Лекція з навчальної дисципліни " релігієзнавство" тема № сучасні релігії світу. Релігійні течії та конфесії в україні



Сторінка3/3
Дата конвертації05.11.2016
Розмір0.62 Mb.
1   2   3

3. Класифікація новітніх релігійних течій та об’єднань.

Своєрідною рисою останніх десятиліть є поява і розвиток новітніх тенденцій в релігійному житті планети. Поруч із традиційними релігійними системами світорозуміння виникло надзвичайно багато альтернативних релігій. Щодо позначення цього явища, то на сьогодні не має загальновизнаного поняття, яке б адекватно відтворювало багатоманіття новітніх явищ у релігійній сфері. Так, в релігієзнавстві вживають терміни: «нетрадиційні релігії», «неокульти», рухи «Нового віку» (New Age), “тоталітарні секти”, “квазірелігії”, “неорелігії”, “позавіросповідна містика”, езотерична (призначена для посвячених) культура тощо. Всі ці позначення часто розглядають як синонімічні.

Аналізуючи існуючі класифікації, запропоновані вітчизняними і зарубіжними науковцями, можна констатувати, що на сучасному етапі відсутня єдність у підходах до класифікації новітніх релігійних течій, що перш за все говорить про складність проблеми. Однак, для зручності викладу матеріалу ми поділимо їх типологічно на сім груп, які об’єднуються за їх генетичним походженням, тобто тією релігійною традицією, яка є визначальною для їх розвитку:

1. Неохристиянські релігійні об'єднання - найчисельніша і найпотужніша організаційно група,— до яких відносяться нетрадиційні для України релігійні течії, що виникли ( переважно в 60-70 х роках ХХ століття)на основі осучаснення і критики ортодоксального християнства за відхід від первісних, історичних традицій. Такими є “Армія спасіння”, “Новоапостольська Церква”, “Церква Христа”, «Діти Бога», «Церква Тіла Христова», «Церква Ісуса Христа Святих останніх днів» (мормони), «Свідки Єгови» тощо. Майже всі із перерахованих місій, центрів, новітніх церков привнесені в Україну з-за кордону.

Характерним для неохристиянських угрупувань є визнання Біблії як основного віросповідного джерела свого вчення, а також розуміння особи Ісуса Христа як центральної постаті релігійної доктрини, однак при цьому їхнє трактування Христа докорінно відрізняється від ортодоксально християнського. Акцентується увага на есхатологічному вченні про близький кінець світу і месіанізм, тобто лідер церкви може наділятися статусом посланника Божого, пророка, який повідомляє нове одкровення, вищі божественні Розпорядження. При цьому возвеличуються книги “власних” пророків і вчителів, як такі, що несуть істинне трактування Біблії. Крім того, неохристиянство відрізняється від історичного християнства також нетрадиційним трактуванням Трійці, сутності Святого Духа, пекла, раю тощо.

Найчастіше неохристиянські релігійні рухи генетично пов'язанні з якоюсь із протестантських церков. Хоча є такі, що походять від православної (Богородичний центр (Православна Церква Божої Матері), «Школа єдиного принципу» Ольги Асауляк та ін.) чи католицької традицій (маріанські громади, «Новоапостольска Церква» тощо).

2. Неоорієнтальні неокульти ( тобто скеровані на східні релігії) – до них належать «Міжнародне Товариство Свідомості Крішни», «АУМ сінрікьо», культ Шрі Чін-Моя, культ Ошо Раджніша, «Трансцендентальна медитація» (ТМ), Міжнародне Товариство Сахаджа-йога (Всесвітня чиста релігія), послідовники Шрі Сатьї Саї Баби та інші. Неоорієталістські рухи, будучи адаптованими до потреб сучасної людини, особливо активно популяризуються з середини ХХ століття східними місіонерами переважно у формах просвітницьких, оздоровчих заходів.

Підгрунття неоорієнтальних культів становить синтез релігійних та містичних вчень, а саме буддизму, даосизму, індуїзму, конфуціанства, сінто, йоги і фольклорних вірувань які пропонують містичний шлях звільнення через пробудження в людині божественного начала. Для них характерним є, як правило, опора на давню ведичну традицію, а також вдале використання досягнень інших культур та цінностей багатьох релігій, а саме уявлення про світ як сансару (нескінченний ланцюг перевтілення душ), закон Карми, відповідно до якого відбуваються переродження, нірвану, як стан абсолютного спокою після виходу з «колеса перероджень».

Обов’язковим для неоіндуїзму є наявність вчителя, майстра (гуру) як проповідника вчення і провідника духовних пошуків особистості, групи, течії. На першому плані у східних неокультах постає авторитет наставника, а віросповідні особливості відходять на задній план.

Неоорієнтальні вчення пропагують ідеї універсалізму, синкретизму, рівності всіх релігій як природного права на особливий шлях до Бога, визначальної ролі духовного чинника в розбудові суспільства.

Характерним для необуддійських течій є абсолютизація одного або декількох атрибутів вчення Будди. При цьому кожна з течій претендує на справжнє, істинне тлумачення догматів буддизму, еклектично поєднуючи в своїх релігійних системах ідеї різних східних традицій, навіть християнства. Необуддизм в Україні представлений громадами таких напрямів: дзен-буддизм, нітерен, різні школи тибетського буддизму.

Послідовники неоорієнтальних культів, як правило, приховують свій зв'язок з релігією, бажаючих запрошують відвідати платні курси, завдяки яким обіцяється зміцнення здоров’я, підвищення творчих та розумових здібностей та багато інших чудодійних перетворень. Від адептів приховується, що ці курси є релігійними, проте культову практику «Трансцендентальної медитації» («Науки творчого інтелекту») ще з 1977 року визнано релігійною[3; 36](Сьомін С. Чи варто шукати спасіння у «Трансцендентальної медитації» //Людина і світ. – 1999. -№10).

3. Сайєнтологічні (наукологічні) напрямки утворюють «Церква Сайєнтології», «Наука Розуму», «Християнська наука», “Вогняна квітка”, “Новий Акрополь”, різні психотехніки, івановство та інші. Ці вчення прагнуть еклектично поєднати в собі елементи різних наук, філософських течій, релігійних та окультних рухів, зазвичай закликають до духовного вдосконалення. Розраховані, насамперед, на людей з високим рівнем освіти. Намагаються максимально адекватно відобразити проблеми сучасного суперечливого суспільства, а також пропагують зв'язок Землі і землян з вищими космічними силами, космічним розумом, стверджують можливість фіксації впливу на природу невідомих і таємних, вищих проявів буття, разом з тим, фізичним приладам надають надприродного значення. Містично трактуються недосліджені явища психіки і навколишньої природи. Орієнтація на останні досягнення науки і техніки поєднується з практикою психоаналізу. Часто використовуються гіпноз та інші методи впливу на психіку, і навіть спеціальні апарати, створені для прямого впливу на мозок, котрі підключаються до комп’ютерних мереж («Церква Сайєнтології»). Більшість сайєнтологічних рухів мають інтернаціональне походження й поширення, розвиваються завдяки місіонерській підтримці, під прикриттям курсів удосконалення здібностей.

4. Синкретичні (штучно створені) нові релігійні течії. До цієї групи відносяться “Церква Уніфікації(або об’єднання)», «Всесвітня віра Бахаї», «Велике Біле Братерство Юсмалос», АУМ Сінрікьо, Церква Останнього заповіту та інші. Вони поєднують у собі декілька релігійних традицій (наприклад, християнство і буддизм, ведизм, іслам), але не просто еклектично об’єднують їх, а створюють свої власні вчення, систему обрядових дійств, потужну релігійну організацію, претендують на статус виняткової, універсальної надрелігії для всіх людей. Цим вченням властивий культ лідера організації, безумовний авторитет власних віросповідних джерел, характерна домінуюча ідея богообраності їх послідовників.

Серед синкретичних напрямів трапляються так звані тоталітарні секти, як, наприклад, відоме в Україні “Велике Біле Братство”. Ці релігійні об’єднання прагнуть не тільки заповнити духовне життя людини, а й узяти під контроль усю повноту її буття у світі, різко протиставляючи власні релігійні принципи загальновизнаним правилам соціального співжиття, примушуючи своїх членів до асоціальної поведінки – розриву стосунків із сім’єю, нехтування суспільними обов’язками тощо. Межа між тоталітарними та нетоталітарними сектами часто є дуже умовною, тому, хоч багато неокультів є небезпечними для суспільного устрою, обмежити їхню діяльність законодавчо, не порушуючи при цьому прав свободи совісті, дуже складно.

5. Українське неоязичництво виникло в другій половині ХХ ст., характеризується насамперед відродженням інтересу до національних вірувань і магічних традицій давнього дохристиянського періоду історії України. Сьогодні статистика нараховує більше одного мільйона послідовників язичництва. Всіх їх об’єднує інтерес до втраченої рідної релігії, прагнення більш чіткої етнічної самоіндентифікації, усвідомлення необхідності відновлення національної духовності і повернення до рідних, дохристиянських традицій і цінностей. Представники цих неокультів вважають, що людина стає особистістю виключно через відчуття належності до певної національної спільноти. У пошуках своєї ідентичності людина, якщо вона послідовна, неминуче має відмежуватись від світових релігій на користь релігії національної. Це призводить до спроб «націоналізувати» світову релігію, або до пошуків язичницьких коренів і формування загальнонаціональної релігії на основі язичництва. Засновники неоязичницьких культів наголошують, що тільки язичницькі дохристиянські культи є природними для менталітету українця, і намагаються систематизувати, реформувати їх, пристосувати до сучасних умов.

Неоязичництво поширене в багатьох країнах світу. Серед європейських держав виділяються Литва, Латвія, також дохристиянські вірування відроджуються в Англії (друїдизм), Греції, Німеччині(арійський рух), Америці (рідні американські релігії індійців) тощо. Деякі з таких релігій залишаються політеїстичними (поклоняються різним богам), інші, модернізуючи язичництво, сповідують монотеїзм(поклоняються тільки єдиному богу). Неоязичництво найчастіше охоплює своїм впливом окремих представників національно орієнтованої інтелігенції, які вбачають у світових релігіях чужу релігію, а процес відродження язичництва розглядають як основу для відродження духовності нації. Часто неоязичництво постає як прояв антихристиянських та анти іудейських настроїв.

В Україні неоязичницькі організації репрезентовані «РУНвірою» (Рідна Українська Національна Віра), «Рідною Вірою», Ладовірством, Орантійцями, Собором Рідної віри (Лицарі Сонячного ордену), шанувальники богині Берегині, “Слов’янською релігійною громадою” та іншими.

6. Езотеричні (містичні), теософські НРТ - належать позавіросповідні езотеричні об’єднання, теософське, антропософське товариство, Братство Грааля, послідовники Д.Андреєва, О.Бердника, Агні-Йога, послідовники Гурджиєва і т.ін. Ці неокульти теж можна трактувати як прояв нової релігійності, яка є опозицією до офіційної ідеології традиційних релігій. Так, зокрема вчення сучасних езотериків, успадкувавши окультні традиції різних культур, включили в себе віру в можливість переходу до надприродного, іншого Світу, який є вищим щаблем на шляху еволюційного розвитку свідомості. Трансформація сучасної науки відкриває для широкого загалу, охопленого духовними пошуками, магічні, таємні прийоми спілкування зі Світом. Послідовники езотеричних неокультів переконані, що існують надзвичайно глибокі, приховані від пересічної “непосвяченої” людини, позитивні знання про світобудову. Тому за мету ставиться прояснення природи душі, її системно-структурні й космічні взаємозв’язки; зв’язки поміж душею та оболонками , які душа може використати. Серед всесвітньо відомих езотериків є і наші співвітчизники (Олена Блаватська, подружжя Реріхів).

7. Сатанізм – це напіврелігійний напрямок, який проповідує поклоніння містичним джерелам зла — демонам, Сатані (Дияволу або Люциферу) тощо. До цієї групи НРТ належать – “Церква Сатани”, “храм Сета”, “Товариство Асмодея”, “Слуги Вельзевула”, “Чорне Братерство”, ”Товариство Сатани”, “Чорне коло” та інші. Нині під назвою “сатаністи” об’єднуються різні за типом і навіть світоглядно-культовим змістом громади неокульту, який теоретично сформувався наприкінці ХІХ ст. завдяки Е.Кроулі. На сьогодні весь спектр тих, хто вшановує демонічні сили настільки строкатий, що дослідники виокремлюють наступну найзагальнішу класифікацію: - ортодоксальні дияволопоклонники; - люциферіанці (прометеївці); - реформовані дияволопоклонники.

Віросповідні догмати і культові дії сатаністів є своєрідним антиподом християнства, побудовані на запереченні усіх заповідей Біблії. Моральна програма сатаністів відзначається крайнім егоїзмом, індивідуалізмом, цинізмом, прагматизмом, що утверджує особистісні пріоритети, зверхність і зневагу до загальнолюдських цінностей, культ сили. Прихильники Сатани в Україні не чисельні, організаційно не об’єднані. Вони існують переважно як молодіжні угрупування з явними музичними (хардроківськими чи трешофільськими) зацікавленнями та екстремістськими світоглядними пристрастями, які з часом, при відповідному керівництві, можуть перерости у цілісну структуру.

4. Сучасна релігійна ситуація в Україні.

Головними тенденціями розвитку релiгiйної ситуації в Україні є:



  • постійне зростання значення релiгiйного фактора у суспільному житті держави;

  • збільшення кiлькостi релiгiйних конфесій та громад;

  • ускладнення міжконфесійних стосунків ( конфлікти на релiгiйному грунтi );

  • нерiвномiрнiсть поширення релiгiї на території України;

  • відродження та посилення церков національних меншин;

  • поширення нетрадиційних релiгiй та сект.

Історія і практика християнства та інших релігій­них течій в Україні за останні роки стали предметом гострої полеміки як серед світських аналітиків, так і богословів, священнослужителів та парафіян.

Розбудова незалежної Української держави вияви­ла тяжку історичну спадщину, що дісталася Україні в царині церковного життя та державно-церковних сто­сунків. Уся наша історія переповнена спробами ви­користання церкви як фактора геополітичних змін, етатистськими виявами держави щодо церкви, нама­ганням відродити церкву, яка б стверджувала націо­нальну самобутність народу та його природне право на свободу, а також спробами її нищення, нівелю­вання та уніфікування.

Завдяки певній нормалізації державно-церковних стосунків, створенню реальної бази для функціону­вання релігійних організацій, загальній демократиза­ції українського суспільства відбувається бурхливий процес відродження релігійно-церковного життя.

Релігійна мережа в Україні станом на 1 січня 2014 р. представлена 55 віросповідними напрямами, в межах яких діє 36500 релігійних організацій, в тому числі 85 центрів та 290 управлінь, 35013 релігійних громад (справами церкви опікується 30880 священнослужителів), 471 монастир (чернечий послух несуть 6769 ченців), 360 місій, 80 братств, 201 духовний навчальний заклад (навчається 1975 слухачів), 12899 недільних шкіл. Зростає видання церковних друкованих засобів масової інформації, нині їх кількість складає 390 одиниць. Для богослужінь релігійні організації використовують 23495 культових та пристосованих під молитовні приміщень.

Дослідження темпів зростання кількості церковно-релігійних інституцій свідчить, що розширення релігійної мережі за останні три роки набуло усталеного характеру і перебуває у межах 2 %. За цей час мережа релігійних організацій зросла на 1,8 %.

Аналіз поширення релігійних конфесій, течій і напрямів, кількісних показників релігійних громад демонструє вирівнювання їх чисельності в різних регіонах країни. Так, якщо на початок 2009 р. у Західному регіоні (Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька області) діяло 11541 первинний осередок віруючих (34,9% від загальної кількості громад), то на 1 січня 2014 р. – 11937 (або на 3,4 % більше). У цьому регіоні фактично створена інституційна мережа конфесійно-церковних організацій достатня для задоволення релігійних потреб віруючих.

Другим за чисельністю релігійних організацій є Центральний регіон (Вінницька, Дніпропетровська, Житомирська, Київська, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська, Чернігівська області та м. Київ), де кількість первинних осередків віруючих проти 12045 на початок 2014 р. зросла на 7,3 % і становить 12928 парафій, що дорівнює 36,9 % від загальної кількості релігійних громад.

У Південно-Східному регіоні (Автономна Республіка Крим, Донецька, Запорізька, Луганська, Миколаївська, Одеська, Сумська, Харківська, Херсонська обл. та м. Севастополь) загальна кількість релігійних осередків складала 9497 одиниць (28,7 % від загального).

Розподіл церковно-релігійних організацій за конфесійною ознакою свідчить про домінування в Україні православ’я, до складу якого входить 18279 парафій (52,2 % від загальної кількості релігійних осередків віруючих країни) проти 17071 (51,6 %). Водночас, простежується тенденція до зменшення їх питомої ваги в загальній складовій, а приріст релігійних громад є нижчим загальнодержавного показника.

Найчисельнішою серед православних церков є Українська православна церква (УПЦ), мережа якої становить 67,5 % православних громад країни. Переважна більшість – 5833 громади (47,3 %) розміщені в Північно-Центральному регіоні, де найбільша їх кількість діє у Вінницькій (975) та Хмельницькій (929) областях. За останні роки кількість релігійних громад УПЦ збільшилася на 801 одиницю (6,9 %). Керівництво церквою здійснюється метрополією УПЦ та 46 єпархіальними управліннями. Сьогодні церква має 12340 парафій (9922 священнослужителя), 191 монастир (4625 ченців), 14 місій, 34 братства, 20 духовних навчальних закладів (4765 слухачів) та 4258 недільних шкіл. Життя і діяльність УПЦ висвітлюють 110 періодичних релігійних видань.

Українська православна церква – Київського патріархату (УПЦ КП) за кількістю релігійних громад, що складають її мережу посідає друге місце в країні після УПЦ. Упродовж останніх трьох років церква розширила мережу в усіх регіонах країни. Якщо на початок 2009 р. вона нараховувала 4128 парафій то на 1 січня 2014 р. їх чисельність зросла на 354 одиниці (8,6 %). Найбільша кількість релігійних громад Київського патріархату діє в Західному регіоні – 1902 (42,4 %) проти 1773 (42,9 %) на початок 2014 р. У Північно-Центральному регіоні діє 1817 громади (40,5 %), що на 150 більше ніж на початок 2009 р. та 763 (17 %) у південно-східних областях (на 75 більше проти 2009 р.). Упродовж 2009-2014 рр. приріст релігійних громад УПЦ КП склав 354 одиниці або 8,6 %В структурі церкви діють патріархія, 34 єпархіальних управління, 4482 громади (3088 священнослужителів), 49 монастирів (175 ченців), 27 місій, 12 братств, 16 духовних навчальних закладів (1136 слухачів) та 1294 недільні школи. Діяльність церкви висвітлюють 36 періодичних релігійних видань.

Кількість громад Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) зросла порівняно з початком 2009 р. на 24 одиниці. Найбільше парафій – 827 (68,5 %) діють у західних областях країни. УАПЦ має патріархію, 15 єпархіальних управлінь, 1208 громад (730 священнослужителів), 9 монастирів (10 ченців), 7 місій, 1 братство, 7 духовних навчальних закладів (154 слухачі) та 312 недільних шкіл. Діяльність церкви висвітлюють 6 періодичних видань.

Громади Української греко-католицької церкви (УГКЦ) діють в усіх регіонах держави. У Західному регіоні України їх нараховується 3419 (92,4 %). Найбільше – у Львівській (1512), Тернопільській (780) та Івано-Франківській (660) областях. УГКЦ має в своєму складі 4 митрополії, у структурі яких діють 3 верховноархиєпископських екзархати, 4 архиєпархії та 5 єпархій, 3700 релігійних громад(2545 священнослужителів, в т.ч. 32 іноземця), 117 монастирів (1265 ченців), 24 місії, 2 братства, 16 духовних навчальних закладів (1389 слухачів). Діяльність церкви висвітлюють 27 періодичних видань.

За останні роки структура Римсько-католицької церкви (РКЦ) в Україні набула усталеної форми, а динаміка кількісного розвитку сповільнилася. Упродовж останніх трьох років кількість громад РКЦ збільшилась на 11 одиниць. Переважна більшість громад – 497 (54,1 %) зосереджена у Вінницькій (115), Житомирській (121), Львівській (133), Хмельницькій (128) областях. У регіональному розрізі найбільша кількість релігійних громад діє у Північно-Центральному регіоні 421 (45,9 %) проти 405 (44,1 %) та 92 (10,0 %) відповідно, у Західному та Південно-Східному регіонах. Нині РКЦ має у своєму складі Львівську архидієцезію та 6 дієцезій, 16 чернечих управлінь, 918 громад (608 священнослужителів із них 272 іноземця), 100 монастирів (663 ченці), 41 місію, 4 братства, 8 духовних навчальних закладів (619 слухачів), 518 недільних шкіл. Життя і діяльність РКЦ висвітлюють 13 періодичних релігійних видань.

Протестантизм в Україні налічує 10003 релігійні громади, що складає 28,7 % від усієї релігійної мережі. Найбільше серед них релігійних спільнот євангельських християн-баптистів (2892). Найвпливовішим та найчисельнішим протестантським згромадженням є Всеукраїнський союз об’єднань євангельських християн-баптистів (ВСО ЄХБ). Церква практично завершила розбудову мережі. Структура ВСО ЄХБ порівняно з 2009 р. зросла на 24 громади і складає 1 центр, 26 регіональних та обласних управлінських структур,2574 релігійних громади (3002 священнослужителя в т.ч. 19 іноземців), 95 місій, 2 братства, 41 духовний навчальний заклад (5672 слухачі). Основи віровчення викладаються у 1408 недільних школах. Внутрішнє та міжнародне життя церковної спільноти висвітлюється у 14 періодичних релігійних виданнях.

Другою за кількістю громад є спільнота прихильників віровчення п’ятидесятників, що нараховує 2717 одиниць (27,2 % від загальної кількості протестантських громад України), що на 205 більше ніж було на початок 2009 р. Найбільшу їх кількість об'єднує Всеукраїнський союз церков християн віри євангельської – п’ятидесятників (ВСЦ ХВЄП). Упродовж 2009-2014 рр. кількість громад збільшилася на 67 одиниць. На сьогодні найбільша їх кількість – 834 (51,4 %) діє в Західному регіоні. Так, у Рівненській області – 259, Волинській області – 192 та Тернопільській області – 103 громади. У Північно-Центральному та Південно-Східному регіонах функціонують відповідно 467 та 321 громада ВСЦ ХВЄП. До складу ВСЦ ХВЄП входять – 1 центр, 27 обласних управлінь, 1622 громади віруючих (2352 священнослужителя із них 11 іноземців), 52 місії, 2 братства, 17 духовних навчальних закладів (971 слухач), 1045 недільних шкіл. Питання розвитку церкви, її релігійне життя висвітлюють 24 періодичних видання.

Серед протестантських деномінацій зростає кількість громад Української уніонної конференції церкви адвентистів сьомого дня (АСД). Найбільша кількість громад – 492 (44,5 %) зосереджена у Північно-Центральному регіоні. У Західному та Південно-Східному регіонах кількість громад практично рівна і становить, відповідно 307 та 306 одиниць. На сьогодні мережа громад АСД збільшилась (на 18 громад) лише в 4 областях України (Львівська, Рівненська, Луганська, Чернігівська) і має у своєму складі, 1 центр, 9 регіональних управлінь, 1062 громади (1180 священнослужителів), 3 місії, 1 братство, 4 духовні навчальні заклади (510 слухачів), 722 недільні школи. Внутрішнє та міжнародне церковне життя висвітлюють 10 періодичних видань.

Релігійна мережа Свідків Єгови зменшилась на 10 одиниць порівняно з 2009 р. за рахунок релігійних громад, які припинили свою діяльність як юридична особа. Водночас було зареєстровано статут лише 1 громади (Сумська область). На цей час релігійна мережа нараховує 1 центр та 1096 первинних організацій (1902 священнослужителя, в т.ч. 20 іноземців).

Новітні для України релігійні організації, а саме: Церква Христа (115 громад), Новоапостольська церква (58), Пресвітеріанська церква (72), Церква Ісуса Христа святих останніх днів (мормони) (50), Українська лютеранська церква (41), релігійні організації Рідної української національної віри (59), інші релігійні організації язичників (63), буддисти (57), Товариство свідомості Крішни (40) мають незначну кількість громад і суттєво не впливають на релігійну ситуацію в країні.

Релігійні організації харизматичних церков функціонують у всіх областях країни. Найбільше – 683 (49,6 % від їх загальної кількості) у Південно-Східному регіоні, зокрема у Донецькій області – 208 (15,1 %). У Північно-Центральному регіоні – 554 (40,2 %), у Західному – 140 (10,2 %). Загалом їх діє 1377 (13,8 % від загальної кількості протестантських громад України), що на 105 більше ніж було на початок 2009 р.

Слід зазначити, що 1701 релігійний осередок репрезентує етноконфесійні утворення. Найбільшу частину з них складають прихильники ісламу, чисельність яких за останні три роки зросла на 72 одиниці. Переважна більшість громад – 1151 (95,4 %) діють в Південно-східному регіоні, зокрема, в Автономній Республіці Крим – 998 (82,7 %), у Північно-Центральному регіоні – 51 (4,1 %), у Західному регіоні – 5 осередків. Загалом у мусульманському сегменті функціонують 8 релігійних центрів та управлінь,1207 релігійних громад (544 священнослужителя, в т.ч. 46 іноземців), 8 духовних навчальних закладів (311 слухачів).

Кількість іудейських громад порівняно з 2009 р. зросла на 14 одиниць, найбільше їх діє у Північно-Центральному регіоні 142 (50,3 %), у Південно-Східному 95 (33,7 %). Іудаїзм представлений 4 релігійними центрами та 279 громадами (172 священнослужителя, в т. ч. 77 іноземців), 4 місіями та 7 духовними навчальними закладами (213 слухачів).

У складі Закарпатської (Угорської) реформатської церкви діє 114 громад (78 священнослужителів, в т. ч. 11 іноземців), з яких 113 функціонує у Закарпатській області. Німецька євангелічно-лютеранська церква нараховує 1 центр і 41 громаду (32 священнослужителя, в т. ч. 11 іноземців). У складі Вірменської апостольської церкви нараховується 28 громад (20 священнослужителів, в т. ч. 12 іноземців), які діють у 15 областях, м. Києві та м. Севастополі.

Функціонують також поодинокі етноконфесійні громади чехів, готів, корейців, шведів, а в Автономній Республіці Крим – караїмів та кримчаків, в Херсонській та Запорізькій областях – менонітів.

Найбільша частка релігійних організацій національних меншин 1038 (61 %) зосереджена в Автономній Республіці Крим. В регіональному розрізі найбільшим приростом релігійних громад національних меншин характеризується Південно-Східний регіон (77,3 % від загальної мережі).

Релігійні громади всіх церков, конфесій, напрямків і течій обслуговують 30880 священнослужителів, при цьому рівень забезпеченості становить 88,2 відсотки. Зокрема громадами УПЦ опікується 9922 священнослужителя (забезпеченість релігійних громад складає 80,4 %), УПЦ КП – 4482 (68,9 відсот), УАПЦ – 1208 (60,4), УГКЦ – 3700 (68,8), РКЦ – 918 (66,2), ВСО ЄХБ – 2574 (116,6), ВСЦ ХВЄ – 1622 (145), АСД – 1062 (111,1). Повністю забезпечені священнослужителями громади п'ятидесятників, баптистів та адвентистів сьомого дня. Актуальною залишається проблема підготовки священицьких кадрів в Римсько-католицькій церкві, в якій 44,7 % є іноземцями (272 особи).

Станом на 1 січня 2014 р. релігійні організації використовують 23495 культових та пристосованих під молитовні будівель.

Відповідно до звернень віруючих, у 2011 р. передано у власність (користування) релігійним організаціям 234 культові та пристосовані під молитовні приміщення. За допомогою органів місцевої виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та залучення позабюджетних коштів впродовж 2011 р. збудовано 300 культових споруд. Провідними релігійними організаціями впродовж року збудовано: УПЦ – 138, УГКЦ – 72, УПЦ КП – 39, ВСО ЄХБ – 5, Союзом церков ХВЄП – 6, УАПЦ – 8 культових будівель. В стадії будівництва знаходиться 2399 культових об’єктів. Водночас релігійні організації користуються 6791орендованими та 971 колишніми некультовими церковними будівлями.

Рівень забезпеченості релігійних організацій молитовними приміщеннями становить 66,1 %, в т.ч. Закарпатська (угорська) реформатська церква забезпечена на – 93, УПЦ – 84,6, РКЦ - на 90,4, УГКЦ – 76,9, Церква АСД – 64,3, ВСО ЄХБ – 68,5, Союз церков ХВЄП - 64,7, УПЦ КП – 64,5, УАПЦ – 59,7, іудейські організації – 48,2, мусульмани – на 26,7 %

В почергове користування релігійним громадам передано 338 культових будівель.

Таким чином, на сьогодні утворено мережу релігійних організацій достатню для задоволення релігійних потреб віруючих. Динаміка зростання інституційної мережі свідчить про вичерпність екстенсивного розвитку релігійного середовища. Випереджаючими темпами, порівняно з традиційними церквами, зростає кількість протестантських та неорелігійних організацій, водночас зберігається історично-притаманне домінування православ’я.
Висновки

Отже, одним із історичних типів у структурі релігій сучасного світу є національні релігії, які відображали процес формування народностей, а згодом націй. У своїй еволюції національні релігії проминули ряд етапів – від ранніх національних релігій до пізніх. В історії культури національні релігії не лише сприяли формуванню єдності народності, а й були могутнім чинником духовної інтеграції різноманітних етнічних груп, консолідації народів або націй, збереження самобутності національних культур або звичаїв, підтримки національних потреб того чи іншого етносу.

Світові релігії в процесі свого історичного розвитку подолали етнонаціональні межі і стали відкритими для всіх. Будучи історично пов’язаними з національними, світові релігії відрізняються від них своєю міжетнічністю, космополітизмом, оскільки виступали об’єднавчими силами багатонаціональних імперій. Одна з найхарактерніших прикмет – проголошення рівності перед Богом, гарантування спасіння всім, незалежно від етнічної належності, соціального стану, їх засновники постають як спасителі усього людства. Критерієм визнання релігій світовими є не чисельність осіб, що сповідують їх, не масштаб території поширення, а їх відкритість щодо людей усього світу. Головними рисами світових релігій є: виникнення у зв’язку з радикальними історичними змінами; космополітичний, пропагандистський характер, орієнтація на всіх людей; відмова від специфічної обрядовості, яка розмежовує людей різних національностей; велика роль у їх становленні засновника або групи засновників; відображення способу життя великих регіонів, різних станів, каст, народностей, націй; чітко виражений прозелітизм (новонавернений).

Характерною ознакою другої половини ХХ ст. – початку ХХІ ст. стала поява та бурхливий розвиток новітніх релігійних рухів. Це об’єктивне явище було зумовлене реакцією частини соціуму на результати науково-технічної революції, що в свою чергу призвело до руйнації та трансформації світоглядних парадигм, життєвих пріоритетів, ідеалів, ціннісних і нормативних систем, яскраво проявилось у своєрідному духовному бунтарстві, позначилось на кризі традиційних церков і релігійних вірувань.




1   2   3


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка