Лекція з політології тема№ політичні відносини



Скачати 464.34 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації30.12.2016
Розмір464.34 Kb.
  1   2   3


МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ внутрішніх справ

Кафедра філософії права та юридичної логіки


ЛЕКЦІЯ

з політології
ТЕМА№ 4. ПОЛІТИЧНІ ВІДНОСИНИ

Для здобувачів вищої освіти навчально-наукових інститутів та факультетів НАВС



Київ 2015

Вид лекції: інформаційна (тематична)
Дидактичні цілі:

1. Навчальні. Ознайомити здобувачів вищої освіти з теоретичними засадами сутності політичних відносин, їх об’єктом, суб’єктом, методами, класифікацією та функціями в суспільстві.

2. Розвиваючі. Сприяти підвищенню рівня світоглядної і політичної культури здобувачів вищої освіти у зв’язку з тим, що розвиток демократичного суспільства неможливий без загальної та відповідної політичної культури громадян, від політичної активності яких залежить доля країни.

3. Виховні. Формувати стійку життєву позицію, патріотичну самосвідомість здобувачів вищої освіти .


Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки:

Забезпечуючі дисципліни: логіка, етика та естетика, філософія, історія держави і права зарубіжних країн, теорія держави та права, соціологія, адміністративне право, конституційне право, міжнародне право.

Забезпечувані дисципліни: актуальні проблеми теорії держави та права, філософія права, філософські проблеми управління.
Навчально-методичне забезпечення лекції: робоча навчальна програма, навчальні та навчально-методичні видання з дисципліни «Політологія».

Наочність: малюнки та схеми, мультимедійні презентації.

Технічні засоби навчання: мультимедійний проектор, ПК, мультимедійний підручник з політології.

ПЛАН ЛЕКЦІЇ:

1. Сутність політичних відносин..

2. Класифікація та форми політичних відносин.

3. Соціальні функції політичних відносин.


Рекомендована література:

  1. Аляєв Г. В. Політологія: підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Г. Є. Аляєв. - Полтава : АСМІ, 2010. - 304 с.

  2. Галушко, К. Ю. Держава і суспільство в Україні: історія і сучасність [Електронний ресурс] : (матеріали до Національної доповіді НАН України 2013 р.) / К. Ю. Галушко, В. В. Головко ; Національна академія наук України, Інститут історії України. - К. : Інститут історії України НАН України, 2013. - 168 с.

  3. Горбач О.Н. Політологія [Текст] : навч. посіб. / Олександр Горбач, Руслан Демчишак ; Нац. ун-т "Львів. політехніка". - 2-ге вид., допов. та переробл. - Л. : Вид-во Львів. політехніки, 2013. - 257 с.

  4. Дарендорф Ральф. У пошуках нового устрою: Лекції на тему політики свободи у ХХІ столітті / Анастасія Орган (пер.з нім.). – К. : Видавничий дім "Києво-Могилянська академія", 2006. – 110 с.

  5. Майдан про Росію [Текст]: громадсько-політ. видання. - Луцьк: МКФ "Християнське життя", 2014. - 152 с.

  6. Парето Вильфредо. Компедиум по общей социологии / Государственный ун-т Высшая школа экономики / А.А. Зотов (пер.с ит.). – 2-е изд. – М. : Издательский дом ГУ ВШЭ, 2008. – 512 с.

  7. Пиріг П. В. Україна та європейська політика. Самостійна робота студентів [Текст]: навч. посіб. / П. В. Пиріг. - Київ: ПрАТ "Вищий навчальний заклад "Київська гуманітарна академія", 2014. - 60 с.

  8. Піляєв І.С. Політична трансформація у сучасному світі: погляд з України [Текст] : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / І. С. Піляєв ; Міжрегіон. акад. упр. персоналом (МАУП). - К. : Персонал, 2011. - 111 с.

  9. Поліщук О.С. Політологія: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Поліщук Олександр Сергійович, Кенц Олена Анатоліївна. - Хмельницький : ХмЦНІІ, 2011. - 571 с.

  10. Політологія: кредитно-модульний курс: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / В. І. Штанько [та ін.] ; Харк. нац. ун-т радіоелектрон. - Вид. 3-е, переробл. і допов. - Х. : ХНУРЕ, 2011. - 361 с.

  11. Політологія [Текст] : навч. посіб. для вищ. навч. закл. : у 2 ч. / за заг. ред. П. В. Цимбала ; Харк. нац. ун-т внутр. справ. - Х. : ХНУВС, 2009 - 2013.Ч. 2 / [П. В. Цимбал та ін.]. - 2013. - 187 с.

  12. Політологія [Текст] : підручник / [М. П. Требін та ін.] ; за ред. проф. М. П. Требіна ; Нац. ун-т "Юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого". - Х. : Право, 2013. - 414 с.

  13. Політологія: Тематичний словник основних категорій та понять / Гвоздік О.І., Андреєв О.О., Павлишин О.В., Кравець В.М., Холох В.І., Фрейман Г.О., Мартиненко Ю.Д., Носенко О.В., Готун А.М., Шумейко О.В. – К. : НАВС, 2012. – 47 с. – Бібліогр. : с. 44-47.

  14. Сергієнко Т.С. Українсько-словацькі відносини: формування системи міждержавного співробітництва (90-ті роки ХХ-початок ХХІ століть) [Текст] : [монографія] / Тетяна Сергієнко ; НДІ політ. регіоналістики, Держ. вищ. навч. закл. "Ужгород. нац. ун-т". - Ужгород : Інформаційно-видавничий центр ЗІППО, 2012. - 265с.

  15. Суспільно-політичні трансформації в Україні: від задумів до реалій: монографія / В.Ф. Солдатенко, Т.А. Бевз, В.П. Горбатенко та ін. – К.: Парлам. вид-во, 2009. – 536 с.

  16. Ткач О.І. Політологія. Термінологічний словник [Текст] : [навч. посіб.] / Ткач Олег Іванович, Костів Петро Річард ; Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. - К. : Ун-т "Україна", 2012. - 196 с.

  17. Философия политики и права [Текст]: [сборник научных работ] / Московский гос. ун-т им. М. В. Ломоносова, Философский фак., Каф. философии политики и права ; [под общ. ред. О. Ю. Бойцова]. - Москва: Изд. Воробьев А. В., 2010-. - 21 см. Вып. 4: Государство и гражданское общество [Текст] / [под общ. ред. Е. Н. Мощелкова]. - 2014. - 248 с.

  18. Цюрупа М.В., Ясинська В.С. Основи сучасної політології: підручник. – К.: Кондор, 2009. – 354 с.

  19. Шергін С.О. Політологія міжнародних відносин [Текст] : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / С. О. Шергін ; Дип. акад. України при М-ві закордон. справ України. - К. : Дип. акад. України при МЗС України, 2013. - 200 с.


Вступ

Політичні відносини – найважливіші складові суспільного життя. Виявлення їх сутності дозволяє розібратися в складних проблемах сучасності та визначити свою позицію до них. Сучасна людина постійно відчуває на собі вплив політичних відносин. В умовах демократичного переходу їх цивілізованість постає важливим чинником стабільності нашого суспільства. Саме їх регулюючий вплив на суспільні процеси повинен сприяти подоланню кризи. Кожен з нас повинен усвідомити для себе значення, сутність політичних відносин, виявити для себе механізми їх функціонування. Від вирішення цієї проблеми, нашим суспільством, залежить просування його шляхом демократії. В змістовному плані вони характеризують різноманітні взаємодії еліти і електорату, еліти і контреліти, лідерів і груп підтримки, соціальних і національних спільностей, різноманітних груп інтересів і політичних інститутів. Важливим показником політичного життя є характер політичних відносин, який віддзеркалює домінуючі складові функціонування державної влади, як то: чи то непримиренна боротьба політичних інтересів і партій, чи то прагнення цих сторін до суспільної згоди і порозуміння для вирішення загальних проблем; чи то громадянська війна, чи то громадянський мир; чи то постійне очікування соціального вибуху у будь-якій формі, чи то стабільність і почутті безпеки.

Для розуміння сутності політичного життя принципово важливим є те, що інтереси людини в політиці більшою мірою носять надперсональний характер, тобто мають значення для тієї чи іншої частини населення. Ці інтереси взаємодіють з інтересами інших суспільних груп, тому для нормалізації міжнаціональної взаємодії (політичного життя) особливе значення має участь у них держави.

Для політичного життя України останнім часом характерні нові тенденції. Кардинальні зміни в ньому відбулися з розпадом СРСР. Змінилася сама схема взаємовідносин людського загалу: відхід від пріоритету міжнародних проблем (”СРСР – міжнародне коло”) до пріоритету внутрішніх проблем. Таких як: громадянське суспільство – державна влада, її форма, її економічна, культурна, освітня, національна, екологічна та інша політика. З цих взаємовідносин провідними стають політичні. Через те, що від них (і це згодом розуміють усі) залежить успіх вирішення усіх інших питань.


1.Сутність політичних відносин.

У процесі спільної політичної діяльності індивіди і соціальні спільноти вступають у певні відносини. Такі взаємовідносини соціальні суб'єкти здійснюють через організаційні структури, які вони створюють з політичними цілями. Завдяки політичним відносинам між цими структурами політична система функціонує як цілісність. Усі політичні структури з'єднуються в єдине ціле вертикальними і горизонтальними політичними відносинами. Розуміння сутності, форм політичних відносин у суспільстві, місця і ролі їх у політичній системі дає можливість з'ясувати політичні процеси і спрямувати їх. Якщо йдеться про суспільні відносини, то постають запитання: коли і з приводу чого вони виникають, які спонукальні причини цього, зміст відносин, процес їх проходження, наслідки? Ці запитання виникають і при аналізі політичних відносин як одного з видів суспільних відносин.

Суспільні відносини — це різноманітні відносини, що виникають між народами, націями, соціальними групами, а також всередині них у процесі політичної, економічної, соціальної, культурної життєдіяльності. Окремі індивіди вступають у суспільні відносини як члени спільнот.

Суспільні відносини складаються в процесі діяльності й спілкування людей. Ця діяльність реалізується у певній сфері, і залежно від її змісту відносини набувають певного виду. Змістом будь-якого виду суспільних відносин є зв'язки, взаємодія людей шляхом обміну продуктами діяльності і самою діяльністю. Способом існування суспільних відносин є потреби й інтереси, що проявляються у різноманітній діяльності. Як і сам процес діяльності, всі суспільні відносини взаємопов'язані. Вони становлять певну систему, в якій своєрідне місце займають політичні відносини.

Політичні відносини — це різноманітні, зумовлені соціально-економічним і культурним рівнем суспільства взаємозв'язки і взаємодії, що виникають між соціальними спільнотами й індивідами, створеними ними політичними інституціями й організаціями з питань втілення політичних інтересів і політичних потреб у сфері завоювання, формування і функціонування політичної влади. Це система багаторівневих, стихійних і свідомих взаємозв’язків і взаємодій суб’єктів і об’єктів політики.

Також політичні відносини можна визначити як взаємодію соціальних груп, особистостей, соціальних інститутів з приводу організації та управління суспільством. З такої точки зору, вони виникають як потреба в управлінні і владному регулюванні соціальних процесів і відносин, здійснюються при активній участі держави.

Інший політологічний словник визначає політичні відносини як взаємодію суб’єктів політики і влади, під час якої відбувається їх поєднання і роз’єднання, передача ідей, поглядів, обмін ресурсами (впливом, інформацією, знаннями і т. ін.), передача вольових покликів від одного суб’єкта (першого чи активного) іншому (другому чи пасивному). Вони характеризують тип суспільної організації, відносин експлуатації, панування і підкорення чи співробітництва, взаємодії, політичної єдності. Зміст політичних відносин визначається відносинами держави і суспільства, влади і народу (тобто відносинами функціональної політичної диференціації), класів, груп і прошарків населення (структурною, соціально-політичною диференціацією суспільства) і на рівні внутрішньогрупового, міжгрупового і міжіндивідуального спілкування – ступенем розвитку суспільного процесу, його демократизації, політичними свободами, доступністю інформації і контактів, тобто також і матеріальними можливостями людини і особливо – рівнем політичної культури суспільства і її характером.

Політичні відносини - початковий, вихідний момент суспільних відносин. Спілкування особисто-індивідуальне відрізняється від дистанційного усною і, за допомогою документів, письмовою формою. В процесі спілкування встановлюються, здійснюються контакти між різними суб'єктами політики, від окремих людей до держави, всередині суспільства і його частин (малих груп, в суспільствах лідерів, між супротивниками, організаціями та ін.), в різних ситуаціях - спонтанних (у натовпі, між людьми, на мітингу), організованих (в ділових відносинах, у трудовій політичній діяльності), між лідерами і масами (на зборах, маніфестаціях та ін.), а також у зовнішньополітичній діяльності (міжнародне спілкування).

Спілкування - необхідний початковий акт влади. В будь-яких формах спілкування означає вплив, обмін (думками, поглядами, та ін.), узгодження або політичний потенціальний чи актуальний конфлікт. Легкість, частота, активність спілкування характеризує політичні відносини в суспільстві, їх відкритість, політичну і громадянську культуру. Співвідносини формалізованого і неформального спілкування дозволяють судити про стан демократії в суспільстві. Розвиток міжнародного спілкування свідчить про важливість і вагу держави в міжнародних відносинах, її авторитет, активність. Співвідносини формальних, офіційних і неформальних видів політичного спілкування свідчать про політичний вигляд суспільства, який може варіюватися від відомостей спілкування до легалізованих форм, а неформальні - забороненим, підпільним або дисидентським (в тоталітарному суспільстві) спілкуванням до вільного поєднання всіх видів, формальних і неформальних, що і є найефективнішим. В історії політичних відносин спілкування еволюціонувало від примітивних форм (зібрань, віче, страйків, авторитарних форм, зведення рахунків тощо) до цивілізованіших. Упорядкуванням же політичного спілкування суспільство займалося особливо, про що свідчать закони про збори, про заборону з'являтись на народних зборах, в парламенті зі зброєю, формування культурних норм та ін.

Політичні відносини відіграють у суспільстві настільки ж значну роль, як і соціальні та економічні відносини, вони характеризують тип суспільної організації, стосунки експлуатації, панування і підкорення або співробітництва, взаємодії і політичної єдності. Зміст політичних відносин визначається відносинами держави і суспільства, влади і народу (тобто відносинами функціональної політичної диференціації), класів, груп і верств суспільства, структурною соціально-політичною диференціацією суспільства, і на рівні внутрігрупового, міжгрупового і міжіндивідуального спілкування - ступенем розвитку суспільного процесу, його демократизації, політичними свободами, доступністю інформації і контактів, тобто також і матеріальними можливостями людини, і особливо - рівнем політичної культури суспільства.

Інтенсивність політичних відносин змінюється в залежності від зміни загального тонусу політичного життя і може також хитатися в залежності від його активізації та спаду. В періоди криз, в залежності від реакції влади і суспільства, вони можуть завмирати (введення надзвичайного становища, збройна сутичка, репресії та ін.) або бурхливо розвиватися (в періоди революцій, відкритих демократичних реформ та ін.). В структурі політичних відносин розрізняються конфлікти компромісні і консенсусні (узгоджувальні) - відносини, основані на взаєморозумінні та одностайності сторін. Всі вони охоплюються типом договірних відносин. Домовленість як принцип політичної організації суспільства - одна з універсальних, загальних форм політичних відносин. Договірна практика отримала теоретичне оформлення в концепції договірних відносин влади (держави) і суспільства (народу). Першою за часом ідея угоди (пакту) передачі народом державі права встановлювати порядок висунута Томасом, а за нею сформульована відома концепція суспільного договору Жан-Жаком Руссо, тобто про політичні відносини суспільства і державної влади, про договірну природу політичних відносин, що закріплена конституційними документами ряду країн того часу (найвідоміші з них - конституція США кінця XVIII ст. і конституція Французької революції) і згодом стала договірною основою політичних відносин більшості країн.

Особлива форма політичних відносин - відносини політики як організаційної та регулятивно-контрольної системи суспільства з іншими політичними організаційно-регулятивними системами - економічною, правовою, ідеологічною, моральною та ін. Відносини між ними існують через необхідність координувати системи, організовувати і спрямовувати їх, чому і служить політика. Нормальна форма відносин таких систем - взаємодія, хоча вона можуть бути і опозиційною, і конфліктною. Відносини між політикою та іншими системами, що формують суспільство, утворюють нові, суміжні або складні, форми політичних відносин, які складаються в сфері економічної, культурної, наукової політики і багатьох інших аналогічних форм.

Відносини між політикою та іншими системами і сферами суспільства визначаються рядом загальних закономірностей:



- політичні відносини обмежуються допустимими межами, за якими між сторонами відносин виникають напружені конфлікти, що завдають шкоди таким відносинам і одній або обом їх сторонам (наприклад, уповільнення економічного зростання внаслідок надзвичайної політизації економіки - політичного диктату, застосування командно-адміністративних методів управління, занадто великого державного втручання та ін.);

- відносини взаємні, не існує одного напрямку, що визначає їх (наприклад, тільки від економіки до політики або навпаки), і ця обставина відображена в утворенні співвідносин між парними формами: політичної економіки і економічної політики, культурної політики і політичної культури та ін.;

- двосторонні відносини визначаються, врешті-решт, не тільки самими системами, але й іншими близькими сферами відносин або ж всією їх сукупністю (наприклад, відносини політики і економіки пов'язані з ідеологією, культурою, наукою, правовими відносинами, і ці зв'язки можуть бути визначальними). Тому-то аналіз конкретної політики і формулювання теорії політичних відносин малопродуктивні, спрощують їх суть схеми і формули (база, надбудова, форма і зміст), виступають в певному розумінні вірними, між тим, не з'ясовують істинного змісту політичних відносин. Політичні відносини не тільки об'єднують і зближують сторони таких відносин, але й диференціюють їх. Саме тому їх сторонами стають правлячі сили та опозиція, сукупність політичних сил або суб'єктів політики, які поділяються на правих, лівих, центр, причому підстави такої диференціації звичайно бувають найрізноманітнішими. Різні сторони політичних сил проявляються в діяльності парламенту, в боротьбі між політичними партіями, і політичні відносини в таких ситуаціях особливо різноманітні. Є, проте, стійкі традиції, що розрізняють радикальні (праві та ліві) і помірні (центр) сторони політичних відносин, а також прогресивні (ліві) і реакційні (праві) сторони в залежності від того, що вважається прогресивним або реакційним.

Термін "політика" має багато значень, але основні з них такі: 1) цілеспрямована діяльність людей у сфері владних, державних, класових, національних відносин (policy), 2) характеристика атрибутів існування державних інститутів та інших політичних формувань (politics). Так в мові фіксується наявність двох аспектів буття політичних відносин: діяльного, при його виділенні увага фіксується на такому його боці, як динамізм, залежність від соціальних зусиль суб'єктів політичних відносин; та інституційного, що вказує на структурованість політичних відносин, їх організацію на основі певного принципу. Відносини політичної організації володіють деякими істотними ознаками: 1) вони слугують найважливішим засобом визначення та вираження інтересів соціальних груп, що діють в суспільстві, 2) вони пов'язані з реалізацією авторитетних рішень, з діяльністю апарату влади, 3) спрямовані на подолання внутрішніх суперечностей суб'єкта політичної діяльності.

Існує нерозривна єдність політичних інститутів і політичної діяльності: політична дія "опредмечується" в інституціональному творенні (у відповідному закладі, юридичній регламентації тощо), і, навпаки, інституційне творення поступово "розпредмечується" в політичній дії (стає її об'єктом, засобом, критерієм, метою).

Існує багато сторін, між якими встановлюються політичні відносини. При цьому одні учасники політичних відносин слугують носіями політичної дії і називаються суб’єктами політики, інші - виступають в якості об’єктів політичних відносин, тобто таких фрагментів політичної реальності, на зміну, перетворення або підтримку яких політична дія спрямована. Суб'єктами можуть бути окремі люди, соціальні групи, інститути, рухи, але за своєю роллю в політиці вони далеко не однозначні. Суб'єкт політики має такі інтереси, сферою реалізації яких слугують саме політичні відносини. Особливо велика роль таких суб'єктів політики як класи (соціальні групи, що об'єднують людей з однаковим типом ставлення до власності) та нації (групи людей, об'єднані однією мовою, культурою, психічним складом, територією, спільністю економічного життя). Саме у взаємодії між ними формується те коло проблем і інтересів, які, будучи сприйняті або відображені окремими особистостями, рухами, партіями, інституціями та організаціями, вимагають для свого рішення обов'язкового втручання державної влади.

Слід мати на увазі, що в політиці, як і в будь-якій іншій сфері соціальних відносин, немає постійного закріплення атрибутів суб'єкта або об'єкта за певним незмінним носієм - всі учасники політичних відносин володіють свідомістю і волею і залежно від конкретної ситуації можуть виступати в якості об'єкта ( коли політична дія направлено на нього) і як суб'єкта (коли він сам є джерелом, носієм політичної дії). Так, держава виступає об'єктом політики, коли на неї спрямовано вплив тих чи інших політичних сил, наприклад з метою її реформування, але вона може бути і суб'єктом політики, коли сама активно втручається в регулювання соціальних відносин. Політична партія виступає в ролі суб'єкта політики, наприклад у передвиборчій боротьбі, і може слугувати об'єктом, коли до неї застосовуються заходи державних репресій, регулювання діяльності тощо.

У прагненні до максимального звуження кола суб'єктів політичних відносин, у кінцевому рахунку при доведенні їх кількості до одиниці виникає тоталітарна модель побудови політичних відносин; а при визнанні природності множинності інтересів і способів їх вираження в політиці - плюралістична модель.

Інтенсивність політичних відносин змінюється в залежності від загального тонусу політичного життя і може також коливатись в залежності від його активізації і спадів. В періоди криз, в залежності від реакції влади і суспільства вони можуть завмирати (оголошення надзвичайного стану, озброєні зіткнення, репресії і тощо) чи бурхливо розвиватись (в періоди революцій, відкритих демократичних реформ і тощо).

Політичні відносини, так чи інакше, стосуються всіх сфер життя суспільства. Особливо помітно і багатозначно проявляються в соціально-економічному житті соціуму, в сфері ринку і підприємництва, де вирішуються проблеми, що стосуються потреб та інтересів кожного громадянина, які в свою чергу виступають в якості соціальних причин і стимуляторів політичних дій. Тож особлива форма політичних відносин – відносини політики як організаційної, регулятивно-контрольної системи суспільства з іншими, неполітичними організаційно-регулятивними системами – економічною, правовою, ідеологічною, моральною тощо. Відносини між ними існують в силу необхідності координувати ці системи, організовувати і направляти їх, чому і слугує політика. Позитивна форма відносин таких систем – взаємодія, хоча вони можуть бути і опозиційними і конфліктними. Відносини між політикою і іншими системами, які формують суспільство, утворюють нові, суміжні і складні форми політичних відносин, що формуються в сфері економічної, культурної, наукової політики та багато інших аналогічних форм.

Відносини між політикою і іншими системами і сферами суспільства визначаються деякими загальними закономірностями:

1) політичні відносини обмежуються допустимими межами, за якими між сторонами відносин виникають напруга і конфлікти, які заподіюють шкоди таким відносинам, одній, чи обом сторонам (наприклад, сповільнення економічного зростання в результаті надзвичайної політизації економіки – політичного диктату, застосування командно-наказових методів управління, збиткового державного втручання тощо);

2) відносини взаємні, не існує одного напрямку, що визначає їх (наприклад, тільки від економіки до політики чи навпаки), і ця обставина відображена в утворенні парних форм, що співвідносяться між собою: політичної економії чи економічної політики, культурної політики чи політичної культури, наукової політики і політичної науки тощо;

3) двосторонні відносини визначаються, в кінцевому рахунку, не тільки самими системами, але і іншими, близькими сферами відносин чи всією їх множиною (наприклад, відносини політики і економіки пов’язані з ідеологією, культурою. Наукою, правовими відносинами), і ці зв’язки можуть бути визначальними. Тому при аналізі конкретної політики і побудові теорії політичних відносин, малопродуктивні, такі, що спрощують їх суть схеми і формули (“базис”, “надбудова”, “форма і зміст”), являючись в деякій мірі вірними, тим не менше не пояснюють істинного змісту політичних відносин.

Нерозривною єдністю цілісності і соціальної фрагментарності політичні відносини відрізняються від економічних відносин, де домінують приватні інтереси. Більше того, їх обмеження і придушення, безпосереднє підкорення спільним цілям повертається деструктивними для економіки процесами: падінням ініціативи, зниженням конкуренції, гальмуванням технічного прогресу. Відрізняються вони і від моралі, в сфері, де навпаки, існує абсолютний пріоритет загальнолюдських цінностей, інтересів, потреб. Відбиток цієї специфіки так чи інакше носить в собі будь-який громадянин, який вступає в сферу політичних відносин. В його свідомості і діяльності дійсно не можна розірвати приватне і спільне, інтереси особисті і загальнолюдські чи групові.

Політичні відносини не тільки зближують і об’єднують сторони таких відносин, але і диференціюють їх. Тому їх сторонами стають правлячі сили і опозиція, сукупність політичних сил, чи суб’єктів політики, які діляться правих, лівих і центристські, до того ж, передумови такої диференціації найрізноманітніші. Вони проявляються в парламентській роботі і боротьбі, в міжпартійних і внутрішньопартійних відносинах, де вони особливо різняться. Є, однак, стійка традиція розрізняти радикальні (праві, ліві) і помірковані (центр) сторони політичних відносин, а також прогресивні (ліві) і реакційні (праві) сторони, в залежності від того, що вважається прогресивним чи реакційним.

Сутність політичних відносин становить питання про політичну владу, боротьбу за неї, використання її в інтересах кожної з соціальних груп, держави, суспільства в цілому.

Зміст цивілізованих політичних відносин становить заснована на ненасильницьких методах взаємодія суб'єктів політики з метою свідомого використання політичної влади, реалізації політичних інтересів і потреб.

Неабиякий вплив на формування та протікання політичних відносин здійснює основний політичний інститут – держава. В даному випадку політичні відносини виступають як відносини, що виникають між членами політичної, тобто державно-організованої, спільності людей в процесі реалізації ними своїх індивідуальних, групових і спільних інтересів, і які вимагають використання засобів державного підкорення. В цьому полягає відмінність політичних відносин в порівнянні з іншими видами суспільних відносин, їх специфіка як форми діяльності людей, як способу організації їх взаємодії. Будь-яка суспільна проблема набуває політичний характер, якщо вона пов’язана з інтересами соціальних груп чи суспільства в цілому і вимагає для свого вирішення використання засобів підкорення, в якості яких виступає держава, в особі її різноманітних інститутів і органів управління.

Політичні відносини у системі суспільних відносин мають властиві їм особливості. До них належать: надзвичайна різноманітність; глибока зумовленість соціально-економічними відносинами і культурним рівнем суспільства; визначеність політичними інтересами і політичними потребами; особливість вираження — у сфері завоювання, формування і функціонування політичної влади, втілення у політичних відносинах факту управління; регулювання відносно всіх інших видів суспільних відносин, у які вступають суб'єкти; прямий або непрямий вплив на систему суспільних відносин; охоплення широких мас, їх спільнот, створених ними організаційних структур участю у політичних відносинах; політичні відносини значно більше, ніж інші, впливають на забезпечення соціальної стабільності, на функціонування всіх структур політичної системи суспільства, забезпечують цілісність її.

Послідовна зміна стану політичних відносин набуває вигляду політичного процесу. Вона може бути пов'язана не тільки з переходом політичних відносин від одного типу до іншого, а й розвитком всередині кожного з них. Типи політичних відносин можуть змінюватися революційним шляхом. Політичні відносини, що утвердилися, вдосконалюються шляхом реформ.

Реформи як засіб удосконалення забезпечують наростання кількості існуючої якості, необхідної для переходу до нової якості. Як зміна, так і вдосконалення політичних відносин пов'язані з внутрішнім їх станом і як такі не залежать від бажань політичних лідерів. Це відбувається, наприклад, у такий спосіб.

Якщо в суспільстві створюються умови, за яких об'єкт політики не хоче жити так, як раніше, а суб'єкт політики не може по-старому здійснювати політику і не звертається до реформ, то виникають об'єктивні передумови революції. При наявності зрілого суб'єктивного чинника складається загальнонаціональна криза, що може перерости у революцію. Якщо ж такого усвідомлення немає, то відбувається не революція з її докорінними змінами у політичних відносинах, а політичний бунт.

Політичний бунт являє собою такий політичний виступ мас, який характеризується насильницьким зламом існуючих порядків. У ньому немає елементів організованості, слабкими є уявлення про практичні політичні дії, нечіткими залишаються цілі політичних змін. Політичні бунти не створюють нові політичні відносини. Найчастіше вони вносять дестабілізацію в існуючі політичні відносини. Вони можуть прискорити необхідність політичних змін, але самі не є засобом творення нових політичних відносин. Політичні бунти найбільш характерні для політичної боротьби рабів, кріпаків.

Політичні відносини, впливаючи на всю систему соціальних відносин, відчувають на собі зворотний вплив. Так, зміна економічних відносин тим успішніша, чим рішучіше ламається стара і створюється нова система політичних відносин. Разом з тим політичні відносини можуть розвиватись послідовно як демократичні, маючи під собою як базу розвинені економічні відносини.

Наведемо приклад. Якщо розглядати розвиток суспільства з позицій формаційного підходу, який утвердився в радянському суспільствознавстві як марксистсько-ленінський, то очевидним є те, що розвиток політичного процесу пов'язаний зі зміною і вдосконаленням політичних відносин. Політична революція розкривається як утвердження демократичних політичних відносин, їх необхідність є умовою консолідації загальнополітичних рухів. Політичні рухи — спосіб існування політичних відносин, їх історично спрямованої демократизації. Політичні рухи як суспільна діяльність спрямовані на реалізацію політичних інтересів, потреб і приведення у відповідність з ними політичних відносин. Як тільки клас, що прийшов до влади, вичерпує свій демократичний потенціал, політичні відносини набувають характеру відкритого панування і підкорення. Історично у цей час завжди формується новий прогресивний клас з новим суспільно-політичним інтересом. Спираючись на загальнополітичний рух, він приходить до влади. Такий безперервний політичний процес свідчить, що політичні відносини на кожному новому циклі політичного процесу включають розширену масу людей, які дедалі більше можуть реалізувати себе як особистість. Цим самим політичні відносини в результаті розмаху загальнополітичних рухів набувають характеру послідовної демократичності. Демократизація політичних відносин при переході від однієї стадії до іншої виступає як загально соціологічний закон. А якщо так, то соціалізм, що заявив про себе в СРСР, країнах Східної Європи та в інших країнах, саме через порушення цього закону не зміг реалізувати себе, адже всі революції, які передували соціалізму, утверджували нові політичні відносини, спираючись на новий суспільно-економічний уклад, що склався всередині старого ладу і займав визначальне становище в суспільстві. Тобто економічні відносини, що визріли, надавали стійкості новим владовідносинам і пов'язаним з ними іншим політичним відносинам.

Пролетарська влада як форма політичної влади не мала зрілих соціально-економічних відносин, навіть початкової їхньої форми, засвідчуючи цим відсутність економічної стабільності. Без опори вона існувати не могла. Цією опорою і стали адміністративні методи управління і засновані на них адміністративно-політичні відносини. Чим нижчим був рівень економічної основи переходу до соціалізму, чим відсталішими виявлялись економічні відносини, тим довшим був процес утвердження нових політичних відносин, у тому числі і відносин влади. Абсолютизація політичних відносин, заснованих на адміністративних методах, означала розуміння їх як єдино можливих. Це, в свою чергу, стримувало розвиток економічних зв'язків, заснованих на праві, свободі, самоорганізації, ефективності. В результаті ми стали свідками руху до соціального глухого кута, відходу від "осі" загальнолюдського прогресу.

Отже, політичні відносини у загальному процесі суспільного розвитку можуть або відігравати прогресивну роль, або стати гальмом розвитку, більше того — джерелом регресу. Якщо владу тримає у своїх руках реакційна соціальна група, інтереси якої суперечать потребам розвитку, то і політичні відносини, керовані нею, стримують політичний процес або відкривають шлях до регресу. Таким регресивним чинником можуть бути поразка країни у війні та підкорення країні, що перемогла, поразка внаслідок хибно обраної зовнішньої політики, а також неправильно здійснений вибір шляху політичного розвитку. Процес розвитку політичних відносин стримується також невисоким рівнем культури їх здійснення. Політична культура виявляється в історичній спадковості, зв'язку часів, нагромадженні політичних цінностей, дбайливому ставленні до зразків поведінки.

  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка