Литовченко олена віталіївна



Скачати 408.61 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації30.12.2016
Розмір408.61 Kb.
  1   2   3
Інститут проблем виховання АПН України

ЛИТОВЧЕНКО ОЛЕНА ВІТАЛІЇВНА



УДК 374:37.035



ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ СОЦІАЛЬНОЇ АДАПТАЦІЇ УЧНІВ 5-9 КЛАСІВ У ПОЗАШКІЛЬНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ

13.00.05 – соціальна педагогіка

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук


Київ - 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті проблем виховання Академії педагогічних наук України


Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник

Пустовіт Григорій Петрович, Відділення теорії та історії пе-

дагогіки АПН України, вчений секретар.


Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор Сущенко Тетяна

Іванівна, Запорізький обласний інститут післядипломної

педагогічної освіти, завідувач кафедри педагогічної

майстерності та нових технологій освіти;
кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник

Алєксєєнко Тетяна Федорівна, Інститут проблем виховання

АПН України, завідувач лабораторії соціальної педагогіки.


Провідна установа: Луганський національний педагогічний університет

імені Тараса Шевченка, кафедра соціальної педагогіки та

соціальної роботи, Міністерство освіти і науки України,

м. Луганськ.
Захист відбудеться “ 21 грудня 2004 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.454.01 в Інституті проблем виховання АПН України за адресою: 04060 м. Київ, вул. М.Берлинського, 9, зал засідань.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту проблем виховання АПН України (04060 м. Київ, вул. М. Берлинського, 9).

Автореферат розісланий “ 20 листопада 2004 р.




Вчений секретар


спеціалізованої вченої ради Пустовіт Г.П.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ


Актуальність теми дослідження обумовлена глибокими змінами в усіх сферах життя сучасного українського суспільства, які передбачають формування особистості, здатної до самоактуалізації, творчого сприйняття світу та соціально значущої діяльності.

В той же час прояви підліткової агресії, неадекватної соціальної поведінки актуалізують проблему адаптації особистості до системи суспільних відносин.

У вирішенні проблем соціальної адаптації підлітків істотну роль відіграє система позашкільної освіти, яка орієнтована на задоволення різноманітних потреб, інтересів учнів, на безконфліктну інтеграцію в суспільство.

Аналіз філософської і психолого-педагогічної літератури дозволяє констатувати про часткове висвітлення різних аспектів проблеми соціальної адаптації особистості у працях філософів - Н.Андреєнкової, С. Батєніна, Л. Буєвої, Я. Гілінського, С. Дмітрієвої, П. Лєбєнєва, В. Москаленка, Л. Спірідонова, В. Шепеля, Є. Шестопал та ін., соціологів - І. Кона, А. Харчева, Я. Щепанського та ін., психологів - Б. Ананьєва, Г. Андреєвої, Б. Бобнєвої, Л. Божович, Л. Виготського, П. Кряжева, А.Леонтьєва, Б. Паригіна та ін, педагогів - Р. Гурової, А. Мудрик, Ю. Смородської, В.Сухомлинського, Н. Юркевич та ін.

Теоретичні основи застосування системного підходу до цілісного формування особистості розроблені Ю. Бабанським, І. Бехом, В. Болгаріною, І. Болдирєвим, В. Бутенком, В. Караковським, П. Новіковою, Г. Філоновим.

Праці А. Альбицької, Б. Ліхачова, В. Лобицького, М. Огурцова присвячені розробці прагматичної орієнтації у вихованні особистості, яка узгоджується з адаптацією, пристосуванням індивіда до наявних соціальних, культурних умов і цінностей суспільства.

Безпосередньо соціальну адаптацію та її механізми вивчали Т. Андрєєва, Ф. Березін, Н.Єрмоленко, В. Казначеєв, Н. Лукашевич, Г. Медвєдєв, І. Милославова, М. Мирошнікова, В.Немировський, В. Розов, Б. Рубін, В. Слюсаренко.

Здійснений у ході дослідження теоретичний аналіз свідчить, що актуальними у сучасному соціокультурному середовищі є концепція гомеостазу К. Бернара, Р. Ешбі, І. Кеннона та концепція “загального адаптаційного синдрому” (або стресу) Г. Сел’є.

Дослідження В. Гроховського, В. Мурзенко, Е. Новикової, Н. Толстих розкривають особливості порушень механізмів особистісної адаптації підлітків. За даними В. Гроховського встановлено, що дезадаптація у підлітковому віці на 18-20% виникає частіше у порівнянні з учнями молодших класів.

Деякі аспекти соціалізації особистості у позашкільних навчальних закладах відображені у працях С. Букрєєвої, В. Вербицького, О. Глух, Л. Ковбасенко, В. Мачуського, Л. Островської, В.Пострільоного, Г. Пустовіта, А. Сиротенка, Т.Сущенко, Н. Тернової та ін.

Однак як показав аналіз джерельної бази проблема соціальної адаптації учнів 5-9 класів у позашкільних навчальних закладах не була предметом спеціального педагогічного дослідження.

Актуальність проблеми, необхідність подальшого дослідження процесу соціальної адаптації особистості зумовили вибір теми дослідження “Організаційно-педагогічні умови соціальної адаптації учнів 5-9 класів у позашкільних навчальних закладах”.



Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою науково-дослідної теми лабораторії діяльності позашкільних закладів Інституту проблем виховання АПН України “Методика виховної діяльності в позашкільних навчальних закладах” (р/н №0103U004456). Тема дисертаційного дослідження затверджена рішенням бюро Ради з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології АПН України (протокол №2 від 9.02.99 р.), рішенням вченої ради Інституту проблем виховання (протокол №10 від 29.10.98 р.).

Об’єкт дослідження: процес соціальної адаптації учнів в умовах позашкільного навчального закладу.

Предмет дослідження: зміст, форми і методи соціальної адаптації учнів 5-9 класів у позашкільних навчальних закладах та організаційно-педагогічні умови її реалізації.

Мета дослідження - теоретично обгрунтувати та експериментально перевірити організаційно-педагогічні умови соціальної адаптації учнів 5-9 класів у позашкільних навчальних закладах.

Гіпотеза дослідження: процес соціальної адаптації учнів 5-9 класів у позашкільних навчальних закладах буде ефективним за таких організаційно-педагогічних умов:

- формування адекватної самооцінки особистості шляхом активного осмислення учнем власної індивідуальності, поведінки і діяльності в соціумі;

- навчання учнів вмінню керувати власними емоціями;

- набуття учнями досвіду соціальної поведінки.

Відповідно до мети та гіпотези дослідження визначені наступні завдання:

- З’ясувати стан проблеми у педагогічній теорії і практиці.

- Обґрунтувати, розробити та експериментально перевірити зміст, форми і методи соціальної адаптації учнів 5-9 класів у позашкільних навчальних закладах та організаційно-педагогічні умови його реалізації.

- Визначити рівні та розробити критерії соціальної адаптації учнів 5-9 класів у позашкільних навчальних закладах.

- Розробити методичні рекомендації для педагогів позашкільних навчальних закладів з соціальної адаптації учнів 5-9 класів.

Методологічною основою дослідження є: філософські та психологічні ідеї, що розкривають діалектичний зв’язок явищ об’єктивної та суб’єктивної дійсності; принцип вивчення їх у розвитку та перспективі на основі єдності загального, особливого, індивідуального; засади детермінації становлення, розвитку і функціонування особистості; засади системного та особистісно орієнтованого підходу до виховання та підготовки учнів до життя у суспільстві.

Теоретичною основою дослідження є концепції адаптації особистості та механізмів її реалізації: концепція гомеостазу К. Бернара, І. Кеннона, Р. Ешбі; концепція “загального адаптаційного синдрому” (або стресу) Г. Сел’є; праці з проблеми соціалізації особистості філософів (Н. Андреєнкової, С. Батєніна, Л. Буєвої, Я. Гілінського, С. Дмітрієвої, П. Лєбєдєва, В.Москаленка, Л. Спірідонова та ін.), соціологів (І. Кона, А. Харчева, Я. Щепанського та ін.), психологів (Б. Ананьєва, Г. Андреєвої, Л. Виготського, П. Кряжева, О. Леонтьєва та ін), педагогів (Р. Гурової, Ю. Смородської, В. Сухомлинського та ін.); наукові праці з проблем становлення особистості І. Беха, В. Болгаріної, О. Кононко, А. Сиротенка, О. Сухомлинської, К. Чорної; праці, присвячені проблемі соціальної адаптації особистості Т. Андрєєвої, Ф. Березіна, Н. Єрмоленка, В.Казначеєва, М. Лукашевича, Г. Мєдвєдєва, І. Милославової, М. Мирошнікової, В.Немировського, В. Розова, Б. Рубіна, В. Слюсаренка; праці з різних аспектів позашкільної освіти С. Букрєєвої, В. Вербицького, О. Глух, Л. Ковбасенко, В. Мачуського, Л. Островської, В.Пострільоного, Г. Пустовіта, Т. Сущенко, Н. Тернової та ін.

У дослідженні використані основні положення Законів України “Про освіту”, “Про позашкільну освіту”, Державної національної програми “Освіта” (Україна ХХІ століття), Національної Доктрини розвитку освіти, Концепції позашкільної освіти і виховання, Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності.



Методи дослідження. Для розв’язання теоретичного аспекту дослідження застосовувалися такі методи, як аналіз, синтез, порівняння, систематизація та моделювання. Теоретичний аналіз філософської, психолого-педагогічної та методичної літератури дав змогу визначити основні положення, що склали науково-теоретичну основу дослідження. Для емпіричного дослідження використовувалося анкетування учнів, бесіди з учнями, бесіди з педагогічними працівниками позашкільних навчальних закладів, педагогічні спостереження, тестування, які дозволили з’ясувати стан досліджуваної проблеми. У процесі педагогічного експерименту було перевірено ефективність змісту, форм і методів соціальної адаптації учнів 5-9 класів у позашкільних навчальних закладах та організаційно-педагогічних умов його реалізації.

Дослідження проводилось у три етапи.

На першому етапі (1999-2000 рр.) здійснювався теоретичний аналіз наукової літератури з проблеми дослідження: були опрацьовані роботи філософів, педагогів, психологів, присвячені різним аспектам соціалізації особистості, а також здійснено аналіз зарубіжного досвіду з цієї проблеми. Розроблено загальні підходи до вирішення проблеми, програма і методика дослідження; розроблено понятійний апарат, сформульовано робочу гіпотезу.

На другому етапі (2000-2001 рр.) проводилася дослідно-експериментальна робота, у ході якої уточнено гіпотезу та підтверджено актуальність дослідження. Здійснене вивчення стану проблеми у педагогічній практиці; аналіз і узагальнення змісту, форм та методів соціальної адаптації учнів у позашкільних навчальних закладах; визначення організаційно-педагогічних умов соціальної адаптації учнів 5-9 класів у позашкільних навчальних закладах. Проведено констатуючий етап педагогічного експерименту, спроектовано основні складові структурної моделі соціальної адаптації учнів 5-9 класів у позашкільних навчальних закладах.

На третьому етапі (2001-2003 рр.) здійснювалась експериментальна перевірка ефективності організаційно-педагогічних умов, змісту, форм та методів соціальної адаптації учнів 5-9 класів у позашкільних навчальних закладах та впровадження їх у педагогічну практику, узагальнювались і систематизувались результати експерименту, формулювались висновки дисертаційного дослідження.

База дослідження. Дослідно-експериментальна робота здійснювалась на базі Київського Палацу дітей та юнацтва; Центру науково-технічної творчості молоді “Сфера” м. Києва; Національного еколого-натуралістичного центру учнівської молоді Міністерства освіти і науки України; загальноосвітньої школи № 193 м. Києва.

Наукова новизна дослідження:

- вперше обгрунтувано поняття “асоціальна адаптація” як процес пристосування особистості до змінених умов життя у суспільстві, що супроводжується порушенням інтересів і законів цього суспільства;

- визначено і науково обґрунтувано організаційно-педагогічні умови, які забезпечують набуття учнями соціального досвіду, формування адекватної самооцінки особистості, позитивний вплив на емоційний стан особистості, формування соціальних якостей особистості;

- удосконалено зміст, форми та методи соціальної адаптації учнів 5-9 класів у позашкільних навчальних закладах.



Теоретична значущість дослідження полягає в уточненні сутності поняття “соціальна адаптація” щодо проблеми дослідження; у теоретичному обґрунтуванні структурної моделі соціальної адаптації учнів у позашкільних навчальних закладах; обґрунтуванні змісту критеріїв та рівнів соціальної адаптації учнів 5-9 класів у позашкільних навчальних закладах.

Практичне значення дослідження полягає у можливості застосування його положень, висновків та рекомендацій у навчально-виховному процесі позашкільних навчальних закладів різних типів. Отримані у ході дослідження результати покладені в основу розробленого курсу “Соціальна адаптація учнів у позашкільних навчальних закладах”, який сприяв підвищенню ефективності процесу соціальної адаптації учнів 5-9 класів у цих закладах. Запропонована структурна модель процесу соціальної адаптації учнів 5-9 класів у позашкільних навчальних закладах може бути використана педагогічними працівниками як позашкільних навчальних закладів, так і загальноосвітніх шкіл. За допомогою запропонованих критеріїв педагоги можуть об'єктивно оцінити рівень соціальної адаптації конкретного учня.

Обґрунтованість і достовірність представлених результатів забезпечується теоретичним обгрунтуванням вихідних позицій; комплексним використанням теоретичних та емпіричних методів дослідження, адекватних предмету, об’єкту, меті та завданням; кількісним та якісним аналізом одержаних даних; експериментальною апробацією теоретичних положень і методичних розробок, позитивними результатами їх впровадження у практику роботи позашкільних навчальних закладів.

На захист виносяться:

  1. Методика процесу соціальної адаптації учнів 5-9 класів у позашкільних навчальних закладах.

  2. Теоретично обгрунтовані і експериментально апробовані організаційно-педагогічні умови соціальної адаптації учнів 5-9 класів у позашкільних навчальних закладах.

  3. Структурна модель процесу соціальної адаптації учнів 5-9 класів у позашкільних навчальних закладах.

  4. Критерії та рівні соціальної адаптації учнів 5-9 класів у позашкільних навчальних закладах.

Апробація результатів дослідження здійснювалася в ході обговорення дисертації на засіданнях лабораторії діяльності позашкільних закладів Інституту проблем виховання АПН України (1999-2004), на щорічних Всеукраїнських науково-практичних конференціях Інституту проблем виховання АПН України: “Морально-духовний розвиток особистості у сучасних умовах” (2000), “Гуманістично спрямований виховний процес і становлення особистості” (2001), “Актуальні проблеми виховання особистості в сучасному соціокультурному середовищі” (2003) та ін., на семінарах і засіданнях круглих столів, що проводилися Інститутом проблем виховання АПН України і лабораторією діяльності позашкільних закладів (“Програмно-методичне забезпечення діяльності позашкільних закладів освіти” та ін.).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 10 наукових праць, з яких усі одноосібні, зокрема 7 надруковано у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації відповідає методології наукового дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (229 найменувань), додатків. Загальний обсяг дисертації 230 сторінок. Основний текст дисертації викладено на 158 сторінках. Робота містить 12 таблиць, 3 рисунки і 1 діаграму на 7,5 сторінках.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано актуальність теми дослідження; визначено об'єкт, предмет, мету, гіпотезу, завдання роботи; визначено методологічну основу і методи дослідження; розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, особистий внесок автора; представлено дані про апробацію і впровадження результатів дослідження.

У першому розділі “Теоретичні основи дослідження” розкрито методологічні основи та теоретичні позиції процесу соціальної адаптації учнів 5-9 класів у позашкільних навчальних закладах, здійснено аналіз філософських, психолого-педагогічних та соціально-педагогічних праць з проблеми дослідження. Так, філософсько-соціальний та психолого-педагогічний підходи дозволяють розглянути адаптацію людини як явище біологічної, психічної та соціальної природи, а також складні взаємозв’язки між всіма означеними видами адаптації.

Як свідчить аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми соціальної адаптації особистості, актуальними стосовно проблеми нашого дослідження є праці Т. Андрєєвої, Ф.Березіна, Н. Єрмоленка, В. Казначеєва, М. Лукашевича, Г. Медвєдєва, І. Милославової, М.Мирошнікової, В. Немировського, В. Розова, Б. Рубіна, В. Слюсаренка.

Аналіз наукових праць з теорії процесу соціальної адаптації особистості дозволив виявити розбіжності у трактуванні самого поняття “соціальна адаптація”. Так, В. Розов зводить їх до двох основних підходів: першого – широкого, більш узагальнюючого підходу, та другого – вузького, специфічного. Соціальна адаптація (у широкому розумінні) включає в себе соціально-обумовлену біологічну та психічну адаптацію особистості разом з власне соціальною адаптацією. З цих позицій всі рівні адаптації – біологічна, психічна та власне соціальна (у вузькому значенні) мають соціальну детермінованість, а тому соціальна адаптація включає в себе всі означені види.

Ми дійшли висновку, що соціальну адаптацію слід розглядати як завершальний, підсумковий етап адаптації людини в цілому, який поєднує в собі у діалектично-логічному вигляді попередні рівні біологічної та психічної адаптації.

Отже, результати аналізу філософської, психолого-педагогічної літератури дозволяють зробити висновок про те, що взаємозв’язок окремих компонентів адаптації схематично можна представити наступним чином (рис. 1).

Соціальну адаптацію ми розглядаємо як процес специфічної адаптивної діяльності, обумовлений змінами соціальної дійсності і спрямований на оптимізацію взаємодії особистості з оточуючим соціальним середовищем у відповідь на появу у ньому факторів, які відсутні у індивідуальному досвіді суб’єкта. Структура цієї діяльності включає в себе оцінку характеру та значущості змін, а також здійснення на цій основі необхідної корекції поведінки особистості та перетворення навколишнього середовища у відповідності до її потреб, інтересів і мети діяльності в ньому. Тому процес соціальної адаптації ми розглядаємо як збереження стану фізичного, психічного і соціального благополуччя особистості.



  1. Біологічна адаптація.

  2. Психічна адаптація.

  3. Соціальна адаптація (у вузькому розумінні).

  4. Соціальна адапаптація як завершуючий етап адаптації в цілому.

Рис.1. Взаємозв`язок окремих компонентів адаптації.

У першому розділі дисертації зроблено висновок про об’єктивну необхідність розкриття сутності поняття “асоціальна адаптація”, яку ми трактуємо як процес пристосування особистості до змінених умов життя в суспільстві, що супроводжується порушенням інтересів і законів цього суспільства.

У розділі узагальнюються результати досліджень педагогів і психологів стосовно особливостей соціальної адаптації підлітків і робиться висновок, що в цьому віці пріоритетними є наступні фактори, які впливають на ефективність цих процесів: наявність взаєморозуміння та контакту підлітка зі значущими дорослими (батьками, педагогами); задоволення потреби у спілкуванні з однолітками, можливість займати належний статус у колі однолітків; можливість мати власну думку; задоволення потреби у самостійності тощо. Тобто у підлітковому віці відбувається зростання самосвідомості, усвідомлення себе як особистості.

Враховуючи означене вище, нами обґрунтовано сутність поняття “дезадаптація”. На основі аналізу експериментальних даних встановлено, що виникнення стану дезадаптації у підлітків пов’язано з критичними переживаннями наслідків складних взаємин зі значущими дорослими; з варіантами наслідків неправильних стосунків у новому колективі (новій школі); з переживаннями з приводу прорахунків у комунікативній і навчальній діяльності підлітка. Ми можемо зробити висновок, що негативний вплив на процес соціальної адаптації підлітків здійснюють такі фактори, як ізоляція в групі, недостатня включеність до життя колективу, викликана недосконалою технікою спілкування, низьким соціометричним статусом.

У першому розділі наводяться результати констатуючого етапу дослідження з визначення особливостей процесу соціальної адаптації учнів 5-9 класів в умовах провідних інститутів соціалізації особистості. Встановлено, що в умовах сучасного розвитку українського суспільства ні сім’я, ні школа повністю не задовольняють всі нагальні потреби підлітків у соціальному і культурному розвитку, хоча водночас вони є важливими ланками в соціальному становленні особистості. Певні особливості шкільної освіти (надмірна увага лише до вербальних виявів інтелекту учня, неувага до інших здібностей учня, використання оцінки і конкурентної боротьби учнів за кращі оцінки, як фактор впливу на їхню поведінку та ін.) можуть навіть негативно впливати на самооцінку учня, що ускладнює процес його соціальної адаптації.

За таких умов, як підтверджують результати дослідження, позашкільні навчальні заклади, маючи значно більше можливостей у задоволенні особистісних інтересів і потреб учнів, здійснюють позитивний вплив на когнітивний і емоційний компоненти свідомості підлітка; сприяють його творчому самовдосконаленню; допомагають підлітку зорієнтуватися у виборі професії тощо.

Встановлено, що ефективність процесу соціальної адаптації учня в умовах позашкільного навчального закладу детермінується сукупністю внутрішніх і зовнішніх факторів. Внутрішні фактори: самооцінка особистості; емоційний стан; вміння суб’єкт-суб’єктної взаємодії; поведінка учня.

Зовнішні фактори: сім’я; загальноосвітня школа; позашкільний навчальний заклад; соціальне довкілля (“вулиця”). В умовах позашкільного навчального закладу зовнішніми факторами процесу соціальної адаптації учнів є наступні: діяльність педагога; зміст, форми та методи навчання і виховання; організаційно-педагогічні умови навчання і виховання.

На основі аналізу психолого-педагогічної літератури та результатів констатуючого етапу дослідження нами визначено та обґрунтовано критерії і рівні соціальної адаптації учнів 5-9 класів у позашкільних навчальних закладах. До критеріїв ми відносимо наступні: когнітивний (самооцінка особистості; розуміння та адекватність суб’єктивного сприйняття соціальної дійсності), емоційний (емоційний стан особистості; вміння керувати власними емоціями), поведінковий (відповідність вчинків загальноприйнятим моральним нормам, законам суспільства), соціальний (вміння суб’єкт-суб’єктної взаємодії; взаємини з батьками, педагогами, однолітками). За такого підходу ми виділили п’ять рівнів соціальної адаптації учнів (високий, вище середнього, середній, нижче середнього, низький).

Учня з високим рівнем соціальної адаптації характеризує реалістична самооцінка, почуття визнання себе, адекватності і стабільності володіння власним “Я”; розуміння та адекватне суб’єктивне сприйняття соціальної дійсності; врівноваженість, стабільний емоційний стан, оптимістичні погляди на життя; моральність вчинків тощо. Такі учні користуються визнанням однолітків і дорослих (батьків, педагогів), мають позитивні стосунки з оточуючими; звичайно не мають стійких проблем з навчанням, з інтересом ставляться до занять у школі та позашкільному навчальному закладі. Отже, учнів з високим рівнем соціальної адаптації можна охарактеризувати як таких, що мають відносно стійкий стан психічного, фізичного та соціального благополуччя.

Рівень соціальної адаптації вище середнього мають ті учні, які, не зважаючи на значний потенціал (адекватна самооцінка, позитивний емоційний стан тощо) відчувають періодичні труднощі у пристосуванні до соціальної дійсності. Такі труднощі часто пов’язані з індивідуальними особливостями особистості учня і виявляються у конфліктах з окремими дорослими; небажанні визнати спільну думку колективу, якщо вона не співпадає з власною думкою учня тощо.

Середній рівень соціальної адаптації – це рівень достатньо вільної орієнтації особистості учня в соціумі. Однак, для таких учнів характерна підвищена залежність поведінки від думки інших (батьків, педагогів). Це є причиною недостатньої самостійності учня у вирішенні завдань, що виникають. В учнів з середнім рівнем соціальної адаптації можливі часті зміни настрою; тимчасові труднощі можуть впливати на самооцінку учнів.

Рівень нижче середнього виявляється у незадоволенні учня собою, власним життям. Такі учні мають занижену самооцінку; схильні гіперболізувати власні недоліки, що, в свою чергу, ускладнює спілкування з однолітками, стає причиною неадекватної реакції на соціальну ситуацію тощо.

Низький рівень соціальної адаптації мають учні з слабкою вірою в себе, власні можливості, низькою самооцінкою; вони недостатньо знають і відповідно неадекватно сприймають соціальну дійсність, не уявляють власного майбутнього, не мають стійких інтересів тощо. Такі учні звичайно мають конфлікти з батьками, педагогами; для них характерна соціальна пасивність або аморальна поведінка.

У позашкільних навчальних закладах учнів 5-9 класів з низьким рівнем соціальної адаптації за визначеними критеріями у процесі дослідження не виявлено.

Як свідчать результати констатуючого етапу експерименту, лише 3,50 % учнів 5-9 класів у позашкільних навчальних закладах мають високий рівень соціальної адаптації. Переважна більшість (60,00 %) учнів мають середній рівень соціальної адаптації за визначеними критеріями, майже вдвічі менша кількість досліджуваних учнів (31,00 %) мають рівень соціальної адаптації вище середнього. Кількість учнів з рівнем соціальної адаптації нижче середнього - 6,50 % з загальної кількості учнів.

Отже, на основі результатів констатуючого етапу експерименту встановлено, що не зважаючи на реальні можливості позашкільних навчальних закладів у забезпеченні умов для ефективності процесів соціальної адаптації учнів, на практиці ця проблема вирішується надто повільно.

У першому розділі дисертаційного дослідження робиться висновок про те, що процес соціальної адаптації учнів 5-9 класів буде більш ефективним, якщо він буде здійснюватися у межах спеціально створених організаційно-педагогічних умов, а саме:

- формування адекватної самооцінки особистості шляхом активного осмислення учнем власної індивідуальності, поведінки і діяльності в соціумі;

- навчання учнів вмінню керувати власними емоціями;

- набуття учнями досвіду соціальної поведінки.

Все викладене вище дозволяє розглядати соціальну адаптацію особистості учня як результат і як один з інтегральних проявів сукупності виховного впливу та особистих якостей і досвіду учня. Теоретичне осмислення соціальної адаптації як процесу ефективного входження особистості у соціокультурний простір привело нас до висновку про необхідність розробки змісту спеціальних занять, ефективних методів, спрямованих на розвиток особистісних якостей учня (адекватної самооцінки, вміння керувати власними емоціями, вмінь суб’єкт-суб’єктної взаємодії), а також набуття учнями досвіду соціальної поведінки.



У другому розділі “Дослідно-експериментальна перевірка змісту, форм і методів соціальної адаптації учнів у позашкільних навчальних закладах” представлена загальна характеристика експериментальної роботи із запровадження організаційно-педагогічних умов соціальної адаптації учнів у навчально-виховному процесі позашкільних навчальних закладів; обґрунтовано зміст, форми та методи цього процесу; розроблено і науково обгрунтовано структурну модель соціальної адаптації учнів 5-9 класів у позашкільних навчальних закладах.

Мета експериментальної роботи полягала у практичній апробації організаційно-педагогічних умов соціальної адаптації учнів 5-9 класів у позашкільних навчальних закладах, з одного боку, та підвищенні рівня соціальної адаптації учнів, – з іншого.

У визначенні змісту процесу соціальної адаптації учнів 5-9 класів у позашкільних навчальних закладах, ми враховували, що він у порівнянні з базовою і професійною освітою має ґрунтуватись на інших засадах. Такими засадами є особисті замовлення дітей та їхніх батьків, які постійно розвиваються, варіюються, в чому і простежується безперервна динамічність цієї ланки виховання особистості, її відповідність сучасним реаліям розвитку суспільства.

За результатами дослідження є всі підстави зробити висновок, що зміст процесу соціальної адаптації учнів 5-9 класів у позашкільних навчальних закладах обумовлений специфічними особливостями позашкільної освіти і забезпечує:

- набуття допрофесійних знань та навичок, які допомагають учням зорієнтуватися у виборі майбутньої професії, що зокрема дозволяє їм почувати себе впевненими у майбутньому;

- надання учням можливості реалізувати себе, досягти успіху в обраній сфері діяльності, що позитивно впливає на самооцінку особистості, підвищує її статус у колі однолітків і дорослих;

- заняття різними видами творчої діяльності, мистецтвом, що позитивно впливає на психічну сферу особистості;

- більш вільне, ніж у загальноосвітній школі, спілкування учень-учень, учень-педагог допомагає учням набути навичок суб’єкт-суб’єктної взаємодії;

- залучення учнів до участі у масових заходах (концертах, змаганнях тощо), що позитивно впливає на емоційний стан особистості;

- заняття активними видами діяльності (спортом та ін.), які дають можливість сублімувати (переносити) негативну енергію в інше русло, задовольняють потребу дітей та підлітків у гострих відчуттях та активному способі життя;

- компенсацію недоліків виховання у сім’ї та загальноосвітній школі, а також корекцію певних рис особистості учня.

Зміст розробленого курсу ”Соціальна адаптація учнів у позашкільних навчальних закладах” включав наступні основні розділи, відповідно до мети дослідження:



  1. “Самооцінка особистості”. У процесі занять цього розділу учні розвивали власні навички самоспостереження, самоаналізу і саморегуляції; вчилися реально підходити до оцінювання власної особистості. Зміст занять був спрямований на активізацію роботи над собою учнів зі заниженою самооцінкою, здійснення їхніх намірів щодо перетворення власної особистості.

  2. “Емоційний стан особистості”. У межах вивчення цього розділу відбувалося ознайомлення учнів з важливістю емоцій у житті людини, необхідністю вміти керувати власними емоціями; за допомогою тестування визначались особливості емоційних реакцій учнів на навколишнє середовище. З метою навчання учнів знаходити вихід з кризової ситуації, зберігати за таких умов стан психічної рівноваги, було розроблено основні прийоми аутотренінгу.

  3. “Розвиток умінь суб’єкт-суб’єктної взаємодії”. У процесі занять було застосовано прийом рефлексії учнями власних проблем, пов’язаних з спілкуванням; учні оволодівали технікою діалогічного спілкування, вчилися використовувати невербальні засоби спілкування. За допомогою застосування методу зворотнього зв’язку учні вчилися оцінювати реакцію співрозмовника і на цій основі будувати подальше спілкування.

  4. “Корекція поведінки особистості”. За допомогою застосування методу аналізу соціальних ситуацій з морально-етичним характером, методу моделювання ситуації учні вчилися приймати вірне рішення у складних життєвих ситуаціях, не порушуючи за таких умов моральних та правових норм суспільства; в учнів вироблялися морально доцільні стереотипи поведінки.

  5. “Соціальне здоров’я особистості”. У процесі занять учнів було ознайомлено з причинами порушення соціального здоров’я особистості та шляхами профілактики цього процесу.

Програма формуючого етапу експерименту передбачала застосування таких форм соціальної адаптації учнів у експериментальній групі, а саме: курс “Соціальна адаптація учнів у позашкільних навчальних закладах”; тренінги суб’єкт-суб’єктної взаємодії; заняття з метою набуття учнями досвіду соціальної поведінки; педагогічні проекти (наприклад, “Крок за кроком до життєвої компетенції”); індивідуальні заняття; колективні форми роботи (методика колективних учнівських проектів); рольові ігри; вікторини, концерти, змагання, метою яких є корекція самооцінки учнів, підвищення статусу учнів у колі однолітків; екскурсії; різноманітні форми роботи з батьками.

Відповідно до мети дослідження ми обрали як традиційні для позашкільного навчального закладу методи роботи: бесіди, диспути, лекції, семінари та ін., так і інноваційні, які за нашими висновками є найбільш ефективними методами у соціальній адаптації учнів: ситуаційно-рольові ігри, соціально-психологічні тренінги, метод аналізу соціальних ситуацій з морально-етичним характером, метод моделювання ситуації, метод зворотнього зв’язку.

Застосування наступних засобів, а саме: саморефлексія, приклад, аналізування власних переживань, пояснення, орієнтація на спосіб виконання, аутотренінг, психогімнастичні вправи (“Дихання”, “Настрій на емоційний стан переможця” та ін.), прийом “вибуху”, прийоми ейдетики (використання уяви для покращення емоційного стану учнів), - сприяло ефективності процесу соціальної адаптації учнів експериментальної групи.

З метою перевірки рівня впливу експериментальних факторів, а саме: вивчення курсу “Соціальна адаптація учнів у позашкільних навчальних закладах” та запровадження організаційно-педагогічних умов соціальної адаптації, дослідницька робота проводилася за принципом єдиної розбіжності.

Здобуті експериментальні дані систематизовано у структурній моделі соціальної адаптації учнів 5-9 класів у позашкільних навчальних закладах (див. рис. 2). Запровадження такої моделі у навчально-виховний процес дозволило вирішити наступні завдання: реалізувати функції основних інститутів соціалізації; забезпечити диференціацію форм і методів соціальної адаптації учнів; надати системності виховній роботі з створення організаційно-педагогічних умов, необхідних для оптимізації процесу соціальної адаптації учнів у позашкільному навчальному закладі.

Отже, результати нашого дослідження свідчать, що досягти позитивних результатів у вихованні особистості дитини, її ефективної соціальної адаптації можливо лише за умови узгодженої і доцільно організованої співпраці всіх інститутів соціалізації, і, насамперед, за умови зацікавленого, небайдужого ставлення батьків дитини до цієї проблеми.





Процес:

оцінка характеру та значущості змін


корекція поведінки особистості
перетворення соціального середовища




Соціальна адаптація






Результат:

збереження стану фізичного,

психічного і

соціального

благополуччя особистості

  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка