Маріанна Кляп зміст конфліктологічної компетентності майбутніх фахівців та особливості її формування



Скачати 141.14 Kb.
Дата конвертації26.12.2016
Розмір141.14 Kb.




УДК 378.14

Маріанна Кляп
ЗМІСТ КОНФЛІКТОЛОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇЇ ФОРМУВАННЯ

У статті уточнено зміст поняття конфліктологічна компетентність, її зв'язок з конфліктологічною культурою майбутнього фахівця. Розглядаються основні підходи до формування конфліктологічної компетентності випускника вищого навчального закладу як складової професійної компетентності сучасного фахівця.

Ключові слова: конфліктологічна компетентність, конфліктологічна культура, майбутній фахівець.

Постановка проблеми. У складних умовах сучасного життя конфліктологічна проблематика набула великого значення в усіх галузях професійної підготовки, особливо в педагогічній освіті. Закінчуючи вищий навчальний заклад, молодий фахівець потрапляє в умови потенційного конфліктного середовища, як повсякденного, так і професійного. У таких умовах він змушений вирішувати як власне фахові, так і соціально-психологічні проблеми. Конфліктологічна компетентність, здобута під час навчання у вищому навчальному закладі, повинна забезпечити успішність вирішення фахівцем завдань щодо не тільки управління можливим конфліктом у процесі професійної діяльності, але й здійснення заходів щодо його попередження, а, за потреби, й урегулювання. З цією метою у навчальний процес вводяться нові програми й курси, упроваджуються нові техно­логії навчання, а проблема як існувала, так і існує. Сам педагогічний процес не позбавлений суперечностей і є джерелом конфліктів: чого вчити і як учити.

Метою статті є визначення змісту конфліктологічної компетентності майбутніх фахівців та особливостей її формування.

Аналіз останніх досліджень. Проблема конфліктів не нова. Вона була предметом дослідження багатьох вчених. З'ясовуються їхні закономірності, суть, динаміка, досвід вирішення, прогнозування, запобігання, а саме: всебічний аналіз конфліктів, їх запобігання і розв’язання (А.Анцупов, Г.Балл, В.Басова, С.Гиренко, В.Журавльов, О.Ковальов, Я.Коломинський, О.Лукашонок, М.Рибакова, Є.Хаустова, А.Шкіль, Є.Шумилін та ін.); розгляд конфлікту як активного засобу виявлення та формування моральної зрілості (В.Афонькова, Т.Драгунова, А.Зосимовський, Є.Родченкова, О.Слапогузова та ін.); аналіз особливостей соціально-педагогічних конфліктів у навчальних закладах (Г.Козирєв, П.Куконков, С.Пащенко, Г.Шевченко та ін.). Здійснено вивчення процесу формування конфліктологічної компетентності у фахівців окремих спеціальностей (А.Лукашенко, І.Козич та ін.). Зокрема, й сьогодні існує плутанина з визначенням поняття „конфліктологічної компетентності”, немає загальноприйнятого підходу до розкриття структури цього явища. Часто має місце ототожнення поняття конфліктологічної компетеності з поняттями «конфліктна компетентність», «конфліктологічна грамотність». «конфліктологічна культура». Саме ця потреба спонукали нас до дослідження питань конфліктологічної підготовки випускників вищих навчальних закладів.

Виклад основного матеріалу. Перш за все з'ясуємо сутність поняття конфліктологічної компетентності. Ми розрізняємо поняття: „конфліктна компетентність” і „конфліктологічна компетентність”. Ці поняття хоча й є близькими, однак існує необхідність розвитку їх когнітивної підструктури, особливо в контексті професіоналізму.

Щодо самого терміну „конфліктна компетентність”, то він був вперше введений у науковий обіг Л.А. Петровською. За її визначенням конфліктна компетентність – це складне інтегральне утворення особистості, яке містить у собі компетентність людини в конфліктній ситуації, основними складовими якої є: компетентність учасника у власному „Я” („Я-компетентність”, його адекватна орієнтація у власному психологічному потенціалі), у потенціалі іншого учасника (учасників) і ситуаційна компетентність (знання про конфлікт, суб’єктивну позицію (рефлексивна культура, вміння спостерігати за собою і партнером із „сторони”), володіння достатньо широким спектром стратегій поведінки у конфлікті й адекватне їх використання (обов’язкове володіння стратегіями співпраці без ігнорування інших), культура саморегуляції, передусім емоційної [6].

Подібне розуміння конфліктної компетентності можна віднайти і в працях А.Ю. Кулікова, А.І. Шипілова та ін. Так, А.Ю. Куліков під конфліктною компетентністю розуміє сукупність знань (про себе, підлеглих, конфлікти і способи їх попередження та вирішення), вмінь (застосування цих знань в практичній діяльності), а також психічні й соціально-психічні якості та властивості особистості, що забезпечують безконфліктну взаємодію з партнерами в діяльності, дозволяють ефективно керувати конфліктами, що виникають, і досягати їх конструктивного вирішення[4].

На думку Г.Ю. Любімова, компетентність фахівців, що займаються урегулюванням конфліктів, полягає в оволодінні емоціями, уточненні своїх побажань і можливостей, формуванні установки на співпрацю, а не конфронтацію [5].

Таким чином, конфліктна компетентність є характеристикою обізнаності особистості в конфлікті, її здатності прогнозувати, попереджувати і вирішувати конфлікти незалежно від способів її формування.

На відміну від конфліктної компетентності, на нашу думку, конфліктологічна компетентність визначається знаннями, уміннями та особистісними якостями, сформованими під час освоєння відповідних дисциплін у закладах освіти.

На думку І.І.Русинки, конфліктологічна компетентність фахівця – це сукупність конфліктологічних знань як виду професійних знань про конфлікт і пов’язаних із ним явищ, фактів [7]. Як і будь-які професійні знання, знання про професійний конфлікт виступають важливим компонентом професійної культури і виконують функцію інформаційного базису для орієнтовно-перетворюючої діяльності фахівця в ситуаціях професійного конфлікту.

Конфліктологічно компетентна особистість повинна мати знання про: причини появи конфлікту, закономірності його розвитку й перебігу, поведінки, спілкування та діяльності опонентів у конфліктному протиборстві, їх психічні стани, психологічні характеристики конфліктної особистості, нормативні й моральні регулятори поведінки в умовах управління і вирішення конфліктів, прийоми й методи подолання конфліктних ситуацій.

Конфліктологічна компетентність як володіння системою знань про конфлікт створює передумову для формування прагнень застосувати отримані знання в професійній діяльності, для вирішення проблем самовдосконалення як індивідуального, так і професійного рівня. Тому до конфліктологічної компетентності відносяться уміння реалізації здобутих під час навчання знань: конструктивне ставлення до конфліктів, володіння навичками неконфліктного спілкування у складних ситуаціях, вміння оцінювати й пояснювати проблемні ситуації, що виникають, наявність навичок управління конфліктними явищами, розвиток здатності до рефлексивного аналізу, вміння розвивати конструктивний початок конфлікту, що виникає, вміння передбачати можливі наслідки складних міжособистісних ситуацій, вміння конструктивно регулювати протиріччя і конфлікти, наявність навичок усунення негативних наслідків конфліктів [9].

Зокрема, Г.М. Болтунова, розкриваючи практичну складову конфліктологічної компетентності виокремлює три вміння [1]:

1) бачення і розуміння конфлікту;

2) вміння прогнозувати й оцінювати наслідки конфлікту;

3) володіння засобами діагностування, попередження і вирішення конфлікту, використання конфлікту в виховних цілях.

До вимог формування конфліктологічної компетентності ми додатково відносимо уміння:



  • знижувати рівень власної тривожності й агресивності;

  • керувати своїм психічним станом;

  • зберігати конфліктостійкість;

  • здійснювати адекватну оцінку конфлікту та обґрунтований прогноз варіантів його подальшого розвитку;

  • розуміти завдання, що постають на кожному етапі розвитку конфлікту;

  • здійснювати контроль за поведінкою учасників конфлікту;

  • здійснювати надійне доведення інформації до кожного з них під час розвитку конфлікту;

  • узгоджувати рішення і взаємодію в процесі розв'язання конфлікту.

Конфліктологічна компетентність під час навчання формується як якість майбутнього фахівця, яка є особливо важливою для розуміння психологічної сутності особистісного аспекту конфлікту. У працях науковців, які займаються дослідженням проблеми особистісних якостей використовуються поняття: „конфліктостійкість особистості”, „конфліктологічна готовність”, „конфліктологічна культура” та ін. Конфліктостійкість особистості – це здатність людини оптимально організовувати свою поведінку у складних ситуаціях соціальної взаємодії, безконфліктно вирішувати проблеми, що виникли у взаєминах з іншими людьми. Чим вище рівень розвитку конфліктостійкості у людини, тим ефективніше її дії в умовах конфлікту:

Найбільш поширеним є трактування конфліктологічної готовності фахівця як сукупності якостей особистості, що забезпечують успішне виконання професійних функцій. Конфліктологічна готовність фахівця містить в собі різного роду установки на усвідомлення професійного конфліктологічного завдання, моделі ймовірної конфліктної поведінки, визначення специфічних способів діяльності в професійному конфлікті, оцінку своїх можливостей відповідно до майбутніх перешкод, необхідність результату в процесі вирішення професійного конфлікту і конструктивну конфліктну позицію фахівця. До показників сформованості конфліктологічної готовності відносяться:

1) оптимальний вибір фахівцем конфліктної стратегії;

2) самоуправління негативними емоційними станами в конфліктній ситуації;

3) здатність до управління (впливу) опонентом професійного конфлікту в результаті рефлексивного самовизначення на основі конструктивної конфліктної позиції.

Конфліктологічна культура – це якість особистості, яка проявляється в здатності вирішувати проблеми і долати протиріччя конструктивними способами. Зміст конфліктологічної культури може бути розкритий через: культуру ціннісно-смислової сфери; культуру мислення; культуру почуттів; комунікативну культуру; культуру уявлень; відчуття контексту. А, відтак, розвиток конфліктологічної культури особистості має базуватися на конфліктологічній грамотності і конфліктологічній компетентності людини, утворюючи разом з ними конфліктологічну освіту / конфліктологічну підготовку особистості. При цьому у розвитку конфліктологічної культури важлива роль відводиться усвідомленню контексту: контексти поведінки опонента в конфліктній ситуації; зовнішні контексти вибору стратегії поведінки в конфліктній ситуації; внутрішні контексти вибору стратегії поведінки в конфлікті; динаміка (стадії) конфлікту як контекст його управління [2].

Широке трактування поняття конфліктологічної культури надає можливість розуміння її, як інтегрованої характеристики суб’єкта праці, здатного до перетворюючої діяльності в конфліктогенному професійному середовищу. Фахівець, який володіє конфліктологічною культурою, підготовлений до професійної діяльності на всіх рівнях труднощів: від міжособистісних (конфліктні ситуації і конфлікти з суб’єктами професійної діяльності) до внутрішньоособистісних (подолання внутрішньоособистісних рольових, когнітивних, мотиваційних) конфліктів.

Формування конфліктологічної компетенції під час професійної підготовки майбутніх фахівців виявляється в функціях [2, с. 178]:

– мобілізаційній (здатність розглядати конфлікт в якості невід’ємної складової нашого життя і не уникати конфліктної взаємодії);

– інформативній (здатність до неоднозначного трактування конфліктної взаємодії і бачення перспектив її вирішення, тобто виокремлення позитивних ознак конфлікту і тверезу оцінку наявних фактів, інформації, знань або уявлень про реальність);

– прогностичній (здатність застосовувати різні техніки для мінімізації деструктивних форм конфлікту і переведення їх у позитивне русло);

– регулятивній (здатність здійснювати діяльність посередника або медіатора, тобто з’ясувавши позиції, інтереси і цілі учасників конфлікту, посередник здійснює збалансоване вирішення конфлікту);

– ціннісній (здатність змінювати ставлення до конфлікту в умовах розширення контактів, діяльності);

– рефлексивній (здатність до реконструкції ускладнень, що з’являються, і визначення його причин). Ця функція забезпечує розвиток Я-образу людини і дозволяє їй не тільки виконувати певну діяльність, але й знати, як їй це робити;

– інтегративній (є провідною і її призначення полягає в тому, щоб дана компетенція носила продуктивний характер).

Так В.П. Трубочкін визначає наступні рівні та моделі формування конфліктологічної компетентності:

1) знанєвий, освітньо-дисциплінарна модель (оформлення конфліктної компетентності із частини комунікативної в самостійний вид професійно-психологічної компетентності; розуміння конфліктної компетентності як інтегративної, практично орієнтованої базової схеми навчальної дисципліни і конфліктологічного знання в цілому);

2) особистісний, структурно-рівнева модель (трансформація знанєвої в експертно-особистісну модель конфліктної компетентності);

3) практично-технологічна модель (організаційно-технологічне розгортання, проектування і експлікація компетентної конфліктної практики);

4) культурно-онтологічна модель (визначення культурних меж і тенденцій розвитку конфліктної реальності) [8].

Ми вважаємо за доцільне формування конфліктологічної компетентності шляхом пізнавальної та перетворюючої діяльності, а конфліктологічну готовність розглядати в якості перехідного етапу від пізнання конфліктогенного середовища до його перетворення на основі інтелектуальних (зняття невизначеності ситуації), ситуативних (пошук у самому собі мобілізуючих факторів для виходу з конфліктної ситуації) факторів, ретроспективної (аналіз власного досвіду з метою його актуалізації в конфліктній ситуації) і перспективної (самоактуалізація конфліктної позиції) рефлексії.

На думку окремих дослідників процес формування конфліктологічної компетенції складається з таких етапів [10]:

- актуалізація досвіду і знань студентів щодо стратегій і моделей їх поведінки у конфліктних ситуаціях;

- аналіз досвіду студентів щодо стійких моделей поведінки у конфліктних ситуаціях, окреслення виявлених проблем та завдань навчання, відпрацювання базових комунікативних навичок;

- опанування нових знань і вивчення теоретичної бази; відпрацювання нових навичок роботи з попередження й вирішення конфліктів, навичок взаємодії з учасниками конфліктних ситуацій;

- використання нових знань, відпрацювання й використання вмінь і навичок роботи з конфліктними ситуаціями на практиці.

На нашу думку, формування конфліктологічної компетентності має рівневий характер: низький (деструктивний), який передбачає низький рівень або відсутність знань (наявність загальних уявлень) про техніки вирішення конфлікту; середній (непродуктивний), характеризується проявом інтересу до конфліктологічних знань, здібностями до часткової модифікації наявної системи знань про конструктивне вирішення конфлікту залежно від ситуації; високий (конструктивний), характеризується позитивною „Я-концепцією”, розвинутими рефлексивними здібностями як відносно себе, так і відносно партнера і ситуації в цілому, як результат – наявність прогностичних здібностей (здібності передбачати результат дії). Критерієм виділення рівнів виступає ступінь стійкості використання технік, спрямованих на конструктивне вирішення конфлікту. Виходячи з того, що специфіка емпіричного пізнання якраз і проявляється в тому, що за відсутності цілісного відбиття об’єкту окремим його елементам надається значення загальності, науковцями й використовуються різноманітні поняття, як-то: компетенція, готовність, компетентність.

Ефективним є алгоритм продуктивного розвитку конфліктологічної компетентності у три етапи: накопичення і розуміння конфліктологічних знань; формування необхідних вмінь, навичок і якостей; рефлексія власної діяльності й якостей, що виступають стимулом підвищення компетентності [3]. О.Денисов розкриває механізм розвитку конфліктологічної компетентності, зазначаючи, що він полягає в постійному порівнянні свого рівня компетентності з еталонними значеннями за всіма компонентами. Роль еталонів компетентності виступає мобілізатором розширення сфери професійного бачення і підвищення професіоналізму.



Як бачимо, сформованість конфліктологічної компетентності (наявність конфліктологічних знань; володіння соціальними технологіями профілактики, управління, мінімізації деструктивних форм конфлікту; сформованість професійного типу мислення, який містить рефлективність, методичність, об’ємність, креативність; володіння технологіями психогігієни і стресостійкості в конфліктах; дотримання професійно-етичного кодексу конфліктолога) вкрай потрібна сучасному фахівцеві для реалізації професійної діяльності в конфліктогенному середовищі і перетворення його з метою попередження негативних конфліктів, а також завжди бути готовим до „оптимального виходу” (за Є.А. Клімовим) із професійних особистісних криз як бар’єрів на шляху до професійної культури, стимулювання особистісно-професійного зростання. Конфліктологічна компетентність є складовою частиною професіоналізму і реалізується на соціальному, особистісному й індивідуальному рівнях професійної діяльності [11]. Цим рівням відповідають соціальна, особистісна й індивідуальна компетентності, а їх сформованість виступає основою й умовою для успішної реалізації спеціальної компетентності. Конфліктологічна компетентність містить перцептивну, комунікативну, міжособистісну й управлінську компетентності, реалізує прикладні (ситуативні) аспекти спеціальної професійної діяльності. Остання складова, з одного боку, відрізняє конфліктологічну компетентність від інших видів професійної компетентності, з іншого боку, виступає основою для її виокремлення в низку видів професійної компетентності.

Висновки. Таким чином, на наш погляд, формувати конфліктологічну компетентність можна на основі єднання навчальної, конфліктологічної, професійної діяльності і спілкування, на основі досягнення загальних і особистих цілей. Цей процес може здійснюватися чотирма взаємопов’язаними шляхами:

  • засвоєння конфліктологічних дисциплін;

  • розвиток соціально-психологічної компетентності в процесі вивчення психолого-педагогічних дисциплін;

  • моделювання діяльності в конфліктогенному професійному середовищі під час вивчення фахово-орієнтованих дисциплін;

  • засвоєння окремих конфліктологічних умінь упродовж різних видів практики.

Найбільш доречним, на нашу думку, буде здійснювати формування конфліктологічної компетентності майбутніх фахівців у ході засвоєння дисциплін конфліктологічного спрямування упродовж останнього року підготовки бакалаврів або у магістратурі, коли студенти мають певний життєвий досвід та професійні знання. У результаті буде сформована конфліктологічна компетентність випускника, його готовність до дій у конфліктогенному професійному середовищі, що сприятиме успішній професійній кар’єрі молодого фахівця.

Література:

  1. Болтунова Г.М. Формирование готовности учителя к разрешению конфликтных ситуаций в педагогическом процессе // Оптимизация и интесификация педагогического процесса в вузе и школе: Межвуз. сб. науч. тр. – Ишим, 1994. – С. 65–67.

  2. Ващенко І.В., Кляп М.І. Конфліктологія та теорія переговорів: навч.посіб. / І.В.Ващенко, М.І.Кляп. – К.: Знання, 2013. – 407 с. – (Вища освіта ХХІ століття).

  3. Денисов О.И. Развитие конфликтологической компетентности руководителя: Дис. … канд. психол. наук: 19.00.13 / Рос. акад. гос. службы. – М., 2000. – С.9.

  4. Куликов А.Ю. Социально-психологические особенности деятельности командира подразделения по предупреждению и разрешению межличностных конфликтов курсантов вузов: Дис. … канд. психол. наук: 19.00.05 / Ярослав. гос. ун-т. – Ярославль, 2000. – С. 81.

  5. Любимова Г.Ю. Психология конфликта. – М.: Педагогическое общество России, 2004. – 160 с.

  6. Петровская Л.А. К вопросу о природе конфликтной компетентности // Вестник Москов. ун-та. Сер. 14. Психология. – М.: Изд-во МГУ, 1997. – № 4. – С. 42.

  7. Русинка І.І. Конфліктологія. Психотехнології запобігання і управління конфліктами. Навчальний посібник / І.І.Русинка. – Київ, 2007. – 332 с.

  8. Трубочкин В.П. Концептуальные смыслы конфликтной компетентности //Актуальные проблемы совершенствования работы с кадрами правоохранительных органов: Матер. межведомств. наукч.-практ. конф. – Москва, 8 июня 2004 г. / Акад. упр. МВД России. – М., 2004. – С.331-335.

  9. Шипилов А.И. Психологические основы взаимодействия офицеров в трудных межличностных ситуациях: Дис. … д-ра психол. наук: 19.00.05 / Воен. ун-т. – М., 2000. – С. 259.

  10. Філь С.С. Етапи формування конфліктологічної компетентності майбутніх фахівців соціономічних професій. [Електронний ресурс] – Режим доступу: tme.umo.edu.ua/docs/5/11filpsp.pdf

  11. Ярослав Л.О. Кофліктологічна компетентність як предмет психологічного дослідження. [Електронний ресурс] – Режим доступу: novyn.kpi/ua/2009-1/12_Yaroslav.pdf


В статье уточнено содержание понятия конфликтологическая компетентность, его связь с конфликтологеской культурой будущого специалиста. Россматриваются основные подходы к формированию конфликтологической компетентности выпускника высшего учебного заведения как составляющей профессиональной компетентности современного специалиста.

Ключевые слова: конфликтологическая компетентность, конфликтологеская культура, будущий специалист.

The authors specify the content of the notion of the conflict competence, its relation to the future of the conflict culture specialist. Article considers the main approaches to the formation of conflictological competence graduate student as part of professional competence of the modern professional.

Keywords: competence conflictological, conflictological culture, , future specialist.

Відомості про автора: Кляп Маріанна Іванівна, кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри педагогіки і психології ДВНЗ «Ужгородський національний університет».


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка