Лекції 1 Характеристика антропогенних факторів впливу на довкілля



Сторінка7/9
Дата конвертації19.02.2017
Розмір1.61 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Лекція №16. Нормування якості ґрунтів (продовження).

Нормативні вимоги до якості ґрунтів. Екологічна діагностика грунтів охоплює санітарно-топографічне обстеження місцевості, фізико-хімічний аналіз, санітарно-бактеріологічне, вірусологічне, гельмінтоло­гічне, ентомологічне, а за потреби — санітарно-токсикологічне й радіо­метричне дослідження.

Санітарний контроль забруднення ґрунтів здійснюють органи са-непіднагляду. Для забезпечення санітарної охорони ґрунтів, своєчасного збирання та видалення промислових і побутових відходів, вторинної сировини проводять попереджувальний та поточний санітарний нагляд. Під наглядом санітарних служб, крім збирання, перебувають транспор­тування відходів, місця їх захоронення та переробки.

Санітарний стан ґрунтів контролюють за певною схемою і регла­ментом. Комплексну гігієнічну діагностику ґрунтів здійснюють на осно­ві експериментально встановлених показників. Фізико-хімічні дослі­дження полягають у визначенні відношення вмісту загального азоту до органічного, кислотності, біохімічного споживання кисню, окиснюваності, сухого залишку, сульфатів і хлоридів та ін. Ці дослідження стосу­ються переважно ґрунтових витяжок. Санітарно-ентомологічні дослі­дження включають підрахунок чисельності синантропних мух у всіх фазах їхнього розвитку (лялечки, личинки, дорослі) в приміщеннях, на відкритому повітрі, в ґрунтах і відходах. Санітарно-гельмінтологічні дослідження мають на меті виявлення яєць гельмінтів, що паразитують в органах людини, у місцях масових скупчень людей. Санітарно-бактеріологічні дослідження передбачають повний, короткий і спеціаль­ний аналізи. При цьому визначають наявність бактерій кишкової групи (колі-титр). Спеціальні аналізи проводять з метою виявлення представ­ників дизентерійної й тифозної груп та збудників деяких інших хвороб.

Проблема санітарної охорони ґрунтів від забруднення відходами господарювання набула надзвичайної гостроти, проте ефективних засо­бів для її радикального вирішення поки що не знайдено, оскільки до останнього часу утилізації та знищенню відходів приділялося недостат­ньо уваги. З метою запобігання забрудненню літосфери доцільно здійс­нювати раціональну переробку природних ресурсів із використанням безвідходних та маловідходних технологій, які повністю виключали б утворення відходів господарської діяльності. Проте сучасний стан роз­витку техніки поки що не дає змоги здійснювати це повною мірою.

Проблема гігієнічного регламентування хімічних забруднювачів в ґрунті виникла перед гігієнічною наукою, починаючи з 60-х років мину­лого століття, в зв'язку з індустріальним розвитком всіх галузей народ­ного господарства і застосуванням стічних вод деяких виробництв на полях зрошування, інтенсифікацією застосування мінеральних добрив і пестицидів в сільському і лісовому господарстві, а також необхідністю видалення твердих відходів. Однак особливу гостроту вона набула до кінця 70-х років у зв'язку зі значним забрудненням ґрунту промислови­ми викидами і відходами. Не дивлячись на те, що в цей період широко розвинулися гігієнічні дослідження з регламентування виробничого се­редовища, атмосферних і водних забруднень, нормування хімічних ре­човин в ґрунті почалося тільки з 1976 року.

В місцях розміщення хімічних, металургійних і інших виробництв в ґрунтовому покриві і вирощених там овочах, фруктах і ягодах спосте­рігається підвищений вміст важких металів. За пріоритетністю норму­вання хімічні речовини розміщуються в наступній послідовності:



  • пестициди і їх метаболіти;

  • важкі метали;

  • мікроелементи;

  • нафтопродукти;

  • сірчисті сполуки і інші речовини органічного синтезу при систематичному їх надходженні в ґрунт як забруднювачів.

ГДК хімічних речовин у фунті враховуг їх стійкість, механізми міграції з фунту в контактуюче з ним середовище (вода, повітря, росли­ни). Норматив встановлюється по лімітуючому, тобто мінімальному з чотирьох кількісних показників відповідного признаку шкідливості: загально-санітарного, водно-мираційного, повітряно-міграційного і трансфокаційного.

Усі хімічні речовини, згідно з ГОСТом 17.4.1. 02-83 "Охорона Природи. Ґрунт. Класифікація хімічних речовин для контролю забруд­нення", іа ступенем токсичності поділяються на три класи: 1 — високо-н«6с точні, II — помірно небезпечні, 111 —малонебсзпечні (додаток Нормування показників, що характеризують хімічні речовини за класами безпеки (ГОСТ 17.4.1.02 - 83)

Номенклатура регламентованих ГДК хімічних речовин у грунті складає декілька десятків найменувань (окремі з них приведені таблиці 4.25). Крім ГДК застосовується показник орієнтовно допустимої кілько­сті забруднюючої грунти хімічної речовини (ОДК), котрий визначається розрахунковим методом.(додаток Значення ГДК хімічних речовин у грунті)

Для земель єдиного державного земельного фонду встановлюєть­ся номенклатура показників грунтів згідно з ГОСТ 17.4.2.01-81. Ця но­менклатура показників повинна застосовуватися при розробці нормати­вно-технічної документації з охорони грунтів від забруднень, а також при контролі стану грунтів.

Існують нормативи (умовні дози) мінеральних добрив і пестици­дів, які вносяться в ґрунт. Підвищене навантаження останніх визнача­ється в порівнянні із усередненою дозою (1,3кг/га — для більшості спо­лук і 0,22кг/га — для особливо небезпечних).

Оцінка санітарного стану грунтів населених місць базується на лабораторних кількісних санітарно-хімічних, санітарно-бактеріологіч­них, санітарно-гельмінтологічних, санітарно-ентомологічних показ?шках.



Санітарно-хімічні показники.

В якості показника для оцінки самоочисної здатності грунту від органічних сполук необхідно орієнтуватися на „санітарне число", яке кількісно характеризує процес гуміфікації ґрунту (табл. 4.26.).



Санітарне число „С" представляє собою відношення кількості ґрунтового білкового азоту А в міліграмах на 100 г абсолютно сухого Фунту до кількості органічного азоту в міліграмах на 100 г абсолютно сухого ґрунту.

С = А/В


(Додаток Оцінка чистоти ґрунту по показнику „санітарне число")

Нараду з санітарним числом для оцінки чистоти грунту викорис­товують показники хімічного складу ґрунтового повітря (додаток - Оцінка санітарного стану грунту по показникам хімічного складу ґрунтового повітря, Санітарно-бактеріологічні показники стану ґрунту, Санітарно-гельмінтологічні показники стану грунту, Санітарно-ентомологічні показники стану грунту).

Отримані результати лабораторних досліджень зразків ґрунту по окремих показниках дозволяють орієнтовно характеризувати санітарний стан грунту. 1 тільки в поєднаному порівнянні комплексу показників можна дати об'єктивну оцінку ступеня чистоти або забрудненості ґрун­тів населених місць (додаток - Оцінка санітарного стану ґрунтів по комплексу показників)

Орієнтовна оцінка санітарного стану ґрунту по альгологічним показникам.

Ґрунт, який забруднений органічними відходами, представляє со­бою середовище, де зберігаються умовно-патогенні і патогенні бактерії, яйця гельмінтів, личинки мух. В ньому також посилено розвивається ґрунтовий біоценоз, який складається з ґрунтових бактерій, грибів, акти­номіцетів, дріжджів, найпростіших і водоростей. В грунті протікають інтенсивні мікробіологічні і біохімічні процеси, які мають загально біологічне, сільськогосподарське і гігієнічне значення. В загальній складності мікроскопічні водорості грають важливу роль в санітарному стані ґрунту. За наявністю „цвітіння" ґрунту за рахунок росту різних видів різновидностей водоростей можна опосередковано (орієнтовно) судити про санітарний стан грунту. В контрольних умовно „чистих" ґру­нтах переважають жовтозелені водорості. Висока концентрація синьозе-лених водоростей в ґрунтах і на його поверхні характерна для сильно забруднених ґрунтів. Інколи додатково до цих водоростей нашаровуєть-ся одноклітинні червоні водорості. Для середньо забруднених ґрунтів спостерігається перевага в рості зелених водоростей. Діатомові водорості у великій кількості виявляються у слабо забруднених грунтах. Найбі-льше цвітіння грунту" зустрічається навесні і восени, тобто під час його значного зволоження. Факт „цвітіння грунту" можна використати як до-поміжний експрес-метод для візуального визначення степеня забруд-нення ґрунту органічними відходами. Застосування альгологічних дослі­джень грунту поряд з санітарно-бактеріологічними, санітарно-гельмінтологіч-ними дозволить розширити уявлення про гігієнічні оці­ночні нормативні показники санітарного стану грунту.



Критерії оцінки забруднення і деградації ґрунтів. Вибір крите ріїв екологічної оцінки стану ґрунтів визначається специфікою їх місце розташування, генезисом, буферністю, а також особливостями викорис­тання. Виявлення видів діяльності, які викликають забруднення ґрунтів, дає достатньо повне уявлення про масштаби і характер забруднення до­сліджуваної території. дозволяє значно звузити і конкретизувати число показників, що враховуються. При оцінці стану ґрунтів основними пока­зниками степеня екологічної несприятливості є критерії фізичної дегра­дації хімічного і біологічного забруднення.

В якості одного з критеріїв екологічного стану території рекомен дують використовувати площу виведених з землекористування угідь в результаті деградації грунтів (ерозія, дефляція, вторинне засолення, за-болочення). В основному негативні процеси (механічне видалення ґрун­тового покриву при відкритому методі добування корисних копалин будівельних роботах; водна ерозія і дефляція, які провокуються люди ною) приводять до зруйнування ґрунтових горизонтів, які також служать критерієм деградації грунтів. Структурні зруйнування і розвиток проце­сів злиття характеризуються збільшенням щільності ґрунту, яка є показником процесів деградації.

Для екотоксикологічної оцінки грунтів доцільно використовувані кратність перевищення ГДК конкретної забруднюючої речовини дифе­ренційовано для речовин різного класу небезпеки. В зв'язку з відсутніс-тю по деяким інгредієнтам затверджених ГДК рекомендують використо­вувати відношення вмісту забруднюючих речовин в рідкій фазі грунту (фунтовий розчин) до відповідного значення ГДК для природних вод Комплексним показником ґрунтового забруднення є фітотоксичність -властивість забрудненого ґрунту подавляти проростання зерен, ріст розвиток вищих рослин (тестовий показник).

Ознакою біологічної деградації ґрунтів служить зниження житте діяльності ґрунтових мікроорганізмів, про що можна судити за змен шенням активної мікробної біомаси, а також за більш поширеному (але менш точному) показнику — диханню ґрунту.

Кратність перевищення ГДК забруднюючих речовин в груші слід оцінювати за їх рухливими формами.

Одним з суттєвих показників екологічного стану грунтів служить біологічна продуктивність ценозів, яка характеризує потенційну родючість.

Додатковим показником, який служить індикатором ступеня за­бруднення території, що розглядається (ґрунти, повітря, поверхневі і ґрунтові води), є доля продукції, що не відповідає нормативним вимогам з якості (залишкові кількості пестицидів, токсичних елементів, мікотоксинів, нітратів, нітритів і ін.).

Для визначення ступеня забрудненості грунту використовують наступні характеристики:

1. Коефіцієнт концентрації забруднення грунту

кс = С \ Сср або кс = С \ Сгдк,

де С — загальний вміст забруднюючих речовин;

Сср — середній фоновий вміст забруднюючих речовин;

Сгдк — гранично допустима кількість забруднюючих речовин.

2. Інтегральний показник поелементного забруднення грунту

де Сj — сума контрольованих забруднюючих речовин; Сфj — сума фонового вмісту забруднюючих речовин.

3. Коефіцієнт зворотної реакції грунтів на динаміку забруднення

кр= (А-Аф)\Аф

де А, Аф — параметри, які контролюються в забрудненій і фоно­вій пробах.

4. Сумарний показник забруднення

де n — загальна кількість вимірюваних забруднюючих речовин.

Дані про стан фунтів слід представляти в вигляді детальних тема­тичних картографічних матеріалів, які включають інформацію за основ­ними показниками і компонентному складу забруднюючих речовин.

Лекція 17. Нормування енергетичних навантажень на довкілля

Нормування віброакустичного навантаження. За сучасних умов боротьба з шумом та вібрацією є технічно складною, комплексною та дорогою. Однією з причин підвищеною рівня шуму є вібрація. Про­філактичним засобом боротьби з шумом та вібрацією є дотримання гігі­єнічних нормативів згідно з ГОСТом

Нормування шуму Розрізняють два види нормування виробничо­го шуму санітарно-гігієнічне і технічне. Перше регулює рівень шуму з огляду на його дію на організм людини. Технічне нормування стандар-тизує існуючі або очікувані шумові характеристики устаткування об'єкта. Друге повинне забезпечити вимоги першою Діючі в даний час Нормативи в області обмеження шуму регламентуються ГОСТ 12.1.003 -83 "Шум. Загальні вимоги безпеки" і "Санітарними нормами допусти­мих рівнів шуму на робочих місцях".

Для різних приміщень, згідно з ГОСТом 12.1.003 - 83, установле­но різні допустимі рівні шуму (табл. 4.32.). Так, для читальних залів, лікарняних палат, житлових кімнат уночі цей рівень не повинен переви­щувати 35 дБ. У виробничих приміщеннях рівень шуму, що становить не більше 85 дБ, навіть тривало діючи на організм не викликає професійної туговухості ()додаток - Гранично допустимі рівні шуму на робочих місцях).



Нормування вібрації. Основним нормативним документом в об­ласті нормування вібрації є ГОСТ 12.1.012 - 78 "Вібрація. Загальні ви­моги безпеки". Стандарт рекомендує гігієнічну оцінку вібрації проводи­ти одним із наступних методів:

  • частотним (спектральним) аналізом нормованого параметру;

  • інтегральною оцінкою по частоті нормованого параметру;

  • дозою вібрації.

При частотному (спектральному) аналізі основними нормованими параметрами вібрації є середньоквадратичні величини Lv (дБ) рівнів віб-рошвидкості (віброприскорення або вібророзміщення) в октавних сму­гах для локальної вібрації і для загальної вібрації в октавних або 1/3 ок­тавних смугах частот.

При використанні методу інтегральної оцінки вібрації по частоті нормованим параметром є коректоване значення контрольованого пара­метру (віброшвидкості або віброприскорення), яке вимірюється з допо­могою спеціальних фільтрів або обчислюється по формулам, що приве­дені в ГОСТ 12.1.012 - 78.

Вібрацію, яка впливає на людину, нормують окремо для кожного встановленого напрямку, враховуючи крім того, при загальній вібрації її категорію, а при локальній — час фактичного впливу (додаток - Допустимі параметри загальної вібрації категорії 3а на постійних робочих місцях у виробничих приміщеннях підприємств).

Для робочих місць в рульових, штурманських і інших службових приміщеннях на судах (загальна вібрація категорії 36) допустимі значен­ня повинні бути помножені на коефіцієнт 0,55, а рівні — зменшені на 5дБ

Для робочих місць на складах, в столових, побутових, чергових інших виробничих приміщеннях, де не має машин, що генерують вібра-цію (загальна вібрація категорії 3 в), допустимі значення повинні бути помножені на коефіцієнти 0,4, а рівні — зменшені на 8 дБ.

Для робочих місць в заводоуправліннях, конструкторських бюро лабораторіях, навчальних пунктах, конторських приміщеннях (загальна вібрація категорії Зг) допустимі значення повинні бути помножені на коефіцієнт 0,14, а рівні — зменшені на 17 дБ.

Нормування ультразвукового і інфразвукового навантаження

Нормування ультразвуку. Основними документами, які регламе нтують безпеку при роботі з ультразвуком, є "Санітарні норми і правила при роботі на промислових ультразвукових установках", а також ГОСТ 12.1.001 - 83 "Ультразвук. Основні вимоги безпеки" і ГОСТ 12.2.051 -80 "Обладнання технологічне ультразвукове. Вимоги безпеки".

Нормуючими параметрами ультразвуку, який поширюється кон-тактним шляхом, є пікове значення віброшвидкості в смузі частот 0,1 — 10МГц або його логарифмічний рівень в децибелах (дБ), визначається за формулою:



Lv = 20(lgv/v0) дБ,

де v — пікове значення віброшвидкості, м/с; v0 — опірна віброш-видкість, яка дорівнює 5 10-8м/с.

Характеристикою ультразвуку, який створюється коливаннями повітряного середовища в робочій зоні, є рівні звукового тиску (дБ). До­пустимі рівні звукового тиску на робочих місцях приведені в ГОСТ 12.1.001 - 83. Вони нормуються в 1/3-октавних смугах частот і не пови­нні перевищувати наступних значень (додаток - Допустимі нормативні рівні ультразвуку):

Допускається оцінювати ультразвук при контактній передачі за інтенсивністю в ватах на квадратний сантиметр (Вт/см2).

ГДР контактного ультразвуку, який встановлений "Санітарними нормами і правилами, складає 110дБ або 0,1 Вт/см2 для зорі контакту рук з робочими органами пристроїв та установок.

Нормування інфразвуку. Виробничий інфразвук — область акус­тичних коливань в діапазоні частот менше 20Гц. Він виникає при пере­міщенні поверхонь великих розмірів в великих турбулентних потоках рідин і газів, при ударному збудженні конструкцій, обертовому і зворот-но-поступальному русі великих мас з повторенням циклів менше ніж 20 раз в 1сек. Інфразвук характеризується інфразвуковим тиском (Па), ін­тенсивністю (Вт/м2), частотою коливань (Гц). Рівні інтенсивності інфра­звуку і інфразвукового тиску виражаються в децибелах (дБ).

Установлено, що інфразвук присутній практично у всіх спектрах шумів від виробничого обладнання, а в ряді випадків значно перевищує рівні чутливого діапазону частот, причому максимальні рівні звукового тиску знаходяться, як правило, в октавах 8, 16, 31,5Гц. Нормуючими характеристиками інфразвуку на робочих місцях є рівні звукового тиску в октавних смугах частот з середньогеометричними частотами 2, 4, 8, 16 і 31,5Гц в децибелах, які визначаються за формулою:

L = 20(lgp0) дБ,

де ро=2 10-5Па.

Санітарні норми встановлюють класифікацію, характеристики, допустимі рівні інфразвуку на робочих місцях, а також методи і умови його контролю при проведенні гігієнічної оцінки цього фактору на ви­робництві. У відповідності з Санітарними нормами рівні інфразвукового тиску в октавних смугах з середньогеометричними частотами 2, 4, 8 і 16Гц не повинні перевищувати 105дБ, а в смузі з частотою 31,5Гц — 102дБ.



Нормування електромагнітних випромінювань. Електромагніт­не поле володіє певною енергією і поширюється у вигляді електромагні­тних хвиль. Основними параметрами електромагнітних коливань є: дов­жина хвилі, частота коливань і швидкість поширення. В залежності від частоти коливань (довжини хвиль) електромагнітні випромінювання розділяють на ряд діапазонів (табл. 4.35). Частота коливань виражається в герцах (Гц). 1 Гц — одне повне коливання в одну секунду (додаток - Поділ електромагнітних випромінювань на діапазони).

Основною характеристикою постійного магнітного (магнітоста-тичного) поля (ПМП) є напруженість магнітного поля (МП), яка визна­чається за силою, яка діє в полі на провідник зі струмом, одиницею на­пруженості є ампер на метр (А/м).

Основною характеристикою постійного електричного (електро­статичного) поля (ЕСП) є його напруженість, яка визначається за силою, що діє в полі на електричний заряд, виражається в вольтах на метр (В/м).

В залежності від діапазону частот в основу гігієнічного норму­вання електромагнітних випромінювань покладені різні принципи. Кри­терієм безпеки для людини, яка знаходиться в електричному полі про­мислової частоти, прийнята напруженість поля. Гігієнічні норми для персоналу, який систематично знаходиться в цій зоні, встановлені ГОСТ 12.1.002 — 75 "Електричні поля струмів промислової частоти напругою 400кВ і більше. Загальні вимоги безпеки". Нормується час перебування людини в електричному полі (ЕП) в залежності від напруги (додаток - Нормативи часу перебування людини в електричному полі).

Ці норми забезпечують безпеку при умові, що в решті часу доби людина не піддається впливу ЕП напруженістю більше 5кВ/м, а також виключена можливість впливу на організм людини електричних розрядів. В діапазоні частот 60кГц...300МГц нормуються напруженості електричної і магнітної складових ЕСП. Вони встановлені ГОСТ 12.1.006 — 76 "Електромагнітні поля радіочастот. Загальні вимоги без­пеки" для персоналу, пов'язаного професійно з впливом ЕМП.

Напруженість ЕМП на робочих місцях і в місцях можливого зна­ходження персоналу не повинна перевищувати наступних гранично до­пустимих значень:



За електричною складовою, В/м:

50 — для частот від бОкГц до 3МГц

20 — для частот від 3 МГц до 30МГц

10 — для частот від 30МГц до 50МГц

5 — для частот від 50МГц до 300МГц

За магнітною складовою, А/м:

5 — для частот від бОкГц до 1,5МГц

0,3 — для частот від 30 МГц до 50МГц

В діапазоні частот 300МГц...300ГГц нормується густина потоку енергії (ГГІЕ) електромагнітного поля. Гранично допустима ГПЕ зале­жить від допустимого значення енергетичного навантаження на організм людини і часу перебування в зоні опромінення, але в усіх випадках вона не повинна перевищувати ІОВт/м", а при наявності рентгенівського опромінення або високої температури повітря в робочих приміщеннях (вище 28°С) — 1Вт/м2 (ГОСТ 12.1.006 — 76).

Для постійного магнітного поля гранично допустимим рівнем на робочому місці є напруженість, яка не повинна перевищувати 8 кА/м.

Лазерне випромінювання. Основними нормативними документа­ми, які регламентують умови безпечної роботи з лазерами, є "Санітарні норми і правила в експлуатації лазерів" і ГОСТ 12.1.040 — 83 "Лазерна безпека. Загальні положення".

Норми встановлюють гранично допустимі рівні лазерного випро­мінювання, за який приймається енергетична експозиція опромінюваних тканин. Енергетичною експозицією називається відношення енергії ви­промінювання, яка падає на розглядувану ділянку поверхні до площі цієї ділянки. Одиницею вимірювання є Дж/см .

Нормується енергетична експозиція окремо для рогівки, сітківки ока і шкіри. В різних діапазонах довжин хвиль норми встановлюють гранично допустимі рівні лазерного випромінювання в залежності від Протяжності імпульсу, частоти повторення імпульсів і протяжності дії, кутового розміру променя, або діаметру плями засвічення на сітківці, фонової освітленості обличчя працюючого і ін.

Окремі норми встановлені для вторинних ефектів. При одночасному впливі лазерного випромінювання з різними параметрами на одну і ту ж ділянку тіла можливе сумування біологічних ефектів. В нормах вказані органи, по яким підсумовуються біологічні ефекти (додаток - Нормативні рівні енергетичної експозиції лазерного випромінювання).



Нормування іонізуючих випромінювань. Любий вид іонізуючих випромінювань викликає біологічні зміни в організмі як при зовнішньо­му (джерело опромінення знаходиться за межами організму) так і при внутрішньому опроміненні (радіоактивні речовини попадають всереди­ну організму). Важливим фактором при впливі іонізуючого випроміню­вання на організм є час опромінення З підвищенням потужності дози вражаюча дія випромінювання зростає. Основним ефектом малих доз опромінення є ріст ймовірності утворення злоякісних пухлин, а також генетичних пошкоджень. При однократному опроміненні всього тіла людини можливі наступні біологічні пошкодження в залежності від су­марної поглинутої дози опромінення (додаток - Можливі біологічні пошкодження при однократному опроміненні.).

Чутливість різних тканин і органів людини до дії опромінення не­однакова. Тому введено поняття критичного органу. Критичний орган — орган, тканина, частина тіла чи все тіло, опромінення якого в даних умо­вах спричинює найбільшу шкоду здоров'ю. В залежності від радіочут­ливості вони об'єднані в три групи:

I група — все тіло, гонади і червоний кістковий мозок;

II група — м'язи, щитовидна залоза жирова тканина, печінка, ни­


рки, селезінка, шлунково-кишковий тракт, легені, кришталик ока і інші
органи, за виключенням тих, які відносяться до І і III груп;

III група — шкіра, кісткова тканина, кісті, стопи.

Конкретні значення параметрів, прийнятих в якості нормативних величин приведені "Нормах радіаційної безпеки України" (НРБУ-97).

Відповідно до цих норм виділяють дві категорії опромінюваних осіб:

Категорія А — професійні працівники.

Категорія Б — обмежена частина населення.

Для категорії А встановлена гранично допустима доза, тобто най­більше значення індивідуальної еквівалентної дози за рік, яке при рівно­мірній дії за 50 років не викликає в стані здоров'я професійних праців ників небажаних змін, які визначаються сучасними методами.

Для категорії Б встановлена границя дози (ГД) — гранична екві­валентна доза за рік, яка рівна 0,1 ГДД.

Допустимі величини опромінення для вказаних категорій з враху­ванням груп критичних органів (додаток).

Вплив фонового іонізуючого випромінювання від природних Джерел а також випромінювання при медичних процедурах, від телевііорів і т.п у НРБУ — 97 не враховані і їх слід розглядати як додаткові Навантаження.


1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка