Львівський національний медичний університет



Скачати 198.63 Kb.
Дата конвертації29.12.2016
Розмір198.63 Kb.
ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Львівський медичний університет належить до навчальних закладів, які стали відомими далеко за межами України. Більш ніж 220 років його існування характеризуються самовідданою працею вчених багатьох поколінь.

Першою вищою медичною школою на українських землях була замойська Академія, відкрита в 1593р. недалеко від Львова. Через рік Академія отримала статус Університету і право надавати вчений ступінь доктора медицини. Першими організаторами і першими викладачами медичного факультету замойської Академії були львів'яни Ян Урсин та Симон Бирковський.

Історія розвитку Львівського медичного університету сягає 1661 року, коли вперше з іншими відкрито медичний факультет у Львівському Університеті, який двічі закривався і остаточно третя організація розпочалася під керівництвом професора Г. Кадия. В 1894 році відбулося відкриття кафедри нормальної анатомії, яку очолив професор Г. Кадий. Через рік професор А. Бек очолив кафедру нормальної фізіології і до 1908 року були утворені профільні теоретичні та клінічні кафедри.

На початкових стадіях поновлення медичного факультету у Львові – сюди приїхали вчені з Кракова, Відня, Гайдельбергу тощо. За часів польського панування Львів став джерелом кадрів викладачів для новоорганізованих медичних факультетів у Варшаві, Вільнюсі й Познані. Професорсько-викладацький склад медичного факультету своїми науковими працями вніс багато цінного у скарбницю науки.

З утвердженням польської влади в західних регіонах України, з її вкрай несприятливим ставленням до навчання українців у Львівському університеті, виникла необхідність утворити окремо Український Таємний Університет. Медичний факультет Українського Таємного Університету організовано у 1921 році. Ректорами Українського Таємного Університету протягом його існування були доктор Василь Щурат, доктор Маркіян Панчишин, доктор Євген Давидяк. Медичні студії відбувались лише на перших двох курсах, велося викладання фундаментальних дисциплін: анатомії, фізіології, гістології, хімії та інших з огляду на відсутність відповідних лабораторій і клінік. З метою продовження навчання студенти виїжджали за кордон. В 1925 році заарештовано найактивніших українських студентів і тоді Український Таємний Університет перестав функціонувати. Але за свый перыод ыснування підпільний Український Університет дав освіту 1500 українським студентам і був визнаний у Чехословаччині та в Віденському й інших закордонних університетах, ставши таким чином унікальним явищем в історії світової культури.

В 1939 році, незважаючи на тривалий опір числених професорів, медичний факультет Львівського університету було реорганізовано у Львівський державний медичний інститут, який мав тільки два факультети: лікувальний і фармацевтичний. Інститут очолив професор, згодом академік А. Макарченко.

В 1941 році на базі інституту німецька окупаційна влада відкрила "фахові курси" з німецькою мовою навчання. Ці "курси", завдяки в першу чергу "народному професорові" М. Панчишину зберігали всі властивості вищої медичної школи.

Ректорами Львівського державного медичного інституту призначались проф. М. Музика, проф. Т. Глухенький, проф. Г. Скосогоренко, проф. Д. Панченко, проф. Л. Кузьменко, акад. М. Даниленко, акад. М. Павловський.

Сьогодні університет перетворився в один з найбільших медичних закладів України, на кафедрах і в лабораторіях якого над вирішенням різноманітних наукових проблем працює понад тисячу спеціалістів. До них належить зокрема майже 150 докторів і 1000 кандидатів наук, у тому числі академіки, лауреати державних премій, дійсні члени НТШ, заслужені діячі науки, лауреати державних премій України.

Львівські медичні школи продовжують розвиватись, а їх вихованці, зберігаючи найкращі традиції університету, створюють нові програми наукових досліджень з метою оздоровлення населення, розвивають широкі зв'язки з вченими української діаспори та з керівними закордонними університетами.

16 листопада 2004 року минає 220 років Львівському медичному університету. Львів став центром вищої медичної освіти і далі стверджує свій авторитет у масштабі України і світу.

В період розбудови української державності в університеті створюються всі умови для оновлення витоків національної культури і історичних оцінок нашого минулого. Відкриття цих досягнень нашого народу, які формувались протягом історичного шляху є необхідною основою духовного відродження кращих традицій українського суспільства. Нашим священним обов'язком є їх примноження і оприлюднення.


ІСТОРИЧНІ ЕТАПИ КАФЕДРИ НОРМАЛЬНОЇ ФІЗІОЛОГІЇ

ЛЬВІВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО МЕДИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ


ІМЕНІ ДАНИЛА ГАЛИЦЬКОГО
З 1784 року, коли був відкритий медичний факультет університету, по 1805 рік, коли медичний факультет був закритий, фізіологія викладалась разом з анатомією і окремої кафедри фізіології не було. Першим викладачем фізіології з вищою анатомією був доктор медицини Яків Костржевський (помер в 1798 році), який носив титул ординарного публічного професора фізіології і «матерії медики». Другим професором фізіології, вищої анатомії і очних хвороб на медичному факультеті був Томаш Седей ( 1757-1816). Т. Седей почав читати лекції з фізіології і анатомії у Львові з вересня 1786 р. до 1805 р.

В 1817 році діяльність Львівського університету була відновлена, але без медичного факультету. Його замінив так званий медико-хірургічний інститут, який готував хірургів з середньою освітою. Цей інститут проіснував до 1873-1874 навчального року. З цього часу викладання медицини у Львівському університеті повністю припинилось. Медичний факультет був відновлений тільки в 1894 році. 9 вересня відбулося урочисте відкриття анатомічного корпусу. В цьому приміщенні, починаючи з 1895 року, почалося викладання фізіології.

15 жовтня 1895 року завідуючим кафедри учнем Н. Цибульського проф. А. Беком була прочитана перша лекція з фізіології. Новостворена кафедра володіла 17 аудиторіями, великим лекційним залом, в якому були створені умови для лекційних демонстрацій, та низкою наукових лабораторій.

А. Бек народився в 1863 році у скромній родині Краківського ремісника. Навчався в гімназії Святої Анни та на медичному факультеті Ягелонського університету, який закінчив в 1890 році. В 1892 році захистив дисертацію на тему "Про фізіологію рухів". Під час роботи на кафедрі фізіології в Кракові проф. А. Бек разом з проф Н. Цибульським і під його безпосереднім керівництвом написав ряд робіт, а наукова праця "Про подразнення різних місць того ж самого нерва" (1893), викликала великий резонанс в наукових колах цього часу. Напрямками наукової діяльності А. Бека були фізіологія та електрофізіологія нервової системи. В 1894 році А. Бек опублікував наукову працю “Визначення функціональної локалізації в головному і спинному мозку при допомозі електричних явищ", яка принесла чергове світове визнання фізіологів і дозволила вважати його одним із основоположників сучасної електроенцефалографії. У 1896 році проф. А. Бек у співавторстві з проф. Н. Цибульським публікує наступну наукову працю присвячену "Дальнішому дослідженню електричних явищ в корі мозку", в якій розробляється та удосконалюється методика електрофізіологічного дослідження локалізації функцій в корі головного мозку мавп та собак.

В полі проф. А. Бека наукової діяльності лежали також проблеми суміжних областей знань. Його науковий доробок характеризує понад 79 наукових праць, які були опубліковані в престижних наукових виданнях, а також понад 100 наукових доповідей, які були проголошені на наукових форумах. Проф. А. Бек приймав активну участь в підготовці і роботі Міжнародного Конгресу фізіологів, який відбувся в 1910 р. у Відні. Знайомство з друкованими науковими працями проф. А. Бека дозволяє розділити їх на три основні групи. Перша - вивчення проблем фізіології нервової системи, друга - вивчення проблем сенсорної фізіології і третя - праці присв'ячені історичним аспектам фізіології та окремим видатним фізіологам.

В 1915 р. під редакцією проф. А. Бека і Н. Цибульського вийшов у світ двохтомний підручник фізіології людини (друге видання — 1924), який служив добрим джерелом знань для багатьох поколінь студентів-медиків.

В 1932-1936 роках кафедрою керував доц. Тіховський – різносторонній вчений, дослідник з широким світоглядом сформованим під впливом вчених зі світовим ім'ям - Г. X. Дейла (Нобелівська премія в галузі фізіології за встановлення хімічної структури медіаторів у нервовій системі), Ч. С. Шерінгтона (Нобелівська премія в галузі фізіології за відкриття, що стосуються функції нейронів), Е. Старлінга (пріорітетні дослідження у виясненні механізмів діяльності серцево-судинної системи), працював у Львівському університеті на кафедрі фізіології у 1918 -1937 рр..

Віктор Тиховський народився 1 вересня 1894 р. в містечку Борщів, що в Галичині з родини лікаря-ветеринара, успішно закінчив у 1912 р. престижну гімназію ім. Франца Йосифа, а згодом медичний факультет Львівського університету. Становлення Віктора як науковця відбувалося під керівництвом відомих вчених - А. Бека, Г. Глобута, В. Морачевського. З 1920 року В.Тиховський працює демонстратором при інституті фізіології, а з 1922 р. старшим асистентом кафедри фізіології. Наукові інтереси охоплювали фундаментальні проблеми нейрофізіології, нейропсихології, біофізики. В 1923 р. отримавши стипендію Фонду Рокфеллера, Віктор Тиховський їде на стажування до США в University Pennsylvanie (Філадельфія), де співпрацює з професором Г. Пазетта. З 1924 розпочинає працю на біологічній приморській станції в Wods Holl, Massachysets у професора Й. Якобса. Коло наукових інтересів В. Тиховського розширюється вивченням фізіології тварин. Продовжується наукове становлення вченого в найпрестижніших університетах світу - Оксфорді, Кембріджі, Лондоні у співпраці з видатними вченими-фізіологами Г. X. Дейлом, Ч. С. Шеррінгтоном.

В 1925 p. повертається до Львівського університету і розпочинає працю на кафедрі фізіології, отримуючи посаду ад'юнкта. Паралельно співпрацює у Ветеринарній академії, сільськогосподарсько-лісовому відділі Львівської політехніки. В 1930 p. Віктор Тиховський отримує звання доцента, а з 1932 p. виконує обов'язки керівника інституту фізіології медичного факультету університету. Блискучий лектор, широко освічена людина, вчений з високим авторитетом, хороший педагог - Віктор Тиховський в 1938 p. нагороджується дипломом з медаллю "За довголітню службу".

З 1936-1937 навчального року до самого початку Великої Вітчизняної війни – проф. М. Вежуховський, якому належить більше 60 наукових робіт. Цікавими та новими були його експериментальні дослідження в галузі фізіології залоз внутрішньої секреції, моделювання на тваринах цукрового діабету, гіперглікемічних станів, кетоацидозу, з виясненням біохімічних основ глюконесгенезу, обміну фосфору в організмі.

Наступний етап розвитку кафедри пов'язаний з діяльністю член-кореспондента АН України проф. А. М. Воробьева, котрий керував кафедрою з 1944-1945 навчального року по 1952 р. Він був також і першим деканом заново відкритого лікувального факультету.

Анатолій Маркович Воробйов народився в 1900 році в Харкові. В 1925 році закінчив Харківський медичний інститут. Наукову роботу розпочав вже з другого курсу, під керівництвом Василя Яковича Данилевського досліджував вплив лецитину і деяких гормональних препаратів та дію електричних потенціалів на організм. Після очолення кафедри фізіології Харківського медичного інституту Георгієм Володимировичем Фольбортом, А. М. Воробйов досліджував процеси травлення. З 1936 р. він завідує кафедрою фізіології Харківського стоматологічного інституту і керує відділом фізіології травлення Українського інституту ендокринології. В 1940 р. захищає докторську дисертацію "Роль симпатической иннервации нервной системы и пилорической части желудка в регуляции секреторной деятельности желудочных желез" (Харків, 1940 р.). Під час другої світової війни А. М. Воробйов евакуюється на Кавказ і з 1941 по 1944 pp. працює в Тбілісі в Інституті фізіології Академії наук Грузинської РСР. Там він вивчає електричні потенціали головного мозку. Після повернення на Україну його скеровують у Львівський медичний інститут. Основний напрям наукових досліджень його кафедри був присвячений вивченню нервової регуляції органів шлунково-кишкового тракту. За цей час він підготував ряд кандидатів наук, які згодом очолили кафедри в медіститутах - Івано-Франківському (Райцес В. С.), Луганську (Думін Е. Я„), Львівському університеті (Медяник І. А., Шостаківська І. В.).

В 1951 роцї Анатолій Маркович був обраний членом-корреспондентом АН УРСР, і призначений директором Інституту фізіології ім. А. Богомольця АН УРСР, яким він керував до своєї смерті.

За час роботи проф. А. М. Воробьева були відбудовані учбові приміщення, наукові лабораторії кафедри.Успішно і плідно проводились наукові дослідження по вивченню нейро-гуморальної регуляції травлення.

У 1952 році кафедру на протязі короткого проміжку часу очолював доц. І.В.Скороход, який проводив дослідження рефлекторних взаємозв’язків між органами травлення.

В 1952 році завідуючим кафедрою був обраний проф. Я.П. Скляров, який до цього очолював кафедру фізіології і був деканом лікувального факультету Чернівецького медичного інституту.

Я. П. Скляров народився у 1901 році на Полтавщині. Закінчив Полтавський інститут народної освіти, а потім у 1933 році лікувальний факультет Харківського медичного інституту. Під час навчання в інституті здібний студент привернув увагу учня І. П. Павлова проф. Г. В. Фольборта і йому була запропонована аспірантура при кафедрі фізіології. На цьому етапі його наукові дослідження були присвячені вивченню умовних рефлексів та секреторним процесам головних травних залоз. Крім наукової, Яків Павлович веде і активну педагогічну роботу. Після аспірантури працював асистентом кафедри нормальної фізіології Харківського медичного інституту, захистив кандидатську дисертацію, у 1938 році отримав звання доцента.

Під час Вітчизняної війни працював начальником головного евакопункту 10 армії. Забезпечував евакуацію поранених під час боїв за Двинськ, Резекне, Кокнес, Ригу, Літаву. Був нагороджений орденами "Червона зірка" та "Вітчизняної війни П ступеня", багатьма медалями.

Після демобілізації у 1946 році по 1952 рік працював завідуючим кафедрою нормальної фізіології та деканом лікувального факультету Чернівецького медичного інституту. Захистив докторську дисертацію і у 1950 році йому була присвоєна вчена ступінь доктора медичних наук, а на наступний рік звання професора.

З 1952 по 1974 роки Я. П. Скляров очолює кафедру нормальної фізіології Львівського медичного інституту. В цей період під його керівництвом на кафедрі формуються основні напрямки її наукових досліджень та перша в західних регіонах України школа фізіологів-гастроентерологів. Основними напрямками наукової роботи на кафедрі стають вивчення фізіології і процесів травлення, - секреції травних залоз, всмоктування, медіаторно-ферментних змін при різних функціональних станах організму та дії біологічно активних речовин, а також досліджується вища нервова діяльність. Узагальнення цих робіт знайшло відображення у монографії "Секреторна працездатність головних травних залоз" (1958) та збірниках "Фізіологія і патологія травлення"( 1956), "Фізіологічні механізми компенсаторних реакцій та відновлення процесів" (1958), а також у монографії "Шлункова секреція" (1954, 1961), "Ультраструктурні та мікрохімічні процеси шлункових залоз" (1979) в співавторстві з Д. М. Карпенко і Є. М. Панасюком. Паралельно вивчалися питання всмоктування у тонкій (Є. О. Семен, Е. О. Яремко, В. Т. Булатова, І. С. Богданович, М. В. Анастасьєва) та в товстій кишці (Б. В. Гаталяк). Результати цих досліджень відображені у монографії Я. П. Склярова "Всмоктувальна працездатність тонкої кишки" (1966).

Одним з напрямків наукової діяльності проф. Я. П. Склярова було вивчення медіаторно-ферментних процесів та розробка нових експериментальних хірургічних методів на органах травної системи, досліджувалися питання вищої нервової діяльності. Встановлені закономірності, яким підлягають односторонні умовні рефлекси та парна діяльність кори великих півкуль (Я. П. Скляров, М. П. Ярош, В. С. Коненко), вивчені взаємовідношення між процесами збудження та гальмування у корі великих півкуль, процеси медіації та активність розщеплюючих медіатори ферментів (В. С. Кононенко, Я. П. Скляров, Л. М. Карпенко). Результати досліджень були викладені у монографії "Фізіологія вищої, нервової діяльності" (1955), яка була перекладена на японську мову та видана університетом в Осакі.

Наукові дослідження працівників кафедри були узагальнені в збірнику "Нові методи експериментальних хірургічних досліджень" (1963) та "Методичні вказівки до визначення деяких цитоплазматичних ферментів" (1965).

Проф. Я. П. Скляров є автором 6 монографій, більше 140 наукових праць, одним з редакторів розділу "Травлення" Великої медичної енциклопедії, почесним членом Всесоюзного фізіологічного товариства.

Під час завідування Я. П. Скляровим на базі кафедри були організовані та проведені IX Всесоюзна конференція по фізіології та патології травлення (1956), VIII з'їзд УФТ (1968), симпозіум "Мембранні процеси у органах травної системи" (1968), Всесоюзна конференція по вищій нервовій діяльності (1970), XII Всесоюзна коференція по фізіології та патології травлення (1971).

З 1953 по 1971 роки Яків Павлович керує науковою роботою Львівського медичного інституту, є ініціатором досліджень дії мінеральних вод Прикарпаття (Східниця, Трускавець), впровадження заходів проти ендемічного зобу в західних регіонах України та інших.

Під керівництвом проф.. Я. П. Склярова виконано 12 докторських і 32 кандидатських дисертацій. Учні Я. П. Склярова очолюють кафедри фізіології у різних вузах України та країнах ближнього зарубіжжя.

З 1974 року, кафедру очолив учень проф. Я. П. Склярова, академік, заслужений діяч науки України Євген Миколайович Панасюк. Продовжуючи і розвиваючи кращі наукові традиції кафедри, особлива увага приділялась навчальному, виховному процесам, підвищенню методичного рівня наукових досліджень, які проводились в таких основних напрямках: регуляторні механізми медіаторно-ферментних і електролітних процесів в гастроентерології; механізми впливу магнітних полей, лазерного випромінювання, курортних факторів та біологічно активних речовин на організм і відновлення здоров'я людини; дія специфічних і неспецифічних факторів на діяльність ЦНС і підвищення працездатності, витривалості, а також відновлення функцій людського організму. Узагальненням вивчення медіаторно-ферментних процесів і електоролітного обміну в слизовій оболонці шлунку видана монографія "Ультраструктурные и микрохимические процессы желудочних желез" (Є. М. Панасюк, Я. П. Скляров, Л. М. Карпенко), 1979 р. Результати багаторічних досліджень проф. Є. М. Панасюк, проф. Л. М. Карпенко, проф. В. С. Кононенко, доцентів Б. В. Гаталяк, Є. Р. Косого, А. І. Жукової, М. Р. Гжегоцького, Л. Б. Куцик, О. Я. Склярова, канд. мед. наук М. П. Яроша, 10. В. Онищенко, В. Т. Слонської, О. М. Копитко, ас. Н. П. Корпілової дали підставу для визначення як в нашій країні, так і за її межами запропонованої проф. Є. М. Панасюком концепції ауторегуляції медіаторно-ферментних і іонних процесів в шлунково-кишковому тракті. Проф. Є. М. Панасюк є співавтором монографії "Лектини", 1981, "Лектини в гістохімії", 1985, в яких вперше в вітчизняній літературі систематизовані знання про одержані чисті лектини, висвітлені методичні аспекти дослідження і очистки лектинів, розглянуті аспекти практичного застосування цього класу білків в молекулярній біології і медицині. На кафедрі проводились роботи по моделюванню нейронних мереж ( проф. Є. М. Панасюк, доц. В. Л. Кузьменко).

Наукові дослідження проблем експериментальної гастроентерології є основними в діяльності співробітників кафедри Панасюка Є., Карпенко Л., Склярова О., Гжегоцького М., Гаталяк Б., Косого Є.; Петришина Ю., Кулітки Е., Куцик Л., Сергєєва В., Слонської В., Онищенко Ю., Мисаковця О., Корнілової Н., Заячківської О., Кулик О., Макеєвої Ю., Мельник О., Цюпко І.

Поряд з тим проводились дослідження по вивченню дії на організм мінеральних вод Трускавця, Східниці, Шкло (3. О. Гаврилюк, В. П. Балановській, А. А. Вербінець, Л. Г. Левкут). В 1990-1991 pp. видано підручник для вузів "Загальна фізіотерапія і курортологія" на російській і українській мовах (Є. Панасюк, Я. Федорів).

Кафедра фізіології залишалась місцем наукових форумів. Всього кафедрою організовано діох республіканських з'їздів фізіологів, трьох всесоюзних сімпозіуми, дев’яти наукових конференцій.

На кафедрі були створені лабораторії: магнітнобіологічна, лазерна, психофізіологічна, субклітинних структур, оснащених відповідною апаратурою, де визначено фізико-технічні умови, при яких методи лазеротерапії можуть володіти заданим профілем біологічної і лікувальної дії (доктор біол. наук О. М. Мороз, акад. І. І. Влох, 3. В. Губар). Також співробітниками ЦНДЛ і кафедри фізіології за експериментальних і клінічних умов встановлено чутливість механізмів оуабаїн-резистентного транспорту моновалентних іонів до випромінювання гелій-неонового лазера (Мороз О. М., Думальська І. Ф., Пащенко Н. І., Павлюст Л. П., Лисюк О. І., Бурий О. А.) і запропоновано нову концепцію механізму дії цього фізичного фактору, що враховує його здатність моделювати іон-транспортні процеси в збудливих та незбудливих мембранах. Встановлено властивість гіпогеомагнітного поля підвищувати чутливість гладенької мускулатури до впливу біологічно активних речовин, знижувати резистентність гістогематичних бар'єрів внутрішніх органів, змінювати різноманітні ланки системи гістаміна і серотоніна в експерименті у тварин з різною реактивністю, результати впроваджено в клінічну практику (д-р біол.наук В. І. Бабич, О. Лич).

В психофізіологічній лабораторії одержано дані, які дозволяють обгрунтувати ефективність корегуючої дії адаптогенів на роботу оператора при розпізнанні і класифікації складних зорових образів з врахуванням індивідуальних психофізіологічних характеристик (проф. В. С. Кононенко, д-р м. н. О. Я. Скляров).

В лабораторії по вивченню нових перспективних хімічних сполук вперше розроблено методичні підходи до вивчення шкірно-резорбтивної дії речовин при їх надходженні в організм із об'єктів водного середовища. Проведено прогнозування і експериментальний аналіз стабільності і трансформації досліджуваних препаратів, призначених для широкого застосування в умовах агропромислового комплексу (проф. Б. М. Штабський, доц. М. Р. Гжегоцький).

Результати досліджень знайшли відображення в монографії "Хімічні забруднювачі повітряного середовища і працездатність людини" (Є. Панасюк, І. Даценко, Б. Штабський та інші), - вид. Здоров'я, 1985 р.

Сконструйований, впроваджений в клінічну практику і отриманий сертифікат ВДНГ на прилад для одночасної тензіо- і РН-метрії шлунку і дванадцятипалої кишки (Є. М. Панасюк, Ю. С. Петришин, О. В. Троценко, Б. В. Гаталяк).

Кафедра приймала участь в комплексних дослідженнях з іншими науковими лабораторіями країни і за її межами. При кафедрі був створений науково-дослідний сектор, в складі якого працювало 32 працівники.

З метою удосконалення учбово-методичного процесу на кафедрі було обладнано тематичні кімнати для вивчення функцій організму по тематичних питаннях. Вперше в практиці медичних вузів країни створено електронні навчальні стенди - динамічні схеми перебігу фізіологічних процесів. Постійно обновлювались методичні вказівки для викладачів, поповнювались набори слайдів, таблиць і др., ряд навчальних посібників для студентів і лікарів. В тому числі "Фізіологія і патологія системи дихання" (Панасюк Є., Федорів Я., Онищенко Ю.), 1993; "Фізіологія і патологія крові" (Є. Панасюк, Л. Корзюк), М., 1994; Оригінальний 2-х томний підручник "Основы физиологии человека" СпБ (автор Є. Панасюк), 1994.

За останні 50 років працівниками кафедри опубліковано біля 2000 наукових праць в вітчизняних і зарубіжних виданнях, видано 19 монографій, посібників, підручників, цілий ряд наукових збірників і рекомендацій. Науковці кафедри приймали активну участь в міжнародних, республіканських і регіональних наукових форумах.

На кафедрі підготовлено 25 докторів і понад 80 кандидатів наук.

Для удосконалення організації навчального процесу на кафедрі вперше в університеті втілено науково-практичні конференції по навчально-дослідницькій роботі студентів (з 1976 р.), ігри-конференції "Знатоки Фізіології - Що?, Де?, Чому?", а також щорічні олімпіади по предмету з заохоченням переможців ігор.

З 1952 року на кафедрі плідно працює науково-студентський гурток. Студентів-гуртківців було нагороджено золотими медалями і дипломами АМН і МВССО на всеукраїнському конкурсі за кращу наукову роботу по природничим, технічним і гуманітарним наукам, а робота Петришина Ю. С., Охріменко Ю. М., Куцик Л. Б., Пінчук О.В. одержала приз "Хрустальная ваза" в 1980 році на міжнародному студентському конгресі в Празі (Чехія).

Результати досліджень, проведених на кафедрі, мали і певний економічний ефект у народному господарству країни. За досягнуті успіхи в розвитку народного господарства в 1981р. академіка Є.М. Панасюк нагороджено чотирма (золотою, срібною і бронзовими) медалями ВДНГ.

Сьогодні кафедру очолює професор М. Р. Гжегоцький.

Навчання і виховання молодих спеціалістів на кафедрі нормальної фізіології реалізується в складній системі "Навчальний процес", об'єднані загальною метою і єдністю керування. Головним механізмом його удосконалення є науково обґрунтована організація і клініко-фізіологічний характер викладання, орієнтація студентів на придбання базисних знань по нормальній фізіології. Процес навчання є важливим засобом формування особистості майбутнього лікаря, вироблення у студентів активної життєвої позиції, підготовки до виконання професійних і громадських функцій.

Колектив кафедри проводить значну роботу в допомогу органам охорони здоров'я, що полягає у видавничій діяльності, рецензуванні і консультативній допомозі у виконанні клінічних дисертацій, читанні лекцій на курсах ФПК по гастроентерології, навчанні методикам, співдружності з клінічними кафедрами, наукове керівництво дисертацій практичних лікарів (Тернопіль, Дрогобич, Трускавець).

У XXI столітті перед медичною наукою стоять важливі проблеми сьогодення, які науковці, педагоги і вихователі кафедри фізіології, під керівництвом проф. М.Р. Гжегоцького, вирішують та позитивні результати науково-дослідницької діяльності дозволять застосувати аналогічний підхід у клінічній роботі практичної медицини. Для досягнення поставленої мети виконуються такі завдання:

1) Екологічна проблема вимагає фундаментальних досліджень адаптаційно-компенсаторних можливостей організму в сучасних умовах. Встановлення нових, властивих для України, гранично допустимих концентрацій шкідливих факторів зовнішнього середовища (повітря, води, грунту) з врахуванням сумісної дії їх на фоні радіації.

2) Вивчення особливостей перебігу спадкових і набутих патологічних процесів в дитячому і зрілому віці в умовах сумісної дії шкідливих факторів зовнішнього середовища і ендемічних особливостей України.

3) Пошук засобів захисту широких мас населення України від дії шкідливих екологічних факторів, розробка оздоровчих програм для різних вікових категорій, професійних і ендемічних груп людей.

4) Розробка нових і впровадження відомих методів діагностики функціонального стану організму людини з метою раннього виявлення і профілактики можливих відхилень від нормального стану.

5) Проведення санітарно-освітньої роботи і підняття загально-культурного рівня населення України. Викладання спецпредметів в школах, училищах, коледжах, видання сучасних підручників, посібників науково-популярної літератури.
СТОРІНКА СПІЛЬНОЇ ІСТОРІЇ НАУКОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ КАФЕДР НОРМАЛЬНОЇ ФІЗІОЛОГІЇ ТА ГІГІЄНИ ХАРЧУВАННЯ
Це повідомлення — короткий нарис наукового співробітництва двох кафедр у 1977-1991 pp., яке було безпосередньо пов'язано із експериментальним обгрунтуванням гігієнічних нормативів ксенобіотиків у воді водойм. Дослідження проводилися на замовлення Всесоюзного НДІ хімічних засобів захисту рослин (Москва) та його Щелковського філіалу, Інституту особливо чистих хімічних реактивів (Москва) та Українського НДІ поліграфічної промисловості (Львів). Роботу виконувала науково-дослідницька група, створена у 1975 р. на базі кафедри нормальної фізіології акад Є. М. Панасюком, а з 1977 p. очолювана проф. Б. М. Штабським (кафедра гігієни харчування).

Ядро групи складали доценти М. Р. Гжегоцький і В. І. Федоренко, с. н. с. Б. В. Гаталяк (усі на початку роботи - молоді м. н. с.) і м. н. с. О. А. Зеніна. З часом до її основного складу увійшли с. н. с. Л. Й. Ткачук, м. н. с. Т. В. Резнікова і Л. Г. Табачник, а в різні роки його доповнювали кандидати хімічних наук Н. М. Лазоренко та О. М. Дуб і м. н. с. І. А. Шульман, І. І. Сярчинський, Г. І. Віхоть та ін. Змістом досліджень було вивчення і кількісна оцінка гострої і хронічної токсичності та мутагенних властивостей речовин, їх впливу на органолептичні властивості води і санітарний режим модельних водойм, стабільності і трансформації у водному середовищі. Морфологічні та ембріологічні дослідження проводили доценти М. С. Августинович та А. М. Ященко (кафедра гістології), алергологічні -доц. Й. М. Федченко (кафедра мікробіології).

За період 1975-1991 pp. виконано 10 тем НДР. Їх номінальний кінцевий результат - розроблення гранично допустимих концентрацій та орієнтовно допустимих рівнів понад 50 сполук і технологічних сумішей речовин. На час завершення роботи групи це становило понад 3% гігієнічних нормативів, офіційно затверджених МОЗ і включених до водно-санітарного законодавства країни. Обсяг і рівень впровадження свідчать про плідність і значущість роботи загалом невеликої групи дослідників. В її активі також близько 150 друкованих праць і кілька десятків доповідей на наукових з'їздах, конференціях, симпозіумах (у тому числі міжнародних) гігієністів, фізіологів і токсикологів, авторське свідоцтво на винахід, срібна медаль ВДНГ.

Внутрішня логіка досліджень вимагала паралельної розробки методологічних проблем гігієнічного нормування ксенобіотиків, що мають значення як для комунальної гігієни, так і для гігієни харчування та гігієни праці. У цьому напрямку запропоновано нову методичну схему гострого досліду, модифіковано план підгострогр експерименту і на підставі фактичного матеріалу переглянуто співвідношення ролей підгострого і хронічного дослідів у визначенні максимальних неефективних доз (МНД) ксенобіотиків за показниками їх загальнотоксичної дії. Спільною основою нововведень стало послідовне виявлення кінетики токсичного ефекту та його залежності від дози в різних фазах інтоксикації з формальним аналізом залежностей час-ефект і доза-ефект та імовірносною оцінкою ефективних (у тому числі порогових) доз і МНД досліджуваних речовин.

У кількох фундаментальних методологічних проблемах зроблено принципово важливі кроки вперед. Пошлемося лише на матеріали кандидатської дисертації М. Р. Гжегоцького (1981), докторської (1993) і докторської (1994) дисертацій В. І. Федоренко, що використані у 8 методичних документах МОЗ (5) і Постійної комісії з питань охорони здоров'я країн - членів РЕВ (3). Так, уперше в світі показано необхідність і розроблено методичні підходи до визначення та урахування шкірно-розорбтивної дії ксенобіотиків, що регламентуються у воді водойм; сформульовано нові методичні підходи до вивчення стабільності і трансформації речовин при їх гігієнічному нормуванні у воді; розроблено оригінальні концептуальні та методичні основи токсикометрії і гігієнічної оцінки комбінованої дії ксенобіотиків.

В останні роки діяльності групи та сама логіка досліджень висвітила проблему донозологічної діагностики при розв'язанні задач регламентації ксенобіотиків у воді водойм, включаючи умови хімічних катастроф. Розроблення фізіоло-гігієнічних основ такої діагностики завершує в цей час доц. М. Р. Гжегоцький. Варто додати, що певний час разом із групою працювали співробітники кафедри гігієни харчування, дисертаційні роботи яких були присвячені методичним аспектам вивчення кумуляції у токсиколого гігієнічних дослідженнях (І.Г.Шатинська, 1986) і токсичності ксенобіотиків при надходженні з водою і харчовими продуктами (В. М. Томків, 1991).



Життя перегорнуло згадувану сторінку історії. Залишаються, однак, і служитимуть далі нормативи і знайдені методичні рішення. І залишаються проблеми, а також ідеї, які потрібно і є кому розвивати.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка