  • Потік інформації, що надходить у ході панельної дискусії, часто позбавлений логічної послідовності, й іноді буває важко стежити за складними міркуваннями та аргументацією. Тому важливо підбити підсумок дискусії (5 хвилин).


Роль ведучого полягає в тому, щоб:

    • тримати під контролем час і зовнішні фактори;

    • не допускати домінування з боку сильних особистостей;

    • • не дати відхилитися від теми дискусії;

    • упорядкувати й пояснити питання з публіки; за необхідності, роз'яснити відповіді;

    • не суперничати з експертами;

    • творчо підходити до організації частини дискусії, присвяченої запитанням публіки, можна застосувати метод "рольової гри".


Рекомендації/ Помилки

Тема панельної дискусії має бути чітко визначеною і конкретною, бажано, щоб вона була сформульована у вигляді запитання.



  • Заздалегідь довідатися у членів експертної групи, чи є в них роздавальний матеріал, який можна було б надати публіці.

  • Записати дискусію або доручити кому-небудь вести протокол.

  • Повідомити членів експертної групи, які питання цікавлять аудиторію й дати її загальну характеристику.


Бесіда в "Акваріумі"
Бесіда в "акваріумі" – це форма спілкування, яку можна використовувати в численній аудиторії.
"Акваріум" формується з невеликої групи людей – звичайно 5-8 осіб, що сидять у центральному колі і обговорюють яке-небудь питання на очах у великої аудиторії. Порядок участі в "акваріумі" дає можливість залучати "аудиторію" до дискусії, яка розгортається у малій групі. "Акваріуми" можна використовувати в різних обставинах, у тому числі на семінарах, навчальних заняттях, конференціях, організаційних зустрічах і публічних зборах. "Акваріуми" дуже корисні під час обговорення спірних питань між групами, які не можуть дійти до єдиної думки, або для обміну ідеями й інформацією, що

відбивають різні точки зору.


Хоча бесіда, що почалася, вибудовується самостійно, процес обговорення в "акваріумі" зазвичай проходить за участю ведучого. Цей метод майже завжди є частиною більш широкого процесу діалогу та обговорення.

Методика.

Утворити центральне коло із шести-восьми стільців – це "акваріум". Інші стільці розставляють у кілька рядів навколо "акваріума". Кілька учасників (призначених або тих, що зголосилися добровільно) заповнюють "акваріум", а решта – сидять на стільцях поза акваріумом.

Ведучий оголошує тему, і учасники приступають до її обговорення. Аудиторія навколо акваріума стежить за ходом дискусії.


Існує два типи "акваріумів":


  • Відкритий "акваріум", у якому кілька стільців (1-2) залишаються вільними. Будь!який слухач із аудиторії в будь!який момент може зайняти вільне місце, тобто приєднатися до "акваріума". Коли це відбувається, один із учасників "акваріума" має добровільно вийти з нього, звільнивши стілець. У ході дискусії учасники часто заходять і виходять із "акваріума".

  • Закритий "акваріум", у якому всі стільці зайняті. Ведучий ділить учасників на дві групи (або більше, залежно від ситуації). Перші учасники "акваріума" висловлюються з приводу названої ведучим теми протягом певного часу. Коли час мине (або коли вичерпаються нові думки), перші учасники виходять із "акваріума", поступаючись місцем новій групі слухачів з аудиторії. Нова група продовжує обговорення попереднього питання.

Організована у такий спосіб дискусія може тривати доти, доки велика кількість слухачів не побуває в "акваріумі".

В обох випадках після закінчення певного часу "акваріум" закривається, і ведучий підбиває підсумки дискусії.


Переваги методу.

  • Бесіда в "акваріумі" може проводитися в численних групах.

  • Між аудиторією й виступаючими в "акваріумі" немає ніякої різниці.

  • Бесіда в "акваріумі" вимагає активної участі присутніх.

З цих причин "акваріуми" стали популярними на нарадах і конференціях, що будуються на принципі активної участі аудиторії.
Для того, щоб підготовувати і провести зустріч в "акваріумі", необхідно:


  • Подумати, чи відповідає цей метод цілям зустрічі.

  • Дістати згоду організаторів зустрічі на проведення бесіди в "акваріумі".

  • Зв'язатися з кожною людиною, яку ви особливо хотіли б залучити до бесіди в "акваріумі", і пояснити, як проводиться така бесіда та яка їхня роль у цьому процесі.

  • Переконатися в тому, що наявний фізичний простір дозволяє влаштувати "акваріум":

– кілька стільців у центральному колі (за необхідності – на підвищенні, щоб учасників було видно всім);

– концентричні ряди стільців і/або круглі столи навколо "акваріума";

– проходи, що дозволяють безперешкодно підійти до центрального кола;

– мікрофони (за необхідності);

– іноді буває доцільно користуватися фліпчартами4 або аркушами паперу на стінах для запису або схематичного зображення головних ідей.

– На початку сесії попросити всіх учасників зайняти місця і пояснити їм, як буде організовано весь процес, сформулювати "провокаційне" запитання й попросити тих, хто перебуває в "акваріумі", висловити свої міркування.


Навчання на базі кейсів
Що являє собою навчання на базі кейсів (НБК)?
Кейси – це складні, засновані на фактичному матеріалі проблемні ситуації, що використовуються для стимулювання дискусії та спільного аналізу в аудиторії. Навчання на базі кейсів передбачає інтерактивне дослідження спеціально підібраних реалістичних ситуацій, у ході якого активна роль відводиться саме слухачам (центроване на слухачеві навчання). Слухачі розглядають проблеми з позиції, що вимагає аналізу, і намагаються розв'язати питання, на які неможливо дати одну "єдино правильну" відповідь.
Навчання на базі кейсів:

  • активна роль відводиться слухачам;

  • стимулює взаємодію та співпрацю між слухачами;

  • наводить на обговорення конкретних ситуацій, що, як правило, ґрунтуються на прикладах із практики;

  • порушує питання, на які неможливо дати одну "єдино правильну" відповідь.


У процесі навчання на базі кейсів слухачі:

    • ставлять себе на місце персонажів і заглиблюються в обставини, у яких відбуваються описані події;

    • дивляться на проблеми з погляду персонажів;

    • пов'язують зміст кейса зі своїм життям;

    • привносять свої фонові знання й методи;

    • висловлюють думки, порушують питання, захищають свої позиції;

    • будують алгоритм аналізу даних і пропонують можливі розв'язки;

    • можуть не погоджуватися, а іноді йдуть на компроміс.


У процесі навчання на базі кейсів тренер:

  • діє як фасилітатор (від англійського слова fasilitate - стимулювати, активізувати. В даному випадку людина, що виконує роль посередника між учасниками навчання з метою полегшити їх взаємодію у вирішенні поставленого завдання);

  • заохочує дослідження прикладу й розгляд дії персонажів у світлі прийнятих ними рішень.


Кейси повинні:

    • ґрунтуватися на реальній ситуації;

    • являти собою складні проблемні ситуації, що стимулюють дискусії й спільний аналіз в аудиторії;

    • стимулювати інтерактивне дослідження реалістичних і конкретних ситуацій самими слухачами.


Переваги НБК

      • Учасники відбирають і обробляють фактичні дані, застосовують аналітичний інструментарій і методи, встановлюють взаємозв'язки між проблемами, обмірковують свій досвід, що має відношення до подібних ситуацій, і роблять висновки, які вони можуть співвіднести з новими обставинами.

      • Учасники здобувають знання відносно сутності проблеми, у них виробляються аналітичні вміння, навички спільної роботи й спілкування.

      • Кейси підвищують практичну значимість навчання, надаючи слухачам можливість спостерігати за тим, як теорія втілюється в практику.

      • Підвищується активність, зацікавленість і рівень участі слухачів.

      • НБК розвиває навички групового навчання, вміння виступати перед публікою й критичне мислення.

      • Оскільки в основу багатьох кейсів покладені актуальні й реальні проблеми, їх використання на заняттях в аудиторії підвищує значимість розглянутої теми.


Розробка кейсів

        • Кейс – це оповідь.

– Він повинен мати цікавий сюжет, що співвідноситься з життєвим досвідом аудиторії.

– У нього має бути початок, середина й кінець.

– Кінця може й не бути – він буде написаний слухачами після закінчення обговорення.

• У кейс слід включати висловлення персонажів:

– вони вдихають у кейс життя й драматизм,

– наближають кейс до реальної ситуації.

• Кейс має бути актуальним для читача.

• Кейс повинен бути корисним з педагогічної точки зору.


"Світове кафе"
Що це?

"Світове кафе" (The World Cafe) – це дуже простий процес взаємодії, спрямований на широкий обмін думками, ідеями й досвідом. Учасники сідають за кавові столики, розмовляють і після закінчення певного часу переходять до інших столиків.



Такі раунди обговорень створюють живу "мережу" обміну думками й розширюють та поглиблюють колективні знання. Метафоричне ототожнення всього світу з кафе підкреслює важливість мережі словесного обміну й особистих взаємин, які створюють умови для пізнання, але часто залишаються невидимими. Цей метод заснований на припущенні того, що учасники вже мають мудрість і уявлення для розв'язання навіть найважчих завдань. Він дає змогу одержувати й використовувати глибокі знання про сутність речей.
Для чого використовується?

  • Для пробудження й виявлення колективного інтелекту, який перевершує будь!яку окрему теорію або інтелект будь-якого окремого учасника процесу (обмін знаннями);

  • для дослідження учасниками питань, що мають важливе значення;

  • для знаходження розв'язків;

  • для створення можливостей виявлення нових оригінальних ідей;

  • для стимулювання осмисленої взаємодії між виступаючими й аудиторією;

  • для стимулювання активності учасників;

  • для обміну досвідом (кейси) і думками


Як зробити процес ефективним

До початку сесії:

  • Визначте мету: для чого організується "кафе", які параметри важливі для досягнення цілей "кафе".

  • Питання: ставте відкриті запитання (передбачається розгорнута відповідь, а не лише "так/ні"); гарне запитання дає шанс виявити нові ідеї й можливості.


Під час сесії:

  • Поясніть мету й технологію "світового кафе". Попросіть 4-06 осіб сісти навколо кавового столика й створіть невимушену дружню атмосферу (макс. 5 хвилин).

  • За кожним столиком сидить фасилітатор, який пропонує нове питання, кейс або проблему, пов'язану з курсом. Одночасно інші учасники за сусідніми столиками також займаються дослідженням подібного питання.

  • Учасники й "господар" столика обговорюють питання й записують усі основні ідеї безпосередньо на столі, покритому аркушем фліпчарта. У цілому цей процес більшою мірою схожий на робочу сесію, а не на презентацію (15-30 хвилин).

  • Після першого раунду обговорення учасники переходять до іншого стола ("посланці ідей"). "Господар" стола коротко інформує їх про ідеї, запропоновані в ході попереднього раунду обговорень. Відновлена бесіда збагачується ідеями, темами й питаннями, порушеними в ході попередніх обговорень із іншими учасниками.

  • Цей процес повторюється кілька разів – зазвичай три раунди, і ідеї та погляди починають поєднуватися, а колективні знання – зростати (2-3 рази по 15-30 хвилин).

Відведіть час на підбиття підсумків і узагальнення в ході бесіди з усією групою. Результатом є "перехресне запилення" (перенесення) ідей і думок (5-15 хвилин).
Рекомендації/Помилки

  • Відведіть не менш як 60 хвилин.

  • Найкращі результати одержують за участі більш як12 слухачів.

  • Метод "світового кафе" менш корисний для передачі інформації лише в одному напрямі.

  • Іноді нове запитання, що дає можливість глибше досліджувати проблему, задають у ході останнього раунду обговорень.

  • Можна дати цьому методу й більш доречну для певної ситуації назву, наприклад: кафе знань, стратегічне кафе, кафе відкриттів тощо.

  • Періодично нагадуйте учасникам, щоб вони записували й схематично представляли основні ідеї.


"Відкритий простір"
Відкритий простір (ВП) – це технологія проведення дискусії навколо центральної теми на основі принципу самоорганізації. На початку зустрічі на стіні висить незаповнений розклад сесій. Ведучий дає короткі інструкції, і розклад швидко в певному порядку заповнюється учасниками й стає програмою роботи на день.

Технологія відкритого простору (ТОП) базується на широко відомому спостереженні, згідно з яким на традиційних конференціях і нарадах "найбільш плідними є перерви". Практичні знання, зв'язки й знайомства, угоди, плани на майбутнє й плани партнерства часто формуються в ході неформального обговорення невеликою групою людей питання, яке глибоко їх цікавить.


Технологія відкритого простору дає можливість швидко, просто й без великих витрат підвищити продуктивність нарад і конференцій.

Учасники не знають, що саме відбудеться у "відкритому просторі", але, як правило, вони виявляють велику зацікавленість і багато чого вчаться на таких зустрічах, оскільки:



  • лише за день або два вдається розглянути й узагальнити в заключному звіті найбільш важливі для них питання;

  • вони на собі випробують зовсім інший метод роботи, що дає змогу їм, "привласнивши" символічну владу, впливати на ситуацію ("ігрове середовище"), і вони можуть запропонувати цей метод своїм організаціям.


Коли варто використовувати технологію відкритого простору:

    • Центральна тема настільки складна, що одна людина або одна група не можуть повністю розібратися в ній.

    • Є істотні відмінності між людьми й/або ідеями. У ТВП відмінність стає ресурсом, який необхідно використовувати, а не проблемою, яку необхідно подолати. ТВП можна використовувати в групах різного масштабу – від 5 до 50 осіб.

    • Учасники надзвичайно зацікавлені у розв'язанні питання.


Не слід застосовувати ТОП, коли:

      • Керівник заходу вже має перелік питань, які необхідно розв'язати, або коли він прагне добитися певних чітко окреслених результатів.

      • Учасники не знайомі із центральною темою. Потрібні ініціатори, які глибоко й щиро зацікавлені в особливих темах і бажають скликати нараду для їх обговорення.

Як забезпечити ефективність технології?



  • Створити програму роботи:

    • підготувати вільну стіну або велику дошку під РОЗКЛАД СЕСІЙ;

    • використовувати стікери, на яких учасники пишуть теми, що пропонуються для обговорення.

      • Роль ведучого:

        • коротко викладає загальну тему, процеси й цілі технології відкритого простору;

        • пояснює принципи "відкритого простору":

          • Хто б не прийшов – він потрібний: учасники самі вирішують, на яку сесію піти згідно зі своїми інтересами й потребами.

          • Що б не трапилося – це єдине, що могло відбутися: учасники самі вирішують, на які теми проводити дискусії, і організують ці сесії.

          • Коли б це не почалося – це правильний момент: натхнення не приходить за розкладом.

          • Коли питання вичерпане – воно вичерпане. На розгляд теми пішло 10 хвилин? Прекрасно! Не витрачайте час і переходьте до наступної теми або заняття.

  • пояснює "правило двох ніг": якщо учасник у будь!який момент зрозуміє, що він не може нічому навчитися або йому нема чим поділитися, він повинен піднятися й перейти до іншої групи. Учасників, які часто переходять із групи в групу, називають "джмелями" або "метеликами", оскільки вони ніби "перелітають" із квітки на квітку.

    • Організація сесії у відкритому просторі

      • Ведучий просить учасників вийти в центр кола й написати питання або тему (дотичну до центральної теми), яку вони хотіли б обговорити з іншими учасниками. Учасники зачитують тему вголос і приклеюють стікер у розклад сесій. Учасник, що пропонує питання або тему, має відповідально поставитися до цього: він повинен спрямовувати дискусію й доповісти про хід сесії (при цьому йому потрібно викласти в доповіді не свою думку, а думку групи). Ведучий може попросити більш досвідченого учасника скликати сесію й скласти про неї звіт.

      • Не можна змушувати учасників пропонувати тему для дискусії або брати участь у ній (пам'ятайте перше правило: хто б не прийшов – він потрібний).

      • Якщо часу мало, подібні теми можуть бути розглянуті в ході однієї сесії. Тривалість сесії може становити близько півтори години, але тут потрібно виявляти гнучкість. Вступна сесія триває близько години, навіть якщо в групі налічується дуже велика кількість учасників.

      • Після складання розкладу сесій всі учасники вибирають сесії, в роботі яких вони хотіли б узяти участь, і починається дискусія у "відкритому просторі".

        • Закриття

          • Усі учасники збираються на пленарне засідання за годину до закриття зустрічі, щоб поділитися основними ідеями й отриманими знаннями.

          • Це не час для традиційних звітів груп: звіти складаються в писемній формі й передаються учасникам. Настав момент з'ясувати, чого навчилися та про що дізналися учасники.

          • Можна попросити учасників коротко висловити свої думки про минулу зустріч.


Рекомендації/ Помилки

            • Принципи відкритого простору й "правило двох ніг" можна написати на плакаті й вивісити плакат у приміщенні.

            • Не намагайтеся "стиснути" відкритий простір у мінімальний відрізок часу. Звичайно відкритий простір триває від одного до трьох днів (залежно від бажаного результату). Навіть за один день може бути проведено багато дискусій. Більш коротка тривалість зустрічі припустима, але в цьому разі неминуче втрачається глибина дискусій.

            • Єдиний спосіб внести плутанину в процес – вважати, що ви повинні керувати ним. Думка про те, що оскільки "відкритий простір" є неструктурованим процесом, і тому потребує контролю, – помилкова. Тут немає заданої структури й контролю, це – процес самоорганізації високого рівня.

            • Доповідачі повинні подати чіткий звіт про сесії в електронному форматі.


Дискусія
Уміння провести цікаву дискусію – це справжня майстерність. Після вдалого обговорення певної проблеми учасники дістають цінний і незабутній досвід, а також задоволення від навчання.

Обговорення – один з найскладніших і непередбачуваних способів донесення інформації.


Види дискусій:

Існує дві категорії дискусій.



  • Перша – це дискусії, організовані інструктором за допомогою так званого методу Сократа: перевіряються відповіді на задані запитання, і група рухається заздалегідь запланованим шляхом.

  • Друга – дискусії, у яких інструктор виступає посередником і гідом у бесіді учасників. Інструктор часто задає учасникам запитання, але не для того, щоб одержати конкретні відповіді й вести учасників заздалегідь запланованим шляхом, а для того, щоб стимулювати дебати.


Етапи підготовки й проведення дискусій
1. Підготовка до семінару-дискусії

  • Необхідно ознайомитися з матеріалом, який учасники збираються обговорювати, і бути готовим відповідати на запитання.

  • Потрібно означити цілі обговорення, згідно з якими учасники повинні проаналізувати проблему, відповісти на запитання або розв'язати складне завдання. Необхідно бути досить гнучким стосовно способів, за допомогою яких учасники добиваються своїх цілей; інструктор має бути впевнений, що так чи інакше їх обов'язково вдасться досягти, принаймні – деяких з них.

Якщо питання для обговорення побудовані не досить послідовно, необхідно вирішити, з якого саме питання учасники повинні починати дискусію і як рухатися далі в обговоренні. Під час дискусії можуть виникнути відхилення від розробленого плану, і обговорення буде розвиватися в непередбачуваному напрямі. Тому бажано завжди мати власний план, щоб реалізувати його в разі необхідності.
2. Початок дискусії

Розпочинати дискусію завжди складно, особливо якщо учасники незнайомі один з одним. Тому найкраще почати з конкретного запитання. Можна також прочитати уривок з якого-небудь рекомендованого видання й попросити учасників прокоментувати його, записати низку запитань чи положень або запропонувати написати тези до теми обговорення. Нарешті, можна розпочати дискусію із проактивного (проактивність – здатність виявляти ініціативу з метою поліпшення обставин або для створення нових можливостей) запитання, яке викличе розбіжність у поглядах.



3. Підтримка дискусії

Позитивний вплив на дискусію справить схвальна усмішка інструктора, підбадьорливий кивок, або похвала, але тільки в тому разі, якщо схвалення поширюється на всю аудиторію. Потрібно обов'язково пам'ятати, що інструктор ніколи не може бути звичайним учасником дискусії. Його поведінка, жести, слова – завжди будуть відбиватися на студентах.

Необхідно постійно стежити за обговоренням, щоб воно не припинялося, було цікавим і просувалося в певному напрямі.
4. Пожвавлення дискусії

Інструктор може зіграти роль "адвоката диявола" – не погоджуватися, провокувати відповіді; це пожвавить дискусію навіть за умови, що незгода може бути контраверсійною.

Вчасно задані різноманітні запитання допоможуть пожвавити мляву дискусію. Прямі запитання, які спочатку можуть обірвати бесіду, згодом, як правило, сприяють її продовженню. Широкі запитання з численними можливими відповідями можуть стати ключовими в обговоренні, але водночас здатні викликати підвищену напруженість у тих групах, де розмова пішла невдало.

Важливо навчитися в потрібний момент ставити потрібне запитання.


5. Завершення обговорення

Щоб розмова не вийшла занадто виснажливою або затягнутою, потрібно довести її до логічного висновку, який залишив би в учасників відчуття того, що вони опанували щось нове. Завершити розмову можна власними зауваженнями, підсумовуючи або роз'яснюючи важливі моменти.


"Мозковий штурм"
Правила підготовки мозкового штурму

Для проведення ефективного усного мозкового штурму рекомендується формувати групу з 6-8 осіб. При меншій кількості учасників, відповідно, народжується менше ідей, крім того, може не виникнути "критична маса".

Група "штурмуючих" – це найрізноманітніші люди, які не є вузькими фахівцями в досліджуваному питанні. Це повинні бути люди різної статі, віку, професії, темпераменту. Саме різнорідний склад і різний досвід учасників дають підстави сподіватися, що вони запропонують рішення, які сильно відрізняються від звичних.

Між учасниками й модератором не повинно бути відносин субординації, щоб уникнути скутості, пов'язаної з реноме учасників, із загрозою, реальною або уявною, їхньому авторитету в колективі та в очах начальства.

Бажано, щоб учасники мали виражену схильність до генерації ідей, певні творчі здібності. Присутність у групі саме "творців" дасть можливість зробити процес більш продуктивним.

Тривалість штурму необхідно обумовити заздалегідь і дотримуватися регламенту. Ідеальна тривалість для дискусії від 20 до 40 хвилин. Учасники повинні знати, що час обмежений і їм необхідно "видати" якнайбільше ідей у стислий термін. Це активізує їх, змусить вкластися у відведений час. Чіткий "таймінг" – така ж обов'язкова умова для учасників, як довжина дистанції – для бігунів.

До й під час проведення мозкового штурму необхідно створити обстановку максимального психологічного комфорту – запропонувати чай і каву, навіть увімкнути неголосну, але не заспокійливу, а бадьору музику. Це розкріпачує.

У процесі генерації ідей необхідно підтримувати невимушену й добро! зичливу атмосферу спілкування. Ідеї можуть бути будь-які – нездійсненні, безглузді, божевільні, жартівливі. Обґрунтування ідей не потрібне.

По-перше, на обґрунтування немає часу.

По-друге, учасники й неспроможні це зробити, оскільки, за визначенням, не є професіоналами.

Неприпустимі критика, аналіз, розвиток ідей, висловлених учасниками. Припустиме лише комбінування ідей, допомога учасників одне одному при формулюванні висловлювань, моральна підтримка. Критика й аналіз – прерогатива групи експертів!
Завдання модератора мозкового штурму

До завдань модератора входить:



  • Розіслати всім учасникам, не пізніше ніж за два дні до початку, повідомлення про мозковий штурм і час його проведення з коротким описом питання обговорення (проекту), цілей, наявних перешкод для вирішення завдання та ін.

  • На дискусії стежити за тим, щоб вона протікала відповідно до вищезазначених вимог.

  • У разі "зависання" процесу, дати новий імпульс, спрямувати думки учасників в іншому напрямі, запропонувати несподівані асоціації, наприклад, за допомогою методу контрольних запитань (див. нижче).

  • Не давати оцінок висловленим ідеям і самим учасникам як особистостям і фахівцям.

  • Постаратися максимально розкрити творчий потенціал кожного з учасників.

  • Фіксувати (записувати) всі ідеї, що надходять, навіть ті, які здаються абсолютно пустими.


Методи проведення мозкового штурму
Метод контрольних запитань і аналогії

Контрольні запитання – це свого роду навідні запитання, за допомогою яких модератор може дати новий напрям думкам учасників, проскочити період "зациклювання" на схожих між собою ідеях. Один з класичних списків контрольних запитань належить англійському винахідникові Т. Ейлоарту. У свою чергу, рекомендуємо скористатися прийомами, які непогано себе зарекомендували на практиці. Ось деякі з них із поясненнями.


"Спробувати "національні" розв'язки"

Як би розв'язав проблему англійський лорд?

Запропонуєте витончений французький розв'язок, марнотратний американський.

Що б сказав з цього приводу гарячий іспанський мачо?

Як би розв'язали питання працьовиті китайці?..
"Метод емпатії"

Емпатія - вживання, уявлення себе на місці іншого. У нашому випадку ми повинні сказати собі: "Я і є об'єкт, про який іде мова". Наприклад, якщо потрібно придумати нову упаковку для кефіру, ми говоримо: "Я і є кефір. Я стою на полиці в магазині. Я холодний, білий, смачний. Який у мене вигляд? Що мені зробити, щоб ця симпатична дівчина звернула на мене увагу? Що буде, коли я раптом звалюся з полиці?" і т. д.


"Пряма аналогія"

Розглядуваний об'єкт як частина нашої проблеми порівнюється з аналогічним об'єктом у природі, техніці тощо. Наприклад, для вирішення питання, пов'язаного з підвищення міцності автопокришок, можна розглянути копита коня, подушечки на лапах кішки і т. ін.


"Символічна аналогія"

Суть проблеми або її можливі розв'язки пропонується сформулювати у вигляді метафор, наприклад, для пляшки прохолодного напою – "зручна прохолода", "прозора примара", "пінний овал"…


"Фантастична аналогія"

Запропонуємо учасникам сформулювати головну непереборну перешкоду, яка заважає вирішенню завдання, а потім – на час "скасуємо" її! Допустимо на якийсь час існування в природі матеріалу з немислимими властивостями, відсутність сили тертя, гравітації або наявність чарівних ельфів.


Завдання експертів

Без наступної експертизи ідей сама процедура мозкового штурму не може вважатися продуктивною. Стислий результат першого етапу – список ідей, зафіксованих модератором у короткій формі, часто зі скороченнями, квапливо, іноді з елементами суб'єктивної редактури. Використання техніки для фіксації ідей, запропонованих учасниками мозкового штурму, часто є проблематичною справою – оператор з відеокамерою, як увімкнений спостерігач, безумовно, руйнує атмосферу, впливає на результат (особливо сковані в присутності камери новачки). Аудіозапис грішить накладанням одних голосів на інші, що призводить іноді до повної неможливості розчути деякі висловлення.

Отже, зі списком ідей повинна працювати група експертів. Їхнє завдання:


        • Згрупувати подібні ідеї, спробувати сформулювати загальний принцип, який лежить в основі групи ідей.

        • Класифікувати принципи.

        • Оцінити перспективність кожного принципу з погляду практичного втілення за наявності відомих експертам обмежень.

        • Дати розвиток перспективним принципам, наповнити їх конкретним змістом.

        • Сформулювати способи вирішення завдання професійною мовою.


Дебати

Дебати – один з інтерактивних видів діяльності, для якого характерне зіткнення позицій, одна з яких дістає перевагу в результаті обміну аргументами.



Історія дебатів

Дебати з'явилися в Стародавній Греції – в демократичних Афінах, де громадяни дебатували про недоліки й переваги законів.

У середні віки в Європі дебати стали частиною системи освіти й основою для розвитку ораторського мистецтва. У наш час значного поширення дебати набули в демократичних країнах. Віхою в історії дебатів стали перші телевізійні дебати між кандидатами в президенти США Річардом Ніксоном і Джоном Кеннеді в 1960 році.
Особливості дебатів (якості зразкових дебатів)


  • Чесність. Слід бути чесним у пошуках аргументів, які зміцнюють позицію учасників дебатів.

  • Повага. Аргументи повинні стосуватися тільки ідей, а не особистості учасників дебатів.

  • Дебатуючи – вчимося. Процес дебатів важливіший, ніж їх результат.

  • Здатність захищати протилежні точки зору не робить людину лицемірною. Існує думка: навіщо дискутувати, якщо ви повністю впевнені у своїй правоті.

• Дебати розвивають:

– уміння протистояти сильним аргументам,

– добру інтелектуальну звичку не висловлювати думку, не вислухавши всіх аргументів опонента, що утримує людину від необдуманих висновків.
Елементи дебатів


  • Тема.

  • Сторона, яка стверджує.

  • Сторона, яка заперечує.

  • Аргументи.

  • Підтримка й докази.

  • Спростування.

  • Рішення суддів.


Стилі дебатів

1. Дебати про "цінності"

Учасники дебатів зосереджують увагу на цінностях, протиставляння яких є наявним у темі (покарання важливіше в кримінальній судовій системі, ніж реабілітація). Дебати мають філософський, літературний характер.


2. Політичні дебати

Учасники дебатів розглядають практичне застосування конкретної позиції (уряд має заборонити всю рекламу алкоголю і тютюну).

Сторона, що стверджує, пропонує особливий, дуже ефективний план для досягнення цілей у темі.

Сторона, що заперечує, заявляє, що: а) зміни не бажані; б) запропонований план поганий; в) пропонує власний план.

Дебати ґрунтуються на практичних і статистичних даних, які мають конкретний характер.
3. Парламентські дебати

В основі цього стилю лежать дебати, які проводить Британський парламент. Одна сторона – уряд, інша сторона – опозиція. Спікер палати управляє ходом дебатів.

Обов'язок уряду – дати визначення термінів, які вживаються в темі, між темою й визначенням термінів має бути зв'язок. Учасники дебатів використовують як філософські, так і конкретні аргументи.
Методичні рекомендації до проведення дебатів

1. Підготовча робота

Вибирається тема для дебатів. Тренер допомагає зрозуміти тему учасникам.



2. Залучення фахівців

Фахівець може взяти участь у навчальному занятті: стати одним із суддів, допомогти в підготовці й обговоренні дебатів.



3. Розподіл ролей

Аудиторія ділиться на три групи.

Дві групи стануть командами – учасницями дебатів: одна команда як сторона, що стверджує, друга – як сторона, що заперечує. Кількість учасників повинна бути однаковою.

Третя група – судді: голова і його помічники. Ними можуть стати: учитель, фахівці, слухачі.



4. Підготовка учасників

Голова знайомить учасників з регламентом, правилами проведення дебатів. Команди готуються до дебатів: обговорюють теми дебатів і визначають аргументи на підтримку своєї позиції.


Схема побудови аргументу:

Аргумент > Доказ > Підтримка

або

Свідчення > Міркування > Висновок


Приклад

Свідчення: Листя жовтіє і опадає. Птахи відлітають на південь.

Міркування: Ці події пов'язані з приходом осені.

Висновок: Настала осінь.

Команди встановлюють черговість виступів.

Перші учасники команди, що відкривають дебати, говорять про позицію всієї команди. Наступні учасники команди висувають докази на підтримку позиції команди. Один учасник викладає один аргумент. Потім учасники команд готуються до спростування аргументів іншої сторони. Один учасник дає одне спростування.

5. Підготовка приміщення

Для проведення дебатів необхідно підготувати приміщення, розмістити

учасників так, як показано на малюнку:


Голова та його помічники


Сторона, що стверджує



Сторона, що заперечує

6. Проведення дебатів

Починає дебати голова: він оголошує тему, формулює проблему і встановлює регламент. Перший виступаючий має в своєму розпорядженні не більше трьох хвилин. Усі наступні виступаючі – не більше двох хвилин.

Висловивши аргументи на підтримку своєї позиції, команда починає спростовувати аргументи супротивника. Кожна команда має право зробити певну кількість спростувань. Наприкінці дебатів судді називають команду – переможця дебатів.
7. Підбиття підсумків дебатів

Судді оголошують результати дебатів, виділяють сильні й слабкі сторони команд-учасниць. Учасники, в свою чергу, оцінюють свою участь у дебатах в цілому й з'ясовують зокрема, чого вдалося досягти, а чого – ні, пропонують можливості для поліпшення дебатів. Учасники заняття говорять про ефективність і корисність цього виду діяльності.



Критерії оцінки дебатів

Оціночний лист суддів

Дебати: тема й дата проведення.

Суддя ...

Клас....

Команда ...

Виступ команди оцінюється за п'ятибальною системою.







Учасники

1

2

3

4

5

А

Аргументація (сторона, що стверджує)
















1

переконливість (висока цінність)
















2

інформативність (правдивість, адекватність)
















3

ясність (чітка організація, легке розуміння)
















4

закінченість (відповідність часовим рамкам)
















5

грамотність мови
















Б

Спростування (сторона, що заперечує)



















переконливість



















інформативність



















ясність



















закінченість



















грамотність мови



















співробітництво (взаємодія учасників команди)















Загальна оцінка команди


Метод модерації
Останнім часом значного поширення в методиках інтерактивного навчання дістав метод модерації. Застосовують цей метод з метою навчити працювати в одній команді і швидко приймати рішення в умовах обмеженої інформації та браку часу.

Прийняття рішень у групі ґрунтується на наявній в учасників інформації з використанням при цьому наступних методів дослідження:



  • експертних;

  • аналітичних;

  • експериментальних.

Експертні дослідження ґрунтуються на знаннях, інтуїції, досвіді, здоровому глузді учасників обговорення проблеми.

Аналітичні дослідження являють собою дослідження із застосуванням чітких методів, найчастіше математичних формул, для аналізу проблеми.

Експериментальні дослідження передбачають науково поставлений експеримент.

З урахуванням названих тут методів дослідження модерація являє собою організацію відкритого обміну думками, реалізацію здатності кожного учасника діяти як експерт, аналітик або експериментатор. Процес модерації набагато ефективніший, якщо модератор!керівник здатний координувати роботу кожного учасника.

Методу модерації притаманна наступна послідовність у роботі:

а) обговорення отриманої вступної інформації, що міститься в кейсі;

б) виділення релевантної (релевантний (від англ. Relevant) – доречний, такий, що стосується справи);

інформації щодо питання, яке розглядається підгрупою;

в) обмін думками й складання плану роботи над проблемою;

г) робота над проблемою (дискусія);

д) вироблення рішень проблеми;

е) дискусія для прийняття остаточних рішень;

ж) підготовка доповіді;

з) аргументована коротка доповідь.



Технічні прийоми модерації
Успішна робота в групі залежить від модератора. Перед модератором стоїть завдання керувати роботою групи (підгрупи). При цьому модератор повинен:

  • мати особистісні характеристики лідера й організатора процесу;

  • мати достатні знання й підготовку для ролі керівника;

  • постійно контролювати напрям дискусії, не допускаючи відхилення від теми;

  • стежити за часом, відведеним на обговорення теми;

  • тримати в полі зору поведінку учасників дискусії, не допускаючи конфліктів та пасивності;

  • уміти узагальнити результати й захистити свою точку зору перед опонентами.

Модератор не повинен викликати до себе почуття неприязні або роздратування з боку інших учасників.
Технічна робота модератора полягає в наступному.
1. Пропозиція ідеї:

  • модератор фіксує всі ідеї, висловлені в ритмі мозкової атаки;

  • регулює потік ідей.

Не допускається критика ідей. Краще, якщо ідеї будуть виписані на дошці або аркуші паперу.
2. Дискусія по висунутих ідеях:

  • модератор фіксує висловлювання!думки про ідеї;

  • регулює потік висловлювань;

  • групує висловлювання.

Висловлювання учасників можуть бути записані ними на окремих аркушах, краще фломастерами, і подані на загальний огляд. Таким чином, технічні прийоми модерації ґрунтуються на наочності, доступності інформації та систематизації за типами відповідей.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка