Марія Білоус і Зеновій Терлак Франкіана Василя Сімовича



Сторінка10/10
Дата конвертації05.03.2017
Розмір2.41 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

1  Олександер Кониський, визначний україн­ський громадський діяч (1836-1900), письмен­ник (поет, повістяр, писав драми й оповідання, написав життєпис Шевченка), був від 1862 р. у близьких зносинах із Галичиною, мав великий вплив на сучасне собі молоде покоління.

2 Борис Грінченко, український громадський і просвітній діяч (1863-1910), письменник (поет, повістяр, писав оповідання, драми, перекладав із чужих мов), був редактором великого “Словни­ка української мови”.


3 Йоган Вольфганґ Ґете, найбільший німецький поет (1748-1832), один із найбільших поетів сві­ту, крім цього – повістяр, драматург, писав на­укові твори; багато з Ґете перекладав Франко (напр., його довгу поетичну повість “Герман і Доротея”, дрібні вірші тощо; з визначного твору “Фавст” переклав цілу першу частину і 3 дію – другої).

1 Володимир Барвінський, український гро­мадський і політичний діяч Галичини та письмен­ник (1860-1883), редактор журналу “Правда” (1876-1880), основник і редактор (1880-1883) часопису “Діло” (супроти москвофільського “Слова”, що виходило в 60 рр. XIX ст.).


2 Володислав Федорович, український гро­мадський діяч у Галичині (1845-1917), дідич, голова (1873-1876) товариства “Просвіта” і по­чесний її член, був послом до австрійського парламенту (1879-1882).

3 Державна Рада в колишній Австрії – парламент, народне представництво усіх країн, народів і станів австрійської держави; вона була законодатним тілом, складалася з двох палат: з палати послів і палати панів, осідок її був – Відень.

1 Повість “Lelum і Polelum” написав Франко по-польськи й відіслав її до Варшави на конкурс; нагороди не дістав, хоч до неї критика постави­лася прихильно; залишилася й досі в рукописі, з рукопису переклав її на українську мову проф. Михайло Возняк, і вона вперше побачила світ у Харкові 1930 р.; щодо назви повісти, то “Lelum-Polelum” – це литовські божки; в польській мові слова ці набрали значення двох нерозлучних людей.


1 Фонетика, грецьке слово – наука про зву­ки в якійсь мові; фонетичний правопис (часто його так і звуть просто “фонетика”) заснову­ється на законі: пиши, як чуєш, пиши, як пра­вильно говориш; чисто фонетичного правопису немає, все у правописі фонетичні закони сполу­чуються з етимологічними, але ж коли фонетична основа перемагає, тоді вже говоримо про правопис, що він фонетичний (н. пр., етимологічне було б: „пêкъ бы”, чисто фонетич­не: „піґ би”, а ми пишемо: „пік би”).

2 Етимологія, грецьке слово, наука про коре­ні слів; етимологічний, або історичний, правопис уживає таких значків, із яких видко, звідки який звук узявся, пор. кôнь = кінь, лêдъ = лід і т. д.; ним довго користувалися галицькі москвофі­ли, та й вони його пізніш закинули, але ж цим правописом пишуть іще на Закарпатті.


1 Леґенда, лат. слово – оповідання про життя святих.

2 Ідилія, грецьке слово – образок із життя щасливих людей, що живуть далеко від міського гамору.


1 Публіцистика, латинське слово – відділ письменства, що займається справами політики і громадського життя в часописах, журналах чи в окремих виданнях.


1 Юліян Романчук, український громадський і політичний діяч у Галичині (1842-1932), про­відник галицьких українців перед першою світовою війною, довголітній посол до віденського парламенту (1901-1918) та галицького сойму (1883-1895), творець “нової ери”, від якої пізніш відкинувся.

1 Сойм – народне представництво з одного яко­гось краю колишньої Австрії (представництво Польщі з-перед 1939 р. теж звалося “соймом”); осідком галицького сойму був Львів, буковин­ського – Чернівці.

2 Сонет, італійське слово – первісне значіння “пісенька”, вірш, що складається з 14 рядків, які відповідно римуються один із одним.


1 А. Міґуель Сервантес Сааведра (Cervantes Saavedra), визначний еспанський письмен­ник (1547-1616), писав оповідання, драми, вір­ші; найславніший твір – це повість „Дон Кіхот”.


1 Комедія “Рябина” йшла довгий час на сцені українського театру в Галичині; грали її з Фран­кового рукопису, який десь запропастився; за поетового життя цього твору ніхто не надруку­вав, щойно по першій світовій війні син його Тарас позбирав різні вривки твору і надрукував їх у збірному виданні Франкових творів у Хар­кові; в 1940 р. відтворив цілу комедію проф. М.Возняк і надрукував її в наукових “Записках” Львівського університету ім. Франка.


2 Краєвий Виділ, краєва самоврядна (автономна) установа в поодиноких краях колишньої Австрії, з осідком у столицях країн; залагоджу­вала справи, що торкалися поодиноких країв.


1 Доктор – науковий університетський ступінь; доктор філософії – доктор факультету (відділу) університету, де викладали такі науки, як: мова й література всяких народів і часів (філологія), історія й географія, математика й фізика, при­родознавство і т. д.

2 Омелян Огоновський, український мовозна­вець і історик літератури (1833-1894), професор української мови й письменства на Львівськім університеті, довголітній голова “Просвіти”.

3 Намісник – найвищий адміністраційний уря­довець якогось більшого австрійського краю (н. пр., Галичини, Чехії і т. д.), щось наче губерна­тор у колишній царській Росії, він нібито “за­ступав цісаря”, і звідсіля така назва; менші краї, н. пр., Буковина, мали своїх “президентів”.

1 Михайло Грушевський, найбільший укра­їнський історик початків XX ст., професор уні­верситету у Львові (1866-1934), організатор наукового життя у Львові й Києві, довголітній голова Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові, академік (дійсний член) Української Академії Наук у Києві, автор великої історії України (9 томів), історії української літератури (6 томів), голова Української Центральної Ради 1917-1918 рр., писав теж оповідання.


1 Патентований, латинське слово – той, має на щось патент, себто свідоцтво на щось чи гра­моту, що він найкращий, найбільший і т. д., за­гально визнаний.


2 Ідеал, грецьке слово – вимріяний, уявний зра­зок, образок із усіма найкращими, найдоскональнішими прикметами, недосяжна доскональність.


1 Експериментування, латинське слово – роблення різних досвідів, спроб, коли людина ки­дається на всі боки та пробує, щоб зробити це чи те.


2


1 Вілліям Шекспір, найбільший драматург (дра­матичний письменник) світу й найбільший англійський драматург (1564-1616), перекладений на всі мови світу; на нашу мову перекладало, й перекладає й досі, його багато талановитих поетів (Куліш, Старицький, Федькович, Франко, Рильський і ін.).


1 Михайло Старицький, український поет і драматург (1840-1904), один із найкращих україн­ських декламаторів, визначний режисер і управитель театру (1883-1891, 1898-1899), перекладач Шекспіра.

2 Микола Лисенко, батько української музики (1842-1912), найкращий знавець української народної пісні, найбільший український композитор XIX в. (народні пісні, пісні до слів Шевченка й інших поетів, опери, себто драми для співу, твори на фортепіян і т. д.), основник першої української музичної школи в Києві.

3 Леся Українка, властиве ім'я Лариса Косач-Квітка, один з айбільших українських поетів (1871-1913), небога (сестрінниця) М. Драгоманова, писала боєві вірші, драми великої мистець­кої вартости („Оргія”, „Лісова пісня”, „Кам'яний господар”), оповідання, літературні і критичні статті.

4 Євген Чикаленко, визначний український громадський діяч (1861-1929), автор славних на свій час „Розмов про сільське хазяйство”, видавець українського журналу в Києві „Нова Громада” (1906) і денника „Рада”, автор цікавих спогадів, один із кращих знавців української мови.

5 Агатангел Кримський, визначний український учений (мовознавець і сходознавець) і поет (1871), дійсний член Наукового Товариства у Львові і Української Академії Наук у Києві.


1  Сергій Єфремов, український літературозна­вець (*1876), критик і публіцист, дійсний член Наукового Товариства імени Шевченка і якийсь час член Української Академії Наук, 1917 р. заступник голови Української Центральної Ради, 1929 р. засуджений большевиками у процесі “Спілки визволення України” на 10 років в'язниці, а як відбув свою кару, то, кажуть, знов його судили і засудили вдруге.

2 “Киевская Старина” – український науковий журнал-місячник, що виходив до 1906 р. по-російському, бо українська мова була від 1876 р. в колишній Росії заборонена – але ж твори гарного письменства і наукові матеріяли друкували і по-українському; контраст, французьке сло­во – протилежний, що цілком відбиває один від одного (н. пр., білий – чорний; бідний – бага­тий; дуже високий – дуже низький і т. д.).


1 „На щити червоні брешуть” – вислів із староукраїнської поеми “Слово о полку Ігоре­вім” (лисиці, ворожі українцям, а прихильні по­ловцям – гавкають, як зближаються українці із своїми червоними щитами, щоб гавкотом дати про це знати ворогам українців.


1 Атон, крута гора у Греції, недоступна; там були монастирі, куди православні йшли спасатися; кожний народ мав там свій монастир, мали такий монастир і українці (св. Пантелеймона).


1 Еольська гарфа – за старогрецькими віру­ваннями гарфа (трикутній великий інструмент з металевими грубими струнами) божка вітрів Еола, вона ніби видавала сама від себе гарні звуки при сході сонця та подихах легенького вітру.


2 Василь Стефаник, визначний український письменник (1871-1936), писав дуже гарні нариси, оповідання, новели з життя покутських селян; Марко Черемшина (правдиве ім'я: Йван Семенюк), автор оповідань і нарисів із гуцульського життя (1874-1927); Тимотей Бордуляк (1863-1938), писав оповідання з життя селян; Уляна Кравченко (Німентовська), укра­їнська поетка, (*1862), дуже дбала і дбає, щоб у її віршах була гарна форма; Наталія Кобринська, одна з перших провідниць жіночого ру­ху в Галичині (1851-1920), цікаві її оповідання з жіночого та селянського життя (“Виборець”); В’ячеслав Будзиновський, політичний діяч і письменник (1868-1935), посол до австрійського парламенту, найбільше вславився своїми історич­ними повістями й оповіданнями; Денис Лукіянович, педагог і письменник (*1872), вивчав діяльність поодиноких письменників (н. пр., Федьковича, Франка), автор повістей і оповідань з життя подільських селян та інтеліґенції; Ва­силь Щурат, поет і один із найкращих перекла­дачів (*1871), визначний літературознавець, до­слідник творчости Шевченка і т. д.; Андрій Чайковський, політичний діяч і письменник (1857-1937), автор повістей і оповідань із жит­тя т. зв. ходачкової шляхти в Галичині та бага­тьох історичних повістей (“Корнієнко”, “Кричевський” і т. д.).

1 Апокриф, грецьке слово – “тайний твір”, себто – заборонений церквою; апокрифи були оповідання, що доповнювали або роз’яснювали Пи­сьмо Святе різними пригодами, про які біблія не говорить (н. пр., що робив Адам, як його ви­гнали з раю; Мати Божа – по смерті Ісуса Христа і т. д.); поділялися на старозавітні, новозавітні, апостольські, про святих і т. д.

2 Йосиф Шумлянський, львівський єпископ (1648-1708), приятель польського короля Яна Собєського, стояв близько до гетьманів П. Доро­шенка та Ів. Мазепи, перевів 1700 р. львівську єпархію на унію.


1 Сергій Пушкін, найбільший російський поет XIX ст. (1799-1837), творець літературної ро­сійської мови і російського вірша; багато добрих поетів перекладало його на українську мову (н. пр. драми – Франко), а 1937 р., з приводу століття смерти, появився в двох томах вибір його накращих творів у перекладах нових українських поетів, таких, як Рильський (Євгеній Онєґін), Тичина, Голованівський, Сосюра і ін.; Михайло Салтиков-Щедрін, російський письменник (1826-1889), висмівав у своїх по­вістях і оповіданнях російські царські порядки, заскорузлість громадянства і т. д., Франко дуже любив Щедріна і перекладав дещо на україн­ську мову; Лев Толстой, великий російський повістяр, мислитель (“толстовство” – не против­ся злу, (1828-1910), мав своїми думками вплив на частину російського громадянства (,,толстовці”); з його творів (“Війна і мир”, “Анна Кареніна”, “Відродження” й ін.) багато перекладено й на українську мову.

2 Максим Ґоркий (справжнє прізвище – Пєшков), знаний російський революційний письмен­ник (1868-1937), автор повістей, оповідань і драм із життя т. з. „босяків” (бурлак) та робітників, дуже високо шанований російськими большевиками, був у гарних відносинах із Коцюбинським.

3 Еміль 3оля, відомий французький повістяр (1840-1902), батько французького натуралізму („голої правди”, без ніяких прикрас); твори його перекладені на українську мову, дещо переклав І.Франко, який написав про Золю цікаву роз­відку.

4 Адам Міцкевич, один із найбільших поль­ських поетів XIX ст. (1798-1855), майже ввесь перекладений на українську мову; багато пере­кладів виготовив І.Франко, який дав про поета декілька розправ; з інших перекладів треба зга­дати чудовий переклад „Пана Тадеуша” Макси­ма Рильського.


5 Ярослав Врхліцький (справжнє ім’я – Еміль Фріда) – найбільший і найплідніший чеський поет XIX в. (1853-1912), – залишив поверх 100 томів творів своїх і перекладів найкращих і найбільших поетів світу на чеську мову; Фран­ко переклав його драму “Бар Кохба” й написав нарис про діяльність поета.

6 Карель Гавлічек-Боровський, чеський поет і політичний та громадський діяч (1821– 1856); майже всі його поетичні твори переклав на українську мову Франко й написав про поета цікаву розвідку.


1 Михайло Коцюбинський, визначний україн­ський письменник (1864-1913), автор чудових оповідань, між іншим, із гуцульського життя, п. з. „Тіні забутих предків”; Володимир Гнатюк, український учений (народознавець), дійсний член Наук. Тов. ім. Шевченка у Львові та Укр. Академії Наук у Києві, (1871-1926), приятелю­вав із Франком.


 В оригіналі помилково надруковано „Хвилини”.

1 Зазначені одною зіркою вірші поміщені у збірнику „Із днів моєї молодости”, двома – у збірнику „Давнє й нове”.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка