Лекція з навчальної дисципліни соціологічна думка в україні тема №9 : Соціологічна концепція М. Шаповала. Навчальний час: 2 години



Скачати 171.9 Kb.
Дата конвертації30.12.2016
Розмір171.9 Kb.
ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙ
Кафедра соціології та гуманітарних дисциплін
ЗАТВЕРДЖУЮ

Завідувач кафедри соціології та гуманітарних дисциплін

професор О.П. ПОЛИСАЄВ


ЛЕКЦІЯ
з навчальної дисципліни СОЦІОЛОГІЧНА ДУМКА В УКРАЇНІ
Тема № 9: Соціологічна концепція М. Шаповала.

Навчальний час: 2 години
Для студентів: навчально-наукового інституту менеджменту та

підприємництва, які навчаються за спеціальністю 6.030101 Соціологія.

Навчальна та виховна мета:

Ознайомити студентів з основними ідеями в творчості М.Шаповала. Показати його аналіз рушійних сил суспільства. спільноти та її значення в житті суспільства. Формувати у студентів гуманістичне, науково-обгрунтоване ставлення до професійної діяльності.


Обговорено та схвалено на засіданні кафедри

“____” _________ 2015 року Протокол № ___

Київ – 2015


ЗМІСТ

Вступна частина 5 хв.

Основна частина 80 хв.

1. Поняття про суспільство та закони його розвитку.

2. Класифікація чинників, котрі впливають на соціальне життя суспільства та їх характеристика.

3. Спільнота та її значення в житті суспільства.

4. Україна як суспільство у працях М. Шаповала.

Заключна частина 5 хв.
Навчальна література:


  1. Бурлачук В., Молчанов М., Степаненко В. Біля витоків соціологічної думки в Україні. – К., 1996.

  2. Горський В.С. Історія української філософії: Курс лекцій. – К., 1996.

  3. Захарченко М.В., Бурлачук В.Ф., Молчанов М.О., Степаненко В.П. Соціологічна думка України. – К., 1996.

  4. Пшеничнюк О.В. Соціологія: посіб. для підготов. до іспитів. – К., 2008.

  5. Шаповал М. Загальна соціологія. – К., 1996.

  6. Шаповал М. М.П. Драгоманов як ідеолог нової України. – Прага., 1936.

  7. Шаповал М. Міжнародне становище українського народу. – Прага., 1934.

  8. Шаповал М. Соціологія українського відродження. – К., 1994.

  9. Шаповал М. Українська соціологія. – Прага., 1927.

  10. Юрченко А. Микита Шаповал про “сутність нації” як соціального феномена // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2001. - №1.



Навчально-матеріальне забезпечення

мультимедійний проектор, презентація лекції
Текст лекції додається

Старший викладач кафедри соціології та гуманітарних наук О.В.Демченко




Лекція 6. Соціологічна концепція М. Шаповала.
План.

1. Поняття про суспільство та закони його розвитку.

2. Класифікація чинників, котрі впливають на соціальне життя суспільства та їх характеристика.

3. Спільнота та її значення в житті суспільства.

4. Україна як суспільство у працях М. Шаповала.

Шаповал М.Ю. – один з видатних українських соціологів ХХ ст., засновник Українського інституту громадознавства в Празі, автор першої в історії української соціології праці “Загальна соціологія”, присвяченій розробці загальнотеоретичних проблем та категоріально-понятійного апарату соціологічної науки, проблем соціальної статики та соціальної динаміки, причин і чинників соціальних процесів та рушійних сил історичного розвитку суспільства.

Весь його багатий соціологічний доробок пов’язаний з безпосередньою орієнтацією на розробку соціологічних проблем українського суспільства, насамперед тих, котрі відбивали особливості становлення, діяльності й поразки Української народної республіки (УНР) та перспективи наступного майбутнього відродження державної незалежності України.

Шаповал М. На основі глибокого теоретичного і соціографічного аналізу соцієтальних процесів і чинників передбачав неминучий процес розпаду багатонаціональних імперій в Англії та Росії на окремі національно-державні утворення.




Поняття про суспільство та закони його розвитку.
Микита Юхимович Шаповал (1882-1932) народився у слободі Сріблянка, Бахмутського пов. Катеринославської губернії. Закінчив Новоглухівську лісову школу, служив офіцером, але за революційну діяльність звільнений з російської армії, після чого певний час навчався на історико-філологічному факультеті Харківського університету. Один із лідерів української партії соціалістів-революціонерів, міністр пошт і телеграфу в уряді В. Винниченка, міністр земельних справ в уряді В. Чехівського. Після поразки української революції емігрую за кордон у 1919 р. У Празі в листопаді 1924 р. заснував перший український соціологічний інститут, названий Українським інститутом громадознавства, на базі якого пізніше продовжив свою діяльність Український соціологічний інститут. Одночасно стає видавцем журналу “Суспільство”.

Автор праць: “Місто й село”, “Українська соціологія”, “Ляхоманія”, “Міжнародне становище українського народу”, “Соціологія українського відродження”, “М.П. Драгоманов як ідеолог нової України”, “Соціографія України”, “Гетьманщина і Директорія”, “Загальна соціологія”.

Український інститут громадознавства


Задум створення інституту в Празі у його засновника виникає з внутрішнього переконання в необхідності “глибокого аналізу” соціальних процесів, чого не може дати зовнішнє їх спостереження та описання. У зв’язку з цим М. Шаповал розробляє план організації соціологічного інституту, котрий займався б глибокими дослідженнями соціальних явищ і процесів насамперед українського життя. Мав глибоке переконання про тісний зв’язок “науки і життя”.

Інститут громадознавства був створений у Празі при підтримці уряду ЧСР в листопаді 1924 р. В ньому існували три відділи: народознавства, господарства і техніки, соціології й політики.

Відділ народознавства займався загальними проблемами народознавства, дослідженням розвитку форм “людських організацій” (суспільств, народів), вивченням витворів духовної діяльності, суспільної свідомості, детермінантів поведінки соціальних груп, індивідів.

Відділ господарства (економіки) і техніки провадив дослідження економічних процесів і структур, вивчав економіку України та її сусідів, систему економічних зв’язків тощо.

Відділ соціології й політики зосередився на дослідженнях соціальної статистики, різноманітних форм життєдіяльності суспільства і соціальних процесів, аналізі процесів виникнення і розвитку суспільних форм організації та управління суспільним життям.

Очолювали інститут кураторія (вищий адміністративно-господарчий орган) та дирекція. При інституті була бібліотека та Український музейний архів.

У липні 1927 р. при Інституті було відкрито Український робітничий університет. Тут викладався курс громадознавства (теоретична соціологія), студенти набували знання з “суспільної політики” (про соціальні процеси, суспільні чинники, соціальну генетику), оволодівали історією соціології, соціальною педагогікою, концепціями соціального контролю. Читалися лекції з українознавства та соціографії України, де всебічно висвітлювались питання географії, населення, історія українського письменства, мистецтва, господарства, відродження, революції. Програма з проблем сучасної політики включала такі питання, як робітнича, селянська, національна, земельна, військові справи, світове господарство, взаємовідносини Росії й України.

При інституті був науково-дослідний інститут, до штату якого входили 21 дійсний член і 14 членів-кореспондентів (за станом на листопад 1927 р.). Співпрацівниками інституту було опубліковано або підготовлено до друку багато цікавих праць.

На думку вченого соціологія – це практична наука про суспільство, що дає можливість свідомо керувати ним. Соціологія це практична наука про життя суспільства, котру потрібно знати.

Намагався створити систему соціологічного знання, котра б включала в себе такі основні структурні компоненти:


  • загальна соціологія – наука про суспільство, людську поведінку й суспільні відносини, котра описує загальне в соціальних процесах;

  • соціографія – як дослідження соціальних явищ у межах конкретного часу й простору ;

  • соціотехніка – як розробка проектів чи програм діяльності на майбутнє на основі знання минулого й теперішнього. Соціотехніка – це практична наука, спрямована на розробку питань політики, виховання, керівництва суспільством, державою чи партією на перспективу завдяки глибокому знанню соціальних процесів і явищ, що відбулися чи відбуваються.

Курс загальної соціології М. Шаповал планував реалізувати в кількох основних напрямах: через розкриття сутності суспільства, аналіз чинників його розвитку, розкриття сутності суспільного процесу та його складових (демографічні, культурні, господарські, політьичні процеси), аналіз феноменів соціокультурного життя (мова, писемність, наука, право, бідність, самогубства, гніт) та представлення процесу розвитку суспільства від його первісних форм до сучасності.

У роботі “Загальна соціологія” М. Шаповал аналізує основні поняття соціології – суспільство, соціальний акт, скупчення.



Суспільство – це сукупність людських взаємовідносин, структуроутворювальними елементами та чинниками якої є соціальний акт, що передбачає взаємостосунки людей, дію одного й реакцію іншого – безпосередню чи просторову.

Соціальний акт – діє через органи чуття, що реагують на зовнішні подразнення, які передає людина людині специфічними передатчиками. Соціальний акт потребує як мінімум “двох людей”, котрі вступають у взаємостосунки через дію одного і реакцію другого, - безпосередню чи просторову (лист, газета), де в останньому випадку використовуються відповідні “передатчики” чи “сполучники”.

Передатчики бувають символічні, чи знакові та фізичні.

Постійне повторення соціальних актів робить поведінку людей стандартизованою, передбачуваною. На цій підставі формуються соціальні групи та спільності (”скупчення”). Вони розподіляються на такі:



  • реальні (родина, держава);

  • статистичні (каліки, інваліди, блондини, брюнети, руді);

  • фіктивні (утопічні суспільства, відьми, лісовики);

  • прості, що об’єднуються за однією ознакою (профспілки, партії);

  • складні (комулятивні), тобто верстви, що утворюються на основі декількох ознак (нації, класи);

  • організовані (партія, парламент, фракція, кооператив, клуб, парламент);

  • неорганізовані (діти, літні люди, чоловіки, жінки);

  • короткострокові (черга, театральна публіка, натовп на вулиці).

Частини складних скупчень утворюють шари як елементи їхньої внутрішньої структури. Сполучення, що складаються з простих скупчень і верств, обмежених територіально, називаються агрегатами (село, місто, їх населення, військо, господарство). Кожне скупчення є соціальною єдністю, або спільністю, котра виникає з однакової форми поведінки. Соціальні скупчення характеризуються кількістю членів, їх солідарністю, вдачею.

Шаповал М. детально аналізує основні прості скупчення закритого типу (расові, статеві, вікові, шлюбні пари, родини). Він зауважує, що при розробці української соціології необхідно буде вводити спеціальні терміни з чітко визначеним змістом, котрі відображували б національні форми скупчень, таких як гурт, громада, товариство, спілка, верства, земляцтво, парубоцтво, дівоцтво, братство, стовпище, юрба, маса, підпанок, полупанок (дрібна буржуазія), пан, парафія, рада.

Серед інших скупчень учений виділяє мовні (лінгвістичні), професійні, різномаєтні (заможні, бідні), територіальні (земляцтво), релігійні, партійні та інші групи.

Із складних суспільних скупчень чи верств вчений аналізує касти, нації, суспільні класи, суспільні агрегати й громади.



Він виділяє три основні типи громад: село, місто, державу як вищі форми людських скупчень, аналізує стан міст і сіл в Україні через різні ознаки й підкреслює, що промисловість, торгівля, фінанси, транспорт, адміністрація, наука й мистецтво “ведуться в містах чужинцями, а з цього їх величезна соціальна сила і через те меншість панує над більшістю”. Це, зазначає Шаповал, елементи суспільної морфології. Проте суспільство – динамічна життєдіяльна система, яку утворює сукупність взаємодіючих соціальних процесів. Життя, поведінка, діяльність суспільства, його різноманітних соціальних груп, агрегатів та індивідів зумовлюються певними обставинами та чинниками, котрі складають рушійні сили суспільства.


Класифікація чинників, котрі впливають на соціальне життя суспільства


та їх характеристика
Головним завданням соціології як науки є вивчення причинних зв’язків між соціальними явищами та процесами. На суспільне життя впливають різноманітні чинники.

  • космічні (світло, тепло, клімат, вода, грунти тощо);

  • біологічні (внутрішні спонуки людської діяльності як інстинктивні, так і свідомі – потреби живлення, розмноження, самозахисту – особистого та колективного руху, спадковості); сюди ж належать і зовнішні біологічні чинники – тваринний та рослинний світи;

  • психічні (ідеї, знання, вірування, почуття, воління);

  • соціальні (поділ праці, витвори людської діяльності – мова, література, техніка).

Соціальні чинники М. Шаповал поділяє на дві групи:

  • соціальні форми (скупчення) – це продукт історичного розвитку суспільства. Наприклад, держава, що є сукупністю соціальних сил, розташованих на замкненій території, із власною системою виробництва, поділом праці, обміном, що породжує організацію людської діяльності.;

  • соціальні витвори – це результат діяльності соціальних спільнот людей у науці, освіті, мистецтві, вихованні, політиці. Одним із найважливіших соціальних витворів є мова як основний засіб соціалізації, нагромадження та переданні людського досвіду. Без мови соціальний процес був би неможливий. Бідність чи багатство народів відображає рівень розвитку їх досвіду, знання, практики. Зв’язок мови й думки породжується за наявності значення, котре постає в соціальному процесі і тому є явищем соціальним, залежить від досвіду. Чим менш розвинена мова, тим легше денаціоналізувати етнос. Вважає необхідним створення “соціології мови” (письменство – як знакову систему).

Специфічним чинником і суб’єктом діяльності, а також системи відносин, є індивід. Окрема людина – це складний організм, який несе багатий потенціал і започатковує численні соціальні процеси та явища.



Людина – це самоорганізована система, котра складається з біологічних, фізіологічних, психологічних і соціальних механізмів діяльності.

Він характеризує індивіда через поняття “вдача” як “темперамент і характер”, які перетворюють індивіда в особистість.



Особистість – це сукупність вроджених і набутих психічних якостей та відповідних соціальних ролей.

Індивіди діють не самі по собі, а в об’єднанні з іншими, утворюючи в процесі взаємодії нові соціальні групи, колективи чи соціальні сили. Соціальні сили М. Шаповал розглядає як спосіб поєднання, зв’язку людей, як чинник, що “утворює всяку взаїмочинність між людьми”. Соціальна сила – це наслідок “взаїмочинності людей” у групах, котра є комплексом сил або потреб цілого: соціальною силою є “своєрідний, історично обумовлений, обмежений початком і кінцем у просторі і часі, уклад фізичних, біологічних, психічних сил, що діють в людях, властиві їм як живим і свідомим істотам, і виступають на зовні у формі різних колективних одиниць”.

Соціальні сили виступають у формі людських скупчень (гурти, верстви, агрегати, громадяни, суспільства), структурну розпологу яких називаємо цивілізацією, або у формі витворів (суб’єктивних і об’єктивних), які називаємо культурою.

Шаповал М. робить спробу дати соціальну типологію індивідів, виділяючи такі типи:



  • примітив (дикун);

  • селянин (житель села);

  • робітник (житель міста);

  • ремісник (міський і сільський);

  • торговець;

  • купець;

  • фінансист-дука;

  • промисловець;

  • учений.

Кожен із названих типів у свою чергу може бути класифікований на певні підтипи всередині даної структури залежно від внутрішньої спеціалізації за конкретними сферами діяльності, рівня професійних і загальних знань. Класифікацію особистостей не слід ототожнювати з класифікацією соціально-розумових типів, оскільки вони різні.

В системі складних суспільних чинників М. Шаповал розрізняє явище організації – процес розподілу праці і влади., котрий визначає долю людей і їх поведінку. Організація – це процес керівництва і підпорядкування. Організація – це процес диференціації (розкладу) і одночасно нової інтеграції (сполучення), утворення частин серед різноманітної цілісності, які зв’язуються в нову різноманітну в собі цілісність. Також це передача задоволення якихось потреб одного індивіда другому індивідові, і утворення між ними необхідного зв’язку.

Вчений аналізує соціальні аспекти техніки й господарства як істотні чинники суспільного життя. Він розглядає їх роль як засобів обміну речовин між суспільством і природою, завдяки чому людина одержує, виробляє і споживає природні речовини та ресурси.

Господарство – це економічний процес, для якого характерні усвідомлення причинного зв’язку, організації виробництва, розпорядження продуктом і обмін.

Технічний процес – пов’язаний з виробництвом продукту: техніка трансформує природний об’єкт в другий вид, придатний для споживання; в технічному процесі енергія витрачається “у формі праці, а в економічному – в формі думання”.

Аналізуючи діяльність чинників, М. Шаповал розуміє їх як явища, котрі породжують причинно-наслідкові зв’язки. Причина – це всі чинники, що утворили дане явище в процесі людської діяльності. Зовнішні і внутрішні чинники діють як окремо, так і в комплексі, а їх дія може бути випадковою, спорадчою чи періодичною та постійною. Різноманітні комбінації – сполучення чинників – від космічних до соціальних – зумовлюють стабільність соціальних процесів і явищ чи порушують їх рівновагу і навіть розбивають скупчення.



Спільнота та її значення в житті суспільства
Роблячи аналіз рушійних сил суспільства, М.Шаповал у своїй праці “Загальна соціологія” звертається до проблематики соціальних скупчень (скупчення) і робить цікаву спробу дати “оцінку соціальної ваги і сили скупчення” (групи, об’єднання). Останнє становить значний інтерес і для сучасної соціології. Це новий підхід для сучасної соціології, оскільки соціальна роль відповідної спільності з точки зору її значення й місця в системі соціальних відносин дуже рідко оцінюється через систему критеріїв.

Шаповал М. пропонує наступні критерії оцінки індикаторів і чинників, котрі визначають соціальну силу й потенціал спільноти:

  1. число членів скупчень;

  2. організованість її членів (керуючі шари, розподіл функцій, правові норми відносин), що характеризує міру згуртованості;

  3. солідарність членів скупчень (розуміння ними мети, наскільки вона їх об’єднує й націлює);

  4. поширеність даного скупчення серед населення (“число і площа, на яку діє скупчення”);

  5. технічний апарат скупчень (фінанси, преса, наука, прилади);

  6. вдача керуючого шару чи провідників (сили приводу, характери провідників, виховна роль);

  7. освіта й виховання керуючого складу (обсяг і характер знань, вірувань, характер поведінки керівників);

  8. вдачі в підлеглих шарах (які характери, темпераменти – бурхливі чи спокійні, повільні характерні для поведінки);

  9. освіта підлеглих шарів (вказує, на які ідеї, знання, вірування орієнтуються люди, характеризує їх ідеологічну культуру);

  10. –11. Ступінь іннервації індивідів, а також ступінь їх гіпноїдності, що дає можливість передбачити силу акцій та реакцій людей)4

12. етика боротьби даного скупчення, котра відображує характер правової та моральної культури індивідів – членів спільноти.

Шаповал М. у зв’язку з цим підкреслює, що нація державна, наприклад, керується етикою насильства, тоді як нація недержавна – етикою милосердя.

Шаповал М. розглядає ці критерії як такі, що дають змогу охарактеризувати чи визначити соціальну силу даного скупчення, але застерігає при цьому, що вони дуже складні, і наука ще не має можливостей всебічного знання усіх їх.

Україна як суспільство у працях М. Шаповала
Вагому увагу Шаповал М. надає аналізу національного відродження України через політичний процес. Саме політична і наукова діяльність вченого була цілком присвячена національному відродженню України. Він був прихильником “шукання об’єктивної істини” і розумів, що “потреби українського визволення вимагають утворення теорії про планомірну методичну суспільну діяльність або політику”, був переконаний, що визволення само не прийде, його треба організувати, а це значить треба планомірно працювати”. У своїх працях Шаповал М. розглядає на матеріалах української історії численні економічні, політичні, соціальні, культурні, психологічні процеси й чинники національного відродження, причини його поразки і шляхи осягнення майбутньої перемоги, коли Україна знову стане незалежною і займе гідне місце у всесвітній історії людства як вільний і повноправний її суб’єкт.

Науковець однозначно пов’язує поразку української революції і державності з незнанням “законів суспільного життя”, з відсутністю “суб’єктивно творчих і об’єктивних сил національного зв’язку на даній ступені розвитку”.

Аналізуючи “досвіди революції” Шаповал М. показує, що причиною поразки її було домінування “неукраїнської меншості” в основних сферах життєдіяльності нашого суспільства, завдяки чому “ця меншість соціально займає пануючу позицію і виконує керівну роль в суспільстві”.

До цих висновків він приходить на основі аналізу суспільного поділу праці в Україні, котрий характеризувався таким станом:



  1. хліборобська продукція концентрувалась у двох груп власників: селянсько-українській та поміщицькій неукраїнській (московській і польській переважно);

  2. промисловість велика, середня й частина дрібної була в руках чужонаціональних груп: московської, польської, єврейської і закордонного капіталу;

  3. торгівля була зосереджена в руках єврейської, московської, польської, почасти української міщанської й незначна частина – в руках української споживчої кооперації;

  4. культурна творчість перебувала в руках чужонаціональної, ідеологічно московської інтелігенції, дуже мала частина – в української інтелігенції;

  5. політична адміністрація і військо зосереджувалися виключно в руках чужонаціональної, московської групи.

Не була українізована школа як основна “лабораторія вироблення національної і культурної свідомості, як головного апарату українського відродження”. Україна не мала своєї національної школи до революції, а для українізації російської школи потрібно було не менше 37,5 тисяч свідомих українських вчителів, тоді як їх було лише 1-2 тисячі. Шаповал м. писав, що “справа з українізацією школи – це національна трагедія українського народу”. Такі ж проблеми з українізацією виникали з військом, адміністрацією, церквою.

“Історія помстилась українському народу. Він поставив завданням створити свою державу, своє окреме суспільство, але він не мав сил для заступлення і ведення головних соціальних функцій… Український народ занадто був слабкий, щоб обслужити суспільство”.

Шаповал М. доводив, що систематична політика денаціоналізації українського народу, концентрація виробництва та управління в руках неукраїнського населення, антиукраїнська пропаганда, викорінення всього національного – все це стояло на перешкоді формування національної свідомості українського народу як етносу, тому фіни, поляки, чехи змогли завдяки національній консолідації добитися державної та національної незалежності, на відміну від українців.

Однією з істотних причин трагедії України, як вважає Шаповал М., була відсутність солідарності нації, стан національної свідомості. Учений розглядає національну свідомість як “свідомість колективних інтересів даної етнічної маси, спорідненої культурно-психологічно”, на основі чого відбувається “скріплення солідарності”, а усвідомлення цієї солідарності, власне, і є національною свідомістю, котра набуває “територіально-просторового значення” і охоплює “все число людей,, що живуть добутками прадавньої спільності”.

Шаповал М. розглядає процес державоутворення у зв’язку з “тенденцією спиратися на національний принцип, що містить в собі культурно-психічну силу зв’язку людських груп”, наслідком такої історичної еволюції є національна держава. Держави, котрі панують над іншими народами, тримають їх у колоніальній неволі, не можуть це робити безмежно і вони не мають іншої перспективи крім розпаду. Розпад таких великих державних формувань відбувається найчастіше на національній основі, коли від них відколюються національно-культурні одиниці. Виходячи з цього М. Шаповал передбачав, що “сучасна доба і близькі історичні часи будуть періодом розкладу державних формацій на їх складові етнічно-національні групи” і як ніхто “тепер вже не плаче за австрійським старим “організмом”, ніхто не плакатиме за російським, англійським”.

Учений зазначає, що представники пануючих державницьких націй, виступаючи проти формування нових національних держав, залякують, посилаються на необхідність збереження цілісності сформованого “економічного організму”, на економічні та соціальні негативні наслідки такого процесу, проте цьому “ніщо не допоможе, процес диференціації націй йтиме далі й далі”.



Висновок.

  1. Шаповал М. розглядав соціологію як найбільш загальну науку про суспільство (“людську поведінку і суспільні взаємини”), здатну об’єктивно (“правдиво”) відтворити сутність суспільства, його структуру і взаємозв’язки між складовими елементами.

  2. .Нижчий рівень досліджень соціальних явищ у історико-культурному просторі й часі (історія народу, діяльність держави, партій, класів, ін. соціальних спільнот – “скупчень”) досліджує соціографія.

  3. Соціологія і соціографія є основою розвитку інших наук про суспільство – політики, права, етики, педагогіки.

  4. Лише соціографія показує на основі наукових даних про суспільство що і як треба змінити і яким це способом зробити в переможній боротьбі за майбутнє незалежної України.

  5. Шаповал М. зробив спробу інтегрувати сучасні здобутки соціологічної науки в розумінні явищ соціального життя, розглянув соціологію як засіб пошуків шляхів і способів поневолення українського народу та його визволення.

  6. Шляхи вбачав у консолідації українського суспільства, створенні відповідних “скупчень”, соціально-структурних змінах, розвитку організації “як процесу розподілу праці і влади”.

  7. Аналізує різні елементи суспільства як системи взаємовідносин: соціальний акт (тобто соціальна дія), об’єктивні і суб’єктивні чинники дії “акти взаємочинності” (взаємодії), соціальні спільноти (групи, класи, раси, етнічні та соціально-демографічні утворення).

  8. Вводить спеціальну термінологію в українську соціологію – “українське суспільство”, “взаємочинність”, “скупчення”, “скупина”, “суспільні агрегати”.

  9. Основна праця “Загальна соціологія” М. Шаповала в історії вітчизняної соціології є першою спробою фундаментального викладу тогочасних соціологічних знань з їх відповідно соціально-інженерною орієнтацією.

  10. Увійшов у історію соціології України як перший учений, з діяльністю якого соціологія інституювалась як наука.







База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка