Марія Білоус і Зеновій Терлак Франкіана Василя Сімовича



Сторінка8/10
Дата конвертації05.03.2017
Розмір2.41 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10
Лис Микита” в новім одягу
Наше видавництво видало 1941 р. у Кракові новим, одинадцятим виданням Франкового безсмертного Лиса. Як помічають цілком справедливо редактори в післяслові, цей Франковий твір після Шевченкового „Кобзаря” є, був – і скажемо: довго ще буде – найпопулярнішою в нас книгою. Не диво, що його часто видавали, не диво, що його на всякі лади перероблювали, нагинали на всі боки, щоб зробити його доступним тому колу читачів, для якого готували своє видання різні перероблювачі. Були між ними й такі, що навіть зважилися були його „перекладати” з української мови на ... українську (див. М. Кононенко, „Хвилі”, збірка поезій, т. V). Про перерібки нічого й казати. За них бралися то більш, то менш талановиті люди. І коли між ними назвемо М. Рильського, то нам стане ясно, як Франкова поема захоплювала й захоплює не тільки дітей, для яких вона була первісно призначена... І, нарешті, зовсім не дивно, що нове видання, на теперішні часи не дуже дешеве, вже через два роки вичерпане, і що готується нове, дванадцяте видання поеми. З цього приводу нам і хочеться сказати декілька слів редакторам одинадцятого видання, щоб у новому вигладити ті недоліки, які довелося помітити при читанні (про малюнки Е. Козака, так узагалі цікаві й ориґінальні, скаже, може, хто інший).

Поперед усього слід поставити собі ясно питання, як підходити до нової редакції Франкових творів? І зокрема – як розуміти роботу редактора над новим виданням „Лиса Микити”?

Щодо першого, то справу роз’яснює поет сам. Кожне нове видання Франкових писань, що виходило під його рукою, має підправлену мову в дусі єдиної літературної мови для українців усіх земель. Досить прочитати його передмову, напр., до другого видання (1893) збірника його віршів „З вершин і низин” (с. 4-5), щоб собі утворити ясний образ про цю працю над мовою автора-редактора. Те саме потвердить аналіза мовно-редакторської роботи Франка над ІV виданням „Панських жартів”, над другим виданням чи „Захара Беркута” чи повісти „Boa constriktor”. Франко, де міг, замінював західноукраїнські народні чи архаїчні форми – наддніпрянськими, викидав полонізми, русизми чи церковізми, старі слова, що вийшли чи виходили з ужитку, підмінював новими, архаїчні дієприкметникові конструкції розв’язував окремими реченнями чи ставив замість них прикметники з відповідними наростками тощо. Правда, стежачи за цією роботою поета, можна тут та там помітити деякі недоліки, неконсеквенції – бо ж Франко робив усю цю роботу „наприхапці”, він не мав ніколи часу, але ж головна лінія праці – завжди помітна. Її автор дуже виразно потягнув у передмові до ІІ видання „Лиса Микити” з 1896 р. з доповненням у передмові до ІІІ видання (1902) цієї поеми та в передмові до всіх нових видань його творів, що виходили за редакцією поета: „Я дбав про те, щоб мова моєї перерібки (себто – поеми „Лис Микита”), не тратячи основного галицько-руського наріччя, все-таки не разила й українців (себто – наддніпрянців) і наближувалася до тої спільної галичанам і українцям (= наддніпрянцям) літературної мови української, котрої витворенє так(е) дуже потрібне для нашого суцільного літературного розвою”. Іншими словами: поет намагався вводити в нові видання своїх творів спільні для всіх українських земель форми, а залишав, для колориту, місцеві, галицькі вислови чи фрази, і тільки у віршах, де дуже важко не раз проводити операції в дусі уодностайнення, чи з огляду на ритм, чи з огляду на рими,– залишав старий текст. Це й повинні мати завжди на оці редактори нових видань творів поета. Виходячи з його становища, зазначеного в передмовах до „Лиса Микити”, слід було б узяти під увагу те останнє видання цієї поеми, що вийшло ще за його життя й не без його впливу, себто четверте видання з 1909 р, що появилося заходом Української Видавничої Спілки у Львові, – і його передрукувати, приспособивши його до теперішніх вимог, але ж не роблячи в ньому ніяких сутніх змін.

Але ж тут зараз виринає деякий сумнів. Українське Видавництво, готуючи до друку „Лиса Микиту”, мало на думці – молодь. А видання для молоді мають свої окремі вимоги. Молодь повинна діставати в руки твори щодо мови бездоганні. Це не значить, що „Лис Микита” як твір не має доброї мови. Ні. Тільки ж він має такі форми, що з погляду сьогочасної літературної мови і застарілі, і недобрі. Те саме торкається деяких висловів. А талановитий твір, твір цікавий, такий твір, як „Лис Микита”, молодь собі легко засвоює, вивчає напам’ять. Вислови поеми робляться для неї авторитетні у таких випадках, коли доведеться ними користуватися. Це йде в розріз і зо школою, і з щоденним ужитком літературної мови. Що ж тоді робити тим, що дають молоді лектуру в руки? Звичайно – її треба нагинати до тих вимог, які виходять із теперішніх потреб, із теперішнього життя. Отже, робити зміни треба. І редактори їх робили. Тут тільки дуже важний такт, як далеко можна посунути редакторську працю над змінами. Іншими словами – чого торкатимуться ті зміни.

На похвалу редакторам треба піднести, що роботу свою вони зрозуміли. В дусі Франкових поглядів вони поробили зміни щодо форм, повикидавши ті архаїзми, чи тепер уже провінціялізми, в формах, які викинути поетові з яких-небудь причин не вдалося. От тим-то, на нашу думку, добре вийшла редакція після заміни нарічевих форм на літературні в таких випадках, як: будеш нарікав (с. 31), будеш мок (с. 124), приглядаєсь, зійдесь (спішить), ховаєсь (сховався), приглядаєсь; не смій ми казать; домів пусти м’я; тим ся тішать (хай це потішить); при царю ти (при цареві) вірно стій; о щасливій переміні звістку дам; так далекий (такий далекий); свої жінки (своєї жінки) і т. д. Декуди (хоч і не скрізь, і не консеквентно), переставивши слова, редактори позамінювали галицькі наголоси на літературні (напр., платиш – платиш, с. 23); так само слова, що вже втерлися в нас як технічні терміни, дістали іншу, ніж у Франка, подобу (напр., розказ – наказ, с. 32). Це все добре. Але ж тут можна добачити трохи й недоглядів. І так, залишено галицьку форму: дручки (= дрючки, с. 17); нетру (= нетрю, с. 17); дусити в усяких формах цього дієслова (= душити, с. 20, 51, 64, 74); художна (= художня, с. 85), давний, давну (= давній, давню, с. 97, 23), порожний (= порожній, с. 83); отворив вікно (= відчинив, с. 55); гилі, гильку (= гіллі, гілку, с. 63, 72, 73, 64); ту (= тут, с. 69); що сумління в труби дме, цьому (= тому) й віри світ не йме (с. 82); як вона убігла, цього (= того) я не знаю, с. 146); вражінь (= вражень, с. 126, але – вражінь); слізми (= слізьми, с. 136); позволь (= дозволь, с. 90); рабує (= грабує, с. 112); знахорка (= знахарка, с. 128); приспа (призьба, с. 49); не виправлено скрізь плутанини між „цей” і „той” (с. 114, 130, 144, 150); не слід було б Франкового „счулив” замінювати (для правописних законів!) на „щулив”, а треба було дати на тому місці „зщулив”, бо ж дія – доконана, і Франко зазначив це приростком „с”; так само цей приросток має своє значення у слові „стріщав”, і не треба було доконаного дієслова замінювати недоконаним „тріщав” (с. 34); краще б було в переробленому вірші форму „з лошатем” (архаїзм, літературна форма – з лошам) замінити орудним відмінком іменника „лошатко”, тим більше, що на с. 116 сам Франко вжив цього слова; не зашкодило б було викинути архаїзм (і русизм) „товпа” (с. 136), тим більше, що рима: юрби – кпи можлива; не скрізь удалося виправити наголоси, а це, здається, зробити можна б, пор. злоба (злоба, с. 117, 124), дешева штука (= дешева, але дешево, с. 111) і т. д.; де ж виправити важко, треба б дати наголос, щоб молодий читач додумався, з якої причини наголос дали (це ж робив Франко у своєму виданні „Лиса Микити”), напр., спокій (27), нічим (= нема чим, 100), вхопила (83), дзвоню (83) і т. д. Місць таких небагато, і виправити все це неважко.

Але ж куди більше перероблених місць треба буде таки привернути до Франкового тексту ІІІ видання. Передусім декілька слів про нормалізацію ритміки, яку редактори конечне хотіли перевести, нераз на велику шкоду і стилю, і фрази, і змісту, і ... краси. Це непорозуміння, яке ми бачимо і в дослідника „Лиса Микити”, у Тараса Франка, начебто поема мала нормальну трохеїчну будову (див. Тарас Франко, „Лис Микита”, критичний розбір поеми Івана Франка, Львів, 1937, видання філологічної секції Наукового Товариства ім. Шевченка, с. 79–81). Ритміка поеми – народна. Правда, в деяких місцях вона збігається з трохеїчною будовою, але ж відхилів від неї аж надто багато, щоб говорити про нормалізований трохеїчний ритм вірша. На це і вказала на відповідному місці студії (с. 81) її авторові редакція його праці... Коли б редактори виходили з цього становища, то були б собі заощадили дуже й дуже багато праці... А так, переріб вийшов подекуди – блідо. Порівняти б хоч би Франкове: отсей дурень квадратовий (у переробі: ну і дурень квадратовий, с. 103) або: рветься, а ті б’ють (рветься, ті ж товчуть, с. 131), пише листи з печатками (лист за листом з печатками, с. 15); та ж лисиця твоя тітка ( – чи ж не тітка, с. 41); прийшов Бурмило, мов розбійник, у мій двір (мов розбійник той у двір, с. 42) і т. д. – і все це стане ясне.

А тепер прийдемо до Франкових слів, які замінено іншими. Не думаємо, що треба слово „шкіра” переправляти на „шкура” (36, 37, 113), слово „трохи не” на – мало що не (37 – є ж наголос і „трохи”), слово „сапа мій Бурмило” на – „сопе” (34), Франківське „хвиля” замінювати „хвилиною”, бо порівняйте Франкові слова:

„А Вовчисько добру хвилю

Полежав в такім знесиллю” –

„А Вовчисько на хвилину

Ноги, лежачи, розкинув” –

і що ж? Вийшло краще? Вийшло хоч приблизно те саме? Нащо викидати народне і літературне „воздухи”? Правда, „воздух” – це вже архаїзм, але „воздухи” має функційне значення і живе і в народі, і письменники цю форму вживають. До того послухайте, як вийшов переріб. У Франка:



Ой, повис він у воздухах,

Затрепавсь, та по тих рухах

Шнур ще дужче горло стис...

У новій редакції:



Ой, повис він на шнуркові (?),

Стрепенувсь (?), та шнур котові

Ще цупкіше горло стис (45).

Від нової редакції образ нітрохи не скористав, навпаки...

І не знати, нащо перемінювати „тяжко” на „важко” (45), „уздрів” на – „зустрів” (47), „розстарав” на – „придбав” (57), „відхорував” на неможливе „відхворував” (92), „мов (= кажи) цареві” на – „льву (?) кажи ти” (103), „підлих справок” на – „підлих вчинків” (143) – хіба говорова галицька „справка” – це те саме, що „вчинок”? Взагалі у функційному бокові Франкової мови редакція не приділила тут та там належної уваги. Не можна ж заміняти при характеристиці рідні Малпи слова „знакомита” на „знаменита” (с.151), це ж не те саме; середньоукраїнський архаїзм тут має свою окрему функцію (Малпа!). Те саме торкається слова „трактувати”, яке заступлено словом „частувати” (31). Та чи вислів „вдрав штуку” те саме, що „втяв штуку” (28)? А вже ніяк не треба було замінювати старого слова „много” новим „багато”. Воно правда, тепер уже ми вживаємо цього слова рідко, хіба в термінології (многокутник, напр.), але ж коли Лис говорить про сповідь, то тут не можна вжити іншого слова, а тільки архаїчного. Хіба ж заступить Франкову церковну фразу Лиса-брехуна, що нібито кається: „много, много я грішив” – новий вислів: „багато я грішив” (65)? І, правду сказати, декуди ж для рими це слово залишено (113, 126, 135)...

Чому добру стару форму, що ще не віджила свого віку „в своїм замку” – замінювати новішою – „в свому замку” (107). Наголос? Краща форма? Але ж вона не нормалізована! Треба було б вжити форми „своєму”! Нащо Франкове підгірське „штильгає” підправляти на „штигулькає” (110); через цю заміну треба було викинути один склад, і з ясного образу: „сумно штильгає Бабай” вийшов невиразний образ: „ледь штигулькає”... А вже зовсім пропадає Франковий образ, і коли його вірш:



Півень перед троном царським

крикнув тенором лицарським

перероблено ось як:



Півень перед царським троном

жалібним промовив тоном (26)

Там іронія, насміх, тут – квиління якесь...

Міркуємо, що слід скрізь залишити Франкові архаїчні форми дієслова „ректи” (в редакції раз їх залишено, то знов замінено словами „сказати”, „промовити”) і так само його говорове „мовити”, якого він уживає не тільки в „Лисі Микиті”, і то навіть у скороченій формі „мот” = мовить. Те саме треба сказати про говорове „штири”, яке не конче змінювати літературною формою „чотири”. Це ж – підгірська тема, галицька, а форма „штири” живе не лише в Галичині! Те саме можна сказати про форму „кождий”. Хіба ж вона вже зовсім пропала? У Франка іншої форми немає...І нащо „конець”замінювати на новіший „кінець”, коли одна і друга форма літературна? І ніяк не можна зрозуміти, нащо викинуто „з” із фрази „з на дві п’яди щіль” (33); тут же „з” має своє значення „приблизно”. А коли поет написав: „люди йдуть зо двадцять душ”, то переправляти на „із двадцять душ” (142) зовсім не потрібно! І не треба було зовсім до „ну” додавати -м (нум Микиту цілувати, с.103), бо це -м ознака 1 ос. множини. А як уже замінювати Франкового „убійцю”, „кровопійцю” на – „убивця”, „кровопивця” (с. 133, 147), то кличний відмінок буде: „убивче”, „кровопивче”, не – убивце, кровопивце, у Франка правильно: „убійце, кровопійце”, бо в називному одн. жіночі закінчення...

Бувають і неконсеквенції у редакційних переробах. І так, раз залишено „вспів” (с. 112), а другий раз замінено це слово на „встигнути” (146); раз „жиє” (129) залишено, то знов замінено на „живе” (27), хоч це не конче потрібне, бо обидві форми літературні; слово „кпи” замінено словом „сміх” (35), та деінде його полишено (кпишся, с. 49) і т. д.

Тут, може, виписано забагато прикладів перерібок, не все, на наш погляд, удатних і ... добрих. Їх буде й більше. Але ж знову не так багато, щоб поза ними не видно було солідної, доброю волею продиктованої праці редакції. Коли ми довше спинилися над її дрібними недостатками, то це тільки для добра справи. Як ітиме праця над новим виданням, треба буде добре ще переглянути все, що зроблено, щоб це нове видання, враз із новими ілюстраціями, вже-таки всіх нас вдоволило...

Залишилося ще нам, нарешті, сказати про рими, для яких деякі форми, згідно з поглядами Франка, залишено в говоровім одягу (вдатний – остатний, 148; три дни – новини, 107; оден – день, 50; части – красти, 66; в поли – ніколи, 17 і т. д.), а деякі повиправляли редактори на літературні (злости – ості, 23; решти – честі, 39; найлюбіший – віщий, 89; чисте – листя, 110; моспане – снідання, 120 і т. д. Тут провести якусь послідовність не завжди можна. Але ж міркуємо, що не потрібно, напр., виправляти „ланцюсі” на „ланцюзі” (143) – рима до ”всі”, бо ж побіч „ланцюг” говоримо і „ланцюх”, або форму „се” (тепер уже архаїчне) на „це”, коли рима вимагає, щоб її залишити (рима до – „несе”). Франко ніколи не вживав форми „цей, ця, це”, але ж римував, і то і в „Лисі Микиті”: лице – це! Міркуємо, що треба було залишити говорову форму „найлюбіщий” для рими „віщий” (89), і „листє”, „сніданнє” (110,126) для такої самої мети (рима до: чисте, моспане). Та це „гріхи” невеликі, хоч не згадати про них не можна...

Будемо сподіватися, що новий одяг на „Лиса Микиту” – хоч і цей непогано вшитий – буде ще краще прикроєний і ще більше підходитиме до того смаку поета, який видно з його редакційної праці над його творами.



Спроба хронолоґічного впорядкування

друкованих по збірниках віршових творів Ів. Франка 1873–1893 рр.
1873 рік

Котляревський (сонет)

Народня пісня (сонет) – друк. 1874

1874 рік

*Моя пісня 1 [„Друг”, ч. 4]



1875 рік

Дві дороги (сонет – „Друг”, ч. 5)

*Наш образ (сонет – „Друг”, ч. 5)

Жіноче серце (сонет)

*Могила („Друг”, ч. 13)

*Наперед („Друг”, ч. 21)

*Любов („Друг”, ч. 22)

*Божеське в людськім дусі („Друг”, ч. 3, з 13/ХІІ)

*Бунт Митуси („Друг”, ч. 24, з 27/ХІІ)

*Коляда (24.ХІІ – Баляди й розкази)

*Хрест (з кінцем грудня)

1876

*Схід сонця („Друг”, ч. 2, 15/І)

*Задунайська пісня („Друг”, ч. 3, з 15/І)

Поступовець („Друг”, ч. 21)

*Лицар (Баляди й розкази)

*Данина (Баляди й розкази)

*Арф’ярка (Баляди й розкази)

*Асколод і Дир під Царгородом (Баляди й розкази)

*Шотлянська пісня (з Пушкіна, Баляди й розкази)

*Рибак серед моря (Баляди й розкази)

*Князь Олег (Баляди й розкази)

*Керманич (Баляди й розкази)

* Нещаслива (з А. Толстого, Баляди й розкази)

*Святослав (Баляди й розкази)

*Русалка (з Пушкіна, Баляди й розкази)

*Пімста за вбитого ( з Ґетого, Баляди й розкази)

*Хрест Чигиринський (Баляди й розкази, „Дністрянка”)

Наймит (10.Х)

*Наші чесноти: а) Діяльність, б) Патріотизм, в) Згідливість

1877 рік

Думка в тюрмі (Ой, рано я, рано стану)



1878 рік

Товаришам із тюрми (Обриваються ...)

Каменярі

Наука (сонет)

Зближаєсь час (1. V)

Плив гордо ястріб (10. V)

Тяжко-важко вік свій коротати

**Дума про Маледикта Плосколоба (червень, гл. „Давнє й нове”)

Дума про Наума Безумовича (літо)

1880 рік

Голод


Ботокуди

Вій, вітре, горою (13.ІІІ)

Непереглядною юрбою (14.ІІІ)

Чи слово пливе у моїх жилах (14.ІІІ)

Дивувалась зима (27. ІІІ)

Гріє сонечко (28. ІІІ)

Розвивайся, лозо, борзо

Вже сонечко знов по лугах (28. ІІІ)

Лице небесне прояснилось (29. ІІІ)

Не довго жив я в світі ще (1. ІV)

Бувають хвилі (2. ІV)

До моря сліз (2. ІV)

Semper idem (3. ІV)

Тетяна Ребенщукова (5. ІV)

Думи, діти мої (6. ІV)

Всюди нівечиться правда (6. ІV)

Гриць Турчин ( 7. ІV)

Не люди наші вороги (9. ІV)

Гримить!

Безкраї чорні і сумні (16. ІV)

А. П(авлик)

Товаришам (19. ІV)

Вам страшно тої вогняної хвилі (сонет)

В снах юности (сонет)

На суді (30. ІV)

Незрячі голови наш вік кленуть (сонет)

Не винен я, що сумно співаю (9. V)

Від того дня вже другий рік (10. V)

Тріолет

Я не лукавила з тобою



І ти підеш убитою дорогов

Я буду жити, бо я хочу жити

Земле, моя всеплодющая мати

Як те залізо з силою дивною (сонет)

Пісня будущини (сонет)

Ви плакали фальшивими сльозами (31. V)

Нехай і так, що згину я (31. V)

Милосердним (12. VІ)

Човен (13. VІ)

Рідне село (14. VІ)

Вічний революціонер-дух

Ой, що в полі за димове (23. VІ)

Сонети – се раби

Моя любов (Україна – 27. VІ)

Не пора!

Христос і хрест

Світ дрімає (23. ІХ)

Відцуралися люди мене (18. ХІ)

Хлібороб

Якось-то буде!

Ужас на Руси (14. ХІІ)

1881 рік

Весно, ох, довго на тебе чекати

Ще щебече у садочку соловій

Рад би я, весно, в весельшії нути

У шинку

Великдень



Максим Цюник

Михайло


Галаган

Журавлі (Журавлі ключем летять)

Баба Митриха

Гадки на межі

Гадки над мужицькою скибою

Чого ти, хлопе, вбравсь у стрій лицарський

Смішний сей світ

Сикстинська Мадонна

Сумоглядні ваші співи

Був у нас мужик колись

Послухай, сину, що премудрість каже

Ось спить дитя

Досить, досить слова до слів складати

Тихенько річка котить хвилі чисті

Паде додолу листє з деревини

Догоряють поліна в печі (18. ХІ)



1882 рік

Веснянії пісні

Михалині Р. (7. ІV)

Не забудь, не забудь (10. VІ)

У лісі

Пір’я


Не знаю, що мене до тебе тягне (Зів’яле листя)

**Воронізація („Зеркало”, ч. 17 з 1. ІХ)

Осінній вітре (9. Х)

Ідеалісти

Корженкові (22. Х)

Ляхам (21. ХІ)

Пісні геніїв ночі (10. ХІІ)

Ночі безмірнії (12. ХІІ)

**Дрогобицька філянтропія („Зеркало”, ч. 24 з 15. ХІІ)

Данилові Млаці (17. ХІІ)



1883 рік

Поєдинок (6–9. І)

N. N. (Виступаєш ти чемно – 15. ІІІ)

Розвивайся, ти високий дубе (17. ІІІ)

Молодому другові

К. П. (Гарна дівчино)

**Русинам-фаталістам („Зеркало”, 15. V)

Беркут (22-24. V)

Самбатіон

Пісня і праця (14. VІІ)

Супокій (15. VІІ)

Місяцю-князю (16. VІІ)

**Нове Зеркало („ Н. Зеркало”, 27. VІІ)

Нове Життя (початок)

Vivere memento! [14. Х] (?)

Журавлі (Понад степи... 20-21.Х)

Не покидай мене, пекучий болю (28.ХІ)

N. N. (Будь здорова – 14 до 18. ХІІ)



1884 рік

**Святовечірня казка (січень)

**Сучасний літопис (січень – червень, вересень, грудень)

Чим пісня жива (7.ІІІ)

**Укр. студентська мандрівка (липень – серпень)

**Пані Февросія („Н. Зеркало”, 13. ІХ)

**Де єсть руська отчина („Н. Зеркало”, 27. Х)

**Женщина („Н. Зеркало”, 13. ХІІ)



1885 рік

Нове Життя (продовження)

Марійка (?)

1886 рік

Ідилля


Олі (Коли часом)

1887 рік

Панські жарти (січень–лютий)



1888 рік

Співакові (4. VІ)

З екзамену (13. ІХ)

1889 рік

З любови (21–28. VІІІ)

У цадика (28–30. VІІІ)

По-людськи (1–5. ІХ)

Ні, ви не мали згляду наді мною (7. ІХ)

Сурка (7–8. ІХ)

В тих днях, коли неначе риба (8. ІХ)

Як я ненавиджу вас (9. ІХ).

Що вовк вівцю їсть (9. ІХ)

Легенда про Пилата (9. ІХ)

Сиджу в тюрмі (10. ІХ)

Вузька, важкая до добра дорога (10. ІХ)

Сидів пустинник біля скиту (13. ІХ)

Росіє, краю туги і терпіння (13. ІХ)

Hausordnung (15. ІХ)

Не вільно в казні тютюну курити (15. ІХ)

Гей, описали нас, немов худобу (16. ІХ)

Прохід (16. ІХ)

Замовкла пісня (16. ІХ)

Ключники й дозорці (16. ІХ)

Народ наш в бідах практик (16. ІХ)

Вам хочесь знать (17. ІХ)

Не будеш тихо (17. ІХ)

Вже ніч. Поснули в казні (17. ІХ)

А ледви тільки сон нам (17. ІХ)

А рано, поки час ще виб’є п’ятий (17. ІХ)

Колись в однім шановнім руськім домі (17. ІХ)

Встаєм раненько (18.ІХ)

У сні мені явились дві богині (18. ІХ)

І говорила перша (18. ІХ)

І говорила друга (18. ІХ)

Се дім плачу і смутку (19. ІХ)

Ні, наш тюремний домовий порядок (19. ІХ)

Беруть діру, залізом обкують (19. ІХ)

Та ви не думайте, що вища власть (19. ІХ)

Асиміляторам (19. ІХ)

Ввійшла фігура (19. ІХ)

Что ми шумить (20. ІХ)

Тюремна культура (20. ІХ)

Заповіт Якова (20. ІХ)

Пісня арештанська (20. ІХ)

Хто її зложив (21. ІХ)

Розмови (21. ІХ)

Криваві сни (22. ІХ)

Колись в сонетах Данте і Петрарка (24. ІХ)

Ні, не любив я в світі (2. Х)

І довелось мені за се страждати (2. Х)

Багно гнилеє між країн Европи (4. Х)

Тюрмо народів (4. Х)

Смерть Каїна



1892 рік

Привид („Зів’яле листє” 6. Х)

П’яниця (ХІІ, у Відні)

Цар і аскет (ХІІ, у Львові)



1893 рік

Ми оси (20. ІІІ)

Поезія (30.ІІІ до 1. ІV)

Вандрівка русина з Бідою (20. ІІІ – 13. ІV)

Був у нас мужик (перерібка)

Епілоґ до сонетів (6. VІ)

Зів’яле листє (закінчено перший жмуток; другий – 1895, третій – 1896).

Примітки
Іван Франко. – Уперше надруковано в часописі „Розсвіт” (Раштат), 15 жовтня 1917 р. – Підпис: В. Верниволя.

Розсвіт” – тижневик (1916), згодом двотижневик полонених українців, що воювали в складі російської армії під час першої світової війни. Часопис видавала громада „Самостійна Україна” в таборі Раштаті (Німеччина) в 1916 – 18 рр. Редакторами „Розсвіту” були В. Сімович, Г. Петренко, П. Мороз.

Захар Беркут”. Передмова. – Уперше надруковано: Іван Франко. Захар Беркут: Образ громадського життя Карпатської Руси в ХІІІ віці. – Київ; Ляйпціг [1919]. – С. 3-6. – Підпис: Василь Верниволя.

З вершин і низин”. Від редакції. – Уперше надруковано: Іван Франко. З вершин і низин. – Збірник поетичних творів 1873–1893. – В додатку: „Зів’яле листє” й „Великі роковини”. – Київ – Ляйпціґ: Українська накладня [1920] – С. 5–13.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка