Лекції 1 Характеристика антропогенних факторів впливу на довкілля



Сторінка1/9
Дата конвертації19.02.2017
Розмір1.61 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9
Лекції 1

Характеристика антропогенних факторів впливу на довкілля

Антропогенні фактори принципово відрізняються від факторів природних. Антропогенні фактори є наслідками виробничої діяльності суспільства, і лише іноді вони виробляються зі спеціальною меюю імі нити елементи природи в бажаному напрямі (насадження лісів, створен ня водосховищ, знищення шкідливих організмів і т.д.).

Ті чи інші „події" в біосфері, викликані антропогенними фактора­ми, розвиваються по принципу ланцюгової реакції, обумовлю­ючи зміну основних елементів біосфери і викликаючи зворотні негатив­ні реакції.

Всі діючі в природі антропогенні фактори можна об'єднати в чо­тири групи:


  • фактори-тіла (рельєф, водойми, канали, оброблювані грунти, споруди і будівлі, інтродуковані організми та ін.) мають просторову ви­значеність і довгочасність дії;

  • фактори-речовини (звичайні та радіоактивні хімічні речовини, штучні хімічні сполуки й елементи (ксенобіотики), аерозолі, стічні води і вентиляційні викиди та ін.) при потраплянні в природу не мають прос­торової визначеності, постійно змінюють концентрацію і мігрують в середовищі, змінюють ступінь впливу на елементи природи через дина­міку концентрації в середовищі. Одні з них нестійкі і швидко руйнують­ся, інші можуть зберігатися в незміненому вигляді тривалий час, акуму­люватися в навколишньому середовищі;

  • фактори-процеси (різноманітна діяльність людини в природі, вплив на природу домашніх тварин і культивованих рослин, знищення шкідливих і відтворення корисних організмів, збирання дикоростучих рослин, добування в природі корисних копалин, антропогенна ерозія грунтів, антропогенний кругообіг речовин та ін.) часто пов'язані з обме­женими територіями, але можуть охоплювати й великі простори. Проце­си мають високу динамічність й іноді бувають односпрямованими;

  • фактори-явища (тепло, світло, радіохвилі, електрострум, елек­тромагнітні поля, шум, звукові хвилі, іонізуюче випромінювання, тиск, запиленість атмосфери та ін.) мають точні параметри і від джерела утво­рення змінюються за суворим градієнтом.

Зараз на планеті діють надзвичайно різноманітні антропогенні фактори. У ряді районів вони за своєю дією можуть переважати над при­родними, визначаючи характер розвитку всієї географічної оболонки.

З науковою й практичною метою створено класифікацію антропо­генних факторів за різними ознаками.



Класифікація антропогенних факторів за їх природою:

  1. Механічні: тиск колесами й гусеницями, завислі речовини в повітрі та воді, течії, вирубування лісу, відловлювання тварин, збирання дикоростучих рослин, перешкоди для міграцій тварин, перевертання пластів грунту і т.д.

  2. Фізичні: тепло, світло, електромагнітне поле, радіохвилі, інфра і ультразвук, шум, іонізуюче випромінювання, колір, переведення речовини з одного стану в інший, зміна вологості.

  3. Хімічні: хімічні елементи та їх сполуки.

  4. Біологічні: вплив інтродукованих організмів, антропогенний природний добір, штучний добір у популяціях диких організгуіів, насадження лісів.

  5. Ландшафтні: штучні водойми, рельєф, рекультивовані ділянки, канали, штучні ліси і луки.

Класифікація антропогенних факторів за їх загальними особливостями:

  1. Первинні — ті, що безпосередньо вироблені людиною.

  2. Вторинні — ті, що з'явилися в природі під впливом первинних факторів і за їх взаємодії з природними факторами (продукти розкладання пестицидів, річки, що обміліли після вирубування лісів та ін.).

Класифікація антропогенних факторів за часом походження й дії:

  1. Здійснені в минулому:

а) ті, що припинили свою дію, але їх наслідки відчуваються і зараз (винищення, випасання, випалювання та ін.);

б) ті, що продовжують діяти нині (штучний рельєф, канал, водосховище, посаджений ліс, інтродукований вид та ін.).



  1. Здійснювані в даний час:

а) такі, що діють у момент виробництва (звукові коливання, електромагнітні хвилі та ін.);

б) такі, що діють певний час після закінчення виробництва (стійкі хімічні забруднювачі, вирубаний ліс, змінений рельєф та ін.).



Класифікація антропогенних факторів за тривалістю дії при при­пиненні виробництва:

  1. Такі, що діють лише в момент їх виробництва (електромагнітне поле, звукові хвилі, світлові промені та ін.).

  2. Короткочасної дії (дощування, зрошування, забруднення речовинами, що швидко випаровуються, та ін.).

  3. Тривалої дії (радіоактивне забруднення, штучний рельєф, інтродуковані види та ін.).

Класифікація антропогенних факторів за їх здатністю до акумуля­ції у навколишньому середовищі:

  1. Не здатні до акумулювання, параметри яких залежать від об'єму й інтенсивності їх породження (звукові подразники, електромагнітні поля, вібрація та ін.).

  2. Здатні до короткочасного акумулювання з подальшим посиленням свого впливу (пестициди в грунті, нестійкі хімічні сполуки у воді і повітрі, запилення атмосфери та ін.).

  3. Здатні до безперервної і невизначено тривалої акумуляції (радіоактивні речовини з тривалим періодом напіврозпаду, стійкі хімічні сполуки, вилучення корисних копалин, істотні зміни рельєфу, водосховища та ін.).

Класифікація антропогенних факторів за їх здатністю до міграцій:

  1. Мігруючі, такі, що діють у місці виробництва і на деякііі відстані від нього (рельєф, вібрація, електромагнітне поле, звукові коливання, світло та ін.).

  2. Мігруючі з потоками води і повітря (пил, тепло, хімічні речовини, гази, аерозолі та ін.).

  3. Мігруючі з засобами їх виробництва (судна, засоби автомобіль­ного і залізничного транспорту та ін.). Сюди відносять різноманітні фак­тори, у тому числі і деякі з груп 1 і 2.

  4. Мігруючі самостійно (інтродуковані види тварин, здичавілі домашні тварини).

Класифікація антропогенних факторів за обсягом охопленого простору:

  1. Діють тільки в місці виробництва (загибель тварин під колесами автомобілів тощо).

  2. Діють у місці їх виробництва та на певній відстані від нього (органічні речовини у воді, запиленість атмосфери та ін.).

  3. Дія поширюється на величезні відстані, а іноді й на всю планету за досить високих обсягів виробництва (стійкі хімічні речовини у воді і атмосфері, радіоактивні речовини з тривалим терміном напіврозпаду та ін.).

Класифікація антропогенних факторів за стійкістю викликаних ними змін у навколишньому середовищі:

  1. Викликають тимчасові зворотні зміни (будь-який тимчасовий вплив на навколишнє середовище, що не приводить до повного знищен­ня видів; забруднення води нестійкими речовинами та ін.).

  2. Викликають відносні незворотні зміни (окремі випадки інтродукції видів, створення водосховищ, знищення водойм та ін.).

  3. Викликають абсолютно незворотні зміни в навколишньому середовищі (повне знищення видів, вилучення корисних копалин та ін.).

Класифікація антропогенних факторів за видами діяльності лю­дини:

  1. Індивідуальний вплив (браконьєрство, туризм тощо).

  2. Колективний вплив у процесі організованої виробничої діяльності:

Добування корисних копалин:

а) з атмосфери;

б) з гідросфери;

в) з літосфери.



Енергетична промисловість:

а) теплоенергетика;

б) гідроенерге­тика;

в) ядерна енергетика та ін.



Обробна промисловість:

а) металургійна;

б) хімічна;

в) метало­обробна;

г) текстильна;

д) харчова та ін.



Транспорт, будівельна промисловість.

Лісова промисловість.

Сільське господарство:

а) рослинництво;

б) тваринництво.

Охорона здоров'я (створення зон відпочинку, курортів).

Охорона природи (створення природно-заповідних територій, бо­ротьба з ерозією ґрунтів, управління погодою, припинення використан­ня, рекультивація ландшафтів, очищення стічних вод і викидів в атмос­феру, селекція в дикій природі, біотехнічні заходи, відтворення та ін.).

За більш спрощеною класифікацією О. Тетіора до антропогенних впливів відносять усі види, які пригнічують природу і створюються тех­нікою або безпосередньо людиною. Антропогенні впливи підрозділяють на:


  • технічні перетворення і руйнації природних систем і ландшафтів — у процесі добування природних ресурсів, при сільськогосподарських роботах, будівництві та ін.;

  • виснаження природних ресурсів (корисні копалини, вода, біологічні компоненти екосистем);

  • глобальні кліматичні впливи (зміни клімату у зв'язку з господарською діяльністю людини);

  • естетичні порушення (зміна природних форм, руйнування історико-культурних цінностей і т.д.);

  • забруднення навколишнього середовища.

Лекція 2

Виділено п'ять основних втручань людини в екологічні процеси:

  • спрощення екосистеми і розривання біологічних циклів;

  • поява генетичних змін в організмах рослин і тварин;

  • введення в екосистему нових видів;

  • концентрація розсіяної енергії у вигляді теплового забруднення;

  • збільшення отруйних відходів від хімічних виробництв.

Перелічені класифікації необхідні для більш детального вивчення антропогенних факторів, більш точної оцінки наслідків впливу лю­дини на біосферу га її окремі елементи.

Вплив на навколишнє середовище здійснюється не тільки в про­цесі господарської діяльності, але й після її припинення, внаслідок три­валої дії антропогенних факторів (стійкі хімічні речовини та ін.).

Пізнання умов і масштабів антропогенних факторів необхідно для того, щоб шляхом розробки технічних і організаційних заходів скороти­ти виробництво негативно діючих на навколишнє середовище факторів та підсилити дію тих, що діють позитивно.

Важливою умовою організації природоохоронних заходів є вияв­лення джерела або місця виробництва антропогенного фактора. Особли­ві труднощі виникають щодо стійких хімічних речовин, здатних до міг­рацій. Також важко це зробити щодо антропогенних факторів, які вини­кають спорадично.

Більшість (майже всі) антропогенних факторів поширені в зоні ін­тенсивного розвитку промисловості та сільського господарства. Є група факторів спорадичного поширення, які можуть бути виявлені лише в різних місцях на обмежених ділянках. Вивчення поширення антропо­генних факторів є ступінь насичення ними простору, яку називають їх концентрацією. Концентрація факторів на конкретній ділянці обумовле­на рядом обставин: інтенсивністю і характером їх виробництва, ступе­нем міграційної здатності, властивістю акумуляції в навколишньому середовищі. Тому кількісні параметри зазнають істотних змін у часі і просторі.

Антропогенні фактори виробляються з різною періодичністю, знання цієї динаміки необхідне для оцінки їх впливу на навколишнє се­редовище. Кількість і набір факторів змінюється впродовж року, що обумовлено сезонністю ряду виробничих процесів. Існує добова динамі­ка їх кількості й набору, пов'язана з нерівномірністю виробничої діяль­ності в різні години доби.

Поширення антропогенних факторів залежить, перш за все, від поширеності засобів їх виробництва та особливостей природних умов, в які вироблені фактори потрапляють. Вивчення динаміки антропогенних факторів має велике значення для порівняння їх із динамічними природ­ними факторами і для визначення ступеня впливу на навколишнє сере­довище вироблених людиною факторів.

Багато цих факторів здатні до міграцій та акумуляції в навколиш­ньому середовищі, їх виявлення є одним із найважливіших завдань су­часної екології.

Всі антропогенні фактори діють на фоні природних факторів, по­силюючи, послаблюючи або повністю усуваючи їх вплив на навколишнє середовище. Тому при виявленні антропогенних факторів треба вивчати кожний діючий у природі фактор із тим, щоб відділити ту його частину, яка обумовлена діяльністю людини. Опосередкована дія антропогенних факторів на деякі об'єкти буває іноді більш істотною, ніж пряма. Тому необхідно виявляти механізм дії фактора, під яким розуміють сукупність взаємодій у напрямі від антропогенного фактора до об'єкта охорони.

Дія антропогенного фактора на елементи навколишнього середо­вища залежить не тільки від його якості, але й від кількості на одиницю площі, що можна назвати дозою фактора. Одні й ті самі елементи при­роди, але в різних умовах по-різному сприймають однакові дози антро­погенного фактора.

Будь-який антропогенний фактор діє на всі елементи навколиш­нього середовища в зоні своєї досяжності, але завжди на певні з них він впливає більш істотно.

За наслідками впливу на навколишнє середовище антропогенні фактори можна розділити на декілька груп: руйнування або знищення елементів навколишнього середовища, зміна цих елементів, збільшення існуючих елементів або створення нових елементів навколишнього се­редовища, переміщення в просторі.

Наслідки дії антропогенних факторів можуть виявлятися не тіль­ки в наш час, але й у майбутньому, що треба враховувати, здійснюючи їх оцінку.

Серед антропогенних факторів виділяють такі, що вже стали ан­тропогенними елементами природи і одночасно є довгоживучими вто­ринними антропогенними факторами (штучні ліси, водосховища, штуч­ний рельєф та ін.). Але переважну більшість антропогенних факторів не можна назвати елементами природи, бо вони є елементами діяльності людського суспільства.



Лекція 3

Наслідки антропогенного впливу на довкілля

Парниковий ефект. Впродовж усього історичного періоду планети її клімат неодноразово змінювався. Однак ці зміни, як свідчать до­слідження, відбувалися поступово. Останнім часом у результаті швидко­го зростання населення планети та його потреб відбувається інтенсивний розвиток промисловості й енергетики. Усе це призвело до утворення й викиду в атмосферу величезної кількості забруднень та невикористаної теплоти.

За підрахунками, внаслідок спалювання значної кількості палива в атмосферу викидається понад 3-10м МДж теплоти, яка розсіюється в навколишньому середовищі. Потепління планети відбувається головним чином внаслідок забруднення атмосфери тепличними газами — перева­жно вуглекислим газом і меншою мірою метаном, оксидами азоту та ін. У земній атмосфері оксид вуглецю (IV) та деякі інші гази діють подібно до скла в парнику: вони пропускають сонячне світло, але затримують теплоту розігрітої сонцем поверхні Землі, що зумовлює розігрівання поверхні планети. Це явище дістало назву "парникового ефекту". Появі "парникового ефекту" сприяють також оксид азоту N20, метан СН4, во­дяна пара Н2О, фторхлорметани — фреони (СРСІ3, СР2СІ2 та ін.). Зага­льний вміст "парникових" газів в атмосфері становить, частини на міль­йон: вуглекислого газу — 355; метану — 1,75; оксидів азоту — 0,31; фторхлорвуглеводнів — 0,001. Річне зростання концентрації цих газів в атмосферному повітрі становить (%): оксиду вуглецю (IV) — 0,5, окси­дів азоту — 1,0, метану — 0,7, фторхлорвуглеводнів — 0,3. За останні 40 років кількість викидів оксиду вуглецю (IV) зросла на 35 %. Збільшення вмісту вуглекислого газу в атмосфері спричинює також інтенсивне ви­рубування лісів. Вважають, що в другій половині XX ст. температура Землі збільшувалася на кожні 10 років на 0,3°С. За даними підрахунків ООН, до 2100 р. температура зросте на 3°С. Це може призвести до та­нення льодовиків Антарктики, Арктики та гірських, що зумовить під­няття рівня вод Світового океану на 2-3 метри і затоплення багатьох прибережних районів. Можуть зникнути під водою густонаселені міста і навіть цілі країни.

Потепління спричинить істотну зміну клімату майже на всій пла­неті, що може мати негативні і навіть катастрофічні наслідки. Основні кліматичні зони змістяться на північ на 400 км. Настане потеп­ління в районах тундри, збільшиться посушливість у середніх широтах, де розвинуте зернове землеробство (деякі штати США, Україна, Кубань, чорноземні зони Росії). Клімат тут стане напівпустельним, що призведе до значного зниження врожаїв.

Види діяльності людини, що спричиняють кліматичні зміни, ма­ють різні наслідки. Для точного прогнозування майбутніх змін потрібен добре налагоджений моніторинг.

Клімат України за дослідженнями вітчизняних вчених значною мірою формується під впливом глобального клімату, що підтверджуєть­ся одночасністю багаторічного ходу аномалій глобальної та регіональної температури повітря в Україні впродовж XX століття (Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні, 2001)

Аналіз досліджень структурного зв'язку між регіональною та гло­бальною температурою повітря, проведений статистичними методами, дає можливість передбачити найімовірніші зміни регіонального клімату XXI ст. Так, при подальшому розвитку глобального потепління в перші два десятиліття XXI ст. підвищення температури очікується в усі місяці і сезони року. Зменшуватиметься амплітуда температури повітря між се­зонами року, особливо в східних та південно-східних регіонах України.



Кислотні дощі. Оксиди сірки і азоту, що потрапили в атмосферу, окислюються і, сполучаючись з водою, утворюють туманоподібні крап­лини сульфатної та нітратної кислот. Переносячись вітрами на значні відстані, вони згодом випадають разом з дощем, який має кислу реакцію.

Кислотними називають взагалі будь-які опади — дощ, сніг, туман, якщо значення їх рН становить менш ніж 7,0. Кислотні дощі мають зна­чення рН частіше в межах 4,1-2,1, а в деяких випадках навіть менш як 2,1. Спостереження свідчать, що ще 100 років тому дощова вода мала рН = 7,0, тобто осади були нейтральними. Вперше кислотні дощі зареєс­тровані в Англії в 1972 р., вони були наслідком потрапляння в атмосфе­ру оксидів сірки і азоту.

Поступово індустріалізація охоплювала все більше число країн, а надходження оксидів сірки і азоту безперервно збільшувалось, особливо загрозливих масштабів набувши в наш час. Тому кислотні опади випа­дають всюди. В Україні кислотні дощі часто випадають у Сумській, Черкаській та Рівненській областях, де в повітря викидається значна кі­лькість оксидів сірки і азоту. Україна забруднена також за рахунок транскордонного перенесення цих оксидів з країн Західної Європи. Під впливом кислотних опадів відбувається закислення водойм і грунтів, вимивання з грунту калію, магнію і кальцію та зменшення врожайності сільськогосподарських культур на 3-8 %, деградація флори і фауни. У закислених водоймах гине риба і численні види комах. Внаслідок випа­дання кислотних дощів гинуть ліси, особливо букові, тисові та кедрові. Загибель лісів зумовлює гірські зсуви та селі. Кислотні опади приско­рюють руйнування житлових будинків і архітектурних пам'яток, оздоб­лених мармуром і вапняком. Кислотний сніг завдає ще більшої шкоди, иж дощ, оскільки він може накопичуватись упродовж тривалого часу, Що призводить до значного закислення грунту під час танення снігу на­весні. Кислотність талої води в десятки разів вища від кислотності до­щової.

У багатьох країнах кислотні дощі завдають значних збитків. Так, у Швейцарії від кислотних дощів гине третина лісів, у Великій Британії висихають 69 % букових і тисових лісів. Від кислотних опадів особливо потерпають закриті водойми — озера й ставки. У Швеції в 4 тис. озер риба повністю зникла. В Україні за останні 35 років площа кислих Грун­тів зросла на 33 %. Кислі грунти потребують вапнування, що підвищує собівартість сільськогосподарської продукції.



Лекція 4

Утворення смогів. Хімічні реакції, які проходять в повітрі, при­зводять до виникнення димних туманів — смогів. Смоги виникають за таких умов:

  • по-перше, при великій кількості пилу і газів, які міста викидають у повітря;

  • по-друге, при довгому існуванні антициклонних умов погоди, коли забруднювачі нагромаджуються в приземному шарі атмосфери.

Смоги бувають декількох типів. Найбільше вивчений вологий смог. Він властивий для країн з морським кліматом, де дуже часті тума­ни і висока вологість повітря. Сухий або лос-анжелівського типу смог, відрізняється від вологого смогу своїми властивостями. Клімат в Лос-Анджелесі (США) сухий, тому смог тут утворює не туман, а синювату димку. Третій вид смогу льодяний смог або смог аляскінського ти­пу. Він виникає в Арктиці і Субарктиці при низьких температурах в ан­тициклоні. Смоги характерні для таких міст, які розміщені в гірських котловинах, де застоюється повітря.

Фотохімічний смог виникає за забруднення атмосфери різними оксидами азоту NXОУ, які надходять в атмосферу з димом теплових елек­тростанцій і заводів, і вуглеводнів з вихлопів автомашин.

Спочатку молекула двооксиду азоту під впливом ультрафіолето­вого сонячного проміння розпадається на монооксид азоту і радикал кисню: , а останній, реагуючи з киснем повітря, утворюють озон:

За наявності в повітрі вуглеводневих ненасичених сполук озон утворює з ними органічні сполуки, які, у свою чергу, взаємодіють з ок­сидами азоту, утворюючи альдегіди й нітроорганічні сполуки типу перо-ксиацетилнітратів:

Такі фотохімічні процеси є наочним прикладом синергізму, коли сумарний ефект токсичності первинних складових забруднень атмосфе­ри підсилюється продуктами їхньої взаємодії. Обидва продукти фотохі­мічного смогу шкідливі як для здоров'я людей, так і для рослин: озон активізує дихання рослини, що в суху погоду призводить до надлишко­вих витрат поживної речовини і масової заі ибелі рослин. Водночас пе-роксиацетилнітрати блокують процес фотосинтезу, що знижує утворен­ня поживної речовини в рослині. Як наслідок, навколо міст в яких утво­рюється смог страждає сільське господарство.

Руйнування озонового шару. Розташований в атмосфері на висоті 20-35 км озоновий шар є природним захисним бар'єром від проникнення на поверхню Землі жорсткого ультрафіолетового випромінювання Сон­ця з довжиною хвилі 325-400 нм. Цей шар має відносно невелику тов­щину, він надійно захищає живу речовину біосфери від згубного впливу такої радіації. Якби не існувало озонового шару, то життя на суходолі Землі було б неможливим, як це було на світанку його зародження.

Як уперше помітили метеорологи США, останнім часом озоновий шар атмосфери зазнає руйнування. Цей небажаний і небезпечний процес інтенсивно відбувається під дією деяких хімічних речовин — хлор- і бромпохідних вуглецю (фреони), тетрахлориду вуглецю, метилхлорофо-рму та ін. Особливо небезпечними є фреони, які широко застосовують у техніці й побуті як холодоагенти, розпорошувачі в аерозольних упаков­ках тощо. Під дією ультрафіолетового випромінювання фреони розкла­даються з виділенням атомарного хлору, який є ефективним каталізато­ром розщеплення озону на кисень. Так, один атом хлору призводить до розкладання 100 тис. атомів озону. Руйнування озонового шару спричи­нюють також космічна і ракетна техніка та сучасні надзвукові літаки. Викиди продуктів згоряння палива з їхніх двигунів розкладають озон до кисню та інших сполук.

Внаслідок руйнування озонового шару концентрація озону почала зменшуватися, а в деяких місцях, зокрема над Антарктидою, в ньому часто виникає "пульсуюча дірка". Вміст озону в ній менший від звичай­ного на 40-50 %. Ця "дірка" чітко виявляється із серпня по жовтень (антарктична весна), а нині вона не затягується і влітку і має надзвичайно велику площу, що дорівнює площі Антарктиди. Внаслідок цього в краї­нах південної півкулі Землі спостерігається підвищений ультрафіолето­вий фон, який спричинює збільшення кількості захворювань людей на рак шкіри та катаракту. "Озонову дірку" виявлено і в північній півкулі над Антарктикою (Шпіцберген). Як показали супутникові спостережен­ня, за останні 15 років ультрафіолетове випромінювання на поверхні Землі зросло більш ніж на 10 %, а в районах Антарктиди — більш ніж на 40 %. Це призводить до зниження імунітету та збільшення частоти інфе­кційних захворювань людей і тварин. Зменшення товщини озонового шару на 10% призводить до збільшення захворювань на рак шкіри 300 тис. населення.

З метою прогнозування подальшого стану озонового шару атмос­фери над Україною, проаналізовано хід середньорічних значень загаль­ного вмісту озону за весь період спостережень в Україні над територією України впродовж 1973-1999 рр. (Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні, 2001)

З метою запобігання подальшому руйнуванню озонового шару атмосфери уряди багатьох країн підписали в 1985 р. у Відні (Австрія) Конвенцію про охорону атмосферного озону і скорочення виробництва фреонів та інших речовин, що руйнують озон.

Ядерна зима. Надзвичайно небезпечними є забруднення атмосфе­ри радіонуклідами, яке трапляється під час аварій на атомних електро­станціях та інших ядерних об'єктах і випробувань ядерної зброї. Особ­ливо небезпечною, навіть катастрофічною була б ядерна війна, яка при­звела б до загибелі не тільки людства, а й усього живого на Землі. Розра­хунки, виконані на електронно-обчислювальних машинах американсь­кими і російськими вченими, свідчать, що в разі ядерного конфлікту з використанням ядерних зарядів потужністю 1000 Мт тротилу, незалежно від місця вибуху, виникнуть величезні пожежі, які спричинять потеплін­ня на 1°С. Це супроводжуватиметься буревіями і призведе до значних руйнувань будівель та рослинного покриву. Радіонукліди течіями повіт­ря швидко поширяться по всій земній кулі. Внаслідок пожеж і руйну­вання нафтових і газових свердловин в атмосферу виділиться багато "парникових" газів (оксидів вуглецю, метану та ін.), значна кількість пилу і сажі.

Це призведе до підвищення температури ще на 5 °С, танення льо­довиків та підвищення рівня води в Світовому океані, в результаті чого будуть затоплені величезні території суходолу. Надходження в стратос­феру значної кількості оксидів азоту спричинить істотне (на 40-60%) руйнування озонового шару. Це значно збільшить ультрафіолетове опромінення Землі. У повітря здійметься понад 5 млрд. т дрібнодиспер­сних часточок пилу і попелу. Ці часточки дуже сильно поглинають со­нячне світло в видимому і інфрачервоному діапазоні. Все це приведе до різкого збільшення оптичної густини атмосфери. Кількість сонячного випромінювання понизиться настільки сильно, що рівні освітленості будуть нижчими від мінімуму необхідного для фотосинтезу. Настане ядерна ніч, що призведе до повної загибелі рослинного покриву біосфери.

При цьому відбудеться нагрівання тропосфери й охолодження приземного шару повітря на 15-30°С упродовж першого місяця конфлік­ту. Локальні зниження температури сягатимуть -40 - -50°С. Настане ядерна зима, що триватиме кілька місяців. Після осідання пилу і сажі атмосфера прогріється на 20-30°С вище від норми, що спричинить пове­ні на великих площах і селі в гірських районах, які супроводжувати­муться буревіями та снігопадами, масовою загибеллю рослин, тварин і людей.

Ядерні вибухи, особливо при масованому ударі, приведуть до руйнівного ефекту не тільки локального масштабу, але й викличуть сер­йозні глобальні зміни в біосфері — незворотні зміни клімату, руйнуван­ня озонового шару Землі, порушення атмосфери — в цілому суттєву перебудову земних і водних екосистем.

Модель подібного явища була продемонстрована природою у 1815 р. у Індонезії, де сталося виверження вулкану Тамбор, найсильніше за останні 500 років. Під час виверження в атмосферу була викинута величезна кількість газу й попелу.

Попіл утворив у стратосфері завісу, що значно послабила сонячне випромінювання. Настало сильне охолодження атмосфери: майже по­всюдно в Північній півкулі сніг не танув до середини червня, а в серпні вже почалися заморозки. В багатьох країнах загинув урожай, почався голод. Прозорість атмосфери відновилася повністю лише через два роки.



Запустелювання територій. Запустелювання — це виснаження аридних та напіваридних екосистем під впливом діяльності людини іа посух. Запустелювання відбувається головним чином у посушливих зо­нах. Воно проявляється в сильній деградації природних біомів та втрат родючості ґрунтів. Території, на яких проявляється запустелювання, уже не можуть самовідновлюватися. Цього процесу зазнали у світі вже 4 млрд. 616 млн. га й ці площі продовжують зростати. Темпи запустелю вання дуже високі: щорічно внаслідок цього процесу площі пустель сві­ту зростають на 60 тис. км2.

Сучасне людство вперше зіткнулося з цим явищем на великих те­риторіях у 1968-1973 рр., коли запустелювання південного району Саха­ри, так званого Сахелю, спричинило голод серед місцевого населення.

Іншим яскравим прикладом рукотворної екологічної катастрофи став район Аралу. Аральське море являло собою досить великий водя­ний басейн площею в 68 320,5 км2. Але для потреб південних середньо­азіатських держав на ріках Амудар'я і Сирдар'я, що живлять Арал, було споруджено багато великих зрошувальних систем. У результаті до 1990-1992 років рівень води в Аральському морі впав на 14,5 м. На площі у 27 тис. км2 оголилося дно моря, й Арал розпався на дві водойми — Вели­кий і Малий Арал. На висохлому дні утворилася мертва солона пустеля. Вітер із цієї пустелі з пиловими бурями виносить 15-75 млн. т солі за рік на відстань до 5 тисяч кілометрів. Таке засолення істотно знижує проду­ктивність екосистем на величезній території. У самому Аральському морі солоність води зросла з 0,04% до 2,4%. У морі загинуло 70% його звичайних мешканців, також загинули прибережні очеретяні зарості. Рибні улови в Аралі стали мізерно малими.

Зрошувальні системи, заради яких був загублений Арал, експлуа­тувалися неграмотно. З кожних 100 км3 води втрачалося даремно близь­ко 80 км3. Норми витрати води завищувалися, врожаї бавовнику фаль­сифікувалися, а на них списувалася втрачена вода. У районах бавовносі­яння відбувалося швидке засолення ріллі. її площа зменшилась у 2-3 рази навіть у Ферганській долині. Екологічна криза Аралу привела до кризи соціальної, тому що порушилися традиційні види зайнятості насе­лення в місцях, які втратили свій природний потенціал.

Аналогічний процес відбувався і в районі Аральського моря. Аральська катастрофа завершилась аридизацією клімату на великій те­риторії. Вона відчувається на південь від Аралу на 100-400 км. На відда­лі до 250 км від Аралу рівень ґрунтової води знизився на 5 м.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка