Майстер-клас методистів-кореспондентів



Сторінка9/15
Дата конвертації30.12.2016
Розмір3.11 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   15

С
- моделювання;

- діагностичні дослідження;

- тренінгові заняття;

- розробка сиходіагностичного інструментарію;

- психодіагностичний моніторинг;

- моніторинг результатів управлінської, методичної та виховної діяльності ;

- програма досліджень громадянської самосвідомості вчителів та учнів.
истема роботи щодо втілення цільової програми «Обдарованість»


Рейтинговий рівень участі у Всеукраїнських, обласних, міських, ліцейних конкурсах, фестивалях, змаганнях у 2010-2011 н.р.

Всеукраїнські – 73 учня, обласні – 17, міські – 102, ліцейні – 123.





Рейтинговий рівень результатів участі в конкурсах, фестивалях, змаганнях Всеукраїнського, обласного та міського рівнів у 2010-2011 н.р.

Взяли участь – 192 учня, перемогли – 68 учнів.



Ми залучаємо батьків до розвитку закладу нового типу, в якому б було комфортно кожній родині через проект «Школа – родина».



Результатами такої діяльності є те, що родини, яким знайомі всі особливості життя закладу, пропонують свої ідеї з удосконалення роботи, шляхи їх реалізації, свою допомогу в здійсненні цих ідей. Це новий етап у створенні закладу родинного типу.

Працюючи над експериментальною проблемою, педагоги органічно поєднують новітні підходи до виховання учнів з системою педагогічних ідей заслуженого вчителя України, кандидата педагогічних наук В.Каюкова, що відбувається через впровадження класних годин козацько-лицарського виховання, проведення традиційних виховних заходів, співпрацю з місцевим осередком Українського козацтва, участь в експериментальній діяльності та роботі органів учнівського самоврядування.

Ефективність виховної роботи залежить від повноти реалізації її виховної моделі. Кінцеву мету виховання педагогічний колектив вбачає в особистості, яка гідна звання Громадянина України. Лише гармонійне поєднання національного та загальнолюдського в наших вихованцях забезпечить українській нації розвиток і процвітання.



Модель випускника

Дитяча творчість, творчість батьків, творчість педагогів – це результат щоденної праці кожного члена колективу, результат психологічних умов, що склалися в закладі.

Кожного дня перед нами постають нові питання, нові проблеми, але спільне бачення майбутнього допомагає їх успішно вирішувати, допомагає кожному усвідомлювати себе маленькою зіркою, відчувати свою роль в єдиному зростанні всього колективу.

Основні публікації, де висвітлено результати роботи

Діяльність школи вісвітлюється у численних публікаціях: «Вірність ідеї, доведена життям», Пелешанко Л.О. (2007 р.), «Ідеали лицарсько-козацького виховання та християнської етики у системі формування духовної особистості», Засінець Л.В. (2009 р.), «Вивченння творчості письменника-земляка М.К.Смоленчука», Даценко О.В. (2009 р.), «Храм знань і вічних істин», (2011 р.), на семінарах (16 за 2006-2012 рр.) та науково-методичних конференціях.



Сценарій «Посвята в ліцеїсти»

Всі учні святково одягненні



Мета:

* вивчення основних правил та обов’язків ліцеїста;

* виховувати в учнів гордість за свою Батьківщину, народ, почуття самоповаги;

* розвивати громадські якості патріотизму, громадської свідомості та самосвідомості.



Обладнання:

Державна та шкільна символіка (Герб школи, прапори, вишитий рушник, каравай, гілочка калини, колосся пшениці, український вінок), конституція учнівського самоврядування, музичний супровід.



Звучить музика, фанфари.

Ведучий.

Доброго дня, дорогі друзі, ліцеїсти, педагоги, всі, хто сьогодні прийшов на свято.



Ведуча.

Сьогодні в ліцеї велике свято, наші десятикласники стають повноправними ліцеїстами та членами українського козацтва.



Ведучий.

Сьогоднішнє свято приурочене посвяті в ліцеїсти учнів 10 класу.



Ведуча.

За 5 років, що пливуть, мов вітрила,

Гідні сини і дочки вийшли із стін ліцею.

Ведучий.

Ліцей, увага! Урочистість присвячена посвяті десятикласників у ліцеїсти.

(Звучить Гімн України зі словами, всі співають)

Ведучий

На нашому святі присутні гості: (представлення гостей)



Ведучий

Слово для привітання надається: (виступи гостей)



Ведуча.

Любіть Україну, як сонце любіть,

Як вітер, і трави, і води…

В годину щасливу і в радості мить

Любіть у годину негоди!

Ведучий.

Любіть Україну у сні й наяву,

Вишневу свою Україну

Красу її вічно живу і нову

І мову її солов’їну

Ведуча.

Між братніх народів.

Мов садом рясним

Сіяє вона над віками

Любіть Україну всім серцем своїм

І всіми своїми ділами



Ведучий.

Любіть у коханні, в труді і в бою,

Як пісню, що лине зорею…

Всім серцем любіть Україну свою

І вічні ми будемо з нею.

Ведуча.

Дорогі десятикласники, сьогодні ви стаєте ліцеїстами.



Ведучий.

Головною метою нашого навчального закладу є формування всебічно розвинутої особистості кожного ліцеїста, підготовка його до самостійного життя в умовах сьогодення, формування справжнього громадянина України.



Ведуча.

Навчання в ліцеї триває 2 роки.



Ведучий.

За 5 років роботи ліцею на його рахунку багато добрих справ, славних традицій, наукових та спортивних звершень.



Ведуча.

Тут ви вивчаєте і будете вивчати основи наук, повинні стати справжніми громадянами незалежної України. Любов до Вітчизни та ліцею мають бути вашими керманичами.

Щоб перебудувати Україну, потрібні знання і ці знання потрібно передати народу, адже люди бажають волі, благополуччя, достатку

Ліцеїст.
Ліцей наш рідний – це затишок милий,

Душі і серцю притулок надійний.

Для розуму ріст і для сили підмога,

У всьому зустрінеш ти тут допомогу.



Ліцеїст.
Хранить і леліє, піклується щиро

Про другий наш дім чудовий і милий.

Про учнів ліцею дбає постійно

Директор ліцею – талановита, надійна.



Ліцеїст.
5 років від відкриття ліцею минає,

А він молодіє, та все процвітає,

Бо спонсори гарні і друзі надійні

Надають допомогу й підтримку постійно.



Ліцеїст.
Таланти і здібності ми розвиваємо

На конкурсах інтелектуальних перемагаємо

Хай лине далеко за межі України слава про нас

Покажемо ми всюди найвищий там клас!



Ліцеїст.
Ми любимо щиро наш затишний дім,

Надійно і тепло, спокійно у нім.

Його полюбити і вас, друзі, ми всіх закликаємо

Кращого в долі ми собі не бажаємо.



Ведуча.

Тепер ми подивимось на ліцеїстів через призму Конституції учнівського самоврядування.



(Зачитують права ліцеїстів з Конституції учнівського самоврядування)

Права ліцеїстів:

- Ліцеїсти мають рівні конституційні права і свободи, є рівними у своїй гідності та правах.

- Ліцеїст має право на навчання для здобуття певного освітнього рівня, має право на продовження освіти за спеціальністю.

- Ліцеїст має право на доступ до інформації у всіх галузях знань, може брати участь у науково-дослідній та інших видах наукової діяльності, конференціях, олімпіадах, конкурсах.

Ліцеїсти мають право на:


  • Участь в об'єднанні громадян;

  • Трудову діяльність у позаурочний час у встановленому законодавством порядку;

  • Перерву у навчанні;

  • Захист від будь-яких форм експлуатації і насильства.

Обов'язки ліцеїстів:

  • Основним обов’язком ліцеїста є додержання законодавства, моральних та етичних норм. Ліцеїст зобов’язаний роботи все для розвитку української науки, відродження духовності українського народу;

  • Ліцеїст повинен якісно виконувати всі домашні завдання. Бути творчою, мислячою особистістю, мати акуратний, діловий зовнішній вигляд.

  • Постійно працювати над підвищенням свого культурного рівня. Дотримуватись здорового способу життя. Брати активну участь в учнівському самоврядуванні.

  • Не коритись труднощам. Вміти долати негаразди, перешкоди на своєму шляху.

  • Не ганьбити славне ім'я ліцею вчинками, які не личать ліцеїсту.

Ліцеїст.

Ми маємо щоденно старання,

До науки і спорту жагуче бажання.

До правди, до істини світла іти,

Знаннями міцніти, душею рости.

Ліцеїст.

Всі ми гідні ліцеїста звання

Бо маємо розум, спритність, знання,

Любов, повагу і доброту

Ще й тепле серце і красу.

Ведуча.

Ось і настав хвилюючий момент нашого свята – прийняття клятви ліцеїста.



Ведучий.

Нехай сяють зірки з кожним роком яскравіше й сильніше,

Славу приносять тобі, ліцею!

Ведуча.

(Всі учні повторюють за ведучим слова клятви)

Вірю я, прийде скоро час Я, (прізвище, ім’я), вступаючи в ряди ліцеїстів комунального закладу «Навчально-виховний комплекс школа козацько-лицарського виховання I-III ступенів№21 – суспільно-гуманітарний ліцей, дошкільний навчальний заклад Кіровоградської міської ради Кіровоградської області» урочисто клянусь:


  1. Любити і поважати свій рідний ліцей, як місце, де мені допомагають реалізувати власну програму життя.

Всі разом (Клянусь)

  1. Постійно вдосконалювати свої найкращі особисті риси.

Всі разом (Клянусь)

  1. Звертати увагу на визначення власних здібностей і на їх всебічний розвиток.

Всі разом (Клянусь)

  1. Поглиблено вивчати як профільні, так інші навчальні предмети.

Всі разом (Клянусь)

  1. Виховувати в собі стійку емоційність, бути ініціативно відповідальним, мати високий рівень самоконтролю та самоаналізу.

Всі разом (Клянусь)

  1. Брати активну участь в учнівському самоврядуванні та в усіх сферах життя ліцею

Клянусь! Клянусь! Клянусь!

Ведуча.

Слово для привітання надається директору школи.

Ведучий. На цьому свято Посвяти в ліцеїсти оголошується закритим.

Ведуча. Хай щастить всім до шляху до висот.

Ведучий. До нових зустрічей. Вперед до нових завершень.

Ведуча. До побачення.

(Звучить музика, всі виходять)

Майстер-клас Калашника Юрія Олекандровича, вчителя інформатики Добровеличківської загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІІ ступенів, заступник директора.

Нагороджений грамотами районного відділу освіти та обласного управління освіти і науки


Соціальний розвиток учня через формування інформаційно-комунікаційної компетентності

Сучасне суспільство не уявляє собі існування без інформаційно-комунікаційних технологій, і навчити дитину жити у такому суспільстві, не загубити себе у потоці інформації, не втратити людські зв’язки і свою індивідуальність – це завдання стоїть перед школою.

В умовах школи-інтернату, в якому виховується 70 відсотків дітей, що живуть окремо від сім’ї, проблема соціального розвитку учня стає найбільш актуальною.

Соціальний розвиток особистості відбувається за двома взаємопов’язаними напрямами: „соціалізації” (оволодіння соціальним досвідом, його привласненням) та індивідуалізації (набуття самостійності, відносної автономності)”. Діалектика соціального та індивідуального – джерело людського розвитку.

Соціальне становлення учнів відбувається за допомогою багатогранних зв’язків особистості з навколишнім середовищем, цілеспрямованої організації процесу взаємодії школярів.

Завдання шкільного курсу «Інформатика» – формування інформаційно-комунікаційної компетентності, що є однією з ключових та предметною, розвиток здібностей учня використовувати інформаційно-комунікаційні технології та відповідні засоби для виконання особистісних і суспільно значущих завдань.

Вивчення інформатики на уроках та в позаурочній діяльності, що організовується відповідно до положень діяльнісного, особистісно зорієнтованого та компетентнісного підходів, надає можливість соціально розвивати учня через формування інформаційно-комунікаційної компетентності.

Під ІКТ-компетентністю розуміють впевнене володіння учнями всіма складовими навичками ІКТ-грамотності для вирішення виникаючих питань в навчальній та іншій діяльності, при цьому акцент робиться на сформованість узагальнених пізнавальних, етичних і технічних навичок.

Інформаційна компетентність є сукупністю трьох компонент:


  • інформаційна компонента (здатність до ефективної роботи з інформацією у всіх формах її подання);

  • комп’ютерна, або комп’ютерно-технологічна компонента (що визначає вміння та навички щодо роботи з сучасними комп’ютерними засобами та програмним забезпеченням);

  • компонента застосовності (яка визначає здатність застосовувати сучасні засоби інформаційних та комп’ютерних технологій для роботи з інформацією та розв’язання різноманітних задач).

Для формування сучасної молодої людини інформаційного суспільства вчителю інформатики доводиться працювати у двох напрямках. Це робота з учнями та робота з педагогами.

Робота з педагогами заключається у проведенні роботи з організації інформаційно-освітнього середовища школи, участь у створенні освітніх ресурсів, консультуванні вчителів, адміністрації школи тощо. Результатами моєї роботи є 100-відсоткова сертифікація вчителів за курсами Майкрософт з цифрових технологій та «Основи ІКТ», застосування комп’ютерної техніки вчителями усіх предметів, створення шкільної комп’ютерної мережі з доступом до Інтернет, створення проекту «Впровадження інформаційно-комунікаційних технологій в навчально-виховний процес» (І місце на районному конкурсі «Від творчого вчителя до творчого учня»).

Робота з учнями спрямована на активізацію навчально-пізнавальної діяльності учнів; залучення учнів до різноманітних як за змістом, так і за формою видів діяльності; врахування індивідуальних, психологічних особливостей школярів та створення умов активної взаємодії.

Вирішувати проблему соціального розвитку особистості під час навчання інформатики можливо через використання різних форм організації навчальної діяльності та вибір змісту матеріалу, що пропонується для опрацювання.

Робота в парах, малих групах допомагає організувати співпрацю учнів на уроці, взаємодопомогу, позитивне ставлення до предмета в цілому. Активне спілкування учнів в процесі навчання означає зняття заборони на спілкування і стимулювання його, що сприяє перетворенню учіння з індивідуальної діяльності в спільну працю. Колективна пізнавальна діяльність більш емоційна та привчає до прояву ініціативи.

У той же час індивідуальні завдання, що забезпечуються різноманітним дидактичним матеріалом, дозволяють кожному учню відчути власні здібності та зробити свій внесок у колективну роботу.



Екскурсії до місцевих організацій допомагають учням усвідомити значення володіння комп’ютерною грамотністю для сучасного працівника, що є мотивацією сумлінного ставлення до навчання. А проведення дня відкритих дверей кабінету інформатики та інформаційних технологій для учнів початкової школи дозволяє зацікавити дітей у вивченні предмета в основній та старшій школі.

Долучення до успіху в діяльності сприяє громадський огляд знань, на якому учні представляють результати своєї роботи перед однокласниками, класним керівником, вчителями, адміністрацією школи. Кращі роботи, які набрали найбільшу кількість балів, стають дидактичним матеріалом із збереженням авторства. Це підвищує самооцінку учнів, їх особистісну значущість, що дуже важливо для дітей у підлітковому віці.

Участь дітей 9-10 класів у роботі гуртка «Основи робототехніки» сприяє як формуванню уявлень про практичне застосування програмування, так і розвитку умінь працювати в групах, демонструвати свої надбання.

Залучення учнів до заповнення шкільного сайту та створення шкільної газети «Монітор» дає можливість навчитися висловлювати особисті враження, спілкуватися через засоби масової інформації, виховувати повагу до думки інших.

Дитяче прагнення просування вперед забезпечується створенням електронних папок з роботами учнів за курс їхнього навчання – портфоліо розвитку.

Намагаюся використовувати всі можливості навчального матеріалу для того, щоб зацікавити учнів, ставити проблеми, активізувати самостійне мислення.

Відчути свою соціальну значущість допомагають дітям завдання, зміст яких пов’язаний з місцевим матеріалом, з їх перебуванням у закладі або з власними переживаннями.

Так, при вивченні теми «База даних» в 11 класі в якості яскравого прикладу пропоную учням визначити свої шанси вступу до вищого навчального закладу. Разом з дітьми визначаємо можливість пошуку конкретної інформації через Інтернет в базах даних, що є основною темою уроку.

Учням 10 класу під час вивчення теми «Табличний процесор» пропоную розрахувати потребу у різних продуктах харчування для школи в залежності від кількості дітей та визначених норм.

Подібні завдання дають учням певні соціальні знання, знайомлять з правилами співжиття у соціальному середовищі.

Уміння школярів створювати комп’ютерні презентації дозволяють їм оформляти річні колективні проектні роботи, такі як: соціальний проект учнів 7 класу «Правда про наркоманію», дослідницький проект учнів 8 класу «Таємниця імені твого», творчо-пошуковий проект учнів 9 класу «До 16 і старші» та ін. Підготовка робіт та звітів передбачає активну взаємодію учнів у групі, у навчальному закладі, спілкування з жителями селища (опитування), з вчителями. У процесі демонстрації своїх напрацювань учні набувають досвіду публічних виступів, який, безумовно, стане в нагоді їм у подальшому.

На своїх уроках я використовує такі методи та прийоми мотивації, як звернення до життєвого досвіду дітей; створення проблемної ситуації (Що спільного між Пабло Пікассо та програмою Adobe Photoshop); створення практично-зорієнтованих проектів («Безпечна робота в Інтернеті», «Мій вибір: стаціонарний комп’ютер чи ноутбук?»); створення демонстраційних матеріалів до проведення уроків в початковій школі, з інших предметів, до конкурсів та традиційного звітного концерту «Від серця до серця».

Формування навичок саморозвитку та самоконтролю відбувається під час участі дітей у предметних конкурсах, олімпіадах. Так, у школі збільшується кількість учасників Міжнародного конкурсу з інформатики та комп’ютерної грамотності «Бобер»: від 2 у 2009 році до 34 у 2012.

Учні закладу брали участь в обласному конкурсі «Від чайника до профі» (ІІ місце серед учнів 10 класів). Є постійними переможцями районної олімпіади з інформаційних технологій:



Олімпіада з ІКТ

2008 р.

2009 р.

2010 р.

2011 р.

2012 р.

ІІ етап

1

2

1

3

2

ІІІ етап







1 (ІІ)

1 (ІІ)




ІV етап










участь




Досягнення учнів дозволяють їм самостверджуватися у колективі, відчувати свою значущість для престижу школи, повірити у свої сили та шукати дальші шляхи самореалізації. Так, Балєлов М., учень 11 класу, зайняв ІІІ місце серед учнів-учасників Міжнародного бліц-конкурсу з веб-дизайну та комп’ютерної графіки в номінації GIF-анімації (2012 р.).

Отже, соціальний розвиток учня, обумовлений оточуючим соціумом, здійснюється шляхом засвоєння суспільного досвіду через спеціально організовану діяльність (навчально-пізнавальну, соціально значущу) і безпосереднє спілкування як з дорослими, так і з дітьми. Такі можливості надає процес формування інформаційно-комунікаційної компетентності, що відбувається на уроках інформатики та в позаурочний час в умовах вільного вибору учнями способів діяльності і задоволення власних інтересів, створення атмосфери доброзичливості та взаємодопомоги.



Майстер-клас Коломойця Сергія Дмитровича, вчителя історії Ульяновської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Олександрійської районної ради.

Етапи трудової діяльності: педагог-організатор, журналіст, керівник гуртка, засновник і керівник громадського об’єднання – молодіжно-підліткової організації «ТАРПАН», заступник директора з навчально-виховної роботи.

Лауреат педагогічної премії Олександрійської районної державної адміністрації та Олександрійської районної ради Кіровоградської області імені Ф.Оксанича в номінації «Творчість. Молодість. Перспектива»; переможець VI Всеукраїнського огляду-конкурсу «Панорама творчих уроків» (номінація «історія»); лауреат Всеукраїнського конкурсу історичних досліджень учителів імені Валерія Миколайовича Волковинського; член методичної ради навчально-виховного комплексу «Природничо-математичний ліцей, загальноосвітня школа № 25» (м. Кіровоград).

Відзначений численними почесними грамотами, дипломами та подяками управління освіти і науки Кіровоградської обласної державної адміністрації, відділу освіти Олександрійської районної державної адміністрації, Кіровоградського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені Василя Сухомлинського, Кіровоградського обласного центру туризму, краєзнавства, спорту та екскурсій учнівської молоді.

Даючи характеристику діяльності як учителя, можна говорити про те, що вона повністю підпорядкована вирішенню особистої методичної проблеми: «Удосконалення процесу викладання історії в загальноосвітніх навчальних закладах шляхом формування та застосування авторських методичних інновацій». Як органічне доповнення до суто методичної діяльності можна розглядати і цілий спектр заходів педагогічної спрямованості, які знайшли своє вираження у формуванні та діяльності молодіжно-підліткової організації «ТАРПАН», яка була створена педагогом і функціонує під його керівництвом і на сьогодні.

Щодо основних напрямків інноваційної діяльності, то можна говорити про те, що пріоритетними напрямками є організація позаурочної діяльності в умовах сільської школи та удосконалення методики викладання історії. Хоча серед наробок педагога присутні і значна кількість авторських розробок з питань виховної діяльності, організації роботи з питань збереження життя та здоров’я учнів. Значна кількість досвіду педагога було висвітлено у наукових та фахових публікаціях (понад 30), бере активну участь у науково-методичних заходах та проектах (ІІ обласні краєзнавчі Куценківські читання «Краєзнавчо-дослідницька діяльність на Кіровоградщині у ХХ столітті (до 70-річчя утворення Кіровоградської області)», Всеукраїнська науково-методична конференція «Методологічні засади історичної освіти в контексті профілізації старшої школи», І обласна педагогічна олімпіада «Обдарований педагог – обдаровані діти»). Серед здобутків можна назвати і призові місця учнів на районних етапах Всеукраїнських олімпіад з історії. Але більш вагомими є здобутки вихованців його молодіжно-підліткової організації «ТАРПАН»: за роки свого існування, вони вибороли понад 80 призових місць від районного до Всеукраїнського рівнів, при цьому представляли свою організацію та свій навчальний заклад у царині історії, краєзнавства, туризму, екології, естетичного та наукового напрямків тощо.



«Методична імпровізація» –

як один з аспектів оптимальної методичної діяльності

вчителя історії на сучасному етапі

(з досвіду практичної діяльності)

Процес реформування вітчизняної освіти, на сьогоднішній день, охопив практично всі аспекти навчальної та виховної діяльності наших педагогів. Нові вимоги до змісту та якості освіти породили потребу пошуку інноваційних методів навчання учнів, в тому числі і шкільного курсу історії. За попередні роки, стараннями науковців, вчителів-практиків накопичено значну кількість методичного матеріалу, розроблено десятки методичних рекомендацій та посібників щодо подальшого удосконалення методики викладання історії в школі.

Але разом з цим, з особливою гостротою постає проблема підвищення ролі в процесі вивчення історичних дисциплін кожного учителя історії, його особистої ініціативи, прагнення до подальшого професійного самовдосконалення, до пошуку нових форм, методів та засобів викладання історії в загальноосвітніх навчальних закладах.

Учителі-практики, працівники методичних центрів та методичних кабінетів, організатори різних турів Всеукраїнських учнівських олімпіад з історії, аналізуючи якість учнівських знань з курсів «Історія України» та «Всесвітня історія», підводячи підсумки державних підсумкових атестацій для учнів 9 та 11 класів, не можуть не відзначити той факт, що рівень зацікавленості учнів предметом, якістю його засвоєння в багатьох аспектах значно знизився. Поряд із учнями, які здобувають по справжньому значні знання, демонструють чудові результати під час різноманітних олімпіад, конкурсів, змагань, в наших навчальних закладах присутня значна група учнів, які не виявляють належної зацікавленості предметом; вони уникають будь яких проявів активності щодо вивчення історичних дисциплін. Все частіше можна почути від викладачів історичних факультетів вищих навчальних закладів нарікання щодо незадовільного рівня знань абітурієнтів, які прагнуть вступити на ці факультети. Подібна ситуація не може не тривожити вчителів, методистів, науковців. Необхідність докорінного перелому ситуації є не просто очевидною, вона є вкрай необхідною.

Одним із незаперечних тверджень є те, що досягнення оптимального стану викладання історичних дисциплін (як і решти навчальних предметів) багато в чому залежить від самої особистості вчителя. Рівень його професійної підготовки, здібності щодо пошуку нових форм, прийомів та методів навчання, уміння зацікавити учнів предметом, намагання вчителя постійно професійно самовдосконалюватися, його особисте прагнення бути справжнім учителем, а не «урокодавачем» багато в чому визначає обличчя сьогоднішньої школи.

Однією з ознак справжньої професійності вчителя історії, на мою думку, є уміння та навички до швидкого та адекватного реагування на виникнення під час навчального процесу (уроку) незапланованих, нестандартних ситуацій, коли вчитель, навіть за присутності певних деструктивних моментів, не втрачає контроль за перебігом уроку, а намагається отримати з нього якомога більшу кількість позитиву і забезпечення продовження поступального розвитку учнів.

Подібну здібність учителя до дії я називаю «методичною імпровізацією».

«Методична імпровізація» передбачає здійснення педагогом процесу навчання на уроці, коли він узгоджує свої методичні дії не стільки з планом-конспектом уроку, скільки приводить їх у відповідність до виникаючої під час уроку ситуації в залежності від усього спектру об’єктивних та суб’єктивних факторів, які виникають під час проведення уроку. При цьому, за допомогою цієї ж «методичної імпровізації», педагог отримує змогу самостійно впливати на розвиток ситуації, вносити в неї корективи та чуттєво її регулювати з метою досягнення оптимального результату.

Тобто, присутність у методичній системі роботи вчителя подібного елементу дає йому змогу, за допомогою простих, таких, що не потребують якихось особливих знань, умінь та навичок учнів, а також особливої та тривалої підготовки з боку учителя, прийомів та методів швидко та наближено до оптимального рівня розгорнути навчальний процес під час уроку.

У процесі практичної діяльності присутність елементу «методичної імпровізації» в методичній системі учителя можна визначити за наявністю у його арсеналі певної кількості методичних прийомів та засобів, які дають йому змогу оперативно відреагувати на виникнення певної незапланованої ситуації під час уроку, появи певного деструктивного елементу, який може звести нанівець усі попередні намагання та приготування учителя до подачі учням нової урочної інформації, його намагання сформувати в учнів нові знання, уміння та навички з предмету.

Не секрет, що багато наших молодих (та й не дуже молодих) спеціалістів потрапляють в скрутне методичне становище, коли після тривалої та, здавалося б, ґрунтовної підготовки до уроку, вони стикаються з такими ситуаціями (в особливій мірі це стосується універсальних класів загальноосвітніх шкіл) коли клас, в переважній своїй більшості, є практично неготовим до цього уроку: відсутня сама передумова планового розвитку уроку – наявність учнівських знань домашнього завдання, вивченого на попередньому уроці матеріалу, або матеріалу, який був запропонований для самостійного опрацювання. В цьому випадку в учителя є два шляхи розвитку ситуації: перший – відмовлятися від поставленої мети уроку (що є недопустимим з точки зору необхідності виконання навчальної програми з предмету) і розпочинати спільний розгляд матеріалу, зміст якого вже було опрацьовано, або ж він мав бути опрацьований учнями самостійно. Окремі наші колеги чинять саме таким чином, що є недопустимим вже навіть з огляду і на те, що основна маса учнів класу досить швидко сприймають таку практику як належне і зовсім припиняють будь-які спроби підготовки домашніх завдань, справедливо вважаючи, що й без цього їм буде виділено певну частину часу під час самого уроку. Окрім того, це руйнує саму структуру уроку, зводячи його методичне значення нанівець.

Другий шлях виходу з такої ситуації – застосування елементів «методичної імпровізації». Розглянемо його в більш практичному контексті: плануючи свій майбутній урок, учитель повинен передбачати декілька варіантів його розвитку – перший, «ідеальний», згідно якого, на початок уроку, будуть всі необхідні передумови його розвитку, серед яких найголовніша – якісна підготовка учнів до уроку, мінімум, задовільне опрацювання домашнього завдання та засвоєння ними хоча б необхідного рівня знань, готовність до співпраці з учителем та рештою класного колективу. Згідно цього варіанту подій, розвиток уроку в учителя буде проходити максимально наближено до визначеного ним попередньо плану і не буде потребувати додаткових методичних втручань та корекцій.

Але при виникненні певної кризової ситуації методичного характеру, вчитель повинен бути готовим до неї, передбачити певну кількість дидактичних прийомів та засобів, за допомогою яких він зможе досягнути максимально можливого позитивного результату.

Прикладом такого прийому може бути застосування «історичної естафети»:

«Історична естафета» як методичний прийом дає педагогові змогу в ігровій формі залучити до активної та ефективної діяльності всіх учнів класу, здійснюючи з ними цілеспрямоване повторення попередньо вивченого матеріалу.

Для кращого розуміння суті «історичної естафети», пропоную розглянути один із прикладів її застосування під час уроку історії Стародавнього світу в 6 класі. Тема: «Значення цивілізацій стародавнього Сходу». Тип уроку –узагальнення та корекції знань.

На досвіді попередньо проведених уроків, можна стверджувати, що її застосування є більш доцільним на кінцевих етапах уроку: ігрова форма дозволяє учителю зняти напруженість, яка накопичується в класі за час уроку; ця ж ігрова форма забезпечує високу якість перевірки рівня учнівських знань отриманих на уроці чи під час вивчення певної теми. «Історична естафета» немовби підсумовує урок, підводить певну логічну риску в процесі проведення уроку.

Для проведення «естафети» учитель повинен розділити учнів класу на дві частини і утворити з них дві команди. Відповідно до кількості команд, учитель ділить дошку на дві частини і пише на кожній назву певної команди (під цими записами будуть зазначатися бали, набрані командами у змаганні).

Змагання починає будь-яка команда. Перший учень підіймається і на протязі 5 (можна 3) секунд називає будь-яку історичну подію, дату, термін і надає коротке визначення. Наприклад: перший учень команди “А”: Ніл – річка, яка забезпечувала життєдіяльність єгипетської цивілізації;

Перший учень команди “Б”: Хаммурапі – найвідоміший цар Вавилону;

Другий учень команди “А”: Мохенджо-Даро – найдавніша цивілізація Індії;

Другий учень команди “Б”: Єгипет – одна з найдавніших цивілізацій Стародавнього Сходу;

Третій учень команди “А”: клинопис – система письма народів Стародавньої Месопотамії;

Третій учень команди “Б”: меч – зброя, якою користувалися в давнину (і т.д.).

Учні можуть надавати навіть найпростіші відповіді, головне, щоб вони стосувалися визначеної теми уроку (в нашому випадку все, що стосується цивілізацій Стародавнього Сходу). Але якщо учень протягом визначеного часу не знаходить правильної відповіді або зробить повтор відповіді, яку вже давав котрийсь з учасників гри – команді-суперниці зараховується одне очко.

Учні-учасники команд можуть проводити обговорення можливих відповідей, підказувати можливі варіанти відповідей своїм товаришам по команді (зайвого гамору не виникне, оскільки члени команди-суперниці можуть почути можливий варіант відповіді і використати його на свою користь), але лише до того моменту, як член команди розпочинає давати відповідь. (Покарання за підказку – додаткове очко суперникам.)

Гра може продовжуватися в один або декілька турів-циклів (тобто, після того, як дають відповідь останні учасники команд, гра починається спочатку). Тривалість гри визначається учителем.

Проте варто зазначити, що надмірна тривалість проведення «історичної естафети» може дати негативні наслідки, адже на протязі всієї гри учні перебувають у надзвичайному емоційному збудженні, їхня увага, їхня нервова система знаходиться у стані найвищої напруженості. Безумовно, що перебування в такому стані тривалий час, швидко стомлює учнів і може дати небажаний ефект згасання учнівської уваги та цікавості.

Доцільність застосування будь-якого методичного прийому в педагогіці визначається тими наслідками, до якого він призводить. Які ж наслідки виникають в результаті застосування «історичної естафети» під час уроку? Перш за все, відбувається повторення вивченого матеріалу; друге – учні не тільки його повторюють, але й з відповідей своїх товаришів заповнюють існуючі пробіли у своїх знаннях. Те, що вони не сприйняли або випустили з поля своєї уваги під час пояснення матеріалу учителем, вони можуть цілком успішно засвоїти з відповідей своїх товаришів.

Зрозуміло, що під час виникнення подібної ситуації в більшій чи меншій мірі (в залежності від індивідуальних якостей учнів класу) відбувається накопичення історичного фактажу: різноманітні історичні факти, події, дати тощо. Визначення різноманітних історичних явищ, подій, термінів та й просто назв предметів історичної епохи, з якими учні знайомилися в процесі вивчення нової теми (уроку) і які вони будуть давати під час проведення «історичної естафети», дасть ефект розвитку понятійного апарату учнів в області історії.

«Історична естафета» створює в класі, під час її проведення, атмосферу змагальності, ігрового суперництва, що, в свою чергу, змушує учнів максимально мобілізувати свої знання. Цікава ігрова форма «естафети» дозволяє досягнути багатьох позитивних моментів у здійсненні навчально-виховного процесу на уроці.

До таких можна віднести і той факт, що завдяки правилам проведення цієї гри, відмінники вже не можуть відігравати повної домінантної ролі в перемозі своєї команди. Відповідно підвищується самооцінка значної групи учнів, самоусвідомлення особистої ролі, важливості в перемозі своєї команди. Це сприяє руйнуванню у певної мікрогрупи учнів психологічного комплексу власної неповноцінності, дозволяє більш впевнено розраховувати на власні сили.

Як було вказано вище, учні просто змушені уважно вислуховувати відповіді своїх товаришів, щоб не допускати повтору, або ж відзначити їх помилку. Таким чином їхня увага концентрується на повідомленні, що значною мірою сприятиме запам’ятовуванню його. Можна погодитися, що такого ефекту не завжди вдається досягнути під час пояснення матеріалу вчителем.

І головне – «історична естафета» дає педагогу можливість залучити до активної праці під час уроку, а точніше, під час активного повторення вивченого матеріалу, практично всіх, без винятку, учнів класу. Найпасивніші з них будуть просто змушені активізувати свою діяльність на уроці, чого при застосуванні багатьох інших методичних прийомів та засобів не завжди вдається досягнути.

Ці, вище вказані наслідки, є суто «технічними» наслідками процесу застосування «історичної естафети». В їхній наявності можна пересвідчитися під час проведення з учнями різноманітних контрольних, самостійних робіт, тестових завдань тощо.

Але поряд з цими наслідками, «історична естафета» дає ще ряд інших наслідків, присутність яких можна визначити лише на протязі тривалого проміжку часу і за умови систематичного застосування цього методичного прийому. До них можна віднести і той момент, що в окремого учня починає розвиватися почуття відповідальності перед колективом, перед своєю командою (особливо цей момент ефективний в середніх класах). Учень розуміє, що його індивідуальне незнання негативно вплине на результат усієї команди. Це, в свою чергу, з великим відсотком вірогідності, змусить його (учня) хоча б у межах своїх можливостей посилити вивчення предмету (тобто історії).

Своєрідним «віддзеркаленням» цього наслідку є і те, що не тільки в окремого учня розвивається почуття відповідальності перед колективом, але й в класі, в команді розвивається почуття колективізму, взаємодопомоги. Подібне явище стає можливим в результаті того, що завдяки самим умовам проведення «історичної естафети», команди не можуть «залишити» «відстаючих» і «просуватися вперед» лише елітною групкою найсильніших учнів. Усвідомлення єдності, командного духу, не може позитивно не вплинути і на загальний психологічний мікроклімат у класі.

«Історична естафета» має ще один суттєвий момент, це варіативність її розвитку, варіативність умов її проведення під час уроку. Для прикладу можна навести випадок, коли клас не ділиться на команди, а змагається з учителем.

Гадаємо, що на цьому варіанті проведення гри варто зупинитися більш детально: основні умови «історичної естафети» зберігаються, але тепер клас являє собою єдину команду. На кожну учнівську відповідь учитель повинен дати 2 (можна 3) свої відповіді. Хтось може справедливо зауважити, що, наприклад, учні 6-го класу зі своїми наявними запасами знань з історії, ніколи не переграють досвідченого педагога з вищою історичною освітою. Але саме для цього вчитель попереджає учнів, що він навмисне буде робити, в окремих випадках, невірні повідомлення чи повтори, і якщо учні вчасно їх помітять, то отримають за кожну учительську «помилку» 1 очко. Автор на власному досвіді переконався, що увага до повідомлень педагога, їх осмислення та аналізування з боку учнів будуть самими високими. Якщо ж учні не виявлять «помилкове» повідомлення, учитель сам звертає на нього увагу і дає правильну відповідь, але при цьому клас вже не отримує нічого на свою користь.

Учителеві варто час від часу піддаватися своїм вихованцям, щоб ті не втратили інтересу до змагання, а їхня перемога буде свідченням не учительського «незнання», а учнівської уважності. (Варто зазначити, що варіант проведення «історичної естафети» за принципом «учитель-клас», в значній мірі залучає до роботи, в першу чергу, самих активних учнів, але й пасивні не залишаються поза увагою, а кожен бажаючий учень може заробити собі певну оцінку.)

Характерною рисою є те, що «історична естафета» для свого проведення не вимагає якихось спеціальних засобів, технічного оснащення чи довготривалого підготовчого процесу – учитель може вільно її ввести в будь-який момент уроку.

Саме значення «історичної естафети» підсилюється можливістю її використання в межах одного уроку (коли учні називають історичні події, явища, імена, дати, терміни, якими вони маніпулювали безпосередньо на конкретному уроці), підтеми, теми, розділу, курсу історії за певний клас, або й у межах усієї вивченої учнями історії (наприклад, коли учням 7-го класу дозволяється використовувати історичні поняття з попередньо вивченої історії за 5-6 класи).

Подібні «естафети» цілком можливо (і навіть потрібно) проводити на уроках літератури, географії, біології та ряді інших дисциплін. Педагогам необхідно лише враховувати специфіку цих предметів та конкретних тем, які вивчаються учнями.

Зрозуміло, що значну роль в успішному проведенні «історичної естафети» відіграє сам учитель: його уміння створити в класі необхідну атмосферу гри, підтримувати її своїм зауваженнями та репліками на протязі усього змагання, особисте почуття гумору – все це необхідне для успішного проведення «історичної естафети».

Другий подібний методичний прийом, за допомогою якого можна подолати, хоча б у певній мірі, кризову методичну ситуацію, це «помилкова історія».

«Помилкова історія», за особистими спостереженнями автора, є одним з найефективніших методичних прийомів у роботі з учнівським колективом у процесі проведення уроків історії.

Основою його є те, що людська (дитяча) увага найбільш загострюється під час пошуку чужих помилок, допущених іншими. Як говорить народна мудрість: «В чужому оці і порошинку видно». Відповідно до цього твердження побудовано і сам принцип підготовки, організації та проведення прийому «помилкової історії».

Пропоную ознайомитися безпосередньо зі змістом одного з варіантів «помилкової історії» на прикладі уроку з курсу «Історія України. 8 клас». Тема уроку: «Українське козацтво у першій чверті XVII ст. Гетьман П.Конашевич-Сагайдачний».

За умовами проведення уроку, учитель частину програмового матеріалу подавав у вигляді лекції-пояснення, а частину учні мали опрацювати самостійно. Відповідно до цього, учитель на завершення уроку має здійснити перевірку загального рівня засвоєння учнями поданого їм матеріалу, та матеріалу, який вони повинні були опрацювати самостійно. Якщо учитель вдасться до традиційного вибіркового, або ж фронтального опитування учнів класу, він постане перед перспективою втратити значну кількість часу. При цьому відповіді учнів починають «схилятися» до одноманітності типу «так – ні». Намагання учителя отримати від конкретного учня саме ту відповідь, яку він хоче почути, можуть призвести до ще більшого дефіциту робочого часу під час уроку. Окрім цього цікавість учнів до запитання учителя буде суттєво знижуватися, як тільки це питання буде адресоване конкретному учневі.

Саме як протидію багатьом вище названим негативним моментам і було розроблено та апробовано такий методичний прийом, як «помилкова історія».

Тож приступаючи до закріплення та перевірки якості засвоєння учнями матеріалу для самостійного опрацювання, учитель пропонує їм прослухати наступний текст і після кожного речення здійснити виправлення помилок та недоречностей (якщо такі, на думку учнів) там виявляться.

«На початок XVI століття українське козацтво являло собою добре сформовану військову організацію, яка повністю підпорядковувалася сейму Речі Посполитої» – (українське козацтво, ядром якого було козацтво запорозьке, рідко коли визнавало постанови сейму Речі Посполитої); «Петро Конашевич-Сагайдачний, ставши на гетьманство в Запорозькій Січі, відразу ж звернув увагу на те, що тогочасні рушниці-мушкети стріляли на дуже незначну відстань, в той час як татарські луки посилали свої стріли на відстань до 250 метрів. Тому він наказав запорожцям відмовитися від обтяжливих рушниць, які до того ж вимагали багато пороху, і замість них користуватися добре перевіреними луками. Саме через це він отримав прізвисько – Сагайдачний.» – (Якраз навпаки, саме Сагайдачний перетворив українське козацтво на «рушничне військо», яке перетворилося чи не на найкращу піхоту свого часу. Щодо прізвища, отриманого на Січі, то його козаки дали Петру Конашевичу за те, що він дуже добре володів луком та стрілами); «Петро Сагайдачний, не дивлячись на те, що був абсолютно неписьменним, справляв на сучасників враження чоловіка розумного та поміркованого» – (П. Сагайдачний чудово володів декількома мовами(польська, татарська), бездоганно говорив та писав на латині та церковнослов’янським стилем письма, отримавши освіту (імовірно)в Острозькому колегіумі); «Саме при Сагайдачному все військо Запорозьке вступило до київського братства, тим самим ставши на перешкоді подальшому наступу церковної унії на православну українську церкву» – (все вірно); «Сагайдачний, який постійно перемагав турків та татар на суші, за свідченням очевидців, панічно боявся моря, тому за часів його гетьманства запорожці майже не виходили на простори Чорного моря» – (Навпаки, саме за часів Сагайдачного, та під його безпосереднім керівництвом, українські козаки уславилися як вправні моряки та відважні войовники турецького флоту та всього чорноморського узбережжя Османської імперії та Кримського ханства).

Слухаючи чергове речення з тексту «помилкової історії», учні виявляють (чи ні) наявні помилки, або ж вказують на те, що помилок у даному повідомленні немає.

Що ж дає педагогу застосування саме цього методичного прийому під час проведення уроків історії? По-перше, ступінь уважності, з якою учні будуть сприймати повідомлення учителя буде незрівнянно вищим, ніж у випадку, коли б учитель здійснював просто повторення раніше вивченого фактажу та історичних дат, понять та термінів.

По-друге, виявляючи неточності, помилки та недоречності у повідомленнях учителя, учні, тим самим, виявляють особистий рівень знань з вивченої теми. Кількість відповідей, наданих учнем, їх правильність, їх повнота відразу ж дадуть учителеві змогу визначити цей рівень учнівських знань і відповідно до цього оцінити його.

По-третє, відповіді, які лунають з уст однокласника, чисельні доповнення та виправлення значно краще буде запам’ятовано учнем, ніж пояснення учителя (цьому сприятиме і зміна акустичного фону, і емоційна атмосфера в класі).

Якщо ж учитель здійснює реалізацію «помилкової історії» у вигляді гри (протистояння між одним рядом та іншим), то до всіх вище зазначених позитивних аспектів додається ще і той позитив, що ігрова форма надає уроку (одному з його елементів) атмосфери змагальності, запалу та азарту, підвищує емоційність сприйняття матеріалу уроку. Відповідно покращується і рівень знань учнів з предмету.

Оскільки автор запропонованої новації, як правило, здійснював застосування «помилкової історії» саме у її ігровій варіації, то він хотів би дещо детальніше розглянути умови двох основних таких варіантів.

Перший варіант проведення гри передбачає більш поширену ситуацію організації ігрових ситуацій під час роботи з класними колективами учнів – клас ділиться на дві команди (у відповідності до кількості рядів парт). Учитель зачитує текст «помилкової історії» і після кожного речення пропонує учням виправити існуючі помилки та недоречності (якщо такі присутні). Яка команда першою виявить ці помилки, та отримує на свою користь призові бали. За кожну виявлену помилку команда отримує один бал. Щоб уникнути «вгадування» з боку учнів, можна дещо ускладнити правила проведення гри і за кожне третє неправильне визначення «помилки» знімати з команди один бал. Перемагає та команда, яка набирає більшу кількість балів. В такому випадку азартність, емоційність сприйняття матеріалу, увага до повідомлення учителя будуть досягати максимального рівня.

Другий варіант багато в чому є подібним до першого, але тут клас грає спільно проти самого учителя: прочитавши чергове повідомлення з тексту «помилкової історії», учитель дає учням певний період (для прикладу 30 секунд) для його обговорення та прийняття колективного рішення щодо визначення, в чому ж саме криється «помилка». Як правило, при колективному обговоренні виникає досить таки відчутний гамір, а іноді і суперечки, але, на глибоке переконання автора, подібний прояв «порушення урочної дисципліни» є надзвичайно позитивним моментом у загальному процесі проведення уроку. Прийнявши колективне рішення, учні дають свою відповідь. Якщо вона виявиться правильною, то на їхню користь зараховується призовий бал, якщо ж ні – призовий бал зараховується на користь учителя. Підсумок гри визначається за тим, хто, учні чи учитель, набере більшу кількість призових балів.

Оцінювання учнівських знань, у випадку застосування «помилкової історії», здійснюється у відповідності до активності учня під час її проведення та кількості наданих ним правильних відповідей.

Негативним моментом застосуванням „помилкової історії» можна визнати те, що активність, як правило, демонструють «сильні» учні, не даючи можливості реалізуватися більш «слабкішим» однокласникам. З метою максимального пом’якшення цього негативу учитель може з групи «сильних» учнів створити так званий «ареопаг»: ця група учнів не приймає участі у колективному обговоренні правильних відповідей і мають право на відповідь лише в тому випадку, якщо попередні дві відповіді їхніх, більш «слабкіших» однокласників виявилися неправильними. В цьому випадку учні, які мають посередні знання з предмету, отримують можливість виявити свої особисті знання з теми конкретного уроку. Входження ж до «ареопагу» є свідченням того, що учень по справжньому добре володіє знаннями з предмету. Якщо ж член «ареопагу» двічі дає неправильні відповіді на запропоноване питання, він автоматично залишає склад цієї привілейованої групи і може потрапити до неї лише після трьох правильних відповідей на питання учителя.

Під час застосування «помилкової історії» учитель має звертати увагу і на емоційне наповнення даного методичного прийому. Для прикладу, коли автор запропонованого дослідження використовував «помилкову історію» під час проведення уроку історії в 6 класі («Історія стародавнього світу», підсумковий урок з теми «Стародавній Єгипет»), він написав текст «помилкової історії» на довгому сувої старого пожовклого паперу, в окремих місцях навіть трішки пропаливши його. Сам текст «помилкової історії» було стилізовано під вірші в «гомерівському» стилі. Все це, в сукупності, справило на учнів таке сильне враження, що деякі з них після уроку були впевнені, що учитель тримав у своїх руках мало не справжній манускрипт-папірус з самого Стародавнього Єгипту. Подібна емоційність є лише підсилюючим фактором щодо позитивного та повноцінного засвоєння учнями запропонованого їм матеріалу.

«Помилкова історія» може бути використана і для перевірки рівня засвоєння учнями матеріалу запропонованого для самостійного домашнього опрацювання. В цьому випадку даний методичний прийом застосовується не в кінці уроку, а на його початку. Сам текст «помилкової історії» включає в себе матеріал саме домашнього завдання, при цьому її обсяг відзначається порівняною стислістю.

З досвіду застосування методичного прийому «помилкова історія» можна відзначити позитивний вплив на підвищення рівня учнівських знань з історії. Тому її застосування (з можливістю подальшого удосконалення) можна визнати цілком доцільним. Вона суттєво урізноманітнює урок, робить його як зовнішньо, так і внутрішньо привабливим для учнів. «Помилкова історія» дає учителеві змогу «маневрувати» в межах уроку, вносити в нього зміни та корективи.

Як загальний підсумок застосування «помилкової історії» ми можемо констатувати той факт, що цей методичний прийом розвиває творчий потенціал учителів, змушує їх шукати нестандартних, нових підходів до здійснення процесу навчання та виховання.

Ще одним, по справжньому дієвим і неодноразово випробуваним на практиці методичним прийомом «імпровізації» є методична гра «фаланга». Зміст її полягає в наступному: учитель на дошці зображує певну кількість кружечків-«воїнів», формуючи «військо» учнів класу та своє «військо». Кількість «воїнів» має бути однаковою. Учитель задає учням питання з певної теми (це може бути тематика одного уроку, теми, розділу, або навіть і визначені учителем теми, наприклад, історичні особистості, історичні дати тощо). Якщо учні дають правильну відповідь на питання, то «вбивається»-витирається «воїн» учителя. Якщо ж учні не знаходять правильної відповіді на питання учителя, то навпаки, витирається їхній «воїн». Гра може проводитися як на певну кількість питань (тоді переможець визначається за тим, у кого більше залишилося «воїнів»), так і до повного «винищення» того чи іншого «війська».

Що ж дає «фаланга», як засіб методичної імпровізації? В першу чергу, її застосування, як і попередніх методичних прийомів, не передбачає тривалої підготовки. Малювання «воїнів»-кружечків не займає багато часу і не вимагає спеціального обладнання. Щодо питань, то навіть учитель, який не має великого досвіду роботи, може порівняно легко сформувати певну групу питань для проведення гри. Окрім цього, він може скористатися і текстом підручника, виділяючи ті чи інші поняття, які, на його думку, є найбільш важливими для засвоєння навчального матеріалу.

Не менш важливим моментом є можливості застосування «фаланги» на самих різноманітних етапах уроку. Наприклад, її можна використати на початку уроку як засіб актуалізації учнівських знань з попередніх тем. Так само її можна використати для узагальнення урочного матеріалу, підсумку вивчення теми, розділу.















Таким чином, учитель історії, в методичному арсеналі якого присутні прийоми «методичної імпровізації», отримує змогу більш оперативно та адекватно реагувати на конкретні ситуації під час уроку. Усвідомлення вчителем того, що він може утримати процес розвитку уроку під своїм контролем, дає йому можливість більш упевнено почувати себе в класі, відчувати себе господарем ситуації, що не може позитивно не вплинути й на його методичну діяльність. Окрім того, прийоми «“методичної імпровізації» є не лише засобом виходу з кризових методичних ситуацій під час уроку, за їх допомогою педагог отримує додаткову можливість урізноманітнити свій урок, зробити його більш цікавим як для учнів, так і більш ефективним в питанні подачі навчального матеріалу своїм вихованцям.


1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   15


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка