Лекція: загальна характеристика європейського регіону сучасна політична карта Європи Природні умови та природні ресурси



Скачати 188.71 Kb.
Дата конвертації30.12.2016
Розмір188.71 Kb.



Лекція: ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЄВРОПЕЙСЬКОГО РЕГІОНУ
1. Сучасна політична карта Європи

2. Природні умови та природні ресурси

3. Населення країн Європи

4. Господарство країн Європи



  1. Сучасна політична карта Європи

Європа має відносно невелику терито­рію, її площа становить 10,8 млн км2, або 7,4 % суходолу. Але незважаючи на це, тут проживає 747,5 млн чол., тобто 11,5 % населення планети, і скон­центровано понад 1/3 промислового виробництва світу. На території Європи знаходяться 45 держав і територій. Із них 44 —- суверенні країни, в тому числі й Росія, третина площі якої розміщена в Європі. Крім того, до Європи належать частина території Казахстану та 4 % площі Туреччини.

Європа — великий політичний центр світу. Всі європейські держави є членами ООН (крім Ватикану). В країнах Європи розміщені сотні штаб-квартир міжнародних організацій. Найбільше їх зосереджено у Парижі, Брюсселі, Лондоні, Женеві та Відні.



За рівнем економічного розвитку 24 європейські держави відносять до типу високорозвинених країн. Усі вони розміщені в Західній Європі. З них 4 є країнами «великої сімки»: Німеччина, Франція, Велика Британія та Італія, У Центральній та Східній Європі знаходяться країни з перехідною економікою. їх 20, у тому числі й Україна.

За формою правління більшість держав Європи є республіками. Монархій — 12, май­же всі вони конституційні, наприклад Велика Британія, Швеція, Іспанія, Данія, Бельгія, Норвегія, Нідерланди та інші. Абсолютною монархією є папська держава Ватикан.

За державним устроєм переважна більшість європейських країн є унітарними. Федератив­них держав лише 6. Це Німеччина (у складі якої 16 земель), Австрія (складається з 9 зе­мель), Швейцарія (з 23 кантонів), Росія (має у своєму складі автономні республіки), Бельгія (має 3 автономні регіони) та Боснія і Герцеговина (за конституцією «м'яка федерація » двох утворень — Федерації БІГ та Республіки Сербської).

Більшість країн Європи мають невеликі розміри (крім Росії). Лише три держави в регіоні можна віднести за площею до великих: Україну (603,7 тис. км2), Францію (551,6 тис. км2) та Іспанію (505,9 тис. км2). Унікальну групу складають європейські країни-карлики, площа яких не перевищує й 500 км2: Андорра (465 км2), Мальта (316 км2), Ліхтенштейн (160 км2), Сан-Марино (61 км2), Монако (1,95 км2) та найменша держава світу — Ватикан (0,44 км2).

В Європі залишилася одна колонія — Гібрал­тар, яка належить Великій Британії. Це — важливий стратегічний пункт, що дозволяє контролювати вихід із Се­редземного моря в Атлантичний океан.
Економіко-географічне положення

Невеликі розміри більшості європейських країн зумовлюють їх територіальну близькість та транспорт­ну доступність. Державні кордони здебільшого проходять освоєними те­риторіями, які мають добре розвинуту транспортну мережу. Більшість держав мають приморське положення. Через великий господарський потенціал регіону та потреби у сировині, на західному узбережжі Європи виникло 7 універсальних портів-велетнів, за допомогою яких підтримуються економічні зв'язки з державам різних час­тин світу: Роттердам (Нідерланди), Марсель та Гавр (Франція), Антверпен (Бельгія), Гамбург (Німеччина), Лондон (Велика Британія) і Генуя (Італія).

Територіями країн проходять транзитні залізничні, автомобільні й авіацій­ні шляхи. Через гірські перевали в Карпатах, Альпах, Піренеях прокладені дороги та пробиті тунелі. Залізничний Євротунель під Ла Маншем з'єднав Велику Британію з материком. Великі річки, в першу чергу Дунай та Рейн, являють собою зручні судноплавні шляхи. Все це сприяє економічним та культурним зв'язкам між країнами.

Держави Європи є партнерами-членами багатьох економічних та політичних організацій, що сприяє їх співробітництву. Результатом гли­бокої економічної інтеграції 27-ми країн стало утворення Європейського Союзу. Нині 26 дер­жав Європи є членами військово-політичного блоку НАТО. Своєрідним гарантом безпеки в регіоні виступають ядерні держави: Велика Британія, Франція, Росія. Проте між деякими країнами Європи остаточно не врегульовані прикордонні питання, що вносить певні не­зручності в їх політико-географічне положен­ня. Це притаманне балканським країнам, які

виникли після розпаду Югославії. Особливо гостро нині постала проблема проголошення в односторонньому порядку незалежності Косова від Сер­бії. В межах Молдови існує ніким не визнана держава - Придністров'я. Між Великою Британією та Ірландією і досі не розв'язана територіальна проблема Ольстеру (Північної Ірландії).

Країни Європи наближені до важливих сировинних баз Росії, Північної Африки, країн Перської затоки, що сприяє їх економічному розвитку.

Проте екологічна ситуація в більшості європейських країн залишаєть­ся складною. Наближеність до зон екологічної кризи негативно впливає на розвиток території. Районом екологічної катастрофи є зона Чорнобиль­ської аварії на півночі України, яка охопила частину території Білорусі та Росії. Відносно «екологічно чистими» залишаються тільки окраїни регіо­ну: Ісландія, Португалія, північ Скандинавського півострова та Росії.
Формування політичної карти Європи

Протягом XX ст. межі євро­пейських держав неодноразово змінювалися.

У 10-20-х pp. XX ст. на політичній карті Європи виникли нові суве­ренні держави: Австрія, Угорщина, Чехословаччина, Польща, Фінляндія, Албанія, Югославія, Радянський Союз. У 1921 р. статус домініону одержала Ірландія, яка понад сім століть була англійською колонією, а у 1949 р. вона була проголошена республікою. Проте частина ірландських земель (Оль­стер) і нині перебуває у складі Великої Британії. Великих змін зазнала по­літична карта Європи наприкінці 30-40-х pp. XX ст. Тоді на ній з'явилися нові країни Німецька Демократична Республіка (НДР) та Федеративна Республіка Німеччини (ФРН), змінилися кордони Польщі та Радянського Союзу. До складу останнього увійшли країни Балтії, західноукраїнські та західнобілоруські землі. У повоєнні роки у світі розпочався процес звіль­нення колоній. Європу він охопив мало, проте й тут від панування Данії у 1944 р. звільнилася Ісландія, а від британської залежності у 1964 р. — Мальта. Багато змін на політичній карті регіону принесли 90-ті pp. XX ст. та початок XXI ст.: відбулися об'єднання та розпади ряду держав. З початку XXI ст. політична карта Європи набула сучасного вигляду.
2. Природні умови та природні ресурси

Природні умови європейських країн є переважно сприятливими для освоєння території. Тут немає велетенських гірських кряжів, які б розмежовували країни, та занадто посушливих чи холодних районів, які б суттєво обмежували розселення. Тому у Європі з давніх часів люди оселялися та вели активну господарську діяльність.

За особливостями рельєфу виділяють північну і східну, переважно рівнинну, частини Європи, та південну — гірську. Найбільшими рівни­нами є Східноєвропейська та Середньоєвропейська, які густо заселені та добре освоєні людиною. Великим поясом на півдні тягнуться високі мо­лоді сейсмічно активні гори: Піренеї, Альпи, Апенніни, Балкани, Карпа­ти. Давніми зруйнованими горами є Скандинавські, Уральські гори та Центральноєвропейський пояс гір. Суттєвих перепон для господарського освоєння території гори не спричиняють. Вони є об'єктом лікувального та гірськолижного туризму, розвитку гідроенергетики.

Європейський регіон простягається від субарктичного кліматичного поясу на півночі до субтропічного на півдні. Основна його частина лежить в межах помірного поясу зі сприятливим температурним режимом та достатньою кількістю опадів. На півночі освоєння території стримується нестачею тепла. Тут можливе землеробство у закритому ґрунті. На серед­земноморському узбережжі велика кількість тепла та мало вологи. Тому тут культивують теплолюбні посухостійкі рослини. На півдні та сході Європи необхідне зрошення.



Природні ресурси європейських країн дуже різноманітні. Проте за тривалий час використання вони суттєво виснажилися. В першу чергу це стосується мінеральної сировини.

Родовища паливних ресурсів приурочені до осадового чохла платформ та передгірських прогинів. Більшість європейських країн недостатньо за­безпечені нафтою та природним газом. Основні басейни цих енергоносіїв розміщені в Росії (Волго-Уральський) та на шельфі Північного моря, де їх розробляють Велика Британія і Нор­вегія. Значні поклади природного газу мають також Нідерланди та Румунія. Кам'яне вугілля видобувають в Європі вже кілька століть. Біля його басейнів формувалися старі промислові райони. Ланцюг кам'яновугільних родовищ тягнеться крізь всю Європу: від Великої Британії до України. Унікальни­ми за покладами басейнами є Донбас (Україна, Росія), Верхньо-Сілезький (Польща), Рурський (Німеччина), Остравсько-Карвінський (Чехія). Значні поклади вугілля також мають Велика Британія та Франція. Проте з середи­ни XX ст. через виснаження ресурсів собівартість кам'яного вугілля зросла. До Західної Європи почали завозити дешеве американське, австралійське та південноафриканське вугілля. Частина шахт була закрита. Німеччина посідає перше місце в світі за видобут­ком бурого вугілля. До 1/3 світового видобутку цього низькокалорійного палива зосереджено у країнах Цен­тральної Європи: Польщі, Чехії, Угорщині, Болгарії, Сербії. На горючі сланці багата Естонія.



Рудні ресурси Європи приуро­чені до щитів давніх платформ або поясів складчастості. Найбільшими покладами залізних руд вирізня­ються Росія, Україна та Швеція. Старі сильно виснажені залізорудні басейни є у Франції, Великій Британії, Польщі. Руди кольорових металів залягають суцільним поясом на півдні Європи. Тут видобувають мідні та поліметалеві руди (Іспанія, Сербія, Румунія, Болгарія), боксити (Франція, Хорватія, Греція, Угорщина), ртутні руди (Іспанія, Італія). Найбільшим у Європі міднорудним басейном є Люблінський у Польщі. Багато родовищ мідних руд також є в Росії на Уралі. Україна посідає перше місце у світі за видобутком марганцевих руд. Значні запаси уранових руд сконцентровані у Швеції та Франції.

З нерудних ресурсів у Європі виділяються поклади калійних солей (Німеччина, Білорусь, Україна, район Приуралля в Росії), самородної сірки (Польща, Україна), графіту (Чехія), каоліну (Україна, Німеччина), буді­вельного каменю (українського граніту, італійського білого мармуру).

Більшість країн Європи добре забезпечена водними ресурсами. Дефіцит води через кліматичні особливості відчувають лише південна та східна її частини. Найбільший гідроенергопотенціал мають річки Скандинавських гір (зокрема, у Норвегії сконцентровано 1/3 всього потенціалу гідроенергії Європи) та Альп.

Переважна частина регіону багата на земельні ресурси. Найкращі у світі ґрунти — чорноземи — знаходяться на території України, півдні Росії, в Угорщині. Родючі бурі лісові ґрунти вкривають більшу частину Середньої Європи. На середземноморському узбережжі сформувалися багаті на поживні речовини коричневі ґрунти. Кислі дерново-підзолисті ґрунти знаходяться в середній частині Європи. Вони придатні для освоєн­ня за умов інтенсивної меліорації. Тундрово-глеєві, що майже не викорис­товуються у землеробстві, займають крайню північ регіону.

Лісові ресурси більшості європейських країн були сильно виснаже­ні за минулі століття у зв'язку із забудовою та розорюванням ґрунтів. Тепер вони збереглися переважно у північних районах у зоні тайги та в горах. «Лісовим цехом» Європи називають Скандинавські країни (осо­бливо Фінляндію та Швецію), які постачають деревину та лісоматеріали на європейський ринок. Величезні площі під лісами має європейська північ Росії. Багатими на ліс є також Білорусь, Австрія, Албанія.

Країни Європи мають найрізноманітніші природно-рекреаційні ресурси, які є основою для розвит­ку курортного господарства. Серед морських курортів відомі Лазурний Берег (Франція), Італійська Рив'єра, Золоті Піски (Болгарія), Мальта, Балеарські острови (Іспанія) та інші. Найвідоміші гірські курорти — у Швейцарії, Австрії, Словаччині, Норвегії. Величезними є й культурно-історичні цінності регіону, тому туристів приваблюють Афіни, Рим, Ватикан, Париж, Лондон, Краків та багато інших міст-музеїв.

3. Населення країн Європи

Для демографічної ситуації сучасної Європи характерні найнижчі показники природного руху (відтворення) населення. У деяких країнах природний приріст припинився, а в окремих відбувається навіть депопуляція. Все це ознаки першого типу відтворення населення, який тягне за собою багато проблем.

Винятком є лише Албанія, де з релігійних причин зберігається дру­гий тип відтворення населення та дуже високі показники природного приросту"—18 чол./тис.

Механічний рух населення регіону визначають зовнішні еконо­мічні міграції. Країни Західної Європи мають додатне сальдо міграції, особливо Німеччина, Франція, Велика Британія, Швейцарія, Австрія, країни Бенілюксу, Швеція. Сюди у пошуках роботи переїжджають жителі Південної, Центральної та Східної Європи, Північної Африки, Туреччини, Південної Азії, островів Карибського моря. їх тут називають гастарбайтерами, тобто «гості-робітники». За кількістю їх найбільше у Німеччині — майже 5 млн, а за часткою від загальної кількості населення — у Швейцарії (15 %). Головною причиною таких міграційних потоків є зацікавленість у високих заробітках та комфортних умовах життя та праці. Як правило, «гастарбайтери» оселяються у великих промислових районах та містах.

За національною структурою на­селення більшість країн Європи є однонаціональними, оскільки етнічні межі в основному співпадають з державними кордонами. Багатонаціональних країн тільки шість. Це Велика Британія, Іспанія, Швейцарія, Молдова, Україна та Росія. Двонаціональною є Бельгія.

Більша частина європейських народів говорить мовами індоєвро­пейської мовної родини. Найпошире­нішою у Європі є німецька мова. Нею користуються у шести країнах. Єди­ною державною мовою німецька є у Німеччині, Австрії та Ліхтенштейні, а також однією з державних у Швейцарії, Люксембургу та Бельгії.

Крім того, частина мешканців Європи говорить мовами уральської мовної родини, фінно-угорської групи. Такими є угорська, фінська, естон­ська, а також мови народів Приуралля в Росії. На Мальті говорять мовою, близькою до арабської, яка належить до семіто-хамітської мовної родини.

За релігійною приналежністю більшість народів Європи сповідує християнство. Католицтво переважає у Південній та Центральній Європі, протестантизм — у Північній Європі та Великій Британії, православ'я — у Східній та Південно-Східній Європі. Мусульманство (іслам) є релігією народів Приуралля. Іслам також сповідують в Албанії та Боснії і Герцеговині.

Для системи розселення Європи притаманні висока густота населен­ня та висркий рівень урбанізації. Середня густота населення становить 69,2 чол./км2. Європа — один із трьох ареалів світу з максимальною густотою населення. Найбільшої концентрації цей показник досягає у чо­тирикутнику міст Ліверпуль (Велика Британія) — Гамбург (Німеччина);— Базель (Швейцарія) — Париж (Франція). Тут густота населення зростає до 1000-3000 чол./км2, а на заході Німеччини— навіть до 5000 чол./км2. . Найменшим цей показник є в Ісландії — 2,6 чол./км2.

Рівень урбанізації в Європі становить близько 70 %. Найбільшими її показниками вирізняються Монако — 100 %, Бельгія — 97 %, Сан-Марино — 94 %, а також Велика Британія, Нідерланди, Люксембург та Мальта — 89 % . Середній рівень урбанізації мають лише три європейські держави: Албанія — 37 %, Португалія — 36 % та Ліхтенштейн — 21 % .

В Європі існує понад 60 міст-мільйонників. Найбільшими містами регіону є Великий Лондон (13,9 млн чол.), Великий Париж (12,7 млн чол.), Москва (10,5 млн чол.). У Києві про­живають 2,7 млн чол. Для розвинених країн Західної Європи характерним стало явище субурбанізації.

Європа — батьківщина міських агломерацій. Найбільшими з них є Лондонська, Паризька, Голланд­ська, Рурська, Вврхньо-Сілезька. Як результат зростання сусідніх агло­мерацій у Західній Європі сформувалися Англійський та Прирейнський мегаполіси, в кожному з них проживають 30-85 млн. чол.

4. Господарство країн Європи
У галузевій структурі господарства регіону переважа­ють промисловість та сфера послуг. У промисловості основними галузями є електроенергетика, наукомістке машинобудування та хімічна промис­ловість. Однак витрати на науково-дослідницькі роботи тут нижчі, ніж у США. У деяких країнах (Франція, Данія, Нідерланди) значну роль віді­грає сільське господарство, яке є високоінтенсивним та високотоварним. Основна форма власності в ньому — фермерська. Західна Європа — потуж­ний фінансовий центр світу. її фінансовими столицями є Цюрих (Швей­царія), Франкфурт-на-Майні (Німеччина), Лондон (Велика Британія). Європейські країни мають великі контрасти у доходах на душу населення. Найбільшими вони є у Люксембургу та Швейцарії — понад 60 000 доларів, найменшими у Молдові — менше 2 500 доларів.

Господарство Європи розміщене вкрай нерівномірно. У його територіальній структурі можна виділити «центральну вісь розвитку», яка тягнеться з півдня Великої Британії до півночі Італії на 1,5'Тис. км. Вона займає менше 1/10 площі Європи, але концентрує понад 1/4 її насе­лення та 2/3 промислового потенціалу. В різні боки від «центральної осі розвитку» концентрація промислових об'єктів зменшується.



Промисловість країн Європи сформувалася під впливом трьох основних чинників: природно-ресурсного (на нього зорієнтовані старі промислові райони), транспортного та трудових ресурсів (біля них сформувалися нові промислові центри та вузли).

Паливно-енергетична промисловість більшості країн базується на імпортній сировині. В деяких країнах використовуються власне кам'яне та буре вугілля, а також нафта і природний газ. Нафтопереробна промисловість переважно тяжіє до транспортних шляхів (морських портів або ліній нафтопроводів), якими імпортна нафта надходить у регіон з країн Перської затоки, Північної Африки та Росії. Найпотужніші нафтопереробні заводи Європи працюють у морських портах Італії, Франції, Німеччини та Нідерландів.

Основу електроенергетики складають великі теплові електростанції, які дають 55 % електроенергії регіону. Більшість ТЕС працює біля вели­ких міст або у районах видобутку вугілля. Зростає попит на природний газ. Великого значення набули атомні електростанції, на яких виробляється 27 % електроенергії Європи. Особливого розвитку вони набули у країнах, що мало забезпечені паливними ресурсами. Найбільшою часткою атом­ної енергетики у паливно-енергетичному балансі вирізняються Франція (76 %) та Бельгія (61 %). Більше третини електроенергії АЕС виробляють у Швеції, Україні, Швейцарії, Угорщині, Іспанії, Фінляндії. Через природ­ні умови гідроелектроенергетика у більшості країн Європи має допоміжне значення. Виняток становлять лише гірські країни, де частка ГЕС є знач­ною, це: Норвегія (99,5 %), Албанія (60 %), Швейцарія (50 %), Швеція (50 %). З альтернативних джерел енергії європейські країни застосовують електростанції: геотермальні (Ісландія, Італія, Угорщина), припливні (Франція, Росія), прибійні (Норвегія), вітрові (Норвегія, Україна), а також використовують енергію хвиль (Монако). |



Металургійна промисловість у країнах Європи сформувалася ще з часів промислових переворотів XVIII-XIX ст. як базова галузь, що забезпечила розвиток машинобудування. Старі райони чорної металургії тяжіють до сировини: здебільшого до родовищ коксівного вугілля (Німеччина, Польща, Чехія), рідше до залізорудних басейнів (Швеція, Люксембург, Уральська та Центральна металургійні бази Росії). У деяких країнах склалося вдале поєднання родовищ залізних руд та коксівного вугілля, біля яких виникли великі металургійні бази (Франція, Велика Британія). Україна — єдина держава в Європі, що має повний комплекс необхідної сировини для плавлення чавуну та сталі.

У другій половині XX ст. чорна металургія деяких європейських країн була переорієнтована на більш дешеву імпортну сировину з Канади, Австралії, Бразилії, Південної Африки. У зв'язку з цим відбулося перене­сення виробництва чавуну та сталі до морських портів. Зокрема, це про­явилося в Італії, Німеччині, Франції, Нідерландах. Найпотужніший із сучасних металургійних комбінатів, що працює біля моря, споруджений у місті Таранто на півдні Італії.

Найбільшими виробниками чавуну, сталі та прокату в Європі є Росія, Україна, Німеччина та Італія.

У період НТР швидко розвивається кольорова металургія. Провідною її галуззю у країнах Європи є алюмінієва промисловість.

Найбільше всього алюмінію в Європі виплавляють Норвегія, Німеччина та Іспанія, використовуючи імпортні боксити та власну електроенергію. З власної сировини виробляють алюміній Франція, Угорщина, Хорватія, Греція, з привізної — Велика Британія, Італія, Україна, Польща, Словаччина та інші країни.

Виплавкою міді відзначаються Німеччина та Бельгія, які працюють на імпортних рудах, а також Польща та Росія, що мають власну багату сировинну базу. З інших кольорових металів у країнах Європи виплавляють свинець, цинк, магній, титан, нікель, ртуть тощо.



Машинобудування є провідною галуззю промисловості європейських держав. Воно завжди тяжіло до великих міст, оскільки більшість його галузей є працемісткими та наукомісткими. Основною галуззю машино­будування в регіоні є автомобільна промисловість. Вона виникла понад 100 років тому у Німеччині та Франції, а перехід до масового виробництва відбувався пізніше, ніж у СПІА. Нині понад 80 % усіх автомобілів, що складаються в країнах Європи, — легкові. Лідерами автомобілебудування Європи є Німеччина (компанії «Даймлер-Бенц», «Фольксваген», «БМВ», «Опель»), Франція («Рено», «Сітроен», «Пежо») та Італія («Фіат», «Аль­фа Ромео», «Феррарі»), Багато авто­мобілів складають у Швеції (компанія «Вольво») та Іспанії. Складанням вантажних автомобілів відомі Білорусь, Україна, Росія, Болгарія, Ру­мунія; автобусів — Швеція, Угорщина, Україна; літаків — Франція, Велика Британія, Німеччина, Україна, Росія; морських суден — Німеччина, Швеція, Фінляндія, Україна, Польща. Велико­го значення набуло точне машинобу­дування. Країни Європи є виробниками побутової техніки, електричного та медичного обладнання, фотоапаратури, годинників, верстатів з про­грамним керуванням, вимірювальних приладів та іншої наукомісткої продукції.

Хімічна промисловість посідає важливе місце в економіці євро­пейських країн. Раніше вона концентрувалася біля родовищ кам'яного вугілля та гірничо-хімічної сировини. Нині відбувся перехід до нафтохі­мії та зрушення до розміщення підприємств біля транспортних шляхів. Найбільший у світі район нафтохімії сформувався у прибережній смузі Нідерландів та Бельгії. Велике значення має хімія полімерів. Так, вироб­ництвом пластмас, хімічних волокон, синтетичного каучуку вирізняють­ся Німеччина, Франція, Італія, Велика Британія, Росія. З-поміж галузей основної хімії важлива роль належить синтезу мінеральних добрив. їх виробництвом відомі Росія, Білорусь, Україна, Франція, Німеччина. Тра­диційними для Європи стали фармацевтична (Швейцарія, Німеччина, Угорщина, Болгарія) та парфумерна (Франція, Польща, Велика Британія, Австрія) промисловість.

Легка промисловість втрачає свої провідні позиції в країнах Європи у зв'язку зі швидким зростанням виробництва тканин, одягу та взуття і з дешевою робочою силою у країнах, що розвиваються. Проте регіон за­лишається великим виробником вовняних (Італія, Росія, Румунія, Фран­ція) та лляних (Україна, Білорусь, країни Балтії) тканин. Законодавцями мод залишаються Франція та Австрія.. Найбільше готового одягу та взуття експортує Італія, виробів з хутра — Німеччина, Греція та Росія, тканин — Франція.

Лісова промисловість Європи переважно тяжіє до лісонадлишкових районів. Тому вона активно розвивається у Скандинавських країнах, Росії та Білорусі. Тут головною галуззю є целюлозно-паперова. Меблева промис­ловість поширена повсюдно. Туристів приваблюють меблеві аукціони, які влаштовують у Данії, а італійські гарнітури «під старовину» зорієнтовані на вибагливих покупців. Всесвітню славу має чеська компанія «Кох-і-Нор», яка випускає олівці з місцевого графіту. Виробництвом лиж відомі Австрія та Естонія.

Для деяких країн Європи тради­ційною стала харчова промисловість. Так, своїм виноробством вирізняються Франція, Іспанія, Болгарія, Молдова, пивоварінням — Німеччина та Чехія, виробництвом макаронів — Італія, мас­ла та сирів — Нідерланди, Швейцарія, Італія, рибних консервів — Ісландія, Іспанія та країни Балтії, тютюнових виробів — Болгарія, Греція, Македонія, Албанія, Боснія і Герцеговина.

Своєю порцеляно-фаянсовою про­мисловістю відомі Німеччина, Україна, Данія, які виробляють багато якісного столового посуду та декоративної скульптури. Чехію далеко за межами Європи знають завдяки її кришталю та художньому склу. Бельгія займається обробкою діамантів не тільки для ювелірної справи, їй належить лідерство за виробництвом алмазних коронок для бурових інструментів.

Сільське господарство більшості європейських країн вирізняється ви­сокою інтенсивністю. В останні роки тут відбулася «друга зелена револю­ція», яка, крім механізації та хімізації виробництва, передбачила широке використання електроніки, біотехнології та застосування біологічних методів боротьби зі шкідниками. Все це призвело до того, що країни стали знаними на світовому ринку експортерами сільськогосподарської продукції: пшениці, цукру, винограду, фруктів, а також масла, сиру, консервованого молока.

Відповідно до природних умов розрізняють чотири типи сільського господарства в Європі, кожний з яких має свою спеціалізацію: пів-нічноевропейський, середньоєвропейський, південноєвропейський та балканський. У перших двох основною галуззю є тваринництво, у двох останніх — рослинництво.



Північноєвропейський тип характеризується переважанням молоч­ного скотарства та вирощуванням кормових культур, Із зернових тут культивують невибагливі до ґрунтів і тепла жито й овес, із бульбоплід-них — картоплю. Середньоєвропейському типу притаманний високий рівень розвитку молочно-м'ясного скотарства та свинарства. Із зернових вирощують пшеницю та ячмінь, з технічних — цукрові буряки, льон-довгунець, ріпак, тютюн; з бульбоплідних — картоплю. Південноєвропейський тип сільського господарства спеціалізується на культивуванні субтропічних рослин: олив, інжиру, цитрусових, винограду, овочів, а також на зрошенні -— бавовнику. Із зернових основними є пшениця та кукурудза. Тваринництво менш розвинене. Воно представлене пере­важно розведенням овець та кіз. Для балканського типу основними є зернові культури — пшениця та ку­курудза. Серед технічних переважають соняшник, тютюн, ефіроолійні культури (зокрема олійна троянда), Вирощується багато винограду, ово­чів, фруктів. У тваринництві представлені різні галузі: молочно-м'ясне скотарство, свинарство, птахівництво, вівчарство.

Прикладом дуже специфічної спеціалізації сільського господарства може бути квіткарство Нідерландів, яке відоме ще з XVI ст. Весь рік тут вирощуються квіти для букетів та у вазонах. У автомобілях-холодильниках та літаках квіти відправляють до різних країн Європи і навіть до Японії та Сінгапура.

Велике значення у господарській діяльності європейських країн набуло туристично-курортне господарство, Сюди вирушають до 70 % усіх туристів світу. Туристичному буму, що триває в Європі вже кілька десятиліть, сприяли природні умови, культурно-історичне багатство, наявність необхідної інфраструктури, а також політична стабільність та прозорість кордонів ряду держав. Найчастіше туристи відвідують Францію, Іспанію та Італію. Дуже популярними також є Велика Британія, Польща, Австрія, Угорщина та Німеччина.

Європейські країни мають добре розвинену транспортну мережу. Провідну роль у внутрішніх перевезеннях відіграють залізничний та автомобільний транспорт.

Міжнародні перевезення вантажів здійснюються переважно за рахунок морського транспорту, пасажирів — авто­мобільного, залізничного, авіаційного. Найбільшими аеропортами Європи є Хітроу та Гетвік у Лондоні, Орлі та імені Шарля де Голля у Парижі, а також аеродроми Франкфурту-на-Майні (Німеччина), Риму, Амстердаму, Мадриду,Москви.

Економічні відмінності. За особливостями економічного розвитку та сучасним рівнем господарства в межах Європи виділяють два регіони: Західна Європа, до складу якої входять 24 високорозвинені держави, та Центральна і Східна Європа — 20 країн з перехідною економікою.



Країни Західної Європи не однакові за своєю спеціалізацією та рівнем економічного розвитку. Виходячи з цього та враховуючи спільність географічного положення, їх об'єднують у три субрегіони: Північна Європа, Середня Європа та Південна Європа.

Європа є одним із регіонів світу, де переважать високорозвинені дер­жави, які здійснюють суттєвий вплив на світову економіку та політику.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка