Мета і функції художньо-естетичного виховання учнів у позаурочній діяльності



Скачати 283.74 Kb.
Дата конвертації30.12.2016
Розмір283.74 Kb.
Мета і функції художньо-естетичного виховання учнів у позаурочній діяльності. Значення позаурочної музичної роботи у загальноосвітній школі на сучасному етапі

Мета художньо-естетичного виховання полягає в тому, щоб у процесі сприймання, інтерпретації творів мистецтва і практичної художньо-творчої діяльності формувати в учнів особистісно-ціннісне ставлення до дійсності та мистецтва, розвивати естетичну свідомість, загальнокультурну і художню компетентність, здатність до самореалізації, потребу в духовному самовдосконаленні. Загальна мета конкретизується в основних завданнях, що інтегрують навчальні, виховні й розвиваючі аспекти: збагачення емоційно-естетичного досвіду, формування культури почуттів, розвиток загальних та художніх здібностей, художньо-образного мислення, універсальних якостей творчої особистості; виховання в учнів естетичного ставлення до дійсності та мистецтва, світоглядних уявлень і ціннісних художніх орієнтацій, розуміння учнями зв'язків мистецтва з природним і предметним середовищем, життєдіяльністю людини, зокрема сучасною технікою, засобами масової інформації; виховання здатності сприймати та інтерпретувати художні твори, висловлювати особистісне ставлення до них, аргументуючи свої думки та оцінки; розширення і збагачення художньо-естетичного досвіду, опанування художніми вміннями та навичками в практичній діяльності, формування художньої компетентності - здатності керуватися набутими художніми знаннями та вміннями, готовність використовувати отриманий досвід у самостійній діяльності згідно з універсальними загальнолюдськими естетичними цінностями та власними духовно-світоглядними позиціями; формування системи знань та уявлень про сутність, види та жанри мистецтва, особливості художньо-образної мови мистецтв - музичного, візуального, хореографічного, театрального, екранного; виховання художніх інтересів, смаків, морально-естетичних ідеалів, потреб у художньо-творчій самореалізації та духовно-естетичному самовдосконаленні відповідно до індивідуальних можливостей та вікових етапів розвитку, формування навичок художньої самоосвіти та самовиховання. Функції, принципи Коли наприкінці XX ст. стабільні філософські орієнтири було втрачено, вектор пошуків методології загальної мистецької освіти та художньо-естетичного виховання був спрямований у площину новостворених галузей науки: синергетики, герменевтики, феноменології, аксіології, акмеології, кожна з яких висвічує нові грані художніх цінностей і виховні можливості їх впливу на людину. Активізувалися культурологічний та антропологічний аспекти методологічної рефлексії, адже художня освіта на всіх етапах життя людини виступає умовою її розвитку як суб'єкта культури, складовою культурного відтворення. Мистецтво дає змогу особистості засвоїти унікальну культуру людства і створювати свій власний духовний світ. Узагальнюючи теоретичні здобутки, що віддзеркалюють філософську множинність поглядів щодо функціонування мистецтва в соціумі, можна перерахувати такі основні функції: естетична, інформативно-пізнавальна, світоглядно-виховна, духовно-творча, аксіологічна, евристична, соціально-орієнтаційна, комунікативна, регулятивна, сугестивна, гедоністична, релаксаційно-терапевтична, компенсаторна. На відміну від традиційного домінування в освітньо-виховній системі інформативно-пізнавальної функції доцільно виділити і посилити в педагогічній практиці духовно-творчу функцію, яка тісно пов'язана з світоглядно-виховною. Принципи художньо-естетичного виховання: 1) органічне поєднання універсального (загальнолюдського, полікультурного), національного (державного) і регіонального (етнолокального, краєзнавчого) компонентів освіти та виховання з безумовним пріоритетом їх національної спрямованості, що забезпечує формування в учнів патріотичних почуттів, громадянської свідомості; 2) синергетичний підхід, що зумовлює націленість освітньо-виховної системи на художньо-естетичний саморозвиток особистості шляхом поєднання освіти із самоосвітою, виховання із самовихованням, на їх безперервність і відкритість до змін; 3) природовідповідність (врахування вікових особливостей та індивідуальних здібностей учнів) та культуровідповідність (розгляд системи художньо-естетичної освіти та виховання школярів як соціокультурного феномену, забезпечення культурної спадкоємності поколінь); 4) гуманітаризація і гуманізація (повага до інтересів і потреб особистості, "олюднення" знань, побудова навчально-виховного процесу на основі педагогіки співробітництва, толерантності взаємин і спілкування); 5) цілісність, що передбачає багатофакторну взаємодію відображених у змісті освіти та виховання основних компонентів соціального досвіду - художньо-естетичних знань, світоглядних уявлень, емоційно-ціннісного ставлення, художніх умінь, творчості; 6) поліхудожність, інтегральність, діалогічність (відображення в змісті художньо-естетичної освіти та виховання об'єктивно існуючих зв'язків між видами мистецтв, діалогу культур); 7) варіативність на основі індивідуалізації, широкої диференціації та допрофесійної спеціалізації; 8) взаємозв'язок художньо-естетичного виховання з соціокультурним середовищем (координація шкільної та позашкільної роботи, узгодження освітніх і дозвіллєвих заходів, гармонізація суспільних, професійно-педагогічних і сімейно-родинних виховних впливів). Функції Специфіка художньо-естетичного виховання у позаурочкий час дозволяє виділити його провідні функції і розглянути їх у двох площинах: з боку соціальних та особистісних потреб. Найважливішою з погляду реалізації соціальних потреб є функція естетичної соціалізації — забезпечення безперервного розвитку учнів, залучення їх до активного процесу оволодіння художніми цінностями. Перетинаючись із попередньою, функції, детерміновані потребами й інтересами особистості, мають низку специфічних особливостей, що дозволяє їх виділити в самостійну групу. Рекреаційна функція — забезпечення доречного, емоційного привабливого дозвілля, спілкування учнів. Різноманітність і насиченість видів діяльності, а отже, ролей, виконують стосовно школяра роль стимулятора його самодіяльності, самовираження, самовиховання. Компенсаторна функція — надолуження прогалин у художній освіті, забезпечення творчого зростання й активності особистості. Водночас вона поєднує естетичне виховання з моральним і світоглядним розвитком особистості, з формуванням її потенційної готовності до створення художніх цінностей. До цієї функції дуже щільно примикає релаксаційна функція, що робить акцент на розвагах, відповідно до можливостей художньо-естетичної діяльності учнів. Надзвичайно важлива в особистісному відношенні ціннісно-орієнтаційна функція, яка допомагає шукати і знаходити життєві орієнтири, естетичні ідеали, що мають силу наочного прикладу і зразка вдосконалення та змін у власному розумінні образу світу. Регулятивна функція — переведення цінностей і норм художньої культури в план поведінки особистості та регуляція навчальної та дозвіллєвої сфер життєдіяльності. 4. Система художньо-естетичного виховання та її структурні компоненти Цілісна педагогічна система художньо-естетичної освіти та виховання включає такі складові: змістовно-цільова - цілі (у соціальному й особистісному вимірах), принципи і завдання, зміст навчання і виховання; функціонально-процесуальна (педагогічні засоби, форми, методи і прийоми, способи взаємодії, педагогічні технології); результативно-оцінна (критерії оцінювання проміжних і кінцевих результатів навчання, інтегральні показники художньо-естетичної вихованості, гуманістична експертиза педагогічної системи загалом). Кожен конкретний вид мистецтва має свої засоби вираження об'єктивної дійсності (фарби, звуки, художнє слово тощо), процес виховання не може обмежитись одним якимось методом реалізації завдань, а має синтезувати засоби всіх видів мистецтва, розробляючи нові, більш ефективні підходи. Форми (способи) організації виховного процесу також мають бути оригінальними, творчими, науково обґрунтованими, майстерно сконструйованими (педагогічна технологія), тобто гармонійно поєднувати довершеність, оригінальність і красу. Їх можна поділити на фронтальні, групові, індивідуальні. Форма в педагогічній науці визначається як спосіб організації навчального і виховного процесу, що відображає внутрішній зв'язок його елементів і характеризує взаємовідносини вихователів і вихованців. Фронтальна робота характеризується тим, що її одночасно виконують всі учні. Це слухання музики і розмірковування про неї, вивчення пісні, сольфеджування її фрагментів або теми з великих частин твору. Фронтальну роботу організовують, як правило, за допомогою системи запитань учителя чи певних завдань. Може бути і робота учнів з підручниками. Під груповою формою роботи розуміють такі диференційовані заняття, коли окремі групи учнів за однією й тією ж самою темою виконують різні завдання. Наприклад, за певний навчальний період вивчено 6 пісень. Отже, клас можна поділити на 2 групи, за кожною закріпити пісню. Слухаючи вступ, певна група учнів має встати і заспівати пісню. Таким чином, використання ігрових форм роботи з елементами "змагання", сприяє створенню таких ситуацій у процесі вокально-хорової роботи, які активізують, вчать розмірковувати, бути уважними, співати усвідомлено. Учні можуть виконувати на уроці також індивідуальні завдання. Це бажано робити в середніх класах, коли школярі вже мають досвід аналізу музичних творів і володіють елементами музичної грамоти. Ми зробили спробу класифікувати форми організації виховного процесу в залежності від методики виховного впливу. За такою класифікацією форми музичного виховання поділяються на такі групи: словесні, практичні, наочні. Розглядаючи музичне виховання як складову творчої діяльності, ми беремо до уваги, що вплив музики на виховання особистості проявляється і реалізується в процесі: слухання музики, творчої діяльності (гра на інструментах, сольний та хоровий спів, танець, гра-рух під музику), пізнавальної діяльності (музична грамота), різноманітної діяльності, що проявляється в пропаганді музичного мистецтва. У зв'язку з обмеженою кількістю академічних годин, відведених на уроки музичного мистецтва у загальноосвітніх закладах, позакласна робота набуває особливого значення. У значній мірі вона визначає культурний рівень закладу, творчий потенціал роботи школи. Організаційні форми позаурочної музичної діяльності різноманітні: гурткова робота, масова (участь дітей у шкільних святах, колективне прослуховування концертів, зустрічі з композиторами та інше), індивідуальна (сольний спів і малі ансамблі). Основні форми позакласної роботи такі: шкільні хори, вокальні, інструментальні, фольклорні та вокально-інструментальні ансамблі, оркестри (духові, народні), танцювальні колективи. Силами цих виконавських колективів можуть бути організовані концерти в школі, шкільні свята й інші культурні розваги. Отже, музичні гуртки — одна з дійових форм активізації творчої діяльності та організації вільного часу дітей та молоді, серед яких провідне місце займає хоровий спів. Відповідно до вікових особливостей учнів, шкільні хори розподіляються на такі групи (типи): хор І класів, хор ІІ-ІV класів, хор хлопчиків ІІ-ІV класів. Хорові партії формуються за діапазонами і тембрами голосів. Кінцевою метою кожного хору є художнє виконання доступного репертуару. Для цього, в хоровому колективі ведеться велика навчально-виховна робота. Хор першокласників — це початкова форма хорового співу. Його мета оволодіння чистим унісоном, підготовка до двоголосого співу в хорі ІІ-ІV класів у роботі з хором цієї вікової групи нові вимоги. Це насамперед, вироблення двоголосся, а також удосконалення вокально-хорових навичок, набутих у підготовчому хорі першокласників. Якщо репертуар першокласників становлять маленькі, одноголосі пісні, що мають коротенькі фрази, то хор II- IV класів повинен вміти співати пісні героїчного характеру енергійним, повним звуком без форсування, користуючись м'якою та твердою атакою звука. Стрій і ансамбль, які необхідні для виразного виконання, вимагають бездоганного інтонування тону і півтону, двох-трьох коротких звуків на один склад, чистого, зрівноваженого звучання партій у двоголоссі. Важливо багато уваги приділяти визначенню музичних фраз, яскравої, щирої передачі їх змісту. Завдання хору хлопчиків таке ж саме, як і будь-якого хору, — виховати природне, легке, високе звучання, правильне співацьке дихання (нижньореберне, діафрагматичне), активну артикуляцію, слухову увагу, музичний слух і художній смак, а найважливіше — це любов до пісні. Звучання хору хлопчиків своєрідне, воно дає естетичну насолоду. Хори охоплюють учнів різних класів, але здебільшого ІІІ-ІV (до початку мутації голосу) такі хори переважно двоголосі. Інколи здійснюється поділ на три голоси, у процесі чого важливо правильно визначити їх, пам'ятаючи, що для альтів характерне грудне звучання ля-до2, а дисканти беруть ці ж самі звуки дзвінко до — мі2 — фа2, але не вище. В репертуарі хору повинні бути різножанрові пісні. Вокальні ансамблі є другим видом вокально-хорової роботи в школі. Це невеликий дво- або триголосий виконавський колектив, у складі якого 6-12 хлопчиків або дівчаток з найкращими голосовими даними. Такий колектив може виконувати більш складні твори. Ансамбль співає без диригента і може використовувати елементи театралізації пісні. Створюються в школах також фольклорні ансамблі, які бережуть і одночасно розвивають традиції народного співу: манера звукоутворення, стилеві виконавські риси, використання елементів гри, танцю, драматизації. Народна пісня займає почесне місце у всіх вікових групах. Учасники ансамблю можуть співати в дуетах, тріо, а також бути солістами. Виховання і навчання учнів сольного співу — є складовою частиною єдиної системи вокально-хорового виховання в школі. Індивідуальна робота з окремими виконавцями починається з виявлення у них співацьких даних — слуху, почуття ритму та музичної пам'яті і здійснюється на пісенному матеріалі, доступному вікові учня і його вокальним можливостям. Дуже важливо навчити солістів-виконавців природно поводитись на сцені та вміло створювати художній образ. Поряд з вокально-хоровими ансамблями в школах створюються оркестри та інструментальні ансамблі. Наприклад, духовий оркестр, оркестр народних інструментів, ансамбль сопілкарів, інструментальний ансамбль і вокально-хореографічний. Вокально-хореографічний жанр дуже складний. Ця форма музичної роботи вимагає кілька колективів — хору чи ансамблю, оркестру, танцювальної групи (часто є читець). Організація такого колективу в школі це складна праця, в процесі якої досягається високий рівень результату, бо характеризується масовим залученням учнів до музичної діяльності. Слід пам'ятати, що ансамбль буде справді художнім колективом, коли всі його компоненти (хор, танцювальна група, оркестр) будуть самостійними колективами зі своїми програмами. Спочатку можна об'єднати танцювальну групу з оркестром, потім хор з оркестром, а з'єднувати два чи три колективи можна і не на всю програму. Духовий оркестр складається з духових інструментів, що розподіляються на дві групи: мідні і дерев'яні. • мідні — альти, тенори, баритони, баси, контр баси, труби. • дерев'яні — флейти, кларнети, гобої, ударні інструменти. Духовий оркестр може охопити від 12 до 100 дітей при наявності духових інструментів у школі, тобто хорошої матеріальної та технічної бази. Створення вокально-іструментальних ансамблів у школі — це бажання підлітків самовизначитись у музиці, навчитися грати на гітарі. Завдання керівника ВІА — підібрати репертуар з урахуванням вікових особливостей школярів, виробити "імунітет" проти наслідування невдалих зразків, навчити грати, чисто злагоджено співати, дружити з сольфеджіо. Особливої уваги заслуговує використання в інструментарії ансамблю — народних інструментів (сопілки, бандури, скрипки, цимбалів, бубна) та звернення до народної пісні. Це першочергове педагогічне завдання, тому в репертуарі ансамблю мають бути українські народні пісні. Підліткам, що мають мутацію, гра на музичних інструментах та хореографія забезпечить творчу активність. У школах де є хор, вокальний ансамбль, група сольного співу, танцю, оркестр можна використати таку форму художнього виховання, як постановку дитячих опер. Це найкращий спосіб прилучити дітей до художньої діяльності, до створення дитячої оперної студії, інсценування пісень-ігор, пісень-байок, музичних казок. Отже, якщо гурткова робота в школі проводиться ефективно, то будь-який колектив стане окрасою шкільного свята чи музичного вечора. Музичний вечір — велике радісне свято для учнів, яке потрібно добре продумати і серйозно готувати. Визначити тему, підібрати музичний матеріал, який би відповідав вікові слухачів, розподілити обов'язки між учнями і скласти сценарій вечора. Тематика вечорів може бути різноманітною: "Життя і творчість композитора", "Вечір народної пісні", "Природа в музиці", "Виникнення інструментальної музики", вечір, присвячений народним або сучасним танцям, Новорічні вечори, осінні та весняні бали тощо. Другою частиною вечора може бути дискотека, до якої також пишеться сценарій. Дискотека може бути продовженням теми, розпочатої у І частині вечора, а може бути і самостійною, але обов'язково пізнавальною. Під час проведення дискотеки, школярі можуть познайомитися з творчістю сучасних музичних груп та окремих виконавців, навчатися танцювальної культури та сучасної хореографії у дискотеці. З цією метою запрошують хореографа. Найкращим підсумком класної і позакласної навчально-виховної роботи — є участь колективів у шкільних заходах та міжшкільних олімпіадах, де кожен колектив показує і пропагує своє мистецтво, свою майстерність. Перед виступом проводяться спеціальні репетиції, на яких перевіряються уміння дітей виходити на сцену, триматися під час виступів, виходити зі сцени. Керівник має пам'ятати, що зовнішній вигляд дітей, їх акуратність, вираз обличчя, а також поведінка на сцені впливає на успіх виступу. Після кожного концерту важливим моментом є обговорення його. Домогтися доброї організації позакласної роботи в школі можна лише при умові, що художнє виховання стане предметом уваги дирекції, класних керівників і всіх учнів. Форми організації музичної діяльності реалізуються за допомогою методів виховання. Метод — це слово грецьке, означає шлях, спосіб пізнавальної, практичної діяльності людей, це спосіб досягнення передбаченої мети, яка в контексті музичного виховання полягає в тому, щоб сприяти вихованню здорового, розумного, прогресивного, духовно-багатого покоління. А тому, майбутньому спеціалісту музичного виховання необхідно засвоїти такі істини: • захоплювати свого вихованця особистим виконанням або виконанням в технічному запису; • образно співставляючи, розповідати зміст твору; • привчати до поступової роботи, до спокійного і зосереджуваного вслуховування; • поетапне входження в світ мистецтва і вивчення його без нав'язування ідей і авторитаризму. Всі форми і методи музичної діяльності допомагають формувати навички активного, емоційного і свідомого сприйняття музики, збільшують музичний досвід дітей, прищеплюють їм знання і збагачують їх музичну культуру та музичне мислення. Значення позаурочної музичної роботи у загальноосвітній школі на сучасному етапі Наукові дослідження переконливо доводять, що дитина повинна знаходитись під постійним виховуючим впливом матеріальної і духовної культури свого народу. Це потрібно, найперше, для найповнішого розкриття природних схильностей дитини і розвитку її здібностей. Однак сучасна етнокультурна ситуація в Україні, особливо на Півдні та Сході далека від тієї, яка потрібна для національного духовного відродження народу. Діти не залучаються з раннього віку до культури та історії свого народу, бо не знаходяться під прямим формуючим впливом українського середовища. Не використовують повною мірою своїх можливостей заклади народної освіти, хоча протягом останніх років і відбулися значні зрушення в українському шкільництві. В програмі з музики 1-4 класів вказано, що музичне виховання на уроках музики слід органічно поєднувати з проведенням позакласної роботи з музики. Вона проводиться як у масових формах (музичні вечори, шкільні свята пісні, календарні фольклорні свята, фестивалі, цикли лекцій-концертів, музичні клуби, перегляд музичних телепередач, слухання музичних записів та радіопередач та інші розваги ), так і у формі гурткової роботи. Музичний фольклор кожного народу глибоко самобутній, різноманітний за жанрами. Він відтворює історичні особливості життя, побуту, звичаїв. Тож уроки музичного мистецтва як і позакласні заняття, повинні бути “народним духом” (К.Д.Ушинський). Цієї мети можна досягнути як на уроках музичного мистецтва так і у позакласній роботі з музики в початкових класах, використовуючи свята та розваги. Сучасні вимоги до організації свят і розваг В житті дітей молодшого шкільного віку важливе місце займають свята й розваги. Вони приносять дітям велику радість, створюють у них бадьорий настрій, виховують активність, життєрадісність, почуття колективізму і гумору. Особливу роль відіграють години розваг у формуванні художньо-естетичних смаків та здібностей дитини. Такі вечори повинні проводитись на високому художньому рівні. Із захопленням діти сприймають сюрпризні розваги. Проте, як правило, вони завчасно дізнаються про вечір і беруть участь у його підготовці. Вивчають пісні, танці, тексти інсценівок, готують запрошення, оформляють залу. Проводяться вечори розваг як для окремого класу, так і для декількох. Матеріал добирається відповідно віку дітей, рівня їхнього розвитку та інтересів. Значне місце у виховній позакласній роботі з музики в початкових класах занімають концерти тематичної та художньої самодіяльності. У концерті самодіяльності повинні бути різноманітні номери. Діти з радістю слухають пісні, вірші, музику, дивляться танці. Необхідно, щоб за своїм змістом всі номери були їм доступні. Можна планувати тематичні концерти, присвячені творчості композиторів чи поетів (наприклад композиторів – П.Чайковського, М.Лисенка, А.Філіпенка, поетів – П.Тичини, М.Рильського). Розпочати концерт можна з розповіді про композитора чи поета, показу портрета, фотографій або інших художніх ілюстрацій. Музичний репертуар може бути як в живому виконанні, так і в аудіозапису. Важливе місце серед розваг посідають ігри-драматизації та драматизовані казки. Участю в них можна у цікавій, захоплюючій формі прилучити дітей до скарбниці рідної музики. В процесі цих ігор у дітей виховується активність, ініціатива, працьовитість, розвиваються також художні здібності: творча уява, вміння увійти в роль. Улюбленими видами розваг у молодших школярів стають музичні драматизації казок, де виконавцями є самі діти, виставки різних видів театрів за участі дітей і дорослих, за вибором вихованців та педагогів. Розвиткові музичної творчості молодших школярів сприятиме підготовка з ними невеличких концертів: “Дитячі пісні про головне”, “Я і ти в оркестрі разом”, “Танцювальний зоопарк”, або інших; проведення фестивалів дитячих талантів: “Мої пісні моїй країні”, “Ми – веселі музики”. Ініціативність кожної дитини виконати вже відоме з улюбленого репертуару, виконати щось нове за власним задумом чи за допомогою вихователя, імпровізувати в ході самої розваги під впливом гарної музики та уявних обставин, запропонованих вчителем. Схвалюються щонайменші успіхи учня, його прагнення творити красу, вигадка, творче натхнення й емоційна захопленість процесу творення, старанність. Позитивні естетичні та моральні переживання дають дітям святкування дня приязні та любові (Валентинів день), вшанування Віри, Надії, Любові та Софії, вечори народного гумору тощо. У мистецькій атмосфері розваг дорослі спрямовують дітей на емоційне й усвідомлене переживання мистецтва та життя, на активні прояви у виконавстві, на спільне розгортання змісту дійства. Всупереч усталеній звичці проводити так звані ранки, радимо влаштовувати з дітьми свята. Адже назва “ранок” суть формальна, вона, власне, зазначає час проведення будь-чого. Натомість поняття “свято” уособлює піднесений стан душі як домінуючий настрій, який створюється і зберігається у дитини протягом дня. Важливою умовою проведення музичних розваг і свят виступає доцільна, зацікавлена і художньо-виразна активність вчителя та батьків. Дорослі не лише перебирають на себе деякі ролі, а й взаємодіють з дітьми: разом з ними співають, грають в оркестрі, беруть участь у грі, танцюють у масовому танці тощо. У святах за народними традиціями бажано зберігати властиву їм імпровізаційність, вміти виявити себе невимушеними, душевно перевтіленими в художній образ майстром-виконавцем. Такий приклад легше наслідувати батькам: приєднатися до загальної гри і, навіть, до виконання п’єси оркестром, співати разом з дітьми при спів пісні, стати з ними у спільний танок, яким завершується весняне свято абищо. Зважаючи на значущість жіночого дня і Дня матері для виховання майбутніх жінок і чоловіків майбутніх мам і тат, слід ознайомлювати дітей з обома традиціями вшанування жінки у суспільстві і в народі. Різноманітні музичні розваги, які проводяться в позакласній роботі з музики, мають для дітей велику втіху й радість. Розумна їх організація, планування тематики, залучення дітей до підготовки та участі в них сприяють належному музично-естетичному розвиткові вихованців. Естетична атмосфера розваги, у якій дитина діє разом із дорослими, має заохочувати її створювати собі гарний настрій, радіти спільним музичним забавам та співам і власним музичним проявам. Завдання і зміст позаурочної музичної роботи, її зв’язок з уроками музичного мистецтва, масові та гурткові форми роботи. Розваги завжди радують дітей, створюють в них бадьорий веселий настрій. Години дозвілля мають велике навчальне і виховне значення. Вони збагачують школярів новими знаннями й враженнями, сприяють організації дружнього дитячого колективу. Під час вечорів розваг школярі знайомляться з найкращими зразками дитячих художніх творів, слухають пісні та музичні п’єси у виконанні на різних музичних інструментах, дивляться вистави лялькового, тіньового та ін. Такі вечори сприяють творчій активності дітей, дають можливість кожній дитині виявити себе. Основні види розваг: концерт, гра-драматизація, ляльковий театр, тіньовий театр, настільний театр, театр п’яти пальців, слухання радіо- та телепередач, вечір ігор, розваг, атракціонів, святкування днів народження дітей. КОНЦЕРТ У школі проводять концерти художньої самодіяльності або тематичні концерти. Їх можуть готувати дорослі, самі діти або дорослі разом з дітьми. Розглянемо кожен вид окремо. Концерти художньої самодіяльності духовно збагачують дітей. В емоційній формі вони знайомлять учнів із зразками художнього слова, народними піснями, творами композиторів. Якщо на уроках вокальна музика звучить в одноголосому виконанні, а інструментальні п’єси виконуються звичайно на фортепіано, то на вечорах художньої самодіяльності пісні може співати ансамбль вчителів , а інструментальна музика звучить на різних інструментах – фортепіано, скрипці, народних інструментах (домрі, балалайці тощо), коли є можливість залучити виконавців. Вчитель зобов’язаний заздалегідь прослухати музичні твори у виконанні батьків чи учнів , а інколи допомогти їх вивчити, підказати, як краще проспівати або розповісти щось дітям, враховуючи їхні вікові особливості. Тематичні концерти досить різноманітні за своїм змістом, наприклад: “Наша Батьківщина”, “Герої-космонавти”, “Пісні й танці різних народів”, “Жанри музичного мистецтва” (“Про трьох китів...” Д.Кабалевського), концерти з циклу “Пори року” та інші. Програма складається з вокальних та інструментальних творів, які в основному знайомі дітям. Дуже подобаються дітям концерти, присвячені творчості композиторів письменників. Такі концерти добре починати з яскравої розповіді, показу малюнків, портрета, фотографій, художніх ілюстрацій. До програми треба включати найцікавіші й найдоступніші дітям твори. Вчитель може ілюструвати розповідь виконанням творів на фортепіано або в запису на магнітофонній плівці. Є чимало грамплатівок із записом літературного та музичного матеріалу для дітей у виконанні провідних акторів. Діти сприймають ці твори з великою цікавістю. Тематичний концерт можна присвятити ознайомленню дітей з музичними інструментами (скрипкою, баяном, акордеоном, домрою, балалайкою, сопілкою, цимбалами тощо). Це значно розширить їхній музичний кругозір. Знайомлячи дітей з інструментами, перш за все треба показати й назвати його, потім розповісти про основні частини інструмента, коротко пояснити їх призначення і продемонструвати звуковидобування, звертаючи увагу на характер звучання. На закінчення треба виконати на інструменті два-три доступні твори різного характеру – нові або знайомі дітям. Якщо їм це сподобалось, можна повторити. Іноді концерти художньої самодіяльності й тематичні проводять самі діти, наприклад, старші для молодших. Ці концерти мають великий успіх і допомагають вчителям зробити вечір розваг цікавим, веселим та змістовним. За кілька днів до концерту вчителі з’ясовують із старшими школярами, що б вони хотіли виконати, й записують їхні імена, потім вчитель складає програму. До неї можна включити також пісні, ігри й танці, які знають діти. Спільна участь у концерті дуже подобається дітям, об’єднує їх у дружній колектив. На музичних заняттях немає можливості задовольнити бажання кожної дитини проспівати її улюблену пісню або виконати танець. Концерти самодіяльності дають змогу дітям проявити себе в піснях, танцях, задовольнити своє прагнення до активної музичної діяльності. Цей вид розваг особливо сприяє розвиту дитячої творчості. На концерти самодіяльності доцільно запрошувати школярів. Нерідко деякі з них навчаються у музичній школі або в хореографічній студії, і їхні виступи завжди дуже подобаються дітям. Такі зустрічі в концертах сприяють вихованню товариських взаємовідносин між школярами. Поряд з концертами для дітей молодшого шкільного віку організовуються дитячі концерти за участю дорослих. У таких концертах виступають актори-професіонали, учні педагогічних училищ, вчителі та батьки. ГРА-ДРАМАТИЗАЦІЯ Значне місце серед розваг належить іграм-драматизаціям, які дають можливість у цікавій, захоплюючій формі прилучити дитину до скарбниці рідної мови. В цих іграх у дітей виховуються такі позитивні якості, як активність, ініціатива, самостійність, працьовитість, розвиваються художні здібності: творча уява, вміння творити образ, фантазувати. У процесі ігор-драматизацій діти виробляють звичку мислити самостійно, вміння бачити у навколишньому житті те, що допоможе потім передати певний образ. ЛЯЛЬКОВИЙ ТЕАТР Історія ляльок театру настільки стародавня, що є підстави гадати, чи не виник він раніше за театр живого актора. В легендах і письмових документах майже всіх народів світу є загадки про театр ляльок. Перша з них датується Х ст.. до н.е. Ляльковий театр за свою багатовікову історію створив ряд безсмертних образів: староруський Петрушка, усіма улюблений Панч в Англії, Ганствурст у Німеччині та ін. Ляльковий театр має велику кількість різновидів: ляльки, що їх одягають на руку (петрушки), ляльки на тростинах, відкритих і закритих, ляльки на ниточках (маріонетки); ляльки, які знаходяться на сценічному планшеті, тобто великі, в зріст людини і навіть більші від неї. Для сьогоднішніх вистав театру ляльок характерне вільне поєднання різних типів ляльок, а також різних прийомів і засобів – все це підпорядковано виявленню специфіки мистецтва. У школі ляльковий театр є найулюбленішим видом розваг. Він захоплює дошкільників своєю незвичайністю, барвистістю, динамікою. Вистава переносить дітей у чарівний світ, де все казкове і реальне, і фантастичне. З великою радістю зустрічають вони появу ляльок на ширмі, сприймають їх так, ніби це живі істоти, з цікавістю спостерігають їхні дії. Діти люблять, коли герої вистави стрибають, танцюють, співають, ховаються, їдять, сплять тощо. Це викликає у них жваву реакцію, яскраве емоційне ставлення до дійових осіб і прагнення безпосередньо втрутитися в їхні дії. Дітям дуже подобаються такі вистави лялькового театру, як “Теремок”, “Три поросяти”, “Петрушкин цирк” тощо. Сценарії до цих вистав можна знайти в спеціальних збірниках. Чим старші діти, тим більше вони цікавляться сюжетом інсценівок, стосунками між дійовими особами, долею героїв, їхніми успіхами та невдачами. Тому ляльковий театр використовується не тільки як розвага для дітей, а й як засіб виховання високих моральних якостей та позитивних рис характеру. Музика – важлива частина вистави лялькового театру. Вона допомагає створити настрій, підкреслити характер дійових осіб, ритмічність рухів ляльок. Діти дуже люблять, коли ляльки танцюють і співають. Вони легко запам’ятовують пісні та музику, а також твори композиторів. Незалежно від того, де показують виставу – на повітрі в літній час чи в приміщенні взимку, - ширма, декорації та ляльки мають бути добре освітлені. Дітей не можна садити напроти світла. Якщо показ відбувається в кімнаті при денному освітленні, ширму ставлять проти вікна, якщо на повітрі влітку – дітей садять в затінку. Всі необхідні атрибути треба розмістити на столі за ширмою у певній послідовності, тоді артистам під час вистави не доведеться шукати ляльок. Починати показ слід вчасно, але тільки при повній тиші. Оформлення повинно відповідати змісту вистави, бути простим і водночас високохудожнім та не дуже громіздким. Ляльок і декорації треба зробити яскравими, колоритними, цікавими, щоб вони запам’яталися в пам’яті дитини. Велике виховне значення має участь дітей у підготовці до вистави лялькового театру. Вони радіють повідомленню про наступну виставу і з нетерпінням чекають її. ТІНЬОВИЙ ТЕАТР. Фігури тіньового театру можуть лише пересуватися по стіні або екрану. Але діти захоплюються тіньовим театром, тому що в ньому поєднуються різні образи, художнє слово, спів та музика. Приносячи дітям радість, ці вистави мають також велике виховне значення. Але для того, щоб казка сподобалася школярам і справила на них певне враження, необхідна ретельна попередня підготовка. Обладнання тіньового театру нескладне: настільна лампа та екран, який можна зробити з паперової кальки або цигаркового паперу розміром 30Х40 см. Екран розміщують на столі. Лампу слід поставити на рівні рук людини, яка сидить, і загородити картоном так, щоб світло не падало в очі глядачам. Сідати краще між лампою та екраном. Вчителю треба добре знати казку, вміти розповісти її виразно й цікаво. Персонажі, які говорять, повинні рухатись, щоб діти бачили, хто розмовляє. Кожна дійова особа відрізняється своїми характерними рухами і голосом. Вчитель завчасно відпрацьовує ведення силуетів. Під час показу вистави він активізує дітей, пропонуючи їм проспівати пісеньку про звірів чи тварин, яких вони не бачать на екрані та ін. Подобається дітям “Казка про дурне мишеня” С.Маршака, “Ріпка” та ін. ТЕАТР П’ЯТИ ПАЛЬЦІВ Театр п’яти пальців – це ігри-розваги, ігри-потіхи, казки, різні інсценівки, які супроводжуються показом ляльок, що їх надівають на пальці руки, та музикою. Такий театр вимагає від вчителя творчості як у виготовленні персонажів, так і емоційній передачі ігор та інсценівок. Театр п’яти пальців дуже люблять діти. Після показу вони повторюють ігри з пальчиками. Можуть самостійно інсценувати приказки, вірші та невеликі казки для дітей. Взагалі найкраще для цього театру підбирати матеріал з народної творчості (казки, вірші, пісні, загадки, приказки). Діти їх легко сприймають та швидко запам’ятовують. У показі інсценівок необхідні емоційність, наслідування голосів тварин та істот, отже вчителю слід тренуватися у техніці виконання, щоб слово відповідало рухам. НАСТІЛЬНИЙ ТЕАТР Крім лялькового театру, дітям дуже подобається дивитися вистави настільного театру. Для цього використовуються звичайні іграшки або фігурки з картону. Діти не помічають рук вчителя, який маніпулює іграми, активно сприймають казку, жваво та емоційно реагують на те, що відбувається. У настільний виставі показ проводиться на столі. Вчитель пересуває рукою ляльку і легенько рухає того героя вистави, який говорить. Пересувати ляльку треба обличчям у той бік, куди вона рухається. Персонажі мають бути красивими та відповідних розмірів, наприклад, заєць менший від ведмедя і т.п. Вчитель працює над музичним оформленням інсценівки чи казки для театрів – тіньового, настільного та п’яти пальців: добирає уривки з музичних творів, пісеньки, характерні для різних персонажів, а потім розучує їх. Тільки після такої попередньої підготовки можна показати дітям виставу. СЛУХАННЯ РАДІО- І ТЕЛЕПЕРЕДАЧ У музичному вихованні значну роль відіграє правильне використання радіо- і телепередач. Слухаючи разом з дітьми спеціальні музичні передачі, нескладні, але майстерно виконані інструментальні та вокальні твори, привчають знаходити в музиці радість і задоволення. Крім ранкових музичних передач, у програмі радіо є передачі для дітей у другій половині дня. Їх рекомендують використовувати як години розваг. Слухання музичних радіопередач вчитель планує завчасно, орієнтуючись на програму центрального радіомовлення. По телебаченню діти можуть дивитися художні та мультиплікаційні дитячі фільми, які тривають не більше 30 хв. У цих передачах часто звучать для дітей пісні, по телебаченню і в радіопередачах окремі ансамблі, а також артисти-професіонали із спеціальними програмами для дітей. Під час слухання чи перегляду передачі діти зручно сідають біля радіоприймача або телевізора. Вчитель коротко дає їм необхідні пояснення. Якщо діти почують знайому мелодію, можна запропонувати їм підспівувати. Під час передачі слід виховувати у дітей культуру поведінки: привчати їх слухати уважно, не заважаючи собі та іншим. Після її закінчення вчитель обмінюється з дітьми враженнями, роз’яснює незрозуміле й підтримує у них хороший настрій, внаслідок того школярі з нетерпінням чекатимуть наступної передачі. ВЕЧОРИ ІГОР, ЗАБАВ, АТРАКЦІОНІВ Велику радість і задоволення приносять дітям вечори ігор та забав – основний вид дитячих розваг. Вчитель разом з музичним керівником готує незнайомі дітям ігри-атракціони, ігри та змагання, різні забави тощо. Ігри чергуються із загадками, веселими гумористичними віршами, піснями, скоромовками. Частину матеріалу можна підготувати з окремими дітьми таємно від усіх інших і подати як сюрприз. На вечорі розваг можуть виступати всі діти: загадати загадку, прочитати вірш, проспівати пісню тощо, при визначенні послідовності проведення розваг слід враховувати навантаження дітей, вміло чергуючи ігри, загадки, танці. Вчитель завчасно має потурбуватися про те, щоб приміщення та атрибути були красиво оформлені, щоб вечір пройшов цікаво й весело. СВЯТКУВАННЯ ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ДІТЕЙ День народження дітей у школі відзначають по-різному. В деяких із них цей день проводять у справжній день народження дитини. Іменинник приходить святково вдягнений, приносить цукерки, а діти вручають йому завчасно підготовлені подарунки. Цього дня іменинник веде дітей на зарядку і на музичне заняття, розпочинає гру із змаганням. За його бажанням повторюють пісні, ігри або музику для слухання. Діти співають йому про день народження, ведуть “коровай”. В інших класах цей день відзначають більш урочисто. Його святкують один раз на місяць всім класом для дітей, які народилися в цьому місяці. Найчастіше день народження відзначають у середині місяця. На цьому святі діти співають пісні, грають, читають улюблені вірші, танцюють. Такі концерти не вимагають спеціальної підготовки, проте справляють на дітей велике враження. На ці вечори можна запрошувати батьків іменинників. СВЯТКОВІ РАНКИ Проведення свят у школі сприяє всебічному розвитку дітей. Під час проведення святкових ранків виявляються і виховуються у дітей організованість, культура поведінки, громадська активність. Сила виховного впливу свята полягає в тому, що основна його ідея доноситься до дитини яскравими образними засобами, за допомогою всіх видів мистецтва: музики, співів, танцю, художнього слова. У школі відзначають річниці з Дня Незалежності, свято Нового року, 8 Березня, 1 Травня, День Перемоги, День Космонавтики. Радісною, святковою подією завжди є випуск до 5-го класу. Щоб свято було веселим і радісним, його слід детально продумати. Слід пам’ятати про виховні завдання кожного свята, враховувати вікові особливості та інтереси дітей. Своєчасний вибір матеріалу є найважливішою умовою підготовки до свята, завдяки чому не буде марної поспішності, зайвих репетицій тощо. Програми кожного ранку – це результат послідовної, планової роботи з дітьми протягом тривалого часу. Складається вона заздалегідь із вивчених пісень, віршів, ігор, танців, інсценівок та сюрпризних моментів, які спеціально добираються до свята. Через велику кількість святкових дат, що відзначаються, можливе пере навантаження дітей. Щоб уникнути цього, рекомендується включати до програми ранку як новий матеріал, що його діти ще не виконували на святі, так і відомий, виконуваний повторно. Слід завжди пам’ятати, що свято принесе дітям радість лише в тому разі, коли виконуватимуть добре знайомий матеріал. І тому не слід перед кожним святом братися за нові й нові твори. Обов’язково треба чергувати жанри, бо одноманітна програма втомлює дітей, знижує їхній інтерес. Не можна випускати з поля зору й черговості виступів дітей. Завданням вчителів є залучення до виступів на святковому ранку кожної дитини. Педагоги повинні дбати про те, щоб в іграх, танцях, співах, читанні віршів, інсценівках брали участь усі діти. Це виховує у дітей почуття відповідальності, розвиває уважність, волю, згуртовує дитячий колектив. Святкові ранки є однією з форм організації музичної діяльності дітей, всі види якої (співи, слухання музики, музично-ритмічні рухи, гра на дитячих музичних інструментах) у сукупності складають її зміст. Тому музично-літературний матеріал має відповідати основним вимогам – бути ідейним, змістовним, доступним, високохудожнім. І, безперечно, виконувати його треба грамотно і художньо. Можна використовувати на святі платівки та магнітофонні записи – для слухання вокальної, хорової та інструментальної музики у виконанні майстрів музичного мистецтва. План проведення святкових ранків складається класним керівником і затверджується заступником директора з позакласної роботи. Успіх проведення ранку залежить і від своєчасно розпочатої підготовчої роботи, до якої залучають і дітей, і дорослих. Так, при складанні календарного плану вчитель передбачає проведення екскурсії по місту, щоб діти дістали уявлення про те, як люди готуються до свята. До плану включається також читання оповідань, розучування віршів тощо.Готується оформлення залу, групових кімнат, костюмів, атрибутів тощо. Уся попередня робота педагогів має бути підпорядкована основній ідеї наступного свята. Дітям показують, де саме вони сидітимуть, де стоятимуть “артисти”, потім проводять загальну репетицію пісень, ігор, танців. А слова ведучого, поздоровлення, виступи дітей, сюрпризні ігри мають вперше прозвучати на святі. До підготовки та проведення святкових ранків треба залучати батьків. Вони можуть допомогти пошити костюми, оформити приміщення, брати участь у концерті. На святі вони – бажані гості. Найважливіше – створити у дітей святковий настрій, радісне піднесення, пов’язане з ідеєю свята. Щоб діти все зрозуміли, ведучий повинен добре знати сценарій, послідовність номерів і читати його виразно літературною мовою, уникаючи стандартних виразів. Йому треба уміти безпосередньо спілкуватися з дітьми, регулювати їхній настрій, виявляти винахідливість і дотепність. Вчитель може заспівати пісню, прочитати оповідання або вірш, виконати танець. Під час виступів дітей він стежить за ними, готує потрібні атрибути, допомагає вчасно переодягатися, співає разом з усіма тощо. Зміст програми святкового ранку змінюється залежно від основної ідеї кожного свята. Особливе місце, як уже зазначалося, належить ранкам з нагоди найважливіших суспільно-політичних дат. Вони починаються урочистою частиною, яка включає організований вхід дітей до залу у святкових костюмах з яскравими атрибутами в руках – квітами, червоними прапорцями, кульками тощо. Потім діти сідають на заздалегідь підготовлені місця і слухають вітання, виконують святкові пісні, танці, вірші. До програми завжди включають веселі ігри на спритність і кмітливість. Закінчити ранок можна організованим виходом дітей, тоді розважальна частина ранку не зменшить урочисті свята. Зустріч Нового року – радісна подія для всіх дітей. На цьому зимовому ранку представлені казкові образи: Дід Мороз, Снігуронька, лісні звірі. Різноманітна програма, активна участь у загальних веселощах всіх дітей забезпечать успіх новорічного свята. Крім групових виступів, деякі ігри та карнавальні таночки (петрушок, гномів тощо) можуть бути сюрпризом для дітей. Це приносить багато радісних несподіванок під час свята. На святі “Випуск дітей до 5-го класу” демонструється, як діти зміцнили, якими стали спритними, сміливими, чого досягли в усіх видах діяльності. Майбутнім п’ятикласникам дарують олівці, книги. Кожен, звичайно, одержує фотографію класу. Після проведення ранку необхідно обговорити його на засіданні педагогічної ради, щоб врахувати помилки, уникнути їх у майбутньому, відзначити позитивні моменти. Після свята не треба відразу прибирати оформлення (костюми, атрибути), щоб поглибити враження дітей. НАРОДНІ СВЯТА І РОЗВАГИ Як зазначено в “Концепції національного виховання”, визначальним є принцип народності виховання, що зумовлює потребу у формуванні насамперед національної свідомості, любові до рідної землі. У праці “Серце віддаю дітям” В.Сухомлинський розповідає про той добродійний вплив, який справило на його вихованців виконання українських народних пісень. Рідна пісня, визначаючи поетичне бачення навколишнього світу, допомогає виховувати в дітей естетичне ставлення до природи, тонкість сприймання, емоційну чуйність. Фольклор – це найбільше духовне багатство народу, справжній його скарб. Він є вираженням душі народу, його баченням довколишнього світу відображенням подій, що відбулися протягом віків. У піснях – цього музично-поетичного літопису – народ оспівав свою історію. В них вона зберігалася для наступних поколінь У народній творчості відбилися суспільно-важливі події, повсякденне життя трударів, їхні звичаї, а також багатий внутрішній світ людини. Народ створював свої пісні впродовж століть. Найдавніші з них пов’язані з землеробським календарем, обрядами і зародилися ще в дохристиянські часи. Ті, що дійшли до наших днів, постійно розвивалися і оновлювалися. Побутують різні жанри української літературно-музичної народної творчості: пісні, частівки, забавлянки, заклички тощо. У процесі підготовки до народних свят доцільно добирати українські народні приказки, загадки, вірші, ритмізувати й мелодизувати їх, надалі використовувати як можливі варіанти в роботі з учнями. Корисним вважаємо й прилучення молодших школярів до українських народних пісень через ознайомлення їх з давньослов’янськими календарними обрядами. Завдяки своїм художнім особливостям календарні обрядові пісні можуть бути використані в музично-естетичному вихованні дітей.
Література:
Апраксина О. Методика музыкального воспитания в школе. – М.,1983.

Дмитриева Л., Черноиваненко Н. Методика музыкального воспитания в школе.- М.,2000, 3е издание, с. 191-207.

Кабалевський Д. Про трьох китів та інші цікаві речі. – К., 1973.

Масол Л. Вивчення музики в 1-4 класах. Частина перша. – Х., 2003.

Масол Л.М. та ін. Комплексна програма художньо-естетичного виховання учнів у загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладах. / Інформаційний збірник міністерства освіти і науки України. – 2004. - №10. – С. 9-32.

Печерська Е. Уроки музики в початковій школі. – К., 2001. - С.217-231. Ростовський О. Методика викладання музики в початковій школі.-Т.,2001. – С.100-117.

Ростовський О. Теорія і методика музичної освіти: Навч.-метод. посібник. - Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2011.

Струве Г. Школьный хор. – М., 1981.



Шацкая В. Музыкально-эстетическое воспитание детей и юношества.. – М., 1975.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка