Лекція з політології тема № політична влада. Демократія у політичному житті суспільства



Сторінка1/2
Дата конвертації31.12.2016
Розмір0.51 Mb.
  1   2


МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ внутрішніх справ

Кафедра філософії права та юридичної логіки

ЛЕКЦІЯ

з політології

ТЕМА № 3. ПОЛІТИЧНА ВЛАДА. ДЕМОКРАТІЯ У ПОЛІТИЧНОМУ ЖИТТІ СУСПІЛЬСТВА

Для здобувачів вищої освіти навчально-наукових інститутів та факультетів НАВС



Київ 2015
Вид лекції: інформаційна (тематична)
Дидактичні цілі:

  1. Навчальні: ознайомити здобувачів вищої освіти з колом основних проблем взаємодії права та влади, розглянути специфіку демократії як типу політичного режиму.

  2. Розвиваючі: на основі аналізу діалектики права і влади простимулювати виявлення здобувачами вищої освіти прихованих зв’язків у політико-правовій сфері, підвищити рівень політичної культури.

  3. Виховні: утвердити необхідність здійснення правоохоронної діяльності на засадах демократизму, виховати почуття громадянської солідарності та свідому громадянську позицію.


Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки:

Забезпечуючі дисципліни: логіка, етика та естетика, філософія, історія держави та права зарубіжних країн, теорія держави та права, соціологія, адміністративне право, конституційне право, міжнародне право.

Забезпечувані дисципліни: актуальні проблеми теорії держави та права, філософія права, філософські проблеми управління.
Навчально-методичне забезпечення лекції: навчальні та навчально-методичні видання з дисципліни «Політологія».

Наочність: малюнки та схеми, мультимедійні презентації.

Технічні засоби навчання: мультимедійний проектор, ПК, мультимедійний підручник з політології.
ПЛАН ЛЕКЦІЇ:


  1. Поняття та структура влади. Специфіка політичної влади, проблема її легітимності.

  2. Сутнісні характеристики та типологія сучасних політичних режимів.

  3. Зміст та основні концепції демократії.


Рекомендована література:

  1. Береза А.В. Реформування публічної влади: сучасні концепції та політична практика [Текст] : монографія / А. В. Береза ; Нац. акад. наук України, Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького. - К. : Логос, 2012. - 359 с.

  2. Васильчук Є. О. Політичний радикалізм та екстремізм у молодіжному середовищі України [Текст]: монографія / Є. О. Васильчук. - Черкаси: Палліум, 2014. - 514 с.

  3. Висоцький О.Ю.Політична влада в Україні: проблеми легітимації та модернізації [Текст] : [монографія] / О. Ю. Висоцький. - Д. : Інновація, 2012. - 130 с.

  4. Галушко, К. Ю. Держава і суспільство в Україні: історія і сучасність [Електронний ресурс] : (матеріали до Національної доповіді НАН України 2013 р.) / К. Ю. Галушко, В. В. Головко ; Національна академія наук України, Інститут історії України. - К. : Інститут історії України НАН України, 2013. - 168 с.

  5. Голець В.В. Новітня політична історія України (1985 - 2011) [Текст] : [підручник] / Віталій Голець, Михайло Коропатник ; Черніг. обл. ін-т післядиплом. пед. освіти ім. К. Д. Ушинського. - Чернігів : РВВ ЧНПУ ім. Т. Г. Шевченка, 2013. - 127 с.

  6. Горбач О.Н. Політологія [Текст] : навч. посіб. / Олександр Горбач, Руслан Демчишак ; Нац. ун-т "Львів. політехніка". - 2-ге вид., допов. та переробл. - Л. : Вид-во Львів. політехніки, 2013. - 257 с.

  7. Заброда Д. Г. Адміністративно-правові засоби забезпечення реалізації державної антикорупційної політики в Україні [Текст]: моногр. / Д. Г. Заброда. - Сімферополь: Кримнавчпеддержвидав, 2014. - 392 с.

  8. Заворотченко Т. М. Політичні права і свободи людини й громадянина в Україні: теоретичні основи і проблеми реалізації [Текст] : моногр. / Т. М. Заворотченко. - Д. : Вид-во Дніпропетр. нац. ун-ту, 2013. - 424 с.

  9. Кравчук Л.В. Політологія [Текст] : семінар / Л. В. Кравчук, С. Л. Кравчук. - Вид. 2-ге, допов. - Т. : Навчальна книга - Богдан, 2012. - 207 с.

  10. Масарик Т.Г. Философские и социологические основания марксизма: Этюды по социальному вопросу. Пер. с нем. №92. Изд.2 2014. Мягкая обложка. 552 с.

  11. Політичний режим і народовладдя в Україні: політологічний аналіз [Текст] : [монографія] / [Балабан Р. В. та ін. ; за заг. ред. проф. Ф. М. Рудича] ; Нац. акад. наук України, Ін-т політ. і етнонац. дослідж. ім. І. Ф. Кураса. - К. : ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України, 2011. - 455 с.

  12. Політологія [Текст] : підручник / [М. П. Требін та ін.] ; за ред. проф. М. П. Требіна ; Нац. ун-т "Юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого". - Х. : Право, 2013. - 414 с.

  13. Політологія: Тематичний словник основних категорій та понять / Гвоздік О.І., Андреєв О.О., Павлишин О.В., Кравець В.М., Холох В.І., Фрейман Г.О., Мартиненко Ю.Д., Носенко О.В., Готун А.М., Шумейко О.В. – К. : НАВС, 2012. – 47 с. – Бібліогр. : с. 44-47.

  14. Правова політика України: концептуальні засади та механізми формування [Текст] : зб. мат-лів наук.-практ. конф. - К. : [б. в.], 2013. - 160 с.

  15. Соловьев А. И. Принятие и исполнение государственных решений : учебное пособие для студентов высших учебных заведений, обучающихся по направлению подготовки ВПО 030200 "Политология" /А.И. Соловьев. - Москва : Аспект Пресс, 2014 [т.е. 2013]. - 492, [1] с. : ил. ; 22. - (Серия "Учебник нового поколения"). - (Для бакалавров). - Библиогр.: с. 485-493

  16. Суспільно-політичні трансформації в Україні: від задумів до реалій: монографія / В.Ф. Солдатенко, Т.А. Бевз, В.П. Горбатенко та ін. – К.: Парлам. вид-во, 2009. – 536 с.

  17. Телешун С.О., Рейтерович І.В. Вплив фінансово-політичних груп на прийняття стратегічних рішень у сфері політики та економіки: українські реалії: монографія. – К.; Херсон, 2008. – 151 с.

  18. Трипольський В.О. Демократія і влада. – К.: Парламентське вид-во, 2007. – 174 с.

  19. Философия политики и права [Текст]: [сборник научных работ] / Московский гос. ун-т им. М. В. Ломоносова, Философский фак., Каф. философии политики и права ; [под общ. ред. О. Ю. Бойцова]. - Москва: Изд. Воробьев А. В., 2010-. - 21 см. Вып. 4: Государство и гражданское общество [Текст] / [под общ. ред. Е. Н. Мощелкова]. - 2014. - 248 с.

Вступ

Політика виникає на визначному етапі розвитку суспільства, коли розмаїття інтересів та породжувані ними конфлікти створюють загрозу суспільному цілому. Держава, що формується разом із політикою є силою, яка проводить в суспільстві завдяки примусу загальнообов'язкову модель поведінки для всіх членів соціуму. Політика і держава пов'язані із владою та владними відносинами, які є асиметричними, характеризуються спроможністю суб'єкта влади впливати на поведінку об'єкта влади. Політика - це діяльність та відносини з приводу реалізації влади в суспільстві. Вона являє собою сферу цілеспрямованої взаємодії соціальних груп для використання інститутів публічної влади із метою досягнення своїх інтересів, запитів, потреб.

Саме політика, багато в чому, забезпечує прогресивний розвиток суспільства, стверджує стабільність, порядок, порозуміння. Однак, неефективна політика може обернутися для суспільства регресом, стати національною трагедією. На заваді цим негативним явищам можуть стати розвиток знань про політику, зацікавленість нею та участь у політичному процесі. Отже, історія людства знає різні типи політичних режимів. Найбільш цивілізований і розвинутий - демократія. Більшість населення сучасних країн світу глибоко сприйняли і свідомо підтримали демократичні цінності та ідеали. Для того, щоб розвивались демократичні форми політичного життя потрібні соціальні, економічні та культурні основи. Без них політичний процес проходить у недемократичних формах. Це - по-перше, високий рівень економічного розвитку країни, багатогранність форм власності, наявність розвинутого ринку, конкуренції товаровиробників. По-суті, сама демократія нагадує політичний ринок з його конкуренцією ідей, програм, позицій. По-друге, висока ступінь розвитку політичної культури. Культура суспільства в цілому і, особливо, в галузі політичного життя, є могутнім каталізатором демократичних процесів.

Як зазначалось у попередніх темах, сутнісну детермінанту політики становить влада. Розгляньмо детальніше цей феномен у контексті його характеристик і деякі взаємопов'язані з ним питання.



1. Поняття та структура влади. Специфіка політичної влади, проблема її легітимності
Сучасна політологія, як правило, виходить із розуміння влади, яке запропонував видатний соціолог М. Вебер. Влада постає як здатність окремої людини або групи людей утверджувати у сфері соціальних відносин власну волю, незважаючи на опір. Влада виявляється практично повсюди – там, де є суспільство та суспільні об'єднання: в родині, у виробничих колективах, армії, у державі загалом. В останньому випадку ми маємо справу з вищою політичною владою.

Сутність влади, якщо розглядати її узагальнено, полягає у відносинах керівництва, владарювання і підкорення. Однак існують різні тлумачення влади.



Телеологічне (з позиції досягнення цілей, результатів діяльності), приміром, визначає владу як реалізацію намічених цілей. Прикладом такої позиції щодо інтерпретації сутності влади може бути таке твердження: "Якщо з двох суб'єктів (А і В) суб'єкт А досягає частіше і більш повно намічених і бажаних результатів, ніж суб'єкт В, можна стверджувати, що перший володіє відповідно більшою владою, ніж другий".

Біхевіористське трактування розглядає владу як особливий тип поведінки, при якому одні люди віддають накази, керують, а інші – підпорядковуються і підкоряються. Цей підхід індивідуалізує розуміння влади, зводячи його до взаємодії реальних особистостей. Особлива увага приділяється суб'єктивній мотивації влади. Людиною керує поривання до влади, потяг до неї. Влада сприймається як засіб збагатитись, здобути престиж, безпеку, добробут. Політична влада складається із зіткнень, різноманітної волі до влади, як балансу, рівноваги політичних сил.

До біхевіористського трактування близький і психологічний підхід. Спільним в цих підходах є те, що влада має за джерело індивідуальну поведінку і необхідно виявляти психологічні засади волі до влади.

Цей підхід можна простежити і знайти втілення в межах психоаналізу. Влада виникає як взаємодія волі до влади одних і готовності до підкорення, "добровільного рабства" – з боку інших. За З. Фройдом, у психіці людини є структури, які роблять її схильною до визнання переваги рабства. Це визнання відбувається заради особистої захищеності, а також заспокоєності завдяки любові до володаря.

Системне трактування влади протилежне попередньому. Влада, за З. Фройдом, це похідна не від індивідуальних, міжособистісних відносин, а від соціальної системи і виявляється у взаємовідносинах частин і цілого.

Структурно-функціональні інтерпретації розглядають владу як властивість соціальної організації. Людське суспільство базується на доцільності розподілу функцій керування та підкорення, це є умовою ефективного співбуття людей, ієрархія властива суспільству. Влада, отже, постає як властивість соціальних статусів, ролей, що дають змогу контролювати ресурси.

Реляціоністське (від англ. relation – відношення) визначення влади є побудованим на основі синтезу. Влада – це відносини між двома партнерами (агентами), при яких один з них справляє значний вплив на другого. Інакше кажучи, влада – це взаємодія між суб'єктом і об'єктом, при якій суб'єкт з допомогою певних засобів контролює об'єкт.

Соціальна влада — це завжди відносини не менше як двох сторін, які передбачають можливість для однієї сторони (індивідуального чи колективного суб'єкта влади ) давати розпорядження іншій стороні (індивідуальному чи колективному об'єкту влади) за умови, що той, хто дістав таке розпорядження, повинен його виконати.

Владні відносини завжди ґрунтуються на певних суспільних нормах (моральних, правових, політичних), що зобов'язують того, кому адресоване розпорядження, підкорятися та передбачають можливість звернутися до санкцій тому, хто здійснює владу, якщо його накази не виконуються. Норми та санкції (з лат. — суворе розпорядження, постанова) — атрибути суспільної влади.

За своєю структурою соціальна влада поділяється на дві основні: політична і неполітична. Перша охоплює державну (законодавчу, виконавчу, судову), партійну, владу громадсько-політичних організацій і рухів. Друга — особисту, сімейну, владу громадських організацій, неформальних лідерів, об'єднань, груп.

Соціальна влада визначається економічними відносинами, тобто базисом суспільства. Однак вона не може існувати поза волею і свідомістю людини. Воля є важливим елементом (джерелом) будь-якої соціальної влади. Це зумовлено тим, що влада у дії означає, з одного боку, передавання (нав'язування) владарюючими своєї волі підвладним, а з другого — підкорення підвладних цій волі. Воля міцно поєднує владу з її суб'єктом: влада належить тій соціальній спільності або особистості (групі осіб), воля якої у ній втілена. Безсуб'єктної влади не існує. Ось чому у кратології важливе місце займають два взаємопов'язані поняття з політико-психологічним ухилом — "воля до влади" і "владарюючий суб'єкт", який є першоджерелом, першоносієм влади. Воля формує цілеспрямованість та наполегливість суб'єкта влади, робить владу активною. Без волі влада недієздатна. Слабкість волі до влади породжує підкорюваність. Влада неможлива без об'єктів впливу, які їй підкоряються, — індивідів, їх об'єднань, груп, класів, суспільства загалом.

Другим елементом (джерелом) влади є знання, якими повинні володіти суб'єкти влади у процесі її застосування. Знання наділяють владу передбачуваністю, компетентністю і планомірністю, надають їй цивілізованості.

Не менш важливим, ніж воля і знання, для розуміння сутності влади є третій її складовий елемент (джерело) — сила. Йдеться не про фізичну силу, хоча влада здатна проявляти себе і таким чином, а про силу в соціальному розумінні ("сила закону", "сила звички"). Соціальна влада може бути слабкою, але позбавлена сили, вона перетворюється у фікцію, оскільки нездатна втілити владну волю у життя.

Влада буває сильною підтримкою, довір'ям широких мас, тобто спирається на силу авторитету. Владарюючий суб'єкт для нав'язування своєї волі підвладним часто використовує силу ідеологічного впливу, у тому числі й обман і популістські обіцянки. У той же час державна влада має предметно-матеріальні джерела оили — органи насилля, примусу, збройні організації людей.

Отже, визначальною рисою влади є здатність владарюючих суб'єктів нав'язувати оточуючим свою волю, тим самим панувати над підвладними. Звідси випливає і негативний аспект влади, який проявляється у можливості зловживання нею та довільного її використання.

Різновидом соціальної влади в політична влада, навколо якої обертається політичне життя у будь-якій країні.

Структура влади складається з суб'єкта влади, об'єкта влади та ресурсів влади. Суб'єкт втілює активний початок. Відносини влади мають асиметричний характер (влада завжди концентрується на боці суб'єкта, але сутність суб'єкт-об'єктних відносин залежить від типу політичного режиму).

Ресурси влади – це всі ті засоби, використання яких забезпечує вплив на об'єкт влади відповідно до цілей суб'єкта. Ресурси можна класифікувати на утилітарні, примусові, нормативні (за А. Етціоні). Утилітарні – це матеріальні та інші соціальні блага, що пов'язані з повсякденними інтересами людей. Вони можуть використовуватись як для заохочення, так і для покарання. Примусові ресурси – це міра адміністративного покарання, їх застосовують тоді, коли перші (утилітарні) виявляються неефективними або вичерпаними. Нормативні включають ті заходи, які впливають на внутрішній світ людини, на норми поведінки та ціннісні орієнтації (ЗМІ, художня література, різні сфери культури, чинне законодавство, традиції тощо). Цей тип ресурсів впливає саме на свідомість людини, тимчасом як перші два види – на реальні обставини життєдіяльності людини, а через це – на поведінку. Можна також проводити класифікацію ресурсів відповідно до сфер життєдіяльності: політичні, економічні, соціальні, політико-силові, культурно-інформаційні.

Економічні ресурси – це матеріальні цінності, необхідні для суспільного виробництва та споживання. А саме: гроші, засоби виробництва, земля, корисні копалини, продукти харчування тощо.

Соціальні ресурси дають змогу впливати на соціальний статус людини. До їх числа належать, наприклад, матеріальний добробут, кар'єра, престиж, освіта, медичне обслуговування, соціальна захищеність.

До культурно-інформаційних ресурсів належать знання та інформація, а також засоби їх здобування та розповсюдження (заклади освіти і науки, ЗМІ, заклади культури). Деякі дослідники вважають, що завдяки активному розвитку комп'ютерної техніки та комунікаційних технологій, формуванню постіндустріального суспільства в другій половині ХХ ст. уже ХХІ століття буде ерою панування інформаційних ресурсів влади.

Політико-силові ресурси – це державний апарат фізичного примусу (армія, каральні органи тощо).

Згідно іншої класифікації ресурси політичної влади поділяються на:

1. Структурні ресурси — закони, суд, державний апарат, партійна дисципліна, авторитет лідера, вплив регіональних владних структур.

2. Психологічні ресурси — страх, інтерес, віра, переконання.

3. Матеріальні ресурси — забезпечення матеріальних потреб, маніпулювання усілякими пільгами та привілеями, маючи на меті прихильність мас до влади та виконання ними її розпоряджень.

Важливо відзначити, що й сама людина є специфічним ресурсом влади (демографічні ресурси). Людина створює всі інші ресурси влади. Людина може виступати знаряддям влади як засіб впливу на інших людей. Інакше кажучи, людина може виступати й суб'єктом й об'єктом влади.

Серед множини причин, через які люди погоджуються добровільно підкорятися владі, є дві найбільш очевидні причини потреби у владі:

1. Суспільство — це моральна спільнота, що утворюється і функціонує згідно з певними правилами. Чим краще владна верхівка створює і дотримується цих правил, тим охочіше населення їй підкоряється. Щоб бути визнаною, вона повинна утворюватися і функціонувати згідно з цими правилами.

2. Влада здатна створювати і розподіляти дуже важливі для всіх людей вартості — безпеку, порядок, стабільність, добробут. Тому люди усвідомлюють чи відчувають потребу в урядових (владних) структурах і готові поступитися частиною своєї волі заради цих вартостей, сподіваючись, що влада буде справлятись зі своїми функціями більш-менш задовільно.
Розглядаючи владу як феномен суспільного буття, слід брати до уваги специфіку різних видів влади, таких як політична, економічна, духовно-інформаційна та ін.

Особливо важливе для вивчення цієї теми питання: у чому полягає специфіка політичної влади? Для відповіді на нього визначімо низку ознак, що відрізняють цей вид влади. Отже, ознаки політичної влади:

легальність у використанні сили в межах держави та з боку держави;

верховенство, обов'язковість рішень політичної влади над всіма іншими;

публічність (всезагальність, позаіндивідуальність). Політична влада від імені всього суспільства звертається до всіх громадян з допомогою права;

моноцентричність (наявність єдиного центру прийняття політичних рішень). Інші види влади поліцентричні;

розмаїття ресурсів політичної влади.

Політична влада відрізняється від усіх інших форм суспільної влади своєю суверенністю: загальні закони й порядки поширюють її на всіх громадян; вона виносить остаточне рішення в усіх випадках; самостійно представляє громадянське суспільство у міжнародних справах. Вирішальним засобом застосування влади виступає монополія насильства як внутрішнього (право покарання), так і зовнішнього (право на війну). Для політичної влади мають значення не стільки інтереси окремих осіб чи груп, скільки загальні інтереси всіх громадян суспільства. Політична влада реалізовує свої можливості у формах, протистояти яким не можуть антисоціальні тенденції і антигромадянські дії. Вона спирається на юридично-судові, адміністративні, каральні, військові та інші специфічні знаряддя і засоби влади. Змістом політичної влади має бути прагнення до збереження суспільства від розпаду і створення умов для його розвитку.



Державна влада — вища форма політичної влади, що спирається на спеціальний управлінсько-владний апарат і володіє монопольним правом на видання законів, інших розпоряджень і актів, обов'язкових для всього населення визначеної кордонами території.

Державна влада передбачає наявність таких ознак (за проф. А. Колодій): 1) структурне розмежування суспільних груп на тих, хто здійснює владу (суб'єкти влади) і тих, стосовно кого влада здійснюється (об'єкти влади); 2) здійснення організованого і правовим чином урегульованого примусу; 3) використання адміністративного апарату; 4) поширення влади на певну, визначену кордонами територію, у рамках яких вона володіє ознаками суверенності (верховенства і неподільності).

В умовах громадянського суспільства, де функціонує розвинута правова система, політична влада має трояку форму прояву — вона здійснюється у формі державно-політичної влади, влади муніципальних утворень і суспільно-політичної влади.

Державно-політична (державна) влада в межах державної території розповсюджується повсюдно й об'єктом своїм має все населення країни (громадяни, іноземні громадяни, особи без громадянства, біженці). У федеральних державах вона поділяється на загальнофедеральну владу, владу суб'єктів федерації (країв, областей, республік, штатів і т. п.) і місцеву владу (управляючі, префекти). В унітарних державах розрізняють владу центральну і місцеву.

Влада муніципальних утворень має свої особливості. По-перше, їй притаманне поєднання публічних і громадських начал у формуванні та реалізації владних відносин. По-друге, вона має місцевий, локальний характер і розповсюджується лише на території конкретного муніципального утворення. По-третє, муніципальна влада є результатом безпосереднього прояву волі населення і спрямована саме на вирішення загальних справ місцевого значення.

Політичний характер влади муніципальних утворень зумовлений тим, що вона формується за участі певних політичних сил і відображає загальні інтереси населення території, використовує силу і важелі примусу, має право видавати і застосовувати нормативно-правові акти. Головною відмінною рисою державної влади на муніципальному рівні є форма її реалізації — місцеве самоврядування.

Особливість суспільно-політичної влади полягає у тому, що вона розповсюджується лише на членів конкретних політичних організацій (рухів) і здійснюється у межах членства.

Політична влада, вирішуючи покладені перед нею завдання, постійно впливає на суспільні процеси і сама проявляється в особливій формі відносин — владовідносинах, які утворюють своєрідну політико-правову тканину суспільства, оскільки вони регулюються правовими нормами. Через владовідносини політична влада поєднується з реальним життям, вони — основний канал її реалізації у соціальних процесах.

Внутрішню структуру владовідносин становлять — суб'єкт державної влади (владарюючий) та об'єкт влади (підвладні), а зміст утворює внутрішню єдність процесу передачі або нав'язування волі владарюючого підвладним і підпорядкування (добровільне чи примусове) останніх цій волі. Сутність владовідносин полягає у тому, що одна сторона — владарюючий — нав'язує свою волю, зазвичай втілену у закон і юридично обов'язкову, іншій стороні — підвладним, спрямовуючи їхню поведінку і дії у русло, визначене правовими нормами.

Суб'єктами (ті, хто здійснює) політичної влади є політична еліта (лідери, панівні групи, класи) — організовано активна меншість суспільства, що монополізує владу. Об'єктом (стосовно кого) політичної влади є решта населення держави — як конкретний індивід, так і маси, які становлять більш-менш організовану більшість суспільства, що підпорядкована еліті.

Політична еліта у суспільстві одночасно і панує над масою, і виконує певні завдання щодо тієї ж таки маси: 1) еліта має право приймати рішення від імені всього народу, для регулювання суспільних відносин; 2) еліта контролює поведінку мас через позитивні і негативні санкції; 3) еліта, від виконання вищевказаних завдань, має престиж і певні привілеї у суспільстві порівняно з масами. Водночас, пануючи і виконуючи свої суспільні завдання, політична еліта, відповідно через делеговану їй частину суспільної волі, змушує підкорятись маси. Це підкорення проявляється через: 1) засвоєння змісту політичної волі еліти; 2) погодження (активного чи пасивного) з наказами еліти; 8) виконання наказів.

За іншою класифікацією владних суб'єктів їх поділяють на первинні (в республікансько-демократичних правліннях це народ — носій суверенітету і єдине джерело влади в державі) та вторинні суб'єкти влади — малі групи, представницькі колективи, партії, групи неофіційних інтересів, політичні лідери, громадяни і, наостанок, сукупним (колективним) носієм політичної влади є політична система держави. А об'єктом політичної влади, за цією класифікацією, визначено явища і процеси політичної сфери, на які спрямована дія суб'єктів політики.

Державна влада функціонує за політико-територіальним принципом. Це означає, що вона не визнає ніяких родових відмінностей, а закріплює населення за певною географічною територією і перетворює його у своїх підданих (у монархіях) або у своїх громадян (у республіках). Державна влада — суверенна, тобто верховна, самостійна, повна і неподільна в межах державних кордонів та незалежна й рівноправна в зовнішніх зносинах.

Носіями влади є державні та інші політичні організації, органи й установи, утворені для реалізації інтересів політично домінуючих соціальних груп. Політичність державної влади означає її публічність, возвеличення над суспільством і виступ від імені суспільства, здійснення спеціальним апаратом професійних управлінців керування державою, забезпеченість примусом. Державна влада — завжди політична влада. Сутність державної влади полягає у тому, кому належить державна влада і чиї інтереси вона представляє і захищає. Це можуть бути група, верства, клас, більшість членів суспільства чи суспільство загалом. При цьому важливе значення мають два фактори: 1) кому належить влада та хто її здійснює (монарх, хунта, партійна еліта, демократично обрані органи влади); 2) якими способами і методами реалізується влада (диктатура, авторитаризм, демократія). Владні структури формуються і спираються у своїй діяльності на конкретну соціальну спільність і захищають її інтереси. Через об'єктивні умови державній владі будь-якого типу доводиться представляти інтереси всього населення даної країни та вирішувати загальносоціаль-ні проблеми. Стійкість, стабільність та ефективність функціонування державної влади підвищуються у міру розширення її соціальної бази, наближення характеристик держави і громадянського суспільства, переважання демократичних форм і методів при формуванні та здійсненні влади.

У сучасному світі простежується кумулятивний ефект – нагромадження влади, що посилюється, однак у розвиненому громадянському суспільстві існують й інші тенденції. Різні види влади мають тенденцію до взаємодії, через взаємну зумовленість впливають одна на одну.

Для того щоб виконувати свої функції, влада повинна бути інституціалізованою, закріпленою у формі політичного панування. Воно означає структурування в суспільстві відносин владування і підкорення, організаційне оформлення і закріплення розподілу управлінської праці. Звичайно, з останньою пов'язані, з одного боку, соціальні привілеї, з другого – виконавча діяльність. Політичне панування виникає тоді, коли влада інституюється, перетворюється на стійкі відносини. Воно пов'язане з розподілом статусних позицій в суспільстві.

Громадяни оцінюють владу по-різному. Позитивна оцінка, прийняття влади населенням, свідоме визнання за нею права управляти та згода підкорюватися означають легітимність влади. Така влада характеризується як справедлива та правомірна, відповідна праву. Вона спирається на довіру населення, має авторитет. Більшість населення впевнена, що існуючий порядок є найкращим з можливих для цього суспільства. Легітимність влади супроводжується наявністю консенсусу щодо основних цілей і цінностей розвитку.

Слід розрізняти легітимність влади та її легальність. Перше поняття має правовий і етичний характер, друге – суто юридичний, етично-нейтральний. Легальною є влада, яка видає закони та має змогу їх здійснювати, але при цьому вона може бути не легітимною (наприклад, коли населення перебуває у пасивній або активній опозиції до влади). У цьому разі легальна влада часто вдається до примусу і насильства як відносно окремих членів суспільства, так і суспільства взагалі.

За М. Вебером, можна виділити три типи легітимності влади: традиційну, харизматичну та легальну.

1. Традиційна влада ґрунтується на переконаності у святості традицій, законності репрезентованих ними органів. Ця влада має дві модифікації:

перша базується на патріархальному пануванні, визначається примітивною згодою з продиктованим владою перебігом суспільних процесів і першорядною значущістю при цьому патріарха як володаря;

друга базується на становому пануванні з притаманною йому ієрархією, вираженою в моральній та майновій нерівності станів при шануванні існуючих звичаїв і володаря.

2. Харизматична влада передбачає безумовну та ірраціональну віру в надприродні якості володаря. Термін "харизма" запозичено з історії християнської церкви, в якій його вживають для позначення проповідників, котрі мали дар безпосередньо спілкуватись з божеством і обминали при цьому офіційні релігійні інституції. У політичній практиці харизму розуміють як священний дар, надзвичайні якості керівника.

3. Раціонально-правова (або легальна) влада базується на раціональному, осмисленому, зрозумілому більшості інтересі. Для цього типу характерною є переконаність у законності встановлених порядків. Для забезпечення такого типу панування вимагається професійний апарат. Змістом цієї влади є визнання важливості законів. Люди підкорюються не особистості, а законам, в межах яких обираються і діють представники влади.

Конкретним проявом політики та влади в суспільстві є політичні відносини та політичне життя. Політичні відносини виражають стійкий характер взаємозв'язків між особою та з інститутами влади. У змістовному плані вони характеризують різноманітні взаємодії еліти й електорату, еліти й контреліти, лідерів і груп підтримки, соціальних і національних спільностей, різноманітних груп інтересів і політичних інститутів.

Важливим показником політичного життя є характер політичних відносин (який віддзеркалює домінуючі складові функціонування державної влади), таких як: непримиренна боротьба політичних інтересів і партій; прагнення цих сторін до суспільної згоди й порозуміння для розв'язання загальних проблем; громадянська війна чи громадянський мир; очікування соціального вибуху; кооперація еліт, стабільність і почуття безпеки.

Для розуміння сутності політичного життя принципово важливим є те, що інтереси людини у політиці більшою мірою мають надособистісний, позаперсональний та суспільний характер, тобто мають значення для тієї чи іншої частини населення. Ці інтереси взаємодіють з інтересами інших суспільних груп, тому для нормалізації міжнаціональної взаємодії (політичного життя) особливого значення набуває участь у них держави.

Основними формами політичної влади є панування, політичне керівництво й управління. Панування — це абсолютне чи відносне підкорення одних людей іншими. Політичне керівництво й управління реалізуються через прийняття стратегічних і тактичних рішень до об'єктів влади, через організацію, регулювання та контроль їх розвитку.

Форми політичної влади розрізняють і за критерієм головного суб'єкта правління. До них належать:

1) монархія — єдиновладне (абсолютне чи обмежене) спадкоємне правління однієї особи — глави держави — монарха;

2) тиранія (деспотія) — одноосібне необмежене самовладдя, внаслідок насильницького захоплення влади, яке характеризується абсолютним свавіллям правителя та цілковитим безправ'ям народу;

3) аристократія — влада спадкової, родовитої, знатної меншості, привілейованого стану;

4) олігархія (плутократія, тимократія) — влада багатіїв, заможної, неродовитої меншості, яка підпорядковує собі державний апарат;

5) теократія — політична влада духівництва, глави церкви у державі;

6) охлократія — влада натовпу, що спирається не на закони, а на миттєві настрої, примхи юрби, яка часто піддається впливові демагогів, стає деспотичною і діє тиранічно;

7) демократія — влада народу на основі закону та гарантії прав і свобод громадян;

8) партократія — влада однієї партії, партійної номенклатури (верхівки) в державі;

9) бюрократія — влада чиновників, адміністраторів у державі; ієрархічно організована система влади державного апарату, наділеного специфічними функціями;

10) технократія — влада науково-технічної еліти (фахівців), керівників підприємств, менеджерів;

11) меритократія — влада найбільш обдарованих, гідних людей, в основу якої покладено принцип індивідуальних заслуг;

12) автократія — необмежене і безконтрольне самовладдя;

13) анархія — безвладдя держави; самоуправління громад, комун, сімей та інших первинних спільностей людей.

Відомий політолог і економіст Б. Гаврилишин вважає, що на сучасному етапі існує три види влади:

1. Влада типу противаги. Така влада ґрунтується на індивідуалістсько-конкуренційних цінностях та існує в країнах, де такі цінності переважають (англомовних). Характерними ознаками цього виду владної організації є:

а) існування правлячої групи й опозиції (противаги), що постійно конкурує з нею (еліта і контреліта);

б) розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову;

в) побудова владних інституцій за принципом контролю та рівноваги;

г) наявність періодичних виборів;

д) прийняття рішень згідно з принципом більшості.

2. Колегіальна влада (співпраця при владі). Характеризується такими рисами:

а) поділ влади без утворення опозиції;

б) колегіальність у прийнятті рішень;

в) децентралізація влади;

г) високий рівень консенсусу (згоди);

д) використання засобів прямої демократії (наприклад, у Швейцарії, Японії).

3. Унітарна ( недиференційована, диктатура, неподільна, інтегральна) влада, для якої характерні такі риси: а) концентрація влади в одних руках; б) відсутність легальної опозиції або противаги. Унітарна влада функціонує за принципом правління меншості та завжди має ідеологічне виправдання. Відібрати і передати владу іншим можна лише за допомогою революції чи державного перевороту. Унітарна влада виправдана лише під час воєн, економічних труднощів, тобто у критичних ситуаціях.

Політична влада втілюється через механізм владних відносин. Його структура, за польським політологом Єжи Вятром, виглядає так:

1. Наявність у владних відносинах не менше двох партнерів.

2. Волевиявлення владарюючого здійснюється у вигляді певного акту, який передбачає санкції за непідкорення його волі.

3. Обов'язкове підкорення тому, хто здійснює владу.

4. Соціальні норми, що закріплюють право одних видавати акти, а інших — їм підкорятися (правове забезпечення).

Такий механізм владних відносин, чітко працюючи, забезпечує оперативність і дієвість взаємозв'язку суб'єкта і об'єкта, реалізацію функцій.

Вдосконалення і демократизація політичного управління передбачає пошук нових способів реалізації влади і певні вимоги до неї. З огляду на це, російський політолог Іван Ільїн (1882—1954) сформулював шість аксіом державної влади.

1. Державна влада не може належати нікому, крім тих, хто має правове повноваження.

2. Державна влада в межах кожного політичного союзу повинна бути одна.

3. Влада має здійснюватися людьми, які відповідають високому етичному й політичному цензу (влада без авторитету гірша, ніж явне безвладдя).

4. Політична програма владарюючих може передбачити лише заходи, які мають загальний інтерес.

5. Політична програма влади має охоплювати заходи і реформи, які реально можна втілити в життя.

6. Державна влада принципово пов'язана з розподільчою справедливістю.

Практика політичного життя засвідчує, що ігнорування цих аксіом призводить до кризи державної влади, дестабілізації суспільства, конфліктних ситуацій, які можуть переростати навіть у громадянську війну.

Домінуючим принципом механізму функціонування державної влади є принцип її поділу. Започаткував цю ідею ще Аристотель, з його поділом влади між трьома органами управління (законодавчим, адміністративним і судовим). Продовжив її розробку давньогрецький історик Полібій, а в Середньовіччі цю ідею підтримував Марсилій Падуанський. Завершили розгляд теорії поділу влади англійський філософ Джон Локк і французький мислитель і правник Шарль Монтеск'є. За цією теорією, для правильного та ефективного функціонування держави мають існувати незалежні одна від одної законодавча, виконавча та судова гілки влади. Це створює систему "стримувань і противаг" проти посилення однієї гілки влади, зосередження влади в одному центрі, зловживання нею, сприяє продуманості, зваженості, балансу в прийнятті рішень, а відтак і дієвості політичного керівництва та управління. Відповідно формується особливий механізм забезпечення свободи і незалежності окремого індивідуума, його захисту.

Носієм законодавчої влади є вищий представницький державний орган — парламент (Верховна Рада, Сейм тощо); виконавчу владу здійснюють — президент, уряд, міністерства і відомства, державно-адміністративні установи; судову владу — незалежні суди, підпорядковані тільки закону.

Однак практика знає політичні системи, які функціонують в умовах єдності влади. У цих системах влада (переважно виконавча) зосереджена в одних руках (політичної партії, воєнної еліти) і підпорядковує собі всі інші гілки, які діють формально. Це можливо за тоталітарних або жорстких авторитарних режимів (фашистські, комуністичні, воєнні диктатури, абсолютні деспотичні монархії).

Існує суспільно-політичне вчення, яке заперечує будь-яку форму політичної, економічної та ідеологічної влади — анархізм (з гр. — безвладдя). Це вчення не визнає державу як форму організації та управління суспільством, обстоює нічим не обмежену свободу людини як самоціль. Як суспільно-політична течія анархізм сформувався в 40—70-х роках XIX ст. у країнах

Західної Європи, Провідними його теоретиками були П.Ж. Пру-дон, М. Штірнер, М. Бакунін, П. Кропоткін. Анархія як суспільно-політичний ідеал пропонує організацію суспільства без державної влади, яка базується на принципі самоуправління общин, комун, сімей та інших первинних спільностей людей. Насправді ж анархія дестабілізує суспільну систему, вносить хаос, сприяє криміналізації суспільства і розгулу злочинності та як наслідок не може існувати довго і веде до встановлення диктатури. Тому анархія в теоретичних конструкціях існує як утопічна, оскільки у позитивному сенсі вона є нездійсненною, а на практиці вона відповідає періодам кризи легітимності влади, революцій і громадянських війн.

Підсумовуючи, зазначимо, що політична влада, її механізм повинні:

• забезпечити законні права громадян, їх конституційні свободи;

• утверджувати право як стрижень суспільних відносин і сприяти (через навчання чи примус) вмінню людей підкорятися праву;

• виконувати функції розбудови держави (господарські, культурні, соціальні).

  1   2


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка