М. С. Рижкова Харківські жіночі медичні курси на тлі розвитку жіночої освіти (друга половина ХІХ початок ХХ ст.) Друга половина ХІХ століття вважається часом вирішення



Скачати 77.93 Kb.
Дата конвертації31.12.2016
Розмір77.93 Kb.
УДК [377.8:61]-055.2(477.54)”18/19”
М. С. Рижкова
Харківські жіночі медичні курси на тлі розвитку жіночої освіти (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)
Друга половина ХІХ століття вважається часом вирішення наболілого питання у суспільстві – надання права жінці на отримання не тільки початкової, але й середньої та вищої освіти. Державні реформи 50-60-х років ХІХ ст., які охопили майже всі сфери людської діяльності, не оминули й питання жіночої освіти. Це відбувалося під тиском прогресивно налаштованої громадськості, яка вбачала у жінці рівноправного члена суспільства. Перші спроби отримання жінками вищої освіти в університетах країни закінчилися повної забороною їх відвідування. Найбільш рішучі та заможні жінки почали виїжджати за кордон, в основному до Швейцарії (Цюріхський університет).

Наприкінці ХІХ століття, а саме у 80-х роках, у зв’язку з масовим навчанням жінок у зарубіжних навчальних закладах, влада змушена була видати наказ про заборону закордонного навчання. Всі студентки мали повернутися до Російської імперії. Під тиском громадськості, поглядів зарубіжних діячів на вищу жіночу освіту, численних виступів прогресивно налаштованої інтелігенції було дозволено відкриття вищих жіночих курсів. Перші такі курси на території України було відкрито у Києві у 1878 році. В інших губернських містах вони з’явилися лише на початку ХХ століття.

Жіночі курси мали тільки два факультети: історико-філологічний та природничо-математичний. Нагальна потреба у кваліфікованих лікарях, насамперед фахівцях з дитячих та жіночих хвороб, могла бути вирішена відкриттям медичних жіночих курсів. Та в силу вікових упереджень і традиційних поглядів на жінку, її природу та її призначення у суспільстві, їх відкриття відклали майже на півстоліття.

В одній з найрозвинутіших губерній Російської імперії – Харківській – жіночий медичний інститут було відкрито тільки в 1910 році. Звичайно, 90% жіночих навчальних закладів завдячували своїм існуванням приватній ініціативі. Держава майже повністю ігнорувала потреби народу у лікарях та вчителях, де могла б проявити свій хист та природні якості жіноча частина населення країни.

Питанню розвитку жіночої медичної освіти приділяли увагу як радянські науковці, так і сучасні дослідники. Фрагментарно ця проблема висвітлювалася у працях С. Верхратського, Е. Днєпрова, О. Аніщенко, О. Рябченко та інших.

Метою статті є висвітлення діяльності жіночих медичних курсів у м. Харкові на початку ХХ століття.

Першим із відомих лікарів, педагогів та громадських діячів здібності жінок у медичній сфері оцінив М. Пирогов. У 50-х роках ХІХ століття ним було влаштовано загін сестер милосердя, які допомагали у догляді за пораненими. Він уперше висловив думку про однакові розумові та моральні якості чоловіків та жінок. „Жінки повинні зайняти місце у суспільстві, яке б більше відповідало їхнім здібностям та людській гідності”, – писав він [1, с. 551].

На жаль, його прогресивні погляди не підтримав найбільш впливовий прошарок тогочасного суспільства – дворянство, яке ще на початку ХІХ століття було головним меценатом у справі відкриття жіночих шкіл. Тому й справа організації жіночих медичних училищ та інститутів просувалася дуже повільно.

У різних регіонах країни катастрофічно не вистачало лікарів. Про це, зокрема, свідчить прохання земської управи м. Старобільська Харківської губернії про направлення лікаря до міста, яке не було задоволено [2, c. 640]. Жінки Харківської губернії до початку ХХ століття могли отримувати медичні знання виключно у повивальних інститутах та училищах.

Відомо, що у 1897 році у Харкові існувало Харківське земське повивальне училище. Воно призначалося виключно для стипендіаток земств губернії, які направлялися до училища від кожного повіту [3, с. 346]. До училища приймалися в основному мешканки селищ. По закінченні цього навчального закладу дівчата мали повернутися до рідного міста або селища. Щороку училище закінчували близько 20 осіб, що було вкрай мало для задоволення потреб народу у кваліфікованих лікарях .

Інший повивальний інститут – при медичному факультеті Харківського університету – щорічно випускав близько 15 фахівців. Жінки, які бажали вступити до цього навчального закладу, мали представити не тільки довідки встановленого зразка, але й свідоцтво про закінчення гімназії або іншого середнього навчального закладу. Вік учениць становив від 18 до 30 років, прохання до зарахування подавалося особисто ректору університету. Випускниці інституту отримували звання „повивальної бабки”, можливості отримати звання лікаря ці навчальні заклади не давали [3, с. 346].

Іноді траплялося, що після закриття одного жіночого закладу на його базі виникав інший, принципово новий. Так, приватні вищі жіночі курси Н. Невландт (відкриті 1905 року) у зв’язку з незадовільною роботою через декілька років майже повністю припинили своє існування. Слухачки медичного факультету цих курсів (створеного у 1908 році) звернулися з заявою до Харківського медичного товариства про відкриття вищих жіночих медичних курсів, на які б вони могли перевестися [4].

Слід зазначити, що ідея заснування жіночого медичного інституту в Харкові зародилася давно, а заява слухачок курсів стала останнім поштовхом. Справу заснування цього вищого жіночого навчального закладу доручили професору Харківського університету В.Данилевському.

15 серпня 1910 року Міністерство народної освіти затвердило статут, і 15 листопада розпочалися заняття на трьох курсах. У перший навчальний рік слухачок було 995 [4]. У Харківському жіночому медичному інституті працювали видатні вчені та педагоги: М. Мечников-Разведенков, В. Данилевський (ректор), В. Воробйов, М. Валяшко, Л. Орлов, М. Бокаріус та інші. 5 лютого 1914 року відбувся перший випуск жінок-лікарів. Цього року навчальний заклад закінчили 242 курсистки, більше половини – з відзнакою. Завдяки високоорганізованій системі навчання, розвинутій навчально-допоміжній базі, наявності солідного професорсько-викладацького складу інститут став відомим не лише в країні, а й за кордоном [4, с. 78].

Жіночий медичний інститут як самостійний навчальний заклад проіснував до 1919 року. За наказом Комісаріату Народної Освіти він був об’єднаний з медичним факультетом Харківського університету. Члени медичного товариства були категорично проти того, щоб жіночий інститут, який перетворився у державний заклад, втратив свої найцінніші внутрішні якості: вільний дух, творчість, незалежність суджень та прагнень до удосконалення. Та спроба оскаржити прийняте рішення не дала позитивного результату, і Харківський жіночий медичний інститут став частиною медичного факультету університету. Зазначимо, що за час свого існування інститут підготував 1500 жінок-лікарів [4, с.79].

Зауважимо, що інститутська освіта для жінок мала переважно теоретичний характер. Практичні заняття проводилися тільки з дозволу професорів після закінчення занять у чоловічої частини студентства. Нагальна потреба саме у практичному застосуванні набутих теоретичних знань з’явилася у 1910-х роках. У зв’язку з великою кількістю поранених бійців у лікарнях м. Харкова Медичне товариство у 1914 році вирішило відкрити тимчасові медичні курси. Їхньою метою було підготувати кваліфікованих працівників з догляду за хворими та пораненими бійцями.

Серед викладачів курсів були відомі лікарі: І. Кравцов (анатомія та фізіологія), С. Кричевський (асептика та десмургія), В. Фавр (інфекційні хвороби), О. Іванов (догляд за хворими), О. Рабинович (фармакологія). У своїх лекціях викладачі використовували наочні засоби, проводили колоквіуми за темами занять. Серед активних помічників та організаторів курсів був студент медичного факультету університету Є. Пієтт, який проводив для курсисток додаткові заняття з основ учення про клітини та тканину, демонстрував моделі з анатомії людини, органів людського тіла та інше.

Курси були розраховані на чотиритижневий термін навчання. Заняття проводилися кожного дня, крім неділі. Лекції чергувалися з практичними заняттями у лікарнях міста, де кожна курсистка була закріплена за певним лікарем або фельдшером. Усього на курси було прийнято 380 жінок, та лише 180 осіб мали змогу відвідувати практичні заняття у лікарнях, інші залишалися слухачками теоретичних курсів [5, с.47]. На жаль, кількість практиканток у лікарнях була доволі обмеженою. Найбільше дівчат змогла прийняти Міська Олександрівська лікарня – 75 осіб, а лікарня Ради З’їзду Гірнопромисловців – усього 15 [5, с. 47].

Майже 70% слухачок мали вищу або середню освіту (курс гімназії), 30% – закінчили прогімназію або навчалися вдома. За віком 60% складали дівчата від 19 до 25 років, 30% – від 25 до 30 років і лише 10% – від 30 до 40 років [5, с. 46].

Робочий день курсисток розпочинався о 9 годині ранку, до 14 – 14.30 години велися практичні заняття у лікарнях, а з 18 до 20 години – теоретичні заняття – лекції. Кожна жінка повинна була провести декілька нічних чергувань у лікарні, але деякі дівчата перевищували цю норму (від 8 до 15 чергувань).

Відвідування лекцій, практичних занять суворо перевірялося. Тому тільки 75% курсисток змогли успішно пройти практичний курс. 25% слухачок було відраховано з причини великої кількості пропусків занять, а також недостатньої фізичної та психічної підготовки та з інших причин.

Загалом перший випуск курсисток налічував 180 дівчат, які успішно витримали іспити та отримали свідоцтво про закінчення курсів. Повний теоретичний курс прослухало 10 осіб, але іспитів вони не складали та свідоцтва не отримали.

Зазначимо, що серед курсисток були жінки з привілейованих шарів населення, дружини лікарів, вчительки, акушерки та інші. Майже всі були росіянками, але серед них було й іноземки.

Курси не давали ніяких прав своїм випускницям щодо отримання посад лікарів, фельдшерів та ін. Вони мали на меті підготовку медичних сестер для догляду за пораненими. Але на численні прохання курсисток та за результатами складених екзаменів було вирішено надати їм можливість отримати звання сестер Червоного Хреста [5, с. 44]. Звичайно, для цього треба було прослухати додатковий курс.

Своє існування курси припинили у 1917–1919 роках. Медичні курси, так само як і Медичний жіночий інститут, було злито з медичним факультетом Харківського університету.

Таким чином, розглянувши діяльність жіночих медичних курсів, ми з’ясували, що їх поява на початку ХХ століття була зумовлена не тільки військовими діями, але й демократичними перетвореннями у суспільстві. Жіноча праця, зокрема й медична, почала високо цінуватися як фахівцями, так і простими мешканцями країни. Медична діяльність поряд з педагогічною стала першою сферою людської діяльності, де жіночі здібності було оцінено не тільки прогресивно налаштованими колами, але й суспільством взагалі.
Література

1. Пирогов Н. И. Избранные педагогические сочинения / Н. И. Пирогов. – М.: Изд-во Академии педагогических наук РСФСР, 1952. – 704 с. 2. Лихачева Е. Материалы для истории женского образования в России (1856–1880) / Е. Лихачева. – Санкт-Петербург, 1901. – 649 с. 3. Харьковский календарь на 1897 год. – Х., 1897. – С. 346. 4. Павлова В. В. Вища жіноча освіта на Слобожанщині в другій половині ХІХ – на початку ХХ століття / В. В. Павлова : [зб. наук. праць: історичні науки]. – Х., 1999. – С. 73–80. 5. Отчет о деятельности Харьковского медицинского общества за 1914 год. – Х., 1916. – С. 41–75.
Рижкова М. С. Харківські жіночі медичні курси на тлі розвитку жіночої освіти (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)

У статті подано характеристику жіночих медичних навчальних закладів Харківської губернії, що існували за рахунок приватної ініціативи та відкривалися на хвилі суспільних перетворень та прогресивних поглядів громадськості. Детально розглянуто діяльність жіночих медичних курсів у м. Харкові..



Ключові слова: громадська думка, жіноча медична освіта, жіночі медичні курси, Медичний жіночий інститут.

Рыжкова М. С. Харьковские женские медицинские курсы на фоне развития женского образования (вторая половина ХІХ – начало ХХ ст.)

В статье рассмотрено деятельность женских медицинских курсов в г. Харькове. Дана общая характеристика женских медицинских учебных заведений Харьковской губернии, которые существовали благодаря частной инициативе и открывались на волне социальных преобразований и прогрессивных взглядов общественности.



Ключевые слова: общественное мнение, женское медицинское образование, женские медицинские курсы, Медицинский женский институт.
Ryzhkova M. S. Kharkiv female medical courses against the background of the development of female education (the second half of the ХІХth – beginning of the XXth century)

The article is considered with activity of female medical courses in Kharkiv. It gives general description of female medical educational institution of Kharkіv province, which existed only on private initiative and were established in time of social transformation and the community`s progressive views.



Key words: public opinion, female medical education, medical educational institutions for women, Medical female institution.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка