Лекція з предмету «Теорія і методика викладання гімнастики»



Скачати 210.98 Kb.
Дата конвертації30.12.2016
Розмір210.98 Kb.
ПІВДЕННО-УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ

ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

(м. Одеса) ім. К.Д.УШИНСЬКОГО
Кафедра гімнастики


ГІМНАСТИЧНА ТЕРМІНОЛОГІЯ

лекція з предмету

«Теорія і методика

викладання гімнастики»


Склав:

викладач кафедри гімнастики

Солом’яний О.М.

м. Одеса


2007

План викладу
1. Зміст і значення гімнастичної термінології.

2. Основні вимоги до гімнастичної термінології.

3. Основні терміни.

3.1. Терміни на гімнастичних приладах.

3.2. Назви основних положень і рухів.

4. Правила користування гімнастичною термінологією.

4.1. Правила скорочення описування вправ.

4.2. Правила, що уточнюють запис і назву вправ.

4.3. Правила записування і називання вправ.

5. Література до теми.



1. ЗМІСТ І ЗНАЧЕННЯ ГІМНАСТИЧНОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ.
В енциклопедичному тлумаченні «термін» – це слово або словосполучення, що визначає спеціальне поняття якоїсь галузі науки, техніки, мистецтва, суспільного життя тощо. Терміни відрізняють­ся від звичайних слів мови, які можуть і не містити якогось кон­кретного поняття, а мати лише певне значення, як, наприклад, службові слова.

Як і термінологія інших галузей знань, гімнастична терміноло­гія розвивалась і продовжує розвиватись та вдосконалюватись ра­зом з розвитком гімнастики.

Гімнастична термінологія має свої особливості. Вона стано­вить складну систему термінів і правил користування ними при поясненні та записуванні вправ. Специфіка гімнастичної терміно­логії полягає в тому, що фізичні вправи, які використовуються в гімнастиці, дуже різноманітні і рідко зустрічаються в звичайній діяльності людини.

Переважна більшість гімнастичних вправ мають абстрактний і штучний характер, через що пояснити їх дуже важко.

Якщо при описуванні гімнастичних вправ або при проведенні занять користуватися звичайною мовою, то неминуча багатослів­ність і зайва трата часу на пояснення назви вправи. Так, щоб пояс­нити своїми словами термін «упор лежачи», потрібно більше де­сятка слів. Але й тоді пояснення буде не зовсім зрозумілим. Тому при описуванні вправ з гімнастики користуються умовними позна­ченнями — термінами, що дає змогу складні рухи визначати одним або кількома словами.

Як у педагогічному процесі в цілому, так і у викладанні гімна­стики зокрема слово відіграє велику роль. І. П. Павлов, характе­ризуючи слово як умовний подразник, підкреслював його винятко­ве значення в діяльності людини. Він говорив, що слово для лю­дини такий самий реальний умовний подразник, які всі інші, спіль­ні в неї з тваринами, але разом з тим і такий багато об’ємний, як ніякий інший; він не підходить у цьому розумінні ні для кількіс­ного, ні для якісного порівняння з умовними подразниками тварин.

Термінологія гімнастичних вправ дає можливість ширше вико­ристовувати слово в процесі викладання гімнастики. Кожний тер­мін включає в себе ціле поняття. Тому термін є більш універсаль­ним подразником, бо дає можливість створити уявлення про рух.

Гімнастичний термін відображає суть техніки виконання впра­ви. Спортсмен розуміє, як виконувати ту чи іншу вправу (розги­ном, обертом, дугою, прогнутим, зігнутим, поступово, швидко і т.д.). Крім того, термінологія сприяє створенню готовності спорт­сменів до осмисленого виконання рухових завдань.

Спеціальними дослідженнями встановлено, що термінологія сприяє кращому запам'ятовуванню вправ, техніки їх виконання.

Спостереження показали, що досконале оволодіння терміноло­гією— справа не легка. Студенти III–IV курсів, проходячи педа­гогічну практику в школах, часто відчувають труднощі при пояс­ненні термінології; вони допускають багато помилок у командах і в поясненні комбінацій, не завжди вміють розібрати класифіка­ційну програму з гімнастики, роблять багато помилок у конспектах, описуючи вільні вправи і вправи на гімнастичних приладах. У процесі навчання студенти розуміють пояснення викладача, порівняно легко орієнтуються в знайомих елементах, з'єднаннях, комбінаціях і можуть виконати завдання без демонстрації. Але розповісти про те, що вони щойно зробили, відповідно до вимог терміноло­гії більшість з них не може. При розповіді вони часто допускають неточності, багатослівність, перекручують і плутають терміни, пропускають елементи. Тому мало розуміти термінологію, треба ще й досконало володіти нею. Для цього протягом усього періоду навчання в інституті слід бути уважним до того, що говорить ви­кладач, постійно записувати основні терміни і, перш ніж виконати нову вправу, викласти її усно й повторювати доти, поки не запам'я­тається. На заняттях треба користуватися гімнастичною терміно­логією, читати спеціальну літературу.

Гімнастичну термінологію, яка діє тепер, введено в 1938 р. До того часу в гімнастиці вживали термінологію, перекладену в 1911 р. з чеської мови на російську одним з діячів сокольської гімнастики М. В. Манохіним. Вона не враховувала особливостей російської мови, її граматичної структури, засмічувала мову незрозумілими словами. Так, наприклад, для вправ на приладах вживали такі тер­міни: «велевишмяг» (оберт у вис), «всклепка» (підйом розгином), «мети» (перемахи на коні з ручками), «скорочка» (зігнути ноги), «отбочка» (боком) і т. д.

Для позначення рухів руками було вжито дієслово «ручить», якого в російській мові немає, для рухів ногами введено слово «ножить». Для визначення напряму руху або кінцевого положен­ня використовували терміни: «предручить» (руки вперед), «взручить» (руки вгору), «заручить» (руки назад), «вножить» (ногу вбік), «розножить» (ноги нарізно) і т. д.

Усе це робило термінологію незрозумілою, мало доступною. Нею могла користуватися лише невелика кількість спеціально під­готовлених фахівців гімнастики.

Така термінологія не могла сприяти успішному розвитку гім­настики в нашій країні. Тому в 1933 р. на Всесоюзній гімнастич­ній конференції було розглянуто питання про її заміну. Була ство­рена комісія по розробці нової гімнастичної термінології. У 1938 р. така термінологія була опублікована ї рекомендована для загаль­ного вживання.

За цей час сталися зміни і в словниковому складі. У зв'язку з появою нових вправ з гімнастики і зростання спортивної майстер­ності гімнастів з'явилися нові терміни, а деякі з старих втратили своє значення і були виключені з гімнастичної термінології.

На Всесоюзній гімнастичній конференції 1965 р. були прийняті зміни і поправки такого характеру: всі порядкові вправи були включені до стройових, замінено терміни підйому «зависом» і «вер­хом» термінами «підйом на правій (лівій)», «підйом правою (лі­вою)»; замість «стойка на кистях» – «стойка на руках», термін «ластівка» замінено терміном «рівновага». Введено новий термін «переліт» для означення руху гімнаста над приладом з відпускан­ням рук і переходом у вис та ін.

Щоб зробити терміни доступними, автори спиралися на основ­ний словниковий фонд і граматичну будову рідної мови, а також на добір термінів відповідно до характеру і форми вправ.

Слід зазначити, що з розвитком гімнастики виникли так звані «народні» терміни: «берізка», «жабка», «колесо», «крокодил», «шпагат», «міст» та ін. Це сталося внаслідок того, що офіційна тер­мінологія Манохіна була недостатньо зрозумілою.

Переосмислення значення слів рідної мови можливе в терміно­логії але тільки в тому випадку, коли підібрані назви для вправи розкриватимуть їх суть, наприклад: терміни «шпагат», «міст» тепер офіційно узаконені в термінології. Такі терміни, як «крокодил», «бе­різка», «вис пливучи» не можуть бути прийняті в нинішній термі­нології тому, що вони не відповідають смисловому характеру дії.

Утворення сучасної гімнастичної термінології, здійснене на базі словникового фонду рідної мови, зробило її зрозумілою, зручною для вивчення, доступною широким колам фахівців фізичного вихо­вання і спорту, а також тим, хто бажає займатися гімнастикою.


2. ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО ГІМНАСТИЧНОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ.
Доступність. Доступність гімнастичної термінології забезпе­чується насамперед точним добором термінів і правильним кори­стуванням ними. При доборі термінів слід спиратися на основний словниковий фонд мови, якою проводиться фізичне виховання, а також на інтернаціональні слова-терміни, які повністю відпові­дають законам словоутворення. Така термінологія є життєвою, стійкою, бо вона розвивається і вдосконалюється разом з рідною мовою.

Точність. Точність назви і запису вправи зумовлюється прави­лами створення термінів і їх використання. Термін повинен ство­рювати виразне уявлення про вправу, її технічну основу, форму і спосіб виконання. У цьому запорука успішного формування гімна­стичних навичок і постійного зростання майстерності спортсменів. Точність зумовлюється недопустимістю різного тлумачення гімна­стичних термінів.

Стислість. Стислості назви і запису вправ досягають переважно за допомогою умовних термінів, які скорочують опис у кілька ра­зів. Крім того, стислість передбачена спеціально розробленими правилами гімнастичної термінології, про яку мова буде далі.
3. ОСНОВНІ ТЕРМІНИ.
У розділі подано основні терміни. Для більш досконалого вивчення термінології слід звертатися до посібника О. Т. Брикіна «Гимнастическая терминология».

3.1. ТЕРМІНИ НА ГІМНАСТИЧНИХ ПРИЛАДАХ.
Вісь поздовжня лінія, що проходить через робочу частину приладу (на брусах – уздовж жердин, на гімнастичному коні – вздовж його тіла, на кільцях – уявна лінія через точки хвату, на перекладині – вздовж грифа тощо).

Назву окремих частин гімнастичних приладів визначають залеж­но від положення гімнаста в процесі виконання вправ (права, лі­ва жердина; права, ліва рука на коні; ближча, дальня частини – у стрибкових приладів). Ближчою називається частина приладу, розташована біля місця поштовху ногами, а дальньою – біля місця приземлення.

Хвати.

Хват – спосіб, за допомогою якого гімнаст тримається за прилад.

У практиці виконання вправ бувають хвати зверху, зни­зу, зворотний і їх варіанти:



хват зверху – хват, при якому великі пальці рук повернуті все­редину;

хват знизу – хват, при якому великі пальці рук повернуті на­зовні;

зворотний хват — хват, при якому руки повернуті всередину, а великі пальці – назовні;

різний хват –одна рука хватом зверху, друга – знизу;

схресний хват – хват, при якому права (ліва) рука буде у хваті з лівого (правого) боку над лівою (правою) рукою чи під нею;

широкий хват – хват, при якому руки розміщені ширше плечей;

вузький хват – хват, при якому руки розміщені вужче плечей;

глибокий хват – хват, при якому кисті рук зігнуті і лежать на приладі зверху.

Положення гімнаста відносно приладу і підлоги. Назви положення гімнаста визначають відносно його розташування щодо приладу і підлоги – спереду, ззаду, боком, поздовжньо і впоперек:



спереду – гімнаст повернутий обличчям до приладу або під­логи;

ззаду – гімнаст повернутий спиною до приладу або підлоги;

боком – гімнаст повернутий правим чи лівим боком до при­ладу;

поздовжньо – плечова вісь гімнаста паралельна осі приладу;

упоперек – плечова вісь гімнаста перпендикулярна до осі при­ладу.

Назва рухів кінцівками один відносно одного і за напрямом.

Один відносно одного рухи можуть бути: одночасними, почерговими, послідовними, однойменними і різнойменними; за напрям­ком — у лицьовій, бічній і горизонтальній площинах.

Одночасні – рухи кінцівками, що виконуються одночасно.

Почергові – рухи, що виконуються спочатку однією, а потім другою кінцівкою.

Послідовні – почергові рухи кінцівками з відставанням однієї кінцівки від другої на половину амплітуди.

У лицьовій площині – рухи кінцівками, що виконуються у фронтальній площині – перед тілом або за тілом.

У бічній площині – рухи кінцівками, що виконуються в пе­редньо-задньому напрямі відносно тіла.

У горизонтальній площині – рухи, що виконуються в площині, паралельній підлозі.

Однойменні – рухи, що за напрямом збігаються з найменуван­ням кінцівки (правої, лівої).

Різнойменні – рух правою рукою або ногою в лівий бік і нав­паки.

Хвилеподібні – поєднання одночасних і послідовних рухів у кількох суглобах: згинання і розгинання в суглобах ніг, тулуба і рук, яке здійснюється послідовно від одного суглоба до другого.
3.2. НАЗВИ ОСНОВНИХ ПОЛОЖЕНЬ І РУХІВ.
Вихідне положення (в. п.) – положення гімнаста, з якого починається виконання вправи.

Кінцеве положення – положення, яким закінчують вправу.

Інколи кінцеве положення попередньої вправи є вихідним по­ложенням для наступної.



Вис – положення гімнаста на приладі, при якому його плечі розміщені нижче приладу (в окремих випадках, коли плечі гімна­ста нарівні з приладом або вище, критерієм може бути момент притягання, завдяки якому гімнаст утримується з цьому поло­женні. Наприклад: вис стоячи на перекладині з нахилом назад).

Мішаний вис – різновидність вису, при якому гімнаст має до­даткову опору якоюсь іншою частиною тіла, найчастіше ногами.

Упор – таке положення гімнаста з опорою руками на приладі чи підлозі, при якому його плечі розміщені вище приладу (в окре­мих випадках можуть бути нарівні з приладом). Визначальним критерієм буде момент відштовхування, завдяки якому гімнаст утримується в цьому положенні (наприклад, «хрест» на кільцях, упор лежачи на підлозі, ноги на гімнастичній стінці вище плечей).

Мішаний упор — різновид упору, при якому гімнаст має додат­кову опору об прилад чи підлогу якоїсь частини тіла, найчастіше ніг.

Сід – таке положення гімнаста, коли опори руками об підлогу немає. Розрізняють сід ноги нарізно й сід на стегні на брусах; при цьому гімнаст тримається руками за прилад.

Підйом – перехід в упор з вису або з нижчого упору.

Спад – перехід з упору у вис або в нижчий упор.

Розмахування – маятникоподібний рух окремих частин тіла або всього тіла відносно приладу.

Мах – маятникоподібний рух окремих частин тіла відносно ін­ших або всього тіла відносно приладу в одному напрямі.

Розкачування – маятникоподібний рух тіла разом з приладом.

Перемах – переміщення однієї або обох ніг через прилад.

Схрещування – два перемахи, виконані назустріч один одному.

Коло – рух по замкнутій кривій.

Поворот – обертальний рух тіла навколо вертикальної осі.

Оберт – коловий обертальний рух навколо осі приладу.

Викрут – швидкий перехід з вису ззаду у вис і, навпаки, вна­слідок обертального руху в плечових суглобах.

Стрибок – зліт після відштовхування ногами або руками від точки опори.

Зіскок – стрибок з приладу.

Перекат – рух уперед або назад з послідовним доторканням частинами тіла до опори без перевертання через голову.

Переворот – коловий рух тіла через голову з проміжною опорою (терміни «підйом переворотом», «зіскок переворотом» і «переворот уперед із стойки на руках у вис на приладах» визначають лише характер виконання вправи, тобто перевертання тіла).

Сальто – повний коловий, безопірний рух з перевертанням ті­ла через голову (як правило, цій назві відповідає виконання впра­ви в групуванні, в інших випадках називають сальто зігнувшись чи прогнувшись).

Стойка – вертикальне положення тіла (головою вгору або вниз). Якщо стойка головою вгору, то до слова «стойка» нічого не додають. В інших випадках визначають вид стойки словами: на лопатках, на грудях, на плечах, на голові і на руках, на перед­пліччях, на руках, на одній руці.
4. ПРАВИЛА КОРИСТУВАННЯ ГІМНАСТИЧНОЮ ТЕРМІНОЛОГІЄЮ.
Правила гімнастичної термінології, які забезпечують її точ­ність, стислість і певною мірою доступність, можна поділити на такі:

1. правила скорочення описування вправ;

2. правила, що уточнюють запис і назву вправ;

3. правила записування і називання вправ.

Розглянемо кожну з цих правил.


4.1. ПРАВИЛА СКОРОЧЕННЯ ОПИСУВАННЯ ВПРАВ.
У зв'язку з тим, що вправи виконуються згідно з правилами, а також для стислого описування рухів в окремих випадках без шкоди для точності можна не вимовляти і не записувати деякі слова і терміни, які часто зустрічаються.

Якщо передбачено звичне виконання вправ і немає особливих вказівок щодо зміни форми, то з запису і назв вправ виключають такі слова: «з прямими руками» (рукою), «з прямими ногами» (ногою), «ноги разом», «витягнутими носками», «з прогинанням у кінці стрибка чи зіскоком з приладу» і т. д.

Не пишуться також слова:

- «ноги разом» при описуванні вихідних положень. Наприклад: треба сказати «вихідне положення – руки на пояс», а не «руки на пояс, ноги разом»;

- «долонями вниз» у положенні руки в сторони і «долонями все­редину» в положенні руки вниз, уперед, угору;

- «дугами вперед», коли треба підняти руки вгору з положення руки вниз, і навпаки;

- «дугами», «дугою», якщо рухи здійснюються найкоротшим спо­собом. Наприклад, з вихідного положення руки вниз треба пере­вести в положення руки в сторони. Слід сказати просто «руки в сторони», а не «дугами назовні руки в сторони». Якщо пропону­ється інший напрям руху, наприклад, коли треба перевести руки в сторони, але спочатку підняти їх уперед, слід сказати: «дугами вперед руки в сторони»;

- «тулуб» при виконанні нахилів. Але при поворотах слово «ту­луб» повинно залишитися в записі і в назві. Наприклад, правиль­ний запис: «нахил уперед», але «поворот тулуба направо»;

- «нога» при виконанні перемахів. При виконанні вільних вправ у деяких випадках слово «нога» може бути в записі збережене;

- «зігнувшись» при виконанні нахилів, але слово «прогнувшись» у записі залишається;

- «підняти», «виставити», «опустити» при виконанні рухів ногами і руками;

- «нога» у виразах: «права (ліва) нога ззаду, спереду, в сторо­ну, на носку» при виконанні кроків уперед, назад чи в сторону. Приклад правильного запису: «крок правою вперед» або «крок пра­вою в сторону» і т. д.;

­- «поздовжньо» і «поперек», якщо для прикладу характерне те чи інше положення. Так, наприклад, виключаються слова: «на пере­кладині, поздовжньо», «на низьких брусах і колоді – поперек»;

- «вперед» при виконанні перемаху;

- «хватом за ручки» при описуванні вихідних положень перед виконанням вправ на коні.

Так само виключають слова, що визначають кінцеві положення рухів, якщо без вказівок опис буде зрозумілим. Наприклад: вико­нуючи підйоми правою (лівою), на правій (лівій) нозі, немає по­треби вставляти слова «в упор правою» або «в упор» при вико­нанні всіх підйомів на всіх приладах.

У тих випадках, коли вправу можна виконати в різні кінцеві положення, слід визначити, в які саме положення. Крім простого упору, наприклад, з вису зігнувшись на брусах, можна виконати підйом розгином в упор на руках і в упор; тоді в першому випад­ку треба сказати «підйом розгином в упор на руках», а в друго­му – «підйом розгином».

Не називають і слів, що визначають напрям рухів, якщо мож­ливий тільки один напрям. Наприклад, не треба говорити: «з вису зігнувшись махом назад викрут уперед»; досить сказати «викрут уперед».


4.2. ПРАВИЛА, ЩО УТОЧНЮЮТЬ ЗАПИС І НАЗВУ ВПРАВ.
Наявність у гімнастичній термінології особливих правил на уточнення запису і назви вправ пояснюється в основному двома причинами. По-перше, без цих правил можливе різне тлумачення порядку записування і принципу визначення напряму руху. По-друге, в гімнастичній термінології по­винні бути умовні позначення, суть яких була б точно зумовлена.

Правила, що уточнюють назву і запис вправ, такі:

1. Усі рухи окремими частинами тіла дістають назву залежно від положення відносно тулуба, а не горизонту.

Наприклад, «з упору лежачи» нога може бути піднята не вгору, як це можна назвати, орієнтуючись на горизонт, а назад, виходячи з положення її від­носно тулуба. З положення «лежачи на спині» руки можуть бути піднятими вгору відносно горизонту, проте відповідно до прийня­тих правил це положення треба назвати «руки вперед». Це пра­вило ліквідує двояке тлумачення назви, отже, забезпечує її точ­ність.

2. Напрям рухів руками визначають з самого початку. До речі, у назвах і при записуванні рухів руками замість слова «рухом» користуються словами «дугою» (дугами).

Розглянемо можливий напрям рухів з основних вихідних по, ложень:

а) руки в сторони — дугами: вниз, вгору, уперед і назад;

б)руки вперед — дугами: вниз, догори, усередину, назовні;

в) руки вниз і вгору — дугами вперед, назад, усередину, назов­ні, вправо, вліво.

3. Рекомендується такий порядок слів у записі і назвах рухів руками: спосіб, напрям, назва кінцівок і кінцеве положення.

На­приклад, з положення «руки в сторони» треба записати: «дугами донизу руки вгору» або навпаки — «дугами всередину руки в сто­рони».

4. Якщо рух здійснюється кількома частинами тіла одночасно, то прийнято записувати їх у такій послідовності: рух ногами, потім тулубом, руками, головою.

Наприклад, «праву в сторону на носок, нахил вправо, руки за голову, поворот голови направо» (або «ди­витись на праве плече»).

5. Повороти на 45°, 90°, 180° градусами не позначають, а запису­ють слова «півповороту направо» (наліво), «поворот направо» (на­ліво), «кругом». У всіх інших випадках говорять: «Поворот на­право (наліво), на 135, 360, 540 і т. д. градусів».

6. Напрям розкачування на кільцях визначають за положенням гімнаста в процесі виконання вправи. Якщо обличчя гімнаста по­вернуте в бік руху, то говорять про розкачування вперед, якщо в протилежний бік, то розкачування назад. Отже, цілком можли­во скласти цілу комбінацію на кільцях у розкачуванні, в якій не буде жодного качу назад. Наприклад: «На качі вперед поворот направо кругом – на качі вперед поворот наліво кругом – на качі вперед махом уперед зіскок».

7. Напрям бічних стрибків і зіскоків визначають за напрямом ру­ху тіла над приладом.

Наприклад, назву зіскоку і стрибка кутом визначатиме положення тіла над приладом спиною до нього. Про­стеживши, куди рухається тіло в цьому положенні, легко визна­чити напрям зіскоку чи стрибка.

8. У гімнастичній термінології дві крапки (:), кома (,), тире (–), сполучник «і», прийменник «з» мають особливі умовні значення.

Зокрема, при записуванні вправ на гімнастичних приладах:

тире () ставиться між елементами у комбінації, де можлива пауза;

кома (,) показує черговість елементів у комбінації без паузи;

сполучник «і» свідчить, що наступний елемент треба виконувати після закінчення попереднього без зупинки;

прийменник «з» показує, що наступний елемент треба викону­вати одночасно з закінченням попереднього.

Приклад записування вправ на перекладині: «з розмахування у висі, підйом розгином – оберт назад – спад у вис зігнувшись і підйом правою – перемах правою назад – зіскок дугою з поворо­том кругом».

При описуванні вільних або загально розвиваючих вправ спо­лучник «і» і прийменник «з» мають ті самі умовні значення, що й при описуванні вправ на приладах. Знаки кома (,) і тире (–) особ­ливих умовних значень не мають.
4.3. ПРАВИЛА ЗАПИСУВАННЯ І НАЗИВАННЯ ВПРАВ.
Записуючи і нази­ваючи будь-яку гімнастичну вправу, треба дати про неї повне й точне уявлення. З запису чи назви гімнаст повинен дізнатися, з якого вихідного положення виконувати вправу, спосіб і напрям руху, точно уявити, яка частина тіла здійснює рух і на якій части­ні приладу, а також в якому положенні вправа закінчується.

Ігнорування цих вимог може призвести до різного тлумачення способу виконання вправи.

У тому випадку, коли однією назвою можна дати точне уявлен­ня про рух, слід керуватися правилами скорочення та здоровим глуздом і обмежувати запис тільки необхідними компонентами, до­биваючись гранично короткого виразу. Наприклад, з двох записів комбінації на кільцях: «з розмахування у висі вис зігнувшись — викрут уперед, зіскок дугою» і «розмахування у висі махом уперед вис зігнувшись, махом назад викрут уперед у вис зігнувшись, зі­скок дугою до стойки на підлозі», другий варіант не відповідає правилам скорочення; крім того, вія не уточнює перший, незва­жаючи на те, що має майже вдвічі більший обсяг.

Немає потреби щоразу називати вихідне положення для на­ступного елемента, коли воно є кінцевим положенням поперед­нього.



Форми запису гімнастичних вправ.

Існують різні форми запису гімнастичних вправ. Тією чи іншою формою користуються залежно від змісту заняття і його завдань. Крім того, для створення посібників, програм, навчальної документації також застосовують відповідні правила записування гімнастичного матеріалу.

У практиці роботи прийнято такі форми запису:

1. Загальний запис. Користуються цією формою при складанні програм, деяких розділів навчальних посібників і підручників, а іноді конспектів уроків, коли немає потреби конкретизувати мате­ріали. Наприклад, у навчальній програмі найчастіше можна зустрі­ти такий запис: вправи для м'язів тулуба: нахили, повороти, упори і т. д. або загальнорозвиваючі вправи без предметів для нижніх і верхніх кінцівок та тулуба, перекиди вперед і назад з різних ви­хідних положень і з'єднань. Цілком зрозуміло, що описуваний всіх варіантів вправ зробило б навчальні програми, посібники тощо надто обсяговими і незручними для користування.

2. Конкретний запис. Цю форму використовують у підручниках, навчальних посібниках, класифікаційних програмах, записах за­лікових комбінацій і т. д., там, де повинні бути єдині вимоги і де недопустимі різні тлумачення. Бажано використовувати конкрет­ний запис і при написанні конспектів.

3. Скорочений запис. Цей запис використовують головним чином досвідчені вчителі при складанні навчальної документації, різних планів, конспектів уроку, залікових комбінацій тощо. Наприклад: в. п. – вихідне положення; о. с. – основна стійка; ел. – елемент; впр. – вправа; в/ж – верхня жердина і т.д.

4. Графічне записування вправ. Графічне зображення вправ схемою-малюнком може мати в одних випадках самостійне значення/ а в інших унаочнювати текст. Стислість і швидкість графічного записування робить його зручним і практичним. Користуються цією формою запису при складанні конспектів занять.

5. Записування загально розвиваючих вправ. На практиці встановлено такий порядок записування:

- порядковий но­мер вправи;

- вихідне положення;

- назва вправи (кола, нахили, повороти, присідання і т. д.);

- напрям рухів (вправо, вліво, уперед, назад, угору, вниз і т. д.);

- кінцеве положення руху, якщо це по­трібно;

- рахунок, під який виконується вправа.

6. Записування вільних вправ. Вільні вправи відріз­няються від загально розвиваючих тим, що вони мають більший зв'язок між окремими рухами, які виконуються потоково. Ці вправи складають так, щоб кінцеве положення одного руху було логічним початком наступного. Такий принцип виконання виключає потребу в середині вправи називати щоразу вихідне положення; його нази­вають на початку, а також після виконання всієї вільної вправи.

Вільні вправи записують у такій послідовності:

- назва вправи;

- музичний супровід;

- вихідне положення;

- зміст вправи з визначенням рахунку (вісімками, об'єднуючи їх римськими цифрами).

Приклад. Вільні вправи для юнаків (12—13 років). Музика І. О. Дунаєвського. Пісня з кінофільму «Воротар».

Вихідне положення – стойка по діагоналі в основній стойці;

І (вісімка)

1 – руки в сторони, праву ногу вперед;

2–3 – два – три кроки, вальсет;

4 – переворот уперед;

5 – падіння вперед, згинаючи руки;

6 – розігнути руки, упор присівши на правій, ліву в сторону;

7 – коло правою;

8 – змінити положення ніг;

II (вісімка)

1 – коло лівою;

2 – упор присівши;

3 – встати;

4 – рівновага на правій;

5–8 – витримка.

7. Записування вправ на гімнастичних прила­дах. На практиці встановлено такий порядок записування:

- назва приладу (перекладина, кінь, бру­си і т. д.);

- вихідне положення (з розбігу, наско­ку, вису, упору, з розмаху);

- назва вправи (стойка на руках, переворот у стойку, оберт, підйом, спад і т. д.);

- спосіб і напрям виконання вправи (си­лою, махом, розгином, обертом, наліво, направо, назад і т. д.);

- кінцеве положення вправи чи зіскоку з приладу.

Приклад. Перекладина низька:

з вису стоячи – розбіг – під­йом правою і перемах правою назад – зіскок дугою (в обов'язко­вих вправах кожний елемент або окремі з'єднання, які не можна розчленувати, записуються з нового рядка для визначення їх трудності в балах).

Приклад. Кільця:

з глибокого хвату – підйом силою – 2,5 бала;

кут тримати – 1,0 бала;

опускання вперед – 0,5 бала;

викрут уперед – 1,5 бала;

зіскок дугою – 2,0 бала.

При проведенні занять слід розумно користуватися гімнастич­ною термінологією. Поки учень не набув потрібного спортивного досвіду і не дістане чіткого уявлення про різні вправи, не можна користуватися тільки мовою термінології. У таких випадках треба доповнювати пояснення звичайною розмовною мовою.



ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ
1. Гимнастическая терминология. М., «Физкультура и спорт», 1938.

2. Гимнастика. Под ред. А. Т. Брыкина. М, «Физкультура и спорт», 1971, с. 36– 57.

3. Брыкин А. Т. Гимнастическая терминология. М «Физкультура и спорт», 1959, 1969.

4. Брыкин А. Т. Дальнейшее совершенствование гимнастической терминологии. Доклады на 20-й Всесоюзной конференции по гимнастике, 1948.

5. Энциклопедический словарь по физической культуре и спорту, т. 3. М., «Физкультура и спорт», 1963, с. 150.

6. Брыкин А. Т. Принципы образования терминов и построения терминологии в гимнастике. М., «Физкультура и спорт», 1962.



7. Словарь спортивных терминов. Под ред. Н. Н. Скородумовой. М., «Физкуль­тура и спорт», 1949.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка