Лекції 1 Характеристика антропогенних факторів впливу на довкілля



Сторінка3/9
Дата конвертації19.02.2017
Розмір1.61 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Лекція 7

Джерела забруднення навколишнього середовища

Джерела забруднення атмосфери. Атмосферне повітря є одним з основних природних ресурсів, без якого людина може прожити лише кілька хвилин. В організмі людини немає органів, які б забезпечували запас кисню хоч на невеликий проміжок часу, тому її організм змуше­ний постійно і безперервно споживати свіже повітря для підтримання процесів життєдіяльності. Зміна хімічних і фізичних властивостей повіт­ря може порушувати гомеостаз її організму, спричинюючи небажані негативні відхилення в здоров'ї.

Основними джерелами забруднення атмосфери є природні, про­мислові і побутові процеси. їх об'єднують у такі групи:

• забруднювачі природного походження (мінеральні, рослинні, тваринні, мікробіологічні);


  • забруднювачі, які утворюються при згоранні палива для потреб промисловості, опалення житлових будинків, при роботі всіх видів транспорту;

  • забруднювачі, які утворюються в результаті промислових викидів;

  • забруднювачі, зумовлені згоранням і переробкою побутових промислових відходів.

Найбільш поширені джерела забруднення атмосфери наведені в додатках.

Основна маса забруднень повітря припадає на спалювання орга­нічних енергоносіїв (вугілля, нафти, газу, торфу, сланців, деревини), у містах до 60% викидів в атмосферу дає автотранспорт. Забруднення по­вітря стало великою соціальною і економічною проблемою для багатьох розвинених країн, особливо для великих міст, промислових агломератів.

Викиди характеризуються кількістю забруднюючих речовин, їх хімічним складом, концентрацією, агрегатним станом.

Промислові викиди в атмосферу також поділяють:



  • за організацією відведення й контролю — на організовані і не організовані;

  • за температурою викидних газів — нагріті, температура яких вища від температури атмосферного повітря, та холодні;

  • за локалізацією — в основному, допоміжному та підсобному виробництвах;

  • за ознаками очищення — викиди без очищення (організовані і неорганізовані) та після очищення (організовані).

За агрегатним станом викиди поділяються на 4 класи: І — газопо­дібні та пароподібні, ІІ — рідкі; III — тверді; IV — змішані.

За величиною маси викиди об'єднані в 6 груп, т/ добу:

1 група — маса менше 0,01 включно;

2 група— від 0,01 до 0,1;

3 група — від 0,1 до 1;

4 група — від 1 до 10;



  1. група — від 10 до 100;

  2. група — понад 100.

Промислові викиди в атмосферу поділяють на первинні й вторин­ні. Первинні — це викиди, що надходять в атмосферу безпосередньо від джерела, вторинні є продуктами первинних, але можуть бути токсичні-шими й небезпечнішими, ніж первинні (наприклад, перетворення деяких речовин у результаті фотохімічного окислення).

Усі джерела забруднення атмосферного повітря промисловими викидами можна класифікувати за такими ознаками:



  1. за призначенням: технологічні, що складаються з хвостових газів після вловлювання на установках, продування апаратів та повітряних витяжок; вентиляційні викиди — місцеві відсмоктування від обладнання та загальнообмінна витяжка;

  2. за місцем розташування: незатінені, або високі, що знаходяться в зоні недеформованого вітрового потоку (високі труби і точкові джерела, що видаляють забруднення на висоту, більшу від висоти будівлі в 2,5 рази); затінені, або низькі, розташовані на висоті, меншій у 2,5 рази від висоти будівлі; наземні, розміщені близько до земної поверхні (відкрито розташоване обладнання, каналізаційні колодязі, пролиті токсичні речовини і скиди відходів виробництва);

  3. за геометричною формою: точкові (труби, шахти, дахові вентилятори), лінійні (аераційні ліхтарі, відкриті вікна, близько розташовані витяжні шахти й факели);

4) за режимом роботи: безперервні і періодичної дії, залпові та миттєві. Залпові викиди можливі під час аварій, спалювання швидкогорючих відходів виробництва на спеціальних площадках знищення. Миттєві викиди забруднення викидаються впродовж часток секунди інколи на значну висоту. Вони трапляються під час підривних робіт і аварій;

5) за місцем розташування: внутрішньоплощеві, коли викинуті в атмосферне повітря забруднення залишаються у високій концентрації на території промислової зони, тоді як у житлових районах забруднень не спостерігається; позаплощеві, коли вони можуть спричинювати значні забруднення повітря на території житлового району.

Викиди підлягають періодичній інвентаризації, під котрою слід розуміти систематизацію відомостей про розподіл джерел викидів на території об'єкта, їх кількість та склад.

Метою інвентаризації є: визначення викидів шкідливих речовин, що надходять в атмосферу від об'єктів; оцінка впливу викидів на навко­лишнє середовище, встановлення ГДВ або ТПВ; вироблення рекомендацій з організації контролю викидів; оцінка стану очисного обладнання та екологічності технологій і виробничого обладнання, планування черго­вості природоохоронних заходів.

Шкідливі речовини, що потрапляють в атмосферу від промисло­вих та транспортних підприємств, енергетичних установок, транспорт­них засобів, розчиняються в повітрі та переносяться рухомими потоками повітря на великі віддалі. Розсіювання забруднень призводить до зни­ження концентрації шкідливих речовин у зонах їх викиду та до одночас­ного збільшення площ із забрудненим повітрям.

На характер поширення шкідливих речовин в атмосфері та на ве­личину зон забруднення впливають метеорологічні умови (горизонталь­ний та вертикальний рух мас повітря, його швидкість, температура, во­логість, дощ, сніг, наявність хмар).

Крім метеорологічних факторів, на розсіювання забруднень впли­ває рельєф місцевості, наявність лісів, водоймищ, гір тощо. На забрудне­ність міст та населених пунктів впливають їх планування та озеленення.

Джерела забруднення природних вод. З розвитком промисловос­ті річки й озера стали все більше забруднюватися викидами недостатньо очищених стічних вод, промисловими відходами і термічними водами гідроелектростанцій.

У більш пізній період забруднення річок і озер явно зросло вна­слідок зм івання добрив, пестицидів і гербіцидів з сільськогосподарсь­ких угідь а також кислотних дощів. Забруднення людиною, промисло­вими відходами, сільськогосподарськими добривами і пестицидами ста­ло реальною загрозою всій гідрографічній системі Землі та існуванню людини.

Згідно і класифікацією, запропонованою Л. Кульським, забруд­нювальні речовини за їх фазово-дисперсним станом і відношенням до дисперсійного середовища поділяють па чотири групи. Домішки перших двох іруп (крім високомолекулярних сполук) утворюють термодинаміч­ні нестійкі гетерогенні системи, а двох інших — термодинамічні рівно­важні оборотні гомогенні системи.

До першої групи належать не розчинні у воді зависі, а також бак­терії та планктон. Вони кінетично нестійкі і підтримуються у завислому стані динамічними силами водяного потоку. В стані спокою зависі осі­дають. Розмір їх часточок становить приблизно 10'3 м.

Друга група домішок поєднує гідрофільні й гідрофобні мінеральні та органо-мінеральні колоїдні часточки грунтів, недисоційовані і нероз­чинні форми високомолекулярних гумусових речовин, детергенти та інші речовини. До цієї групи належать також віруси і мікроорганізми, які за своїми розмірами близькі до колоїдних часточок. Розміри диспер­сних часточок знаходяться в межах 10"7- 10~9 м. Кінетична стійкість гід­рофобних домішок характеризується співвідношенням сил гравітаційно­го поля і броунівського руху. Агрегативна стійкість їх зумовлена елект­ростатичним станом міжфазної поверхні.

Третя група забруднювальних домішок включає молекулярно-розчинні сполуки розміром менш ніж 10~9 м. До неї відносять розчинені гази, органічні речовини біологічного походження та інші домішки, ідо можуть міститися в складі промислових і господарсько-побутових сто­ків. У водному середовищі можливий перебіг двох процесів: сполучення різнорідних молекул (гідратація) і сполучення однорідних молекул (асо­ціація). Молекулярно-розчинні речовини здатні за рахунок водневих зв'язків утворювати з водою неміцні сполуки, що існують лише в розчи­ні. Велике значення ці зв'язки мають також при асоціації молекул роз­чиненої речовини. Необхідною умовою їх виникнення є достатня поляр­ність валентних зв'язків водню у вихідних речовинах.

До четвертої групи забруднювальних домішок належать електро­літи — речовини з іонним або сильно полярним зв'язком, які під впли­вом полярних молекул води дисоціюють на іони. Кристалічні структури цих речовин руйнуються переважно в результаті процесу гідратації.

Для кожної групи домішок можна виділити деякі специфічні фі-зико-хімічні методи контролю їх вмісту. При цьому враховують розмір часточок, рухливість в електричному полі, взаємодію зі світловим ви­промінюванням, кінетичну нестійкість системи "вода — домішка" та інші особливості.

Основними джерелами забруднення і засмічення водойм є:


  • стічні води промислових та комунальних підприємств;

  • відходи від розробок рудних і нерудних копалин;

  • води рудників, шахт, нафтопромислів;

  • відходи деревини при заготівлі, обробці, сплаві лісових матеріалів (кора, тирса, тріска, колоди, хмиз та ін.);

  • викиди водного, залізничного та автомобільного транспорту;

  • первинна переробка льону, коноплі та інших технічних культур.

Сільське господарство — один з найбільших споживачів і одноча­сно забруднювачів природних вод внаслідок використання міндобрив. пестицидів та інших хімікатів, функціонування тваринницьких комплек­сів, зрощування земель.

Щорічно лише азотних добрив вноситься в грунт понад 50 млн. тонн. Повсюдно відбувається забруднення вод добривами і пестицида­ми, небезпечними своєю токсичністю. В багатьох сільських районах з інтенсивним застосуванням азотних добрив уже сьогодні в 50% колодя­зів вода містить нітрати; в переважній більшості випадків їх вміст сягає 100-1500. а подекуди — більше 2000 мг/л.

Дуже небезпечними є синтетичні миючі засоби, котрі потрапля­ють у водоймища, і навіть незначна їх кількість викликає неприємний смак і запах води та утворює піну і плівку на позерхні, що утруднює доступ кисню та призводить до загибелі водних організмів. До особли­вих видів забруднення належить також заростання водойм водоросіхми, особливо синьо-зеленими, гниття яких викликає захворювання і заги­бель риби.

Особливо небезпечними для здоров'я людини є забруднення при­родних вод побутовими стоками. Така забруднена вода містить (будники різноманітних інфекційних захворювань (паратиф, дизентерія, інфекцій­ний вірусний гепатит, туляремія та ін.). Підраховано, що на нашій пла­неті майже 500 млн. людей щорічно хворіє через користування забруд­неною водою.

Небезпечними джерелами забруднення вод є атмосферні опади, стоки з сільськогосподарських полів, ферм та інших об'єктів, міські й промислові стічні води та водний транспорт. Усі водні ресурси поділя­ють на підземні, поверхневі та атмосферні.

Забруднення підземних вод. Підземні води поширюються в зем­ній корі до глибини 13-14 км. Вони заповнюють пори, тріщини й пусто­ти, маю!? тісний контакт з ґрунтом і породами земної кори. Для них ха­рактерне пошарове розміщення водоносних горизонтів, що відокремлені водонепроникними пластами породи, слабкий зв'язок з атмосферою, незначний розвиток біологічних процесів, бідність форм життя, підви­щені температура й тиск. Усе це сприяє меншому забрудненню вод не­чистотами та мікроорганізмами, завдяки чому вони переважно доброякі-сні. Знаходячись на значних і різних глибинах, вони характеризуються стабільнішим хімічним складом, містять більше корисних для здоров'я людини речовин (сполук кальцію, йоду, фтору та ін.). Проте й підземні води можуть забруднюватися, якщо фільтрувального шару порід недо­статньо.

За глибиною залягання підземні води поділяють на три зони. Вер­хня зона, глибина якої здебільшого становить 2-6 м, але може досягати 20-60 (середина України) і навіть 300 м (південна частина України), має активний водообмін, зазнає дії фільтрівних атмосферних опадів та де­якою мірою атмосферного повітря. Мінералізація води коливається в межах 100-1000 мг/дм3. Середня зона розміщена на глибинах 300-600 м, інколи — 2000 м. Цю воду використовують для бальнеологічних цілей. Нижня зона залягає на глибині кількох кілометрів. У ній практично не­має іонообміну і містяться високо мінералізовані води хлор-натрієво-кальцієвого складу, інколи зі значним вмістом галогенсульфіду, брому і а рідкісних елементів. Ці води використовують у промисловості для добування йоду, брому та рідкісних елементів.

З господарсько-питною метою використовують переважно води верхньої зони. Якість води залежить від грунтів та порід, розміщених нижче. Грунти торфяно-тундрової зони збагачують воду органічними речовинами рослинного походження. Це стосується також болотних вод. Чорноземи, каштанові та солончакові грунти сприяють появі у воді пе­реважно мінеральних речовин. Зі збільшенням глибини залягання вод зменшується число мікроорганізмів і на глибині 6 м і нижче воно дорів нює нулю. Шар ґрунту завтовшки 3,5-4 м на полях фільтрації затрнмч» до 90 % мікроорганізмів.

Господарська діяльність людей спричинює забруднення підзем­них вод. І найбільший вплив на хімічний склад підземних вод мають інтенсивний розвиток промисловості, міст і хімізація сільського госпо­дарства, які супроводжуються появою значної кількості стічних вод і газових викидів. І при цьому в атмосферу, грунти й поверхневі води по­трапляють різні неорганічні та органічні речовини. Біологічне забруд­нення підземних вод зумовлюють різні мікроорганізми (бактерії, віруси та ін.). Найнебезпечнішим є забруднення вод хвороботворними мікроор­ганізмами, що можуть надходити в ґрунтові води з полів фільтрації, ско­тних дворів, вигрібних ям тощо.



Забруднення поверхневих вод. До поверхневих вод належать води океанів, морів, озер, річок, боліт, ручаїв та штучних водосховищ. Океа­ни, моря та деякі озера мають солону воду. Ріки, більшість озер, ставки, штучні водосховища, болота й ручаї містять прісну воду, яку використо­вують для господарського водозабезпечення. Річкову воду найчастіше використовують для господарського й технічного водозабезпечення.

Характерною особливістю річкової води є нестабільність і неод­норідність її хімічного й бактеріологічного складу, незначна мінераліза­ція за значної величини вмісту органічних речовин, рослинних і тварин­них організмів, у тому числі й мікроорганізмів. У ній інтенсивно відбу­ваються біологічні процеси. Ці води доступні для будь-яких забруднень. Нестабільність складу пояснюється зміною кількості води в ріках залеж­но від пори року та метеорологічних факторів, а також локальними за­брудненнями водойм промисловими та господарсько-побутовими стіч­ними водами.

Основними джерелами забруднення є господарсько-побутові й зливові води. Останні змивають з грунтів значні кількості бруду і пере­носять їх у ріки та інші поверхневі водойми. До них добавляються про­мислові стічні води, в яких містяться шкідливі хімічні речовини. Усі види забруднень можна розподілити на хімічні, фізичні, біологічні й теплові

Біологічне забруднення води відбувається за рахунок надходжен­ня зі стічними водами різних мікроорганізмів, рослин і тварин (найпрос­тіші, і риби, черви, бактерії, віруси та ін.). Багато з них є хвороботвор­ними для людей, тварин і рослин. Найбільшими біологічними забрудниками комунально-побутові стічні води. Промисловими біологічними забрудниками є підприємства шкірообробної промисловості, м'ясоком­бінати й цукрові заводи. Бактеріальне обсіменіння рік, що протікають повз густонаселені райони, є дуже значним.

Фізичне забруднення води пов'язане зі зміною її фізичних власти­востей: прозорості, вмісту зависей та інших нерозчинних домішок, тем­ператури й радіоактивності. Нерозчинні речовини (пісок, намул, глинис­ті часточки та ін.) потрапляють у воду з поверхневим змивом, особливо в разі розорювання водозахисних смуг уздовж річок і наближення орних ділянок до зрізу води. Багато зависей потрапляє у водойми із суспензія­ми з підприємств гірничорудної промисловості (драги, промивні устано­вки та ін.). Пил заноситься з поверхні грунту сильними вітрами, особли­во в суху погоду. Тверді завислі часточки зменшують прозорість води, пригнічуючи таким чином процеси фотосинтезу водяних рослин, заби­вають зябра риб тощо. Особливу небезпеку для всього живого станов­лять радіоактивні домішки, що потрапляють у водойми з викидами АЕС, особливо під час аварій, з часточками попелу ТЕС.

Теплове забруднення спричинює спускання у водойми теплих вод з різних енергетичних установок. Надходження нагрітих вод у ріки й озера істотно змінює їх термічний і біологічний режими. Найбільшими тепловими забрудниками є ТЕС і АЕС. Підвищення температури води у водоймах призводить до таких негативних наслідків: до 26 °С шкідливого впливу не спостерігається; в інтервалі 26-30°С відбувається пригнічення житієдіяльності риб; понад ЗО °С спостерігається шкідлива дія на біоценози, а за 34-36°С гине риба та деякі види інших організмів. У теп­лих водах порушуються умови нересту риб, гине зоопланктон, риби уражуються паразитами і хворобами.

Води морів і особливо океанів характеризуються не тільки висо­кою мінералізацією (до 35 г/дм3), а й порівняно сталим сольовим скла­дом. Це зумовлено величезною масою води в морях і океанах. Тому по­стачання ріками значної кількості різних речовині практично не впливає на співвідношення головних іонів у водах Світового океану. Проте спо­стерігаються коливання солоності води в окремих його частинах і на різних глибинах. Величина солоності коливається залежно від кліматич­них умов, випаровування, льодоутворення, течій, стоку вод великих рік тощо. Найвищу солоність мають води тропічних широт (350-370 г/дм3), меншу — у високих широтах північної та південної півкуль (300-340 г/дм3). Солоність і хімічний склад внутрішніх морів, що мають об­межений водообмін зі Світовим океаном або зовсім його не мають, зна­чно відрізняється від солоності вод океану. Так, у деяких місцях Фінсь­кої затоки солоність становить 10-20 г/дм3, в Азовському морі — 110-120 і в Чорному — 170-180 г/дм3. У морських водах містяться також нітрати — 0,003-0,68 мг/дм3, сполуки фосфору — до 0,1 мг/дм3, деякі мікроелементи: рубідій, цезій, літій, миш'як, бром, йод, фтор, залізо. марганець, мідь, ванадій, молібден, нікель, золото, срібло та ін., а також радіоактивні елементи.

Води Світового океану значно забруднені і їх стан викликає зане­покоєная. Води океанів і морів забруднюються річковими стоками, з якими щороку надходить понад 320 млн. т заліза, 6,5 млн. т фосфору та інших речовин. З атмосфери у воду океанів потрапляє 1 млн. т вуглевод­нів, 200 тис. т свинцю, 62 млн. т фосфору й азоту, 5 тис. т ртуті. До най­більших забрудників вод Світового океану належать нафта та її проіуїс­ти. Щороку її потрапляє 5-6 млн. т. Нафтове забруднення, а деяких райо­нах Світового океану стає катастрофічним, що загрожує життєдіяльності місцевої флори і фауни.

Моря й океани забруднюються також побутовими й промислови­ми твердими відходами, яких накопичилося понад 20 млрд. т. Особливо небезпечним є радіоактивне забруднення, що спричинюється випробу­ваннями ядерної зброї, роботою ядерних реакторів на військових підво­дних човнах і криголамах, скиданням контейнерів з радіоактивними від­ходами.

Несприятливий стан вод Світового океану і проблеми його захис­ту турбують усе світове співтовариство. Тому ООН розробила кілька важливих угод, підписаних більшістю країн, які регулюють видобуток корисних копалин з морських родовищ, судноплавство та вилов риби. До цих угод належить і "Хартія морів", підписана більшістю країн у 1982 р. За станом вод Світового океану стежить міжнародна служба мо­ніторингу.



Джерела забруднення грунтів. Шкідливий антропогенний вплив, а також розгул стихій, природних та посилених людиною, завдає грун­там величезної, інколи непоправної шкоди.

Забруднення грунту — накопичення в ґрунті речовин і організмів в результаті антропогенної діяльності в таких кількостях, які знижують технологічну, споживчу і гігієнічно-санітарну цінність вирощуваних культур і якість інших природних об'єктів.

Головні фактори деградації грунтів наступні:



  1. Неправильне землекористування, що призводить до втрати родючого шару грунту при ерозії;

  2. Знищення екосистем, у межах яких формувався даний тип грунту;

  3. Забруднення промисловими, сільськогосподарськими та побутовими відходами;

  4. Зміни кліматичних факторів і, в першу чергу, гідрологічних умов.

  5. Залежно від регіону та умов господарювання на перший план у пошкодженні ґрунтового покриву може висуватися будь-який із цих факторів.

Забруднення грунтів полягає в тому, що до них надходять нові, нехарактерні для них речовини, або поселяються та розмножуються в них нові мікроорганізми. Види і джерела забруднень ґрунтів (додаток).

За величиною зон та рівнем забруднення грунтів поділяється ц5 фонове, локальне, регіональне та глобальне.

Фоновим вважається такий вміст забруднюючих речовин у футі котрий відповідає або близький до природного складу.

Локальним вважається забруднення грунту поблизу одного або сукупності декількох джерел забруднення.

Регіональним є таке забруднення грунту, котре виникає внаслідок переносу забруднюючих речовин на віддаль не більше 40 км від техно­генних та більше 10 км від сільськогосподарських длорєл забруднення.

Глобальними називають забруднення грунту, котрі виникають внаслідок дальшого переносу забруднюючої речовини на віддаль більше 1000 км від будь-яких джерел забруднення.

Найбільш небезпечними для грунтів є хімічні забруднення, ерозія, засолення (додаток Антропогенні впливи на ґрунти)

Сучасна індустріальна діяльність супроводжується надходженням у біосферу побічних продуктів. У формі твердих відходів промисловості надходить щорічно 20-30 млрд. т різних речовин, з них 50% — органіч­них. З твердими відходами на поверхню ґрунтів надходять забруднювачі навколишнього середовища. Серед них найбільш небезпечними вважа­ють ртуть, свинець, кадмій, миш'як, селен і фтор. Забруднення грунтів важкими металами має різну природу, але переважно це відбувається при спалюванні викопного палива: вугілля, нафти, горючих сланців. Людством вже добуто і використано понад 130 млрд. т вугілля і 40 млрд. т. нафти. Отже, із золою надійшли на поверхню ґрунтів мільйони тонн металів, значна частина яких акумульована у верхніх шарах. Антропо­генна діяльність на порядок збільшила надходження свинцю і кадмію. Головне джерело забруднення грунтів свинцем — вихлопні гази автомо­білів Щорічно з ними надходить більш 250 тис. т. свинцю. Важкі метали надходять у грунт також з добривами і пестицидами Більшість сполук важких металів акумулюються в підстилці і гумусовому горизонті. Роз­поділ важких металів по поверхні залежить від характеру й особливос­тей джерела забруднення, метеорологічних особливостей регіону, зок­рема від рози вітрів, геохімічних факторів і ландшафтної обстановки в цілому. Ареал максимального забруднення рідко перевищує 10-15 км у радіусі від джерела, але невеликі концентрації при попаданні у високі шари атмосфери можуть переноситися на значні відстані. Метали втя­гуються у біологічний кругообіг, передаються по ланцюгах харчування і викликають цілу низку захворювань у тварин і людини, при високихконцентраціях згубно впливають на рослини, знижують біологічну активність грунтів.

Нерівномірність техногенного розподілу металів збільшується це. однорідністю геохімічної обстановки в природних ландшафтах, у зв'язку з цим, для прогнозування можливого забруднення продуктами техногенезу і запобігання небажаних наслідків необхідно брати до уваги закони міграції хімічних елементів у різних природних ландшафтах і геохімічних умовах. Продукти техногенезу, залежно від їх природи і тієї ландшафтної обстановки, куди вони потрапляють, можуть втрачати ток­сичність, трансформуватись природними процесами або зберігатися і накопичуватися, згубно діючи на живі організми.

Фтор має токсичний вплив на мікрофлору, безхребетних тварин і рослинність. Адсорбція фтору відбувається в ґрунтах з добре розвину­тим поглинальним комплексом. Розчинні сполуки фтору легко перемі щуються по ґрунтовому профілю і можуть потрапляти в грунтові води. Джерелом цього полютанту в грунтах часто виступають фосфорні доб­рива. Цинк і мідь менш токсичні, але й більш мобільні, ніж свинець і кадмій. Підвищення вмісту органічної речовини й поважчання грануло­метричного складу грунтів зменшує міграційну здатність цинку та його сполук.

Спільна дія важких металів на живі організми в грунті має силь­ніший інгібуючий вплив, ніж при тій же концентрації кожен елемеш окремо. У різних типах ґрунтів рівень токсичності важких металів може відрізнятися на порядок і вище. Наприклад, встановлено, що кадмій на не окультурених підзолистих грунтах має гнітючий вплив при вмісті 5 мг/кг, а на окультурених — починаючи з 50 мг/кг.

З продуктами неповного згорання вугілля і нафти в грунт надхо­дять поліциклічні ароматичні вуглеводи, серед яких особливо небезпеч­ний бенз(а)пірен. Ґрунт — кінцевий резервуар акумуляції бенз(а)шрену Найбільше його накопичується в гумусовому горизонті. З ґрунтовим пилом, ґрунтовими водами, з продуктами харчування бенз(а)пірен може потрапляти в організм тварин і людини. Ґрунтові мікроорганізми мають здатність розкладати бенз(а)пірен на нетоксичні компоненти, але процес надходження преавулює над його детоксикацією.

Антропогенне надходження сірки в грунт і на поверхню рослин­ності відбувається у формі 50г й інших газоподібних сполук та у виді кислотних дощів. Ґрунт сорбує двооксид сірки. Швидкість сорбції збі­льшується з наростанням вологості ґрунтів, підвищенням рН, збільшен­ням вмісту органічної речовини, ємності поглинання і питомої поверхні ґрунтів. Повітряно-сухі ґрунти сорбують 1-5, а вологі 9-67 мг 50г/м' ґрунту. Ґрунти сорбують також і відновлені сполуки сірки: сірководень.

Двооксид сірки в атмосфері окислю­йся в триоксид. Оксиди сірки й азоту техногенного походження, при розчиненні в рідкій фазі хмар і туману перетворюються в кислоти і ви­гадають з опадами. На фонових територіях з опадами надходить 3-6 кг/га сірки, у промислових регіонах — 25-30 кг/га. Відповідно, вміст „одорозчинної сірки в дерново-підзолистих грунтах фонових територій складає 5-7 мг/100 г, поблизу промислових виробництв він зростає і ста­новить понад 20 мг/100 г грунту. Двооксид і триоксид сірки можуть пе­реноситися повітряними масами на десятки і сотні кілометрів від джере­ла викиду.

При надходженні лужних, лужноземельних і важких металів і ви­кидами металургійних заводів, а також аміаку з викидами комбінатів по виробництву добрив відбувається підлужнєння грунтів. Масштаби цих процесів значно менші, ніж процесів підкислення, і негативні наслідки також не настільки значні. Але при цьому аномально може ірис гати вміст у фунтах тих чи інших компонентів, що призводить до порушення необхідних пропорцій в елементах живлення. Підвищена лужність ґрун­тів несприятлива для багатьох сільськогосподарських рослин. До того ж, в умовах лужної реакції середовища і промивного режиму різко іроетає мобільність органічної речовини, що збіднює грунти на гумус.

Проте в наш час чи не найбільший деструктивний вплив на екоси­стеми здійснюють природні та антропогенні (штучні) радіонукліди. По­чинаючи з кінця XIX століття, природний радіаційний фон, складовою частиною якого є радіаційний фон грунтів, невпинно зростає, що свід­чить про прогресуюче забруднення довкілля цим видом полютантів. Джерелом природних радіонуклідів є космічне та внутрішнє земне ви­промінювання. Штучні радіоактивні ізотопи в ґрунтах — результат ви­добутку урану, роботи ядерних реакторів різного типу, функціонування радіохімічної промисловості, випробування ядерної зброї, використання радіонуклідів у народному господарстві та недосконалість утилізаційних технологій.

При атмосферному забрудненні ґрунтів важкими металами й ін­шими токсичними компонентами, коли вони у великих кількостях кон­центруються у верхніх горизонтах ґрунту, можливе вилучення цього шару і поховання його. Іонообмінні смоли вносять у ґрунт у дозах, обу­мовлених рівнем забруднення. Негативною властивістю речовин-інактиваторів є їхня обмежена ємність.

Сучасне ведення сільського господарства приводить до забруд­нення довкілля пестицидами. Пестициди — отрутохімікати для боротьби 3 бур'янами (гербіциди), із грибковими хворобами рослин (фунгіциди) і Шкідниками (зооциди, інсектициди й ін.) широко застосовуються в сільському господарстві і зберігають більше 30% врожаю. При обробці посівів пестицидами основна їх частина накопичується на поверхні рослин. Вони адсорбуються органічною речовиною ґрунтів і міне­ральними колоїдами. Найбільш стійкі — хлорорганічні сполуки і група дієнів. Вони зберігаються у грунті протягом декількох років. До того ж чим виїде доза, тим довше зберігається токсикант. Загальну схему пере­творення пестицидів у навколишньому середовищі можна показати на­ступним чином (додаток).


1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка