Лекція з «Теорії кваліфікації злочинів» (назва навчальної дисципліни) тема №1 " Поняття та значення кваліфікації злочинів. Склад злочину юридична підстава кваліфікації"



Сторінка1/5
Дата конвертації30.12.2016
Розмір0.8 Mb.
  1   2   3   4   5


МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Кафедра кримінального права


З А Т В Е Р Д Ж У Ю

Начальник кафедри

кримінального права,

доктор юридичних наук,

професор, полковник міліції

А.В. Савченко

“___”______________ 2015 р.
ЛЕКЦІЯ

з «Теорії кваліфікації злочинів»

(назва навчальної дисципліни)


ТЕМА №1

Поняття та значення кваліфікації злочинів. Склад злочину – юридична підстава кваліфікації”

(номер і назва теми)

Навчальний час _____ годин(и)

Для підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня “спеціаліст” спеціальності “Правознавство” (7.03040101) в ННІЗН НАВС
Обговорено і ухвалено на засіданні кафедри “___” __________ 2015 р., протокол № ____.

КИЇВ – 2015
Вид лекції: Інформаційна
Дидактичні цілі:

1. Навчальні: ознайомити студентів, курсантів та слухачів із поняттям «кваліфікація злочинів», історичним розвитком цього поняття, видами кваліфікації злочинів, проаналізувати принципи кваліфікації злочинів, визначити структуру, стадії та етапи кваліфікації злочинів.



  1. Розвиваючі: розвивати інтелектуальні здібності щодо розуміння кваліфікація злочинів, мислення щодо відмежування окремих видів кваліфікація злочинів, навести різні точки зору стосовно проблемних питань кваліфікація злочинів.

  2. Виховні: сприя­ти формуванню наукового світогляду щодо кваліфікації злочинів.


Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки:
Забезпечуючі дисципліни:

«Кримінальне право України. Загальна частина», «Кримінальне право України. Особлива частина»


Забезпечувані дисципліни:

«Криміналістика», «Кваліфікації злочинів підслідних ОВС»


Навчально-методичне забезпечення лекції:

Наочність: електронний підручник «Теорія кваліфікації злочинів»

Технічні засоби навчання: під час проведення лекції використовується мультимедійний проектор та комп’ютерна техніка.
План
Вступ
1. Поняття кваліфікації злочинів.

2. Принципи кваліфікації злочинів.

3. Види та функції кваліфікації злочинів. Значення правильної кваліфікації злочинів.

4. Структура кваліфікації злочинів.

5. Підстави та передумови кваліфікації злочинів.

6. Склад злочину і кваліфікація злочинів.

7. Юридичне закріплення результатів кваліфікації злочинів.

8. Механізм, правила, етапи та стадії кваліфікації.



9. Значення судових роз’яснень для кваліфікації злочинів.

Висновок

Перелік рекомендованих джерел


  1. Благов Е. В. Квалификация преступлений (теория и практика) / Благов Е. В. – Ярославль : Ярослав. гос. ун-т, 2003. – 212 с.

  2. Гаухман Л. Д. Квалификация преступлений: закон, теория, практика / Л. Д. Гаухман. – [2-е изд., перераб. и доп.] – М. : Центр ЮрИнфоР, 2003. – 448 с.

  3. Занина М. А. Коллизии норм права равной юридической силы (понятие, причины, виды) : монография. – 2-е изд., перераб. и доп. / М. А. Занина. – М. : РАП; Волтерс Клувер, 2010. – 144 с.

  4. Задоя К.П. Проблема вибору кримінально-правової норми: її зміст та прояви : наукова брошура / К. П. Задоя. – К., 2010. – 20 с.

  5. Кадников Н. Г. Квалификация преступлений и вопросы судебного толкования: теория и практика : учебное пособие / Кадников Н. Г. – М. : Норма, 2003. – 144 с.

  6. Кваліфікація злочинів : Навчальний посібник / За ред. О. О. Дудорова, Є. О. Письменського. – К. : Істина, 2010. – 430 с.

  7. Кваліфікація злочинів, підслідних органами внутрішніх справ : навч. посібник / [В. В. Коваленко, О. М. Джужа, А. В. Савченко, В. В. Кузнецов та ін.] ; За заг. ред. В. В. Коваленка ; за наук. ред. О. М. Джужи та А. В. Савченка. – К. : Атіка, 2011. – 648 с.

  8. Колосовский В.В. Квалификационные ошибки / Колосовский В. В. – СПб. : Издательство Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2006. – 157 с.

  9. Корнеева А. В. Теоретические основы квалификации преступлений : учеб. пособие / Корнеева А. В. ; под ред. А. И. Рарога. – М. : Проспект, 2010. –176 с.

  10. Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів : Навч. посіб. / М. Й. Коржанський. – [Вид. 3-тє доповн. та переробл.]. – К. : Атіка, 2007. – 592 с.

  11. Кримінальне право (Особлива частина) : підручник / за ред. О.О. Дудорова, Є.О. Письменського. – [2-ге вид.] – К. : «ВД «Дакор», 2013. – 786 с.

  12. Кудрявцев В. Н. Общая теория квалификации преступлений / Кудряцев В. Н. – [2–е изд., перераб. и доп.]. – М. : Юрист, 1999. – 304 с. – (Res cottidiana).

  13. Кузнецова Н. Ф. Проблемы квалификации преступлений : лекции по спецкурсу «Основы квалификации преступлений» / Науч. ред. и предисл. В. Н. Кудрявцева. — М. : Городец, 2007. — 334 с.

  14. Марін О. К. Кваліфікація злочинів при конкуренції кримінально-правових норм / Марін О. К. – К. : Атіка, 2004. – 224 с.

  15. Митрофанов І. І. Співучасть у злочині : навчальний посібник / І. І. Митрофанов, А. М. Притула. – Одеса : Вид-во «Фенікс», 2012. – 208 с.

  16. Навроцький В. О. Основи кримінально–правової кваліфікації : [навч. посіб.] / Навроцький В. О. – К. : Юрінком Інтер, 2009. – 512 с.

  17. Навроцький В. О. Теоретичні проблеми кримінально-правової кваліфікації : монографія / Навроцький В. О. — К. : Атіка, 1999. — 464 с.

  18. Нове кримінальне законодавство та постанови Пленуму Верховного Суду України (2001–2007 р.р.) / [авт. наук. ст. та упоряд. В. В. Кузнецов]. – К. : Паливода А.В., 2007. – 220 с.

  19. Пиленко Г. К. Теоретичні основи кваліфікації злочинів / Пиленко Г. К. – Запоріжжя : Запорізький національний університет, 2005. – 262 с.

  20. Практика судів України з кримінальних справ: 2006-2007 рр. / За заг. ред. Сташиса В. В., Тютюгіна В. І. – К : Юрінком Інтер, 2008. – 880 с.

  21. Рарог А. И. Настольная книга судьи по квалификации преступлений : практическое пособие / Рарог А. И. – М. : ТК Велби, Изд-во Проспект, 2006. – 224 с.

  22. Сабитов Р. А. Теория и практика квалификации уголовно-правовых деяний / Сабитов Р. А. – М. : Бек, 2003. – 389 с.

  23. Тарарухин С. А. Квалификация преступлений в судебной и следственной практике / Тарарухин С. А. – К. : Юринком, 1995. – 208 с.

  24. Теорія кваліфікації злочинів : Електрон. навч. посіб. [Електронний ресурс] / А. В. Савченко, В. В. Кузнецов, Л. О. Кузнецова, Л. Є. Вільхова. – Режим доступу до посіб.: http://www.naiau.kiev.ua/tslc/books/mnp_tkz/index.htm. – Назва з екрану.

  25. Кузнецов В. В. Теорія кваліфікації злочинів : [підруч.] / В. В. Кузнецов, А. В. Савченко ; за заг. ред. докт. юрид. наук, проф. В. І. Шакуна. – [5-те вид., переробл.]. – К. : Алерта, – 2013. – 320 с.

  26. Кримінальне право України: Особлива частина : підручник / Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, В. І. Тютюгін та ін.; за ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – 5-те вид., перероб. і допов. – Х. : Право, 2015. – 680 с.

  27. Кримінальне право України. Особлива частина. Альбом схем : Навч. посіб. –К. : Алерта, 2015. – 576 с.

  28. Кримінальне право України. Загальна частина. Альбом схем : Навч. посіб. – К. : Алерта, 2015. – 212 с.

  29. Кримінальне право України: Загальна частина : підручник / Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, В. І. Тютюгін та ін.. ; за ред. В. В. Сташиса, В.Я. Тація. – 5-те вид., перероб. і допов. – Х. : Право, 2015. – 528 с.


Вступ
Вчення (доктрина) про кваліфікацію злочинів має назву “теорія кваліфікації злочинів”. У сучасних вищих навчальних закладах юридичного профілю теорія кваліфікації злочинів вивчається в якості спеціального курсу, який завершує опанування блоком кримінально-правових дисциплін, закріплюючи у студентів, слухачів і курсантів знання про Загальну та Особливу частину кримінального права, практику застосування кримінального закону, готуючи студентську аудиторію до державних іспитів і подальшої самостійної практичної роботи. Теорія кваліфікації злочинів належить до конкретно-наукових, прикладних теорій. Завдяки цій теорії не тільки формулюються відповідні знання про правила та наукові основи кваліфікації злочинів, а й вирішуються практичні завдання, виробляються рекомендації для нормотворчої діяльності та правозастосовчої практики.

Одним з найважливих питань при застосуванні кримінального закону є визначення того, який саме конкретний злочин вчинила особа та якою нормою цей злочин передбачений. Цілком і повністю вирішується це питання у процесі кваліфікації злочинів.

Так, у низці норм КПК України згадується про поняття «правова кваліфікація кримінального правопорушення за законом України про кримінальну відповідальність» (статті 150, 155, 166, 214, 244 тощо). Однак і досі законодавчого визначення це поняття не отримало, а теоретична розробка проблеми кваліфікації злочинів найбільш повно та послідовно проводиться наукою кримінального права.

Сьогодні кваліфікація злочинів набуває особливої актуальності при оцінці кримінальних правопорушень вчинених в зоні АТО.



Наприклад, Рубіжанський міський суд Луганської області 14.01.2015 р. визнав винним ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 119 ч. 1 КК Українита призначити йому узгоджене сторонами покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років. Затвердив угоду про примирення, укладену 12 січня 2015 року в місті Краматорську між потерпілими ОСОБА_10 і ОСОБА_11 та обвинуваченим ОСОБА_1. Визнав винним ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 146 ч. 2 КК України та призначив йому узгоджене сторонами покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років. В силу ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначив ОСОБА_1 остаточне покарання у вигляді 5 (п'яти) років позбавлення волі. На підставі ст.ст. 75, 76 КК України звільнив ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк у вигляді 1 (одного) року та зобов'язавши його періодично з'являтися в органи виконання покарання за місцем дислокації батальйону «Айдар» у м. Старобільську Луганської області на реєстрацію.

У період з 14 по 19 листопада 2014 року, перебуваючи в м. Рубіжному Луганської області, ОСОБА_1 вступив з військовослужбовцем військової частини п/п В0624 ОСОБА_3, а також з громадянами ОСОБА_2 та ОСОБА_4, які не являлись військовослужбовцями, у злочинну змову, спрямовану на вчинення суспільно небезпечних діянь - незаконного обмеження свободи пересування громадян, їх обшукування, незаконного позбавлення волі тощо під виглядом нібито проведення роботи з виявлення осіб, причетних до терористичної діяльності. При цьому ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не мали інформації щодо осіб, які є терористами, та не мали законних підстав вчиняти такі дії.

Для реалізації свого злочинного наміру ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 за невстановлених обставин придбали автомобіль «Volkswagen Transporter» та вогнепальну зброю, зокрема ОСОБА_1 придбав кулемет ПК калібру 7,62х54 мм та боєприпаси до нього, а ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 - три автомати АКС-74У калібру 5,45 мм та боєприпаси до них.

Також ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 розподілили між собою ролі у вчиненні злочину. Зокрема ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 повинні були, погрожуючи вогнепальною зброєю, здійснювати незаконне затримання громадян, проводити їх особистий огляд та опитувати на предмет причетності до терористичної діяльності. ОСОБА_2 повинен був керувати автомобілем та у разі необхідності допомагати іншим співвиконавцям у вчиненні протиправних дій.

19.11.2014 р. ОСОБА_1 разом з ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з хибних міркувань забезпечення громадської безпеки вирішили патрулювати район мешкання військовослужбовця військової частини п/п В0624 ОСОБА_12, який проживає в АДРЕСА_5, для чого виїхали у цей район на автомобілі «Volkswagen Transporter», маючи при собі вищевказану вогнепальну зброю. При цьому ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 вирішили протиправно перевіряти у громадян, яких зустрічатимуть під час патрулювання, документи, що посвідчують особу, незаконно затримувати їх та позбавляти волі, застосовуючи при цьому до них насильство та погрожуючи вогнепальною зброєю для подавлення волі до супротиву.

ІНФОРМАЦІЯ_11 р. близько 21-00 год. ОСОБА_2, керуючи автомобілем «Volkswagen Transporter», в салоні якого перебували ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_3, рухаючись по провулку Куйбишева в м. Рубіжному Луганської області, побачив припаркований на узбіччі автомобіль ВАЗ-2101 з державним номерним знаком НОМЕР_1, в салоні якого знаходились раніше не знайомі вказаним особам водій ОСОБА_13 та пасажири ОСОБА_10 і ОСОБА_11. ОСОБА_2 зупинив автомобіль «Volkswagen Transporter» поруч з автомобілем ВАЗ-2101 та надав ОСОБА_13 незаконне розпорядження заглушити двигун і вийти з автомобіля.

У свою чергу ОСОБА_13, усвідомлюючи, що ОСОБА_2 висуває незаконні вимоги, побоюючись можливості настання для себе негативних наслідків, пов'язаних з порушенням його конституційних прав, спробував втекти та розпочав рух на своєму автомобілі.

Реалізовуючи свій злочинний намір, діючи за попередньою змовою, намагаючись зупинити автомобіль ВАЗ-2101 під керуванням ОСОБА_13 та провести незаконний огляд останнього, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 вийшли із автомобіля «Volkswagen Transporter» та відкрили вогонь з наявної у них вогнепальної зброї в напрямку автомобіля ВАЗ-2101. ОСОБА_1 зробив декілька пострілів з кулемета ПК калібру 7,62х54 мм, два з яких влучили в автомобіль ВАЗ-2101 і ОСОБА_13 При цьому ОСОБА_1 передбачав настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння у вигляді можливого заподіяння шкоди ОСОБА_13 та пасажирам автомобіля, але легковажно розраховував на їх відвернення, тобто діяв необережно у формі злочинної самовпевненості.

Внаслідок вказаних протиправних дій ОСОБА_1 водію автомобіля ВАЗ-2101 ОСОБА_13 була заподіяна поєднана травма у вигляді вогнепального кульового та осколкових сліпих проникаючих поранень грудної клітини зліва з пошкодженням лівої легені, вогнепального сліпого осколкового проникаючого поранення поперекової області зліва з пошкодженням кісток тазу та товстого кишечника, які ускладнилися масивною зовнішньою та внутрішньою крововтратою, від яких настала смерть останнього.

ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3, здійснюючи стрільбу, двічі влучили в автомобіль ВАЗ-2101 та один раз в цегляну огорожу поруч з автомобілем.

Після пострілів, зроблених ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3, автомобіль проїхав близько 30 метрів та зупинився, здійснивши зіткнення з цегляною огорожею, а вказані особи припинили стрільбу.

Оглянувши автомобіль ВАЗ-2101 та побачивши труп ОСОБА_13, ОСОБА_1 повідомив про подію правоохоронним органам та викликав швидку медичну допомогу.

Після цього ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3, діючи за попередньою змовою, продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, із застосуванням зброї - автоматів АКС-74У та кулемета ПК калібру 7,62х54 мм, шляхом її відкритого демонстрування з метою подавити волю до супротиву, віддали декілька незаконних усних розпоряджень ОСОБА_10 і ОСОБА_11 вийти з автомобіля та лягти на землю обличчям вниз. Здійснивши незаконний обшук та перевірку документів у вказаних осіб, ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 незаконно позбавили волі та утримували двох осіб - ОСОБА_10 та ОСОБА_11 в положенні лежачи на землі та стоячи на колінах протягом понад 1 годину до втручання працівників правоохоронних органів.

Така кваліфікація викликає певні сумніви, оскільки залишилася без правової оцінки, зокрема незаконне поводження зі зброєю, стрілянина у громадському місці.


1. Поняття кваліфікації злочинів.
Кваліфікувати злочин – означає встановити повну відповідність його ознак ознакам норми, що передбачає відповідальність за вчинення саме цього злочину. Тобто, кваліфікація злочину полягає у пошуку (визначенні) статті КК (статей, їх частин або пунктів), що передбачає відповідальність за скоєне суспільно небезпечне діяння. Термін “кваліфікація” походить від латинських слів – “qualis” (якість, який за якістю) та “facio” (роблю) [1]. У буквальному перекладі кваліфікація означає визначення якості, оцінку. Разом з тим цей термін багатозначний, оскільки може позначати й певну професію, спеціальність, рівень фахової підготовки до якої-небудь діяльності (праці), характеристику предмета чи явища, віднесення до певної категорії чи групи. З позиції права кваліфікація означає оцінку скоєного на підставі чинних правових норм, віднесення соціальних дій людей до певних нормативних категорій.

Що ж конкретно являє собою кваліфікація злочину та яке наукове визначення можна дати цьому поняттю? Щоб дослідити це питання пропонуємо прослідкувати генезис проблеми кваліфікації злочинів. З історичного погляду розвиток вчення про кваліфікацію злочинів можна поділити на декілька етапів:

1) стародавні часи;

2) середньовіччя;

3) кінець XVIIІ – початок XX століття;

4) радянський період;

5) сучасний період.

Відомо, що основи кваліфікації злочинів були закладені ще за часи Стародавнього Риму. У працях римських юристів (приміром, у Дігестах Юстиніана) розроблялися питання, пов’язані з тлумаченням і застосуванням закону, усуненням його прогалин і суперечностей, виробленням відповідних правил оцінки діянь тощо [2]. Деякі з принципових надбань далеких часів не втратили актуальності для кваліфікації й дотепер (наприклад, прийнятними і зараз є положення, які в перекладі з латинської мови інтерпретуються таким чином: “спеціальний закон скасовує загальний”, “співучасник слідує за головним виконавцем”, “у подібних справах виносяться однакові рішення” тощо).

У період середньовіччя з його орієнтирами на інквізиційні процеси спостерігається майже повна відсутність уваги до питань кваліфікації злочинів. Головним завданням для обвинувачення у той час було не вирішення загальних питань, а лише встановлення конкретного злочинця [3]. У пошуках відступників від віри (єретиків) злочином могла бути проголошена будь-яка дія, що не відповідала релігійним канонам чи інтересам феодалів. Суд не був пов’язаний з існуючим правом, а міг за власним розсудом і переконаннями притягувати осіб до кримінальної відповідальності. Зрозуміло, що період середньовіччя проблему кваліфікації злочинів наврядчи можна було зрушити з місця.

З кінця XVIIІ століття спостерігається підйом кримінально-правової науки та виникнення різних шкіл кримінального права, зокрема, антропологічної, соціологічної та класичної (її внесок оцінюється сучасниками як суттєвий). Цей період припадає на епоху буржуазних революцій, становлення та розвиток ідей законності, реформування системи правосуддя тощо. Усе це посприяло створенню національних кримінальних кодексів, ретельній диференціації кримінальної відповідальності та регулюванню положень, пов’язаних із правозастосовчою діяльністю. У працях видатних вчених-криміналістів тих часів (Ч. Беккарія, М. Таганцев, П. Люблінський тощо) висвітлювалися питання про суддівську роль щодо встановлення істини у кримінальних справах, значення складу злочину та вироблення чітких критеріїв у реалізації законодавчих норм [4]. На початку XX століття правники не тільки вказували на наукові проблеми кваліфікації злочинів, а вже намагалися запропонувати конкретні шляхи їх вирішення. Іноді це призводило до численних дискусій і полеміки з боку опонентів (Є Васьковський, Г. Шершеневич тощо), проте саме таким чином досягалася істина [5].

Розвиток вчення про кваліфікацію злочинів у радянській науці включає два періоди: перший – від 1917 р. до кінця 50-х років, другий – від кінця 50-х років і практично до наших днів. У перші роки радянської влади ті, на кого держава покладала здійснювати кримінально-правову оцінку діянь винних осіб керувалися своєю “революційною свідомістю” та “пролетарським (селянським) походженням”, а відтак цей процес був занадто швидким і, як правило, закінчувався розстрілом. Тим же розстрілом або концтаборами переважно закінчувалася кваліфікація злочинів під час сталінських репресій [6]. Панування тоталітарного режиму та зневага до законності аніяк позитивно не позначалися на розробці положень про кваліфікацію злочинів. Проте подальший розвиток історії посприяв активізації наукових пошуків щодо питань кваліфікації злочинів.

Перші вагомі праці з теорії кваліфікації злочинів були надруковані лише після Другої світової війни. Зумовлювалося це, якнайменш, двома чинниками: по-перше, послабленням репресійних механізмів сталінізму у колишньому СРСР і посиленням позицій громадської думки та кримінально-правової науки; по-друге, наявністю низки міжнародних зобов’язань, які взяв на себе СРСР щодо дотримання прав і свобод людини і громадянина. Однією з важливих праць на цю тему була робота професора О. Герцензона “Квалификация преступлений”. Кваліфікацію злочинів О. Герцензон визначав як встановлення відповідності конкретного діяння ознакам того чи іншого складу злочину, передбаченого кримінальним законом [7]. У подальшому найбільший внесок у розвиток теорії кваліфікації злочинів зробив академік В. Кудрявцев. На його думку, кваліфікація злочинів – це встановлення та юридичне закріплення точної відповідності між ознаками вчиненого діяння та ознаками складу злочину, передбаченого кримінально-правовою нормою [8]. Це визначення з невеликими уточненнями було підтримано й іншими вченими – А. Зелінським [9], Б. Куріновим [10], С. Тарарухіним [11].

Дефініція, яка була запропонована В. Кудрявцевим і підтримана іншими криміналістами, в цілому є вдалою. Разом з тим, наведене визначення викликає низку зауважень: 1) воно стосується лише офіційної кваліфікації (оскільки юридичне закріплення результатів кваліфікації характерне лише для неї), проте ця обставина у визначенні не відзначена; 2) встановлення відповідності між фактичними ознаками вчиненого посягання і ознаками, передбаченими кримінально-правовою нормою, це лише один із етапів процесу кваліфікації злочину, оскільки кваліфікація починається з пошуку кримінально-правової норми, яка передбачає відповідальність за скоєне; 3) не зазначено, що при кваліфікації враховуються не вci ознаки скоєного, а тільки ті, що мають юридичну значущість; 4) неточною є позиція, що кваліфікація стосується тільки юридичної оцінки діяння (насправді вона поширюється на все посягання в цілому, включаючи його предмет, потерпілого, суспільно небезпечні наслідки, ознаки суб’єкта тощо); 5) сумнівно, що в процесі кваліфікації встановлюється відповідність між фактичними ознаками скоєного i ознаками складу злочину, бо склад злочину, як юридична конструкція, виступає в ролі інструменту, що використовується при кваліфікації (через це кваліфікація скоріш за все полягає у встановленні відповідності між фактичними ознаками посягання i законом, який передбачає відповідальність за це посягання); 6) із визначення не випливає, що при кваліфікації злочинів застосовується як кримінальний закон, так i нормативні акти інших галузей права (а це має місце при наявності бланкетних диспозицій).

Проблеми кваліфікації злочинів були предметом уваги й Я. Брайніна, який досліджував їх як частину процесу застосування кримінально-правової норми. Цим вченим у публікаціях 60-х років минулого століття [12] було акцентовано увагу на питаннях розмежування стадій застосування кримінального закону та додатково аргументовано, що кваліфікація злочину є необхідним елементом об’єктивної істини, котра встановлюється у справі. Таким же чином – як складову процесу застосування кримінального закону – розглядають кваліфікацію злочинів А. Наумов та А. Новіченко, які у своїх роботах зупинилися на питаннях щодо колізії кримінально-правових норм, конкретизації оціночних понять, подолання помилок при кваліфікації тощо [13]. Одні праці вчених були присвячені методиці кваліфікації злочинів [14], інші – встановленню суб’єктивної сторони для кваліфікації скоєного [15], треті – аналізу практично-прикладних питань кваліфікації та кваліфікації окремих видів злочинів [16].

Сучасна кримінально-правова доктрина України дає декілька визначень поняттю “кваліфікація злочинів”. Найбільш вживаним є таке визначення: кваліфікація злочинів – це встановлення і юридичне закріплення точної відповідності між ознаками діяння, вчиненого суб’єктом, й ознаками складу злочину, передбаченого законом про кримінальну відповідальність. У широкому розумінні кваліфікація злочинів – це: 1) “результат кримінально-правової оцінки діяння органами дізнання, попереднього розслідування, прокуратури та суду внаслідок чого констатовано, що скоєне є злочином, визначена норма(и) кримінального закону, яка(і) передбачає(ють) відповідальність за скоєне, встановлена відповідність між юридично-значущими ознаками посягання і ознаками злочину, передбаченими законом і процесуально закріплений висновок про наявність такої відповідності” (професор В. Навроцький) [17]; 2) “кримінально-правова оцінка вчиненого діяння, вибір і застосування до нього тієї кримінально-правової норми, яка найбільш повно описує його ознаки” (професор М. Коржанський) [18].

У науці кримінального права слід відмежовувати поняття “кримінально-правова кваліфікація” та “кваліфікація злочинів”. Поняття “кваліфікація злочинів” є видовим і вужчим за обсягом, а тому воно входить в родове “кримінально-правова кваліфікація” (ширше за обсягом) і становить лише його частину. При цьому кримінально-правова кваліфікація включає у себе не тільки кваліфікацію злочинів, а й кваліфікацію інших діянь, які можуть і не бути злочинами (малозначних діянь, діянь, вчинених за обставин, що виключають злочинність діяння, діянь осіб, які є неосудними або не досягли віку кримінальної відповідальності, тощо). У свою чергу кваліфікація злочину – це реалізація кримінального закону, застосування до вчиненого діяння конкретної кримінально-правової норми або підведення певного злочину під ознаки конкретної норми.

З поняттям “кваліфікація злочину” щільно пов’язані поняття “застосування кримінального закону”, “притягнення до кримінальної відповідальності”, “кримінально-правове ставлення у вину” тощо. Зазначимо, що ці поняття не є рівнозначними, повністю не співпадають з поняттям “кваліфікація злочину”, а тому використовуються паралельно та є суміжними кримінально-правовими категоріями. Так, професор П. Воробей, досліджуючи проблеми кваліфікації злочину та кримінально-правового ставлення у вину, відзначив що ці два поняття співвідносяться між собою як форма і зміст, де формою є кваліфікація, а ставлення у вину – її змістом [19]. Формальність кваліфікації злочинів ґрунтується на формальності кримінально-правової норми. Саме тому кваліфікація злочину неможлива без певної форми, яка завжди чітка, відповідна та конкретна. Конкретність кваліфікації полягає у застосуванні конкретної кримінально-правової норми – статті, її частини чи пункту частини статті кримінального закону. Такий підхід визначає конкретність, персоніфікованість і відповідність кримінальної відповідальності, а також сутність, зміст і обсяг обвинувачення. При цьому кваліфікація злочину повинна повною мірою дорівнювати обвинуваченню, а обвинувачення – кваліфікації злочину.

Слід констатувати, що у процесі застосування кримінально-правових норм кваліфікація займає центральне місце. Будучи однією з форм реалізації права (поряд з такими, як його дотримання, виконання, використання), застосування закону вирішує конкретні справи на підставі правових норм. Змістом застосування кримінального закону є примушення до реалізації кримінально-правових норм, покладення відповідальності з боку держави (в особі її компетентних органів) на осіб, які припустили порушення відповідних заборон.

Для кваліфікації важливо додержуватися стадій (етапів) застосування кримінального закону:

– проаналізувати (встановити) фактичні обставини справи;

– знайти (здійснити вибір) норми, що має бути застосована;

– переконатися у правильності (істинності) тексту джерела, яке містить необхідну норму;

– визначити межі дії обраної норми у часі, у просторі та за колом осіб;

– зробити тлумачення (з’ясувати зміст) норми;

– прийняти рішення та втілити його у нормативно-правовий акт, що закріплює таке рішення [20].

Однак застосування кримінально-правових норм включає не тільки кваліфікацію злочинів, а й призначення покарання, звільнення від нього та його відбування тощо. З огляду на це кваліфікація злочинів покриває лише ту частину процесу застосування кримінального закону, котра полягає у виборі кримінально-правової норми та процесуальному закріпленні цього вибору в матеріалах кримінального провадження (письмовому повідомленні про підозру, постанові, клопотанні, обвинувальному акті, угоді про примирення, вироку, ухвалі тощо).

Щодо наукових основ кваліфікації злочинів, то вони охоплюють розгляд положень щодо принципів, видів, функцій, значення, структури, підстав, передумов, правил, механізму, етапів і стадій кваліфікації злочину, юридичного закріплення її результатів тощо. Усе вищенаведене дозволяє стверджувати, що поняття кваліфікації злочинів у юридичній літературі характеризується складністю та багатоаспектністю, а вчення про кваліфікацію злочинів потребує свого подальшого розвитку та вдосконалення у різноманітних напрямках.

  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка