Лекція з навчальної дисципліни " Логіка" тема №1 предмет логіки та її практичне значення для здобувачів вищої освіти



Сторінка1/2
Дата конвертації16.11.2016
Розмір0.57 Mb.
  1   2


МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Кафедра філософії права та юридичної логіки

ЛЕКЦІЯ

з навчальної дисципліни

Логіка”


ТЕМА № 1
ПРЕДМЕТ ЛОГІКИ ТА ЇЇ ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ

Для здобувачів вищої освіти

навчально-наукових інститутів та факультетів НАВС

Київ – 2015



Вид лекції: вступна.
Дидактичні цілі:

1. Навчальні: розкрити здобувачам вищої освіти проблематику логіки та її практичне значення.

2. Розвиваючі: розвиток мислення здобувачів вищої освіти.

3. Виховні: підвищення культури мислення здобувачів вищої освіти як складової їх загальної культури.


Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки:

Забезпечуючі дисципліни: юридична деонтологія.

Забезпечувані дисципліни: філософія, філософія права, кримінальний процес, цивільний процес, юридична психологія, криміналістика.
Навчально-методичне забезпечення лекції: програма навчальної дисципліни “Логіка”, робоча програма навчальної дисципліни “Логіка”, навчально-методичний комплекс з навчальної дисципліни “Логіка”.

Наочність: малюнки та схеми, мультимедійні презентації.

Технічні засоби навчання: мультимедійний проектор, ПК.

ПЛАН ЛЕКЦІЇ:

Вступ.


1. Мислення як предмет вивчення логіки.

2. Формальна логіка як наука.

3. Практичне значення логіки.

4. Нарис історії логіки.



Висновки.

Рекомендована література:

  1. Арутюнов В. Х., Кирик Д. П., Мішин В. М. Логіка : Навч. посібник для економістів. — Вид. 5-е, допов. і перероб. — К. : КНЕУ, 2012. — 144 с.

  2. Бандура О.О. Правознавство у системі наукового знання: Аксіологічно-гносеологічний підхід. – Київ: Вид-во НАВСУ, 2010. – 272 с.

  3. Бандурка О.М., Тягло О.В. Курс логіки. – Х.: Вид-во Ун-ту внутрішніх справ України, 1999. – 164 с.

  4. Бирюков Б.В. Логика в России // Вопросы философии. – 2014. - № 8. – С. 109 – 116.

  5. Войшвилло Е.К., Дегтярев М.Г. Логика. – М.: Владос, 1998. – 528 с.

  6. Вступ до сучасної юридичної логіки / Титов В.Д. та інш.. – Х.: Ксилон, 2001. – 198 с.

  7. Гвоздик О.И. Логика. – К.: УАВД, 1994. – 256 с.

  8. Гвоздік О.І. Логічні числення: принципи побудови та застосування в юриспруденції. – К.: Поліграфцентр «Тат», 2003. – 300 с.

  9. Гетманова А.Д. Учебник логики со сборником задач. – М.: Гнозис, 2010. – 365 с.

  10. Демидов И.В. Логика. – М.: Юриспруденция, 2002. – 272 с.

  11. Жеребкін В.Є. Логіка. – Х.: Основа, 2006. – 256 с.

  12. Жоль К.К. Логика. – М.: Гнозис, 2004. – 390 с.

  13. Жоль К.К. Логика для юристов. – М.: Гнозис, 2004. – 430 с.

  14. Жоль К.К. Методы научного познания и логика (для юристов). – М.: Гнозис, 2001.

  15. Иванов Е.А. Логика. – М.: Волтерс Клувер, 2007. – 416 с.

  16. Ивин А.А. Логика. – М.: ОНИКС, 2008. – 336 с.

  17. Ивлев Ю.В. Логика. – М.: «Дело», 2010. – 264 с.

  18. Карамишева Н.В. Логіка. Підручник для студентів-правників. – Львів: ПАІС, 2000. – 252 с.

  19. Кириллов В.И., Старченко А.А. Логика. – М.: Высшая школа, 2004. – 271 с.

  20. Козловський А.А. Право як пізнання: Вступ до гносеології права. – Чернівці: Рута, 1999. – 295 с.

  21. Конверський А.Є. Логіка. Підручник для студентів юридичних факультетів. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 304 с.

Шифр Ю4К64.


  1. Конверський А.Є. Логіка традиційна та сучасна. – К. : Центр учбової літератури, 2008. – 536 с.

  2. Малахов В.П. Логика для юристов. – М.: Академический проект, 2009. – 432 с.

  3. Мозгова Н.Г. Логіка. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2006. – 320 с.

  4. Рабінович П. Праворозуміння «природне» та «легістське»: неминучість співіснування // Право України. – 2009. – № 3. – С. 65-70.

  5. Солодухин С.А. Логика для юристов. – М.: Экспертное бюро – М, 1998. 240 с.

  6. Спасибо-Фатєєва І. Методологічні витоки кодифікації: потреби, обґрунтованість, кон'юнктурність // Право України. – 2009. – № 8. – С. 62-71.

  7. Титов В.Д. Логическое знание в его социально-исторической детерминации. – Х.: Регион-информ, 2004. – 260 с.

  8. Титов В.Д. Юридическая логика в США. – Х.: Ксилон, 2007. – 250 с.

  9. Титов В.Д., Цалін С.Д., Невельська-Гордєєва та ін.; За заг. ред.. проф. Титова В.Д. Логіка. – Х.: Право, 2006. – 208 с.

  10. Титов В.Д., Зархина С.Э. Историческое развитие философско-логических концепций языка права. – Х.: ФИНН, 2009. – 432 с.

  11. Хоменко І.В. Логіка для юристів. – К.: Юрінком, 2001. – 224 с.

  12. Хоменко І.В. Логіка: теорія та практика. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 400с.

  13. Щербина О.Ю. Логіка для юристів: Курс лекцій. – К.: Юридична думка, 2004. – 264 с.

  14. Закон и жизнь. Международный научно-практический правовой журнал. – № 4 (244). – 2012. – С. 5.

Примітки для лектора
Перш ніж починати читання лекції, необхідно відрекомендуватись аудиторії.

По-друге, враховуючи, що для слухачів це перше знайомство з філософськими дисциплінами, слід від імені кафедри та свого імені привітати їх з тим, що вони успішно склали вступні іспити і зараховані на перший курс Київського національного університету внутрішніх справ.

Потім треба висвітлити тематичний план з логіки, а також розповісти про олімпіаду з цього предмета.

Бажано познайомити слухачів зі специфічними особливостями навчального процесу з логіки, дати загальну характеристику заліку.



ТЕКСТ ЛЕКЦІЇ

Вступ. Саме слово "логіка" походить від грецького "логос", яке означає: слово, поняття, думка (ідея), розум, логіка. В українській мові воно має кілька значень. По-перше, у виразах "логіка речей", "логіка історії" під логікою розуміють об'єктивні закономірності, перш за все закони розвитку світу, і в цьому плані кажуть про об'єктивну логіку. Далі, словом "логіка" позначають закономірності взаємного зв`язку і розвитку думок. Їх називають суб`єктивною логікою. Крім того, логікою називають особливу науку про мислення, яка досліджує його структурні закономірності. Ми вивчатимемо логіку в останньому розумінні.

Логіка як наука виникла через практичну потребу людей у правильному, точному, послідовному мисленні. Таке мислення є необхідним у будь-якій галузі людської діяльності.

Взагалі логічні операції – визначення, класифікація, доведення, спростування тощо – постійно використовуються в мисленні людини. Але більшість людей здійснюють їх інтуїтивно, несвідомо і досить часто з помилками, без глибокого розуміння тих процесів у мисленні, з якими пов'язані ці операції.

Проблема удосконалення мислення виникла ще на світанку цивілізації. Адже мислення було головною зброєю наших пращурів у боротьбі за виживання. Людство відкрило два шляхи підвищення рівня мислення. Перший – це тренування логічної інтуїції, «внутрішнього голосу», що підказує правильний хід думки. Але інтуїція діє на рівні підсвідомості, вона намагається просто вгадати правильну відповідь, і неспроможна пояснити, чому вона є правильною. Другий шлях удосконалення мислення полягає в тім, щоб вивчити процес мислення, його принципи і закони. Їх знання дає змогу свідомо рухатись до правильного висновку. Звичайно, це і надійніше, і швидше.

Пропонований посібник має на меті познайомити з основами логіки. При цьому головний акцент робиться на тім, щоб показати, на яких саме етапах процесу мислення найчастіше робляться помилки, щоб навчити їх уникати. Мисленевий процес певною мірою подібний до руху вельми складним маршрутом. Інколи він пов'язаний з великою відповідальністю. І тут треба добре знати, де знаходяться найважливіші місця, і як в них діяти.

1. Мислення як предмет вивчення логіки
Пізнання є відображенням у свідомості людини навколишнього світу. Взаємодіючи у своїй практичній діяльності зі світом, людина пізнає різні його аспекти, відкриває закони розвитку природи і суспільства.

Основою пізнавального процесу є чуттєве пізнання. Проте у відчуттях об`єкт тільки даний, але ще не пізнаний. Чуттєве пізнання завжди локалізоване у просторі і часі. Воно неспроможне відділити істотне від неістотного, закономірне від випадкового і тому саме по собі не дає можливості осягти суть речей. Це зумовлює необхідність абстрактного мислення.

Вираз «абстрактне мислення» пов'язаний з терміном «абстракція», який означає, що від усіх неістотних і випадкових аспектів об`єкта відволікаються і виділяють ті його аспекти, які в даному відношенні є істотними і необхідними. Так, геометрія, розглядаючи просторові форми тіла, залишає осторонь їх речовинний склад, колір тощо. Абстрактне мислення є вищою формою пізнання об`єктивного світу.

Мислення людини – опосередковане й узагальнене відображення реальності. У мисленні людина виходить далеко за межі чуттєвого досвіду і шляхом умовиводів дізнається про те, що вона не змогла б ані відчути, ані уявити. Наприклад, швидкість світла у вакуумі (300 000 кілометрів на секунду) ми неспроможні навіть уявити. Проте існування такої швидкості, знайденої за допомогою умовиводів, беззаперечне.

Через ці причини розвиток науки є розвитком методів наукового мислення. Історія науки свідчить, що пізнання у своїх вирішальних поворотах, пов`язаних із фундаментальними відкриттями, завжди змушене було переходити межу раніше мислено допустимого, створювати нові методи мислення.

Ми зараз докладно розглянемо питання про те, що таке мислення взагалі.

По-перше, мислення є природною здатністю людини. I так само, як будь-яка інша здатність, вона може вдосконалюватись за допомогою тренування. Саме завдяки такому тренуванню в процесі життя і розвиває своє логічне мислення більшість людей. При цьому вони навіть не помічають, що мислення має певні внутрішні закони. Один із героїв комедії Мольєра «Міщанин у дворянстві» лише випадково виявив, що все життя говорив прозою. Так і з нашою стихійною здатністю мислити. Можна постійно застосовувати закони мислення – і досить вміло – та разом з цим не мати чіткого уявлення про жоден з них.

Це стихійне мислення спирається на так звану логічну інтуїцію. Вона є своєрідним почуттям, що підказує людині, як уникнути логічних помилок і правильно побудувати міркування. Проте для цих навичок мислення притаманні безсистемність, неповнота і неточність. Нещодавно у Німеччині було викрито шахрая, який набув значний капітал, продаючи легковірним людям таблетки від ... глупоти. Попит на них був досить великим, і це свідчить, що чимало людей вважають свій природний інтелект недостатнім.

Отже, мислення треба вдосконалювати. Це істотна практична потреба. Яким же чином підняти інтелект на якісно вищий рівень? Звичайно, медикаменти тут безсилі. Але людство відкрило ще один шлях розвитку інтелекту, окрім тренування, і активно його використовує.

Річ у тім, що мислення, тобто рух думки до істини, побудова правильного міркування справді підкоряється певним законам, оскільки це природний процес. Вивчивши ці закони, можна свідомо здійснювати процес мислення і в такий спосіб підвищити його ефективність. Люди усвідомили ефективність цього шляху ще на світанку цивілізації, і весь колосальний досвід людства підтверджує, що він (цей шлях) дозволяє принципово покращати якість інтелекту. Дослідження мислення у даному напрямку ще у глибоку давнину привели до утворення самостійної науки – логіки.

Свідома побудова міркувань у відповідності до законів правильного мислення – в цілому значно швидший і надійніший спосіб досягнення істини, ніж логічна інтуїція. Адже інтуїція може підвести, необхідно мати можливість перевірити її. Для цього треба вивчати логіку. Але слід попередити, що саме по собі знайомство із правилами логіки не вирішує питання, і свідоме їх застосування може викликати спершу значні труднощі. Відчутного покращання якості інтелекту при вивченні логіки можна досягти лише тоді, коли з`явиться певний досвід свідомого використання її положень.

Логічну інтуїцію та знання логічних законів не варто протиставляти одне одному. Ці знання – спосіб перевірки та розвитку інтуїції, воно в кінцевому рахунку покликане піднести логічну інтуїцію на якісно вищий рівень і таким чином полегшити розв`язання завдань, що стоять перед людиною.

Відзначимо, що логіка – не єдина наука про мислення. Мислення є дуже цікавим і разом з тим складним процесом. Людський мозок – найскладніша з усіх відомих нам систем. Він складається з величезної кількості нейронів – 15 мільярдів (деякі вчені називають число до 30 мільярдів). Причому кожний нейрон має 3600 зв`язків з іншими нейронами. Тому загальна кількість станів мозку сягає гігантської величини. Це число, за підрахунками вчених, є найбільшим реальним числом, яке відоме науці. Воно перевищує навіть кількість елементарних часток у тій частині всесвіту, що її спроможне досліджувати сучасне природознавство. Тому мислення вивчається цілою низкою наук – філософією, фізіологією, генетикою, кібернетикою, психологією тощо.

Однак поза межами поля зору цих наук залишається питання про те, як за допомогою мислення досягти істинного знання. Питання про істину – одне з найфундаментальніших, що їх ставить перед собою людина.

Саме закони досягнення істини є предметом дослідження логіки. Це, звичайно, не означає, що інші науки взагалі не цікавляться, до яких пізнавальних результатів приводить процес мислення: до істинних чи хибних. Але проблема істинності думки – це спеціальне питання тільки логіки.

Яким же чином логіка може вивчати мислення? Адже воно не існує і не може функціонувати саме по собі. Мислення виражається і об`єктивується лише у мові.



Мова це знакова система, яка служить засобом вираження думок, засобом спілкування між людьми, засобом передачі думок, знання, інформації від людини до людини, від покоління до покоління.

Вчення про мову як знакову систему розробляли багато видатних філософів, логіків, мовознавців (лінгвістів). У XX ст. сформувалася особлива наука (теорія) про знаки та мову як знакову систему — семіотика. Засновниками семіотики як науки були американські вчені Ч.Пірс і Ч.Морріс.

Основним терміном у семіотиці є "знак". Знак — це певний емпіричний об'єкт, який сприймається на чуттєвому рівні і постає як представник іншого об'єкту, коли використовується для його вказівки. Знак представляє не тільки об'єкт (предмет, явище, процес, дію, подію), але й окремі властивості об'єктів і відношення між ними.

У семіотиці всі знаки поділяють на мовні та позамовні. Позамовні знаки, в свою чергу, поділяються на знаки-копії, знаки-ознаки (прикмети), знаки-символи. Знаки-копії об'єднуються за принципом схожості, подібності предмета та його позначення. Приклади знаків-копій: відображення у дзеркалі, фотографії, відбитки пальців, копії документів. Знаки-копії поділяються на образи (образи у дзеркалі, фотографії, знімки і т.д.) та діаграми. Знаки-образи також називають іконічними знаками.



Знаки-ознаки (прикмети) позначають відношення між об'єктами, а також між об'єктом і його властивостями. Приклади таких знаків: дим— знак вогню, розбитий автомобіль — знак транспортної аварії на дорозі, крадіжка автомобіля — знак злочину, безпідставне звільнення людини з роботи — знак правопорушення.

Знаки-символи — це щось конкретне (предмет, образ), те, що має свій особистий зміст і, разом з тим, відображає дещо загальне, абстрактне (поняття, ідею, гіпотезу, концепцію). "Чистий" знак відрізняється від знака-символа тим, що перший просто позначає об'єкт, проте сам не має особистого змісту, не несе якоїсь додаткової смислової інформації, що її можна інтерпретувати, тоді як знак-символ узагальнено, абстрактно відображає предмети та їхні властивості, а також явище через свій особистий зміст, і встановлює певні відношення схожості, подібності між різними предметами та явищами. Наприклад, знаки-символи української культури — Т.Шевченко, JI.Українка, червона калина, вишита сорочка, писанка, танець "Гопак" та ін; знаки-символи української держави — жовто-блакитний Державний прапор, Державний герб, Державний гімн, опис яких дається у ст. 20 Конституції України.

У мистецтві той чи інший образ реальних живих істот або вигаданих об'єктів часто постає як знак-символ абстрактних властивостей — розуму, таланту, сміливості, мужності, хитрощів, скупості і т.д. Наприклад, Шерлок Холмс — символ славетного слідчого (детектива), носія високого рівня логічного мислення.

Знаками-символами можуть стати реальні індивіди, які в силу своїх соціально-психологічних особливостей в певних соціальних умовах є носіями загальних і абстрактних ідей. Наприклад, в історії людства давньогрецький філософ Сократ сприймається як символ мудрості.

Знаки-символи полісемічні, тобто, мають багато значень у різних культурах і їх можна по різному інтерпретувати у тому чи іншому контексті. Знаки-символи використовують в усіх видах практичної і теоретичної, матеріальної і духовної діяльності людей — мистецтві, науці, філософії, релігії і т.д.

Мовний знак — це одиниця мови, тобто букви, які складаються як із звукових знаків (фонем), так і з відповідних їм друкарських, графічних знаків. З мовних знаків будуються слова, які об'єднуються в речення. Основні соціальні функції мовних знаків: позначення предметів, вираження людського духу, думок, почуттів, настрою, бажань, потреб людини; пізнавальна (людина пізнає світ за допомогою мислення, а мислення реалізується через мову); інформаційна, тобто за допомогою мовних знаків передаються відомості, знання від людини до людини, від покоління до покоління; комунікативна, тобто функція спілкування; культурологічна (мовні знаки, знакові системи є засобом засвоєння національної та загальнолюдської культури окремою людиною або соціальною групою, засобом передачі культурних традицій, особистого та колективного досвіду, навичок, умінь).

Усі мови поділяються на природні (розмовні) та штучні (формалізовані).



Природні (розмовні) мови виникли історично, у процесі практичної та теоретичної діяльності людей. Природні мови називають ще національними мовами. У природній мові розрізняють алфавіт і граматику. Алфавіт — це сукупність знаків (букв), з яких будують слова, а зі слів утворюють речення. Сукупність усіх слів, наявних у будь-якій мові, називається лексикою. Граматика — це правила, за допомогою яких зі слів і речень будують тексти (сукупність речень).

Природні мови функціонують на різних рівнях і в різних формах, як то: мова буденна і наукова, народно-розмовна і літературна, мова засобів масової інформації і професійна і т.д. Усі природні мови історично розвиваються, тобто в історичному часі змінюються лексика і структура побудови речень.



Штучні (формалізовані) мови — це особливі системи знаків і символів, які створюються людьми з певною метою: для скорочення запису текстів, здійснення математичних та логічних операцій із знаками, уникнення багатозначності (полісемії) природної мови. До штучних або формалізованих мов належать різноманітні системи знаків-сигналів (наприклад, знаки дорожнього руху), кодових систем (наприклад, азбука Морзе), мова формул або наукова мова, яка створюється в різних науках вченими (формули у математиці, логіці, фізиці, хімії та ін.), мова програмування (Алгол, Фортран, Кобол та ін.). Основна особливість штучних мов — їх допоміжна роль у відношенні до природних мов, вузькофункціональний характер використання, більша умовність виразу.

Логічний та семіотичний аналіз мови як знакової системи (мовних виразів) здійснюється на рівні семантики, синтаксису, прагматики.

Семантика — це особлива теорія (складова частина семіотики), яка в наш час аналізує природну і штучну мову у двох напрямах — відношення мовних виразів (слів) до предметів, які вони позначають, і зміст мовних виразів. Основні семантичні категорії: висловлювання, ім'я, смисл, значення, реферація. Дамо їм загальну характеристику.

Висловлювання — це граматично правильно побудоване речення, яке має певний смисл. Вирізняють такі їх види:

а) описові або дескриптивні, які мають предметне значення істинності або хибності, тобто, можуть відповідати (повністю або частково) чи не відповідати дійсності;

б) оцінні висловлювання, які встановлюють цінність певного предмета відповідно до соціальних (моральних, правових, світоглядних, естетичних та ін.) норм, стандартів, ідеалів. Оцінки передають словами "правомірне", "добре", "погане", "гарне "і т.п.;

в) змішані, описово-оцінні висловлювання.

Складовою частиною висловлювань є імена. Ім'я — це слово або словосполучення, яке позначає будь-який предмет (об'єкт) або властивість предмета. Імена бувають одиничні або власні (Сократ, Шевченко, Юстініан), загальні (людина, наука, фахівець), конкретні (книга, автомобіль, злочинець), абстрактні (доброта, дієздатність, законність), нульові (Кентавр, Зевс, Перун).

Об'єктом мислення людини можуть бути реально існуючі предмети, які належать до класу реальних, матеріальних або емпіричних об'єктів (клас країн Європи, клас студентів університетів, клас фахівцівів, клас навчальників), а також предмети, створені людською фантазією, творчим мисленням, які належать до класу абстрактних об'єктів (клас абстрактних об'єктів математики, логіки та інших наук, клас літературних героїв, клас міфологічних особистостей, клас героїв народних казок та ін.). Абстрактні об'єкти науки (зокрема, числа, структури, властивості, поняття, висловлювання та ін.) створюються науковим мисленням вчених у процесі наукового пізнання і є його змістом. Приклади абстрактних об'єктів науки логіки: "поняття", "судження", "умовивід", "логічна структура", "логічні відношення", "логічне слідування", "логічний закон". Якщо певне ім'я позначає реально існуючий предмет або емпіричний об'єкт, його називають емпіричним іменем, а якщо воно позначає абстрактний об'єкт — абстрактним іменем.

Кожний окремий предмет, що є елементом певного класу, позначають особистим іменем ("Україна", яка входить в клас країн Європи, "Тацит", який входить до класу римських істориків).

Для характеристики класу абстрактних предметів введено термін "порожній" (або "нульовий" клас), а для позначення особистого імені даного класу вживають термін — "порожнє" ім'я ("Геракл", "Орфей", "Зевс", які входять до класу героїв давньогрецької міфології).

Слово "термін" має два специфічних значення:

а) у широкому значенні "термін" — це слово чи словосполучення, які позначають реальний або абстрактний предмет. У цьому випадку слово "термін" збігається за смислом із "ім'ям", тобто "термін" означає те ж, що й "ім'я". У вузькому значенні "термін" — це слово або словосполучення, що введені в науку для позначення предметів, явищ, процесів, які вивчає наука, або для побудови наукової теорії відповідно з певними правилами введення наукових термінів. Наукові терміни специфічні за своїм смислом. Сукупність термінів, якими оперують вчені в галузі певної науки, називають науковою термінологією (математична термінологія, психологічна термінологія).

б) у логіко-семантичному значенні "терміни" — це слова і слово сполучення, які вводять до складу висловлювань і які поділяються на описові (дескриптивні) і логічні.

До дескриптивних термінів належать:

а) вирази, які називають або позначають емпіричний та абстрактний об'єкт. Вони мають назву "терм". Терм — це одиничні (власні) імена і загальні імена;

б) предикатний вираз (предикатор) — слово чи словосполучення, яке позначає властивості і якості предметів і відношення між предметами;

в) предметно-функціональні вирази, або предметні функтори-вирази, які позначають предметні функції і операції, до яких належать спеціальні математичні і логічні знаки, а також слова, як обсяг, вага, ріст, колір. До логічних термінів належать логічні зв'язки, логічні оператори, описові вирази, про які мова піде у відповідних розділах.

Слово "смисл" вживають у таких значеннях:


  1. В повсякденній мові як синонім слова "значення".

  2. Як зміст мовного виразу.

  3. Як думка, що виражена в словах і словосполученнях.

  4. Як мета (призначення) якоїсь події, вчинку (смисл життя, смисл навчання у вищому навчальному закладі, тобто для чого людина живе, для чого вона вчиться у виші).

Мовні вирази можуть мати прямий та переносний, широкий та вузький смисл, а залежно від контексту — філософський і релігійний, науковий і буденний, соціальний і політичний смисл.

Усі імена, в тому числі порожні, мають певний смисл, проте можуть не мати конкретного предметного значення.



Предметне значення імені (мовного виразу, мовних знаків) — це предмет (об'єкт), який позначається даним іменем. Для позначення окремих предметів або сукупності предметів, тобто класу, до яких застосовується мовний знак (ім'я), введено термін "денотат". Денотат — предмет або клас предметів, який позначається особистим або загальним іменем у певній мовній (семантичній) системі, або, інакше, предметне значення імені (слова), або об'єкт позначення. Наприклад, слово "Київ" це особисте ім'я, яке позначає столицю України, а саме місто Київ є денотат, тобто реально існуючий предмет, який позначають особистим іменем "Київ".

Теорія смислу і предметного значення імені (терміна) була створена Г.Фреге, а потім розвинута Б.Расселом, А.Черчем, Р.Карнапом та іншими логіками. Німецький логік і математик Г.Фреге (1848- 1925) розробив концепцію смислу і значення, згідно з якою предмет, який носить дане ім'я, — це предметне значення даного імені, а зміст імені — це його смисл, тобто за Фреге, смисл — це спосіб, яким мовний знак (ім'я) позначає предмет.

Предметне значення мовного виразу може бути істинним або хибним, а смисл мовного виразу, тобто його зміст, може бути зрозумілим або незрозумілим тією чи іншою людиною. Зрозуміти смисл мовного виразу означає його засвоєння. У процесі засвоєння мовних виразів потрібно спочатку правильно зрозуміти смисл мовних виразів (що саме виражає те або інше ім'я, термін, в певному контексті, яку інформацію вони містять у собі), а потім адекватно встановлювати їх предметне значення, тобто співвідносити з реально існуючими або з абстрактним об'єктами.

Слово "референція" означає те ж саме, що і денотат, тобто стосується процесу встановлення відношення між предметом і його іменем. Для референції (вказівки, назви, позначення) окремого предмета з метою виділення його з певного класу використовують такі способи:

а) називають особисте (власне) ім'я предмета;

б) дають теоретичний опис предмета, як носія певних специфічних властивостей та ознак, без вказівки особистого імені. Такий спосіб називають дескрипцією. Автором теорії дескрипції є англійський філософ, логік, математик Б.Рассел (1872-1970). Наведемо приклади дескрипцій, які вказують на предмет: "автор Кобзаря", "засновник науки логіки", "римський історик". Усі дескрипції поділяються на визначені, тобто такі, що вказують на конкретний предмет ("перший президент України", "автор психоаналітичної теорії"), і невизначені, які вказують на будь-який елемент з певного класу ("якась книга", "український психолог", "працівник медичної установи"). Для дескрипції предметів використовується висловлювання з операторами (знаками) дескрипції: "існує "х" ...", "такий "х" .., що ..."; "той "х", якому притаманна властивість Р" та ін. Символічне позначення оператора (знака) дескрипції — "ІхР/х/", де "І" - позначає дескрипцію, "х" - предметна змінна (предмет думки), "Р" - властивість (предикат), яка приписується предмету думки.

Мову як знакову систему, крім семантики, вивчають також на рівнях синтаксису і прагматики. Синтаксис вивчає систему відношень між знаками всередині певної мови, виявляє різні зв'язки між словами і реченнями, що утворюють певну мовну систему. Прагматика вивчає відношення знакових систем до тих, хто їх використовує, умови використання знакових систем, мовні знаки як засіб встановлення взаєморозуміння між людьми.

Семантика, синтаксис, прагматика взаємопов'язані і є складовими частинами семіотики.

У сучасній логіці терміни "семантика", "синтаксис", "прагматика" мають особливе, тобто логічне значення.

"Логічна семантика", "логічний синтаксис", "логічна прагматика" є розділами металогіки, яка вивчає логічні числення і формалізовані логічні теорії. Металогіка (метатеорія) здійснює рефлексивний аналіз логічних теорій (формальних систем знання), створюючи для цього спеціальну систему понять — "метасимвол", "метатермін", "метависловлювання", "метаформула" та ін.

Розглянемо взаємозв'язок мислення і мови. Людина мислить за допомогою мови. Мова є засобом мислення, її репрезентантом (представником). Думка людини об'єктивується (опредмечується) через мову, тобто, щоб знати, як людина мислить, треба послухати, як вона формулює у словесній формі свою думку, або прочитати те, що вона пише. Єдність мислення і мови реалізується в усному і письмовому реченні.

Історично мислення і мова (особливо мислення і внутрішнє речення) ототожнювалися, проте поступово, у процесі пізнання цих соціокультурних феноменів виявилися їх відносна самостійність і якісна специфіка. Мислення і мова мають свої закономірності функціонування, свою об'єктивну логіку розвитку, свої специфічні засоби вираження. Вираження думок є лише однією з функцій мови. Так, у процесі спілкування люди за допомогою мови виражають не тільки свої думки, але й свої відчуття, настрої, бажання, потреби, психічні переживання, що не є сферою думок. Для вираження думок люди створюють особливу мову (семантичну систему). Її називають мовою думки, або ментальною мовою. Мова думки є більш універсальною, уніфікованою на відміну від різних видів розмовних мов, тобто люди думають за допомогою узагальненої семантичної системи, яка складається із певних термінів (понять) і правил, за якими будуються думки або висловлювання, що виражають думки, тоді як звукова або розмовна мова може бути особливою, специфічною на індивідуальному і груповому рівнях (діалект, жаргон, арго тощо).

Взаємозв'язок мислення і мови полягає в тому, що мислення впливає на мову, а мова має зворотний вплив на мислення. Той або інший спосіб, тип, вид, тобто особливість мислення людини накладають відбиток на його мову. Українські прислів'я стверджують: "Не пером пишуть, а розумом", "Яка головонька, така і розмовонька". Наприклад, активність мислення фахівця, який аналізує, синтезує, узагальнює, прогнозує, коментує, тлумачить, тобто виконує різноманітні функції, знаходить адекватний вираз у побудові відповідної мови аналізу, синтезу, прогнозування, коментаря, тлумачення та ін., що називають спеціаяльною мовою. У цьому значенні спеціальна мова є іманентним проявом накової думки, її реальним представником (репрезентантом).

Зворотний вплив мови на мислення зазначали багато дослідників цієї проблеми, в тому чслі відомий український лінгвіст А.Потебня.

У 30-х роках XX ст. американські етнолінгвісти Б.Л.Уорф і С.Є.Сепір висунули гіпотезу лінгвістичної відносності, згідно з якою структура мови цілком детермінує (зумовлює) характер мислення і пізнання, тобто зворотний вплив мови на мислення полягає в її моделюючій функції стосовно мислення, якщо послідовність лексичних і синтаксичних (граматичних) елементів мови, а також зв'язки між ними утворюють процес руху думки. Ця моделююча функція мови особливо помітна на рівні абстрактного мислення.

Логіка як наука вивчає мислення в єдності з мовою. Оскільки мова є засобом мислення, засобом вираження думок, то логіка вивчає мовні вирази (висловлювання), складовими частинами яких є слова (імена, терміни), і виділяє те загальне, інваріантне, що притаманне розумовому процесу — опосередковане відображення дійсності і його адекватне позначення в мовних знаках (словах і словосполученнях). До логічних засобів (методів), за допомогою яких здійснюється виділення інваріантів мислення з мовних висловлювань, належать формалізація, абстрагування, ідеалізація, узагальнення. Ці логічні засоби на підставі аналізу мовних виразів дали змогу сформулювати такі логічні категорії (поняття), як "логічна форма", "логічна постійна", "логічна змінна", "логічний оператор", "логічна функція" та ін.

Під логічною формою розуміють спосіб зв'язку змістовних частин міркування. У сучасній формальній логіці форма міркування, незалежно від його конкретного змісту, є основним об'єктом дослідження. Логічна форма міркування може бути побудована правильно або неправильно. Правильність міркувань — це відповідність законам і правилам логіки. "Логічна форма" виділяється на підставі логічного аналізу різних за змістом мовних виразів, в яких є логічні постійні і змінні. Наприклад, такі різні за змістом вислови, як "Усі люди смертні", "Усі норми права діють при певних умовах", "Усі громадяни України мають право на працю", мають однакову логічну форму, яку можна зобразити символічно, штучною мовою загальної логіки — "Усі S є Р".



Логічна постійна (логічна константа, або логічна зв'язка) — це термін (слово, словосполучення), який є засобом передачі думок незалежно від їх змісту. До логічних постійних (логічних зв'язок) у природній мові належать такі слова як "ні", "і", "або", "є", "кожний", "усі", "деякий", "а також", "якщо .., то ...", "неправда, що ...".

Логічні постійні не мають самостійного змісту і "працюють" лише у взаємозв'язку з різними змінними, які входять у структуру висловлювань.



Змінні в структурі висловлювань — це предмети думок (предметні функтори). Змінні позначаються знаками і символами алфавіту природної і штучної мов.

Вирази, що пов'язують змінні, або терміни, які позначають деяке логічне відношення між змінними, називають логічними операторами. У різних логіках (логічних теоріях) є свої логічні оператори. Так, у логіці висловлювань логічними операторами є пропозиційні (логічні) зв'язки — оператор кон'юнкції "/\" ("&"), оператор диз'юнкції "\/", оператор імплікації "→", оператор заперечення " ", еквівалентності "↔" та ін.



Логічна або пропозиційна функція встановлює відповідність між предметами в певній предметній галузі, для якої вона має значення істинності або хибності. Суто логічно пропозиційна функція пов'язує постійні та змінні шляхом перетворення виразу на підставі перебудови змінних у відповідні аргументи. Наприклад, "х" - український поет XIX ст.", "х" - римський історик ІІ ст.", "х" - джерело права" — це вирази, які містять у собі змінні "х". їх можна перетворити у такі вирази, в яких встановлюється відповідність між предметами в певній предметній галузі, для якої вони набули значення істинності. "Т.Шевченко - український поет XIX ст.", "Тацит" - римський історик II ст.". Якщо вираз, який містить у собі змінні, можна перетворити в ім'я, то така функція називається іменною. Наприклад, "фахівець х", "столиця х", "кордон держави у" — іменні функції, які можна перетворити в імена, якщо замість "х" і "у" підставимо такі аргументи: "Петренко", "Київ", "Україна".

Логічна операція означає логічні дії над висловлюваннями і формулами за певними правилами з метою перетворення простих висловлювань у складні, одних формул в інші формули. Логічні операції здійснюються над поняттями і висловлюваннями, про які мова піде у відповідних лекціях.
2. Формальна логіка як наука
Перейдемо до питання про вивчення виражених у мові думок. Розглянемо методику вивчення книг. При ознайомленні з книгою перш за все необхідно визначити її структуру. В основних рисах вона виражена в її змісті, переліку частин, розділів, параграфів. Але кожний розділ, параграф має свою власну структуру. Для того, щоб встановити її, треба подивитися (в цілому), до яких результатів приводить автор у даному параграфі і як він обґрунтовує необхідність своїх висновків.

Взагалі кожне змістовне міркування, тобто міркування, що приводить до нового знання, являє собою умовивід або низку умовиводів. Умовивід – це, коротко кажучи, отримання нового знання за допомогою самої лише думки, чисто мисленим шляхом. У процесі логічного виводу ми не звертаємось до досвіду, практики безпосередньо. Проте в ході цього процесу ми спираємось на положення, істинність яких уже встановлена й перевірена на практиці. Ми таким чином непрямо використовуємо практику для обґрунтування тих чи інших положень, для одержання нових істин із раніше доведених положень.

Знання, отримані з істин, які були встановлені раніше, без використання безпосередньо досвіду, практики, тільки шляхом застосування логічного виводу, називається вивідним знанням. Воно є необхідною і найважливішою складовою наукового знання. До нього, зокрема, відносяться всі закони природи.

Основне завдання науки логіки полягає саме у вивченні законів зв`язку думок у процесі отримання істинного вивідного знання.

Наведемо нескладний приклад умовиводу:
«Якщо я вивчу логіку, то я зможу свідомо будувати правильні міркування.

Якщо я зможу свідомо будувати правильні міркування, то я підвищу рівень свого мислення

_____________________________________________________

Якщо я вивчу логіку, то я підвищу рівень свого мислення»


Цей приклад допоможе нам краще зрозуміти суть умовиводу як форми мислення та його роль у мисленні. Взагалі мислення ми цінуємо за те, що воно дає нам нові знання, оцінку ситуації та можливий вихід з неї, розв'язок проблеми. Найвідповідальніший момент у мисленні – коли ми осмислили наявну інформацію і робимо висновок. Саме цей етап і називається умовиводом. Таким чином, умовивід містить у собі «сіль» мислення, його «святая святих». І все величезне завдання опанування мислення зводиться до того, щоб навчитися правильно будувати умовиводи.

Наведений приклад умовиводу досить простий. Однак він має свою внутрішню структуру. Конкретно, він складається з таких частин: «Якщо я вивчу логіку, то я зможу свідомо контролювати правильність своїх міркувань», «Якщо я зможу свідомо контролювати правильність своїх міркувань, то я підвищу рівень свого мислення» та «Якщо я вивчу логіку, то я підвищу рівень свого мислення». Такі утворення у логіці називаються судженнями. В даному разі ми маємо складні судження. Кожне з них є комбінацією двох простих суджень з числа таких: «Я вивчу логіку», «Я зможу свідомо будувати правильні міркування» та «Я підвищу рівень свого мислення». До складу цих простих суджень входять думки «Я», «логіка», «правильні міркування» тощо. Думки такого типу в логіці називаються поняттями. Поняття, судження та умовивід – основні форми мислення, структурні елементи, з яких будують будь-яке змістовне міркування.

Термін «форма мислення» має у логіці ще одне значення. Він вживається також для позначення структури міркування, його організації. Звернемося до нашого прикладу умовиводу. З точки зору логіки він складається з трьох складних суджень. Кожне з них у свою чергу має в своєму складі по два простих судження, які утворені з понять. Щоб повністю розглянути форму, тобто структуру даного умовиводу, поставимо таке запитання: що ще входить до його складу (крім названих вище суджень і понять). Це логічні зв’язки.

Взагалі цей момент відіграє надзвичайно важливу роль. Логічні зв’язки у міркуванні варті особливої уваги. Можна сказати, що суть інтелекту полягає у здатності виявляти зв’язки між предметами, явищами, проблемами і робити відповідні висновки. У розумної людини це виходить краще від інших, в цьому її відмінність.

Суть досліджуваної проблеми полягає в тому, що вивчення мислення приводить до такого висновку: логічні зв’язки між думками підпорядковані певним законам. Звернемося до нашого прикладу. Чи можна твердити, що з його засновків випливає саме той висновок, який ми зробили? Справді, це так. Тут у нас є можливість відчути силу логічних зв’язків, їх закономірний, об’єктивний характер.

Логіка встановила цілий ряд законів, які регулюють зв’язки між структурними елементами правильного міркування. Ці закони, як і форми, мають об’єктивний характер. Вони суть не що інше, як своєрідне відображення форм і законів руху предметного світу, залученого до сукупного процесу праці, до сфери людської діяльності. Адже мислення є розвиненою здатністю обходитися з будь-яким предметом відповідно до його власної форми і міри на основі образу, який адекватно відображає цей предмет.

Слід відзначити, що в ході свого розвитку дослідження мислення не відразу призвели до законів. Спершу було встановлено, що правильне мислення завжди характеризується певними рисами. Це, по-перше, визначеність, тобто чіткість і однозначність. По-друге – послідовність, суть якої полягає у незмінності вихідних, початкових значень понять і суджень, яка забезпечує логічні зв’язки у міркуванні. По-третє, це несуперечливість, тобто сумісність будь-яких двох суджень, що входять до складу даного міркування (їх здатність бути одночасно істинними). Остання риса – обґрунтованість. Ці риси правильного мислення називаються також його принципами. Пізніше ми розглянемо їх докладно.

Правильне мислення повинне бути правильним як за змістом, так і за структурою, тобто формою. Якщо його структура буде неправильною, якщо зв’язки між його елементами (поняттями, судженнями, умовиводами) не узгоджуються з відповідними законами, то таке міркування не приведе до істинного висновку.

Та наука, яка бере на себе завдання допомогти нам підняти рівень нашого мислення, мусить пояснити, з яких елементів будується умовивід і як він будується, тобто розкрити суть понять, суджень, умовиводів, а також закони, що регулюють зв’язки між думками у процесі правильного мислення. Іншими словами, це повинна бути наука про форми і закони правильного мислення. Ми з вами одержали визначення логіки як науки.

Логіка виникла і розвивалася як опис, систематизація та обґрунтування інтелектуальних операцій, способів міркування, структури і законів мислення, що досліджує світ. Логіка виявляє способи досягнення нового істинного вивідного знання, встановлює ті шляхи, які ведуть до правильних, обґрунтованих висновків, спираючись при цьому на знання універсальних, найзагальніших принципів зв’язку між формами думки, незалежно від їх конкретного змісту.

Таким чином, перед нами постає завдання виявити логічну структуру міркування, тобто встановити його частини та їх взаємні зв’язки. Знову звернемося до нашого умовиводу. Застосуємо такий метод. Прості судження, з яких побудовано умовивід, позначимо буквами (при цьому будемо користуватися латинською абеткою). Судження «Я вивчу логіку» – буквою А, «Я зможу свідомо контролювати правильність моїх міркувань» – В, «Я підвищу рівень свого мислення» – С. Сполучник «якщо..., то...» (точніше, логічну зв’язку, виражену за допомогою цього сполучника) символічно позначимо стрілкою: . Тоді перше судження можна виразити у вигляді формули «А  В». Формула другого судження матиме такий вигляд: «В  С». Давайте тепер співставимо формули, які ми отримали, між собою і спробуємо знайти відповідь на таке запитання: що звідси випливає? Очевидно, висновок матиме вигляд формули «А  С». Ми приходимо до такого виразу:

А  В


В  С

–––––––––––––––

А  С

Якщо співставити його з нашим умовиводом, то можна побачити відповідність між ними. Метод, з допомогою якого ми одержали структурну формулу умовиводу, називається методом формалізації. Це – головне знаряддя формальної логіки, яке значною мірою визначає її специфіку.



Застосування даного методу полягає, по-перше, у «перекладі» наявної інформації з природної мови на формалізовану, яка виражає її структуру, логічну суть. Ця операція, як правило, потребує уточнення думки, з’ясування всіх її елементів та аспектів, які у виразах природної мови лише розуміються, знаходяться у прихованому вигляді. Точність і повнота вираження думки є необхідною умовою формалізації міркувань.

Коли виявлено і зафіксовано у знаковій формі весь зміст думки (принаймні, необхідний у виводі), стає можливим міркування, в якому виведення одних висловлювань з інших здійснюється лише завдяки їх формі, структурі. Можна застосовувати логічні правила виводу і виконувати формальні перетворення вихідної інформації, вивести з неї відповідні логічні висновки.

Заключний етап застосування методу формалізації полягає у «зворотному перекладі» отриманих висновків на природну мову.

Давайте тепер для прикладу розглянемо таку задачу. Було вчинено злочин. Працівники карного розшуку затримали чотирьох підозрюваних: Петренка, Крисана, Діброву та Саковича. Їх свідчення, а також інформація, отримана від свідків та потерпілого, дозволили встановити таке:

1) якщо Крисан та Сакович обидва не брали участі у вчиненні злочину, то Діброва винен;

2) якщо Крисан винен, то Петренко також причетний до вчинення злочину;

3) якщо Діброва – злочинець, то Петренко поза підозрою;

4) якщо Петренко брав участь у вчиненні злочину, то Сакович не причетний до вчинення цього злочину.

Треба визначити, хто з підозрюваних причетний до вчинення злочину, хто не винен і хто залишається під підозрою.

Застосуємо метод формалізації. Візьмемо такі позначення: "Петренко винен" – А; "Крисан винен" – В; "Діброва винен" – С; "Сакович винен" – D. Умови задачі набувають такого вигляду:

1)  C;

2) B  A;

3) C  ;

4) A  .

Тут в першій формулі значок «/\» замінює сполучник «і», риски над буквами (дужками) - це заперечення відповідних суджень.

Найпростіше скористатися з методу припущень. Висунемо відносно Петренка припущення, що він винен, й оцінимо отримані при цьому висновки, потім – що він не винен, і проаналізуємо результати в цьому разі. Потім висунемо аналогічні припущення щодо Крисана, Діброви та Саковича. В результаті одержимо повну картину.

Формалізація значно полегшує цей процес. Перше припущення (про винність Петренка) є за даних позначень припущення істинності А, друге (про те, що він не винен) припущення (не-А). Розв’язок має такий вигляд.

Перший хід:

5) A (припущ.)

6) (3,5);

7) (4,5);

8) B /\ D (1,6).

Другий хід:

5) (припущ.)

6) (2,5).

Третій хід:

5) B (припущ.)

6) A (2,5);

7) (4,6);

8) (3,6);

9) B /\ D (1,8).

Четвертий хід:

5) (припущ,)

П’ятий хід:

5) С (припущ.)

6) (3,5);

7) (2,6).

Шостий хід:

5) (припущ.)

6) B /\ D (1,5);

7) B (6);

8) D (6);

9) (4,8);

10) (2,9).

Сьомий хід:

5) D (припущ.)

6) (4,5);

7) (2, 6).

Восьмий хід:

5) (припущ.).

Припущення А, В і призводять до суперечності, в той час як протилежні – ні. Це означає, що істинними слід визнати припущення , і С. Припущення D і не дають визначених результатів.

Це висновки у формалізованому вигляді. Переклад їх на природну мову (українську) виглядає так: Петренко та Крисан не винні, злочин вчинив Діброва, а Сакович залишається під підозрою (нема достатніх підстав ні для того, щоб вважати його винним, ані для того, щоб вважати його невинним).

Якщо при розв’язанні даної задачі відмовитись від методів формальної логіки, то воно забере значно більше часу і сил.

Тепер перейдемо до наступного питання. Логіка поділяється на дві сфери – формальну та діалектичну. Можна сказати, що розвиток науки призвів до її поділу на дві галузі. Одна з них за своїм змістом співпала з діалектикою, що являє собою науку про найзагальніші закони розвитку світу в цілому. До її складу входить область, яка відноситься до розвитку мислення. Вона й носить назву діалектичної логіки. Діалектика як логіка, або діалектична логіка, є наука про розвиток мислення, про розвиток категорій – цих найзагальніших і найглибших понять, що використовуються у пізнанні. Формальна ж галузь головну свою увагу спрямовує на вивчення структури мислення за допомогою методу формалізації, створеного на шляху пошуку граничної формальної визначеності висловлювань.


3. Практичне значення логіки


Як відомо, кожна наука прагне до максимальної точності і обґрунтованості своїх положень. Обґрунтовуючи ті чи інші твердження, вчені користуються різними логічними прийомами. При цьому потрібна впевненість, що самі ці логічні прийоми та операції є правильними й правомірними. Завдання логіки саме в тому й полягає, щоб обґрунтувати логічні операції, встановити умови їх правильності, показати, де і для яких цілей можна їх використати.

Розглянемо соціальне призначення і основні функції логіки. Виникаючи з насущних потреб суспільства і розвиваючись разом з ним, логіка, у свою чергу, справляє на нього зворотний, і притому більш-менш значний, вплив. Її соціальне призначення і роль в суспільстві визначаються перш за все її природою і тим місцем, яке вона займає в загальній системі культури.

Під культурою взагалі розуміється сукупність цінностей, накопичених людством. При цьому мають на увазі не тільки результати матеріальної і духовної діяльності людей, але і засоби цієї діяльності, і способи її здійснення. Логіка, як це очевидно, відноситься до духовного компоненту культури і лише через нього так чи інакше утілюється в тих або інших елементах матеріальної культури.. Але яке вона займає тут місце? Будучи однією з найбільш старих і важливих наук в історії людства, вона входить невід'ємною складовою частиною в систему наук, створюючих інтелектуальне ядро духовної культури, а разом з ними виконує багатоманітні і відповідальні функції в суспільстві. У цих соціальних функціях логіки виявляється її суть і глибока специфіка як науки. Основними з таких функцій виступають наступні.

1. Пізнавальна функція. Як і всяка наука взагалі, логіка має Справу з відкриттям і дослідженням об'єктивних законів — з тією лише істотною різницею, що це закони не зовнішнього світу, а мислення. У цьому сенсі, займаючи важливе місце в загальній системі пізнання Світу, вона виконує перш за все загальнонаукову — пізнавальну функцію, тобто описову, пояснювальну і передбачаючу. Вона дає більш менш точний опис і пояснення певної групи явищ і процесів мислення, а на цій основі — прогноз, за яких умов можливо досягнення дійсних знань і які наслідки неправильного ходу міркування.

2. Світоглядна функція. Логіка, як наголошувалося вище, — особлива наука. Якщо в природних і суспільних науках мислення служить лише засобом пізнання дійсності, то в логіці — безпосередньою метою пізнання. Тому, розкриваючи закономірності мислення як однієї з найважливіших сфер дослідження разом з природою і суспільством, ця наука тим самим вносить свій, і притому вагомий, внесок в те або інше рішення фундаментальної філософської проблеми — відносини мислення до буття. Отже, вона бере активну участь у формуванні світогляду людей — більш менш стрункої сукупності їх узагальнених поглядів на світ в цілому і на відношення людини до цього світу.

3. Методологична функція. Як і будь-яка теорія загалом, логічна теорія, будучи результатом попереднього пізнання свого об'єкта, стає засобом, а отже, методом його подальшого пізнання. Проте як вельми широка теорія, яка досліджує процес мислення, що проявляється в усіх науках без виключення, логіка забезпечує також їх певним методом пізнання. Це є справедливим вже щодо традиційної формальної логіки, основу якої становить теорія умовиводів і доведень, що обслуговує науки методами отримання вивідного знання. Це є ще більш справедливим щодо символічної логіки, яка розробляє нові специальні математичні методи розв'язання мисленевих задач. І звичайно, це є особливо справедливим щодо діалектичної логіки, вимоги якої і є, по суті, вимоги найзагальнішого, діалектичного методу, котрі використовуються многими багатьма науками.



4. Ідеологічна функція. Зароджуючись і розвиваючись в класовому суспільстві, логіка ніколи не була нейтральною в ідеологічній боротьбі. Вона служила важливим засобом обгрунтування однієї ідеології, знаряддям боротьби з іншою. У ній самій завжди розгорталося ідейне протиборство найважливіших філософських напрямів — матеріалізму і ідеалізму, діалектики і метафізики. Звідси — її ідеологічна функція.

Свої найважливіші функції логіка виконувала завжди, на всіх етапах свого розвитку, хоча виявлялися вони у різний час по-різному. У сучасних умовах її роль і значення особливо зростають. Це обумовлено двома основними обставинами.

Одне з них — особливості сучасного етапу розвитку самого суспільства. Цей етап характеризується все великим зростанням ролі наук в розвитку всіх сторін суспільного життя, їх проникненням у всі пори соціального організму. Відповідно цьому посилюється і значення логіки, що досліджує засоби і закономірності наукового пізнання. Роль науки, а значить, і логіки особливо велика в нашій країні — в умовах переходу Росії до ринкової економіки, що вимагає осмислення нових, складних і багатообразних економічних і соціальних процесів, що протікають в житті суспільства.

Інша обставина — потреби розвитку науково-технічної революції. Ця революція означає, що наука і техніка переходять на якісно новий і вищий етап свого розвитку, коли посилюється значення абстрактного мислення. А в зв'язку з цим і зростає значення логіки, що досліджує його структуру, форми і закони. Потреба в логіці, особливо символічній, стає все більш відчутною в Росії — в обстановці нового етапу розгортання науково-технічної революції, пов'язаного з широкою комп'ютеризацією виробництва, управління, обслуговування, в умовах інтенсивного розвитку інформатики і інших її новітніх напрямів.


  1   2


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка