Лекції 1 Характеристика антропогенних факторів впливу на довкілля



Сторінка6/9
Дата конвертації19.02.2017
Розмір1.61 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Лекція №14. Нормування якості водних джерел (продовження)

Поверхневі води. Атмосферні опади, поверхневі і підземні води, стікаючи по природних схилах землі до низьких місць, утворюють від­криті (проточні і непроточні) водоймища (струмки, ріки, озера). Відкриті водоймища як джерела водопостачання непевні у санітарному відно­шенні. Так, фізичні, хімічні і бактеріологічні властивості річкової води залежать від санітарного стану ріки, розташованих на її берегах населе­них пунктів і промислових підприємств, а також від періоду року. Відо­мо, що взимку вода стає чистішою, а весною і осінню санітарний стан ріки погіршується за рахунок значного стоку атмосферних опадів. Поряд із збільшенням бактерій, від яких взимку воду захищає льодовий покрив, під впливом талих вод, зменшується кількість мінеральних солей і окис-леність води. Влітку у зв'язку з інтенсивним використанням річкової води населенням відбувається значний ріст мікроорганізмів у цій воді, в тому числі і патогенних.

Спуск стічних вод (промислових і господарчо-побутових), паро­плавні пристані, риболовний промисел, масове купання — усе це впли­ве на склад води і може створити небезпеку щодо бактеріального за­бруднення.

Із промисловими стічними водами у річкову воду потрапляє бага­то токсичних елементів. Склад річкової води залежить і від природних умов. Так, жовтий колір річкової води (колірність до 65°) і висока окисленість (15-16 мг/л) зумовлені тим, що деякі ріки беруть початок у забо­лоченій місцевості і виносять звідти гумінові речовини. Якщо ріка бере свій початок з місцевості, де ґрунт глинистий, то течія вимиває глинисту завись і зумовлює стійку каламутність води.

Таким чином, природні умови і умови, штучно створені людиною на даній території, впливають на фізико-хімічний склад річкової води і вміст у ній мікроорганізмів.

Озера мають склад води, що наближається до річкового, оскільки в основному вони утворюються за рахунок води тих річок, що впадають у них. Найкращими джерелами водопостачання є великі і глибокі озера. У них повністю відбувається осадження завислих часток, а органічні речовини, що знаходяться у мулі, сприяють перебігу біохімічних проце­сів. Так, на глибині 10м і більше вода відрізняється високим ступенем чистоти у бактеріальному відношенні, а її температура і хімічний склад коливається у незначних межах. Тому для водопостачання краще вико­ристовувати такі озера, ніж ріки.

Але у такому разі необхідно дотримуватися санітарних вимог що­до вибору місця забору води, розташування водозабірного пристрою з урахуванням того, що в озеро можуть потрапляти побутові і промислові стічні води.

Будівництво гідроелектростанцій, розвиток промисловості, утво­рення нових і розбудова старих міст зумовили необхідність накопичення запасів води і зосередження їх поблизу споживачів. Для цього було створено штучні водоймища за допомогою зведення на річках греблі Нині ( багато водосховищ з об'ємом води більше ніж 1млн. м1 кожне Водосховища, побудовані на багатьох ріках, є джерелами водопостачан­ня для багатьох населених пунктів.

Хімічний склад води водосховищ залежить від складу річкових, талих. дощових і ґрунтових вод, які надходять у водосховища характерною рисою цих водоймищ є поступове підвищення концентрації міне­ральних солей у воді, пов'язане з випаровуванням води із поверхні водо­сховищ. Чим меншою є глибина водосховища, тим значніша у ньому мінералізація води. Найбільш мінералізована вода знаходиться у нижчих шарах водоймища, а та мінералізована вода, що потрапляє у нього, має свою меншу відносну щільність залишається у поверхневих шарах

Ще однією особливістю водосховищ є цвітіння води влітку, пов’язане з розростанням водоростей і утворенням сірководню за раху­нок їх відмирання. Це призводить також до зменшення вмісту розчине­ного у воді кисню і загибелі риби. Крім того, водорості, що потрапляють на очисні споруди, погіршують їх експлуатацію.

З метою запобігання псуванню води у водосховищах необхідно розробити заходи щодо усунення причин погіршення органолептичних властивостей, хімічного складу води, можливого органічного її забруд­нення. Для цього необхідно очищати чашу водосховища до її затоплення від деревної і кущової рослинності, щоб попередити насичення води продуктами її розпаду. Визначають місця і умови спуску стічних вод і після цього місця забору води для водопроводів населених місць.

Водопостачання деяких населених місць проводиться за рахунок каналів, по яких річкова вода підводиться у маловодні райони. Деякі канали будують спеціально для водопостачання населених місць. Вико­ристання цих каналів за іншим призначенням і доступ до них заборонено.

Для водопостачання можуть використовуватися і ставки, що та­кож є невеликими штучними водоймищами, створеними внаслідок на­копичення води із струмків і джерел. Такі ставки розташовують вище заселеної частини населеного пункту, а на їх водозбірній території не повинно бути джерел забруднення. Навколо ставка висаджують смугу зелених насаджень і створюють зону санітарної охорони.



Санітарна охорона водойм від забруднення.

Організація викори­стання і охорони вод передбачає цілу систему юридичних умов і вимог, що стосуються водопостачання. Так, усі промислові підприємства, що користуються водою, повинні проводити заходи щодо зменшення витрат води і припинення викидів стічних вод, удосконалюючи технології ви­робництва і схеми водопостачання. Там, де це можливо, треба застосо­вувати безводні технологічні процеси, заміняти водне охолодження по­вітряним, упроваджувати оборотне водопостачання та інші технічні прийоми, внаслідок яких промислові підприємства припинили б викид стічних вод.

Потрібний перехід до принципово нової стратегії використання водних ресурсів, що виключає їх додаткове застосування. Нова стратегія має такі напрямки:

• корінну технічну переробку (перебудову) виробництва, спрямо­вану на різке скорочення водоспоживання. Перехід від технології очищення і розрідження викидів до маловикидної технології і технології оборотного використання води;



  • перебудову іригаційних систем, створення закритих розподілільних каналів і застосування принципу крапельного зрошення, що дозволить різко скоротити забір води для зрошення;

  • зміну структури розташування промислового і сільськогосподарського виробництва з обліком розмірів водних ресурсів кожного регіону.

З метою подальшого поліпшення охорони підземних вод треба:

  1. повніше регулювання постачання підземних вод, яке грунтується на подачі артезіанських вод переважно для господарчо-питних цілей;

  2. першочергові заходи щодо оздоровлення тих ділянок відкритих водоймищ, які мають гідравлічний зв'язок з артезіанськими горизонтами;

  3. недопускання будови сховищ у грунті і відвалів токсичних викидів промисловості у районах можливого їх впливу на використовувані і перспективні ділянки артезіанських горизонтів; прискорення розробки полігонів для переробки і знезаражування токсичних викидів промислових підприємств.

Критерії оцінки забруднення водних об'єктів і деградації вод­них екосистем.

Поверхневі води. Зони екологічних порушень природного і ан­тропогенного походження, які сформувалися, виявляють за різними по­казниками (хімічними, біологічними і ін.). Оцінка якості водних екосис­тем добре розроблена і базується на нормативних і директивних докуме­нтах, які використовують прямі гідрогеохімічні оцінки. В додатках в якості прикладу приведені критерії оцінки ступеня хімічного забруднен­ня поверхневих вод.

Основою для висновку про санітарно-екологічне неблагополуччя може служити стабільне збереження негативних значень ведучих показ­ників на протязі достатньо довгого періоду (не менше одного року і відхилення від норм, як правило, спостерігають за декількома критеріями Виключення складають випадки забруднення водних джерел і питної води патогенними мікроорганізмами і збудниками паразитарних захво­рювань, а також особливо токсичними (надзвичайно шкідливими) речо­винами, коли висновок про неблагополуччя може бути зроблений за од­ним критерієм.

Показники, які характеризують забруднення водойм і питної води речовинами, які віднесені до III і IV класу небезпеки, а також фізико-хімічні властивості і органолептичні характеристики води відносяться до Додаткових. їх використовують для підтвердження ступеня інтенсивнос­ті антропогенного забруднення водних джерел, встановленого за пріори­тетними показниками.

Час і застосування різних критеріїв оцінки якості вод повинно базува­вся на перевазі вимог того водокористування, чиї критерії жорсткіші. Наприклад, якщо водний об'єкт одночасно служить для питних і рибогосподарських цілей, то до оцінки якості вод можуть пред'являтися більш строгі вимоги (екологічні і рибогосподарські).

Оцінювати екологічну якість водних ресурсів можна за інтеграль­ним показником, який враховує кратність перевищення ГДК, повтор­ність випадків перевищення і розраховується в балах за такою схемою:

Для сукупної оцінки небезпечних ступенів забруднення водних об'єктів при виділенні зон надзвичайної екологічної ситуації і екологіч­ного лиха пропонується використовувати показник ПЗХ — 10. Цей по­казник особливо важливий для територій, де забруднення хімічними речовинами спостерігається зразу за декількома речовинами, кожний з яких багатократно перевищує ГДК. Його розраховують тільки при вияв­ленні зон надзвичайної екологічної ситуації і зон екологічного лиха.

Розрахунок ведуть за десятьма сполуками, які максимально пере­вищують ГДК, за формулою:

При визначенні ПЗХ-10 для хімічних речовин, по яким відносно задовільне значення забруднення вод відсутнє, відношення С/ГДК умовно приймають рівним 1.

Для встановлення ПЗХ-10 рекомендують проводити аналіз води за максимально можливим числом показників.

В додаткові показники включені загальноприйняті фізико-хімічні і біологічні характеристики, які дають загальну уяву про стан і якість води. Ці показники використовують для додаткової характеристики про­цесів, що відбуваються у водних об'єктах. Крім того, в додаткові харак­теристики включають показники, які враховують здатність забруднюю­чих речовин накопичуватися в донних відкладеннях і гідробіонтах.

При оцінці стану водних екосистем достатньо надійними показ­никами є характеристики стану і розвитку всіх екологічних груп водного співтовариства.

При виділенні зон, що розглядаються, використовують показники по бактеріо-, фіто- і зоопланктону, а також по іхтіофауні. Крім того, для визначення ступені токсичності вод застосовують інтегральний показ­ник — біотестування (на нижчих ракоподібних). При цьому відповідна токсичність водної маси повинна спостерігатися у всіх основних фазах гідрологічного циклу.

Основні показники по фіто- і зоопланктону, а також по зообенто­су прийняті на основі даних регіональних служб гідробіологічного конт­ролю, що характеризують ступінь екологічної деградації прісноводних екосистем.

Параметри показників, які пропонуються для виділення на даній території зон, повинні формуватися на матеріалах достатньо тривалих спостережень (не менше трьох років). Слід мати на увазі, що індикаторні значення видів можуть бути різними в різних кліматичних зонах.

При оцінці стану водних екосистем важливі показники по іхтіо­фауні, особливо для унікальних, водних об'єктів, що посилено охороня­ються.

В якості узагальненої оцінки стану співтовариств планктонних і донних тварин цікавим є відношення продукції співтовариства Рв до су­марних затрат на обмін всіма тваринами Л„ які входять в склад співто­вариства. Отриманий оціночний показник являє собою відношення між корисною енергією на виході з системи (співтовариства тварин) і енергі­єю, яку розсіюють тварини в процесі обміну (у вигляді теплової). Від­ношення Рв/Rв, і індекс розмаїтості співтовариств тварин бентосу і планк­тону — інформаційний індекс Шенона — розмаїтості), тобто струк­турні і функціональні характеристики, які зв'язані між собою експонен­ціальною залежністю Рв/Rвв = аехр(-bН), де а і b — параметри. На забру­днених ділянках річок, де відзначаються самі прості за структурою спів­товариства донних і планктонних тварин, індекс розмаїтості Н < 1, а від­ношення Рв/Rв досягає 0,65 ... 0,70 або Н = 1 ... 2, а відношення Рв/Rв, не перевищує 1,5.



Індикаційні критерії оцінки. В останні роки при оцінці якості поверхневих вод достатньо широке поширення отримала біоіндикація. Вона за функціональним станом (поведінкою) тест-об'єктів (ракоподібні - Дафнії, водорості — хлорели, риби — гуппі) дозволяє розміщувати води за класами стану (Н, Р, К, Л). В підсумку отримуємо інтегральну оцінку якості води і загальну придатність використання її для тих чи інших цілей. Умовами, що обмежують, застосування методу біотестування є тривалий термін проведення аналізу (не менше 96 годин) і відсутність інформації про хімічний склад води.

Ресурсні критерії оцінки. В якості критеріїв оцінки ресурсів по­верхневих вод рекомендується використовувати зміну режиму поверх­невого (а саме, річкового) стоку в межах певного басейну, а також об'єми можливого одночасного відбору.

Підземні води. Оцінка якості (стану) підземних вод достатньо строго регламентована нормативними документами і встановлюється по відношенню до ГДК. Для оцінки масштабів техногенного забруднення підземних вод запропоновано використовувати певні фізичні точки від­ліку: якість підземних вод в природному стані (Сп) і гранично допустима концентрація (ГДК) забруднюючих речовин в підземних водах, які ви­користовуються в питних цілях. Для характеристики масштабів забруднення підземних вод важливе значення також має розмір площі (Р) забруднення. Таким чином, стан забруднення підземних вод визначається двома показниками — якістю підземних вод (С) і площею забруднення (F). На цій основі виділяють чотири рівня (класи) стану підземних вод:

  1. Відносного благополуччя (клас норма). В основному якість підземних вод порівняно з Сп може перевищувати його, але не виходити за рамки ГДК; при цьому області забруднення відсутні або незначні за розмірами (Р < 0,5км^).

  2. Проявлення постійних тенденцій негативних змін (клас ризи­
    ку). Якість підземних вод безперервно погіршується. Воно досягає ГДК
    або перевищує їх, але не більше 3 ... 5 ГДК на окремих ділянках (Р = 0,5
    ... 5км2).

  3. Кризового стану (клас криза). Якість підземних вод на великих
    площах суттєво (до 10 разів) перевищує ГДК; при цьому розміри площ
    забруднення змінюються від 5 до 10км .

  4. Тяжкого стану (клас лиха). Якість підземних вод в зоні забруд­
    нення більше 10 ГДК з тенденцією до погіршання; при цьому розміри
    площ забруднення більше 10км2 з тенденцією до збільшення.

В першому випадку нема необхідності проводити будь-які приро­доохоронні заходи; головне зберігати вимоги законодавства і здійснюва­ти контроль за станом підземних вод; в другому — доцільно передбачи­ти обмежуючі заходи, в третьому і четвертому — повинні постійно здій­снюватися спеціальні захисні заходи.

В якості критеріїв оцінки ресурсів підземних вод існують декілька основних показників. Дуже важливий модуль експлуатаційних запасів (л/с з 1км2 території), який при необхідності може бути диференційова­ний за водоносними горизонтами, які використовуються для централізо­ваного водоспоживання.

Найповніше відбити стан водного басейну може системна модель, у якій послідовно оцінюються окремі показники (індикатори), на друго­му рівні — стан окремих підсистем і нарешті всієї системи. Розроблена в такий спосіб деревоподібна структура класифікаційної моделі забезпе­чує не тільки інформацію про загальний стан системи, а й дозволяє шля­хом поліпшення якості за окремими елементами одержати на основі мі­німальних витрат поліпшений стан системи в цілому, тобто керувати процесом (рис. 4.1.).

Сутність розробленого методичного підходу полягає в тому, що система „стан водних ресурсів" розглядається як складова з двох основ­них підсистем: „кількість (об'єм)" і „якість вод". Прийняття рішень у системі здійснюється паралельно за двома шкалами: кількісної і якісної.

Розроблений алгоритм використовується при прогнозуванні роз­етку народного господарства з урахуванням стану водно-ресурсного Потенціалу, його реалізація сприяє розв'язанню еколого-економічних Проблем охорони, раціонального використання й відтворення водних ресурсів.



Рис. 4.1. Системна модель стану водних ресурсів (Дорогунцов, Муховиков, Хвесик, 2004)

Лекція 15. Нормування якості ґрунтів

Особливості контролю і управління якістю ґрунтів. Ґрунт є чинником навколишнього середовища, з яким людина безпосередньо пов'язана все життя. Живучи на поверхні Землі, люди видобувають з ґрунту воду і викопні мінерали, проводять різні будівельні та сільсько­господарські роботи. Під грунтом розуміють верхній шар поверхні кулі, що складається з мінеральних та органічних речовин, заселений ве­ликою кількістю мікроорганізмів. Хімічний склад органічної і мінераль­ної частіш фунту визначається її походженням У склад! піщаних ґрунтів мають перевагу сполуки кремнію, вапняних — кальцію, глинистих — алюмінію. Органічна частина складається п залишків тваринного і рослинного світу, які зазнають складних перетворень.

Склад Ґрунту визначають рослинність місцевості та хімічний склад харчових продуктів. Кількісні коливання тих чи інших хімічних елементів у Ґрунті призводять до нестачі або надміру їх у харчових про­дуктах, воді, що впливає на здоров'я населення. Наприклад, відомо, що недостатній вміст йоду в ґрунті деяких місцевостей зумовлює низький вміст його у рослинах і підземних водах, а також у харчовому раціоні населення, що сприяє виникненню ендемічного зоба.

Ґрунти як об'єкт охорони, контролю та управління якістю мають низку специфічних особливостей порівняно з іншими об'єктами приро­дного середовища. Ґрунти суттєво менш рухомі, ніж атмосферне повітря чи поверхневі води, а тому не мають такого могутнього природного са­моочищення, властивого іншим середовищам, як розбавляння.

Самоочищення грунту — здатність грунту зменшувати кількість забруднюючої речовини в результаті протікаючих в грунті процесів міг­рації.

Час самоочищення ґрунту — інтервал часу, впродовж якого від­бувається зменшення масової частки забруднюючої ґрунт речовини на 96% від першочергового значення або її фонового вмісту.

Міграція хімічних сполук — переміщення хімічних сполук в ме­жах ґрунтового горизонту, профілю або ландшафту.

Антропогенні забруднення, що потрапили до грунту, накопичу­ються, а ефекти підсумовуються з одночасним можливим утворенням більш токсичних речовин, ніж вихідні компоненти.

Міграція ксенобіотиків відбувається дуже повільно, що спричи­нює значне забруднення. При цьому можливий перебіг анаеробних про­цесів розкладання забрудників, пов'язаний з утворенням токсичних роз­чинів та речовин з неприємним запахом. З метою запобігання такому забрудненню розроблена методологія гігієнічного нормування екзоген­них хімічних речовин (або ксенобіотиків) у ґрунті. Це дало змогу науко­во обґрунтувати ГДК понад 130 забруднювальних речовин та здійснюва­ти контроль і управління якістю ґрунтів. До переліку цих полютантів входять переважно пестициди, які застосовують для захисту рослин від Шкідників і хвороб та деякі сполуки мінеральних добрив.

Ґрунти безпосередньо не впливають на здоров'я людини, як атмо­сферне повітря чи вода. Несприятливий вплив ґрунтів виявляється в то­му, що шкідливі речовини, які потрапили в ґрунт, надходять у сільсько­господарські рослини і накопичуються в них.

Ґрунт, що нагрівається сонцем, впливає на теплові властивості приземного шару атмосфери. Фізико-хімічні властивості ґрунту визна­чають глибину розташування і склад підземних вод. Високе стояння Ґрунтових вод впливає на вологість повітря і мікроклімат місцевості тому сприяє його заболоченості, робить клімат нездоровим, вогким. Це у свою чергу, зумовлює вогкість будов. Тому рельєф ґрунту і рівень стоЯННЯ груНТОВИХ ВОД у НЬОМу ураХОВуЮТЬ ПІД Час Вибору ЗеМеЛЬНИХ ДІля.нок для будівництва.

Ґрунт відіграє велику роль у кругообігу речовин у природі. Деякі бактерії грунту (азотфіксуючі) зв'язують молекулярний азот атмосфери у сполуки, що містять азот. Завдяки цьому здійснюється збагачення фу­нту азотом Ґрунт — це середовище, у яке надходять різні викиди і по­кидьки. Усі тваринні і рослинні організми після загибелі потрапляють у землю.

Ґрунт використовують для знезараження та утилізації відходів, які утворюються в процесі життєдіяльності людини. Відходи мають багато органічних речовин і можуть містити шкідливі мікроорганізми і яйця гельмінтів. У разі поганого благоустрою населених пунктів і нерегуляр­ної очистки відходи забруднюють ґрунт. За такої умови органічна час­тина розкладається з утворенням смердючих газів, які забруднюють ат­мосферне повітря, служить поживним середовищем для шкідливих мік­роорганізмів. Останні, в свою чергу, розносячись мухами, гризунами і з ґрунтовим пилом, забруднюють підземні води, харчові продукти (овочі).

Шкідливі мікроорганізми потрапляють у ґрунт з екскрементами та трупами людей і тварин, які гинуть від інфекційних захворювань. Ґрунт є важливим чинником у поширенні дизентерії, тифопаразитарних захво­рювань, особливо небезпечних інфекцій і гельмінтозів. Більшість шкід­ливих мікроорганізмів не мають у грунті задовільних умов для існування і поступово гинуть. Більшість бактерій, що є у ґрунті, пліснявит-с грибів, вірусів, одноклітинних рослин і тварин — сапрофітів, не шкідливі для тварин і рослин. Разом з тим у грунті мешкають і мікроорганізми. »кі викликають захворювання. Деякі з них, такі як збудкихи сибірки, прав­ця, ботулізму, мешкаючи у ґрунті, утворюють спори, що мають велику стійкість до високих і низьких температур. Цс дозволяє їм зберігати життєздатність тривалий час. До таких мікроорганізмів, шо живуть У грунті десятки років, належить і збудник газової гангрени.

Навколо автомобільних трас ґрунт забруднюється свинцем унас­лідок викиду вихлопних газів від автотранспорту. Свинець виявляється у відносно вузькій смузі (до 120м) від автостради. Вміст свинцю у грунті і рослинах у безпосередній близькості від автостради перевищує фоновий рівень у 10-20 разів залежно від інтенсивності транспортного потоку• Дощові опади збільшують кількість свинцю у ґрунті і водоймищах.

Зростаюче виробництво і застосування пестицидів неминуче су­проводжується їх розсіюванням і накопиченням. У ґрунт пестициди по­трапляють під час обробки ними рослин, із протравленим насінням, з відмираючими частинами рослин, з поверхневим стоком, під час опадів, з частками грунту, що переноситься вітром, з органічними добривами та екскрементами тварин тощо.

Ступінь накопичення хімічних препаратів у грунті і шляхи їх міг­рації визначаються властивостями отрутохімікату, особливостями само­го ґрунту, характером агротехнічних заходів тощо. Установлено, що для перетворення (детоксикації) пестицидів у грунті мають значення гідро­літичні та окисні процеси, а також фотохімічні перетворення. Провідна роль у розкладанні пестицидів належить ґрунтовим мікроорганізмам, що руйнують їх аж до утворення простих продуктів. Наприклад, деякі фун­тові бактерії, гриби та актиноміцети використовують їх як джерело вуг­леводню. Доведено мікробіологічне розкладання тріазинових гербіцидів, а також фосфорорганічних пестицидів (карбофосу, дихлофосу тощо) і фунгіцидів.

Метаболізування у грунті хлорорганічних інсектицидів також пов'язано з життєдіяльність мікроорганізмів. Нині вже виділено близько ЗО видів фітопатогенних і сапрофітних бактерій, що спроможні транс­формувати велику частину сполук цієї групи. Але деякі хлорорганічні пестициди достатньо стійкі і можуть зберігатися у ґрунті без суттєвих змін протягом декількох років.

Пестициди, що мають певну стійкість, не тільки накопичуються у фунті, але й беруть участь у кругообігу речовин. Надходячи тим чи ін­шим шляхом до організму людини, пестициди можуть зумовлювати от­руєння. Отруєння можуть бути гострими, підгострими і хронічними. Гострі отруєння викликаються одночасним надходженням до організму великих кількостей речовини. Підгострі отруєння виникають у разі над­ходження до організму відносно невеликої кількості препарату і їх. пере­біг має легшу форму. Хронічні отруєння пов'язані з тривалим надхо­дженням до організму препаратів у кількостях, що не перевищують гра­нично допустимі концентрації. Хронічні отруєння можуть зумовлювати тільки ті речовини, які мають здатність до кумуляції. Під матеріальною кумуляцією розуміють систематичне накопичення речовин в організмі, а під функціональною кумуляцією — накопичення отрутохімікатів, що викликають зміни функцій окремих органів або систем організму.

В автономних ландшафтах розвиваються процеси самоочищення від техногенних забруднень, тому що продукти забруднення розсіюють­ся поверхневим і внутрішньогрунтовими водами. В акумулятивних ландшафтах продукти техногенезу консервуються і накопичуються Ртуть, свинець, кадмій добре сорбуються у верхніх сантиметрах пере гнійно-акумулятивного горизонту різних типів ґрунтів суглинкового складу. Міграція їх по профілю і винос за межі ґрунтового профілю не­значні. Але в ґрунтах легкого складу, кислих і збіднених гумусом, про­цеси міграції цих елементів посилюються.

Захист ґрунтів від техногенних полютантів базується, в першу чергу, на вдосконаленні технологій і принципів організації виробництва. Створення замкнутих технологічних систем, організація безвідходного виробництва веде до різкого, майже повного скорочення надходження в едафотоп продуктів техногенезу. Крім запобіжних заходів, важливе зна­чення мають заходи по ліквідації існуючого забруднення.

1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка