Лекція з предмету " Медицина катастроф "



Сторінка1/4
Дата конвертації06.12.2016
Розмір0.51 Mb.
  1   2   3   4


ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА ДЕРЖАВНА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ

КАФЕДРА ЕКСТРЕМАЛЬНОЇ І ВІЙСЬКОВОЇ МЕДИЦИНИ

Затверджую”

Завідуючий кафедрою ЕіВМ

професор В.Криса
“____”________________ 2003р.

Лекція з предмету

Медицина катастроф


Тема № 5.

Організація І ЗАХОДИ ПЕРШОЇ МЕДИЧНОЇ І ПЕРШОЇ ЛІКАРСЬКОЇ ДОПОМОГИ НАСЕЛЕННЮ, ЯКЕ ПОТЕРПІЛО У НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ”



Підготовлена викладачем кафедри ЕіВМ Левченком В.А.


Обговорено на засіданні кафедри “____”_____________ 2003р.

Протокол №_________.



Івано-Франківськ

2003



Навчальна мета

Вивчити організацію та заходи по наданню медичної допомоги потерпілим у надзвичайних ситуаціях на догоспітальному етапі – першої медичної та першої лікарської.



Час

90 хв.



Місце проведення

Ауд. № 6



Навчально-матеріальне оснащення

а) Література

  1. Черняков Г.О., Кочін І.В., Сидоренко П.І. Медицина катастроф. – К.: “Здоров’я”, 2001. – 348с.

  2. Дубицкий А.Е., Семенов И.О., Чепкий Л.П. Медицина катастроф. – К.: “Здоров’я”, 1993. – 462с.

  3. Организация экстренной медицинской помощи населению при стихийных бедствиях и других чрезвычайных ситуациях / Под ред. проф. Мешкова В.В. – М., 1991. – 208с.

  4. Протоколи з надання екстреної медичної допомоги у разі невідкладних станів /В.Ф.Москаленко, Г.Г.Рощіна. – Київ, 2001.

  5. В.М.Запорожан. Медицина транспортних катастроф. – Одеса, 2000.






Навчальні питання і розрахунок часу



Реалізація сучасної системи лікувально-евакуаційного забезпечення населення у районах катастроф

10 хв.




Види медичної допомоги та основні вимоги до них

10 хв.



Перша медична та долікарська допомога

15 хв.



Перша лікарська допомога

25 хв.



Первинна медична оцінка характеру ушкодження та важкості загального стану потерпілих

25 хв.





Підсумки

5 хв.



Зміст лекції

1. Реалізація сучасної системи лікувально-евакуацій-ного забезпечення населення у районах катастроф

Медико-тактичні характеристики різних видів катастроф наочно показують, що у разі катастроф виникають специфічні умови діяльності сил, засобів та закладів охорони здоров’я. Найтиповішими з них є:



  1. Масовість уражень та одночасність їх виникнення (наприклад, Ашгабатський землетрус, 1948р. – 50 000 поранених; Вірменія, 1988р. – 32 500 поранених; вибух на залізниці в Арзамасі, 1988р. – 840 поранених).

  2. Різноманітний характер та важкість уражень (від 20 до 40% важких уражень хірургічного профілю).

  3. Поява незвичайних або таких, що виникають рідко, уражень (радіаційні, хімічні тощо).

За таких обставин визначальним показником ефективності роботи служби медицини катастроф та охорони здоров’я взагалі є максимальне скорочення часу від моменту, коли отримано ушкодження, до моменту надання невідкладної медичної допомоги, що в більшості випадків визначає подальший перебіг та наслідки ураження.

Разом з тим, під час катастрофи виникає низка чинників, які перешкоджають своєчасному наданню всіх видів медичної допомоги ураженим.



До них належать:

  1. Руйнування будівель і споруд у містах та населених пунктах, що ускладнює розгортання та роботу медичних формувань і закладів, які прибувають до осередку катастрофи.

  2. Порушення роботи медичних закладів (їх руйнування, попадання у зони радіаційного чи хімічного забруднення та втрати серед медичного складу).

  3. Погіршення санітарно-епідемічного стану в районі катастрофи, можливість виникнення масових інфекційних захворювань, ускладнення проведення санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів.

  4. Можливе зараження великих територій, джерел питної води, продуктів харчування радіоактивними та хімічними речовинами, збудниками інфекційних захворювань.

  5. Складність керування роботою сил та засобів охорони здоров’я у районах катастроф.

  6. Потужний психологічний вплив катастрофи та слабка підготовленість до цих подій не тільки населення, алей медичних працівників.

Усі зазначені чинники під час великих катастроф призводять до невідповідності між потребою у наданні невідкладної медичної допомоги ураженим та можливістю її надання в оптимальні терміни.

У разі НС природного або техногенного походження, як показує практика, умови для надання ураженим медичної допомоги у повному обсязі у місці катастроф майже завжди відсутні. Медичних працівників та лікувально-профілактичних закладів, що збереглися поблизу місця катастрофи, у більшості випадків явно недостатньо. Передислокація у стислі терміни необхідної кількості закладів охорони здоров’я практично неможлива, та й умови для її розгортання, як правило, відсутні. У зв’язку з цим нині визнано за доцільне розчленувати єдиний процес (медико-лікарську технологію) надання медичної допомоги та лікування за місцем та часом, тобто поєднати надання медичної допомоги з евакуацією за призначенням потерпілих, що складає зміст лікувально-евакуаційного забезпечення (ЛЕЗ).



Суть системи лікувально-евакуаційного забезпечення населення у надзвичайних ситуаціях

У сучасних умовах міжнародної практики ліквідації медичних наслідків катастроф відомі дві основні системи ЛЕЗ: французька та англо-саксонська.



Французька система ЛЕЗ передбачає проведення в осередку катастрофи медичного розподілу уражених, надання їм першої медичної допомоги та евакуацію у спеціально підготовлені лікувально-профілактичні заклади (ЛПЗ) для надання кваліфікованої та спеціалізованої медичної допомоги.

Англо-саксонська система ЛЕЗ спрямована на наближення медичної допомоги до осередку катастрофи. Безпосередньо в осередку або поблизу від нього проводиться медичний розподіл, надання першої лікарської та кваліфікованої медичної допомоги (з елементами спеціалізованої) з подальшою евакуацією післяопераційних потерпілих у відповідну лікарню для продовження лікування.

В Україні, як і в Росії, використовується змішана система ЛЕЗ, що поєднує принципи лікування "на місці" з евакуацією за "призначенням".

Організація лікувально-евакуаційних заходів належить до одного з найбільш трудомістких видів діяльності охорони здоров’я під час ліквідації медичних наслідків НС. Принципи організації екстреної медичної допомоги постраждалим у системі ЛЕЗ відображають медико-соціальні особливості цього періоду і грунтуються на загальних положеннях охорони здоров’я населення. У цьому зв’язку для організації ЛЕЗ потерпілим під час НС виникла необхідність використання спеціально створеної системи лікувально-евакуаційних заходів та відповідних її формувань і закладів державної служби медицини катастроф, а також розробки форм та методів роботи служби.

Таким чином, ЛЕЗ – це система науково обгрунтованих, своєчасно та послідовно виконаних заходів з надання медичної допомоги і лікування потерпілих з одночасною евакуацією їх за призначенням за межі осередку катастрофи відповідно до характеру отриманого ушкодження.

Роботу з надання медичної допомоги в осередку масових уражень умовно слід розділити на три фази (періоди):


  1. Фаза ізоляції, перебіг якої починається з моменту виникнення НС і до початку організованого проведення рятувальних робіт. У цій фазі населення, яке опинилося у зоні лиха, залишається напризволяще. Тривалість цієї фази може бути від декількох хвилин до декількох годин. Тому все населення повинно знати правила поведінки у НС та методи надання само- і взаємодопомоги, що набуває особливо важливого значення.

Організація проведення такої підготовки населення є одним з найважливіших завдань місцевих органів влади, охорони здоров’я, Товариства Червоного Хреста, яка повинна враховувати конкретні умови регіону щодо виникнення певних НС.

  1. Фаза рятування триває від початку рятівних робіт до завершення евакуації потерпілих за межі осередку катастрофи. Вона починається з моменту прибуття в осередок ураження учасників рятівних робіт, аварійно-пошукових формувань, а також лінійних бригад швидкої медичної допомоги (у разі недостатності залучення бригад постійної готовності першої черги, медичних загонів та інших медичних формувань). У цій фазі проводиться надання невідкладної медичної допомоги за життєвими показниками та підготовка потерпілих до евакуації у лікувально-профілактичні заклади за межами осередку катастрофи.

  2. Фаза відновлення характеризується проведенням планового лікування уражених до кінцевих наслідків та їх реабілітації у лікувально-профілактичних закладах за межами осередку.

Складовими елементами ЛЕЗ є:

  • надання потерпілим усіх видів медичної допомоги та їх лікування;

  • проведення медичного сортування потерпілих;

  • медична евакуація.

2. Види медичної допомоги та основні вимоги до них

Під видом медичної допомоги слід розуміти перелік (комплекс) лікувально-евакуаційних заходів, що проводяться під час впливу різних уражаючих чинників як власне потерпілим населенням, так і службою охорони здоров’я у районах (осередках) катастроф та у лікувально-профілактичних закладах.

Нині служба медицини катастроф виділяє такі види медичної допомоги як:


  • перша медична допомога;

  • долікарська допомога;

  • перша лікарська допомога;

  • кваліфікована медична допомога;

  • спеціалізована медична допомога.

Перші три види медичної допомоги надаються безпосередньо в осередках катастроф або поблизу них, вони належать до догоспітальних видів допомоги.

Госпітальні види допомоги – кваліфікована та спеціалізована медична допомога – надаються за межами осередку в лікувально-профілактичних закладах, куди евакуюються потерпілі. У деяких випадках елементи кваліфікованої медичної допомоги можуть надаватися під час догоспітального періоду.

До надання медичної допомоги та лікування потерпілих згідно із сучасною системою лікувально-евакуаційних заходів висуваються такі основні вимоги:



  1. Спадкоємність у наданні медичної допомоги та лікуванні потерпілих. Вона досягається:

    • єдиним розумінням усіма медичними працівниками, які беруть участь у наданні медичної допомоги, патологічних процесів, що відбуваються в організмі людини в результаті впливу на нього відомих чинників ураження під час катастрофи;

    • знанням єдиних методів профілактики і лікування різних уражень.

  2. Послідовність у наданні медичної допомоги та лікуванні потерпілих досягається якісним заповненням документації.

  3. Своєчасність медичної допомоги потерпілим. Передбачає надання різних видів медичної допомоги в оптимальні терміни стосовно врятування життя потерпілих та наступного відновлення (відтворення) їх здоров’я.

3. Перша медична та долікарська допомога

Вирішальне значення для збереження життя і здоров’я потерпілих має вчасне і правильне надання першої медичної допомоги. Актуальність цієї проблеми стає ще більш очевидною у разі виникнення катастроф. Значна частина уражених у таких випадках може загинути від невчасно наданої медичної допомоги. Відомо, що відсутність допомоги важко потерпілим протягом 1 год. після ушкодження збільшує кількість смертельних наслідків на 30%, до 3 год. – на 60%, до 6 год. – на 90%.

За даними ВООЗ, 20% загиблих унаслідок нещасних випадків у мирний час могли б бути врятовані, якби вони вчасно отримали першу медичну допомогу. Під час Великої Вітчизняної війни (1941-1945р.р.) серед загиблих воїнів на полі бою 2,6% померло від зовнішньої кровотечі із дистальних відділів кінцівок, хоча для її зупинки достатньо було накласти найпростішу закрутку.

Перша медична допомога – це комплекс найпростіших медичних заходів, що виконуються на місці одержання ушкоджень, здебільшого у порядку само- і взаємодопомоги, а також учасниками рятувальних робіт, які прибули до осередку катастрофи.

Основна мета першої медичної допомоги – врятування життя потерпілого, усунення впливу уражаючого чинника, що продовжує діяти, та швидка евакуація із зони катастрофи.



Оптимальний термін надання першої медичної допомоги – до 30 хв. після отримання ушкодження. У разі зупинки дихання та ураження СДОР цей час скорочується до 5-10 хв. Важливість чинника часу підсилюється ще й тим, що у осіб, які отримали першу медичну допомогу на протязі 30 хв. після травми, ускладнення виникають у два рази рідше, ніж в осіб, яким цей вид допомоги був наданий пізніше зазначеного терміну.

Перша медична допомога включає виконання таких основних заходів:

    • витягування уражених з-під завалів, із сховищ, укриттів;

    • гасіння одягу, що спалахнув;

    • введення знеболювальних засобів за допомогою шприца-тюбика з індивідуальної аптечки;

    • усунення асфіксії шляхом звільнення верхніх дихальних шляхів від слизу, крові, сторонніх тіл, надання відповідного положення тілу (у разі западання язика, блювання, значної носової кровотечі) та проведення ШВЛ способом рот до рота і рот до носа;

    • тимчасове зупинення зовнішньої кровотечі;

    • накладання асептичної пов’язки на рани та обпечені поверхні;

    • накладання оклюзійної пов’язки у разі відкритого пневмотораксу;

    • іммобілізація ушкодженої кінцівки підручними засобами;

    • надягання протигазу під час перебування на зараженій СДОР (БОР) місцевості;

    • уведення антидотів;

    • часткова санітарна обробка;

    • застосування антибіотиків, сульфаніламідних препаратів, протиблювотних засобів з індивідуальної аптечки.

Долікарська допомога надається безпосередньо в осередках катастроф або поблизу їх фельдшерськими (сестринськими) бригадами швидкої медичної допомоги (БШМД), персоналом фельдшерсько-акушерських пунктів та медичних пунктів промислових підприємств.

Під час надання долікарської допомоги використовується комплектно-табельне майно (сумки, укладки тощо), яке є на оснащенні вищеназваних бригад. Долікарська допомога доповнює першу медичну допомогу і надається з метою запобігання загрозливим для життя наслідкам впливу уражаючих чинників або боротьби із ними, а також для запобігання важким ускладненням .



Основні заходи долікарської допомоги:

    • усунення асфіксії (туалет ротової порожнини, носоглотки, у разі необхідності введення повітропроводів, інгаляція киснем);

    • контроль за правильністю та доцільністю накладання джгута або його накладання у разі продовження кровотечі;

    • накладання або виправлення неправильно накладених пов’язок;

    • введення знеболювальних засобів, антидотів (протиотрути) за показаннями, застосування антибіотиків;

    • поліпшення чи накладання транспортної іммобілізації з використанням табельних або підручних засобів;

    • введення серцево-судинних та інших лікарських препаратів за показаннями;

    • повторна часткова санітарна обробка відкритих ділянок шкіри та дегазація одягу, що торкається тіла;

    • зігрівання потерпілих, вживання гарячого пиття (за винятком поранених у живіт).

Оптимальний термін надання долікарської допомоги – протягом 1 год. після отримання ушкодження.

4. Перша лікарська допомога

Під час НС, незалежно від їх масштабу, як правило, першими для надання медичної допомоги до осередку катастрофи прибувають і починають діяти БШМД, які обслуговують населення цієї території у повсякденних умовах. Вони надають першу лікарську (фельдшерські бригади – долікарську) допомогу потерпілим і евакуюють їх у стаціонарні медичні заклади.

Відповідно до "Інструкції про дії виїзної БШМД в осередку з великою кількістю потерпілих", затвердженої наказом МОЗ України за №175 від 19.06.96р., перша виїзна БШМД, що прибула до осередку з великою кількістю потерпілих, з’ясовує на місці характер осередку ураження, кількість потерпілих, важкість їх стану і негайно повідомляє про це старшого медичного працівника станції ШМД. На керівника цієї бригади покладається відповідальність за організацію медичного сортування та надання екстреної медичної допомоги потерпілим до прибуття відповідальної керівної особи, яка представляє територіальний орган управління охорони здоров’я.

Якщо ліквідувати медико-санітарні наслідки надзвичайної ситуації силами штатних БШМД неможливо, до району надзвичайної ситуації додатково до діючих штатних БШМД направляються бригади постійної готовності першої черги. Надавати першу лікарську допомогу може медичний персонал військових частин, який залучається до роботи в осередку в разі великої кількості уражених. Одночасно поблизу осередку розгортається пункт збору потерпілих, де за показаннями може надаватись долікарська і перша лікарська допомога та здійснюватись евакуація потерпілих.

Перша лікарська допомога надається також силами лікувально-профілактичних закладів, що зберегли працездатність в осередках ураження. Така допомога повинна бути надана якомога раніше. Оптимальний термін її здійснення – перші 4-6 год. з моменту одержання травми.

Заходи першої лікарської допомоги за терміновістю виконання поділяються на дві групи – невідкладні та відстрочені.



Невідкладні заходи – це ті, від мова від виконання яких призводить до летальних наслідків. До комплексу таких заходів належать:

    • зупинка зовнішньої кровотечі;

    • боротьба із шоком;

    • усунення гострої дихальної недостатності;

    • відновлення прохідності дихальних шляхів;

    • штучне дихання;

    • торакоцентез у разі напруженого пневмотораксу;

    • інгаляції кисню, боротьба з набряком легенів, накладення оклюзійної пов’язки у разі відкритого пневмотораксу;

    • промивання очей, якщо у них потрапили СДОР, ОР, БОР, РВ, з наступним введенням спеціальних очних мазей та крапель;

    • промивання шлунка за допомогою зонда у разі потрапляння отруйних речовин, застосування адсорбентів.

До відстрочених заходів першої лікарської допомоги належать:

    • усунення недоліків першої та долікарської медичної допомоги;

    • зміна пов’язки у разі забруднення рани радіоактивними речовинами;

    • дегазація рани у разі забруднення її стійкими СДОР (БОР);

    • введення знеболювальних засобів і проведення новокаїнових блокад у разі ушкодження середньої важкості тощо.

Перелік цих заходів може змінюватись залежно від обставин: кількості потерпілих, які прибули, термін їх доставки, відстані до найближчого лікувально-профілактичного закладу, забезпеченості транспортом для евакуації та інших чинників.

У разі масових уражень надання першої лікарської допомоги буде включати виконання невідкладних заходів – скорочений обсяг першої лікарської допомоги.

Повний обсяг першої лікарської допомоги здійснюється у тому разі, коли кількість потерпілих, які прибули, не перевищує можливостей формувань ДСМК.

Особливості надання догоспітальних видів медичної допомоги дітям

Серед потерпілих у різних катастрофах від 13,7 до 24,3% складають діти. Під час організації та надання екстреної медичної допомоги дітям необхідно враховувати такі чинники:



        1. Відсутність можливості надання самодопомоги та у більшості випадків – взаємодопомоги. Це обумовлює пріоритетність надання дітям медичної допомоги медичними працівниками.

        2. Анатомо-фізіологічні особливості дитячого організму, що впливають на діагностику, лікування та догляд, а саме:

  • дифузна та генералізована реакція дитячого організму на різноманітні подразники; навіть порівняно невеликі стресові впливи можуть призвести до вираженої реакції з гіпертермічним та судомним синдромами, змінами у діяльності серцево-судинної та дихальної системи тощо;

  • чутливість дітей, особливо молодшого віку, до втрати крові (наприклад, у новонароджених втрата крові у кількості 50 мл рівнозначна втраті крові у дорослого 600-1000 мл);

  • схильність слизових оболонок дітей до набряків;

  • напружена робота нирок у зв’язку з підвищеним обміном рідини, що збільшує небезпеку гіпергідратації або зневоднення;

  • пластичність очеревини та короткий сальник обумовлюють несприятливий перебіг у разі ураження органів черевної порожнини;

  • висока еластичність кісткової системи, що, з одного боку, знижує частоту переломів кісток у дітей, а з іншого – надломи, підосні переломи, переломи типу зеленої гілки тощо.

        1. Евакуація дітей з районів НС повинна проводитись в першу чергу. Винесення дітей з осередку ураження і подальша евакуація проводиться у супроводі родичів, знайомих, легкопоранених дорослих або медичного персоналу. Дітей до п’ятирічного віку, якщо дозволяє стан потерпілого, бажано виносити на руках.

        2. На пунктах збору потерпілих необхідно організовувати укриття для дітей від несприятливих кліматичних та погодних умов, догляд, надання медичної допомоги і проведення медичного сортування.

        3. З метою найшвидшого надання кваліфікованої та спеціалізованої медичної допомоги бажано не затримувати дітей на пунктах збору потерпілих.

        4. Своєчасне надання медичної допомоги постраждалим дітям може бути досягнуто швидким прибуттям в осередок катастрофи бригад швидкої медичної допомоги. З метою нарощування робіт щодо медичного забезпечення дітей доцільно у дитячих ЛПЗ завчасно сформувати лікарсько-сестринські бригади, забезпечені транспортом.

        5. Розгортаючи лікувально-профілактичні заклади, на кожні 100 місць необхідно виділити 20-25 місць для дітей.

        6. Використовуючи медикаментозні та спеціальні засоби, необхідно враховувати дозування, що вироблені для педіатричної практики.

        7. Під час проведення ШВЛ та масажу серця необхідно враховувати анатомо-фізіологічні особливості дитячого організму. ШВЛ починають з пальцьової ревізії ротової порожнини та носоглотки для забезпечення прохідності дихальних шляхів. У дітей першого року життя не вдається проводити ШВЛ способом рот до рота. Частіше реаніматор охоплює губами рот і ніс дитини. Об’єм повітря, який видихають у легені дитини, повинен бути мінімально необхідним для екскурсії грудної клітки. Зайвий обсяг повітря надійде в шлунок, зумовить його перерозтягнення з явищами регургітації та аспірації вмісту шлунка у дихальні шляхи. Можливе розривання альвеол внаслідок їх перерозтягнення.

Закритий масаж серця роблять з урахуванням віку дитини.

Дітям до одного року масаж проводять двома пальцями, кількість натискань на нижньосередню частину грудини – понад 100 за 1 хвилину.

Фізично добре розвиненим дітям віком понад 10 років масаж серця проводять так, як дорослим.

Співвідношення частоти вдихів та натискань на грудину: у разі надання допомоги двома реаніматорами – один вдих на п’ять масажних натискань; одним реаніматором – два вдихи на 15 масажних натискань незалежно від віку дитини.



        1. У зонах радіоактивного та хімічного зараження особливу актуальність набувають питання захисту дітей. За такої умови пріоритет повинен бути відданий колективним засобам захисту перед індивідуальними.

        2. В ОХУ, незалежно від важкості стану, всіх дітей необхідно виносити на ношах і допомога їм повинна бути максимально наближеною до кордонів осередку.

        3. Оскільки серед дітей, які занедужали на інфекційні захворювання, досить швидко можуть розвинутися судомний і гіпертермічний синдроми, порушитися діяльність дихальної, серцево-судинної та видільної систем, настати ендотоксичний шок, септичний стан тощо, необхідно в епідемічному осередку ураження організувати швидке та цілеспрямоване медичне сортування і здійснити термінову евакуацію хворих у спеціалізовані ЛПЗ з проведенням реанімаційних заходів у дорозі.
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка